Словники України online
| Словники України online | |
|---|---|
| Посилання | lcorp.ulif.org.ua/dictua/ |
| Тип | словник української мови[d] і онлайн-словник[d] |
| Мови | українська |
| Власник | Український мовно-інформаційний фонд НАН України |
«Словники́ Украї́ни online» — вебсайт, який містить лексикографічну інформацію про слова української мови.
Сайт розташований за адресою https://lcorp.ulif.org.ua/dictua/ і є проєктом Українського мовно-інформаційного фонду НАН України[1].
Сайт розроблений на основі CD-версії (станом на січень 2011 — версія 3.2) електронного видання «Словники України».
Випуск здійснено відповідно до Указу Президента України від 7 серпня 1999 року «Про розвиток національної словникової бази»[2].
Електронне видання «Словники України» складається з п’яти словникових підсистем-модулів — словозміни, транскрипції, синонімії, антонімії та фразеології.
Основу генерального реєстру (близько 258 тис. слів) системи "Словники України" – 4.1 становить реєстр "Орфографічного словника української мови", 9-е видання (К.: Довіра, 2009), який практично повністю відтворено й значно розширено [3].
Модуль «Словозміна» створено на основі розробленої в Інституті мовно-інформаційних досліджень НАН України словозмінної класифікації української лексики, в якій виділено за певними формальними ознаками понад 2000 парадигматичних класів для всіх відмінюваних повнозначних частин мови. Завдяки вказаній класифікації й розробленій процедурі парадигматизації побудовано повний перелік усіх граматичних форм для всіх лексичних одиниць, наведених у реєстрі. Це забезпечило візуалізацію усіх словоформ в усіх граматичних значеннях.
Загальна кількість словоформ для 258 тис. одиниць реєстру дорівнює близько 4 млн. У модулі «Словозміна» користувач, вибравши в реєстрі будь-яке слово, автоматично одержує в правому вікні екрана таблицю всіх словоформ для вибраної реєстрової одиниці з поданням їхніх граматичних параметрів.
Модуль «Транскрипція» забезпечує автоматизоване виведення за допомогою транскрипційних знаків інформації про артикуляцію усіх словоформ української лексики згідно із сучасною літературною вимовою. В основу модуля покладено інформацію, що міститься в «Орфоепічному словнику української мови» в 2-х томах, що вийшов у серії «Словники України» (том 1 — К.: Довіра, 2001, том 2 — К.: Довіра, 2003), а також класифікацію типів дистрибуції наголосів в українських словозмінних парадигмах, розроблену в Інституті мовно-інформаційних досліджень НАН України.
Модуль «Синонімія» з достатньою повнотою подає синонімічне багатство української мови; він створений на основі «Словника синонімів української мови» у 2-х томах, який було випущено в серії «Словники України» (К.: Наукова думка, 1999—2000). Цей модуль містить синонімічні ряди (близько 9200), ядром кожного з яких виступає домінанта — лексична одиниця, що має найзагальніші для цього ряду семантичні особливості. Члени синонімічних рядів супроводжуються семантичними, граматичними та стилістичними характеристиками. Уживання синонімів ілюструється типовими для них контекстами — цитатним матеріалом із художньої, публіцистичної, наукової та іншої літератури або словосполученнями.
Основна частина модуля «Антонімія» — словник антонімів, в якому подано 253 словникові статті. За змістом він відповідає «Словникові антонімів української мови», який вийшов в серії «Словники України» (К.: Довіра, 1999). Загалом у цьому модулі представлено близько 2000 компонентів антонімічних пар.
Модуль «Фразеологія» містить близько 56 тис. фразеологічних одиниць, які вживаються в сучасному українському мовленні. Основою цього модуля послужили «Фразеологічний словник української мови» у 2-х книгах (К.: Наукова думка, 1993; друге видання — К.: Наукова думка, 1999), а також новий «Словник фразеологізмів української мови», що вийшов у серії «Словники України» (К.: Наукова думка, 2003), де найповніше показано загальновживану фразеологію української мови й подано її всебічну лексикографічну характеристику.
За свідченням директора фонду, доктора технічних наук, академіка НАН України В. А. Широкова, лексикографічна система створювалася в напівавтоматичному режимі й не виключає помилок:
Фахівці Фонду змоделювали в комп'ютерному форматі правила словозміни. Кожна лексема відноситься до певного парадигматичного словозмінного класу, вся лексика розбита на ці класи, й для кожного з них виписано правило словозміни, алгоритм, програму. Система ж, базуючись на вихідних формах, самостійно будує повну словозмінну парадигму. [...] Станом на сьогодні в електронному словнику системні помилки відсутні взагалі, але трапляються поодинокі несистемні. Коли в словнику загалом понад п'ять мільйонів слів і знайдено 10-15 помилок, то який це відсоток? Але щодалі, то важче й важче знаходити помилки (сміється).[4]
Помилки електронної бази переважно трапляються в розширенні модуля «Словозміна», у назвах, які не містяться в академічних виданнях орфографічного словника фонду, покладених в основу модуля бази.
Найчастіше це помилкове поширення правила «дев’ятки» на іншомовні антропоніми, що суперечить §90, 104 «Українського правопису» [5]: Аристофан, Аристотель, Еврипід [6], Демокрит, Мурильйо, Шредингер, Хендрикс, але Пуччіні [2 1][7]. Не враховано винятки (§104) Чиуауа [2 2]. Переплутано додані в електронну базу пояснення для Кришна (іменник чоловічого роду, істота) та Крішна (річка в Індії) [2 3]. Назва Цюрих подається в базі з похідними цюріхський. Не зберігається подвоєння приголосних у власних назвах (§89, п. 3): Гаус, Корнуол. За нормами правопису 1993 року, що нині втратив чинність, була помилковою передача звука в позиції між двома голосними (§90, п. 4): Савоя (замість Савойя), феєрбахський (замість фейєрбахський). За чинним правописом, написання Савоя та Феєрбах нормативне. Помилкова передача орфографічного -й- у французьких іменах (§98): Ваян-Кутюр’є [2 4]. Неправильно писалися деякі назви з апострофом і м’яким знаком (§92-93): Без’є, Аштабьюла, Афьон-Карахісар [2 5]. Траплялися помилки набору (Аальєт замість бельгійського міста Аальст), помилки відмінювання (на/у плугу §52, селища Форосу §48), помилкові варіанти (замовчений [2 6]), помилкова передача назв (Янисъярві [2 7]) та ін. Нині перелічені помилки виправлено.
- ↑ Однозначне правописне правило писати -і- в іншомовних антропонімах після приголосних (§90, п. 5, а, 3), окрім шиплячих і ц (§104, п. 6, в, 1) вимагає писати: Арістофан, Арістотель, Евріпід, Демокріт, Мурільйо, Шредінгер, Хендрікс, але Пуччині. Правило «дев’ятки» не поширюється на власні назви.
- ↑ Виняток з правила §104, п. 6, в, 1 для шиплячих і ц перед голосними вимагає писати Чіуауа.
- ↑ В географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним §90, п. 5, в, 3 пишеться -и-, на відміну від -і- після приголосних в особових іменах §90, п. 5, а, 3.
- ↑ У правописному словнику: Савойя, Фейєрбах, Вайян.
- ↑ §92-93. Після приголосних б, ф у словах іншомовного походження та похідних пишеться апостроф, після з пишеться знак м’якшення, перед йо апостроф не пишеться. Правильне написання: Безьє, Аштаб’юла, Афйон-Карахісар.
- ↑ Нормативний дієприкметник замовчаний від замовчати
- ↑ Янисъярві — помилкове словникове слово електронної лексикографічної системи. Разом з автоматично згенерованими словоформами подається в модулі «Словозміна» та модулі «Транскрипція» у виданнях системи на компакт-дисках та на сайті УЛІФ.
- ↑ Наші проєкти — УМІФ. Архів оригіналу за 23 січня 2011. Процитовано 18 лютого 2011.
- ↑ Указ Президента України «Про розвиток національної словникової бази» від 07.08.1999 № 967/99[недоступне посилання з січень 2022]
- ↑ Словники України, версія 4.1 [Електронний ресурс]: словозміна, транскрипція, фразеологія, синонімія, антонімія / В. А. Широков, та ін. — К.: Довіра, Український мовно-інформаційний фонд, 2001-2010. — 1 електрон. опт. диск (CD-ROM). — Альтернативна назва: Інтегрована лексикографічна система «Словники України», версія 4.1/
- ↑ Лілія БОНДАРЧУК. Словниковий запас // Газета «Україна молода». — .
- ↑ Український правопис / НАН України, Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні, Ін-т укр. мови. — К.: Наук. думка, 2010. — 287 с.
- ↑ Див. розбіжність між модулями бази, створеними на основі різних словників
- ↑ «Дев’ятки» правило / Енциклопедія українська мова. — К., 2000. — С. 123.
