Перегляд вихідного коду сторінки Волинь

{{Otheruses}}
{{unibox}}
[[Файл:Monastery in Pochaiv, Ternopil region, Ukraine.jpg|міні|[[Успенський собор Почаївської лаври|Свято-Успенська Почаївська Лавра]], [[Почаїв]], [[Тернопільська область]].]]
[[Файл:Museum of Folk Architecture and Ethnography in Pyrohiv - old wooden building - 2397.jpg|міні|[[Музей народної архітектури та побуту України]], окружний двір із села [[Солов'ї (Старовижівський район)|Солов'ї]], [[Волинська область]].]]

'''Воли́нь'''&nbsp;— [[Етнокультурні регіони України|історично-культурна область]], територія на північному заході сучасної [[Україна|України]] в басейні південних приток [[Прип'ять|Прип'яті]] і верхів'ях [[Західний Буг|Західного Бугу]] (його правих приток). За сучасним адміністративним поділом це територія [[Волинська область|Волинської]], [[Рівненська область|Рівненської]], західної частини [[Житомирська область|Житомирської]], північної частини [[Львівська область|Львівської]], [[Тернопільська область|Тернопільської]] і [[Хмельницька область|Хмельницької]] областей, між річкою [[Західний Буг]] і верхньою течією річки [[Тетерів]]&nbsp;— притоки [[Дніпро|Дніпра]]. У ранньому середньовіччі охоплювала також терени [[Холмщина|Холмщини]] і [[Підляшшя]]. В VII—IX&nbsp;ст. заселена [[Дуліби|дулібами]], [[Бужани|бужанами]], [[Волиняни|волинянами]], також [[Білі хорвати|білими хорватами]].

== Географія ==
Волинь межує на півночі з [[Полісся]]м, на півдні з [[Поділля]]м і [[Галичина|Галичиною]]. Східним і західним кордоном вважаються річки [[Уж (притока Прип'яті)|Уж]] і [[Західний Буг]]. Охоплює сучасні [[Волинська область|Волинську]] та [[Рівненська область|Рівненську]] області, західну частину [[Житомирська область|Житомирської]] та північну частину [[Тернопільська область|Тернопільської]] ([[Кременецький район]]) та [[Хмельницька область|Хмельницької областей]]. У ширшому розумінні до Волині можна зарахувати південну частину [[Берестейська область|Берестейської області]] [[Білорусь|Білорусі]], східну частину [[Люблінське воєводство|Люблінського воєводства]] [[Польща|Польщі]] і північну частину [[Львівська область|Львівської області]].

== Назва ==
Назва «Волинь» як означення території вперше з'явилася у літописі 1077&nbsp;року (див. «[[волиняни]]»).

Деякі історики вважають, що назва походить від міста «Велинь» або «Волинь», про яке згадують давні літописи. Місто [[Волинь (городище)|Волинь]] розташовувалось більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього [[Володимир (місто)|Володимира]], поблизу гирла річки [[Гучва|Гучви]], яка впадає в [[Західний Буг]]. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло.

Схожа думка була і в найвідомішого польського історика [[Ян Длугош|Яна Длугоша]], у текстах якого повідомляється, що назва регіону ''Волинь'' походить від назви однойменної фортеці, яка була розташована у місці впадіння річки Гучви у Західний Буг, а точнішу у селі Грудек (теперішня назва Грудек-над-Бугом, біля міста [[Грубешів|Грубешова]], зараз це територія Польщі)<ref>Ioannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae. Liber 1/2. Warszawa. 1964</ref>.

Деякі етимологи вважають, що назва споріднена з назвою чеського містечка Волині ({{lang-cz|Volyně}}), чи назви острова [[Волін (острів)|Волін]] ({{lang-de|Wollin}}) у [[Померанія|Померанії]] (захоплене німцями у західних слов'ян) від якого західнослов'янське плем'я [[Волиняни|волинян]] носило свою назву до IX століття нашої ери<ref>Johannes Hoops, Herbert Jankuhn, Heinrich Beck, Reallexikon der germanischen Altertumskunde Band 23, Walter de Gruyter, 2003, p.261, ISBN 3-11-017535-5</ref><ref>Jan M Piskorski, Pommern im Wandel der Zeit, p.30, ISBN 839061848</ref><ref>Filipowiak, Wladyslaw: Wollin&nbsp;— ein frühmittelalterliches Zentrum an der Ostsee, in Wieczorek, Alfried; Hinz, Hans (eds.): Europas Mitte um 1000, Stuttgart 2000, pp. 152—155; here p. 154—155.</ref><ref>Waldman, Carol; Mason, Catherine (2006). Encyclopedia of European peoples, Volume 1. Infobase Publishing. p. 874. ISBN 978-0-8160-4964-6.</ref>.

За версією [[Шахматов Олексій Олександрович|О.&nbsp;О.&nbsp;Шахматова]], назва «Волинь» походить від німецького ''walhōs'' [[Готська мова|готського]] ''Walhs'', давньо-верхньо-німецького ''walah'', ''walh'', середньо-верхньо-німецького ''walch'' зі значенням «чужий, кельт, представник романських народів», середньо-нижньо-німецького ''wale'' «іноземець», які, у свою чергу, походять від [[Кельти|кельтського]] етноніма ''Volcae'', згаданого ще в творах [[Цезар]]я, і споріднені назвам [[Вельс]], [[гели]], [[Галлія]].

З-поміж інших [[Етимологія|етимологій]], артикульованих лінгвістами, слід згадати наступні:
# Похідне від слов'янського [[апелятив]]а «волъ»; дослівно&nbsp;— «Волова країна».
# Похідне від гідроніма Велія ([[Вілія (річка)|Вілія]])&nbsp;— лівої притоки [[Горинь|Горині]].
# Похідне від литовського «uola»&nbsp;— «скеля».
# Субстантивований посесив на *-j(ь) від слов'янського антропоніма Велин (Велинь).
# Похідне від слов'янського кореня «вол» (наприклад, у складі слів «воло», «волдир»); дослівно&nbsp;— «Горбкувата країна».
# Похідне від праслов'янського кореня «вол/вел/въл»&nbsp;— «мокрий, вологий»; дослівно&nbsp;— «заболочений край». Цю етимологію підтримує переважна більшість лінгвістів та істориків.

== Волинь на географічних картах ==
[[1540]]&nbsp;р. (з 1568&nbsp;р. нова редакція).[[Себастьян Мюнстер]] ; карта&nbsp;— «POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA» (Нова карта Польщі та Угорщини). Вперше ця карта була надрукована в «Географії Птолемея» (редакція Себастьяна Мюнстера). Мапа цікава тим, що на ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель:'''Volhinia''' (Волинь), Pokutze ([[Покуття]]), Rvssia ([[Русь]]; між р. [[Західний Буг]] та р. [[Сян]]) зі Львовом (Leopol), Podolia ([[Поділля]]), Codimia ([[Кодимія]]), Bessarabia ([[Бессарабія]]), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор'я і Кримського півострова)<ref>[[Байцар Андрій Любомирович|Байцар Андрій]].Українські землі на картах Себастьяна Мюнстера (XVI&nbsp;ст.) http://baitsar.blogspot.com/2017/03/xvi.html {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171227221657/http://baitsar.blogspot.com/2017/03/xvi.html |date=27 грудня 2017 }}</ref>.

[[1613]]&nbsp;р. Карта Радзивіла (Карта Великого князівства Литовського) займає важливе місце в українській історичній картографії та одночасно є перше картографічне джерело у XVII&nbsp;ст., де використана назва «Україна». В тій частині карти, що охоплює українські землі, позначені: [[Полісся]] (Polesia), [[Західна Волинь|Близька Волинь]] (Wolynia citerior), Далека Волинь, яку звали також Україною та Низом (Volynia ulteririor, quae tum Vkraina tum Nis ab altis vocitatur), [[Підляшшя]] (Podlachia), [[Червона Русь]] (Rufsia rubra), Покуття (Pokutiœ Pars), Поділля (Podolia), частина Сіверського князівства (Severiensis Pars).<ref name=":0">[[Байцар Андрій Любомирович|Байцар Андрій]].Назва «Волинь» та «Полісся» на європейських картах http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_8.html {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180921191025/http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_8.html |date=21 вересня 2018 }}</ref>.

[[1655]]&nbsp;р. [[Нікола Сансон]]. Карта&nbsp;— «Estats De La Couronne De Pologne ou sont les Royaume de Pologne, Duches et Provinces De Prusse, Cuiave, Mazovie, Russie Noire &c Duches De Lithuanie, Volynie Podolie &c. De L'Ukraine &c … 1655» (Карта Польського королівства…). Назва Ukraine накладається на назву Volynie, охоплює Правобережну та Лівобережну Україну, від Києва до гирла Дніпра (Чорного моря). На карті топонім Dikia Pole ([[Дике Поле]]) міститься на лівобережжі Сіверського Дінця. У картуші позначено назви українських воєводств. Серед українських земель виділено: Чорну Русь (Russie Noire)&nbsp;— територія Західної України; Поділля (Podolie); Волинь (Volynie), яка займає Правобережжя і Лівобережжя<ref name=":0"/>.

[[1657]]&nbsp;р. [[Уго Аллард]]. Карта «Nova totius Regni Poloniae, Magnique Ducatus Lithuaniae, cum suis Palatinatibus ac Confiniis» (Нова карта всього Польського королівства, Великого князівства Литовського з їхніми воєводствами та їхніми межами). Придніпров'я (Правобережне) позначене, як Ukraina (Україна). Українські землі, на той час у складі Королівства Польща, представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Pal. Volyniae), Поділлям (Podoliae) та ін. На Чорноморському узбережжі показано [[Крим|Кримський півострів]] (Crim). Назва Червона Русь (Russia Rubra) охоплює Галицьку землю<ref name=":0"/>.

[[1675]]&nbsp;р. [[Фредерік де Вітт]]. Карта&nbsp;— «Regni Poloniae et Ducatus Lithuaniae Voliniae Podoliae Vcraniae Prussiae Livoniae, et Curlandiae» (Карта Речі Посполитої, князівства Литовського, Волині, Поділля, України, [[Пруссія|Прусії]], [[Лівонія|Лівонії]] та [[Курляндія|Курляндії]]). На цій карті територія по обидва боки Дніпра має напис Vkrainia (Україна). Назва Vkrainia накладається на назву Volhynia. Написи назв Україна, Волинь, Поділля в заголовку карти не збігаються з написами на карті<ref name=":0"/>.

== Історія ==

=== Рання історія ===
Волинь була заселена ще у [[Кам'яна доба|Кам'яну добу]], але предками нинішнього населення краю вважаються [[венеди]], хоча прабатьківщина [[слов'яни|слов'ян]] і не має загальновизнаної локалізації. У I—II століттях н.&nbsp;е.&nbsp;''венеди''&nbsp;згадуються у творах&nbsp;[[Пліній Старший|Плінія Старшого]],&nbsp;[[Клавдій Птолемей|Клавдія Птолемея]], [[Тацит|Публія Корнелія Тацита]], пізніше&nbsp;— у творах [[Йордан (історик)|історика Йордана]], у [[Пейтингерова таблиця|Пейтингерових таблицях]] тощо. Найдостовірніший [[історик]] [[Тацит|Публій Корнелій Тацит]] у 50—120 роках н.&nbsp;е. вважав ''венедів'' прямими предками слов'ян. За [[Тацит]]ом ''венеди'' мешкали на півночі та сході [[Карпати|Карпатських гір]]; на сході від [[лугії]]в, [[Готи|готів]] та [[Ести|естів]]; на півночі від [[Сармати|сарматів]], «між [[Певкіни|певкінами]] та феннами». Пейтингерова таблиця локалізує ''венедів'' і в пониззі річки [[Дунай|Дунаю]].

[[Птоломей]] відносив ''венедів'' до числа «дуже великих племен», що посідають землі «вздовж усієї [[Балтійське море|Венедської затоки»]], як у ті часи називали [[Балтійське море]].

''Венедам'' доводилось вести війни проти [[Стародавній Рим|Риму]]. Відомо, що римський [[імператор]] [[Волузіан]] (III&nbsp;ст. н.&nbsp;е.) за перемогу над ''венедами'' одержав [[титул]] «венедського». Проте, встановити своє панування над ''венедами'' [[Римляни|римлянам]] не вдалося. Вторгнення в 375&nbsp;р. в Європу [[гунни|гуннів]] спричинило велике переселення народів. З венедів виділилися склавіни, які осіли на території сучасної Західної України, [[Словаччина|Словаччини]], [[Чехія|Чехії]], [[Польща|Польщі]] і анти, які оселились у Подніпров'ї.

[[Йордан (історик)|Історик Йордан]] вказує, що в [[VI століття|VI&nbsp;ст.]] ''венедів'' частіше називали [[Анти|антами]] і [[Склавіни|склавінами]], але водночас він перелічує сучасних ''венедам'' склавінів і антів як три окремі групи [[Плем'я|племен]], котрі походять «з одного кореня» (див. «[[Слов'яни]]»). Серед склавинів виділялися дуліби. [[Гегемонія]] ''[[Дуліби|дулібів]]'' поширювалася на весь підвладний їм регіон, в VI&nbsp;ст. вони створили свою державу, більше відому як державу волинян або [[Велика Волинь|Велику Волинь]]. У західноєвропейському творі другої половини 10 століття, відомому, як Баварський Анонім, автор говорить про високий рівень розвитку економіки краю і повідомляє, що вони мали 70 міст, що є більше, ніж у будь-якій іншій тогочасній європейській країні. Виявляється, дуліби уміли в умовах лісистої і заболоченої місцевості господарити, торгувати і будувати міста. Столицею держави волинян вважається [[Зимненське городище]].

Арабський мандрівник і учений першої половини 10 століття [[Аль-Масуді]] також засвідчує існування могутньої держави на Волині.<blockquote>…творять вони численні народи. Є між ними один, при якому здавна, від самого початку, була влада. Його король називався Маджак. Народ цей називається Valinana, і тому народові звикли підкорятися усі слов'янські племена, бо при ньому була влада й інші їхні королі їй підлягали… Цей народ є серед слов'янських племен найчистішої крові, його шанували серед інших народів.</blockquote>Розвитку держави волинян-дулібів завадили авари, які вторгнулися в Європу, заснували в Подунав'ї свій каганат і почали воювати з дулібами. Вже в часи візантійського імператора Іраклія (610—641), повідомляє літописець, авари воювали проти слов'ян і «примучили дулібів». Після [[Авари|аварського]] завоювання дулібський племінний союз розпався, і частина його територій підпала під залежність [[Аварський каганат|Аварського каганату]], через що відігравали пізнішу роль регіонального лідера представники окремих регіонів розселення ''дулібів'' (див. «бужани», «[[волиняни]]», «[[черв'яни]]»). У IX—X&nbsp;ст. ''черв'яни'' мали чільне місце в суспільстві перед ''бужанами'', пізніше ''волиняни'' зайняли лідерство у політично-економічному житті надавши назву '''Волині'''.

Але невдовзі після розгрому аварами держави волинян внаслідок внутрішньої слабкості і повстань підкорених племен розпався і їхній каганат. У 627 році виникає ще одна праукраїнська держава Велика Хорватія, засновником якої був князь білих хорватів Самослав. Охоплювала вона територію Західної України і частково сусідніх держав. Велика Хорватія була християнською країною. Та після смерті Самослава вона розпалась на кілька окремих князівств. В Україні було Стільське князівство, яке в X столітті стало занепадати. Відомий хорватський історик Вєкослав Клаїч ідентифікував Білу (Велику) Хорватію приблизно з територією [[Королівство Галичини та Володимирії|Королівства Галичини і Володимирії]], наголошуючи, що міста Перемишль, Бужеськ, Велинь, Червен, Плісненск і Радече&nbsp;— міста білих хорватів. Цікаво зазначити, що той самий Клаїч, покликаючись на московські архіви, вказує, що ще в XIX століття жителі сіл довкола волинського міста Дубно називали себе білими хорватами. А мешканці околиць Володимира Волинського (за твердженням іншого хорватського історика, Мірко Відовіча)&nbsp;— просто хорватами.

Генетика хорватів і галичан є окремим питанням, але за вірогідними даними ряд міст у нинішній Львівській області (Звенигород, Буськ, Куликів, Белз та ін.) засновані бужанами. Це підтверджується тим, що жителі північних районів Львівської області (Малого Полісся) відносяться до українців волинського варіанту поліського антропологічного типу, як і жителі Рівненської, Волинської, заходу Житомирської області, а також півночі Тернопільщини і півдня Берестейщини. Тим не менш волиняни і галичани мають спільну історію давнього державотворення.

У IX—X століттях на Волині виникли міста [[Волинь (місто)|Волинь]] (тепер територія Польщі), [[Буськ]] (нині Львівщина), [[Луцьк]], [[Червен]] (тепер територія Волинської області), [[Белз]] (нині Львівщина). З середини [[X століття]] Волинська земля увійшла до складу [[Київська Русь|Київської Русі]]. Про [[інкорпорація|інкорпорацію]] Києвом Волині свідчить літописна звістка про реформи княгині [[Ольга (княгиня)|Ольги]] та встановлення погостів по річці [[Луга (річка)|Лузі]]. На думку Ю.&nbsp;Диби, літописна фраза «и оустави по мьстѣ. погосты и дань. и по лузѣ погосты и дань и ѡброкы», поміщена в продовженні літописного опису помсти Ольги [[Деревляни|деревлянам]] («по мьстѣ»&nbsp;— буквально «після помсти»), відображає реалії маршрута походу княгині Ольги після деревлянської помсти далі на захід, до правої притоки [[Західний Буг|Західного Бугу]]&nbsp;— Луги. Підкорення Деревлянської землі та Волині відкрило перед Києвом перспективи контролю двох важливих міжнародних торговельних шляхів. Один із них&nbsp;— суходольнний, названий «[[Шлях із німців у хозари]]», пов'язував [[Волзька Булгарія|Волзьку Булгарію]] через [[Київ]], [[Краків]] та [[Прага|Прагу]] з [[Регенсбург]]ом та ринками збуту руських товарів у Баварському Подунав'ї. Крім того, володіння деревлянським та волинським відтинками цього шляху, який проходив через [[Устилуг]], розташований при впадінні Луги до Західного Бугу, давало Києву можливість контролювати водний маршрут по Бугу, який відкривав вигоди прямої торгівлі з [[Балтійське море|Балтикою]]. Масштаби торгових операцій по Західному Бугу та [[Вісла|Віслі]] відображено в масових знахідках торгових пломб у [[Дрогичин]]і. Зі 15&nbsp;000 загальної відомої кількості 12&nbsp;000 (80&nbsp;%) виявлено в Дорогичині та його околицях. На Північні околиці Русі припадає лише 2500 (17&nbsp;%) пломб, з яких до 1000 знайдено в Новгороді та Городці на [[Волга|Волзі]]. Решту 3&nbsp;% дали інші руські землі. Вигідне розташування річки Луги на перетині торгових маршрутів привело до заснування на ній [[Володимир (місто)|Володимира-Волинського]]<ref>[http://dspace.nbuv.gov.ua:8080/dspace/bitstream/handle/123456789/39385/02-Dyba.pdf?sequence=1 Диба Ю. Урбаністично-адміністративні реформи княгині Ольги (1) // Студії мистецтвознавчі.&nbsp;— Київ, 2011.&nbsp;— Ч. 4(36).&nbsp;— С. 20-28.]{{Недоступне посилання}}</ref><ref>[http://namezhi.com.ua/images/5_5.pdf Диба Ю. Урбаністично-адміністративні реформи княгині Ольги (2: Шлях на Лугу) // Студії мистецтвознавчі.&nbsp;— Київ, 2012.&nbsp;— Ч. 2(38).&nbsp;— С. 7-29.]{{Недоступне посилання}}</ref><ref>{{Cite web |url=https://www.academia.edu/31005154/Диба_Юрій._Батьківщина_святого_Володимира_Волинська_земля_у_подіях_X_століття_Міждисциплінарні_нариси_ранньої_історії_Руси-України_._-_Львів_Видавництво_Колір_ПРО_2014._-_484_с._іл._-_Серія_Невідома_давня_Україна_._-_1_St._Vladimir_Homeland_Volynian_land_in_the_events_of_X_century_ |title=Диба Юрій. Батьківщина святого Володимира: Волинська земля у подіях X століття (Міждисциплінарні нариси ранньої історії Руси-України). — Львів: Видавництво «Колір ПРО», 2014. — 484 с.: іл. — (Серія «Невідома давня Україна». — 1) |accessdate=4 червня 2022 |archive-date=18 квітня 2022 |archive-url=https://web.archive.org/web/20220418060719/https://www.academia.edu/31005154/Диба_Юрій._Батьківщина_святого_Володимира_Волинська_земля_у_подіях_X_століття_Міждисциплінарні_нариси_ранньої_історії_Руси-України_._-_Львів_Видавництво_Колір_ПРО_2014._-_484_с._іл._-_Серія_Невідома_давня_Україна_._-_1_St._Vladimir_Homeland_Volynian_land_in_the_events_of_X_century_ }}</ref>.

=== Волинь у Київській Русі ===

У [[981]] році великий князь київський [[Володимир Святославович]], тоді ще поганин, скористався чварами між хорватськими князями і приєднав забузькі (забозькі) [[Червенські городи|Червенські гради]]. Літопис зображує князя Володимира з двох сторін, немов він мав дві душі: поганську і християнську. Володимир-поганин був войовничий, жорстокий; Володимир-християнин визначався лагідністю і милосердям, любив мир, лад і спокій, був строгий для себе і боявся гріха Божого. Так він у 981 році понищив Пліснесько, а в [[988]] році заснував тезойменне місто Володимир і віддав Волинську землю в уділ своєму синові [[Всеволод Володимирович|Всеволоду]]. Відтоді від часу адміністративної реформи Володимира Святославича у Володимирі сиділи сини київських князів.

Волинська земля продовжувала формуватися у другій половині 11 століття внаслідок об'єднання територій Червенських градів і Белзької землі. Відтак до них було приєднано [[Берестейська волость|Берестейську волость]]. Згодом волинські князі почали освоювати територію на [[схід]] від міст [[Дорогобуж (село)|Дорогобуж]], [[Острог]] та [[Вигошів]].
[[Файл:Lutsk castle tower.jpg|міні|200пкс|В'їзна вежа [[Луцький замок|Луцького замку]].]]
На [[Любецький з'їзд 1097|Любецькому з'їзді]] 1097&nbsp;р. Волинську землю було закріплено за князем [[Давид Ігоревич|Давидом Ігоревичем]], але [[Витечівський з'їзд 1100]] року позбавив його Волині, і деякий час нею володіли різні князі. В [[1117]] році Волинь перейшла до володінь [[Володимир Мономах|Володимира Мономаха]]. За [[Ізяслав Мстиславович|Ізяслава Мстиславовича]] до складу волинських земель входить [[Погорина]] з містами [[Шумськ]]ом, [[Тихомль|Тихомлем]] та Гнійницею. За князювання [[Роман Мстиславич|Романа Мстиславича]] в 1195 році до його князівства було приєднано [[Полонне]] і відтоді надовго східною межею Волині стала річка [[Случ (притока Горині)|Случ]].

На початку XII століття Волинська земля займала територію від [[Берестя]] на Західному Бузі до верхів'їв річки [[Серет (притока Дністра)|Серету]] на півдні. Її порубіжжя на заході становили міста [[Сутейськ]] і Червен, на сході&nbsp;— [[Дубровиця]], [[Дорогобуж (село)|Дорогобуж]], [[Острог]], Полонне, [[Камінь (Романівський район)|Кам'янець]].

У XII столітті одним із центрів консолідації Волинської землі стало місто [[Луцьк]]. Для протидії київським князям, які прагнули заволодіти Волинською землею, на сході її території інтенсивно будувалися міста і фортеці. У першій половині XII століття значна частина волинських кордонів стабілізувалася. З кінця 1150-х років на території Волинської землі складається [[Волинське князівство|Волинське]] або Володимирське князівство. Київські князі намагались втримати багату Волинську землю під своєю рукою як базу для подальших дій. Одночасно із змінами в Києві мінялися волинські князі. Вони були повністю залежні від Києва і повинні були виконувати волю київського князя. Виділення Волині в окреме князівство відбулось за&nbsp;[[Ізяслав Мстиславич|Ізяслава Мстиславича]]. Як і інші князі з&nbsp;[[Мономаховичі|Мономахової династії]], він добивався влади у Києві і тричі на короткий час був київським князем ([[1146]]—[[1154]]). Але, зустрічаючи вперте суперництво з боку інших князів, він вважав київський престол непевним для себе, тому основну увагу скерував на Волинь, де почав організовувати князівство для свого роду. Ізяслав переселив до [[Володимир (місто)|Володимира]] родину і переніс двір. Київ у той час внаслідок боротьби спадкоємців Володимира Мономаха за владу, коли князі мінялися щороку, став занепадати, особливо після його погрому і пограбування заліщанським князем із домішкою крові Рюриковичів Андрієм Боголюбським у 1169&nbsp;р. і на Волинь не мав ніякого впливу.

=== Волинь у Галицько-Волинському князівстві. Королівство Русь. ===
З 1170 років Волинь стала незалежною від Києва, але не уникнула процесу роздроблення, який у цей період відбувався на Русі. Після смерті [[Мстислав Ізяславич (князь київський)|Мстислава Ізяславича]] (1170) його сини поділили Волинську землю: [[Роман Мстиславич|Роман]] одержав Володимир, [[Всеволод Мстиславич (князь волинський)|Всеволод]]&nbsp;— [[Белз]], [[Святослав Мстиславич|Святослав]]&nbsp;— [[Червен]], [[Володимир Мстиславич|Володимир]]&nbsp;— [[Берестейське князівство|Берестя]]. У 1170—1205 роках Володимирське князівство об'єднало навколо себе всі удільні князівства. У [[1199]] році Роман Мстиславович приєднав до нього Галицьке князівство і створив [[Галицько-Волинське князівство]]. Історичні події цієї славетної доби досить ретельно відображені у справжній культурно-історичній пам'ятці [[Галицько-Волинський літопис|Галицько-Волинському літописі]]. Цей шедевр поділяється на дві частини: Галицький літопис (1201—1261), складений у Галичині, в основу якого покладено літописання часів князя Данила Романовича Галицького і Волинський літопис (1262—1291), складений на Волині, який більше відображав історичні події волинських земель за князювання Василька Романовича та його сина Володимира. В 1240&nbsp;р. на момент монгольської навали синові князя Романа Мстиславовича Данилі Романовичу (Галицькому) підпорядковувався і Київ. За оборону Києва, укріплення якого були найпотужнішими у Східній Європі, відповідав призначений Данилом Романовичем воєвода Дмитро.

У грудні 1240 року після двомісячної облоги і двотижневого штурму зібрана ханом Батиєм із підвладних народів нинішньої Росії, відомих у Європі під назвою татари, 200-тисячна армія взяла Київ і майже повністю знищила його, а в 1241 році монголо-татари пішли на Волинь і Галичину. Крем'янця і Даниліва вони не змогли взяти, а Кам'янець, Колодяжин, Володимир, Луцьк та інші міста були взяті і поруйновані. Пліснесько і Волинь (місто, яке дало назву краю) вже не відновилися, [[Перемиль]] і [[Пересопниця]] відродилися як села, було знищено десятки інших сіл. За легендою XIX століття, в цей же час ченці [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерського монастиря]], які втекли від нападу [[Татари|татар]] у [[1240]] р, заснували [[монастир]] у [[Почаїв|Почаєві]], який зараз є найбільшою православною святинею Волині.

[[Данило Романович]] брав участь ще в першій битві з монголами на р. Калці в 1223&nbsp;р. (там він був поранений) і розумів, що не може вчинити їм опору, тому ще заздалегідь поїхав на Захід, щоб домовитися з поляками і угорцями про спільні дії проти загарбників, але вони відмовилися, про що потім гірко пошкодували. Після відходу монголів у Сарай на Волгу (нинішня Росія) Данило Романович повернувся, застав згарища і руїни, свавілля галицьких бояр, які за його відсутності запросили на престол представника чернігівської династії Ростислава Михайловича (зятя угорського короля), розгромив Ростислава разом із його союзниками угорцями і поляками в 1245 році в битві під Ярославом і почав зміцнювати державу. Це занепокоїло монголів і після їхніх погроз про напад, щоб зберегти державу від плюндрування, Данило Романович поїхав в 1246 році в Сарай, де відмовився від Києва, визнав свою залежність від Орди, зобов'язався платити їй данину і надавати військову допомогу в походах на сусідів. На відміну від князів інших земель колишньої Київської держави, він не був зобов'язаний їздити до хана на поклони для підтвердження своєї влади і обходився при сплаті данини без ханських баскаків. Натомість українська держава фактично зберігала незалежність у внутрішній і зовнішній політиці, що давало можливість Данилі Романовичу займатись її відбудовою. Столицю він переніс із зруйнованого Галича до [[Холм]]а, де звели фортифікаційні споруди, церкви, заклали гарний парк. Галич на той час втратив своє значення, бо Візантія занепадала і торгові шляхи до неї контролювалися татарами, а Холм знаходився на перехресті європейських торгових шляхів. [[Дністер]] перестав грати роль торговельного шляху, зате зросло значення [[Буг]]а завдяки торговельним зносинам із німецьким орденом хрестоносців над долішньою [[Вісла|Віслою]]. Водночас велося будівництво в інших містах держави, споруджувалися перші муровані фортеці. Було засновано близько 70 міст, в тому числі в 1256 році [[Львів]]. Завдяки мудрій державній політиці Данило Романович все ж зумів зберегти свою державу від знищення монголо-татарами. Незважаючи на певну залежність, він фактично не підкорився владі Золотої Орди. Після повернення в 1246&nbsp;р. з Орди до Данила Романовича присилалися посли від Папи з пропозицією корони в обмін на церковну унію, але він відмовився, бо хотів антимонгольського союзу з католицькими державами. Лише коли у 1253&nbsp;р. Римський Папа Інокентій IV звернувся до лицарів деяких народів слов'янського походження, що були католиками, із закликом походу проти татар, Данило погодився прийняти корону. Коронація відбулася в 1253 році в [[Дорогочин|Дорогичині]] під час походу на ятвягів. Але король Данило не спішив із впровадженням церковної унії, бо й католицькі володарі не спішили із хрестоносним походом проти татар. Війна з ятвягами завершилась холмським миром, але ще перед тим, довідавшись про коронацію, татарський ватажок Куремса пішов на Волинь і став облягати Кременець, проте безуспішно і повернувся на Дніпро, пограбувавши околиці. У відповідь на напад Куремси король Данило пішов у похід на т.&nbsp;зв. татарських людей [[Болохівці|(болохівців]]), тобто землі по Случі і Тетереву, що були безпосередньо залежні від татар. Куремса спробував відомстити, дійшов до Луцька, але не досяг успіху і незабаром Орда замінила його на колишнього Батиєвого полководця Бурундая. Романовичі стали будувати укріплення і зміцнювати наявні. Тоді Бурундай схитрував і покликав Романовичів у похід на Литву і тим порушив їхній мир, а потім несподівано пішов на Волинь і зажадав знищити всі укріплення. Романовичі були змушені це зробити, було розібрано укріплення Данилова, Стіжка, Кременця, Луцька, Львова і інші. Вцілів лише Холм. Після цих подій Романовичі втратили надію на визволення від татарського ярма, король Данило дуже переживав і помер в 1264 році. Похований він у столиці королівства волинському Холмі в побудованій при ньому Церкві Різдва Пресвятої Богородиці. На даний час точне місце його поховання не встановлене (Холм тепер належить Польщі). По смерті короля Данила державні і династичні справи перебрав на себе його брат і спільник у всіх справах Василько. Держава була поділена, Галичина дісталася синам короля Данила, а Волинь і Берестейщина Василькові. Він титулувався королем і фактично правив всією державою. Королями Русі титулувалися і наступні правителі держави, нащадки короля Данила по чоловічій лінії.

Остаточно територія землі склалася у першій половині XIII століття. Західний рубіж Волинської землі (з [[Польща|Польщею]]) пролягав у межиріччі Західного Бугу й [[Вепш|Вепра]], а на початку 13 століття впритул підступив до Вепра. На північному заході та півночі кордон Волинської землі з [[Велике князівство Литовське|Великим князівством Литовським]] і ятвягами проходив Західним Бугом і його притоками, зокрема річкою Лесною. Більшість басейну річки Кросни належала до Волинської землі. Тут рубіжною була річка [[Нур]].

У 1251—1253 роках [[король Русі]] Данило дарував половцям хана [[Тегак]]а землі на [[Берестейщина|Берестейщині]], для захисту північної Волині від нападів [[ятвяги|ятвягів]] та [[литовці]]в. Кочовики заснували там [[Половецька волость|40 поселень]] й зберігали свою ідентичність до початку XVI&nbsp;ст.<ref>''Алексеюк М.&nbsp;И.''&nbsp;Половецкие поселения на Брестчине. // Этногенез белорусов.&nbsp;— М., 1973.&nbsp;— С. {{ref-ru}}; ''Евстигнеев Ю. А.'' Кыпчаки (половцы) куманы и их потомки. (к проблеме этнической преемственности).&nbsp;— Санкт-Петербург, 2010.&nbsp;— С. {{ref-ru}}</ref>

З часом боротьба із зовнішніми ворогами і внутрішні міжусобиці знесилювали Галицько-Волинську державу. Після смерті в 1340&nbsp;р. праправнука короля Данила по жіночій лінії Юрія II Болеслава розпочалася тривала війна Угорщини, Польщі і Литви за землі Галицько-Волинської держави.

=== Волинь у Великому князівстві Литовському ===
[[Файл:Dubno - Gateway.JPG|міні|250пкс|Надбрамний корпус і в'їзна брама [[Дубенський замок|Дубенського замку]].]]
Після смерті [[Юрій II Болеслав|Юрія II Болеслава]] (котрий був сином мазовецького князя [[Тройден І|Тройдена I]] і його дружини [[Марія Галицька|Марії]], правнучки короля Данила), бояри проголосили володарем Галицько-Волинської держави, королем Русі [[Любарт|Любарта-Дмитра]], зятя попереднього короля [[Лев II Юрійович|Лева II Юрійовича]], зукраїнщеного сина литовського володаря [[Гедимін]]а. Але поляки не погодилися з цим і захопили Галичину, започаткувавши багатолітні суперечки за галицьку спадщину. ''Докладніше: [[Війна за Галицько-Волинську спадщину]].'' Фактично Любарт-Дмитро правив Волинню, але протягом всього періоду свого правління за підтримки братів вів війни з поляками, підтримуваних угорцями, здійснював походи на Галич, Львів, Краків. Південний кордон із Галичиною йому вдавалося з перемінним успіхом утримувати в районі [[Кременець|Кремінець]]&nbsp;— [[Олесько]]&nbsp;— [[Лопатин]]. У 2-й половині 14 століття поляки після запеклої боротьби разом з [[Угорщина|Угорщиною]] проти Литви захопили західну частину Волині включно з [[Холм]]ом. Резиденція князя Любарта була в Луцьку, за його правління там було збудовано фортецю&nbsp;— так званий [[Луцький замок|замок Любарта]], нині один із найкращих збережених замків України. Видатний історик [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]] стверджував, що при Любартові Волинь була «зовсім осібним світом», не схожим на [[Велике Князівство Литовське]]. Любарт дбав про торгівлю і будував церкви. Вважається, що король Любарт помер в 1385 році.

Після смерті Любарта волинським князем став його син [[Федір Любартович|Федір]]. Але великий князь литовський, король польський (після Кревської унії) [[Ягайло]] (праправнук [[король Данило|короля Данила]]), а потім його суперник двоюрідний брат князь [[Вітовт]] поступово обмежували володіння князя Федора Любартовича, а в 1393&nbsp;р. Вітовт ліквідував удільні князівства і перетворив їх на провінції Литви, якими правили [[намісник]]и. Волинь стала частиною Великого князівства Литовського. Становище Вітовта особливо зміцніло після перемоги над [[Тевтонський орден|Тевтонським орденом]] у [[Грюнвальдська битва|Грюнвальдській битві]] 1410&nbsp;р., в якій поряд із білоруськими, литовськими і польськими військами брали участь і руські (українські) полки.

За часів Вітовта Луцьк стає його другою столицею після Вільна. Вітовт дбає про нього та хоче зробити його центром українських земель: піклується розвитком торгівлі, розбудовує поставлений Любартом замок: тут оселяються євреї, караїми, навіть татари. В 1429&nbsp;р. в замку Любарта відбувся з'їзд монархів Європи, метою якого було розв'язання політичних і економічних питань центрально-східної Європи, а також питання коронації Вітовта. Та коронація не відбулася, бо поляки перехопили вислану корону. Але Вітовт мав пошану в чужих володарів і спирався на військову силу з українських і білоруських земель.

Після смерті Вітовта в 1430&nbsp;р. литовські та руські феодали на сеймі у Вільно обрали великим литовським князем молодшого брата Ягайла&nbsp;— [[Свидригайло|Свидригайла]], противника литовсько-польської унії. Король Ягайло почав проти нього воєнні дії, тому на Волині і Поділля розпочалася народна війна проти поляків. Але через невдалі дії Свидригайла та його орієнтацію на руських православних феодалів литовські магнати в 1432&nbsp;р. обрали великим литовським князем [[Сигізмунд Кейстутович|Сигізмунда Кейстутовича]], молодшого брата Вітовта. Сигізмунд, намагаючись позбавити Свидригайла опори серед православних феодалів, в 1432&nbsp;р. урівняв їх у правах із литовцями-католиками. Це дало йому змогу в 1435&nbsp;р. остаточно розбити Свидригайла з прихильниками. У Свидригайла залишилась тільки Волинь. Проте волинські князі з династії [[Гедиміновичі]]в [[Іван Васильович Чорторийський|Іван]] і [[Олександр Васильович Чорторийський|Олександр Чорторийські]] організували змову руських патріотів і в 1440&nbsp;р. вбили великого князя [[Сигізмунд Кейстутович|Сигізмунда Кейстутовича]], [[васал]]а короля Польщі Ягайла. Одразу ж на білоруських і українських<ref>також московських</ref> землях спалахнули повстання проти тодішньої литовської верхівки, переважно римо-католиків. Вони набрали такого загрозливого характеру, що новообраний великий князь литовський Казимир IV Ягайлович (1440—1492) мусив визнати відновлення Київського й Волинського князівств. Київським князем став син усунутого Вітовтом Володимира Ольгердовича Олелько (Олександр, 1440—1455), волинським&nbsp;— Свидригайло (1440—1452). Десятирічна визвольна боротьба руських князів і бояр завершилася перемогою. Руські землі в черговий раз відновили свою національну автономну державність. Проте такі поступки з боку Литви православним були тимчасовими. У 1452&nbsp;р. після смерті Свидригайла Волинське князівство припинило своє існування.

Волинь, зійшовши на становище провінції, ще більш як сто років зберігала свої притаманності, що виникали з національно-політичних і культурно-релігійних традицій руської доби. Адміністративно вона була поділена на три староства: володимирське, луцьке і кременецьке. Тут різними шляхами примножували свої багатства княжі роди Острожських, Чарторийських, Сангушків, Корецьких, Збаражських та ін. Вони з, ільшували свої маєтки новими земельними просторами шляхом закупу і надань великого князя. Для вирішення виключно волинських потреб у Луцьку під проводом маршалка волинської землі відбувалися сойми за участю православних і католицького єпископів, трьох старост, князів, великих і дрібніших землевласників. Відомо, зокрема, що в 1506 [[маршалок|маршалком]] Волинської землі був [[Федор (Федько) Янушкевич]], а з 1507&nbsp;— [[Острозький Костянтин Іванович]]. Волинська аристократія, перетворюючись у землевласників, починає, хоч і з різними успіхами, боронити свою землю від татар. Зокрема, князь Іван Острожський завдав їм у 1454&nbsp;р. сильного удару. 1469 року «царик Маняк»<ref>на думку В. Гулевича, кримський бей Мамак з роду Ширин</ref><ref name="ВГ43">''Гулевич В''. Казимир Яґайлович і Менґлі Ґірей: від друзів до ворогів // [[Український історичний журнал]].&nbsp;— К., 2013.&nbsp;— №&nbsp;1 (508) (січень—лютий).&nbsp;— С. 43.&nbsp;— ISSN 0130-5247.</ref> напав на Поділля, також Волинь, Київщину. Хан [[Менґлі I Ґерай|Менґлі I Ґірей]] попередив короля про небезпеку, що дозволило зібрати військо та не допустити розорення Галичини та Західної Волині<ref name="ВГ43" />. Але після 1489 року татарські напади стали постійним явищем. Це зубожувало Волинь і змушувало землевласників думати про оборону. Так, показ військ 1529&nbsp;р. виявив, що сам князь Костянтин Острожський постачав 426 коней і 3408 вояків (під його проводом були розгромлені в 1514&nbsp;р. під Оршею московські війська). Сукупність землі в приватних руках та воєнні потреби призвели до того, що Волинь покрилася рядом приватних оборонних замків. Щоб піднести міста економічно, їм стали надавати магдебурзьке право. В 1430&nbsp;р. його отримав [[Луцьк]], в 1431 [[Кременець]], в кінці XV&nbsp;ст. Володимир, інші в XVI&nbsp;ст. До середини XVI&nbsp;ст. старі волинські міста були звільнені від великокняжих податків, їхнім обов'язком було боронити свої замки. Разом із тим на плечі селян почали спадати нові тягарі і обмеження вольностей. Селянин, звільнений від великокняжих податків, став платити їх землевласникові. З посиленням феодального гніту та національно-релігійного переслідування втікачі, в тому числі з Волині, стали освоювати [[Придніпров'я]]. Для захисту від набігів [[Татари|татар]] на о. [[Мала Хортиця]] у 1550-х роках [[Дмитро Вишневецький]] («[[Байда]]»), [[Волинське князівство|волинський князь]] із роду [[Гедиміновичі]]в, власник земельних маєтків у [[Кременецький повіт (ВКЛ і I Річ Посполита)|Кременецькому повіті]], заклав першу велику [[Січ]].

За [[Литва|Литви]] у волинській Погорині в 1556—1561&nbsp;рр. була створена визначна пам'ятка [[Староукраїнська мова|староукраїнської мови]], один із перших перекладів Євангелія&nbsp;— рукописне [[Пересопницьке Євангеліє]]. Книга стала одним із символів української нації, на ній зараз приймають присягу [[Президент України|президенти України]].

=== Волинь у Речі Посполитій ===

Велике князівство Литовське поступово занепадало. Унаслідок Лівонської війни з Московією воно опинилося на межі воєнної катастрофи й змушене було піти на зближення з Польщею, яка прагнула приєднання Литви. Після [[Люблінська унія|Люблінської унії]] 1569 року [[Річ Посполита|шляхетська Польща]] захопила всю Волинь і створила тут [[Волинське воєводство (Річ Посполита)|Волинське воєводство]]. Якщо до того становище українців було стерпним, то тепер розпочався повсюдний наступ польсько-литовської адміністрації на права українського населення. Різко посилився національний, релігійний і культурний гніт. Разом із тим поляки намагалися перетягнути українську еліту на свій бік. Волинські княжі та панські роди, зацікавлені в накопичуванні майна, стали відсуватися від національних справ і ополячуватися. Волинська аристократія залюбки входила в змішані подружні зв'язки і переходила на католицтво. Було поставлене під сумнів саме існування української спільноти. Лише окремі магнати залишились відданими батьківській вірі і культурі. [[Костянтин Василь Острозький|Князь Костянтин-Василь Острозький]], якого називали «некоронованим королем України», заснував в 1576&nbsp;р. в своєму маєтку Острозьку академію&nbsp;— першу українську школу вищого рівня. При академії діяла друкарня, в якій першодрукар [[Іван Федорович]] в 1581&nbsp;р. видав перше повне друковане видання Біблії слов'янською мовою&nbsp;— т.&nbsp;зв. [[Острозька біблія|Острозьку Біблію]]. Але почин князя Острозького не знайшов гідних послідовників. Після його смерті занепала й академія, що ледь животіла за його сина Януша, який ще за життя батька перейшов у католицтво.

Король став надавати на Волині польським магнатам земельні наділи у володіння. Разом із магнатами сунула на схід незаможна шляхта, яка хотіла доробитися тут маєтку. Крім них, на схід посунули польські міщани і євреї, які згодом стали займатися різними спекуляціями по містах і селах. За люблінською унією землі волинської шляхти ставали її власністю. А на селян, що втратили право на землю, було збільшено податки в грошах і натурі та трудоднях панщини. Це спонукало їх шукати кращої долі в степах Придніпров'я.

Колонізаційний рух на наддніпрянських землях пересунув оборонну лінію на схід і південь. Волинські магнати стали ухилятися від оборонної служби, тоді польський сейм звернув увагу на козаків і почав втягувати їх до реєстру. Серед реєстрових козаків, що брали участь у польсько-московській війні 1579—1581&nbsp;р. і вернулися з неї, було коло 2500 волинян. Низове козацтво, що турбувало татар, турків і молдованів, мало в собі значну частку волинян. Запорожці завдавали клопоту і самій Польщі, особливо магнатам на прилеглих територіях. А в 1594&nbsp;р. колишній сотник К. Острозького Северин Наливайко після молдавських походів не повернувся на Низ, а пішов на Угорщину і в 1595&nbsp;р. появився на Волині під Луцьком, погодився на контрибуцію, потім здобув Слуцьк і пішов далі на Білорусь, збираючи контрибуцію. Наприкінці 1595&nbsp;— на поч. 1596&nbsp;р. він разом з загонами Григорія Лободи і Матвія Шаули контролювали все українське Правобережжя і Південно-Східну Білорусь. Особливе занепокоєння в поляків викликали звістки про їх наміри створити Українську республіку на чолі з князем. Польський уряд доручив придушити повстання одному з найкращих полководців того часу польному гетьманові С. Жолкевському. Об'єднані сили повстанців розбили передові загони поляків, але потім почали відступ, який утруднювався величезним обозом із жінками і дітьми і були в 1596&nbsp;р. оточені під Лубнами. Наливайко здався, щоб уникнути різні і був четвертований у Варшаві. Незважаючи на обіцяну амністію, більшість козаків за наказом Жолкевського були вирізані, а польський сейм проголосив їх «зрадниками й ворогами батьківщини».

Після берестейського церковного собору 1596&nbsp;р. на прилучених до Польщі волинських землях почалася релігійна боротьба. За підтримки короля [[Сигізмунд III Ваза|Сигізмунда III Вази]] і католицьких магнатів у православних збройним насильством було відібрано багато церков. Особливо становище православних погіршилося після смерті захисника православ'я князя К. Острозького в 1608&nbsp;р.

У 1601&nbsp;р. на Волині об'явився аферист невідомого походження, який назвався сином Івана IV Грозного. Польський король Сигізмунд III Ваза і литовсько-руські (українські) магнати ([[Вишневецький Адам Олександрович|Адам]] та [[Вишневецький Костянтин Костянтинович|Костянтин]] [[Вишневецькі]], [[Сапіги]], польські&nbsp;— [[Марина Мнішек|Мнішеки]]) визнали в ньому сина Івана IV Грозного, підтримали Дмитрія і протягом 1603—1604 провели підготовку до зведення його на московський престол. Він царював у Московії в 1605—1606&nbsp;рр. і увійшов в історію як Лжедмитрій I.

У цей період волинські князі Вишневецькі на колонізовуваних лівобережних землях нинішньої Полтавської, частково Київської, Чернігівської і Черкаської областей, потіснивши інших магнатів, в тому числі Януша Острозького, створили щось на зразок удільного князівства&nbsp;— маєтності під загальною назвою Вишневеччина. Це відбувалось із переселенням підданих із Волині. Столицею Вишневеччини були Лубни, де на Замковій горі був побудований замок із палацом і розкішним парком. Станом на 1648&nbsp;р. до Вишневеччини належало 56 міст і містечок і належали вони окатоличеному Яремі Вишневецькому.

У 1648&nbsp;р. після початку визвольної війни проти поляків і перемог у битвах під Жовтими Водами і Корсунем, в яких активну участь брав козацький ватажок Максим Кривоніс, він на чолі повстанців пішов на Вишневеччину, захопив і знищив палац у Лубнах і всю князівську резиденцію. Ярема Вишневецький утік на Правобережжя, де з жорстокістю взявся придушувати повстанський рух, Кривоніс став його особистим ворогом. Повстанці числом до 10 тис. на чолі з полковником Максимом Кривоносом, який часто діяв незалежно від Богдана Хмельницького, теж пішли на Волинь, захопили Полонне, взяли участь у переможній битві під Пилявцями, здобули в маєтностях Вишневецьких замки в Збаражі, Їх родовому гнізді Вишнівці і Кременці (який до того був неприступним для всіх завойовників і після чого не відбудовувався). На Волині діяли і інші повстанчі загони, в результаті літом 1648&nbsp;р. тільки Дубно ними не було захоплене. Ярема Вишневецький відступив до Львова, але відмовився його обороняти і Максим Кривоніс взяв Високий Замок вперше в історії, а Хмельницький взяв відкуп 200 тис. злотих, щоб не зачіпати міста. Вже в листопаді Хмельницький підійшов до Замостя, де сховався Ярема Вишневецький. Тут сталися неоднозначні події, про які сперечаються історики: Максим Кривоніс чи то від чуми, чи від ран помер, або був страчений за наказом Хмельницького за жорстокість і самоуправство. Хмельницький не взяв Замостя, не пішов на беззахисну Варшаву (Польща була без короля і війська), а повернувся в Київ і взявся за переговори. Проте на Волині і далі діяли повстанці, які розправлялися з католиками і євреями, одним із таких загонів керував син Максима Кривоноса Олександр Кривоносенко.

У 1649&nbsp;р. під час другого походу Хмельницький обложив Збараж, а потім із частиною війська пішов на Зборів назустріч армії поляків. Перемога мала бути безсумнівною, але в найкритичніший момент підкуплений поляками татарський хан зажадав припинити бій і почати мирні переговори. В результаті був заключений т.&nbsp;зв. Зборівський договір, за яким козаки здобували численні права, але фактично вся Волинь залишалася під Польщею. Поляки карали смертю учасників повстання, а татари грабували і поневолювали українців Волині.

У 1651&nbsp;р. бойові дії продовжились. Король Ян Казимир із майже 200 тис. армією отаборився біля Сокаля, де поповнював запаси провіанту, обдираючи місцеве населення. На Волинь попрямував із своїм 100 тис. військом і 40 тис. татар і Богдан Хмельницький. До нього приєдналися кілька десятків тисяч селян (черні), які були вже не в змозі терпіти знущання поляків. Армії зійшлися біля волинського Берестечка. Тут відбулась битва, яка стала чи не найбільшою в тогочасній історії. Початок битви був успішним для козаків. Але хан знову став уникати бойових дій, він більше хотів польського золота. Хмельницький хотів його повернути, але хан його затримав (підтверджень цьому нема) і покинув поле бою. В результаті Хмельницький опинився аж біля Ізяслава. Обраний запорожцями наказний гетьман Іван Богун розумів, що шансів на перемогу в такій ситуації мало. Було прийнято рішення через споруджені переправи відступити. Але селяни зчинили замішання і заохотили поляків до наскоку, що перетворився на різню озброєної вилами, ціпами і косами черні. В результаті, за різними даними, її загинуло не менше кількох тисяч (30 тисяч за даними польських джерел). В митрополита корінфського Йоасафа, сподвижника Хмельницького, стрілили з лука, потім відрубали йому голову і доставили королеві. Король викупив від вбивці ознаки духовного сану забитого, згодом вони були покладені перед [[Холмська ікона Божої Матері|іконою Холмської Богоматері]] (нині це найдавніша, XI&nbsp;ст., і одна з найшанованіших ікон України, знаходиться в [[Музей Волинської ікони|музеї Волинської ікони]] в місті [[Луцьк]]у). Разом із Йоасафом було забито і його товариша&nbsp;— диякона Павла.

Переслідувані козаки вчиняли полякам достойний опір. Одним із таких місць є збережений у пам'яті народу Козацький редут у Семидубах біля Дубна.

В битві на стороні поляків активну роль грав кат українського народу Ярема Вишневецький. Невдовзі після битви він помер, а за такі заслуги його син Михайло згодом був обраний польським королем.

Під час існування Української держави XVII століття, урядом Гетьмана [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]] у липні 1648 року була утворена військово-земська одиниця&nbsp;— [[Звягельський полк|Волинський полк]], яка охоплювала більшість території Волині. Ця одиниця існувала з перервами до 1658 року. В 1652&nbsp;р. після битви під Берестечком Острозький полк з сім'ями під проводом Івана Дзинковського, щоб не бути під поляками, переселився на Слобожанщину в околиці Острогожська, де й осів над берегами р. Тихої Сосни (за І. Левковичем, є інші версії).

=== Руїна ===
Татари і поляки знову грабували Поділля і Волинь. Особливо Волинь від них потерпіла в 1653&nbsp;р. Під кінець літа вони нищили маєтки Любомирського і здобули Полонне. В жовтні несподіваним нападом захопили Ізяслав, Корець та Остріг і забрали в полон багато шляхти з жінками і дітьми, доходили аж до Литви і так «господарювали» на українських землях цілу зиму, аж поки поляки не змусили їх вибратися.

Тим часом Богдан Хмельницький, якого татари підвели під Зборовом і Берестечком, в 1654&nbsp;р., за відсутністю вибору уклав союз із московським царем, оскільки він і частина наближених до нього осіб бачили в цареві можливого захисника православ'я (хоча ряд представників козацької старшини, духовенства і окремі козацькі полки відмовились присягати Москві). в 1655&nbsp;р. козаки, підтримувані московським військом, в поході на західно-українські землі відкинули поляків аж за Віслу. Тим часом шведи зайняли Варшаву і Краків. Ян Казимир втік за кордон, а переможці стали ділити Польщу. Волинь знову стала фронтовою смугою. В червні 1657&nbsp;р. шляхта південної Волині вислала свого посла Зелинського до Чигирина прийняти її під протекцію козаків. Не спинила цієї ідеї і смерть Хмельницького в серпні 1657&nbsp;р. В січні 1658&nbsp;р. козацькі залоги вже стояли в Полонному, Костянтинові, Ізяславі, Острозі, Гощі, Межиріччі, Степані, Корці та інших містах Волині. На чолі новоорганізованого волинського полку став Тарнавський. Хоч козацький протекторат на Волині викликав невдоволення поляків, частина волинської шляхти противилася відкликанню козаків, навіть стала домагатися збільшення гарнізонів. Проте все змінилося після смерті Хмельницького. Ще за життя він, підтримуваний Старшинською радою, хотів впровадити принцип успадкування влади і передати її синові Юрію. Але після поховання більша частина старшини відійшла від цього принципу і до повноліття Юрія обрала гетьманом генерального писаря І. Виговського. На той час антипольська коаліція розпалася, погіршилися відносини з Москвою, активізувалась опозиція до Виговського і він став шукати союзників у Польщі. 16 вересня 1658&nbsp;р. між Річчю Посполитою і Гетьманщиною був укладений Гадяцький договір, за яким Волинь відійшла до Польщі і всі козацькі залоги були з неї відкликані, а Гетьманщина входила до Речі Посполитої як рівноправний член. Московія оголосила Виговського зрадником і почала наступ, але в 1659&nbsp;р. під Конотопом її армія була розбита. Проте в суспільстві росло невдоволення і Виговський зрікся булави. Після Виговського Юрій Хмельницький визнав зверхність Польщі на основі Гадяцьких угод, але під тиском проросійської козацької старшини теж зрікся булави, потім обраний на Правобережжі Тетеря тримав орієнтацію на Польщу, а Лівобережжя&nbsp;— на Москву. Так Україна розкололася і це стало причиною її занепаду.

З 1665 по 1676 рік Правобережним гетьманом був Петро Дорошенко. Ним була зроблена спроба об'єднати державу, він шукав допомоги як у лівобережних козаків, так і турків і татар. Бойові дії йшли і на Волині. Але Річ Посполита і закликана Хмельницьким в Україну Московія не хотіли втрачати свого впливу. Марно шукаючи допомоги, Дорошенко опинився в глухому куті. Українці Правобережжя розчарувались і збайдужіли до можливості виборення незалежності, від нього відвернулись соратники і родичі. Національно-визвольний рух зазнав поразки. А тим часом турки і татари мордували Волинь. Козацький літописець С.&nbsp;Величко писав:<blockquote>Від Корсуня і Білої Церкви, потім на Волинь і князівство Руське, до Львова, Замостя, Бродів, далі подорожуючи, бачив я багато городів і замків безлюдних, і пусті вали, що стали пристановищем і житлом для диких звірів… Бачив я там… багато кісток людських, сухих і нагих, що тільки небо за покрівлю собі мали…</blockquote>Від воєнних дій, голодовок, епідемій, переселень, захоплень у ясир українські етнічні території втратили до 90&nbsp;% населення.

В 1703&nbsp;р. на Правобережжі спалахнуло повстання проти поляків, яке захопило і Волинь. Польська шляхто жорстоко розправлялася з повсталими, а потім звернулася по допомогу до московського царя Петра I. З волі царя гетьман Мазепа перейшов Дніпро і приборкав повсталих. Взимку 1705&nbsp;р. Мазепа часто курсував між Дубно, Кременцем і Бродами. Волинська аристократія відіграла велику роль у справі його розриву з Петром I.

Польське військо поступово опановувало Правобережжя, і шляхта після 1714&nbsp;р. стала там закріплювати свої порядки, ще раніше вона підкорила Волинь. На той час Волинь вже не мала православного єпископа. А шляхта хотіла надолужити свої матеріальні втрати, спричинені довголітніми війнами. Поруйновані війнами міста ледве животіли. Між ними, обходячи Луцьк, Остріг і Володимир, перше місце стало займати Дубно, яке після згасання роду Острозьких пішло по руках їхніх родичів.

Але безладдя продовжувалось, і селяни з Волині і Полісся переселялись на Слобожанщину, заохочені деякими полегшеннями і вільнішим способом життя.

В 1768&nbsp;р. на Київщині і Брацлавщині спалахнуло спровоковане релігійним і національним гнітом повстання, назване Коліївщиною, яке зачепило і Волинь. Повстання було придушене московськими військами (які все більше втручалися в українські справи) спільно з поляками. А в 1772&nbsp;р. ослаблена війнами, внутрішніми суперечностями і шляхетським свавіллям Польща була поділена між німецькими Австрією, Пруссією і їхнею союзницею [[Всеросійська імперія|Всеросійською імперією]], якою правила німкеня Катерина II.

=== Волинь у Всеросійській імперії ===
[[Файл:Carte des Estats de Suede, de Dannemarq, et de Pologne; sur la Mer Baltique.jpg|thumb|Волинь на мапі 1700 року]]
Під час чергового [[Поділи Речі Посполитої|переділу Польщі]] в [[1793]] році частина земель Волині відійшла до [[Всеросійська імперія|Всеросійської імперії]]. Спочатку територія була названа [[Ізяславське намісництво]], з центром в [[Ізяслав]]і, 1795 було створено [[Волинське намісництво]], що складалося з 15 округів, з центром у [[Звягель|Новоград-Волинському]]. В 1797 році губернським містом призначили місто [[Житомир]] а намісництво перейменували у [[Волинська губернія|Волинську губернію]]. В 1802 році Житомир був викуплений державною скарбницею у графа [[Йосип Август Ілінський|Ілінського]], в 1804 році став губернським містом. Південна частина Кременецького повіту зі Збаражем, Залізцями і Підкаменем відійшла до Австро-Угорщини, де була створена адміністративна одиниця [[Королівство Галичини та Володимирії]]. В склад королівства також входили північні землі нинішньої Львівщини, які були втрачені для Волині ще під час литовсько-польських протистоянь.

Під час походу Наполеона на Москву багато шляхтичів взяло в ньому участь, а після невдачі шляхта почала використовувати різні можливості, щоб менше відчувати свою залежність від російської адміністрації. В Звягелі (Новоград-Волинському), Житомирі, Рафалівці, Радивилові і Кременці діяли масонські ложі. Поляки організовували також повстання проти росіян, але вони були невдалими. Та польські школи і таємні організації підтримували серед шляхти живучість ідеї незалежної Польщі. В судах і школах панувала польська мова. Положення української маси селян ні в чому не змінилося. Діяла традиція кріпацьких трудоднів. За російськими законами ще в 1845&nbsp;р. практикували тілесну кару до 50 буків за непослух панові.

В 1861&nbsp;р. в російській імперії було відмінене кріпацтво. Земля, на якій селяни працювали по-кріпацьки, була передана їм у власність. За це волинські селяни мали сплачувати 49 років встановлену суму. Це обтяжувало селян, але послабило соціально-економічну силу польської шляхти. Після невдалого польського повстання 1863—1864&nbsp;рр. польська мова була усунута з урядів, середніх шкіл, магістратів і замінена на російську, це стало початком русифікації. Також поляки були обмежені в праві на закуп землі. Та життя волинських селян не стало кращим. В Волинській губернії з 1866 по 1900&nbsp;р. відбулося 215 селянських виступів, але всі вони були жорстоко придушені царизмом.

В містах теж сталися зміни. Міські управи могли займатися тільки господарськими і іншими другорядними справами. Євреям, найчисельнішим жителям міст, ще з 1795&nbsp;р. було заборонено жити в селах і купувати там нерухомість. Вони мали право займатися тільки торгівлею і ремеслом. До міських рад євреї входили не в більшій за 10&nbsp;% кількості.

В 1873&nbsp;р. до Радивилова, де діяла митниця і стояли прикордонні війська, від Бердичева через Здолбунів і Дубно була підведена залізниця. Невдовзі вона була з'єднана з залізницями Австро-Угорщини. Також від Здолбунова ішло відгалуження через Ковель до Бреста.
Залізничне сполучення з Луцьком було прокладене з нагоди відвідання міста в 1890 році імператором Всеросійської імперії [[Олександр III (російський імператор)|Олександром III]]. Він планував дістатися до міста залізницею, а чиновник сплутав на карті [[Луцьк]] зі станцією в селі [[Ківерці]] (сучасна назва [[Прилуцьке (Ківерцівський район)|Прилуцьке]]), розташованою за 11 кілометрів. Тож від Ківерців до Луцька було терміново прокладено колію. Будівництво зайняло менше, ніж три тижні (1—19 серпня 1890 року) зусиллями спецбатальйону та місцевих селян.

Для оборони західних рубежів царський уряд приймає рішення про будівництво системи оборонних укріплень. Під містечком [[Дубно]] для захисту залізничної лінії був збудований [[Форт-застава Дубно|Дубенський форт]], що став відоміший у наш час під назвою Тараканівський форт. Будівництво було завершене в 1890&nbsp;р.

Влітку 1908&nbsp;р. на полі Берестецької битви були організовані офіційні молебні, в 1909&nbsp;р. розпочався збір коштів на будівництво храму-пам'ятника, на що першими відгукнулися селяни навколишніх сіл. У 1910—1914 роках за сприяння царського уряду біля с. Пляшева була побудована церква-меморіал св. Георгія Переможця. В нижньому ярусі будівлі церкви розміщений саркофаг із кістками козаків. В цей же час споруджено приміщення для монастирського скита. У 1912 році на острів Журавлиха перенесли з села Острова дерев'яну церкву св. Михайла, пам'ятку XVII&nbsp;ст., в якій перед битвою молився Хмельницький. У народі це місце назвали "Козацькі Могили. На будівництві працювали селяни навколишніх сіл і містечок.

Протягом 1907—1915&nbsp;рр. відбулося понад 100 селянських виступів, які закінчувалися збройними сутичками з поліцією, військами, охоронцями маєтків і лісів.

У 1900—1917 роках у Житомирі діяло [[Товариство дослідників Волині]], результатом якого стали бібліотека, [[Житомирський краєзнавчий музей|Волинський центральний музей]] (нині Житомирський краєзнавчий музей), першим завідувачем якого був [[Яроцький Яків Васильович|Яків Яроцький]].

=== Українська революція ===
[[Волинь (УНР)|Волинська земля в складі УНР]] була утворена 2—4 березня [[1918]] року законом про адміністративно-територіальний поділ України. Земський центр&nbsp;— Луцьк. До землі мали увійти [[Володимир-Волинський повіт (Російська імперія)|Володимирський повіт]], [[Ковельський повіт (Російська імперія)|Ковельський повіт]], [[Луцький повіт (Російська імперія)|Луцький повіт]], північна частина [[Дубенський повіт|Дубенського повіту]] [[Волинська губернія|Волинської губернії]]. Організація влади не була завершена. Проіснувала майже 2 місяці до 29 квітня 1918 року у зв'язку з утворенням Української Держави на чолі з гетьманом [[Скоропадський Павло Петрович|Скоропадським]].

Губернія мала складатися з 20 повітів: до наявних 12 повітів планувалося долучити 8 повітів із [[Мінська губернія|Мінської губернії]]: [[Пінський повіт (Російська імперія)|Пінський повіт]]; [[Гродненська губернія|Гродненської губернії]]: [[Берестейський повіт (Російська імперія)|Брест-Литовський повіт]], [[Кобринський повіт (Російська імперія)|Кобринський повіт]]; [[Холмська губернія|Холмської губернії]]: [[Томашівський повіт]], [[Грубешівський повіт]], [[Володавський повіт]] та [[Більський повіт]].
[[Файл:Lange mitteleuropa 1930.jpg|міні|200пкс|Розселення етносів у Центральній Європі станом на 1930 рік.]]
Список повітів, частину яких планувалося приєднати до суміжних наявних або новоприєднаних повітів: з [[Люблінська губернія|Люблінської губернії]]: [[Костянтинівський повіт]], [[Радзінський повіт]] і [[Красниставський повіт]]; з Гродненської губернії: [[Пружанський повіт (Російська імперія)|Пружанський повіт]]; з Мінської губернії: [[Слуцький повіт (Російська імперія)|Слуцький повіт]].

У документах Української Держави виділяли окремо всю [[Холмська губернія|Холмську губернію]] з доданими до неї Берестейським, Більським, Кобринським, Пружанським повітами і частинами повітів Люблінської губернії. Офіційно Холмська губернія у складі Української держави була утворена 15 листопада 1918 року.

У цей період Польща за підтримки Франції та Великої Британії і військ Директорії УНР відкинула більшовицькі війська і здобула незалежність. 21 квітня 1920 р представниками Польщі і УНР був підписаний так званий Варшавський договір (договір Пілсудський&nbsp;— Петлюра). За ним в обмін на визнання незалежності УНР і військову допомогу [[Петлюра Симон Васильович|Симон Петлюра]] погоджувався визнати українсько-польський кордон по річці [[Збруч]] і далі по [[Прип'ять|Прип'яті]] до її гирла. За цим договором більша частина Волині відходила до Польщі. Проте очікуваної допомоги С.&nbsp;Петлюра не дочекався. 18 жовтня 1920&nbsp;р. було підписане польсько-радянське перемир'я. Армія УНР&nbsp;— 23 тис. бійців&nbsp;— сама продовжувала боротьбу до 21 жовтня, але під тиском переважаючих більшовицьких сил відступила за Збруч у Польщу, де була інтернована.

Уряд [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]], очолюваний [[Симон Петлюра|С. Петлюрою]], був змушений емігрувати за кордон, ні на мить не полишаючи надії у майбутньому відтворенні держави України.

У ніч з 3 на 4 листопада 1921&nbsp;р. [[Волинська повстанська група|Волинська група]] добровольців з інтернованої в Польщі армії УНР під проводом Ю. Тютюнника почала [[Другий зимовий похід]] і дійшла до Коростеня, який [[Бій за Коростень (1921)|захопила]], але не змогла втримати. Та 17 листопада повстанців оточила і розбила червона кавалерія. Частина вояків повернулася до Польщі. А 359 бійців більшовики [[Трагедія під Базаром|розстріляли]] в м. Базар після того, як жоден не захотів «каятися».

=== Польська і радянська доба ===
У вересні 1920 року Волинська земля потрапила під польську окупацію. В 1921 році, згідно з Ризьким мирним договором між По́льською Респу́блікою і СРСР, вона була розділена на Східну та Західну Волинь. Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина і Підляшшя були приєднані до Польської держави згідно з [[Ризький мир|Ризьким мирним договором (1921&nbsp;р.)]] між Польщею та Радянською Росією. Було створено [[Волинське воєводство (1921—1939)|Волинське воєводство]] з центром у [[Луцьк]]у. Більшість східної Волині стала частиною Житомирської області [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]].

Міжвоєнна Польща була відсталою аграрною країною. У 1921&nbsp;р. 95&nbsp;% українського населення Волині мешкали в селах, в містах домінували поляки і євреї. Скрутне економічне становище поглиблювалося ще й національним чинником. Для зміцнення польської присутності на східних кордонах Речі Посполитої в 1920 і 1925&nbsp;рр. сейм ухвалив закони про надання землі польським офіцерам і солдатам, а також селянам за рахунок поділу маєтків російських поміщиків. Крім того, поділу підлягали державні і церковні володіння колишньої Російської імперії. В результаті полякам було роздано 800 тис. га найкращих земель і переселено майже 200 тис. осадників, ще 100 тис. спрямовано в міста як поліцаїв, чиновників і&nbsp;т.&nbsp;д. Розвиток промисловості на західноукраїнських землях польським урядом свідомо гальмувався.

На той час на Західній Волині, Західному Поліссі, Холмщині і Підляшші проживало понад 2&nbsp;млн колишніх підданих Російської імперії. Вони належали до православної церкви, їх національний і політичний розвиток «тюрмою народів» Російською імперією був загальмований і знаходився фактично у зародковому стані. Зокрема, перепис 1921&nbsp;р. засвідчив існування на Поліссі численної групи населення&nbsp;— бл. 700 тис. осіб, що не могли визначити, яка мова для них рідна&nbsp;— українська, білоруська чи польська. Себе вони називали «тутешніми», а свою мову&nbsp;— «тутешньою», «місцевою». Поляки ж термін «українець» заборонили вживати, натомість поширювали назви «русін», «рускі», «русінскі». Польсько-українську двомовність у краєвій адміністрації було ліквідовано. Для всієї Західної України ввели назву «Малопольська Всходня». Але колишній кордон між Австро-Угорщиною і Російською імперією поляки зберегли, щоб перешкоджати поширенню українського національного руху з більш європеізованого Королівства Галичини і Володимирії (складової частини колишньої Австро-Угорщини).

Зазнала переслідування православна церква, особливо на північно-західних землях. У ході примусового навернення до католицької віри тут було зруйновано прибл. 190 православних церков, а бл. 150 передано греко-католикам. У результаті з 389 православних церков, які діяли в 1914&nbsp;р., вціліли лише 51.

У відповідь на революційні дії окремих екстремістських груп, які палили польські маєтки, уряд вдався до репресій проти всієї української спільноти, що набрали характеру антиукраїнських погромів і отримали офіційну назву «пацифікація» (умиротворення). Ліга Націй висловила за це свій осуд польському уряду. Проте режим Пілсудського скасував самоврядування в селах, перевів їх під владу польських чиновників і офіційно відмовився від забезпечення прав національних меншин. Це вело до зростання серед українців національної свідомості, посилення ворожості до поляків, загострення українсько-польських відносин.

Проте Польща, незважаючи на дискримінаційну політику щодо національних меншин, все ж була державою, заснованою на конституційних засадах. Тому українці тут попри свій статус другосортних громадян, перебували в кращому політичному становищі за українців східної Волині, яким судилося жити в СРСР. Після «добровільного» входження України в СРСР в 1920-х рр. у ній розпочалися процеси індустріалізації (який східної Волині мало торкнувся) і українізації (дерусифікації). Тому друга половина 1920-х років стала періодом значних зрушень у менталітеті українства. В УРСР стали повертатися багато діячів культури, які з різних причин опинилися за кордоном, а також сюди із Західної України перебралося чимало прихильників комуністичної ідеї. Проте вже в 1929 році розпочалася суцільна колективізація, її противники підлягали розстрілу, «куркулів» вивозили в Сибір. Позаяк селяни чинили опір, в 1932—1933&nbsp;рр. комуністичним режимом був влаштований голодомор, який став прямим геноцидом українського народу. Представники інтелігенції і духовенства через безпідставні звинувачення і наклепи зазнали масових репресій, багато відомих українців загинули в сталінських концтаборах. Водночас у Польщі було 12 українських політичних партій, від крайніх лівих до крайніх правих. А в 1929&nbsp;р. на установчому конгресі у Відні було проголошено створення Організації Українських Націоналістів&nbsp;— ОУН, яка своєю головною метою проголошувала встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території.

Наслідком [[Пакт Молотова — Ріббентропа|Пакту Молотова&nbsp;— Ріббентропа]], підписаного 23 серпня 1939&nbsp;р., і таємного протоколу в додаток до нього, став початок другої світової війни. Вже 1 вересня [[1939]] року нацистська Німеччина напала на Польщу, 17 вересня на Польщу напав комуністичний СРСР. 27 вересня Варшава капітулювала і була поділена між Німеччиною і СРСР, в Бресті був проведений спільний парад. Західна Волинь орієнтовно по лінію Керзона була приєднана до України, [[4 грудня]] [[1939]] року було створено Волинську і Рівненську області у складі [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]]. Але даремно народ радів визволенню від поляків, нова влада на Волині почала встановлювати радянські порядки. Всі політичні партії, крім більшовицької, були розігнані, як і всі інституції неполітичного характеру, ліквідована вільна українська преса. Розпочалось полювання на «ворогів народу», депортації без судів і слідства на Крайню Північ, Сибір, Далекий Схід. Була створена мережа тюрем. У газеті «Краківські вісті» від 7 серпня 1941&nbsp;р. повідомлялося про Кременецьку тюрму, де було вимордувано 1500 українців, серед них 8 священиків та владика Симон. Згідно з повідомленнями очевидців, найстрашнішу смерть мав владика Симон.<blockquote>Провівши його голим між ударами крісових прикладів, через вулиці Крем'янця до тюрми.., звироднілі енкаведисти обсмалили єпископові бороду, відрізали п'яти, ніс та язик, викололи очі… Такі ж звірства творилися в Луцьку і Дубні.</blockquote>

=== Опір радянській і німецькій окупації ===
Українці стали рятуватися від репресій втечею в німецьку зону окупації, а ті, що залишалися під радянським режимом, намагалися протистояти зростаючим безчинствам. Єдиною політичною силою, що не лише зберегла свою структуру, а й значно розширила її, стала ОУН. Націоналісти поширювали антирадянські прокламації, вивішували синьо-жовті прапори, перешкоджали проведенню виборів та колективізації, вбивали представників радянської адміністрації тощо.

22 червня 1941&nbsp;р. Німеччина напала на СРСР. З 23 по 29 червня на Волині на лінії Луцьк&nbsp;— Радивилів&nbsp;— Дубно&nbsp;— Рівне відбулась найбільша танкова битва другої світової війни, в якій, незважаючи на кількакратну чисельну перевагу, радянські війська були розгромлені і Волинь окупували німці. За наказом [[Адольф Гітлер|А.&nbsp;Гітлера]] 20 серпня [[1941]] року було створено райхскомісаріат Україна. Райхскомісаром України в тому ж наказі фюрер призначив гауляйтера і верховного президента [[Східна Пруссія|Східної Пруссії]] [[Еріх Кох|Е. Коха]], а центром райхскомісаріату визначив місто [[Рівне]]. Частина українців, наляканих комуністичними репресіями, зустрічала німців як визволителів. 30 червня 1941&nbsp;р. ОУН Бандери організувала у Львові Українські національні збори, на яких проголосила Акт відновлення Української держави і сформувала уряд. Але німці вже на початку липня заборонили діяльність Правління, арештували Бандеру і інших провідних діячів ОУН і кинули їх у концтабір Заксенгаузен. Восени німці арештували бл. 2 тис. та розстріляли кілька сотень оунівців, після чого ОУН кинула клич до самооборонної боротьби, яка поширилась і на Волинь.

Ще раніше, 20 червня 1940 року за наказом [[Президенти УНР|Президента УНР]] в екзилі [[Лівицький Андрій Миколайович|Андрія Лівицького]] уродженець Рівненщини [[Тарас Бульба-Боровець|Тарас Боровець]] (псевдонім Тарас Бульба) перетнув німецько-радянський кордон (переплив Буг), щоб сформувати та очолити [[Поліська Січ|УПА «Поліська Січ»]]. Влітку 1941 року, в селі [[Немовичі (село)|Немовичі]] Сарненського р-ну, що на Рівненщині, [[Отаман]]ом [[Бульба-Боровець Тарас|Тарасом Бульбою]] було видано перший наказ про початок боротьби і створення повстанської армії&nbsp;— УПА. У цей час [[Українська повстанська армія|УПА]] нараховувала близько 10 тисяч осіб. Бульбівці воювали як проти [[Вермахт|нацистів]], так і проти [[Червона Армія|радянських військ]], періодично співпрацюючи з однією із сторін. Невеликий проміжок часу повстанці контролювали частину Полісся, в районі штабу Січі&nbsp;— міста [[Олевськ]]а, проголосивши [[Олевська Республіка|Олевську Республіку]], а також провели ряд інших успішних операцій проти німецьких окупантів. Співпрацювали з ОУН Мельника. В липні 1943-го, внаслідок конфлікту з [[Організація українських націоналістів революційна|ОУН (б)]] на чолі з [[Шухевич Роман Осипович|Шухевичем]], (причому деякі соратники Боровця були розстріляні СБ ОУН(б)), аби відмежуватися від дій останніх УПА (Бульби) перейменовано на УНРА. Відтоді вона стала [[Українська народно-революційна армія|Українською Народно-революційною армією]], але в зв'язку з арештом [[Бульба-Боровець Тарас|Т. Боровця]] та ув'язненні його в концтаборі Заксенгаузен у листопаді 1943 року, розвитку не набула, останніх учасників її було заарештовано [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]] у 1948&nbsp;р.

Водночас, ще з осені 1942 року провід ОУН (б), хоча всі соратники С. Бандери були галичанами, зважив на ситуацію з УПА «Поліська Січ», створену Т. Боровцем і утворив свої власні збройні загони (Військові відділи С.&nbsp;Бандери) на Волині й [[Полісся|Поліссі]] (члени фракції ОУН (м) були сформовані у Військові відділи А.&nbsp;Мельника). Новостворена після конфлікту з Т.&nbsp;Боровцем УПА ОУН (б) провадила свою діяльність, з весни (за іншими даними, з кінця) 1943 року, на територіях які входили до складу [[Райхскомісаріат Україна|райхскомісаріату Україна]] ([[Генеральна округа Волинь-Поділля]])&nbsp;— з кінця березня 1943, [[Холмщина]]&nbsp;— з осені 1943. Наприкінці січня 1944 УПА на Волині і в Поліссі була реорганізована в УПА-Північ. 27 січня 1944 Д.&nbsp;Клячківский ([[Клячківський Дмитро Семенович|Клим Савур]]) стає командиром УПА-Північ, а Р. Шухевич&nbsp;— головнокомандувачем УПА. Найбільшої чисельності УПА досягла весною&nbsp;— на початку літа 1944-го&nbsp;— 25—30 тисяч бійців. Вона стала грізною військовою силою, яка повела боротьбу як проти німецьких загарбників, так і проти радянських партизанських формувань, оскільки вони представляли комуністичний режим на окупованих територіях і своїми діями викликали фашистські репресії проти мирного населення. Влітку 1943&nbsp;р. УПА здійснила низку успішних боїв з окупаційними військами, на звільнених територіях УПА формувала українське державне правління, яке вирішувало земельні питання, створювало грошову систему, школи тощо.

Унікальним явищем в історії національно-визвольної боротьби була ''' [[Колківська республіка]]''' (березень/квітень-листопад 1943 року)&nbsp;— повстанська республіка площею приблизно у 2,5 тисячі квадратних кілометрів, що утворилася у квітні 1943 року на визволеній загонами УПА від нацистів території [[Генеральна округа Волинь-Поділля|Генеральної округи Волинь-Поділля]] в районі, який охоплював населені пункти теперішніх [[Маневицький район|Маневицького]], [[Рожищенський район|Рожищенського]], [[Ківерцівський район|Ківерцівського]] районів [[Волинська область|Волинської області]], Крім фашистів та радянських партизан, УПА змушена була вести тривалу боротьбу проти польської [[Армія Крайова|Армії Крайової]], підпорядкованої польському уряду в Лондоні, який хотів тримати під контролем західноукраїнські землі. Це протистояння призвело до насильства, жертвами якого стали не тільки вояки, а й десятки тисяч мирних жителів з обох сторін. Протистояння тривало до 1947&nbsp;р. Ця тема значно більше досліджена з боку польських істориків, які займаються цією проблемою від часу закінчення Другої світової війни, в той час як український визвольний рух за часів СРСР всіляко паплюжився. Окремі польські політики особливо спекулюють на темі «[[Волинська трагедія]]».

УПА активні бойові дії припинила 1953 року, перейшовши до підпільної боротьби. Окремі вогнища спротиву діяли до 1960-х років.

З 1943 по 1950 роки Головним Командиром УПА був генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954&nbsp;рр.&nbsp;— [[Кук Василь Степанович|Василь Кук]].

=== Другий прихід радянської влади ===
В березні 1944&nbsp;р. війська 1-го Українського фронту провели Рівненсько-Луцьку операцію і звільнили від німців більшу частину Волині. Перед УПА постало складне питання: продовжувати боротьбу з більшовицьким режимом чи капітулювати? Провід ОУН-УПА, надіючись на зіткнення західних країн з СРСР, вирішив продовжувати боротьбу, але не втручатися у війну між німцями і совєтами. В південній Волині під час переходу об'єднаних загонів УПА чисельністю близько 5 тис. через лінію фронту відбувся найбільший бій із 30 тис. військом НКВС і фронтовими частинами, відомий як бій під Гурбами. Після виходу з оточення загони УПА були розосереджені по місцях дислокації. З приходом радянської влади вона взялася за знищення опору. Для боротьби з УПА були створені «істрєбітєльниє команди», названі в народі «яструбками» і створена мережа «сєкрєтних сотрудніков»&nbsp;— сексотів. Частими гостями по селах стали «чорні воронки», якими нкведисти їхали по чергову жертву сексотів. Усі, хто вийшов із лісу з «повинною», всупереч обіцянкам були відправлені в концтабори Півночі й Сибіру. Непричетні до ОУН чоловіки були насильно мобілізовані в Червону Армію і після недовгої голодної муштри відправлені на фронт гарматним м'ясом.

На той час євреїв на Волині майже не було&nbsp;— їх знищили німці. Поляків, які ще залишалися після етнічних протистоянь, під час організованої Головою Ради Міністрів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Секретарем Комуністичної Партії Союзу Радянських Соціалістичних Республік Йосипом Віссаріоновичем Сталіним разом із маріонетковим урядом Польщі репатріації було вивезено в Польщу. (Польщі було віддано також вотчину і місце поховання короля Данила Холмщину, а всіх українців, які жили там із діда-прадіда, було вивезено в Україну або під час операції «Вісла» депортовано у новонабуті райони Польщі.) Всіх селян почали зганяти в колгоспи, незгодних розкуркулювати і відправляти в Сибір та на Соловки. Вже в 60-х роках у більшість населених пунктів було проведено проводове радіо, яке безумовно розповідало про успіхи соціалістичного будівництва і про важке життя трудящих у капіталістичних країнах. З появою телебачення можливості комуністичної пропаганди значно зросли. У результаті в 70-х роках молодь вже не знала нічого про тризуб, прапор чи гімн України. Серед керівників освіти, сільського господарства, промисловості та культури: директорів, голів колгоспів та їхніх заступників поширювалась мода говорити російською мовою (майже всі вони були членами КПРС).

Радянська влада була нетерпимою до будь-якої релігії. Керівників церков, монахів із монастирів просто вивозили і знищували, а осередки народної віри перетворювали на музеї атеїзму. Таким «осередком освіти» став зокрема величезний костел [[Собор святих Петра і Павла (Луцьк)]]. А у 1958 році комуністи розігнали ченців а сам [[Георгіївський монастир на Козацьких Могилах]]
використовувався колгоспом для утримання худоби.

Разом із тим почалися зрушення в економіці Волині. Завдяки тотальній зайнятості було освоєно Волинський кам'яно-вугільний басейн, збудовано ряд потужних промислових підприємств, наприклад: Луцький автозавод, Здолбунівський цементно-шиферний комбінат, Рівненське виробниче об'єднання «Азот», атомні електростанції у Вараші й Нетішині, ряд сільгоспмашинобудівних і деревообробних підприємств, розвинуту мережу автомобільних доріг і&nbsp;т.&nbsp;д. В 70-х і 80-х роках настала певна стабільність. Але товари, виготовлені в СРСР, були неякісними і внаслідок низької продуктивності праці відчувалась їх недостача. Колгоспи не забезпечували СРСР достатньою кількістю продовольства. Процвітали такі явища як дефіцит і блат. В магазинах були черги, особливо за імпортом. Все це спричинило кризу і розвал соціалістичної системи.

=== У складі України ===
З [[1991]] року Волинь у незалежній Україні, проте радянський обласний поділ зберігся. Волинь роздроблена між кількома областями.

== Видатні особистості про Волинь ==
"Ціла та земля аж по Дніпро по Вінницю і Брацлав була Волинню. Поділля зосереди лось десь біля Кам'янця, Київ був тільки містом, а Волинь розумілася в той час широко на всі боки, і пізніша, тобто сучасна, Україна Бүла Волинню." - Польський історик Ю.Бартошевич<ref>{{Cite news|title=Юліян Бартошевич|url=https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юліян_Бартошевич&oldid=36648372|work=Вікіпедія|date=2022-07-26|accessdate=2023-12-10|language=uk}}</ref>

== Артефакти ==
* IV&nbsp;ст. до н.&nbsp;е.&nbsp;— [[Зимненське городище]], або '''зимнівське городище'''<ref>''[[Ауліх Вітольд Вітольдович|Ауліх В.&nbsp;В]].''&nbsp;Зимнівське городище…&nbsp;— К., 1972.</ref><ref>''Петегирич В. М.'' [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Aulikh_V Ауліх Вітольд Вітольдович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220317150819/http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Aulikh_V |date=17 березня 2022 }} // {{ЕІУ|1|152}}</ref><ref>''Петегирич В. М.'' [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=44633 Ауліх Вітольд Вітольдович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210107153719/http://esu.com.ua/search_articles.php?id=44633 |date=7 січня 2021 }} // {{ЕСУ|1|801}}</ref>&nbsp;— один із найбільш ранніх укріплених пунктів на землях [[слов'яни|слов'ян]] у період раннього середньовіччя (VI—IX століття) в селі [[Зимне|Зимному]] поблизу [[Володимир (місто)|Володимира]].
На думку Юрія Диби й [[Мицько Ігор Зіновійович|Ігоря Мицька]], Зимненське городище&nbsp;— найстарша слов'янська пам'ятка [[празько-корчацька культура|празько-корчацької культури]] (V—VII століття) укріпленого типу<ref>Диба, Мицько, с. 34.</ref>.
* X століття [[Чудотворні ікони|Чудотворна ікона]] [[Холмська ікона Божої Матері]]&nbsp;— особливо шанована [[християнство|християнами]] [[Західна Україна|Західної України]]. Ікона знаходиться у [[Музей Волинської ікони|музеї Волинської ікони]] в місті [[Луцьк]]у.
[[Файл:Холмська.jpg|міні|праворуч|200пкс|Ікона Холмська]]
* 1201 рік початку створення [[Галицько-Волинський літопис|Галицько-Волинського літопису]]. Зберігся в [[Іпатіївський літопис|Іпатіївському літописному зведенні]]. Охоплює події 1201—1292 років. Вважається головним джерелом з історії [[Галицько-Волинське князівство|Галицько-Волинського князівства]].
* 1340 рік заснування [[Замок Любарта|Луцького замку Любарта]]. Верхній замок [[Луцьк]]а, один із двох (частково) збережених замків міста, [[Пам'ятки архітектури національного значення Волинської області|пам'ятка архітектури та історії національного значення]]. Один із найбільших, найдавніших<ref>{{Cite web |url=http://7chudes.in.ua/content/lutskii-verkhnii-zamok-0 |title=7 чудес України |accessdate=13 грудень 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130424205752/http://7chudes.in.ua/content/lutskii-verkhnii-zamok-0 |archivedate=24 квітень 2013 |deadurl=yes }}</ref> і найкраще збережених в Україні замків. Головний об'єкт [[Луцький історико-культурний заповідник «Старий Луцьк»|історико-культурного заповідника «Старий Луцьк»]], культурний осередок та найстаріша споруда<ref>[[Книга рекордів Волині|Книга рекордів Волині. Кравчук П. А., Луцьк, 2005&nbsp;р., ст. 14]]</ref> Луцька.
* 1527 рік перша згадка про [[Почаївська Успенська лавра|Почаївську Успенську лавру]]&nbsp;— православний чоловічий [[монастир]] у [[Почаїв|Почаєві]], [[Кременецький район]], [[Тернопільська область]], зі статусом [[лавра|лаври]]. Найбільша православна святиня [[Волинь|Волині]]. Друга в Україні, після [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерської лаври]].
* 1576 рік заснування [[Національний університет «Острозька академія»|Острозької академії]], розташованій у м. [[Острог]], [[Рівненська область|Рівненської області]]. З 2009 до 2014 року мав статус автономного дослідницького університету.
* 1580 рік видання [[Острозька біблія|Острозької Біблії]]&nbsp;— першого повного перекладу Біблії (як [[Новий Завіт|Нового Завіту]] так і [[Старий Завіт|Старого Завіту]] [[Церковнослов'янська мова|церковнослов'янською мовою]]. Переклад здійснено гуртком учених при [[Острозька академія|Острозькій школі]] та видано в Острозі 1580—1581 року заходами князя [[Острозький Костянтин-Василь|Костянтин-Василя Острозького]].
* 1616&nbsp;р. почав будуватись [[Собор святих Петра і Павла (Луцьк)]], або '''Кафедральний костел святих апостолів Петра і Павла'''&nbsp;— [[Пам'ятки архітектури національного значення Волинської області|пам'ятка архітектури національного значення]], яка знаходиться в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк»<ref>{{Cite web |url=http://old-lutsk.at.ua/ |title=Старий Луцьк |accessdate=27 липня 2021 |archive-date=26 березня 2012 |archive-url=https://web.archive.org/web/20120326213644/http://old-lutsk.at.ua/ }}</ref> на [[Вулиця Кафедральна (Луцьк)|вулиці Кафедральній]] у Луцьку. Костел і колегіум належали ордену [[Товариство Ісуса|єзуїтів]] і були збудовані для його потреб. Сьогодні колегіум використовується як навчальний заклад, а костел є кафедральним собором [[Луцька дієцезія|Луцької дієцезії]].
* 2018&nbsp;— засновано [[Музей сучасного українського мистецтва Корсаків]]&nbsp;— художній музей у Луцьку. Є найбільшим в Україні музеєм сучасного національного мистецтва. В ньому зібрані картини, графіка, скульптури, відеоматеріали, інсталяції починаючи із середини XX століття до сучасності.

== Видатні особистості ==
* [[Данило Романович]]&nbsp;— [[король Русі]] (1253—1264), правитель Галицько-Волинського князівства (1238—1264). Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238). Останній самостійний Великий князь Київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховичів із династії Рюриковичів.
* [[Петро Ратенський]]&nbsp;— Митрополит Київський і всієї Русі, святитель, чудотворець. Переніс київську митрополичу кафедру з Владимира-на-Клязьмі у 1325 році до Москви, через що російська агіографія іменує його першим Митрополитом Московським. Канонізований РПЦ в лику святителів.
* [[Михайло Василевич]] — писар литовський, староста мідницький, кревський, стоклішський[a], кормяловський[b] і упітський. Можливий переписувач старовинного [[Пересопницьке Євангеліє|Пересопницького Євангелія]], на якому складають присягу президенти України.
* [[Дмитро Вишневецький]] (Байда)&nbsp;— українсько-литовський [[магнат]] на Волині, [[князь]] гербу [[Корибут]] з династії [[Гедиміновичі]]в, козацький ватажок, [[гетьман]]. [[Урядник]] Польського Королівства ([[староста]] [[канів]]ський і [[черкаси|черкаський]]). Власник маєтків у містечку [[Вишнівець]] Крем'янецького повіту. Збудований ним [[Хортицький замок|замок]] на острові [[Байда (острів)|Мала Хортиця]] вважається прототипом [[Запорозька Січ|Запорозької Січі]].
* [[Ганна Гойська]]&nbsp;— руська шляхтянка, [[меценат]]ка, фундаторка [[Почаївська лавра|Почаївського монастиря]], засновниця друкарні.
* [[Галшка Гулевичівна]] &nbsp;— українська шляхтянка старовинного українського [[Гулевичі (рід)|роду Гулевичів]], меценатка, [[фундатор]]ка [[Києво-Братський монастир|Києво-Братського монастиря]] [[Київське Богоявленське братство|Київського Богоявленського братства]] та [[Київська братська школа|Київської братської школи]], від якої веде історію [[Києво-Могилянська академія]]. Заповідала також гроші [[Луцьке Хресто-Воздвиженське братство|Луцькому Хресто-Воздвиженському братству]]. Опікувалась розвитком духовності та освіти.
* [[Короленко Володимир Галактіонович]]&nbsp;— російський письменник, журналіст, публіцист і громадський діяч.
* [[Федецький Альфред Костянтинович]]&nbsp;— український фотограф польського походження, перший український оператор хроніко-документальних фільмів.
* [[Грушевський Михайло Сергійович]]&nbsp;— український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917—1918). Член Історичного товариства ім. Нестора-Літописця, член Чеської АН (1914), почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв (1917), член-кореспондент ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897—1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894—1914), автор понад 2000 наукових праць.[6]
* [[Косач Лариса Петрівна]] псевдонім [[Леся Українка]]&nbsp;— українська письменниця, перекладач, діяч культури.
* [[Кримський Агатангел Юхимович]]&nbsp;— український історик, письменник і перекладач, один з організаторів [[Національна академія наук України|Академії Наук України]].
* [[Осецький Олександр Вікторович]]&nbsp;— український військовий діяч, генерал УНР.
* [[Остапенко Сергій Степанович]]&nbsp;— український економіст, державний і політичний діяч УНР.
* [[Липинський В'ячеслав Казимирович]]&nbsp;— український політичний діяч, [[історик]], [[публіцист]], [[теоретик]] [[Український консерватизм|українського консерватизму]].
* [[Фещенко-Чопівський Іван Адріянович]]&nbsp;— вчений-металург, громадський і політичний діяч, міністр [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]] та [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]].
* [[Сальський Володимир Петрович]]&nbsp;— український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.
* [[Шандрук Павло Феофанович]]&nbsp;— український військовий діяч, генерал-хорунжий [[Армія Української Народної Республіки|Армії УНР]], командант [[Українська національна армія|УНА]] в роки Другої світової війни.
* [[Фанні Каплан]] (Фейга Хаїмівна Ройтблат)&nbsp;— учасниця [[російська революція (1917)|російської революції]] [[1917]] року, член [[партія лівих соціалістів-революціонерів|партії есерів]]. В офіційній радянській історіографії відома як виконавиця замаху на життя [[Ленін Володимир Ілліч|Леніна]].
* [[Кравчук Михайло Пилипович]], український [[математик]], академік [[АН УРСР]], [[доктор фізико-математичних наук]], [[професор]] [[Київський Політехнічний Інститут|Київського політехнічного інституту]]. Один з засновників ЕОМ. Його розробки американці та японці застосували на телебаченні. Його учень, конструктор [[Сергій Корольов]] став світової слави вченим. Уже в 21 сторіччі ЮНЕСКО внесла ім'я Михайла Кравчука до переліку найвизначніших осіб.
* [[Лятошинський Борис Миколайович]]&nbsp;— український [[композитор]], [[диригент]] і [[педагог]], один із основоположників [[модернізм]]у в українській класичній музиці.
* [[Черановський Борис Іванович]]&nbsp;— український радянський авіаконструктор.
* [[Корольов Сергій Павлович]], [[Житомир]], [[Волинська губернія]]&nbsp;— радянський [[академік]] АН СРСР. Засновник практичної космонавтики планети Земля. Створив перший у світі космічний [[Штучний супутник|штучний супутник Землі]] [[Супутник-1]]. Створив перший у світі [[пілотований космічний корабель]] «[[Восток-1]]». Реалізував перший у світі політ людини в космос&nbsp;— [[Гагарін Юрій Олексійович|Юрія Олексійовича Гагаріна]]. Реалізував перший у світі вихід людини в космос [[Леонов Олексій Архипович|Олексія Архиповича Леонова]].
* [[Тарас Бульба-Боровець]]&nbsp;— діяч українського повстанського руху часів [[Друга світова війна|Другої світової війни]], засновник [[Поліська Січ|УПА «Поліська Січ»]].
* [[Штуль-Жданович Олег Данилович]]&nbsp;— український політичний і військовий діяч.
* [[Кривенький Степан Федорович]]&nbsp;&nbsp;— поет, самодіяльний композитор. Заслужений працівник культури України. [[Почесні громадяни Волині|Почесний громадянин Волині]]. Автор пісні «Волинь моя» своєрідного музичного гімну Волинської землі.
* [[Талашко Володимир Дмитрович]]&nbsp;— український [[актор]] та [[режисер]]. [[Народний артист України]] (22.08.2002). Член Національної [[Спілка кінематографістів України|Спілки кінематографістів України]].

== Див. також ==
{{Вікіпосилання
|Тема               = Волинь
|Портал = Україна
|Портал-зображення = Flag of Ukraine.svg
|Вікісловник =
|Вікіпідручник =
|Вікіцитати =
|Вікіджерела =
|Віківиди =
|Вікіновини =
|Вікісховище = Category:Volhynia
|Метавікі =
|Проєкт =
}}
{{Div col|cols=2}}
* [[Лука-Райковецька культура]]
* [[Празько-корчацька культура]]
* [[Бужани]]
* [[Волиняни]]
* [[Велика Моравія]]
* [[Волинське воєводство (Річ Посполита)]]
* [[Лодомерія]]
* [[Велика Волинь]]
* [[Товариство «Волинь» та Інститут Дослідів Волині (Вінніпеґ)]]

{{Div col end}}

== Примітки ==
{{reflist|3}}

== Джерела ==
* [[Байцар Андрій Любомирович|Байцар Андрій]]. Українські землі на картах Себастьяна Мюнстера (XVI&nbsp;ст.) http://baitsar.blogspot.com/2017/03/xvi.html {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171227221657/http://baitsar.blogspot.com/2017/03/xvi.html |date=27 грудня 2017 }}
* [[Байцар Андрій Любомирович|Байцар Андрій]]. Назва «Волинь» та «Полісся» на європейських картах http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_8.html {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180921191025/http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_8.html |date=21 вересня 2018 }}
* ''[[Бондаренко Геннадій Васильович|Бондаренко Г]].'' [http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=12&Itemid=1 Волинь і Волинське Полісся в історичній політичній географії] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170224053025/http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=12&Itemid=1 |date=24 лютого 2017 }}.
* ''Бондаренко Г.'' [http://www.nbuv.gov.ua/portal/Natural/nvvnu/istor/2009_13/R4/Bondarenko.pdf Археологія і пам'яткознавство Волині: історіографічний огляд (друга половина ХХ&nbsp;— початок ХХІ ст.)].
* [http://www.ji.lviv.ua/n49texts/49-zmist.htm Волинський усе-світ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110522081121/http://www.ji.lviv.ua/n49texts/49-zmist.htm |date=22 травня 2011 }} // «Ї». №&nbsp;49.
* '''Видатні постаті Волинської землі:''' http://volynrada.gov.ua/persons?page=1 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210728094831/http://volynrada.gov.ua/persons?page=1 |date=28 липня 2021 }}
* Войтович Л. [[:s:Проблеми історичної географії України/Волинська земля князівських часів (X–XII ст.)|Волинська земля князівських часів (X—XII ст.)]] // Проблеми історичної географії України.&nbsp;— К.: Наукова думка, 1991.&nbsp;— C.&nbsp;10—23.
* Волинь в умовах демократичної трансформації (кінець ХХ&nbsp;— початок ХХІ ст.) / [Алісова О. І. та ін.] ; Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки.&nbsp;— Луцьк: СНУ ім. Л. Українки, 2012.&nbsp;— 655 с. : іл., табл.; 25&nbsp;см.&nbsp;— Авт. зазначено на 4-й с.&nbsp;— Бібліогр.: с. 617—627 (171 назва).&nbsp;— 300 пр.&nbsp;— ISBN 978-966-600-604-5
* [http://diasporiana.org.ua/istoriya/1733-volin-u-borotbi-za-volyu-ukrayini-ch-1/ Волинь у боротьбі за волю України] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160304040426/http://diasporiana.org.ua/istoriya/1733-volin-u-borotbi-za-volyu-ukrayini-ch-1/ |date=4 березня 2016 }}.&nbsp;— Вінніпег&nbsp;: Накладом «Волинського Видавничого Фонду», 1952.&nbsp;— Ч. 1.
* ''Левкович&nbsp;І.'' Нарис історії волинської землі. Вінніпег, 1953.
* ''Гайдай Л.'' Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.&nbsp;— Луцьк&nbsp;: Вежа, 2000.
* ''Гуртовий Г''. Волинь&nbsp;— край козацький: Історико-краєзнавчі нариси.&nbsp;— Луцьк: Надстир'я, 2000.&nbsp;— 352 с.: іл.&nbsp;— (Краєзнавча бібліотека Волині).
* [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm Довідник з історії України] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090410032820/http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm |date=10 квітня 2009 }} / ред. І. Підкови та Р. Шуста.&nbsp;— К. : Генеза, 1993.
* {{ЕУ}}
* '''З'їзд європейських монархів у Луцьку''': [[З'їзд європейських монархів у Луцьку]]
* Історія Волині. ХХ&nbsp;— початок XXI&nbsp;ст. Краєзнавчий бібліографічний покажчик / Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, Іст. ф-т, Бібліотека ; [уклад.: Л.&nbsp;П.&nbsp;Дейнека ; упоряд. Л.&nbsp;А.&nbsp;Понєдєльник].&nbsp;— Луцьк&nbsp;: Вид-во Волин. нац. ун-ту, 2011.&nbsp;— 136&nbsp;с.
* Історія культури Волині давнього та середньовічного часу: навч. посіб. / Михайло Кучинко, Зоряна Кучинко, Олексій Златогорський ; Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, Каф. археол., дав. та середньов. історії України, Дочір. п-во «Волин. старожитності» Держ. п-ва Н.-д. центр «Охорон. археол. служба України» Ін-ту археол. НАН України.&nbsp;— Луцьк&nbsp;: Волинські старожитності, 2013.&nbsp;— іл. Бібліогр.: С. 214. 300 пр. ISBN 978-966-278013-0.
* '''Леся Українка. "Волинські образки. 1. «Школа» (аудіозапис) :''' https://www.youtube.com/watch?v=PkEy7iwIouY {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210728094821/https://www.youtube.com/watch?v=PkEy7iwIouY |date=28 липня 2021 }}
* ''Трембіцький В.'' [http://diasporiana.org.ua/istoriya/1298-trembitskiy-v-pozitsiya-velikoyi-volini-v-ukrayinskiy-derzhavi-1918-roku/ Позиція Великої Волині в українській Державі 1918 року] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140201194833/http://diasporiana.org.ua/istoriya/1298-trembitskiy-v-pozitsiya-velikoyi-volini-v-ukrayinskiy-derzhavi-1918-roku/ |date=1 лютого 2014 }}.&nbsp;— Вінніпег—Нью-Йорк&nbsp;: Інститут Дослідів Волині, 1993.
* {{СВ}}
* {{СВ2}}
* {{SgKP|XIII|915|Wołyń}}&nbsp;— S. 915—935. {{ref-pl}}
* ''Свєшніков&nbsp;І.&nbsp;К.'' Битва під Берестечком. Львів: Слово, 1993.
* ''Лановик&nbsp;Б.&nbsp;Д., Лазарович&nbsp;М.&nbsp;В.'' Історія України. Навчальний посібник. Київ. Знання-Прес. 2001.
* [https://diasporiana.org.ua/ukrainica/volyn-i-shidna-galychyna-1943-1944-putivnyk-po-polskyh-ta-ukrayinskyh-arhivnyh-dzherelah/ Волинь і Східна Галичина. 1943—1944. Путівник по польських та українських архівних джерелах] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210420184311/https://diasporiana.org.ua/ukrainica/volyn-i-shidna-galychyna-1943-1944-putivnyk-po-polskyh-ta-ukrayinskyh-arhivnyh-dzherelah/ |date=20 квітня 2021 }}. Варшава: Naczelnej Dyrekcji Archiwów Państwowych, Державний Комітет Архівів України, 2003. 286&nbsp;с.
* Український центр оцінювання якості освіти. Історія України. Довідник. 2008.
* ''Денищук&nbsp;О.&nbsp;С.'' Книга Пам'яті і Слави Волині. Рівне: «Овід», 2006.

== Посилання ==
{{Вікіцитати}}
* [http://istvolyn.info/ Історична Волинь] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080403142712/http://istvolyn.info/ |date=3 квітня 2008 }}
* [http://www.volynnews.com/ Волинське незалежне інформаційне агентство «Волинські Новини»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140220042331/http://www.volynnews.com/ |date=20 лютого 2014 }}
* [http://www.wolhynia.pl/ Портал «Волинь»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090709070554/http://www.wolhynia.pl/ |date=9 липня 2009 }} {{ref-pl}}
* [http://lodomeria.weebly.com/periodyka.html Періодичні видання на Волині 1919—1939 років] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160616184310/http://lodomeria.weebly.com/periodyka.html |date=16 червня 2016 }} {{ref-uk}}, {{ref-pl}}

{{Бібліоінформація}}
{{Етнокультурні регіони України}}
{{Портали|Географія України|Історія|Культура}}

[[Категорія:Волинь| ]]
[[Категорія:Історичні землі України]]
[[Категорія:Західна Україна]]
[[Категорія:Волинська область]]
[[Категорія:Житомирська область]]
[[Категорія:Рівненська область]]
[[Категорія:Тернопільська область]]
[[Категорія:Хмельницька область]]
[[Категорія:Літописні топоніми Південної Русі]]