Перегляд вихідного коду сторінки Мстислав Данилович

{{Otheruses|Мстислав}}
{{Державний діяч
| ім'я             = Мстислав Данилович
| герб = Alex_K_Halych-Volhynia.svg
| титул            = [[Список луцьких князів|Князь Луцький]]
| прапор           = Herb Lutsk.svg
| попередник       = [[Данило Романович]]
| наступник        = [[Лев Юрійович]]
| періодпочаток    = [[1264]]
| періодкінець     = після [[1292]]
| титул_2          = [[Князь Володимирський]]
| прапор_2         = Alex Volhynia.svg
| періодпочаток_2  = [[1288]]
| періодкінець_2   = після [[1292]]
| попередник_2     = [[Володимир Василькович]]
| наступник_2      = [[Лев I Данилович]]
| дата народження  = [[XIII століття]]
| місце_народження =
| дата_смерті      = після [[1292]]
| династія         = [[Рюриковичі]]
| рід              = [[Романовичі]]
| мати             = Анна Смоленська
| батько           = король [[Данило Романович]]
| дружина          = дочка хана [[Тегак|Тейгака]]
| чоловік          =
| діти             = [[Данило Мстиславич|Данило]]
}}

'''Мстисла́в Дани́лович''' (? — після [[1292]]) — [[Список луцьких князів|князь Луцький]] (1264— після 1292) і [[волинське князівство|Володимирський]]   (1288— після 1292). Представник дому [[Романовичі]]в, гілки [[Ізяславичі Волинські|Волинських Мономаховичів]] із династії [[Рюриковичі]]в. Четвертий син короля Русі [[Данило Галицький|Данила Романовича]]. Князь [[Берестейське князівство|Берестейський]] (1288 — після 1292), [[Теребовля|Теребовельський]]<ref>[[Андрусяк Микола Григорович|Андрусяк Никола]]. Минуле Бучаччини / {{ББ|24; 25}}</ref> згодом і [[Волковиськ|Волковийський]].

== Біографія ==
=== Початок князювання ===
Відомостей про цього князя маємо небагато. Переважно вони знаходяться в [[Галицько-Волинський літопис|Галицько-Волинському літописі]]. Це джерело повідомляє, що Мстислав був четвертим сином короля [[Данило Галицький|Данила]]. Ще в молодому віці зі своїми родичами, князями Волині й Галичини, здійснював походи на [[Ятвяги|ятвягів]] та [[Литва|литовців]]. Принаймні, літопис фіксує такі походи в 1274, 1275 роках. У той час походи на литовські землі мали життєво важливе значення для волинських князів. По-перше, литовські племена часто нападали на [[Волинь]]. Ці напади були спустошливі й становили велику проблему для місцевого населення. Не випадково про них згадується навіть у фольклорних творах. Напади ж волинських князів на литовців певним чином нейтралізовували ці набіги. По-друге, після татарської навали волинські князі шукали для себе земель, які б могли «сховати» їх від набігів ординців. Такими могли стати землі сучасної [[Білорусь|Білорусі]], частково заселені литовцями, ятвягами, [[Прусси|пруссами]]. Не даремно волинські князі, передусім [[Володимир Василькович]], а потім Мстислав активно освоювали ці території, розбудовували їх. По-третє, освоєння вказаних земель відкривало доступ до Балтійського моря. А самі ці землі ставали важливою ланкою в балто-чорноморській торгівлі.
У [[Іпатіївський літопис|Галицько-Волинському літописі]] говориться, що Мстислав разом із іншими галицькими й волинськими князями, знаходячись у «неволі татарській», змушений був брати участь разом з татарами в походах на Захід. Зокрема, 1280 року з ними він ходив на [[Польське королівство|Польщу]], 1285 року&nbsp;— на [[Угорське королівство|Угорщину]], а 1287 року&nbsp;— знову на Польщу. Літописець спеціально підкреслював, що робив він це неохоче.

У літописній розповіді про похід [[Татари|татар]] на поляків 1287 року сказано, що їхній ватажок [[Телебуга]] наказав галицьким й волинським князям зустрічати його. Мстислав зустрів Телебугу на річці [[Горинь|Горині]]. Це повідомлення дає підстави вважати, що він мав володіння на південному сході Волині, зокрема, в районі південної Погорини. Ця думку підтверджують й інші літописні згадки. Наприклад, в одному місці літопису оповідається, що князь Володимир Василькович послав до Мстислава послів, а ті знайшли князя в місті [[Стіжок|Стіжку]]. Це місто, яке знаходилося неподалік сучасного Кременця, відігравало важливу роль у обороні волинських земель від татар. Не даремно на вимогу їхнього провідника [[Бурундай|Бурундая]] в 1259 князь [[Лев Данилович|Лев]] зруйнував оборонні споруди цього міста. Проте, очевидно, Мстиславові вдалося їх відновити й Стіжок знову став князівською резиденцією.

=== Уділи Мстислава ===
У Галицько-Волинському літописі згадується, що Мстислав володів [[Луцьк]]ом та [[Дубно]]м. І, судячи з деяких повідомлень, саме Луцьк був його основною резиденцією. Наприклад, біля Луцька, у селі [[Гай (значення)|Гай]], Мстислав приймав мазовецького князя [[Конрад I Мазовецький|Конрада]]. Ймовірно, за князя Мстислава відбулося формування [[Луцьке князівство|Луцького князівства]]. Також була створена [[Луцька єпархія]]. Принаймні, до князювання Мстислава згадок про цю єпархію немає. Як правило, в той час межі єпархій збігалися з межами князівств. Тому, судячи з пізніше відомих нам меж Луцької єпархії, можемо говорити, що землі Луцького князівства охоплювали південно-східні території сучасної [[Волинська область|Волинської області]], південну частину нинішньої [[Рівненська область|Рівненської]] та північні частини [[Тернопільська область|Тернопільської]] й [[Хмельницька область|Хмельницької]] областей.

Принагідно варто зазначити, що це були неспокійні землі. Вони межували із територіями, які безпосередньо контролювалися татарами. Ці землі часто ставали об'єктами набігів ординців. І Мстиславу доводилося багато уваги приділяти облаштуванню оборонних споруд у своєму князівстві.

=== Долучення Володимирського князівства ===
Очевидно, саме піклування за свої землі стало далеко не останнім чинником того, що 1287 року, коли постало питання про успадкування багатого [[Володимирське князівство|Володимирського князівства]], що належало Володимиру Васильковичу, останній вирішив передати його Мстиславу.
Це сталося під час спільного походу татар і волинсько-галицьких князів на Польщу. Володимир Василькович у присутності ханів Телебуги й [[Алгу]]я зробив заяву, що, оскільки він не має дітей, то після смерті віддає «землю свою всю і городи» брату Мстиславу. Про це повідомили князя [[Лев Данилович|Лева]] та його сина [[Юрій Львович|Юрія]], котрі претендували на волинські землі. Така заява видається добре продуманим кроком. Володимир Василькович сподівався, що ординські хани, васалами яких вважалися волинсько-галицькі князі, стануть гарантами виконання його волі.

Володимир Василькович, не бажаючи йти з татарами на поляків, подався на Волинь, а звідти&nbsp;— до містечка [[Кам'янець|Кам'янця]], що лежало на північ від [[Берестя]]. Тут до нього дійшла вістка, що Мстислав «оддає город [[Всеволж]] боярам і села роздає». Це його вкрай обурило. "І послав,&nbsp;— пише літописець,&nbsp;— Володимир посла свого з жалобою до брата свого Мстислава, кажучи: «Брате! Ти мене ані на війні не взяв, ні списом мене не здобув єси, ні із городів не вибив мене єсмь, раттю прийшовши на мене,&nbsp;— а так чиниш ти надо мною! Ти мені брат єсть, а другий мені брат&nbsp;— Лев, а синовець мені&nbsp;— Юрій. Я ж із вас трьох вибрав єсмь тебе одного і дав тобі єсмь землю свою всю і городи по своїм животті. А за мого ж живоття не вмішуватися тобі ні в що».

Мстислав же через посла почав виправдовуватися, казати, що він шанує Володимира Васильковича, як свого батька, і готовий йому служити. Однак Володимир, не покладаючись на усні домовленості і не маючи певності в діях свого наступника, вирішив укласти письмовий «Заповіт», у якому би обумовлювалася передача його спадку. Для цього спеціально викликав Мстислава до городка [[Рай]], де лежав важко хворим. Тут і був написаний цей «Заповіт». Текст даного «Заповіту» вписаний у Галицько-Волинський літопис і є цікавим пам'ятником правової думки того часу.

Далі у літописі оповідається, що Мстислав отримав грамоту від Володимира Васильковича на його володіння. Із нею поїхав у місто [[Володимир-Волинський|Володимир]], де вона була зачитана у церкві святої Богородиці. Мстислав відразу ж хотів приступити до правління. Однак Володимир Василькович не дав йому цього зробити, сказавши, що той буде правити у Володимирі тільки після його смерті.

Знаючи, що Володимир Василькович передав свої володіння Мстиславові, галицькі князі Лев та його син Юрій, котрі претендували на ці землі, спробували вдатися до хитрощів, щоб заволодіти Берестейською землею. Берестяни послали послів до Володимира з проханням передати свій уділ Юрію Львовичу. Проте Володимир Василькович їм відмовив, пославшись, що обіцяв її Мстиславу.

Те, що для волинсько-галицьких князів відроджена [[Берестейщина]] важила дуже багато, засвідчують також події після смерті Володимира Васильковича. Князь Юрій Львович, скориставшись нагодою, захоплює ці землі ([[Берестя]], [[Кам'янець]] і [[Більськ-Підляський|Більськ]]). Мстислав же погрожує, що звернеться до ординських ханів, які виступили гарантами виконання волі Володимира Васильковича. Це справляє враження. І Юрій Львович, побоюючись татарського втручання, полишає Берестейщину.

На питання, чому Володимир Василькович не хотів віддавати своїх земель (чи, принаймні, їхньої частини) Леву та його сину Юрію, [[Грушевський Михайло Сергійович|М.Грушевський]] вважав таку поведінку нерозумною. Цей князь, на його думку, «не дуже мудро поступив, давши себе повести своїм особистим антипатіям до талановитого й енергійного Льва і через сї антипатії подарувавши своє князівство, наче окрасу з своєї гардероби, нездарному Мстиславу, замість аби злучити своїм тестаментом Волинь з Галичиною і тим повернути давню силу й значіннє Галицько-волинській державі. Лев і Юрий потрапили б ту силу й значіннє репрезентувати». Подібні погляди на це питання поділяють й інші дослідники.

На перший погляд, поведінка Володимира Васильковича щодо передачі свого спадку була викликана особистими симпатіями й антипатіями. Насправді, справа стояла глибше. Володимир Василькович бачив у Мстиславі людину, яка б продовжила його політику, котра спиралася не стільки на військову силу, скільки на дипломатію. Ця політика виражалася в поступовому дистанціювання від татар, обережній експансії на північ і захід, а також у розбудові своєї держави.

Тому вибір Володимира Васильковича на користь Мстислава не видається випадковим. І навіть коли Мстислав почав виявляти надмірне владолюбство й чинити дії, що не подобалися Володимиру Васильковичу, той не відступився від свого наміру. На початку свого правління у Володимирському князівстві Мстиславу довелося зустрітися із складною, конфліктною ситуацією, коли його землі захопив князь Юрій. Проте цей конфлікт він зумів вирішити не військовим, а дипломатичним шляхом.

=== Внутрішня політика Мстислава ===
Із Галицько-Волинського літопису відомо, що і Мстислав, як і його попередник, приділяв увагу будівництву оборонних споруд, а також культурній діяльності, зокрема, будівництву храмів. Так, у 1289&nbsp;р. Мстислав заклав оборонну вежу в місті [[Старий Чорторийськ|Чорторийську]]. Того ж року спорудив церкву на честь праведників Іоакима та Анни, як припускають, на могилі своєї бабці, візантійської княжни [[Анна Марія Ангел|Анни Марії]].

Вдаючись переважно до дипломатичних дій, він зумів розширити свої володіння. У 1289&nbsp;р. «литовський князь Будикид і брат його Будивид дали князю Мстиславу город свій [[Волковиськ|Волковийськ]], щоб з ними він мир держав». У васальній залежності від Мстислава опинилася не лише Мазовія, а й Сандомирське князівство.

Літописець, характеризуючи володіння Мстислава, писав так: «Він держав мир із навколишніми землями: з [[Ляхи|Ляхами]], і з [[Тевтонський орден|Німцями]], і з [[Литва|Литвою]], [а] землю свою держав величиною аж по татар, а сюди&nbsp;— по Ляхи і по Литву». Тобто його держава становила значну частину земель сучасної України.

На жаль, остання частина Галицько-Волинського літопису, де ведеться мова про Мстислава, різко обривається. Проте немає сумніву, що цей князь лишив помітний слід у історії Волині. Дехто з дослідників вважає його «протопластом князів [[Острозькі|Острозьких]]». Дійсно, ця версія видається доволі правдоподібною. Адже Острозькі вважали себе нащадками короля Данила. Їхнє домоначальне місто Острог знаходилося в межах колишнього Луцького князівства Мстислава й Луцької єпархії. З часом ця єпархія почала іменуватися Луцько-Острозькою. Як і Мстислав, Острозькі приділяли велику увагу захисту своїх земель, будівництву оборонних споруд, а також культурному розвитку. Очевидно, вони перейняли естафету від свого ймовірного предка.

== Сім'я ==
{{main|Рюриковичі|Волинські Мономаховичі|Романовичі}}
* Батько: {{ГР/Романовичі|Данило Ром}}
* Дружина (з 1253): NN, дочка [[Половці|половецького]] хана [[Тегак|Тейгака]].
* Син: {{ГР/Романовичі|Данило Мст}}

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела та література ==
* {{Войтович|3.15}}
* {{ВойтовичКД}}
* Котляр, М.Ф. [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Mstyslav_D Мстислав Данилович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160927155127/http://history.org.ua/?encyclop&termin=Mstyslav_D |date=27 вересня 2016 }} // {{ЕІУ|7|98}}
* [https://archive.liga.science/index.php/universum/article/view/517/523 Зміна династій князів Берестейських в контексті дослідження історії становлення Берестейського князівства.]

{| style="clear:both; background-color: white; border-style: solid; border-color:yellow; border-width:2px; vertical-align:top; text-align:center; border-collapse: collapse;width:100%;margin-top:3px;" cellpadding="4" cellspacing"0"
| width="25%" | Попередник<br/>[[Данило Галицький]]
| width="10%" | [[Файл:Herb Lutsk.svg|50px]]
| width="20%" | '''[[Список луцьких князів|Князь луцький]]'''<br/>[[1264]]-після [[1292]]
| width="10%" | [[Файл:Herb Lutsk.svg|50px]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Лев Юрійович]]
|}
{| style="clear:both; background-color: white; border-style: solid; border-color:red; border-width:2px; vertical-align:top; text-align:center; border-collapse: collapse;width:100%;margin-top:3px;" cellpadding="4" cellspacing"0"
| width="25%" | Попередник<br/>[[Володимир Василькович]]
| width="10%" | [[Файл:Alex Volhynia.svg|50px]]
| width="20%" | '''[[Князь володимирський]]'''<br/>[[1288]]-після [[1292]]
| width="10%" | [[Файл:Alex Volhynia.svg|50px]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Лев I Данилович]]
|}

{{Правителі Волині}}

[[Категорія:Рюриковичі]]
[[Категорія:Романовичі]]
[[Категорія:Князі володимирські]]
[[Категорія:Луцькі князі]]
[[Категорія:Правителі Європи XIII століття]]