Перегляд вихідного коду сторінки Закоханість

[[Файл:D810 4423 (16438396050).jpg|міні|Закохана пара]]
{{Міжособові стосунки}}

'''Закоханість''' — сильне [[людина|людське]] [[почуття]] (комплекс почуттів), об'єктом якого є інша [[особистість]].

== Науковий базис ==

Досі тривають наукові дискусії щодо причин виникнення закоханості. За поточними уявленнями вона виникає і розвивається під впливом множини чинників та факторів, які мультидисциплінарно досліджують [[біологія]], [[психологія]] і [[соціологія]] та інші науки.

Серед [[фактор]]ів, що сприяють виникненню закоханості:
: 1) [[Фізіологія|фізіологічні]] чинники ([[запах]], постава, [[зовнішній вигляд]] тощо);
: 2) психологічні чинники;
: 3) [[Емоція|емоційні]] чинники;
: 4) [[Соціум|соціальні]] чинники.

Закоханість зазвичай викликає зміни в [[організм]]і [[Людина розумна|людини]] з метою розмноження. У чоловіків і у жінок змінюються рівні [[гормон]]ів, що викликають позитивні емоції у разі взаємної закоханості і негативні в разі нерозділеної<ref name="theswartzfoundation.org">Fisher, Helen (2006). [http://www.theswartzfoundation.org/mind-brain-2006.asp The Biology and Evolution of Romantic Love] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181216080535/http://www.theswartzfoundation.org/mind-brain-2006.asp |date=16 грудня 2018 }}&nbsp;— Stony Brook Mind/Brain Lecture Series, 10th Annual Lecture, March 27.</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.1tv.ru/anons/id=151271 |title=Документальный фильм «Тайны любви» (2009). |accessdate=2 лютого 2016 |archive-date=26 лютого 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140226185534/http://www.1tv.ru/anons/id=151271 }}</ref>. Деякі вчені підкреслюють близькість закоханості і культури [[Куртуазна любов|куртуазної любові]].

== Феноменологія закоханості ==
{{стиль|розділ|дата=Лютий 2016}}
Крім набору [[Емоції|емоцій]], [[Почуття|почуттів]], [[Сприймання|сприймань]] та [[імпульс]]ів, яким є закоханість у [[Нейрофізіологія|нейрофізіологічному]] плані, вона становить складну послідовність дій, під час яких люди переживають внутрішні перетворення і створюють нові зв'язки, утворюють нові життєві проєкти. Це трудомісткий процес (безпосереднього чи опосередкованого) взаємного переповідання власного життя, щоб переконатися, що люди розуміють світобачення одне одного. Тому закохані люблять не лише сьогоднішню [[особистість]] одне одного, але й минулу і майбутню. Це зусилля покликане відмінності між закоханими, здоланні завдяки психічній пластичності. Якщо це вдається, зароджується [[любов]]<ref>Див.: ''[[Francesco Alberoni]]''. L'arte di amare, Milano Sonzogno.&nbsp;— 1982.</ref>.

== Етико-антропологічний зміст ==

З точки зору [[Філософія|філософії]], закоханість є [[феномен]]ом, який має біполярний характер:
: 1) вона може закінчитися і існувати лише в пам'яті людей протягом життя;
: 2) перейти безпосередньо в любов.

[[Файл:1873 Pierre Auguste Cot - Spring.jpg|thumb|150px|Весна, [[П'єр Огюст Кот]], 1873 рік]]
«Закоханість століттями сприймалась як почуття, яке розбиває сімейну пару, як [[адюльтер]]. Закоханість розділяє те, що було єдиним, і поєднує те, що було роз'єднаним, але висуває при цьому структурну альтернативу відносинам, які існували дотепер. Закоханість&nbsp;— процес, в якому зустрінута нами людина, яка відповіла на наші почуття, стає об'єктом нашого пристрасного бажання. І це змушує нас переглянути, переосмислити все наше життя, і, перш за все, своє минуле. І навіть не просто переосмислити, а немовби заново народитися»<ref>{{книга
|автор       = Альберони Ф. 
|частина     = 
|заголовок   = Любовь
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Москва
|видавництво = Прогресс
|рік         = 1991
|том         = 
|сторінки    = 200
|сторінок    = 320
|isbn        = 
}}
</ref>.

Закоханість&nbsp;— це завжди індивідуальний вибір (навіть якщо вона приходить вдесяте), палкий та вимогливий; це феєрверк, яким освітлюється все наше повсякденне існування. Закоханість&nbsp;— радше шлях, який веде вгору, адже ще [[М. Бердяєв]] називав закоханість&nbsp;— любов'ю-еросом, який уособлює шлях до ідей краси, божественної досконалості. Щоправда, у Бердяєва любов-ерос пов'язана з [[Хтивість|хтивістю]] та бажанням взаємності і отримує, урешті-решт, негативну оцінку. Він не заперечує її, але вважає глибоко трагічною. В той час, як істинно гідною вважає лише [[Християнство|християнську]] любов-жалість, любов до всього, а не до когось окремого(-ї).

Цей стан означає з конкретною людиною відчувати радість навіть у найскрутніших обставинах. Англійський мислитель [[Льюїс Клайв Степлс|К.&nbsp;С.&nbsp;Льюїс]] наголошує, що «необхідно змиритися з тим, що закоханість минає, як молодість; але як людина не помирає після молодості, так і від закоханості лишається союз, що підтримується вольовими зусиллями, звичкою».

Російський амуролог Ю.&nbsp;Б.&nbsp;Рюриков зазначає, що «закоханість може бути бурхливішою, аніж любов, вона може „пекти“ людині сильніше за любов. Проте, вона часто „Я-центрична“, або, ще гірше,&nbsp;— [[Егоїзм|егоїстична]]. Саме тому вона не так глибоко (у порівнянні з любов'ю) проникає в наші духовні глибини, менше просочує саму особистість, відповідно, людина, яка закохується, менше себе змінює і швидше гасне»<ref>{{публікація|книга
 |автор          = Рюриков Ю. Б.
 |назва          = Самое утреннее из чувств
 |підзаголовок   = Культура любви
 |посилання      = 
 |видання        = 
 |відповідальний = 
 |місце          = Київ
 |видавництво    = Реклама
 |рік            = 1985
 |сторінки       = 6
 |сторінок       = 136
 |isbn           = 
}}</ref>.

== Культурно-історичний контекст ==

За словами [[антрополог]]ині Гелен Фішер, ідея закоханості присутня майже у всіх існуючих культурах<ref name="theswartzfoundation.org"/>. Але вона прийняла [[Література|літературно]] точну конфігурацію і стала основою [[шлюб]]у лише на [[Захід|Заході]].

В [[Індія|Індії]], згідно зі стародавньою [[Кастова система|кастовою системою]], [[дівчина]], яка закохалася в когось з іншої [[Каста|касти]], повинна стати [[Парія|парією]], [[Ізгої|ізгоєм]] [[Суспільство|суспільства]]. Індія розробила у вищій мірі [[Еротика|еротичне]] [[мистецтво]], мистецтво приносити сексуальне [[задоволення]], а не [[Романтизм|романтичну]] літературу. Наприклад, [[Камасутра]] не дозволяє зрозуміти, чи партнер та партнерка люблять один одного.

{{стиль|розділ|дата=Лютий 2016}}

Закоханість пов'язана, головним чином, із західною культурою любові. Основи її розуміння зародилися в [[Греція|Греції]]. У діалогах [[Платон]]<ref>Platone, Simposio, a cura di G. Colli, Adelphi, Milano 1979.</ref> пише про особливу еротичну практику, про те, як отримати задоволення від закоханості. Література [[Стародавня Греція|Стародавній Греції]] та [[Римська імперія|Римської імперії]] багата на любовну [[поезія|поезію]], зокрема, у [[Сапфо]], [[Катулл]]а, [[Проперцій|Проперція]] і [[Овідій|Овідія]]<ref>Ovidio L'arte d'amare, Rizzoli, BUR, 1977</ref>.

Закоханість набуває завершеного вигляду в [[1200 рік|1200 році]], з розвитком [[Буржуазія|буржуазії]], і є повстанням проти [[шлюб]]у за домовленістю сімей, утвердженням свободи особистості. Іноді це навіть бунт проти встановленого порядку щодо подружніх обов'язків, і навіть проти феодальної лояльності<ref>{{cite book
|first = Francesco
|last = Alberoni
|title = Il mistero dell'innamoramento
|place = Milano
|publisher = Rizzoli
|year = 2004
|language = it}}</ref>. Головні герої великих історій кохання, це ті, що рухаються проти натовпу, суспільства: [[Трістан та Ізольда]], [[Ланселот|Ланселот і Гвіневера]]; є коханцями або/та тими, хто зрадили свого короля. Паоло і Франческа, проте, в [[Божественна комедія|«Божественній комедії»]] є прикладом піднесеної любові. Закохані стають відомими{{уточнити}}, і зразкове кохання [[Абеляр|Абеляра і Елоїзи]] настільки трагічне і прекрасне, що народне благочестя погоджується врешті об'єднати в одній могилі. Створюючи середньовічну романтику, [[Вільям Шекспір]] написав «[[Ромео і Джульєтта]]»&nbsp;— історію кохання двох підлітків з ворогуючих кланів. В ім'я любові вони бунтують проти ворогування. Це картина про закоханість, яка стає повстанням проти наявних порядків, щоб створити нове суспільство з новими цінностями.

== Історико-філософське трактування ==

=== Антична філософія ===

Англійський мислитель [[Томас Гоббс]] у «Людській природі» зазначає, що те, що ми іменуємо закоханістю, [[давні греки]] називали «[[ерос]]ом». Оскільки «ця [[любов]] з необхідністю передбачає розрізнення статі, то неможливо не визнати те, що вона є однією з різновидів невизначеного (пристрасного) захоплення»<ref>{{книга
|автор       = Гоббс Т.
|частина     = 
|заголовок   = Человеческая природа. Мир и эрос. Антология философских текстов о любви
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Москва
|видавництво = Политиздат
|рік         = 1991
|том         = 
|сторінки    = 78
|сторінок    = 335
|isbn        = 
}}
</ref>. Проте для більшості античних мислителів це не є дійсним.

=== [[Онтологія]] закоханості ===

Закоханість, на думку [[Платон]]а, подібна до: А) мисливства [Soph. 222e]

Закоханість подібна до [[Мисливство|мисливства]], адже можна згадати слова [[Д. де Ружмон]]а «[[дискурс]] любові&nbsp;— дискурс війни». Французький дослідник зазначає: «не думай, що битва [[кохання]] схожа на інші [[Баталія|баталії]], де по обидва боки лютує й гримить жахлива війна, бо кохання здобуває лише силою ласки та загрожує лише ніжними словами. Його [[стріли]] та удари&nbsp;— [[благодать]] то дарунки. Зустріч з ним&nbsp;— великий дар. Його [[артилерія]]&nbsp;— зітхання. Воно бере у полон своїми обіймами. Його січа у тому, аби віддати життя за коханого».<ref>{{книга
|автор       = Ружмон Дені де.
|частина     = 
|заголовок   = Любов і західна культура
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Львів
|видавництво = Літопис
|рік         = 2000
|том         = 
|сторінки    = 234
|сторінок    = 304
|isbn        = 
}}
</ref>.

Б) хворобливого та безрозсудного стану [Phaedr. 231c-d; 233b]

Платон у роздумах про закоханість підходить більш негативно; він акцентує на нездоровому та нерозумному стані людини, яка втрапляє в [[дискурс]] закоханості. Вона, на думку давньогрецького [[Мислитель|мислителя]], приносить із собою більше тривог, страждань, болю, ніж людина, яка не перебуває в цьому стані. Тому закоханість&nbsp;— це неспокійний стан і не відпочинок, а навпаки, багатостраждальний шлях, під час якого люблячі опиняються в коловороті різноманітних випробовувань та перевірок на «міцність» почуттів.

Російська амурологиня Г. Іванченко, підтверджуючи платонівське розуміння складності [[Онтологія|онтологічного]] [[статус]]у закоханості, зазначає, що появу закоханості можна порівняти в [[Космологія|космологічному]] контексті з «[[Великий вибух|Великим вибухом]]», початком створення [[Всесвіт]]у<ref>{{книга
|автор       = Иванченко Г. И.
|частина     = 
|заголовок   = Космос любви: по ту сторону покоя и воли
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Москва
|видавництво = Смысл
|рік         = 2009
|том         =
|сторінки    = 21
|сторінок    = 160
|isbn        = 
}}
</ref>. Адже з виникненням закоханості у [[Свідомість|свідомості]] [[суб'єкт]]а [[Світ|навколишній світ]] добрішає, життя стає радісним, людське існування прикрашається яскравими кольорами, все навколо починає здаватися прекрасним. Знайшовши свій предмет любові, ерос не може сприйняти нічого, що несе негативний відтінок<ref>{{книга
|автор       = Альберони Ф. 
|частина     = 
|заголовок   = Любовь
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Москва
|видавництво = Прогресс
|рік         = 1991
|том         = 
|сторінки    = 202
|сторінок    = 320
|isbn        = 
}}
</ref>.

Втім, як зазначає російська дослідниця О. Золотухіна-Аболіна, закоханість є одним з тих [[феномен]]ів людського існування, що включені у досвід повсякденності. Адже, «озираючись назад, майже кожен може виділити серед тих чи інших настроїв та станів, роботи та пристрастей золоті дні своїх закоханостей. Дні, освітлені особливим теплом. Чи були вони щасливими в повному сенсі цього слова? Мабуть, ні, адже закоханість бувала й невзаємною, завершувалась розчаруванням чи не досягала любові. Чи вони були прекрасними? Звичайно, так. У такі дні все розглядалось через „чарівні окуляри“&nbsp;— найкращі окуляри у світі, які дозволяють побачити Іншого, яким його задумав [[Бог]]»<ref name="Золотухина-Аболина Е. И." />.

Про це писав [[Аристотель]] у фундаментальній праці «[[Риторика]]». Там Стагірит зауважує, що «люди, які бажають бути предметом здивування для тих і самі дивуються тим, що володіють чим-небудь благим із числа величних речей, чи в кого вони просять чого-небудь такого, чим ті володіють, наприклад, в такому стані бувають закохані» [Rhet. II 6, 1384b 5-10].

Відповідно, закоханість починається зі здивування через те, що певна особистість стає для нас найзначущішою в світі. Людина, яка ще вчора була однією з тисячі в натовпі, стає Єдиною, неповторною та унікальною особистістю, здатною змінити наше існування. Ми дивуємося, що саме ця людина, а не яка-небудь інша, впала нам в око. Через здивування виникає захоплення існуванням Іншого, про яке писав [[Левінас|Е. Левінас]].
Аристотель в Риториці наголошує також про [[амбівалентність]] природи закоханості: «Для всіх людей любов починається тим, що вони не лише отримують задоволення від присутності коханої особи, але і в її відсутності відчувають насолоду, згадуючи її, і в них з'являється досада при її відсутності. І в бідах і в сльозах є всім нам відома насолода: гіркота з'являється через відсутність коханої людини, але в пригадуванні і в деякому роді спогляданні її, що вона робить і яка вона є&nbsp;— полягає насолода»[Rhet. I 11, 1370b 22-27].

Розвиваючи роздуми, Аристотель виводить визначення: «Закоханість&nbsp;— є не стільки божевільною пристрастю, скільки надмірною [[Дружба|дружбою]]»[EN 1158a 10]. Стагірит, на відміну від свого вчителя, акцентує увагу на тому, що закоханість є саме різновидом дружби, а не сліпим захопленням, оскільки пристрасть (παθος) для [[Давні греки|давніх греків]] була [[гріх]]овною. Через це він уникає осуду закоханих. [[Філософ]] підкреслює, що закоханість&nbsp;— це середнє між коханням, дружбою та [[Пристрасть|пристрастю]], яке вбирає в себе їхні елементи, але до них самих не зводиться.
Зустріч людини із закоханістю відбувається в повсякденності, тобто пов'язана з буденними подіями нашого життя, окремими повсякденним обставинами. Почуття, які виникають в цій ситуації, якщо переростають в [[любов]], то стають вирішальними подіями всього життя особистості. В цьому місці [[простір]] та [[час]] повсякденності пов'язуються з людським та доленосним і, ймовірно, у місці зустрічі людини з любов'ю відкривається [[сенс життя]], [[парадокс]]и [[Смерть|смерті]] та [[безсмертя]], зворотність та незворотність часу, [[детермінізм]]у світових сил і власної свободи вибору<ref>{{книга
|автор       = Жижко Н. А.
|частина     = Событие любви в измерении повседневности
|заголовок   = Дні науки філософського факультету – 2010: Міжнародна  наукова конференція (21 – 22 квітня 2010 року): Матеріали доповідей та виступів. Ч. ІІІ
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Киев
|видавництво = ВПЦ «Київський університет»
|рік         = 2010
|том         = 
|сторінки    = 72-74
|сторінок    = 73
|isbn        = 
}}
</ref>.

Що ж до причини появи закоханості, то фундаментальну роль в цьому процесі і для Платона, і для Аристотеля відіграє тіло. Так, Платон наголошує, що багатьох закоханих зачаровує тіло партнера, ще до того, як вони пізнали його характер і перевірили інші властивості коханого [Phaedr. 232e]. А Аристотель пише: «Як прихильність нагадує початок дружби, так і задоволення від споглядання іншого наштовхує на виникнення закоханості, оскільки ніхто не закохується, не відчувши до цього насолоди від образу іншої людини. Але хто насолоджується обличчям людини, ще не зовсім закоханий, він стає таким, коли у її відсутність сумує та жадає (epithymei) її присутності»[EN 1167а 4-10].

Розглянувши специфіку [[Онтологія|онтології]] закоханості (де і як виникає та особливості визначення) у Платона та Аристотеля, досліджують і її протікання.

=== [[Праксеологія]] закоханості ===

Закоханість має свою неповторну «історію», унікальний «час», у якому присутні специфічні риси, не притаманні жодному з [[Екзистенціалізм|екзистенціалів]] чи феноменів людського існування. Закоханість має особливий «шарм», «смак», не сплутуваний ні з [[Дружба|дружбою]], ні з [[кохання]]м. Це розуміли і [[Платон]] з [[Аристотель|Арістотелем]].

Платон у діалозі «[[Федр]]», який в давньогрецьких списках має назву «Про любов», фундаментально досліджує поведінку люблячих у [[дискурс]]і закоханості:

1) у закоханих присутнє поєднання сміливості та слабкості[Phaedr. 231c-d]

[[Суб'єкт]]и закоханості [[Амбівалентність|амбівалентні]], оскільки, з одного боку, ладні на все, щоб догодити предмету закоханості, всім його забаганкам і [[бажання]]м, і, водночас, коли їм щось не вдається зробити заради тих, у кого вони закохані, засмучуються і тужать так, що не знаходять собі місця.

2) головний момент у [[дискурс]]і закоханості&nbsp;— це [[побачення]] та [[діалог]][Phaedr. 232b];

Діалог закоханих&nbsp;— не просто буденна розмова, а діалог, в якому народжуються Ти і Я. Без діалогу закоханість не може існувати, адже це буде монолог. Діалог не лише між тілами, але й між душами, за який люблячі несуть повну відповідальність, як ні перед чим іншим. У діалозі створюється особлива якість людей, які вже не можуть існувати одне без одного, існуючи вже як Ми.

3) у закоханості люблячі дуже вразливі, особливо з боку інших людей [Phaedr. 232c, Rhet. II 2, 1379a 20-25];

На думку сучасного українського філософа В. Малахова, під вразливістю любові мається на увазі вразливість люблячого серця, страждання кінечністю, самою онтологічною незабезпеченістю предмета закоханості. Любов крихка, і люблячі частіше страждають від жорстокості своїх коханих. Люди стають такими вразливими через нерозуміння<ref>{{стаття
|автор       = Малахов В. А.
|назва       = Уязвимость любви
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = Вопросы философии
|місце       = 
|видавництво = 
|рік         = 2002
|номер       = 11
|сторінки    = 232-237
|мова        = ru
}}
</ref>.

4) закохані дуже позитивно ставляться одне до одного, проте, коли минає почуття, розкаюються в цьому [Phaedr. 231а];

Особистість, у яку ми закохані, стає для нас втіленням всього людства, «єдиною, милою». Ми не можемо по-іншому ставитися до неї, адже ця людина надає нам сенс існування і всього, що нас оточує. Жоден індивід, хоч який близький (батьки, діти, сестри/брати, друзі), не може «дати» те, що дарує особа, в яку ми палко закохані.

5) той, хто закоханий, мусить бути готовим багато працювати, бути готовим до жертовності заради тієї, кого любить, а іноді і до страждання[Phaedr. 231b, 233c];

Праця в закоханості означає те, що вона несе з собою багато нещасть, [[любовна історія]] сповнена труднощами. Любов сама собі висуває неминуче випробування, бо вона виходить за рамки чинної ціннісно-нормативної системи. Трагічність любові знаходить своє найяскравіше виявлення в її фіналі: або вмирає любов, або вмирає той (та), кого люблять<ref>{{книга
|автор       = Зубец О. П.
|частина     = 
|заголовок   = Любовь в зеркале морали. Размышление о любви
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Москва
|видавництво = Знание
|рік         = 1989
|том         = 
|сторінки    = 6
|сторінок    = 3—18
|isbn        = 
}}
</ref>.

6) [[почуття]] закоханості розповсюджуються не лише на саму особистість та її образ, але й на все те, що її оточує, до чого торкається рука коханої[Phaedr. 73d, Rhet. I 11, 1370b 20-22];

Це пояснюється тим, що предмет любові стає «всім світом, усім Всесвітом». Звідси стає цінним не лише сама особистість, а й все, до чого вона має стосунок, чому присвячує своє існування, всі близькі і рідні її душі та серцю.

7) закохані бояться, щоб хтось з них побачив іншого в [[Девіантність|девіантній]] чи [[Аморалізм|аморальній]] поведінці [Symp.178, Phaedr. 233b]
Цим аспектом Платон зазначає, що закохані намагаються не чинити лихого. Вже істинна закоханість (не лише тілесна пристрасть) передбачає вигнання зла з серця і налаштування свідомості лише на добродіяння. Закоханість за природою несумісна зі злом і не вимагає злочинів «заради любові», бо тоді ми втрачаємо це прекрасне і світле почуття в собі і до нас самих.

Аристотель, розвиваючи ідеї свого вчителя, виділяє фундаментальні особливості закоханості (діалогу
 люблячих):

1) взаємне задоволення від слів та діянь, зробленого, сказаного, відчутого одне до одного (за принципом «Ти&nbsp;— мені, я&nbsp;— тобі»)[EN1157а 5-10];

Аристотель вбачає, що в дискурсі закоханості дуже важливим є взаємність її суб'єктів. Адже, коли хтось з закоханих не відповідає в якийсь час взаємністю, то той, хто її не отримує, скаржиться. Це, на думку Стагірита, виникає через те, що закоханий любить через [[користь]], а та, в кого закохані, любить через [[задоволення]], відповідно, їхні цілі не збігаються. Доречною буде наступна особливість.

2) спільна мета люблячих у закоханості [EN 1164а 3-10].

Засновник [[Перипатетики|перипатетичної]] школи даним моментом зазначає, що в закоханих все має бути єдиним, а головне&nbsp;— мета, бо якщо у людей різні цілі, то тоді вони закохані заради самих себе, але якщо навпаки, то люблять вони заради тих, у кого закохані.

3) предметом закоханості може бути лише одна єдина людина [EN 1158а 10-18];

В даному аспекті наголошується на унікальності і неповторності предмету закоханості, оскільки всі інші люди стають для нас не такими, як він. Ця людина стає «Ти», яке дозволяє усвідомити вперше власне «Я». Лише ця єдина особистість, в яку ми закохані, дозволяє по-новому подивитися на власне життя, побороти егоїзм і віднайти в ній самій абсолютний центр власного життя поза собою.

4) насолода від споглядання того, кого люблять[EN 1171b].

Ідея про велику значимість очей та споглядання коханої особистості пройшла через всю історію філософських роздумів у контексті закоханості. М. Шелер у праці «Ordo amoris» зазначає, що «закоханий замість того, щоб пізнавати свій предмет і в цьому русі до коханої особистості повністю в ній розчинятися&nbsp;— звертає увагу на всі ті почуття та враження, томління тощо, які викликає в нього коханий об'єкт»<ref>{{книга
|автор       = Шелер М.
|частина     = 
|заголовок   = Трактаты о любви
|оригінал    = Ordo amoris
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Москва
|видавництво = ИФ РАН
|рік         = 1994
|том         = 
|сторінки    = 90
|сторінок    = 77—100
|isbn        = 
}}
</ref>.

=== [[Есхатологія]] закоханості ===

За думкою К.&nbsp;С.&nbsp;Льюїса, «необхідно змиритися з тим, що закоханість минає, як молодість; але як людина не помирає після молодості, так і від закоханості лишається союз, що підтримується вольовими зусиллями, звичкою»<ref name="Золотухина-Аболина Е. И.">{{книга
|автор       = Золотухина-Аболина Е. И.
|частина     = Повседневность&nbsp;— сфера страстей
|заголовок   = Повседневность: философские загадки
|посилання   = 
|відповідальний = Е. И. Золотухина-Аболина
|видання     = 
|місце       = Киев
|видавництво = Ника-Центр
|рік         = 2006
|том         = 
|сторінки    = 92
|сторінок    = 180
|isbn        = 
}}
</ref>.

Оскільки закоханість може закінчитися й існувати лише в пам'яті або трансформувавшись безпосередньо в любов, вона кінечна.

За Платоном, кінечність закоханості в тому, що суб'єкт любові приходить до тями і повертається до розуму, а також в тому, що розкаюється у вчинених діяннях предмету закоханості та складених йому клятвах[Phaedr. 240e-241a]. Через це його учень Аристотель в [[Нікомахова етика|Нікомаховій етиці]] називає закоханість такою непростою справою, що деякі люди через свою слабкість ладні покінчити життя самогубством, щоб не переносити небезпек та труднощів, які трапляються на шляху закоханих[EN 1116а 12-15].

Проте, як наголошує [[Платон]], особистість, у яку ми закохані, не може зрозуміти, що суб'єкт любові перебуває вже в іншому стані, не в закоханому. А коли вона розуміє це, то слушними є слова італійського амуролога Ф. Альбероні: «Коли ми втрачаємо нашу любов, одна година чекання може перетворитися для нас в роки, в століття, а туга за тими моментами вічності, що прожили з коханою людиною, не полишає нас все життя»<ref>{{книга
|автор       = Альберони Ф. 
|частина     = 
|заголовок   = Любовь
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Москва
|видавництво = Прогресс
|рік         = 1991
|том         = 
|сторінки    = 191
|сторінок    = 320
|isbn        = 
}}
</ref>.

Тобто концепції закоханості у філософській спадщині античності узагальнюють, що:

1) Платонівська та аристотелівська традиції тлумачення онтології закоханості є протилежними точками зору. Перша&nbsp;— негативна, оскільки закоханість ототожнюється з хворобою і нерозумною пристрастю, а друга&nbsp;— позитивна, закоханість, на думку Стагірита, є надмірною дружбою, скерованою на єдину і неповторну особу. Закоханість, якщо поєднати думки двох філософів, є «вищою» за дружбу, проте «меншою» від любові.

2) Дискурс закоханих наповнений різними елементами, як радісними, так і гіркими, що приводить до думки про амбівалентність закоханості&nbsp;— «солодкої гіркоти», робить її унікальною з-поміж інших феноменів та екзистенціалів повсякденного людського існування.

3) Закоханість і для Платона, і для Аристотеля має свою [[есхатологія|есхатологію]], яка є досить гіркою, оскільки закінчується лише як пам'ять про минулі відчуття або ж перетворюється в любов<ref>{{стаття
|автор       = Туренко В. Е. 
|частина     = 
|заголовок   = Герменевтика феномену закоханості: Платон vs Аристотель
|видання     = Мультиверсум. Філосоофський альманах
|посилання   = 
|місце       = Київ
|видавництво = 
|рік         = 2012
|випуск      = 4 (112)
|сторінки    = 137-147
}}
</ref>.

=== Середньовічне розуміння закоханості ===

Італійський дослідник Ф. Альбероні в праці «Любов» наголошує, що згідно з [[Християнство|християнським]] поглядом, «не існує відмінностей між закоханістю, любов'ю, любовним бажанням, та [[Сексуальність людини|сексуальністю]]. Святе [[таїнство]] любові включає в себе ці [[аспект]]и одночасно: воно (християнство) перш за все створило гарантії для взаємного потягу і продовження [[Рід (біологія)|роду]], а все інше не має значення»<ref>{{книга
|автор       = Альберони Ф. 
|частина     = 
|заголовок   = Любовь
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Москва
|видавництво = Прогресс
|рік         = 1991
|том         = 
|сторінки    = 289—290
|сторінок    = 320
|isbn        = 
}}
</ref>.

Фактично, після [[Антична філософія|античності]] і до [[XX століття]] у західноєвропейській філософській думці феномен закоханості був поза увагою, осмислювали винятково або [[любов]], або [[Пристрасть]] чи [[захоплення]].

=== Концепції XX століття (Р. Барт, К. Льюїс) ===

Найґрунтовнішу концепцію закоханості у XX&nbsp;ст. розробив французький мислитель [[Барт Ролан|Р. Барт]] у праці «Фрагменти мови закоханого». Необхідність її написання, на думку автора, полягала в тому, що «любовна промова перебуває сьогодні в граничній самоті. Мова ця, бути може, промовляється тисячами суб'єктів (хто знає?), але її ніхто не підтримує; до неї немає справи навколишнім мовам: вони або ігнорують, або недооцінюють, або висміюють її, вона відрізана не тільки від влади, але і від владних механізмів (науки, знання, [[Мистецтво|мистецтва]]). Коли-небудь дискурс от так, сам собою, дрейфує в бік неактуального, за межі всяких стадних інтересів, йому не залишається нічого іншого, ніж бути місцем, хай як завгодно обмеженим, якогось твердження. Це твердження і становить сюжет початої тут книги…»<ref>{{книга
|автор       = Барт Р.
|частина     = 
|заголовок   = Фрагменти мови закоханого
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = Львів
|видавництво = Незалежний культурологічний журнал «І»
|рік         = 2006
|том         = 
|сторінки    = 3
|сторінок    = 284
|isbn        = 
}}
</ref>.

Барт підходить до феномену закоханості (а разом з тим і до [[кохання]]) з ([[Постструктуралізм|постструктуралістської]] точки зору і на основі цього вибудовує книгу в діапазоні від сухих і абстрактних структуралістських штудій, витриманихє у строгому науковому дусі, до натхненних [[пасаж]]ів. Від [[Езотерика|езотеричного]] [[Лакан]]а він вільно переходить до популярного журналу «Ми удвох» (який «непристойніше [[Де Сад|Сада]]»). Від [[Фур'є]]&nbsp;— до [[Ігнатій Лойола|Лойоли]]. Від [[Шуман Робер|Шумана]]&nbsp;— до [[Вагнер Ріхард|Вагнера]]. Від [[Аскеза|аскези]]&nbsp;— до чорних окулярів і синього фраку. Від федінга&nbsp;— до нестями і сліз. Від мови Уявного, чуттєвої мови, до її безжальної критики. Від спостережень за муками Іншого&nbsp;— до знезброєного зізнання у коханні, повз якого тепер вже не пройде жоден, хто описує пристрасть: «Знати, що для іншого не пишуть, знати, що написане мною ніколи не змусить улюбленого полюбити мене, що лист нічого не відшкодовує, нічого не [[Сублімація|сублімує]], що воно як раз там, де тебе немає,&nbsp;— це і є початок листа».

[[Льюїс Клайв Степлс]] у праці «Чотири любові» значну увагу приділив закоханості. Він розглядає закоханість у християнському дусі. Англійський мислитель закликає, що не треба ототожнювати закоханість з пристрастю, статевим потягом та [[Похіть|хіттю]].

К. Льюїс зазначає, що не треба презирливо ставитися до неї, адже «найвірніший знак закоханості в тому, що людина воліє нещастя разом з коханою замість щастя без неї. Навіть якщо закохалися люди немолоді, які знають, що розбите серце склеюється, вони ні за що не хочуть пройти через горе та розлуку. Всі ці розрахунки негідні закоханості, як холодний і низький розрахунок Лукреція недостойний жадання. Коли самим закоханим зрозуміло, що їхній союз принесе одні муки, закоханість твердо відповідає: „Все краще за розлуку“. Якщо ж ми так не відповімо, ми не закохані. Закоханість не шукає свого, не шукає земного щастя, виводить за межі самості. Вона схожа на звістку з вічного миру»<ref>{{публікація|книга
|автор       = Льюис К. С. 
|частина     = Влюбленность
|назва       = Любовь
|відповідальний = К. С. Льюис
|вид         = 
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = М.
|видавництво = Эксмо
|рік         = 2011
|том         = 
|сторінки    = 133-134
|сторінок    = 192
|isbn        = 
}}
</ref>.

Проте, він же наголошує, що не треба занадто звеличувати та захоплюватись закоханістю, бо «І все ж вона&nbsp;— не Любов. У всій своїй величі і самозреченні вона може привести і до зла. Ми помиляємося, думаючи, що до гріха веде бездуховне, низьке почуття. До жорстокості, неправди, самогубства і вбивства веде не минуща хіть, а висока, істинна закоханість, щира і жертовна понад усяку міру. Закоханість&nbsp;— найкрихкіший вид любові. Світ повниться наріканнями на її швидкоплинність, але закохані про це не пам'ятають. У закоханого не треба просити [[Обітниця|обітниць]], він тільки й думає, як би їх дати. „Назавжди“&nbsp;— чи не перше, що він скаже, і сам повірить собі. Ніякий досвід не вилікує від цього»<ref>{{публікація|книга
|автор       = Льюис К. С. 
|частина     = Влюбленность
|назва       = Любовь
|відповідальний = К. С. Льюис
|вид         = 
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = М.
|видавництво = Эксмо
|рік         = 2011
|том         = 
|сторінки    = 134, 140
|сторінок    = 192
|isbn        = 
}}
</ref>.

К.&nbsp;С.&nbsp;Льюїс робить висновок щодо закоханості: «Як і всі види природної любові, закоханість своїми силами встояти не може; але вона так нищівно солодка, страшна і піднесена, що падіння її воістину жахливе. Добре, якщо вона розіб'ється і помре. Але вона може вижити і безжально зв'язати двох мучителів, які будуть брати, не даючи, ревнувати, підозрювати, гніватися, боротися за владу і свободу»<ref>{{публікація|книга
|автор       = Льюис К. С. 
|частина     = Влюбленность
|назва       = Любовь
|відповідальний = К. С. Льюис
|вид         = 
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = М.
|видавництво = Эксмо
|рік         = 2011
|том         = 
|сторінки    = 142
|сторінок    = 192
|isbn        = 
}}</ref>.

== Див. також ==

* [[Лімеренція]]

== Примітки ==

{{reflist|2}}

== Джерела ==
{{Вікіцитати1}}
* [http://commons.pacificu.edu/eip/vol12/iss1/ Номер журналу присвячений темі філософії любові] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110902011008/http://commons.pacificu.edu/eip/vol12/iss1/ |date=2 вересня 2011 }} {{ref-en}}
* {{публікація|автор=Alberoni F.|назва=Falling in love and loving|відповідальний=Francesco Alberoni}} {{ref-en}}
* {{публікація|автор=Барт Р.|посилання=http://www.m-kultura.ru/fragmenty-rechi-vlyublennogo/|відповідальний=Ролан Барт|назва=Фрагменты речи влюбленного}} {{ref-ru}}
* {{публікація|книга|автор=Льюис К.|посилання=http://altrea.narod.ru/lewis/love.html|назва=Любовь|відповідальний=Клайв Льюис}} {{ref-ru}}

[[Категорія:Етика]]
[[Категорія:Почуття]]
[[Категорія:Філософія любові]]
[[Категорія:Міжособові стосунки]]