Павло ФЕДОСОВ: «В Динамо не взяли, а з Волинню пролетів»

Найкращий молодий гравць 28-го туру нападник «Арсенала» Павло Федосов, який відзначився у матчі проти «Тернополя», розповів про свою кар’єру.

- Нарешті забив, а команда перемогла. Саме командна грапорадувала, протягом всьогоматчу домінували, створювали моменти. А своєю грою не зовсім задоволений, міг краще.

Так, забив гол, дуже люблю це робити, але мені краще, коли моя команда грає другим номером, на контратаках.Аось в позиційних наступах мені важкувато. Розхлябано став грати, погано.

-  Це твій перший гол у першій лізі. Чи не запізно?
-  Не знаю, чому раніше не забивав, не таланило. Грав, але навіть моментів не було. Коли ж якісь можливості виникали, не виходило.Зараз вдалося.

-  Та й «Арсенал» п’ять матчів не вигравав.
-  Думали, з хлопцями, звичайно, і не могли зрозуміти, чому так виходить.Не могли навіть гол забити.

-  Незважаючи на невдачі, твоя команда міцно знаходиться посередині таблиці. У клубі задоволені восьмим місцем?
-  Коли йшли розмови, що шість команд будуть у вищу лігу виходити, у нас було завдання потрапити до шістки. Але потім сказали, що в УПЛ піднімаються лише дві команди і ми заспокоїлися, почали грати в своє задоволення.

-  За лідерськими розбірками стежиш? Як думаєш, хто потрапить до еліти?
-  Мені хотілося, щоб «Десна» вийшла, адже я сам родом із Чернігова. Хотілося б, щоб там була Прем’єр-ліга. А так шанси претендентів 50 на 50.

-  За чернігівську «Юність» ти відіграв в усіх чемпіонатах ДЮФЛУ, а як до неї потрапив?
-  Я постійно дивився футбол по телевізору і просив маму відвести мене в секцію. Так, саме маму, адже вона в мене колишня футболістка (Тетяна Федосова грала за чернігівську «Легенду», чемпіонка України – прим. ред.). І я канючив, що також хочу займатися футболом. Ось вона мене в шість років і відвела в «Юність».

-  Подобалося, адже твоя команда ніколи не була грандом дитячого футболу?
-  Звичайно класно, коли перший рік в ДЮФЛУ, а вже на різні турніри їздили, в різні міста. Можна було зіграти з «Динамо», «Оболонню», «Арсеналом», цікаво було.

-  Як так вийшло, що випускний клас (сезон-2012/13) ти відіграв за «Юність» U-17, а у фінальній пульці виступав за «Динамо»?
-  Це був останній сезон в ДЮФЛУ, і передостанній тур ми в Києві грали на Нивках. Програли 0:2, але я добре зіграв і мій тренер підійшов, каже:«Хочуть подивитися тебе на зборах перед фінальною пулькою, у них проблеми з нападниками, а ти сподобався». Я поїхав на збори, вони на динамівській базі на Нивках проходили, там був список, хто поїде на фінал, і там моє прізвище.

-  Ти в основному на заміни виходив, а «Динамо» чемпіоном не стало – лише бронза. Образливо, чи ти й такій медалі радів?
-  Прикро було, ставилося завдання виграти. Але так вийшло, що «Шахтар» всі чотири вікові групи виграв. Та третє місце також нічого.

-  Тебе брали з перспективою потрапити до команди «Динамо» U-19? Чи разом із тим фіналом все й закінчилося?
-  Спочатку мене взяли мене, я там побув, пограв і прийшли нові тренери. Мені тренер казав, що поїдеш на збори з U-19, але так ніхто і не зателефонував.

-  Деякі хлопці з тієї команди вже до основи «Динамо» доросли – Бєсєдін, Циганков, Оріховський. Вже тоді виділялися?
-  Тільки Циганков виділявся, я знав, що він буде грати на високому рівні. Бєсєдін забивав також. А Оріховський нічим не виділявся. Та зараз слідкую за матчами, і він додав.

-  Ти ж повернувся до Чернігова, виступав у чемпіонаті області?
-  Так, грав на аматорському рівні. Спочатку був у «Поліссі» (Добрянка), це команда, що комплектується випускниками «Юності», там зіграв місяць, чи два. Потім перейшов до клубу «ЮСБ», а згодом знову у «Полісся» повернувся.

-  А влітку 2014-го підписав свій перший професіональний контракт – з «Арсеналом-Київщина» з Білої Церкви?
-  Так. Там був спортивний директор Микола Вікторович Литвин, який тренував маму мою в «Легенді». Коли мене в «Динамо»U-19 не взяли, він ще тоді запрошував, але я не захотів. А через рік він запросив на оглядини, в мене не було інших варіантів. На область більше не хотів грати. Поїхав, потренувався, зіграв двосторонку, підписав контракт.

-  Наскільки швидко адаптувався у дорослому футболі?
-  Гадаю, адаптувався швидко, не дуже складно було, почали мене ставити у стартовому складі.

-  У першому сезоні ті забив двічі, у наступному тричі, і відчув, що пора переходити на інший рівень – подався на оглядини до Кварцяного? Чим не догодив?
-  Я був на оглядинах днів десять, потім сидів в кафе, і зателефонував адміністратор, каже, що чотири дні вихідні, сказав Кварцяний, їдь додому, а потім в січні на збори.

Я коли був у відпустці, почав читати новини, писали, що фінансів немає, заборонили «Волині» трансфери. Потім зателефонував президент «Арсенала», сказав, у «Волинь» не можна зараз. Тому я поїхав в січні на збори з «Арсеналом», тренувався, а з «Волинню» пролетів.

-  Може, й на краще, адже ти легіонером став, з ФК «Рига» контракт підписав. До речі, як так сталося?
-  Був турнір пам’яті Закарлюки. Я там зіграв і забив кілька м’ячів. Після турніру президент «Арсеналу» сказав, є пропозиція в Латвію поїхати, там новачок Прем’єр-ліги посилює склад. Захотів спробувати, зробили документи і через два тижні поїхав.

-  І як воно там, у колишній радянській республіці, а нині країні Євросоюзу?
-  В місті там красиво. Життя в країні гарне, набагато краще, ніж в Україні. Спочатку легіонери в будиночках мешкали, в кожному по чотири футболісти. Коли ж облаштувалися і з документами вирішили, почали винаймати квартири, адже там деякі гравці з сім’ями були.

Ні, у Балтійському морі не купався. Збирався якось, але мене попросив тренер за дубль зіграти, так і не з’їздив на узбережжя.

-  Національні страви країни «найсмачніших шпротів» куштував? У будиночках самі собі готували? Путру – знамениту латиську кашу?
-  Ні, не пробував. Ми в кафе харчувалися. Зранку тренування, потім заїздили в кафе, брали із собою в контейнерах, а вдома увечері розігрівали, щоб зайвий раз не їхати в місто. Ми мешкали за містом, і там хвилин 30 їхати до Риги, в кафе.

-  Зарплата у «Ризі» більша, ніж у нашій другій лізі?
-  Звичайно.

-  Кажуть, латиші чудово розуміють російську мову, але принципово нею не розмовляють. Мовних проблем не було?
-  Ні, там російською більшість людей балакає.

-  Тобто, матюкнутися на полі не варто, суддя зрозуміє?
-  Ну, так, так, не можна.

-  На що загалом схожий чемпіонат Латвії?
-  Схожий на чемпіонат України, такий самий силовий футбол, певне, навіть більш силовий, там всюди боротьба. Сам футбол на гарному рівні, є хороші команди. Може, трохи сильніший за нашу першу лігу.

Погано тільки, що в чемпіонаті лише вісім команд, і грати по три, чотири рази з кожним.

-  «Рига» -  клуб молодий, але з амбіціями?
-  Коли я прийшов, були на шостому місці. Завершили на п’ятому. Зараз, бачу, задача серйозніша -  чемпіонство, набрали гарних футболістів. Здається, на четвертому йдуть.

-  Як у команді зустріли новачка? На той момент там вже був українець – воротар Ігор Литовка.
-  З ним найбільше і спілкувався. Він мене розпитував про Україну, про «Арсенал». А взагалі гарно прийняли, потоваришував з хлопцями. Капітаном у нас був Олег Лайзанс, півзахисник збірної Латвії.

-  Що, насамперед, здивувало у латиському футболі?
-  Та навіть не знаю, мабуть те, що вболівальники так само, як і у нас: приходять люди на «Лієпаю» і на «Вентспілс», а так дуже мало болільників на трибунах.

-  Із тренером відразу знайшов спільну мову?
-  Коли прийшов, був тренер латиш. Так я навіть жодного разу не зіграв під його керівництвом: спочатку не грав, тому що не було документів, команда провела три тури, набрала два очки, і його прибрали.

Потім прийшов Дмитро Хомуха, який вигравав зі збірною Росії U-17 чемпіонат Європи. Він прийшов і в першому ж матчі на десять хвилин мене випустив. Не регулярно, але випускав. На жаль, тільки в чотирьох матчах зіграв.

-  І ти повернувся на батьківщину. Не шкода було залишати Прибалтику?
-  Прикро, хотів залишитися. Але часто траплялися травми, і грав мало, тож вирішив повернутися в Україну.

-  Чи правда, що ти належиш «Ризі», а українським клубам «здаєшся в оренду»?
-  Так, я маю контракт з «Ригою», тож і в «Сумах» півроку був, і зараз в «Арсеналі» на півроку саме в оренді.

-  У «Сумах» не залишився через зимові негаразди з китайськими інвесторами?
-  Почну з того, що мене Ярошенко взяв. Мені знайомий агент запропонував їхати в «Суми» на перегляд, я поїхав, тренеру сподобався, і мене взяли в оренду. Та через три гри Ярошенко пішов у«Полтаву». Тож і я дочекався закінчення оренди й перейшов до «Арсеналу», запросили. Там тренер, з яким я в Білій Церкві грав, Сергій Литовченко, багато друзів і знайомих.

-  Ти і в «Сумах» не забивав, і в «Арсеналі» спочатку не міг відзначитися. Та Литовченко тебе наполегливо ставив у склад.
-  Так, спасибі йому за це велике. Спочатку я не був готовий, зараз гарно тренуюся і подобаюся на тренуваннях, ось непогано зіграв.

-  Пограєш до літа у Києві, і що далі?
-  Не знаю ще, спочатку потрібно дограти, ще шість турів залишилося. Потрібно буде вже влітку думати.

Андрій ІВАНЧЕНКО