Перегляд вихідного коду сторінки Шухевич Роман Осипович

{{Othernames|Шухевич (значення){{!}}Шухевич}}
{{Державний діяч
| українське ім'я   = Роман Осипович Шухевич
| оригінальне ім'я  =
| портрет           = Román Shujévych.jpg
| підпис            = Роман Шухевич
| ширина портрета   = 
| титул             = Голова Генерального Секретаріату [[УГВР]] — Генеральний секретар військових справ [[УГВР]]
| порядок           =
| прапор            =Flag_of_Ukraine.svg
| періодпочаток     = [[липень]] [[1944]]
| періодкінець      = [[5 березня]] [[1950]]
| попередник        = ''посада запроваджена''
| наступник         = [[Василь Кук]]
| прем'єр           =
| монарх            =
| титул_2           = Головний Командир [[УПА]]
| порядок_2         =
| прапор_2          =OUN-r_Flag_1941.svg
| періодпочаток_2   = [[листопад]] [[1943]]
| періодкінець_2    = [[5 березня]] [[1950]]
| попередник_2      = [[Клячківський Дмитро Семенович|Дмитро Клячківський]]
| наступник_2       = [[Василь Кук]]
| прем'єр_2         =
| монарх_2          =
| титул_3           = в.о. Голови [[ОУНР]] — 4-й Голова проводу [[ОУНР]] на українських землях
| порядок_3         =
| прапор_3          =OUN-r_Flag_1941.svg
| періодпочаток_3   = [[травень]] [[1943]]
| періодкінець_3    = [[5 березня]] [[1950]]
| попередник_3      =[[Микола Лебідь]]
| наступник_3       = [[Василь Кук]] (як Голова проводу [[ОУНР]] на українських землях)
| прем'єр_3         =
| монарх_3          =
| титул_4           = Заступник Міністра Оборони [[Українське Державне Правління|УДП]]
| порядок_4         =
| прапор_4          =Flag_of_Ukraine.svg
| періодпочаток_4   = [[30 червня]] [[1941]]
| періодкінець_4    = [[липень]] [[1941]]
| попередник_4      =''посада запроваджена''
| наступник_4       = ''посада скасована''
| прем'єр_4         =
| монарх_4          =
| національність     = [[Українець]]
| віросповідання     = [[Українська греко-католицька церква]]
| дата народження    = 30.6.1907  
| місце народження   = [[Файл:Civil ensign of Austria-Hungary (1869-1918).svg|20px]] [[Львів]], [[Австро-Угорщина]]
| дата смерті = 5.3.1950
| місце смерті = [[Файл:Flag of the Soviet Union.svg|20px]] [[Білогорща]], тепер в межах [[Львів|Львова]], [[Львівська область]], [[УРСР]], [[СРСР]]
| похований =
| ім'я при народженні =
| батько =[[Осип Шухевич]]
| мати =Анна Кульчицька
| чоловік =
| дружина = [[Березинська Наталія Романівна]]
| діти = син [[Шухевич Юрій-Богдан Романович]], донька Марія
| роки служби = [[1939]]—[[1950]]
| приналежність = [[Файл:OUN-r Flag 1941.svg|20px]] [[УПА]]
| рід військ =
| звання = {{Ранг|УПА|звання=Генерал-хорунжий}}
| командував =
| битви =
'''[[Українсько-угорська війна 1939 року|Українсько-угорська війна]]'''<br>'''[[Друга світова війна]]'''<br>{{*}} [[Боротьба УПА проти німецьких окупантів]]<br>'''[[Бої УПА|Партизанська боротьба УПА]]'''
| наукова сфера =
| місце роботи =
| відомий як =
| партія = [[УВО]] ([[1925]]—[[3 лютого]] [[1929]])<br/>[[ОУН]] ([[3 лютого]] [[1929]]—[[10 лютого]] [[1940]])<br/>[[ОУНР]] ([[10 лютого]] [[1940]]—[[5 березня]] [[1950]])
| діяльність =
| професія =
| освіта =
| вчена ступінь =
| нагороди = {{(!}}
{{!}}{{Орден Держави (Україна)}} {{!!}} {{Золотий Хрест Бойової Заслуги 1 класу|full=1}} {{!!}} {{Золотий Хрест Заслуги 1 класу|full=1}}
{{!)}}
| автограф =
| монограма =
| сайт =
| Commons =
| Rodovid =
|прапор2=УГВР_Печатка.svg|прапор2_2=UPA-Zaslugy1.png|прапор2_3=OUN-B-01.svg|прапор2_4=УДП_печатка.svg|громадянство=[[Файл:Civil ensign of Austria-Hungary (1869-1918).svg|20px]] [[Австро-Угорщина]]<br>[[Файл:Flag of Ukraine.svg|20px]] [[Західноукраїнська Народна Республіка|ЗУНР]]<br>[[Файл:Flag of Poland (1927–1980).svg|20px]] [[Польська Республіка (1918—1939)|Польська Республіка]]<br>[[Файл:Flag of Ukraine.svg|20px]] [[Українська держава (1941)|Українська держава]]}}

'''Рома́н Шухе́вич''' ([[Військове прізвисько|псевдо]]: ''«Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка»''; [[30 червня]] [[1907]], м. [[Львів]]<ref name="birth">Державний архів Львівської області (далі&nbsp;— ДАЛО).&nbsp;— Ф. 27 (Львівська політехніка).&nbsp;— Оп. 5.&nbsp;— Спр. 18001 (Особова справа студента Львівської політехніки Романа Шухевича).&nbsp;— Арк. 3.</ref>, [[Королівство Галичини та Володимирії]], [[Австро-Угорщина]]&nbsp;— [[5 березня]] [[1950]], с. [[Білогорща]], нині у складі м. [[Львів|Львова]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська РСР]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]])&nbsp;— [[Україна|український]] [[Політичний діяч|політичний]], [[Громадський діяч|громадський]], [[Державний діяч|державний]] і [[військовий діяч]]. Член [[Галичина|галицького]] крайового проводу [[Організація українських націоналістів|Організації українських націоналістів]]. Активний діяч [[Організація українських націоналістів|ОУН]]. Один з організаторів замаху на [[Станіслав Собінський|Станіслава Собінського]] та Еміліяна Чеховського. Учасник [[Бій на Красному полі|боїв на Красному полі]] на стороні [[Карпатська Січ|Карпатської Січі]]. Командир з боку українців українського військового підрозділу «[[Нахтігаль (легіон)|Нахтігаль]]» у складі іноземних легіонів [[Вермахт]]у ([[1941]]–[[1942]]). [[Генерал-хорунжий]], головнокомандувач [[Українська повстанська армія|Української повстанської армії]] ([[1943]]—[[1950]]), голова Секретаріату [[Українська головна визвольна рада|Української головної визвольної ради]] ([[1943]]–[[1950]]). [[Закон України «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті»|Борець за незалежність України у XX сторіччі]]. Батько [[Шухевич Юрій-Богдан Романович|Юрія-Богдана Шухевича]], старший брат [[Шухевич Юрій Осипович|Юрія Шухевича]].

[[2007]] року Романові Шухевичу посмертно присвоєне звання [[Герой України]] з удостоєнням [[Герой України|ордена Держави]]<ref name="N965/2007">{{Cite web |url=http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/965/2007 |title=Указ Президента України N 965/2007 від 12 жовтня 2007 року |accessdate=4 березня 2016 |archive-date=7 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160307232830/http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/965/2007 }}</ref><ref>2 квітня 2010 року Донецький окружний адміністративний суд визнав незаконним Указ Президента України про нагородження Р. Шухевича званням Героя України, оскільки він не був громадянином незалежної України.</ref> (Указ Президента України про присвоєння звання скасований у судовому порядку<ref name=":3">{{Cite web|title=Суд не залишив Шухевичу звання Героя|url=https://www.bbc.com/ukrainian/ukraine/2011/08/110802_court_bandera_as|website=BBC News Україна|date=2011-08-02|accessdate=2023-06-30|language=uk}}</ref>). Посмертно іменований найвищим почесним [[Пласт (організація)|пластовим]] ступенем [[Пластова проба|гетьманського скоба]] ([[1950]])<ref>{{Cite web |url=http://upyu.plastscouting.org/hetckob.html |title=Гетьманські пластуни скоби і вірлиці зареєстровані в документах Сірого Лева і Осипа Бойчука перед створенням Конференції Українських Пластових Організацій від 1921 до 1951 |accessdate=6 вересня 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110901000733/http://upyu.plastscouting.org/hetckob.html |archivedate=1 вересня 2011 |deadurl=yes }}</ref>.

[[Дужий Петро Атанасійович|Петро Дужий]], ідеолог ОУН, писав про Шухевича: ''«Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича&nbsp;— людини виняткового гарту»''<ref>''Петро Дужий''. Генерал Тарас Чупринка.&nbsp;— Львів, 1997.</ref>.

Своє історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби [[Друга світова війна|Другої світової війни]] Роман Шухевич бачив у тому, щоб сконсолідувати сили [[Організація українських націоналістів|ОУН]], розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності та кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку [[1943]] року, підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на [[Організація українських націоналістів|ПЗУЗ]] щодо створення [[Українська повстанська армія|Української Повстанської Армії]] та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу.

Шухевич, усвідомлюючи необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності [[Організація українських націоналістів|ОУН]], зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі [[Українська головна визвольна рада|УГВР]]. Завдяки цьому український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, з літа [[1944]]&nbsp;року набув загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватися на схід<ref name=Litopys10 />.

== Життєпис ==

=== Дитинство: 1907—1917 ===
[[Файл:Роман Шухевич немовлям.jpg|thumb|200px|left|Світлина з дитячих років, 1908]]
[[Файл:Shuhevych Osyp.jpg|міні|праворуч|200пкс|Батьки Романа Шухевича : Осип та Євгенія]]

Народився Роман Шухевич у місті Львові, на вулиці Собіщизни, будинок №&nbsp;7 (сучасна [[Вулиця Довбуша (Львів)|вулиця Довбуша]], будинок №&nbsp;2, квартира належала його діду, [[Шухевич Володимир Осипович|Володимиру Шухевичу]] та бабусі [[Шухевич Герміна Максимівна|Герміні]])<ref name="birth"/> 30 червня 1907 року<ref>Дата і місце народження є спірними. Старіші праці про Романа Шухевича вказують Краківець як місце народження, а як дату [[17 липня]] [[1907]] року: див. Мірчук П. Шухевич&nbsp;— командир армії безсмертних.&nbsp;— Нью-Йорк&nbsp;— Торонто&nbsp;— Лондон, 1970&nbsp;.&nbsp;— С. 13 (подана примітка: "Містечко Краковець лежить приблизно 70&nbsp;км на захід від Львова і 35&nbsp;км на північний схід від Перемишля)</ref>. Батьки&nbsp;— [[Осип-Зиновій Шухевич]] та [[Євгенія Шухевич]] ([[Дошлюбне та шлюбне прізвище|до шлюбу]] Стоцька). [[Шухевичі]] належали до тих галицьких священницьких родів, які протягом [[XIX століття]] сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла когорта політичних, культурно-громадських та військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її державність.

Дитинство Шухевича минуло у містечку [[Краковець|Краківці]] на Львівщині, де його батько працював у повітовому суді. 1914 року його родина переїхала до Камінки-Струмілової (тепер місто [[Кам'янка-Бузька]]), де Осип Шухевич обіймав посаду судді. Тут Роман Шухевич закінчив початкову школу.

=== Навчання у гімназії: 1917—1925 ===
Продовжив навчання у Львові у філії [[Львівська академічна гімназія|Академічної гімназії]]. У 1917—1925 роках молодий Шухевич мешкав під опікою [[Шухевич Герміна Максимівна|Герміни Шухевич]] на вулиці Собіщини, №&nbsp;7. Завдяки творам народного мистецтва, які зібрав його дід [[Шухевич Володимир Осипович|Володимир]], у будинку панував дух патріотизму.

Оселившись у Львові, Роман став свідком подій, пов'язаних з утворенням 1 листопада 1918 року [[Західноукраїнська Народна Республіка|3ахідноукраїнської Народної Республіки]] (ЗУНР) та героїчною боротьбою [[Українська галицька армія|Української галицької армії (УГА)]] з польськими військами. У цей час його батько обіймав посаду повітового політичного комісара ЗУНР у&nbsp;Кам'янці-Струмиловій, a його [[Стрий (родич)|стрийко]] C. Шухевич став до лав вояків УГА.

[[Файл:Shukhevych Family.jpg|thumb|250px|праворуч|Рідня і свояки Романа Шухевича. Стоять (зліва направо): [[Тарас Шухевич]], [[Осип-Зиновій Шухевич]]&nbsp;— батько Романа, [[Володимир Старосольський]], Уляна Старосольська, Одарка Старосольська, Ірина Шухевич, [[Володимир Шухевич]], [[Рожанковський Теодор|Теодор Рожанковський]]. Сидять (зліва направо): Осипа Рожанковська, Ольга Шухевич, мати Романа&nbsp;— Євгенія Шухевич з братиком Юрком Шухевичем, бабуня Романа&nbsp;— Герміна Шухевич з Ігорем Старосольським, дід Романа&nbsp;— сеньйор Володимир Шухевич, Ірина Рожанковська з синами Степаном та Ярославом. Перший ряд (сидять): [[Юрій Старосольський]], Роман Шухевич, [[Рожанківський Володимир Федорович|Володимир Рожанковський]].]]
[[Файл:Roman-SHuhevych-22.jpg|міні|ліворуч|200пкс|У роки навчання]]
Родинні військово-патріотичні традиції, прищеплені юнакові батьком Осипом та дядьком Степаном, зміцнив полковник [[Коновалець Євген Михайлович|Євген Коновалець]]&nbsp;— командант [[Українська військова організація|УВО]], який у 1921—1922 роках разом із колишнім старшиною УГА [[Шах Степан|Степаном Шахом]] деякий час винаймав у Шухевичів кімнату. Гімназист Роман неодноразово розмовляв із полковником та прислухався до його розмов, які мали великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього провідника. Степан Шах згадував: «Ромко Шухевич цінував високо наше товариство і шукав його. Запрошував його до своєї кімнати не раз полковник Євген Коновалець і там вів з ним розмови»<ref>''Шах С.'' Роман Шухевич&nbsp;— символ незламності. (Спомин) // Збірник на пошану ген. Романа Шухевича.&nbsp;— Мюнхен&nbsp;— Лондон: Українська Видавнича Спілка, Український Інститут Освітньої Політики, 1990&nbsp;.&nbsp;— С. 149—151&nbsp;.</ref>.

Роман Шухевич добре вчився в гімназії, його річні свідоцтва за 1921—1924 pp. містять переважно відмінні оцінки з основних предметів («дуже добре»). Лише в 1923—1924-му навчальному році він мав з релігії, польської та давньогрецької мови оцінки «добре», а з німецької&nbsp;— «достатню». Юнак також успішно займався музикою та співом, а на початку 1930-х років став студентом заочного курсу музичного інституту ім.&nbsp;М.&nbsp;В.&nbsp;Лисенка по класу фортепіано. Музичний інститут закінчив також його брат [[Шухевич Юрій Осипович|Юрій]]. Разом вони виступали у&nbsp;[[Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької|Львівському оперному театрі]], де Юрій співав під акомпанемент Романа. Улюбленими композиторами Шухевича були [[Едвард Гріг|Ґріґ]] та [[Фридерик Шопен|Шопен]].

Велику увагу Роман Шухевич приділяв спорту. Він добре грав у [[баскетбол]], [[волейбол]] і [[футбол]], займався бігом, плаванням, лижним та [[Планеризм|планерним спортом]]. На Запорозьких іграх 1923&nbsp;року у Львові Роман Шухевич зумів поставити рекорди у бігу з перешкодами на 400&nbsp;м і у плаванні на 100 метрів<ref>{{Cite web|title=Юрій Шухевич: “Чому мій батько мав капітулювати?”|url=https://www.istpravda.com.ua/articles/2013/03/5/115969/|website=Історична правда|accessdate=2020-11-04|archive-date=27 вересня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200927094858/https://www.istpravda.com.ua/articles/2013/03/5/115969/}}</ref>.

==== Членство в Пласті ====
[[Файл:Лісові чорти.jpg|250px|left|thumb|Пластовий табір на схилах гори [[Сокіл (Карпати)|Сокіл]] в [[Карпати|Карпатах]], літо [[1926]] року]]
У роки навчання у гімназії та в політехніці Роман Шухевич був активним членом [[Пласт (організація)|«Пласту»]] ([[Пластовий курінь число 1 імені Петра Сагайдачного|1-й курінь ім. П.&nbsp;Сагайдачного]], [[Пластовий курінь число 7 імені князя Льва|7-й курінь ім. князя Льва]], 1-й курінь [[Улад старших пластунів|УСП]] (Улад старших пластунів) ім. Ф.&nbsp;Черника, 3-й курінь УСП «[[Лісові Чорти]]», 10-й курінь УСП [[Чорноморці (пластовий курінь)|«Чорноморці»]]) та різних спортивних товариств<ref>''Гривул Т., Мороз В., Муравський В., Окаринський В.'' Матеріали до пластового мартиролога.&nbsp;— Львів, 2003&nbsp;.&nbsp;— С. 113.</ref>. Ще гімназистом він був одним із організаторів [[Пластовий гурток|пластового гуртка]] «Ясний тризуб» ([[1922]]), а пізніше куреня «Чорноморці» ([[1927]])<ref>''Кравців&nbsp;Б.'' Людина і вояк // Збірник на пошану ген. Романа Шухевича.&nbsp;— Мюнхен&nbsp;— Лондон: Українська Видавнича Спілка, Український Інститут Освітньої Політики, 1990&nbsp;.&nbsp;— С.&nbsp;93—95.</ref>. В одній із облікових пластових карток юнака йому дається така характеристика: «Найліпший з гуртка. Честолюбивий. Войовничий. Енергійний»<ref>{{Cite book
|url=https://books.google.com.ua/books?id=t3k3AQAAIAAJ&q=%22Найліпший+з+гуртка.+Честолюбивий.+Войовничий.+Енергійний%22&dq=%22Найліпший+з+гуртка.+Честолюбивий.+Войовничий.+Енергійний%22&hl=uk&sa=X&ved=2ahUKEwj1mPOq3ejsAhVEmIsKHTHmBEgQ6AEwAHoECAEQAg
|title=Життя і боротьба Генерала "Тарас Чупринки" (1907-1950): документи і матеріали
|last=
|first=
|date=2007
|year=
|publisher=Літопис УПА
|location=
|pages=
|language=uk
|isbn=
}}</ref>.

=== Активне громадське і політичне життя: 1926—1934 ===
Закінчивши філію Академічної Гімназії, юнак восени [[1925]]&nbsp;р. поступив вільним слухачем на навчання до [[Національний університет «Львівська політехніка»|Львівської політехніки]] за курсом будівельної архітектури. Цього ж року Роман Шухевич став членом [[Українська військова організація|УВО]].

Після закінчення гімназії планував вступати до [[Львівська політехніка|Львівської політехніки]], однак, хоч і склав вступні іспити на «дуже добре», не був прийнятий до університету з політичних причин. Тому перший рік Шухевич вчився у [[Данциг]]у<ref>Мірчук П. Шухевич&nbsp;— командир армії безсмертних.&nbsp;— Нью-Йорк&nbsp;— Торонто&nbsp;— Лондон, 1970&nbsp;.&nbsp;— C. 21.</ref>. Лише у [[вересень|вересні]] [[1926]] Шухевич вступив до Львівської політехніки на дорожньо-мостовий відділ<ref>[[ДАЛО]].&nbsp;— Ф. 27 (Львівська політехніка).&nbsp;— Оп. 5.&nbsp;— Спр. 18001 (Особова справа студента Львівської політехніки Романа Шухевича).&nbsp;— Арк. 4.</ref>. У своїй книзі «Роман Шухевич&nbsp;— командир армії безсмертних» П. Мірчук зазначає, що батькові Романа Шухевича вдалося знайти протекцію професора Львівської політехніки Антона Ломніцького, і за його посередництва Романа прийнято на другий рік студій у Львівській політехніці на відділі будівельної архітектури<ref>Мірчук П. Шухевич&nbsp;— командир армії безсмертних.&nbsp;— Нью-Йорк&nbsp;— Торонто&nbsp;— Лондон, 1970&nbsp;.&nbsp;— С. 22.</ref><ref>При цьому П. Мірчук подає примітку: «Інформації, подані авторові свояками Шухевича»</ref>. У [[червень|червні]] [[1934]] закінчив навчання з&nbsp;дипломом [[інженер]]а.

У [[1925|1926]] Крайова Команда [[УВО]] доручила Роману Шухевичу виконати замах на польського шкільного куратора у Львові [[Собінський Станіслав|Станіслава Собінського]], який здійснював жорстоку антиукраїнську політику в галузі шкільництва. [[19 жовтня|19&nbsp;жовтня]] [[1926]] 19-річний Шухевич разом із [[Богдан Підгайний|Богданом Підгайним]] виконав поставлене завдання. Постріл здійснив Богдан Підгайний, у Романа Шухевича револьвер дав осічку. Доручення виконати атентат для молодого члена організації не було взагалі типовим для УВО, в складі якої переважали колишні українські вояки. Але, як згадував [[Богдан Підгайний|Б. Підгайний]], до цієї справи були покликані добровольці і «Роман зголосився одним з перших».

Звичайно, сам Р. Шухевич важко пережив подальший перебіг подій, пов'язаних з убивством [[Станіслав Собінський|С. Собінського]]; у цьому атентаті було звинувачено інших членів УВО, В. Атаманчука та І. Вербицького, котрих польський суд засудив до страти. Обидва учасники вбивства польського урядовця були готові заявити про свою причетність до цього терористичного акту, але Крайова команда УВО заборонила їм такий крок.

За словами згадуваного вже Б. Підгайного, «атентат на куратора Собінського був остаточною пробою для Романа». На думку Анатолія Кентія та Володимира Лозицького, участь у цій акції мала вирішальний вплив на подальшу його долю як активного учасника українського визвольного руху. «Від цього часу життя Романа стало ходінням „по лезу“, балансуванням на межі екзистенції та смерті»<ref name="Litopys10">{{книга 
|автор          = Анатолій Кентій, Володимир Лозицький
|частина        = Від бойовика УВО до Головного Командира УПА
|заголовок      = Літопис УПА.&nbsp;— Т. 10.&nbsp;— Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Книга третя: 1949—1952.
|оригінал       =
|посилання      =
|відповідальний =
|видання        =
|місце          = Торонто.
|видавництво    =
|рік            = 1984
|том            =
|сторінки       =
|сторінок       =
|серія          =
|isbn           =
|тираж          =
}}</ref>.

==== Військова служба ====
У [[1928]]–[[1929]] Роман Шухевич відбував військову службу в польській армії. Він&nbsp;— студент, тому був зарахований спочатку до артилерійської частини у [[Володимир-Волинський|Володимир-Волинському]], потім&nbsp;— до підстаршинської школи, так зв. «підхорунжівки», яку успішно закінчив. Через донос до поліції про приналежність Романа Шухевича до таємної української організації був позбавлений права однорічної служби у війську і скерований простим вояком до однієї з гарматних частин. Військову службу продовжив рядовим гарматником в артилерійській частині на [[Волинь|Волині]].

Після завершення військової служби Р. Шухевич виїхав до [[Данціґ]]а. Тут продовжив студії в місцевій Політехніці, взяв участь в одному з військових вишколів УВО, яка мала в тому місті свою організаційну станицю.

==== Діяльність в ОУН ====
[[Файл:Роман Шухевич на Волині.jpg|thumb|252x252px|Роман Шухевич, [[Юрій Березинський]] і невідомий на Волині. [[1930]] рік]]

[[2 лютого]] [[1929]] у [[Відень|Відні]] була створена [[Організація Українських Націоналістів]]. У [[1930]]–[[1934]]&nbsp;рр. Шухевича (псевдо «Дзвін») було призначено бойовим референтом [[Крайова Екзекутива ОУН|Крайової Екзекутиви ОУН]]. У [[1930]] він був одним із керівників масових актів непокори&nbsp;— Саботажної акції, що охопила цілу [[Галичина|Галичину]]. Польський уряд у паніці застосував тотальну [[пацифікація|пацифікацію]], що посилило революціонізацію українського селянства та сприяло поширенню ідей українського [[націоналізм]]у.

Як бойовий референт [[КЕ ОУН]], Шухевич брав участь в організації низки заходів, спрямованих проти антиукраїнської політики польської влади, зокрема:

* серії експропріаційних актів на польські державні установи, які здійснювалися з метою залучення матеріальних засобів для ведення подальшої національно-визвольної боротьби. Так, [[31 липня]] [[1931]] року перемишльська бойова п'ятірка ОУН вчинила успішний напад на поштову карету під [[Бірча|Бірчею]] біля [[Перемишль|Перемишля]].<ref>Хроніка. Напади і експріопріації // Сурма.&nbsp;— Серпень 1931&nbsp;.&nbsp;— №&nbsp;8 (47).&nbsp;— С. 7.</ref> Того ж дня подібні напади відбулися під [[Печеніжин]]ом біля [[Коломия|Коломиї]]<ref>Мірчук П. Роман Шухевич…&nbsp;— С. 39; Хроніка. Напади, експріопріації, атентати, саботажі // Сурма.&nbsp;— Вересень 1931&nbsp;.&nbsp;— №&nbsp;9 (48).&nbsp;— С. 8; Малащук Р. З книги мого життя.&nbsp;— Торонто: Видавнича спілка «Гомін України» і Дослідний інститут «Студіюм», 1987&nbsp;.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 66.</ref> та в [[Борислав]]і на Банк людовий (його зробила [[Дрогобич|дрогобицька]] бойова п'ятірка)<ref>Мірчук П. Нарис історії ОУН / За ред. Ленкавського С., Штикала Д., Чайківського Д.&nbsp;— Мюнхен&nbsp;— Лондон&nbsp;— Нью-Йорк: Українське видавництво, 1968&nbsp;.&nbsp;— С. 276&nbsp;.</ref>. [[8 серпня]] [[1931]] року згадана бойова п'ятірка виконала ще один експропріаційний акт на пошту в [[Трускавець|Трускавці]];
* [[атентат]]у [[22 березня]] [[1932]]&nbsp;р. на комісара поліції Чеховського за знущання над українськими політв'язнями та катування їх під час допитів;
* [[Напад на пошту в Городку|нападу на пошту в Городку]] [[30 листопада]] [[1932]], під час якого загинув [[Юрій Березинський]], брат дружини Романа Шухевича;
* атентату на радянського консула у Львові як відповіді і знаку протесту проти штучного [[Голодомор в Україні 1932—1933|Голодомору в Україні 1932—1933 року]], влаштованого [[більшовики|більшовиками]]. [[21 жовтня]] замах виконав бойовик ОУН [[Микола Лемик]], убивши в консульстві спецуповноваженого [[НКВД]] [[Майлов Олексій|Олексія Майлова]];
* атентату на міністра внутрішніх справ [[Перацький Броніслав|Б. Перацького]], організатора варварської пацифікації&nbsp;— масового нищення українських культурних і господарських установ та прилюдних катувань українського населення. Атентат виконав [[15 червня]] [[1934]]&nbsp;р. у [[Варшава|Варшаві]] бойовик ОУН [[Гриць Мацейко]]&nbsp;— «Ґонта»<ref>Мірчук П. Нарис історії ОУН…&nbsp;— С. 337—348, 382—384.</ref>.

Роман Шухевич («Дзвін») поряд з іншими діячами із середовища Академічного дому ([[Степан Бандера]]&nbsp;— «Лис», [[Степан Ленкавський]], [[Ярослав Стецько]]&nbsp;— «Карбович», [[Ярослав Старух]], [[Зенон Коссак]], [[Михайло Колодзінський]]&nbsp;— «М. Будзяк») долучився до вироблення тактики, яка оформилася в концепцію «перманентної революції». Згідно з нею, український народ в умовах жорстокої окупації зможе здобути собі свободу лише шляхом силового натиску на ворога. Тому ОУН повинна взяти на себе підготування суспільства до всенародного повстання. Відтак ОУН організовує широку пропаганду ідей революції та безкомпромісної боротьби. Метою цієї пропаганди є виховати народ у дусі нестримного бажання здолати свого ворога<ref>Мірчук П. Нарис історії ОУН…&nbsp;— С. 138—139.</ref>.

Роман Шухевич брав активну участь у дискусії щодо побудови та організації армії в ОУН. Існували дві діаметрально протилежні точки зору. Згідно з першою, українська армія має формуватися як регулярна на [[еміграція|еміграції]]; згідно з другою, національну армію необхідно творити на західноукраїнських землях, опираючись на власні сили. Цю думку обстоювали «крайовики»&nbsp;— Степан Бандера, [[Іван Габрусевич]], [[Зенон Коссак]], [[Олекса Гасин]], [[Дмитро Грицай]], [[Василь Сидор]] та інші, зокрема й Роман Шухевич<ref>ДАЛО.&nbsp;— Ф. 121 (Львівське воєводське управління поліції).&nbsp;— Оп. 3.&nbsp;— Спр. 1020 (Відомості про діяльність українських націоналістичних організацій УВО і ОУН).&nbsp;— Комунікат №&nbsp;6: Діяльність Української Військової Організації (УВО), сучасної Організації Українських Націоналістів (ОУН).&nbsp;— Арк. 17; Мірчук П. Нарис історії ОУН…&nbsp;— С. 138—139, 296—297.</ref>.

Ще за життя Євгена Коновальця у 1938&nbsp;р. розглядалася можливість призначення Романа Шухевича [[Крайовий Провід ОУН|крайовим провідником ОУН]] на ЗУЗ замість Лева Ребета. Але, як згадував М. Ганушевський, «Шух» відмовився від цієї пропозиції і запропонував замість себе [[Мирослав Тураш|Мирослава Тураша]] (В. Грабовський). Однією з причин відмови, на думку істориків<ref name=Litopys10/>, могло бути бажання Романа Шухевича пройти військовий вишкіл у Німеччині. Вважається, що в 1938&nbsp;р. він закінчив спеціальні курси у [[Баварська військова академія|Баварській військовій академії]], хоча щодо місця його навчання є інші версії.

=== Період ув'язнення: 1934—1937 ===
У [[червень|червні]] [[1934]]&nbsp;р. через убивство [[Перацький Броніслав|Перацького]] [[поліція]] здійснила масові арешти серед членів ОУН. [[18 червня]] арештовано Романа Шухевича і згодом, [[6 липня|6]]&nbsp;— [[7 липня]], заслано до [[концтабір|концентраційного табору]] у [[Береза Картузька|Березі Картузькій]] (зараз місто [[Береза (місто)|Береза]], [[Берестейська область]], [[Білорусь]])&nbsp;— без достатніх доказів провини<ref>ДАЛО.&nbsp;— Ф. 255 (Львівська кримінально-слідча тюрма).&nbsp;— Оп. 1.&nbsp;— Спр. 1532 (Особова справа арештованого Романа Шухевича).&nbsp;— Арк. 1-6; ''Макар В.'' Береза Картузька: спомини // Спомини та роздуми. Зібрання творів в 4-х томах / За редакцією М.Кулика, Р.Кулика, П.-Й.Потічного.&nbsp;— Торонто&nbsp;— Київ, 2001&nbsp;.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— С. 26&nbsp;— 27, 176.</ref>. Цей табір славився нелюдськими умовами життя в'язнів. Постійне знущання над арештованими, фізичне й моральне, стало системою і доведене було до тупого садизму. Кожен із них отримував власний номер, який мав носити великий на плечах, а малий&nbsp;— на лівому рамені (наприклад, Дмитро Грицай мав №&nbsp;44). У таборі Шухевича приписали до групи кочегарів, які взимку носили вугілля та розпалювали печі<ref>Макар В. Береза Картузька: спомини…&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— С. 39, 97.</ref>. Але й тут він очолив націоналістичну організацію самооборони.

На [[Варшавський процес|Варшавському процесі]] над ОУН ([[18 листопада]] [[1935]]&nbsp;— [[13 січня]] 1936) Роман Шухевич виступав у ролі свідка. Усі свідки обстоювали право говорити [[Українська мова|рідною мовою]]. За таку поведінку головуючий суддя В. Посемкевич оштрафував їх на 200 [[злотий|злотих]], а за привітання: «Слава Україні!»&nbsp;— наказував покинути залу суду та карав однією добою ув'язнення<ref>Книш З. Варшавський процес ОУН на підложжі польсько-українських відносин тієї доби.&nbsp;— Торонто: Срібна сурма, 1986&nbsp;.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 273, 340—341, 354; Варшавський акт обвинувачення Степана Бандери та товаришів / Упорядник Микола Посівнич.&nbsp;— Львів: Медицина світу, 2005&nbsp;.&nbsp;— С. 10, 159&nbsp;.</ref>. Тоді ж, на запит свого адвоката, що спонукало його до вступу в ОУН, він відповів: «Це був наказ мого серця»<ref>Шухевич Степан. Моє життя (Уривки із споминів про Романа Шухевича) // Літопис Української Повстанської Армії. Том 45. Генерал Роман Шухевич&nbsp;— Тарас Чупринка. Головний Командир УПА&nbsp;— Торонто&nbsp;— Львів, 2007.&nbsp;— С. 54.</ref>

Хоча на [[Варшавський процес|Варшавському процесі]] група чільних членів ОУН на ЗУЗ на чолі зі [[Степан Бандера|Степаном Бандерою]] була засуджена за вбивство польського міністра внутрішніх справ, проте польська влада не обмежилась цим актом. Було вирішено організувати у Львові окремий процес над крайовим активом ОУН, щоб звинуватити всю організацію у суто терористичній діяльності, у підриві законного порядку на західноукраїнських землях і викликати до неї недовір'я в поміркованих колах української громадськості.

[[Файл:Шухевич 1937.jpg|thumb|250px|Роман Шухевич з родинами Пачовських та Березинських. [[1937]] рік]]
[[19 січня]] [[1935]] Романа Шухевича відправлено на слідство до Львова, де він сидів у тюрмі «Бриґідки» на [[Вулиця Городоцька|вул.&nbsp;Городоцькій]]<ref>ДАЛО.&nbsp;— Ф. 255 (Львівська кримінально-слідча тюрма).&nbsp;— Оп. 1.&nbsp;— Спр. 1744 (Особова справа арештованого Романа Шухевича).&nbsp;— Арк. 1.</ref><ref>Посівний Микола. Роман Шухевич (30.VI&nbsp;.1907&nbsp;— 5.III.1950) // Літопис Української Повстанської Армії. Том 45.&nbsp;— Торонто&nbsp;— Львів, 2007&nbsp;.&nbsp;— С. 12.</ref>. На [[Львівський процес 1936|Львівському процесі]] над ОУН ([[25 травня]]&nbsp;— [[26 червня]] [[1936]]) першим в акті обвинувачення стояло прізвище Р. Шухевича&nbsp;— «29 років, випускник політехніки зі Львова». Йому, Р. Мигалю, [[Євген Качмарський|Є. Качмарському]], І. Ярошу, Р. Сенькову, [[Катерина Зарицька|К. Зарицькій]], І. Малюці, С. Рачунута, [[Віра Свєнціцька|В. Свєнціцькій]] інкримінувалися намова, допомога або наказ вбити студента Я. Бачинського, директора гімназії І. Бабія, секретаря генконсульства СРСР у Львові А. Майлова, тюремного комісара В. Кособудзького та волинського воєводу Г.&nbsp;Юзефського, а також підкладення вибухового пристрою в друкарні Яськова. Адвокатом Романа Шухевича був його дядько [[Степан Шухевич]].

На допиті «Дзвін» визнав свою приналежність до УВО і ОУН (бо проти нього були деякі свідчення), але підкреслив, що був зв'язаний з цими організаціями «тільки націоналістичним світоглядом». Він заперечував приналежність до Крайової Екзекутиви ОУН, відкидав причетність до підготування атентатів проти В.&nbsp;Кособудзького та А. Майлова.

Вміла поведінка на судовому процесі, фахові дії його адвоката дозволили «Дзвону» уникнути тяжкого покарання. Вердиктом присяжних він був звинувачений лише у приналежності до ОУН і з нього зняли обвинувачення у намовленні [[Микола Лемик|Миколи Лемика]] до вбивства секретаря генерального консульства СРСР у Львові Алєксєя Майлова. За вироком польського суду Р. Шухевича засудили на 4 роки ув'язнення, але згідно з амністією цей термін скоротили до 2-х років<ref>Книш Зиновій. Варшавський процес ОУН. На підложжі польсько-українських відносин тієї доби.&nbsp;— Том 1, Торонто, 1986&nbsp;.&nbsp;— С. 131—133, 267—269.</ref>.

На підставі проголошеної у 1935&nbsp;р. урядової [[амністія|амністії]] він вийшов на волю [[27 січня]] [[1937]]&nbsp;р., пробувши пів року в концтаборі та два роки у тюрмі<ref>ДАЛО.&nbsp;— Ф. 255 (Львівська кримінально-слідча тюрма).&nbsp;— Оп. 1.&nbsp;— Спр. 1744 (Особова справа арештованого Романа Шухевича).&nbsp;— Арк. 164—165</ref><ref>Кук В. Роман Шухевич&nbsp;— Головний Командир УПА.&nbsp;— Київ: Видавництво Бібліотека Українця, 1997&nbsp;.&nbsp;— С. 27&nbsp;—31.</ref>.

=== Успішний бізнесмен (1937) ===
{{Main|Фама}}
[[Файл:Фама.jpg|thumb|250px|праворуч|Обкладинка книги «Фама&nbsp;— рекламна фірма Романа Шухевича»]]
Після звільнення у [[1937]]&nbsp;р. Роман Шухевич проживав із родиною, яка на той час складалася з дружини Наталії та сина Юрія, у Львові на вул. Косинерській, 18 а (сучасна [[Вулиця Івана Карпинця|вул. І. Карпинця]]). Родина перебувала у важкому матеріальному становищі. Очевидно, що попри дві вищі освіти, «політично ненадійний» Роман не міг розраховувати на прийняття на роботу в якомусь перспективному місці. Створена ним у [[березень|березні]] [[1937]]&nbsp;р. фірма (кооператив) «Фама» стала першою українською рекламною компанією в Галичині. Вона мала виконувати подвійне завдання&nbsp;— політичне й фінансово-економічне. Ця фірма стала легальними прикриттям для діяльності ОУН. Дуже скоро були створені осередки «Фами» у багатьох містах Галичини й Волині й навіть поза межами тодішньої [[Польща|Польщі]]. Працівниками кооперативи були переважно члени ОУН&nbsp;— колишні політв'язні, яким дуже важко було влаштуватися на роботу. Тепер вони отримували легальний заробіток і могли успішно поєднувати працю на фірмі з організаційною діяльністю.

Зважаючи на активний розвиток української кооперації на основі принципу «[[свій до свого по своє]]», клієнтура фірмі була забезпечена. Розвиваючи свою діяльність, Шухевич виявив неабияку креативність, організовуючи несподівані рекламні кампанії та створюючи власний оригінальний стиль. Це теж стало запорукою фінансового успіху: Роман Шухевич став успішним бізнесменом.

«Фама» розробляла та розміщувала рекламні оголошення кооператив «Центросоюз», «[[Крайовий молочарський союз «Маслосоюз»|Маслосоюз]]» та інших у [[газета]]х «Діло», «Новий час». Завдяки вмілому менеджменту, фірма розрослась у розгалужене [[підприємство]] і незабаром були зорганізовані й успішно працювали відділи оголошень у [[преса|пресі]], [[реклама|кінорекламі]], друкування рекламних буклетів, виготовлення фірмових вивісок та рекламних щитів, рекламного оформлення вітрин (дизайн), організації рекламних виставок і ярмарків, виробництва [[мінеральна вода|мінеральної води]], виготовлення «адресарія» (книги адрес установ і фірм) та власний транспортний відділ<ref>Чайківський Б. «Фама». Рекламна фірма Романа Шухевича / Науковий редактор і упорядник В. Кук, М. Посівнич.&nbsp;— Львів: Медицина світу, 2005.&nbsp;— С. 39&nbsp;—65.</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=757 |title=Сергій Івах. «Фама» — рекламна фірма Романа Шухевича (за матеріалами книги Богдан Чайківський «Фама»: рекламна фірма Романа Шухевича") // Націоналістичний портал |accessdate=19 вересня 2006 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20060519144312/http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=757 |archivedate=19 травня 2006 |deadurl=yes }}</ref>.

=== Діяльність у Карпатській Україні: 1938—1939 ===
У [[жовтень|жовтні]] [[1938]] р. на [[Закарпаття|Закарпатті]] постала незалежна [[Карпатська Україна|Карпатськоукраїнська держава]]. Увагу крайових націоналістів, серед яких були М. Колодзінський, З.&nbsp;Коссак, Р. Шухевич та ін., насамперед привернула парамілітарна організація «[[Карпатська Січ]]». Участь в її діяльності мала дати членам ОУН перший бойовий досвід.<ref>{{Cite web|url=http://territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=699|title=Участь Романа Шухевича в подіях у Карпатській Україні (1938-1939)|website=territoryterror.org.ua|accessdate=2017-09-17|archive-date=9 липня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210709182207/http://www.territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=699}}</ref>

Наприкінці [[грудень|грудня]] [[1938]] р. Роман Шухевич разом з [[Бутковський Іван|Іваном Бутковським]] («Гуцулом») нелегально перейшов польсько-чехословацький кордон і дістався на [[Різдво]] 1939 р. до міста [[Хуст]]<ref>За іншими даними, Роман Шухевич із [[Юрій Лопатинський|Юрієм Лопатинським&nbsp;— «Калиною»]] перейшов польсько-чехословацький кордон в околиці м. Криниці й через Братиславу добрався на різдво 1939 до Хуста. (Кук В. Роман Шухевич…&nbsp;— С. 32-33).</ref>. Тут він разом із провідними членами ОУН створив [[Генеральний штаб національної оборони Карпатської України]]. В обов'язки поручника «Бориса Щуки» (тодішнє псевдо Романа Шухевича) входило поповнення Січі кадрами, організація фінансової допомоги та зв'язку. Під час нападу угорської армії на Карпатську Україну поручник «Щука» брав активну участь у боях, і лише чудо врятувало його від неминучої смерті<ref>Чайківський Б. «Фама»…&nbsp;— С. 75-76; Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля й кордони. Повість мого життя.&nbsp;— Київ: Рада, 1995.&nbsp;— С. 50.</ref>.

Після окупації Карпатської України у березні 1939 р. [[Угорщина|Угорщиною]] Шухевич через [[Румунія|Румунію]] і [[Югославія|Югославію]] дістався до [[Австрія|Австрії]], де зустрівся з членами [[Провід Організації Українських Націоналістів|Проводу ОУН]], яким доповів про свою діяльність у Карпатській Україні. Провід ОУН доручив йому справи зв'язку із Західною Україною, зокрема конспіративний зв'язковий пункт у [[Данціґ]]у<ref>Мірчук П. Роман Шухевич…&nbsp;— С. 85. (Богдан Чайківський припускає, що Р. Шухевич та Олекса Гасин навчалися в німецькій Військовій академії в Мюнхені після повороту з Закарпаття).</ref>.

=== Діяльність на початку Другої світової війни ===
[[Файл:Shukhevych stamp 2007.jpg|thumb|250px|Марка на честь 100 річчя з дня народження Романа Шухевича]]
[[Осінь|Восени]] 1939 р. Роман Шухевич разом із родиною проживав у [[Краків|Кракові]]. Він виконував функції [[референт]]а зв'язку у Проводі Українських Націоналістів ([[ПУН]]) на чолі з полковником [[Мельник Андрій Атанасович|Андрієм Мельником]], зокрема організовував нелегальні переходи кур'єрів в Україну через німецько-радянський кордон, приймав звіти від членів ОУН та кур'єрів, які прибували з України. Наприкінці [[1939]]&nbsp;р. до нього в Краків приїхала дружина разом із сином Юрієм, а у [[1940]]&nbsp;р. у них народилася донька Марія.

Внаслідок спроби групи осіб на чолі з Яри, Лебедем і Бандерою, поставити під сумнів легітимність Провідника ОУН Андрія Мельника, стався розкол між націоналістами: на ОУН (під керівництвом Провідника Мельника) і невелику групу під проводом крайового провідника Степана Бандери. Остаточно цей поділ був оформлений на самопроголошеній «конференції ОУН» [[10 лютого]] [[1940]] р. у Кракові, на якій було створено [[Революційний Провід ОУН]] на чолі зі С. Бандерою. Р. Шухевич увійшов до складу членів Революційного Проводу й був призначений [[Крайовий Провід ОУН|Крайовим Провідником ОУН]] на західноокраїнних українських землях, що за [[Пакт Молотова-Ріббентропа|пактом Молотова&nbsp;— Ріббентропа]] відійшли до [[Німеччина|Німеччини]] ([[Підляшшя]], [[Холмщина]], [[Надсяння]] та [[Лемківщина]]). Входження Романа Шухевича до складу Революційного Проводу ОУН було цілком закономірним, бо то був гурт його однодумців із Крайової екзекутиви ОУН на ЗУЗ, котрі пройшли через польські суди, тюрми і концтабори. Роман Шухевич вважав, що слід шукати способу державотворення без допомоги німців, як того прагнула ОУН Коновальця і Мельника. Як згадував М.Ганушевський, під час однієї розмови в Кракові у 1940 році Роман Шухевич сказав: «Я не вірю в їх добру волю визнати Україну самостійною державою. Вони нас тепер потребують і використають, бо ще не знають, як їм піде війна на Сході, але як Гітлер думає, що нас перехитрить, то помиляється, бо ми маємо свої пляни»<ref>Ганушевський Мирон. Роман Шухевич у моїх споминах// Літопис Української Повстанської Армії. Т. 45.&nbsp;— Торонто-Львів, 2007.&nbsp;— С. 81.</ref>.

За його сприяння в 1940 році було організовано Український Легіон, який він і очолив<ref>{{Cite web|url=https://chasdiy.org/vazhlyvi-daty/roman-shukhevych-biohrafiia-vydatnoho-diiacha.html|title=Роман Шухевич: біографія видатного діяча|last=Шевченко|first=Тарас|date=30 червня 2023|website=https://chasdiy.org/|publisher=Час Дій|accessdate=7 липня 2023}}</ref>.

Під керівництвом Шухевича із деяких членів ОУН, які приходили з [[УРСР]], було створено організаційну мережу, яка стала базою для підготовки [[підпілля]] в Україні<ref>Кук В. Генерал-хорунжий Роман Шухевич. Головний командир Української Повстанської Армії.&nbsp;— Львів: Медицина світу, 2005.&nbsp;— С. 37&nbsp;— 39.</ref>. Особливу увагу [[Крайовий Провідник]] відводив військовим вишколам членів ОУН. У Військовому штабі ОУН він керував вишколом і навчанням провідних військових кадрів, які мали стати командирами майбутнього українського війська. Шухевич брав активну участь у нарадах [[Другий Великий збір ОУН|II&nbsp;Великого збору ОУН]], що відбувся у [[квітень|квітні]] [[1941]] р.<ref>Дужий П. Роман Шухевич&nbsp;— політик, воїн, громадянин.&nbsp;— Львів: Галицька видавнича спілка, 1998.&nbsp;— С. 57&nbsp;—60.</ref>

=== У лавах Дружин українських націоналістів: квітень 1941&nbsp;— грудень 1942 ===
[[Файл:Нахтігаль.Шухевич.jpg|thumb|350px|right| Роман Шухевич (2-й зліва сидить) серед старшин [[Нахтігаль (легіон)|легіону «Нахтігаль»]]]]
Весною [[1941]] року Провід ОУН домовився з німецьким командуванням про вишкіл військової частини Дружини Українських Націоналістів, які мали воювати на території України проти більшовицьких окупантів за відновлення державності. У ході здійснення організаційних заходів щодо укомплектування і вишколу згаданого формування було вирішено створити на його базі два підрозділи: «Спеціальний відділ [[Нахтігаль (легіон)|„Нахтіґаль“]] та „[[Роланд (легіон)|Роланд]]“. Набір добровольців до „Нахтіґалю“ вівся через Краків, де перебував Військовий штаб ОУН і діяли старшинські курси ОУН. Серед викладачів цих курсів був Роман Шухевич<ref>Патриляк І.&nbsp;К.&nbsp;Військова діяльність ОУН(Б) у 1940—1942 роках.&nbsp;— К., 2004&nbsp;.&nbsp;— С. 277—278.</ref>. На цих курсах добровольці проходили загальний стрілецький вишкіл, який надалі вдосконалювався за німецькими статутами та настановами. Р. Шухевич погодився очолити ДУН з розрахунком, що у майбутньому Легіон зможе стати базою для формування української армії. У [[квітень|квітні]] [[1941]] р. він налічував 330 осіб і поділявся на 3 сотні.

З німецької сторони „Нахтіґалем“ керували оберлейтенанти Г. Герцнер та [[Теодор Оберлендер]], а з української&nbsp;— сотник Р. Шухевич. Німецьке командування на обидва українські військові формування&nbsp;— „Нахтіґаль“ і „Роланд“&nbsp;— покладали суто поліційні та охоронні обов'язки&nbsp;— відповідальність за безпеку пересування частин вермахту українською територією, роззброєння залишків радянських військ, охорона ешелонів з полоненими та боєприпасами<ref>Патриляк І.&nbsp;К.&nbsp;Військова діяльність ОУН(Б) у 1940—1942 роках.&nbsp;— К., 2004.&nbsp;— С. 278—279.</ref>. Звичайно, це були не ті завдання, на які розраховували Р. Шухевич та його друзі, котрі бачили своє місце на фронті збройної боротьби з більшовиками.

Після інтенсивного вишколу Український легіон [[18 червня]] від'їхав до [[Ряшів|Ряшева]], о 3 год. 15 хв. 22 червня 1941&nbsp;р. переправився через р. [[Сян]] біля с. [[Валява (Перемиський повіт)|Валява]], рухаючись у бойових порядках 49-го гірсько-стрілецького корпусу 17-ї німецької армії [[Група армій «Південь»|групи армій „Південь“]]. Потім курінь пройшов форсованою ходою через [[Яворів]]&nbsp;— [[Івано-Франкове|Янів]], взявши курс на Львів, який уже був залишений радянськими військами. Вважається, що перші вояки „Нахтіґалю“ з'явилися на околицях стольного міста Галичини в кінці [[29 червня]] [[1941]]&nbsp;р., але основні сили куреня вступили до Львова вранці наступного дня<ref>Патриляк І.&nbsp;К.&nbsp;Військова діяльність ОУН(Б) у 1940—1942 роках.&nbsp;— К., 2004.&nbsp;— С. 299—302.</ref>.

Для Р. Шухевича, котрий зі своїми бойовими побратимами урочисто вступив до рідного міста, день [[30 червня]] 1941&nbsp;р. був затьмарений страшною звісткою про знайдення у [[Тюрма на Лонцького|в'язниці по вулиці Лонцького]] тіла його брата Юрія, закатованого НКВС. Він мужньо переніс цю трагедію і вже увечері цього дня разом зі своїми вояками взяв участь в проголошенні від імені ОУН (Б) [[Акт відновлення Української Держави|Акту відновлення Української Держави]]. [[5 липня]] [[1941]]&nbsp;р. Голова тимчасового Українського Державного Правління [[Ярослав Стецько]] повідомив сотника Романа Шухевича про призначення його другим заступником „члена тимчасового Правління по справам військовим“. На зазначену посаду був покликаний генерал-хорунжий [[Петрів Всеволод Миколайович|Всеволод Петрів]], а його першим заступником став [[Олекса Гасин]].

[[Файл:Шухевич ДУН.jpg|thumb|350px|right|Роман Шухевич (3-й зліва сидить)]]

Проте вже [[3 липня]] [[1941]]&nbsp;р. державний підсекретар уряду Генерал-губернаторства Кундт розтлумачив [[Горбовий Володимир|В. Горбовому]], проф. [[Андрієвський Віктор Никанорович|В. Андрієвському]], [[Мудрий Василь|В. Мудрому]], С. Шухевичу та С. Бандері, що створення в Кракові Українського Національного Комітету та проголошення у Львові Українського Уряду не погоджені з керівництвом Третього Райху, а тому є незаконними. Він також підкреслив, що „''остаточне слово в українських справах належить лише фюреру''“<ref>Косик Володимир. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Переклад з французької.&nbsp;— Париж&nbsp;— Нью-Йорк&nbsp;— Львів, 1993.&nbsp;— С. 508—510.</ref>. Наступним кроком з боку нацистів стало затримання С. Бандери, Я. Стецька та групи інших чільних членів ОУН(Б) і переведення їх до Берліна.

З огляду на зазначене, німецька окупаційна влада вважала небажаним перебування у Львові батальйону „Нахтіґаль“ і вже впродовж [[7 липня|7—9 липня]] [[1941]]&nbsp;р. його сотні рушили на схід. Хоча Р.&nbsp;Шухевич та його легіонери тяжко сприйняли негативне ставлення нацистів до питання української самостійності, проте вони все ж надіялися, що Берлін змінить свою позицію.

[[13 липня]] 1941&nbsp;р. „Нахтіґаль“, перейшовши р. Збруч, опинився на території [[Наддніпрянська Україна|Наддніпрянської України]] і взяв участь у бойових діях проти [[Червона армія|Червоної армії]], зокрема, під [[Браїлів (смт)|Браїловим]] та [[Вінниця|Вінницею]]. Після цього батальйон було відведено на відпочинок до містечка [[Некрасове (Вінницький район)|Юзвин (тепер Некрасове)]]. Саме тут Роман Шухевич та його вояки з жахом дізналися про підсумки наради [[16 липня]] [[1941]]&nbsp;р. в ставці фюрера, які остаточно знімали з порядку денного питання самостійності України: Східну Галичину віднесли до складу [[Генерал-губернаторство (Третій рейх)|Польського генерал-губернаторства]], Північну Буковину, Бессарабію і територію між ріками Дністер та Південний Буг приєднували до Румунії, інші українські землі увійшли до [[райхскомісаріат Україна|райхскомісаріату Україна]] або в підпорядковування військовій адміністрації. Через це Легіон, який на той час перебував біля [[Вінниця|Вінниці]], відмовився від наступної служби в німецькій армії<ref>Дружини українських націоналістів у 1941—1942 роках.&nbsp;— Без місця видання, 1953.&nbsp;— С. 6, 109—110.</ref>. Роман Шухевич різко зреагував на згаданий перебіг подій і начебто надіслав до ОКВ протест, у якому підкреслювалося, що внаслідок „''арешту нашого Уряду і Провідника, Легіон не може далі перебувати під командуванням німецької армії''“<ref>Кальба Мирослав. Роман Шухевич як провідник, командир, людина // Літопис УПА. Т. 45.&nbsp;— Торонто&nbsp;— Львів.&nbsp;— С. 352—353.</ref>. Загострення стосунків нацистів з ОУН(Б) змусило їх розформувати батальйони „Нахтіґаль“ і „Роланд“. 13 серпня 1941&nbsp;р. „Нахтіґаль“ було роззброєно (за винятком старшин) і відправлено до Кракова, а звідти [[27 серпня]] переведено до вишкільного табору [[Нойгаммер]]. Як згадує М. Кальба, коли про це дізнався Роман Шухевич, то він застеріг проти непродуманих кроків і сказав: „…Є хтось, хто за нас думає та відповідає, та, якщо зайде така потреба, тоді дістанемо наказ від проводу, що робити…“<ref>Кальба Мирослав. Роман Шухевич як провідник, командир, людина // Літопис УПА. Т. 45.&nbsp;— Торонто&nbsp;— Львів.&nbsp;— С. 357.</ref>. Саме тут Роман Шухевич написав пісню «Машерують добровольці»<ref>Кальба Мирослав. [https://shron1.chtyvo.org.ua/Kalba_Myroslav/Nakhtigal_v_zapytanniakh_i_vidpovidiakh.pdf? «Нахтігаль» в запитаннях і відповідях.]&nbsp;— Львів: Галицька видавнича спілка, 2008.&nbsp;— С. 68—72.</ref>.

Наприкінці вересня 1941 особовий склад „Нахтіґалю“ отримав зброю і розпочав заняття з бойового вишколу. На той час серед вояків батальйону вже ширилися чутки про арешт нацистами С. Бандери, інших чільних діячів ОУН(Б), а тому Роман Шухевич спільно з командиром „Роланда“ [[Побігущий Євген|Євгеном Побігущим]] 16 жовтня 1941&nbsp;р. склали „Меморандум українського Леґіону“, який було надіслано до Берліна. У цьому документі викладено 10 політично-правових вимог, з яких, як і слід було чекати, німці врахували фактично лише одну: згодилися, щоб українці не складали вдруге присягу. З огляду на це, кожний вояк уклав з німцями індивідуальний контракт на час від 1 грудня 1941&nbsp;р. до 1 грудня 1942 р<ref>Патриляк І.&nbsp;К.&nbsp;Військова діяльність ОУН(Б) у 1940—1942 роках.&nbsp;— К., 2004.&nbsp;— С. 368—372.</ref>.

[[21 жовтня]] 1941&nbsp;р. батальйони „Нахтіґаль“ і „Роланд“ були об'єднані в одне формування&nbsp;— [[201-й батальйон шуцманшафту]], який перевели до [[Франкфурт-на-Одері|Франкфурта-на-Одері]]. Командиром поліцейського батальйону став [[Євген Побігущий]], його заступником і командиром першої сотні&nbsp;— сот. Роман Шухевич. Батальйон було долучено до складу 201-ї охоронної німецької дивізії в Білорусі. 22 березня 1942 перша група українських вояків приїхала до Мінська, а після прибуття сюди основних сил український батальйон перекинули до м. [[Лепель|Лепеля]]. У його завдання входила охорона комунікацій та місцевої німецької адміністрації, а також боротьба з партизанами<ref>Патриляк І.&nbsp;К.&nbsp;Військова діяльність ОУН(Б) у 1940—1942 роках.&nbsp;— К., 2004.&nbsp;— С. 375—379.</ref>.

Боротьба з білоруськими партизанами виявилась важкою і виснажливою. Не здобули в ній переможних лаврів ні німці, ані їх союзники, зокрема й вояки українського поліцейського батальйону. За словами В.Яніва, це був жахливий час у житті Романа Шухевича, котрий мусив „зіграти до кінця ролю німецького приятеля“, хоч „серце розривалося з болю“<ref>Янів Володимир.&nbsp;— С. 14.</ref>. Як згадує М.Кальба, Роман Шухевич та інші українські командири прагнули уникати участі в каральних акціях нацистів проти місцевого населення, намагалися сторонитися від збирання продовольства, заявляючи, „що нас прислали сюди не грабувати, а воювати“<ref>Кальба Мирослав. Роман Шухевич як провідник, командир, людина // Літопис УПА. Т. 45.&nbsp;— Торонто&nbsp;— Львів.&nbsp;— С. 353—354.</ref>.

Беручи безпосередню участь у боях із білоруськими партизанами, слідкуючи за антипартизанськими акціями нацистів, Роман Шухевич не тільки набув бойового досвіду, але й глибоко осмислив закони партизанської війни. Він, на нашу думку, став одним із найкращих знавців цієї специфічної форми збройної боротьби в лавах українського визвольного руху.

За свідченням учасників тих подій, Роман Шухевич дуже відповідально ставився до посад заступника командира батальйону і командира сотні, бачачи своє місце насамперед на лінії вогню. Як згадував майор Є. Побігущий, він не захотів перебувати в місті й виконувати караульні обов'язки, а „вибрав для своєї сотні найважчу службу&nbsp;— серед пралісів, багон, де було повно большевицьких бандитів“. За словами Є. Побігущого, Шухевич мав добре розвинену інтуїцію» і багато «проводив усякого рода курсів для старшин і молодших та старших підстаршин.»<ref>Рен Євген. Спогади про генерала Романа Шухевича //Літопис УПА. Т.45.&nbsp;— Торонто&nbsp;— Львів, 2007.&nbsp;— С. 223—225.</ref>

За свідченнями колишнього німецького полковника [[Альфред Бізанц|Альфреда Бізанца]] та дружини Романа Шухевича (Н. Шухевич-Березинської), він як командир роти поліцейського охоронного батальйону в складі вермахту мав начебто військове звання «гауптмана» (капітана).

Відомості, які надходили до вояків 201-го батальйону з Галичини та інших місцевостей України, говорили про посилення нацистського окупаційного режиму: примусове вивезення населення на працю до Німеччини, широкомасштабні акції щодо вилучення в українських селян продовольства, фуражу, іншого збіжжя, розправи з непокірними. Ширилися також чутки, що після ІІ-ї конференції ОУН(Б) розпочалася активна військово-підготовча діяльність підпільних націоналістичних осередків, яка викликала велике занепокоєння у німців.

За таких обставин командування 201-го батальйону стало уникати активної участі в протипартизанських акціях, а серед особового складу зміцнилося бажання не продовжувати контракт із німцями. Коли Роман Шухевич, за рішенням старшинських зборів батальйону, з'ясував настрої вояків, то виявилося одностайне прагнення повернутися додому. [[22 листопада]] 1942 в присутності командира 201-ї охоронної дивізії особовий склад українського батальйону не дав згоди на продовження контракту і 5 грудня 1942 ця формація була німцями розв'язана. Її особовий склад було перевезено в Україну, а групу старшин із 22 осіб ув'язнено в [[Тюрма на Лонцького|тюрмі на Лонцького]].

Як згадував [[Євген Побігущий]], після святкування Різдва Христового у 1943 Роман Шухевич та ще кілька старшин, серед яких був і [[Сидор-Шелест Василь|Василь Сидор]], зуміли вирватися з ув'язнення і перейти на нелегальне становище. Від цього моменту в житті Романа Шухевича настав найбільш відповідальний і активний період діяльності, який підніс його до найвищих посад в українському визвольному русі, репрезентованому ОУН і УПА.

На той час Роман Шухевич уже був цілковито сформованим керівником високого рангу, котрий, крім військових знань, добре розумівся на політичних питаннях і мав значні організаційні здібності. Ось як, наприклад, запам'ятав Романа Шухевича вояк 201-го батальйону М.Кальба: «Роман Шухевич не потребував дорадників, не потребував роботи засідань, щоб винести певні рішення чи висновки. Це була людина-провідник, який з місця вирішував все, беручи на себе повну відповідальність». А за словами [[Василь Кук|Василя Кука]], для Романа Шухевича було характерне «всебічне, докладне обдумування кожної справи, детальна перевірка виконання наказу чи доручення». Він також «не любив марнослів'я, цінив у людях діловитість та бойову мужність.»<ref>Кук Василь. Головний командир УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич // Літопис УПА Т 45.&nbsp;— Торонто&nbsp;— Львів, 2007.&nbsp;— С 471.</ref>

Після року служби всі вояки на чолі з Шухевичем відмовилися продовжувати службу. 6 січня 1943 старшин відправили під охороною з Могилева до Львова, куди вони приїхали 8 січня 1943. Роман Шухевич, знаючи, що всіх старшин арештують, непомітно зник від [[ґестапо]]<ref>Кальба М. Дружини Українських Націоналістів.&nbsp;— Детройт, 1992.&nbsp;— С. 45&nbsp;— 53, 75&nbsp;—80.</ref>.

=== Епізод з Іриною Райхенберг ===
[[Файл:Iryna Rechtenberg sb.jpg|right|thumb|250px|Фотографія Ірини Райхенберг 1950-х]]
З вересня 1942 по лютий 1943 дружина головного командира УПА Романа Шухевича Наталія переховувала у своєму будинку від переслідування нацистами сусідську єврейську дівчинку [[Ірина Райхенберг|Ірину Райхенберг]] (''в іншій транскрипції Райсинберг, Райтенберг''), якій на той час було 7 років<ref>{{Cite web|url=http://www.bbc.co.uk/ukrainian/domestic/story/2008/04/080415_krup_jews_national_sp.shtml|назва=Євреї в УПА?|видавець=[[BBC News]]|дата=15 квітня 2008|url-архіву=https://web.archive.org/web/20121112065102/http://www.bbc.co.uk/ukrainian/domestic/story/2008/04/080415_krup_jews_national_sp.shtml|дата-архіву=12 листопада 2012|мертвий-url=no|дата-доступу=9 червня 2021}}</ref><ref>{{Cite web |url=http://stb.ua/news.php?item.14621.1 |title=Архівована копія |accessdate=6 липня 2008 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20081002182119/http://stb.ua/news.php?item.14621.1 |archivedate=2 жовтня 2008 |deadurl=yes }}</ref><ref name="novyn">{{Cite web |url=http://novynar.com.ua/politics/25167 |title=Архівована копія |accessdate=6 липня 2008 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110726235651/http://novynar.com.ua/politics/25167 |archivedate=26 липня 2011 |deadurl=yes }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://play.ukr.net/videos/show/key/ed050f5736ba1f609e4e5bacc446789e/#ajax1 |title=Архівована копія |accessdate=6 липня 2008 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20080720030655/http://play.ukr.net/videos/show/key/ed050f5736ba1f609e4e5bacc446789e/#ajax1 |archivedate=20 липня 2008 |deadurl=yes }}</ref><ref name=":0">{{Citation|title=Юрий Шухевич: Еврейскую девочку Ирину Райхенберг моя мама приютила и спрятала|url=https://www.youtube.com/watch?v=7alSYFeHf8A|date=2014-06-27|accessdate=2019-04-06|last=В гостях у Гордона|archive-date=3 жовтня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20211003212510/https://www.youtube.com/watch?v=7alSYFeHf8A}}</ref>.

У спогадах Юрій, син Романа Шухевича, згадує події вересня 1942 року у Львові&nbsp;— вулицю, що тоді мала польську назву Королеви Ядвіги і на якій була синагога; власники крамниці з тканинами, родина Райхенберг (імовірно, імена подружжя&nbsp;— Вольф та Ружа) жили неподалік; їх старшу доньку Ірму німецькі солдати у 42-му застрелили на вулиці, тому молодша Ірина, на прохання її матері, почала жити в сім'ї Шухевичів.<ref name=":0" /><ref>http://www.1plus1.tv/tsn_news/tsn_archive/?date=2008-04-17&printversion=yes{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref><ref>http://forum.proua.com/index.php?showtopic=17517&mode=threaded{{Недоступне посилання|date=червень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>

Після арешту Наталії Шухевич у 1943 році гестапо Роману Шухевичу вдалося переправити дівчинку в сирітський притулок при жіночому греко-католицькому монастирі Василіанок у Пилипові, поблизу містечка [[Куликів (селище)|Куликів]] за 30 кілометрів від Львова, де Ірина перебувала до кінця війни, переживши німецьку окупацію і&nbsp;[[Голокост]].<ref>{{Cite web |url=http://izrus.co.il/article.php?article=325 |title=Архівована копія |accessdate=6 липня 2008 |archive-date=21 червня 2008 |archive-url=https://web.archive.org/web/20080621081143/http://izrus.co.il/article.php?article=325 }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=965 |title=Архівована копія |accessdate=6 липня 2008 |archive-date=13 серпня 2008 |archive-url=https://web.archive.org/web/20080813185318/http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=965 }}</ref>

Роман Шухевич, використовуючи свої можливості, допоміг із виготовленням для дівчинки нових документів на ім'я українки Ірини Василівни Рижко.<ref>{{Cite web |url=http://mediacrimea.com.ua/index.php?newsid=1659 |title=Архівована копія |accessdate=6 липня 2008 |archive-date=21 серпня 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110821132705/http://mediacrimea.com.ua/index.php?newsid=1659 }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=77689&cat_id=39574 |title=Архівована копія |accessdate=6 липня 2008 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110524024214/http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=77689&cat_id=39574 |archivedate=24 травня 2011 |deadurl=yes }}</ref> Рік народження дівчинки було змінено з 1936 на 1937. Згідно з новими документами, Ірина значилася дочкою загиблого радянського офіцера.

У 1956 році Ірина надіслала настоятельниці монастиря лист зі своєю фотографією. Врятована жінка мешкала в Україні, була одружена та взяла прізвище чоловіка, померла 2007 року в Києві у віці 72 років.<ref name=":0" /> У Києві мешкає її син Володимир.<ref>{{Cite web|title=Юрий-Богдан Шухевич: Украине только предстоит встать на ноги|url=http://www.aif.ua/society/people/yuriy-bogdan_shuhevich_ukraine_tolko_predstoit_vstat_na_nogi|website=www.aif.ua|date=2017-07-26|accessdate=2019-04-06|archive-date=6 квітня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190406203155/http://www.aif.ua/society/people/yuriy-bogdan_shuhevich_ukraine_tolko_predstoit_vstat_na_nogi}}</ref> Юрій Шухевич зустрічався з ним, вже після смерті його матері, зокрема Володимир був присутнім і на брифінгу [[Фішбейн Мойсей Абрамович|Мойсея Фішбейна]] 3 листопада 2008 року.<ref>{{Cite web|title=Мойсей ФІШБЕЙН|url=http://universum.lviv.ua/previous-site/archive/journal/2008/fishb_11.htm|website=universum.lviv.ua|accessdate=2019-04-06|archive-date=6 квітня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190406203153/http://universum.lviv.ua/previous-site/archive/journal/2008/fishb_11.htm}}</ref>

Прізвища Райхенберг містяться в базі даних жертв нацистів меморіалу «[[Яд-Вашем]]» в Ізраїлі, серед загиблих у Львові в 1942 році.

За даними гестапо, представники ОУН і УПА неодноразово допомагали переховуватися євреям і виготовлювали для них документи, зокрема тим, хто надавав підтримку або співпрацював з ОУН і УПА.

== Міфи та реальність ==

=== Звинувачення в причетності до Львівського погрому 1941 ===
Під час офіційного візиту 13-15 листопада 2007 року Президента України Віктора Ющенка до Ізраїлю відбувся, за інформацією російської преси, діалог з керівником громадської ради меморіалу «Яд-Вашем» [[Лапід Йосеф|Томі Лапідом]], в якому він стверджував, що меморіал має збірку документів про злочини батальйону «Нахтігаль» при погромі 1941 у Львові під час входження німецьких військ і, відповідно, про командувача Романа Шухевича, якому саме нещодавно було присвоєне звання Героя України. Президент наголосив, що досі немає жодного факту, який би засвідчував, що хоч одна українська визвольна організація діяла у каральних операціях. Подібні звинувачення, але вже без конкретних імен, прозвучали і при виступі Президента України у&nbsp;Кнессеті від спікера Дальї Іцик. Згодом, коментуючи ці питання, президент зазначив зацікавленість України у тісній співпраці з Ізраїлем і відповідними громадськими інститутами стосовно [[Голокост]]у, і що в ході візиту було досягнуто домовленості з Президентом Ізраїлю [[Шимон Перес|Шімоном Пересом]] про створення відповідної спільної робочої групи та про прибуття в Україну делегації представників «Яд-Вашем».<ref name=":1">{{Cite web|title=Ющенко: украинскому обществу несвойственны антисемитизм и ксенофобия|url=https://www.unian.net/society/77498-yuschenko-ukrainskomu-obschestvu-nesvoystvennyi-antisemitizm-i-ksenofobiya.html|website=www.unian.net|accessdate=2019-04-07|language=ru|last=|first=|date=|publisher=|archive-date=8 квітня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190408004009/https://www.unian.net/society/77498-yuschenko-ukrainskomu-obschestvu-nesvoystvennyi-antisemitizm-i-ksenofobiya.html}}</ref><ref>{{Cite web|title=Ющенко не допустить ксенофобії, але й проти штампів|url=http://www.pravda.com.ua/news/2007/11/15/3319611/|website=Українська правда|accessdate=2019-04-07|language=uk|archive-date=8 квітня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190408004020/https://www.pravda.com.ua/news/2007/11/15/3319611/}}</ref>

Вдруге звинувачення від Томі Лапіда, як офіційного представника «Яд-Вашем», пролунали 4 грудня 2007 року в інтерв'ю «[[Deutsche Welle|Німецькій Хвилі]]», що Україна не надіслала запрошення (хоч офіційні запрошення були неодноразово виголошені самим президентом України ще під час візиту)<ref name=":1" /> і українська сторона досі не виявила бажання ознайомитися з наявним у меморіалу «Яд-Вашем» досьє на Шухевича, але було сказано вже узагальнено&nbsp;— про злочини проти цивільного населення Львова у червні 1941 (слід зауважити, що наприкінці червня 1941 року у Львові відбулося дві трагедії, тому слід чітко зазначати: перша&nbsp;— [[Винищення львівських в'язнів у червні 1941|масові страти львівських в'язнів]] (абсолютна більшість із них&nbsp;— політичні) радянською владою при відході з міста, що стала передумовою іншої трагедії, вже при входженні в місто німецьких військ&nbsp;— [[Львівський погром (1941)|львівського погрому]]).

Держкомітет архівів України надіслав 16 грудня 2007 року до Ізраїлю офіційного листа з проханням ознайомити українських фахівців зі збіркою названих документів, аналогічне звернення від [[Український інститут національної пам'яті|Українського інституту національної пам'яті]] було передано 18 грудня через заступника міністра закордонних справ Ізраїлю.

Про наявність нібито якоїсь «справи» Шухевича (але знов-таки зі слів самого Томі Лапіда, яку той вивчав два дні перед зустріччю з Ющенком), згадує у своїй колонці Володимир Бейдер у лютневому номері 2008 року ''російського'' журналу «Огонёк».

Не отримавши відповіді від «Яд Вашем», 27 лютого 2008 року до Ізраїлю вирушила урядова група на чолі з віцепрем'єром [[Васюник Іван Васильович|І. Васюником]], до складу якої увійшли голова [[Український інститут національної пам'яті|Українського інституту національної пам'яті]] [[Юхновський Ігор Рафаїлович|І. Юхновський]] та радник голови [[Служба безпеки України|СБУ]] з науково-дослідної роботи [[В'ятрович Володимир Михайлович|В. В'ятрович]].

За результатами поїздки, щодо отримання досьє Шухевича, 4 березня 2008 року відбувся брифінг «Підсумки візиту урядової делегації за участі СБУ до меморіального комплексу „Яд-Вашем“ в Ізраїлі», на якому один з учасників делегації, кандидат історичних наук Володимир В'ятрович констатував відсутність «досьє Шухевича» та нових матеріалів, а ті, що були передані&nbsp;— вже відомі або наявні в українських архівах та частина свідчень завербованих агентів, для забезпечення «''провокації''» (саме так зазначено у документі [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ]]) проти тодішнього міністра [[Теодор Оберлендер|Теодора Оберлендера]], який певний час служив у батальйоні «Нахтігаль» (політична справа 1959—1960&nbsp;рр., де СРСР забезпечувала нібито доказовою базою служби [[Німецька Демократична Республіка|НДР]] для дискредитації уряду [[Федеративна Республіка Німеччина (1949—1990)|ФРН]] і канцлера [[Конрад Аденауер|Конрада Аденауера]]). Директор же архівного департаменту «Яд Вашем» Хаїм Гертнер повідомив, що жодного досьє на Шухевича в їхніх сховищах немає, автор же заяв, Йосиф Лапід, не є фахівцем цієї справи (співробітником архіву).<ref>{{Cite web|title=«Яд Вашем» — нашим: знайденого досьє... немає|url=http://www.golos.com.ua/article/192502|website=www.golos.com.ua|accessdate=2019-04-07|language=uk|archive-date=8 квітня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190408004013/http://www.golos.com.ua/article/192502}}</ref><ref>{{Cite web|title=Роман Шухевич не брав участі в антиєврейських акціях, – радник голови СБУ|url=https://zik.ua/news/2008/03/04/roman_shuhevych_ne_brav_uchasti_v_antyievreyskyh_aktsiyah__radnyk_golovy_sbu_128335|website=zik.ua|accessdate=2019-04-07|language=ua|archive-date=8 квітня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190408004008/https://zik.ua/news/2008/03/04/roman_shuhevych_ne_brav_uchasti_v_antyievreyskyh_aktsiyah__radnyk_golovy_sbu_128335}}</ref><ref>{{Cite web|title=BBCUkrainian.com {{!}} Україна {{!}} СБУ спростувала Яд Вашем щодо Шухевича|url=https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2008/03/080304_shukhevych_israel_oh.shtml|website=www.bbc.com|accessdate=2019-04-08|archive-date=10 грудня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20181210064751/https://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2008/03/080304_shukhevych_israel_oh.shtml}}</ref>

«Яд Вашем» 19 березня 2008 у власному прес-релізі фактично підтверджує висновки української делегації&nbsp;— персоніфікованої збірки чи досьє на Шухевича немає, а наявні документи якщо й існують, то розкидані, і їх важко виокремити серед майже 75 мільйонів сторінок всіх архівних матеріалів комплексу, та, загалом, Яд Вашем покладається у своїх висновках про Шухевича на дослідження (не названі) та публікації (не названі) по всьому світу.<ref>{{Cite web|title=Yad Vashem Response to Misinformation Regarding Meeting Held Between Ukrainian Vice Prime Minister’s Delegationand Yad Vashem in Jerusalem Last Month {{!}} www.yadvashem.org|url=https://www.yadvashem.org/press-release/19-march-2008-09-06.html|website=https://www.yadvashem.org|accessdate=2019-04-07|language=en|last=|first=|date=|publisher=|archive-date=8 квітня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190408004013/https://www.yadvashem.org/press-release/19-march-2008-09-06.html}}</ref>

Від неурядової організації [[Харківська правозахисна група|Харківської правозахисної групи]] запити на отримання досьє Шухевича тричі надсилає член групи Галя Койнаш, про відсутність будь-яких відповідей від «Яд-Вашем» вона повідомляє у матеріалі «Нам без привидів», опублікованому 9 березня 2008 року.<ref>{{Cite web|title=Нам без привидів|url=http://khpg.org/en/index.php?id=1205092283|website=Human Rights in Ukraine|accessdate=2019-04-07|archive-date=16 травня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20200516180713/http://khpg.org/en/index.php?id=1205092283}}</ref>

== Головний командир УПА: 1943—1950 ==

=== 1943 ===
[[Файл:Roman Shukhevych UIA.jpg|thumb|250px|Роман Шухевич на Волині. [[1940]]-ві]]
Роман Шухевич вирвався з німецького ув'язнення, незабаром зв'язався з членами Проводу ОУН(Б). Через арешт німцями [[Грицай Дмитро|Д. Грицая]] був замість нього призначений військовим референтом Проводу ОУН (Б). Від цього часу Роман Шухевич безпосередньо став біля витоків створення УПА: ще на початку грудня 1942&nbsp;р. до такого рішення прийшла таємна військова конференція ОУН у Львові. За її підсумками, за словами М. Лебедя, «у грудні 1942&nbsp;р. Провід Організації видає наказ тереновому Проводові Волині переорганізувати існуючі вже дрібні збройні відділи та організувати широко розплановану збройну самооборонну боротьбу українського народу»<ref>Лебедь Микола. УПА. Українська Повстанська Армія. Її ґенеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу. І частина. Німецька окупація України.&nbsp;— Дрогобич, 1993&nbsp;.&nbsp;— С. 40.</ref>.

З огляду на розбіжність поглядів у керівництві ОУН(Б) щодо збройного чину, [[17 лютого|17—21 лютого]] [[1943]]&nbsp;р. в одному із сіл поблизу м. [[Олесько|Олеська]] (Львівщина) відбулась III конференція ОУН(Б). У ній взяли участь [[Лебідь Микола|М.&nbsp;Лебідь]] («Максим Рубан»), Роман Шухевич («Тур»), [[Охримович Василь|В. Охримович]] («Бард»), [[Прокоп Мирослав|М.&nbsp;Прокоп]] («Гармаш», «Володимир»), [[Маївський Дмитро|Д.&nbsp;Маївський]] («Косар», «Тарас»), [[Матла Зиновій Антонович|З. Матла]] («Дніпровий»), [[Кравчук Роман Миколайович|Р. Кравчук]] («Петро»), [[Степаняк Михайло Дмитрович|М. Степаняк]] («Сергій»). Свої погляди «Тур» обґрунтував і виклав на засіданні Проводу ОУН(Б) восени 1944&nbsp;р. Торкаючись питання загальноукраїнського збройного зриву навесні 1943&nbsp;р., він сказав, що коли б у той час УПА повела наступ на Рівне, Сарни, «''то ми були б програли і маси напевно були б відвернулися від нас''». Водночас, за словами Романа Шухевича, обмежені дії українських повстанців на північно-західних землях мали довір'я мас і виявилися успішними<ref>Протокольний запис засідання Центрального проводу ОУН, в якому взяли участь «Зруб», «Тур», «Галина», «Ле» і «Перебийніс» [осінь 1944] // Дзьобак Володимир. Конфлікти в ОУН(Б) і їх вплив на український Рух Опору (1941—1944 pp.).&nbsp;— К. : Видавничий дім «Інфоцентр», 2005&nbsp;.&nbsp;— С. 240.</ref>.

На цьому засіданні «Тур» також піддав критиці позицію «Ле» ([[Кук Василь|В. Кук]]), котрий на III конференції ОУН(Б) у лютому 1943&nbsp;р. підтримував точку зору М.Степаняка щодо загальноукраїнського збройного зриву проти німців, зокрема й у Галичині. Він сказав, що тоді «не було об'єктивних умов», але наголосив, що «коли прийшов Ковпак, то ті умови заіснували і ми виграли»<ref>Дзьобак Володимир. Конфлікти в ОУН(Б) і їх вплив на український Рух Опору (1941—1944 pp.).&nbsp;— К.: Видавничий дім «Інфоцентр», 2005.&nbsp;— С. 244</ref>, тобто з липня 1943&nbsp;р. в Галичині почали створюватися, за підтримки населення, загони [[Українська Народна Самооборона|Української Народної Самооборони]] (УНС), котрі пізніше склали основу формувань [[УПА-Захід]].

Цікавою є точка зору Р. Шухевича на причини виникнення [[Волинська трагедія|польсько-українського конфлікту]] навесні 1943&nbsp;р. на Волині-Поліссі, викладена під час І&nbsp;Великого Збору [[Українська Головна Визвольна Рада|Української Головної Визвольної Ради]] [[11 липня|11—15 липня]] [[1944]]&nbsp;р. Виступаючи 13 липня 1944&nbsp;р. у дискусії з польського питання, «Тур» зазначив, що після переходу української поліції на Волині—Поліссі на бік ОУН і УПА німці створили польську поліцію, яка разом з СС «застосовувала жорсткі та нелюдські прийоми» щодо українського населення. Крім того, за його словами, польський елемент на Волині «повністю паралізував рух УПА». За цих обставин, наголосив Роман Шухевич, українське населення виступило проти поляків, і «тоді почалася ліквідація польського населення на Волині, яка закінчилася влітку 1943&nbsp;р.»<ref>Літопис УПА. Том 26. Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Книга четверта: документи і спогади.&nbsp;— Торонто&nbsp;— Львів, 2001.&nbsp;— С. 490.</ref>.

{{Докладніше|Волинська трагедія}}

Після III конференції ОУН(Б), коли було остаточно вирішено питання створення УПА і визначено головних ворогів українського визвольного руху (німці та більшовики), Роман Шухевич відрядив на Волинь—Полісся двох членів Військового штабу ОУН [[Ковальський Юрій|Ю. Ковальського]] та [[Сидор Василь|В.Сидора]] для надання допомоги військовому референту Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ [[Івахів Василь|В. Івахіву]] у перетворенні збройних загонів ОУН у бойові формування УПА. Надалі Ю.&nbsp;Ковальський під псевдом «Гарпуна» став шефом штабу УПА на Волині—Поліссі і [[13 травня]] [[1943]]&nbsp;р. загинув разом з В. Івахівим у бою з німцями під Деражним.

Водночас Роман Шухевич, враховуючи наявність розбіжностей між членами Проводу ОУН (Б) щодо військових планів Організації та невдоволення багатьма з них діями «урядуючого» провідника М. Лебедя, ініціював зміни в керівництві ОУН. 13 квітня 1943&nbsp;р. на засіданні Проводу ОУН «Максим Рубан» склав свої повноваження «урядуючого» провідника і замість нього було обране Бюро Проводу ОУН в складі Романа Шухевича, З. Матли і [[Маївський Дмитро|Д.&nbsp;Маївського]], де «Тур» був «першим між рівними»<ref>Кокін С.&nbsp;А.&nbsp;Анотований покажчик документів з історії ОУН і УПА у фондах державного архіву СБУ. Випуск І. Анотований покажчик документів з фонду друкованих видань (1944—1953). // Інститут історії України НАН України.&nbsp;— К., 2000.&nbsp;— С. 16.</ref>.

Обрання «Тура» Головою Бюро Проводу ОУН стало цілком закономірним: на той час він був найавторитетнішою постаттю в керівному середовищі ОУН. За словами М. Степаняка, Роман Шухевич мав «''опінію найкращого організатора і був найстаршим членом серед тодішнього складу Центрального Проводу''»<ref>Довідка М. Степаняка про Р. Шухевича.&nbsp;— ГДА СБУ, ф. 65, спр. С&nbsp;— 7448, арк. 56. Копія. Машинопис</ref>.

Ставши на чолі керівництва ОУН(Б), Роман Шухевич зосередив свою основну увагу на усуненні розбіжностей у середовищі ОУН стосовно поглядів на політику і стратегію визвольного руху, на розширенні зони бойової діяльності УПА, створенні її структур у Галичині, просуванні повстанських відділів у східні області України.

Важливе місце в житті «Тура» відіграв [[ІІІ-й Надзвичайний великий збір ОУН (б)]], що відбувся [[21 серпня|21—25 серпня]] [[1943]]&nbsp;р. в [[Козівський район|Козівському районі]] Тернопільської області. Після нього становище Р. Шухевича в керівному середовищі визвольного руху значно зміцнилося: йому вдалося подолати певний спротив М.&nbsp;Лебедя і М. Степаняка, котрі виступали проти активізації дій УПА на протибільшовицькому фронті, вважаючи, що це «призведе до масового знищення українського народу»<ref>Дзьобак Володимир. Конфлікти в ОУН(Б) і їх вплив на український Рух Опору (1941—1944 pp.).&nbsp;— К.: Видавничий дім «Інфоцентр», 2005.&nbsp;— С. 67</ref>, і накреслити заходи щодо подальшої розбудови структур і запілля повстанської армії, підвищення її боєздатності. «Тур» зумів також переконати учасників III НВЗ у необхідності демократизації політичних та ідеологічних засад ОУН, зробити їх зрозумілими і прийнятними для самостійницьких елементів Наддніпрянської України.

Обійнявши посади Голови Бюро Проводу ОУН і Головного Командира УПА, «Тарас Чупринка» (таким стало нове псевдо Головного Командира&nbsp;— на честь [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]] та [[Чупринка Григорій Авраамович|Григорія Чупринки]]) запобіг намірам «Клима Савура» та деяких волинських діячів поставити УПА вище ОУН, оголосити УПА «найвищою і єдино-суверенною владою на звільнених землях України»<ref>Літопис УПА. Нова серія. Том 2, Волинь і Полісся. УПА та запілля 1943—1944. Документи і матеріали.&nbsp;— Київ&nbsp;— Торонто, 1999.&nbsp;— С. 4-5, 19-21</ref>.

III Надзвичайний Великий Збір ОУН сприяв формуванню в характері Р. Шухевича найкращих рис Провідника і Командира, політика і військовика, на що вказують слова [[Логуш Омелян|О. Лоґуша]]: він «не йшов за ніякими крайностями», «не був скептиком серед екзальтованих&nbsp;— і політиків, і військовиків», завжди намагався знайти «межу між теорією і практикою, між уявленням, вірою і конкретною дійсністю»<ref>''[[Логуш Омелян Іванович|Лоґуш Омелян]].'' Командир Чупринка на конференції поневолених народів // Літопис Української Повстанської Армії. Том 45.&nbsp;— Торонто&nbsp;— Львів, 2007.&nbsp;— С. 336.</ref>.

Очоливши керівництво українським визвольним рухом, Р. Шухевич до кінця 1943&nbsp;р. домігся здійснення низки важливих військово-політичних заходів. У жовтні 1943&nbsp;р. у с. [[Мелна]] на Львівщині «Тур» скликав нараду крайового активу ОУН на ЗУЗ за участю обласних провідників та військових референтів. У своїй доповіді він зазначив, що внаслідок поразок Німеччини на фронтах, «''Україну жде повна большевицька окупація, а наш визвольний рух&nbsp;— затяжна важка збройна і підпільна боротьба''».

Як згадує учасник цієї наради [[Галаса Василь|В. Галаса]], Шухевич так визначив першочергові завдання самостійницьких сил: зміцнювати ідейно та організаційно підпільні осередки ОУН та відділи УПА; будувати конспіративні підземні приміщення для укриття особового складу і матеріальних ресурсів; організовувати і вишколювати санітарну, господарчу та розвідчу службу; створювати відділи УПА в гірських та лісистих теренах; під час пересування лінії фронту в затяжні бої з противником не вступати; не йти на переговори з німцями; формувати при УПА бойові відділи з представників поневолених народів СРСР<ref>Галаса Василь. Пам'яті великого воїна і політичного діяча Романа Шухевича // Літопис Української Повстанської Армії. Том 45.&nbsp;— Торонто&nbsp;— Львів, 2007.&nbsp;— С. 465—466.</ref>.

Того ж місяця жовтня 1943&nbsp;р. на околицях Львова відбулося засідання членів Проводу ОУН за участю Р. Шухевича, [[Маївський Дмитро|Д. Маївського]], [[Лебідь Микола|М. Лебедя]], [[Арсенич Микола|М.&nbsp;Арсенича]], [[Ребет Дарія|Д. Ребет]], [[Прокоп Мирослав|М. Прокопа]], [[Охримович Василь|В. Охримовича]], [[Степаняк Михайло Дмитрович|М. Степаняка]] та [[Луцький Олександр|О. Луцького]]. На цьому засіданні «Тур» охарактеризував діяльність ОУН, зазначивши, що організація «''має вирішальний вплив на території від Дніпра до Карпат''». Він також заявив, що хоче виїхати на Волинь, щоб ознайомитися з діяльністю крайового керівництва ОУН<ref>Протокол допиту НКДБ чільного діячі ОУН О. Луцького. 6 серпня 1945&nbsp;р. ГДА СБУ, ф. 13, спр. 372, т. 53, арк. 186—189.</ref>.

Після згаданого засідання Р. Шухевич виїхав на Волинь—Полісся, де в другій половині листопада 1943&nbsp;р. взяв участь у [[конференція поневолених народів Сходу Європи і Азії|І конференції поневолених народів Східної Європи й Азії]]. Його присутність на цьому зібранні не афішувалася, він не втручався в хід конференції, а лише уважно слухав доповіді її учасників та дискусії з їх обговорення. Від'їжджаючи, Р. Шухевич, за словами О. Лоґуша, так узагальнив свої враження від побаченого і почутого: «''Конференція важна для нас не лише тим усім, що вона практично створить для нашої боротьби сьогодні. Вона переконала нас, що справа спільного фронту поневолених народів&nbsp;— це діло не лише необхідне, але реальне. Ми вибрали правильний шлях…''».

Разом з тим, відомий діяч ОУН і УПА [[Луцький Олександр Андрійович|О. Луцький]] стверджував, що, за словами Р. Шухевича, Провід ОУН не покладав особливих надій на цю акцію, хоча вважав, що вона певним чином «''повинна активізувати націоналістичне підпілля в СРСР''». Однак, як відомо, цього не сталося, за винятком країн Балтії.

На початку грудня 1943&nbsp;p., після повернення Р. Шухевича з Волині, на конспіративній квартирі у Львові відбулося чергове засідання Проводу ОУН. Як показав на допиті в НКВС О.Луцький, «Тур» позитивно оцінив діяльність Крайового Проводу ОУН на ПЗУЗ у справі організації УПА і запропонував на базі УНС «створити УПА на території Галичини». Він також дав позитивну характеристику «Климу Савуру», зазначивши, що останній серед учасників УПА користується великим авторитетом<ref>Протокол допиту НКВД чільного діяча ОУН О. Луцького. 6 серпня 1945&nbsp;р.&nbsp;— ГДА СБУ, ф. 13, спр. 372, т. 60, арк. 186—189.</ref>.

У цьому ж місяці Головна Команда та Головний Військовий штаб УПА, за безпосередньою участю Р. Шухевича, ухвалили низку оперативних документів з організаційних та бойових питань діяльності УПА, котрі мали надати їй роль регулярного війська. Принципове значення мав наказ Ч. 2/43 від 18 грудня 1943&nbsp;р. про військову залежність Української збройної сили, військові ступені та функції, дисциплінарні кари та судове поступування у війську, справи військових видавництв і термінології.

19 грудня 1943&nbsp;p. Р. Шухевич («Тарас Чупринка») та [[Гасин Олекса|О. Гасин]] («Іван Чорнота») затвердили Інструкцію Ч. 3/11 «Військові ступені і функції». Згідно з нею, особовий склад УПА складався з таких категорій вояків: рядові, підстаршини, старшини, генерали. Найвищим у військовій ієрархії мав бути чин «маршала».
[[Файл:1307438718 arxivcdvr sh00050.jpg|міні|Зліва направо: Роман Шухевич, Дмитро Грицай, Катерина Мешко-Логуш. село Будераж Рівненської області. Листопад 1943]]
На початку 1944&nbsp;р. Головний Командир УПА Р. Шухевич спільно з ГВШ УПА здійснив низку заходів, спрямованих на вдосконалення структури та органів управління повстанської армії. 23 січня 1944&nbsp;р. наказом 4.1 було уніфіковано організацію військових штабів (ВШ) груп і округ УПА. Очолював військовий штаб військової округи УПА шеф, котрий у разі відсутності командира групи (військової округи) був його заступником у всіх військових справах. Кожний ВШ складався з таких відділів: оперативний, розвідувальний, тиловий, організаційно-персональний, вишкільний, виховний. При командирі групи (військової округи) передбачалося також створення спеціального відділу військових інспекторів.

На початку 1944&nbsp;р., через наближення Червоної армії до кордонів Західної України, керівництво визвольним рухом опинилося перед необхідністю прискорити підготування до дій у «підсовєтській» дійсності, розробити нові засади політики і стратегії, залучити до боротьби з більшовицьким режимом всі українські самостійницькі сили, поширити терен діяльності ОУН і УПА на східні області України.

Щоб надати визвольній боротьбі ОУН і УПА загальноукраїнський характер, необхідно було створити єдиний національний центр для керівництва цією боротьбою і репрезентації українських самостійницьких сил на міжнародному відтинку.

Як згадував відомий діяч ОУН [[Шанковський Лев|Л. Шанковський]], ще 21 вересня 1943&nbsp;p. Р.&nbsp;Шухевич запросив його до творення «найвищого керівного органу українського народу на час революційної боротьби». А в наказі 4.2 Головної команди УПА від 18 грудня 1943&nbsp;р. цей орган було умовно названо Головною Визвольною Радою. У другій половині березня 1944 p., як згадував Л. Шанковський, «Ініціятивний комітет для створення УГВР остаточно сформувався» і впродовж трьох місяців підготував програму майбутнього Збору, проєкти його основних документів (Універсал, Платформа, Устрій, Присяга вояка УПА та ін.), визначив склад його учасників та накреслив кандидатури для обрання членами УГВР.

Оскільки ідея заснування загальноукраїнського представницького органу була ініційована Головною Командою УПА, то в підготуванні Першого Великого Збору УГВР активну участь брав Р. Шухевич. Зокрема, на його пропозицію було створено Підготовчу комісію Проводу ОУН, яка мала спільно з&nbsp;Ініціативним комітетом готувати Збір. До її складу увійшли В. Охримович, М. Прокоп, Д. Ребет (голова). «Тарас Чупринка» також здійснив заходи щодо підготування місця скликання Збору та забезпечення охорони його учасників. Спостерігаючи за Р. Шухевичем в цей період, Д. Ребет зазначала, що він не належав «до безкомпромісових людей», «не виявляв вузько партійних амбіцій» і характеризувала його як «конструктивного політика реального мислення».

За словами самого Р. Шухевича, «праця Ініціятивного комітету не йшла легко», бо треба було забезпечити конспіративність його діяльності, вести переговори «тільки з людьми дуже певними та дискретними», не залучати до них «групи, які одверто співпрацювали з німцями» та групи, «які були вороже наставлені до УПА».

На Першому Великому Зборі УГВР, що відбувся 11—15 липня 1944&nbsp;р. в Карпатах, Шухевича було обрано головою і генеральним секретарем військових справ. Р. Шухевич виступив із доповіддю про УПА, взяв участь в обговоренні доповіді М. Прокопа про внутрішнє і зовнішнє становище українського народу, в дискусіях з польського питання та про Платформу УГВР. Він увійшов також до складу комісії, яка мала виробити текст присяги вояка УПА. На зазначеному зібранні Р.Шухевич був присутній під псевдонімом «Р. Лозовський».

Як згадувала зв'язкова «Тура» І.&nbsp;Савицька-Козак, після Першого Великого Збору УГВР Роман Шухевич сказав: «''Ми всі, вояки УПА і всі підпільники, зокрема і я, повністю свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться загинути в боротьбі з брутальною силою…''». Позитивно оцінюючи підсумки роботи Першого Великого Збору УГВР, Р. Шухевич був насторожений вістками про створення на Волині—Поліссі Народно-Визвольної Революційної Організації (НВРО), яка могла бути альтернативою ОУН. Ідею заміни ОУН іншою політичною організацією ще в 1943&nbsp;р. неодноразово піднімав М.Степаняк.

Саме з його ініціативи 17—18 липня 1944&nbsp;р. в лісі поблизу с.&nbsp;Дермань Здолбунівського району Рівненської області відбулася конференція, в якій взяли участь В.Кук, М.Степаняк та група діячів ОУН з ПЗУЗ. На ній було проголошено створення НВРО. За словами сучасного дослідника В.&nbsp;Дзьобака, котрий посилається на В.&nbsp;Кука, у розумінні учасників згаданої конференції «НВРО&nbsp;— це не українська організація націоналістичного типу, а формація, покликана знищити імперіалістів в цілому світі і перебудувати останній за принципом вільної співпраці народів у незалежних національних державах».

Тим часом проведення конференції членів ОУН у справі НВРО та Перший Великий Збір УГВР привернули увагу радянської сторони, до рук якої потрапили [[Осьмак Кирило|К. Осьмак]] і М. Степаняк та деякі документи обох форумів. Ці події більшовики розцінили як наявність неприязних стосунків між В. Куком, М.&nbsp;Степаняком та М. Лебедем, з одного боку, і Р. Шухевичем та керівниками «ОУН галицьких областей», з іншого боку.

Наприкінці жовтня&nbsp;— на початку листопада 1944&nbsp;р. Роман Шухевич взяв участь у засіданні проводу ОУН, що відбулося на території Рогатинського району Станіславської області, на якому звернув увагу, що необхідно оволодіти мистецтвом, «як панувати над масами, щоб їх не втратити» і вважав, що перед масами треба ставити тільки такі завдання, які на якийсь відсоток будуть виконані. Ці завдання, на його думку, «залежать від тиску сили ворога». Роман Шухевич обережно ставився до активізації діяльності сил визвольного руху, нагадуючи своїм колегам, що в основі стратегії збройної боротьби ОУН і УПА з грудня 1943&nbsp;р. покладено концепцію «самооборони народу», а «ворог є в наступі великими силами».

Наведені вище думки «Тараса Чупринки» зайвий раз характеризують його як суто реалістично мислячого політика, далекого від революційного романтизму і зорієнтованого на продумані та зважені дії у практичній площині. Звичайно, сьогодні ми знаємо, що в оцінці тогочасних міжнародних стосунків та перспектив боротьби ОУН і УПА з радянською владою Р. Шухевич та його однодумці помилялися. Але хіба помилялися лише вони? Питання війни між західними демократіями і СРСР тривалий час тримало в напрузі світову спільноту, тож мало хто із зарубіжних політологів міг передбачити, що крах багатонаціонального Радянського Союзу розтягнеться на такий довгий час.

Великої поваги заслуговує позиція «Тура» у питанні про утворення НВРО. Обставини цієї справи виклав на засіданні Проводу ОУН один з її ініціаторів, «Леміш». Він зауважив, що при рейдах відділів УПА «на схід треба було сказати, від кого приходили. Тому що на нових теренах були закиди проти ОУН, ми рішили змінити назву. До такого переконання прийшли ми вприкінці травня. А зреалізували при кінці липня».

Після з'ясування причин утворення НВРО та обговорення змісту прийнятих цією організацією документів, у якому взяли участь всі учасники засідання, Р.&nbsp;Шухевич підбив підсумки дискусії. Він підкреслив, що від утворення НВРО ОУН нічого не втратила, бо ця справа «йде капіталом ОУН». Справа НВРО, за його словами, є експериментом, який можливо вдався б, але, наголосив «Тур», «я не хотів би міняти організацію (тобто ОУН) на експериментальну (тобто НВРО)».

Далі P.&nbsp;Шухевич заявив, що він свідомий того, «що на сході під формою ОУН роботи розгортати не можна», а тому «мусимо в цім напрямі підготовити». Тому, на його думку, «треба робити приготування до зміни організації, а справу НВРО потрактувати не як нову організацію, що мала б прийти на місце ОУН, а як певний тактичний момент». «Тур» зазначив, що необхідно «лишити ідеї НВРО» для праці на сході України, а саму НВРО як організацію розв'язати. Він також запропонував поінформувати учасників «з'їзду НВРО», що вона «розв'язана Головним Проводом Організації».<ref>72.↑ Протокол допиту НКВД чільного діяча ОУН О. Луцького. 6 серпня 1945&nbsp;р.&nbsp;— ГДА СБУ, ф. 13, спр. 372, т. 60, арк. 186—189.</ref>

=== 1944 ===
1944&nbsp;p. характерний тим, що в цей час Р. Шухевич вперше потрапив у поле зору більшовиків. У проєкті листа першого секретаря ЦК КП(б)У М.Хрущова «Про становище в Рівненській і Волинській областях УРСР» (березень 1944) на ім'я Й. Сталіна стосовно проєкту постанови Державного комітету оборони СРСР про «Спеціальні заходи по західним областям України» зазначалося, що «загальне керівництво бандами здійснює заступник Степана Бандери&nbsp;— Максим Рубан, а військове (командир УПА)&nbsp;— Клим Савур (дійсне прізвище Шухевич&nbsp;— син львівського адвоката)»<ref>Проект листа М.Хрущова ЦК ВКП(б) товаришу Сталіну Й В. «Про становище в Рівненській та Волинській областях». Березень 1944 р&nbsp;— ЦДАГО України, ф.1, оп.23, спр.703, арк.1-19.</ref>.

Хоча з цього документа видно, що більшовики не мали ще вичерпної інформації про займані Р.&nbsp;Шухевичем посади у лавах українського визвольного руху і плутали його з «Климом Савуром», командиром УПА-Північ, але з цього часу «Тарас Чупринка» став об'єктом постійної уваги з боку НКВС&nbsp;— НКДБ. Ширші відомості про нього вперше дав совєтам відомий діяч ОУН М. Степаняк («Сергій»), арештований влітку 1944&nbsp;р.

Свідчення М.&nbsp;Степаняка та захоплені деякі документи УГВР, які потрапили до рук більшовиків, дали їм змогу об'єктивно оцінити роль і місце Р.&nbsp;Шухевича в українському визвольному русі. Крім того, радянським органам держбезпеки стало відомо про активну діяльність ще й інших чільних діячів ОУН. Отож, 12 листопада 1944&nbsp;р. нарком держбезпеки УРСР С.Савченко, перебуваючи у Львові, затвердив оперативний план «Бєрлоґа» («Барліг»), спрямований на розшук і ліквідацію членів Проводу ОУН і особисто Р. Шухевича, а 31 жовтня 1945&nbsp;р. на нього була заведено розшукову справу «Вовк». Відтоді «Тур» постійно перебував під прицілом радянських спецслужб.

=== 1945 ===
На закінчення війни у травні 1945 Головна Команда УПА відреагувала зверненням «Тараса Чупринки» в травні 1945&nbsp;р. до «Бійців і Командирів Української Повстанської Армії!». У ньому наголошувалося, що великий внесок у перемогу над Німеччиною зробили українські повстанці, котрі не допустили нацистів використати українську землю «для своїх загарбницьких цілей», не дозволили їм грабувати українські села і вивозити людей до Німеччини. У боротьбі з німцями, УПА «зорганізувалася і пройшла першу бойову школу».

Далі Головний Командир наголосив, що після розгрому Німеччини «вернувся і розгосподарився на Україні ще гірший окупант&nbsp;— Росія», але «український народ і тепер не скапітулював перед наступаючим ворогом». Оцінюючи міжнародне становище, яке склалося після війни, «Тарас Чупринка» вважав, що «революційні рухи поневолених народів та протиріччя між західними державами і СРСР зростають», а це «створює сприятливі умови для нашої дальшої боротьби і наближає момент розвалу СССР»<ref>Звернення Головного Командира УПА «Тараса Чупринки» «Бійці й Командири Української Повстанської Армії»//Мірчук Петро. Українська Повстанська Армія. 1942—1952. Репринтне відтворення видання 1953 року (Мюнхен). Книгозбірня «Просвіти».&nbsp;— Львів, 1991.&nbsp;— С. 287—289.</ref>.

Зі свого боку, не перебільшуючи досягнутих результатів і усвідомлюючи реальні труднощі боротьби з тоталітарним режимом, Головний Командир УПА оптимістично оцінював підсумки бойової діяльності повстанської армії. У святковому наказі з нагоди Різдва і Нового 1946 року (грудень 1945&nbsp;р.) Р.&nbsp;Шухевич наголосив, що у 1945&nbsp;р. «УПА вперше поміряла свої сили з окупантом України в умовах миру, коли здавалося б, що наші повстанчі сили ні одного місяця не зможуть встояти проти ворога, що зумів вибороти собі перемогу з такою мілітарною силою як Німеччина».

На думку «Тараса Чупринки», найвищим досягненням УПА у 1945&nbsp;р. було те, що повстанська армія «зуміла уникнути вирішального удару НКВД, мистецьки маневруючи та розчленовуючись на невеликі бойові групи та гуртуючись у більші одиниці». У цьому ж році УПА здійснила рейди до Польщі, Чехословаччини та Румунії, пропагуючи ідеї українського визвольного руху. Висловлюючи непохитну віру в перемогу справи, за яку бореться УПА, Р.&nbsp;Шухевич, звертаючись до своїх бойових побратимів, підкреслив, що «бій, який ви ведете&nbsp;— нещадний бій на життя і смерть»

1945 рік був для Р. Шухевича пам'ятним із кількох причин. По-перше, з його ініціативи в ніч із 28 лютого на 1 березня 1945&nbsp;р. на шосе Львів—Тернопіль, в одному з хуторів Козівського району Тернопільщини, відбулася зустріч членів Проводу ОУН Д. Маївського та Я. Бусела з двома офіцерами органів держбезпеки С. Каріним-Даниленком та А. Хорушуном, котрі маскувалися під співробітників радянської адміністрації. Ці переговори тривали п'ять годин, але не дали позитивних результатів. Та й, мабуть, сам «Тур» не покладав на них особливих надій.

Доцільність таких контактів випливала, на нашу думку, з потреби пересвідчитись у неможливості компромісів із тоталітарним режимом і необхідності акцентування уваги всіх ланок визвольно-революційного руху на нещадній боротьбі з ним. Не останню роль відігравала й та обставина, що в керівному середовищі УГВР, ОУН і УПА були обґрунтовані побоювання щодо перспектив українських національних інтересів у разі перемоги західних країн у війні з&nbsp;Радянським Союзом.

По-друге, Р.&nbsp;Шухевич нелегко переніс загибель у грудні 1945&nbsp;р. свого найближчого соратника і однодумця, політ-референта Проводу ОУН Д.&nbsp;Маївського при спробі перейти кордон Чехословаччини з англо-американською зоною окупації Німеччини. «Тарас» йшов туди поряд з шефом ГВШ УПА Д. Грицаєм для переговорів із С. Бандерою та інформування ЗП УГВР про події в Україні.

=== 1946 ===
У липні 1946&nbsp;р. з'явилася «Відозва Головного Командира до УПА». У ній підкреслювалося, що від «зими йде велетенський, майже безперервний натиск ворога на українське підпілля та його збройні частини&nbsp;— УПА» і що "не було оселі в теренах, обнятих революційним рухом, де не стаціонував би гарнізон ославлених «внутрєнних войск НКВД» для «боротьби з бандитизмом». Характеризуючи дії більшовицького керівництва, Р. Шухевич наголосив, що воно прагне «змогти вже зараз зголосити Сталіну, що українське повстання подавлене».

Визнавши, що в бойових діях «деякі відділи втратили навіть половину свого складу», «Чупринка» зазначив, що «весь період від зими по сьогоднішній день видержала УПА з честю» і що «в цій безприкладній боротьбі УПА перейшла всі сподівання, які на неї поклав народ і революційний Провід&nbsp;— Українська Головна Визвольна Рада».

Разом з тим, аналізуючи міжнародні відносини у світі, Р.&nbsp;Шухевич дійшов висновку, що конфлікт між радянським і англо-американськими блоками не вийшов «поза рамці дипломатичних зударів» і що обидві сторони не виходять "ще зі стану «збройного мира». А тому, на його думку, більшовики використають мирний час «для нищення свого партизанського внутрішнього ворога&nbsp;— української національної революції».

Виходячи з обставин, що склалися у світі та в Україні, Головний Командир УПА вважав необхідним для збереження відпорності визвольного руху здійснити «переорганізування революційних сил» за зразком Армії УНР, яка після 1919—1920 pp. «форми широкої повстанської боротьби» замінила формами «підпільно-конспіративних» дій. До таких кроків, на його думку, кликав і досвід УВО, ОУН, які майже 25 років діяли у підпіллі.

Аргументуючи необхідність тактичних змін або «перестановки сил», Р. Шухевич зазначив, що це лише «момент переходу з одних форм боротьби в другі». Він висловив глибоку впевненість у тому, що вояки УПА, «незламні бійці-герої», засвоять «нові зразки бою з ворогом», будуть «негайними блискавичними ударами» вдаряти ворога там, «де він того ніяк не надіється».

І наступний час виправдав зазначені вище сподівання Головного Командира УПА. Здійснена ним реорганізація форм і методів боротьби ОУН і УПА незабаром дала відчутні результати: радянські джерела зафіксували активізацію сил визвольного руху та підтвердили їх уміння виходити з-під ударів органів і військ МВС. 8 серпня 1946&nbsp;р. в інформації партійних чинників на ім'я другого секретаря ЦК КП(б)У Д.Коротченка зазначалося: «зміна методів боротьби українсько-німецьких націоналістів&nbsp;— відхід у глибоке підпілля, індивідуальний терор і дії дрібними групами в 3—4 людини із засідок&nbsp;— поки що не знайшли змін у діях наших органів у боротьбі з бандами ОУН-УПА. Військові операції з огляду на слабке підготування здебільшого здійснюються безрезультатно»<ref>Інформація відділу ЦК КП(б)У про хід боротьби з українсько-німецькими націоналістами в західних областях УРСР за станом на 1 серпня 1946&nbsp;р. 8 серпня 1946&nbsp;р.//Літопис УПА. Нова серія. Том 5 Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля. Інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС&nbsp;— МВС, МДБ&nbsp;— КДБ 1943—1959. Книга друга: 1946—1947.&nbsp;— Київ&nbsp;— Торонто, 2002.&nbsp;— С. 169.</ref>. 14 вересня 1946 p. партійні чиновники знову констатували: «Органи МВС, МДБ, внутрішні та прикордонні війська досі не перебудували свою роботу від активних військових операцій на глибоку агентурну розробку оунівського підпілля. Більшість бандпроявів залишається нерозкритими, відповідні заходи не організуються і бандити відходять безкарно»<ref>Довідка відділу ЦК КП(б)У про стан боротьби з бандами ОУН-УПА на території західних областей УРСР. 14 вересня 1946&nbsp;р.&nbsp;— Там само.&nbsp;— С. 203—204.</ref>. А міністр внутрішніх справ СРСР С.Круглов нещадно розкритикував дії внутрішніх військ МВС у західних областях України за низькі результати їхньої бойової діяльності у боротьбі з українськими повстанцями за період із 1 серпня по 15 вересня 1946&nbsp;р.<ref>Кентій&nbsp;А.&nbsp;В. Нарис боротьби ОУН-УПА в Україні (1946—1956 pp.).&nbsp;— С. 21.</ref>

У 1946 p., завдяки заходам Головної Команди УПА щодо переведення повстанських відділів на форми боротьби у збройному підпіллі, силам визвольного руху вдалося загалом зберегти свою відпорність, мінімізувати втрати і вистояти у виснажливому двобої з тоталітарним режимом. Ба, як свідчать дані МВС УРСР, чисельність українських повстанців за період з 1 квітня 1946&nbsp;р. по 1 січня 1947&nbsp;р. збільшилася з 3735 до 4456 вояків. Зросла і кількість бойових одиниць: із 479 до 530<ref>Кентій&nbsp;А.&nbsp;В. Нарис боротьби ОУН-УПА в Україні (1946—1956 pp.).&nbsp;— С. 24, 41.</ref>.

В організації зазначених вище заходів була велика заслуга Р. Шухевича, котрого 9 лютого 1946&nbsp;р. УГВР своєю постановою підвищила до ступеня генерал-хорунжого. Разом з тим, Головний Командир УПА був свідомий того, що боротьба сил визвольного руху з радянським тоталітарним режимом у наступні роки буде не тільки важкою, а й тривалою. Для цього необхідно буде як продовжити розбудову підпільних структур ОУН і УПА та забезпечити їх просування у східні області України, так і звернути увагу на консолідацію українських самостійних сил закордоном, на усунення розбіжностей, які виникли між С. Бандерою, його оточенням і керівництвом революційного підпілля в Україні після III Надзвичайного Великого Збору ОУН (серпень 1943&nbsp;p.).

Як свідчив на допиті в МДБ В.&nbsp;Кук, Р.&nbsp;Шухевич ще в 1945&nbsp;р. висловив думку про доцільність налагодження зв'язків керівництва визвольно-революційного руху в Україні зі С.Бандерою, котрий перебував в англо-американській зоні окупації Німеччини. «Тур» говорив, що йому важко «керувати ОУН і УПА одночасно», а тому він бажав би «всю увагу зосередити на керівництві УПА», а С. Бандері «запропонувати очолити всю організацію», тобто ОУН. За словами В. Кука, з такою пропозицією Р. Шухевич наприкінці 1945&nbsp;р. скерував до С. Бандери представників Проводу ОУН в Україні Д.&nbsp;Маївського і Д.&nbsp;Грицая, котрі, як відомо, загинули при спробі перетнути кордон між Чехословаччиною і Західною Німеччиною.

За твердженням В. Кука, становище у стосунках Проводу ОУН в Україні зі С.Бандерою до кінця так і не прояснилося, і що «Бандера не признавався „проводом“ як керівник Організації». І коли йшла мова про можливий перехід Р.&nbsp;Шухевича за кордон, то Провід ОУН «уповноважив його виступати так, як керівник всієї організації, а не як підпорядкована Бандері особа»<ref>Протокол допиту МДБ Кука Василя Степановича. 28 травня 1954&nbsp;р.&nbsp;— ГДА СБУ, ф. 13, спр. 372, та 54, арк. 40-41.</ref>.

У березні та влітку 1946&nbsp;р. через спеціального посланця «Славека» («Славка») «Тур» отримав від С. Бандери низку конфіденційних документів, з яких, мабуть, дізнався про створення Закордонних частин ОУН та про бажання зібрати черговий Великий Збір ОУН.

Знову-таки, він у серпні 1946&nbsp;р. відправив до Німеччини з листом та усними інформаціями для С.Бандери зв'язкову Проводу ОУН «Бистру» (І.&nbsp;Савицьку). В особистій записці до «Друга Провідника» Р. Шухевич писав: «все, що подасть др[уг] Бистра, прошу брати, як передане мною особисто». Водночас Р.&nbsp;Шухевич через «Бистру» передав невстановленій особі, яку називав «Другом», записку, в якій просив його уможливити зустріч своєї зв'язкової з «провідником Бандерою», наголошуючи, що «справа дуже важна і пильна». Проте І. Савицькій дуже важко дався шлях на Захід, куди вона прибула наприкінці 1946&nbsp;р.

Не торкаючись усіх питань, які керівник національного підпілля в Україні ставив перед С.Бандерою, можна лише зауважити, що найголовніші з них стосувалися долі постанов Надзвичайного Великого Збору ОУН, які критично сприймали С.Бандера та його найближче оточення.

Як показав на допитах в МДБ УРСР колишній емісар С. Бандери В. Дишкант, у листі, який «Бистра» передала провіднику З4 ОУН від «Тура», останній зауважив, «що не заходить потреба скликувати Великий Збір Організації Українських Націоналістів (Б), бо постанови III Великого Збору є актуальні і не потребують ніякої зміни чи коректури».

Глибоко переконаний у доцільності й актуальності прийняття постанов III Надзвичайним Великим Збором ОУН, визнаючи УГВР найвищим політичним представництвом і керівництвом «українського визвольного самостійницького руху», Р.&nbsp;Шухевич, разом з тим із повагою ставився до С.&nbsp;Бандери, прагнув усунути суперечності між 34 ОУН і Проводом ОУН в Україні та шукав шляхи для консолідації всіх українських самостійницьких сил.

Свою офіційну позицію у згаданих питаннях «Тарас Чупринка» виклав 25 вересня 1947&nbsp;р. у «Заяві Головного Командира Української Повстанської Армії». Найперше він відзначив «велику організаційну роль, яку відіграла ОУН, керована Степаном Бандерою, у процесі творення і росту УПА», великий внесок ОУН(Б) у скріплення «своїми високоідейними кадрами» УПА, в захисті її від нападів «з боку національних ворогів України».

Водночас Р. Шухевич наголосив, що УПА «стала виразно всенаціональною силою» і виступила ініціатором створення УГВР. Від липня 1944&nbsp;p., підкреслив він, УПА підпорядковується УГВР «у політичній і в організаційно-персональній площинах».

Головний Командир УПА висловив надію, що оголошена від імені УПА заява принесе українській еміґрації, як старій, так і новій, повну ясність у порушених питаннях і дозволить «стати понад вузько партійні суперечки» та гідно репрезентувати український народ перед зовнішнім світом, йтиме разом з ним у боротьбі за створення УССД.

Хоча в 1946&nbsp;p. ОУН і УПА витримали шалений наступ переважаючих сил тоталітарного режиму, проте кадрові втрати визвольного руху були відчутними. Як свідчила на допитах у МДБ УРСР зв'язкова «Тура» К.Зарицька («Монета»), масові операції совєтів влітку і восени 1946&nbsp;р. «поставили оунівське підпілля в складне становище, а особливо стосовно зв'язку і керівництва низовими ланками організації». За її словами, всю зиму 1946/1947 pp. P.&nbsp;Шухевич «був у с. [[Княгиничі (Івано-Франківський район)|Княгиничі]], не маючи з підпіллям майже жодного організаційного зв'язку». Він уважно читав радянські політичні видання, слухав радіопередачі з Москви, Великої Британії, США, складав різні аналітичні огляди<ref>Протокол допиту МДБ заарештованої Зарицької Катерини Миронівни. ЗО березня 1948&nbsp;р.&nbsp;— ГДА СБУ, ф. 13, спр. 372, т. 16, арк. 60.</ref>.

Разом з тим, як засвідчив колишній керівник Рогатинського окружного проводу ОУН «Шпак» (3. Благий), у грудні 1946&nbsp;р. «Тур» особисто розробив інструкцію проводу ОУН під умовною назвою «ОСА». Цей документ орієнтував революційне підпілля на активізацію діяльності у випадку збройного конфлікту між колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції. У ньому перед підпільними структурами ОУН ставилися завдання організувати терористичні дії проти партійно-радянського активу та захоплення влади на місцях після поразки Радянської армії<ref>Витяг протоколу допиту МДБ одного з діячів оунівського підпілля в Україні. 5 лютого 1949 р&nbsp;— ГДА СБУ, ф. 13, спр. 372, т.9, арк. 225.</ref>.

Р. Шухевич мало вірив у ймовірність війни між західними країнами і Радянським Союзом у найближчі роки, але як керівник революційного підпілля він мусив рахуватися з такою можливістю. Крім того, зазначена вище інструкція мала відіграти роль мобілізуючого чинника для членів ОУН, накреслити перед ними перспективи боротьби за УССД.

Не зумівши шляхом масових військових операцій знищити основні сили революційного підпілля, совєти посилили увагу до оперативно-розшукової роботи і проникненню своєї агентури в керівні ланки визвольного руху. Москва критично оцінювала результати дій органів держбезпеки УРСР і була налаштована помітно активізувати цю діяльність. 8 жовтня 1946&nbsp;р. заст. міністра внутрішніх справ СРСР В.Рясний зажадав від МВС УРСР інформацію про результати реалізації плану «Бєрлоґа» («Барліг») щодо Р. Шухевича, М. Арсенича, Р. Кравчука, О. Гасина та В. Кука. При цьому підкреслювалося, що діями лише однієї оперативної групи МВС УРСР зазначений план буде важко виконати. З огляду на становище, Москва пропонувала МВС України активізувати роботу щодо викриття і ліквідації керівного підпілля ОУН, створити оперативні групи для розшуку і ліквідації Р. Шухевича, М. Арсенича. Р.&nbsp;Кравчука, О. Гасина та В. Кука. При цьому до кожної групи залучалися рухомий загін військ (50-70 вояків) і окрема спецгрупа<ref>Лист заст. міністра внутрішніх справ СРСР генерал-лейтенанта В.Рясного міністру внутрішніх справ УРСР генерал-лейтенанту Т.Строкачу про активізацію викриття та ліквідацію керівного підпілля ОУН. 8 жовтня 1946&nbsp;р.// Білас Іван. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз.&nbsp;— Либідь&nbsp;— Військо України. У двох книгах. Книга друга.&nbsp;— К., 1994.&nbsp;— С. 659—661.</ref>.

Відтоді радянська влада розпочала планомірну і систематичну роботу з виявлення та ліквідації членів Проводу ОУН, і головним об'єктом її уваги став Р.&nbsp;Шухевич. Від часу захоплення більшовиками М. Степаняка, О. Луцького, братів Дужих (1944—1945 pp.) органи держбезпеки розпочали збирання відомостей про Головного Командира УПА, його рідних і близьких, з'ясування місця його перебування, відслідковування шляхів пересування та ліній зв'язку «Тура».

Водночас Р. Шухевич, хоч і усвідомлював постійно загрозу своєму життю з боку органів держбезпеки, проте не відсиджувався у бункерах і конспіративних квартирах, а регулярно інспектував структури визвольно-революційного підпілля, зустрічався з їх керівниками, ставив перед ними відповідні завдання. Так, колишній керівник Рогатинського окружного проводу ОУН «Шпак» (3.Благий) на допиті в МДБ УРСР заявив: «Шухевич особисто спілкується з членами Центрального „Проводу“ і з цією метою щорічно скликає наради, на яких обговорює питання обставин, стану підпілля і практичної антисовєтської роботи». За його словами, Р. Шухевич через спеціальних і особливо довірених зв'язкових і кур'єрів підтримував регулярний зв'язок із членами Проводу ОУН, котрі зазвичай не знали місця його перебування і передавали пошту його особистим зв'язковим «Монеті» (К. Зарицька) та «Анні» (Г. Дидик)

Сам Головний командир УПА дуже прискіпливо ставився до дотримання встановленого порядку особистих зустрічей. Коли до нього навесні 1946&nbsp;р. прибув від С.Бандери кур'єр «Славко», то він відмовився з ним зустрітися, заявивши, що не мав інформації про його прибуття і не знає його особисто, а тому «не може говорити з ним з організаційних питань». «Тур» через «Монету» прийняв лише пошту від Провідника 34 ОУН<ref>Протокол допиту МДБ Зарицької Катерини Миронівни. 30 березня 1948&nbsp;р.&nbsp;— ГДА СБУ, ф. 13, спр. 372, т.16, арк. 66.</ref>.

У супроводі бойовиків «Тур» пройшов сотні кілометрів по території Дрогобицької, Львівської, Станіславської і Тернопільської областей. За словами В.&nbsp;Кука, бойова охорона Р. Шухевича нараховувала від 5 до 20 осіб, разом із бойовиками, зв'язковими та кур'єрами<ref>[[48]]</ref>.

Існувала й ретельно організована мережа конспіративних квартир Головного Командира УПА. Їх кількість була значною. За даними В. Кука, у серпні 1944&nbsp;p. Р. Шухевич перебував у с. Улашківці на південь від м. Чорткова, а восени та взимку 1944—1945 pp.&nbsp;— в Бережанському та Козівському районах Тернопільщини, в околицях сіл [[Бишки]]&nbsp;— [[Потік (Тернопільський район)|Потік]]&nbsp;— [[Конюхи (Тернопільський район)|Конюхи]]&nbsp;— [[Августівка (Тернопільський район)|Августівка]]&nbsp;— [[Жуків (Тернопільський район)|Жуків]]&nbsp;— [[Рай (Тернопільський район)|Рай]]. У с. Августівці перебував з осені 1944&nbsp;р. до весни 1945&nbsp;р. Улітку 1945&nbsp;р. мав криївки в с. [[Рай]]. Черговим місцем постою стало с. [[Пуків]] на Рогатинщині, де Шухевич перезимував із 1945-го на 1946&nbsp;р. Від жовтня 1946&nbsp;р. до 21 вересня 1947&nbsp;р. мешкав у с. Княгиничі Рогатинського району. Звідси місце постою було перенесено у Комарнівський район на Дрогобиччині, у с.&nbsp;Грімне. Ця криївка проіснувала до осені 1947&nbsp;р. Зиму 1947/1948 pp. P. Шухевич провів у Львові, в будинку на вул. Кривій. Від весни 1948&nbsp;р. до загибелі Головний командир УПА перебував у с. Білогорща. За словами вже згадуваного 3. Благого, Р. Шухевич у зимовий час, звичайно, переховувався в населених пунктах поблизу шосейних шляхів або залізничних магістралей. При цьому він зазвичай перебував один, а його зв'язкові і бойовики охорони розташовувалися десь поряд, маючи заздалегідь вказівки про місця зустрічі з «Туром»<ref>Витяг з протоколу допиту одного з ватажків оунівського підпілля в Україні. 5 лютого 1949&nbsp;р.&nbsp;— ГДА СБУ, ф.13, спр 372, т.9, арк. 212—234.</ref>.

=== 1947 ===
З огляду на перебіг подій і очікувані чергові наступальні дії совєтів, Р. Шухевич, як повідомляла на допиті К.Зарицька, у квітні 1947&nbsp;р. покинув свій бункер в с. Княгиничі та зі своєю охороною пішов до Рогатинського лісу з метою ознайомитися зі станом націоналістичного підпілля та поставити перед повстанцями і підпільниками завдання подальшої «антисовєтської діяльності». Наприкінці червня 1947&nbsp;р. «Тур», разом із шефом ГВШ УПА «Лицарем» (О. Гасин), прибули в Дрогобицьку область, де в горах містився Головний Осередок Пропаганди (ГОСП) ОУН на чолі з «Севером» (П. Федун).

Тут він скликав нараду зі співробітниками ГОСП та поінформував їх у деяких актуальних питаннях діяльності ОУН і УПА, які перед тим було обговорено з провідником ОУН на ЗУЗ Р.&nbsp;Кравчуком («Петро») та провідником ОУН Карпатського краю В. Сидором («Шелест»).

За словами К. Зарицької, Р. Шухевич за лінією організаційної роботи вважав за необхідне забезпечити надійність зв'язку керівних органів із середніми та низовими ланками підпілля ОУН, надати увагу збереженню кадрів, особливо СБ, тому що остання охороняє організацію від різних провокацій і проникнення до її лав більшовицької агентури.

Торкаючись внутрішнього життя в Радянському Союзі, «Тур» відзначив, що комуністична партія посилює свою діяльність на ідеологічному фронті, що економічні плани більшовиків розраховані на підготування до війни. Він також звернув увагу пропагандистів ОУН на потребу ширше використовувати у своїй роботі міжнародні стосунки. Р.&nbsp;Шухевич вважав, що зростання конфлікту між західними країнами і Радянським Союзом буде вирішено тільки війною.

«Тур» також висловив побажання, щоб ГОСП посилив виховну роботу з членами ОУН та організував розповсюдження націоналістичної літератури, особливо на сході України і серед українців-східняків у західному регіоні. Після зазначеної наради Р.&nbsp;Шухевич, разом із шефом ГВШ УПА «Лицарем», відійшов у Рогатинські ліси, де була «база для укриття керівного складу підпілля Галичини».

Тут він незабаром отримав неприємну вістку про арешт 21 вересня 1947&nbsp;р. в м. [[Ходорів]] його зв'язкової «Монети» (Катерини Зарицької), хоча спочатку йшлося про її загибель у перестрілці. Ця мужня жінка не дала себе схопити без боротьби і пострілом з пістолета вбила одного з нападників. В особі «Монети», яку він знав з роботи в ОУН ще з початку 1930-х років і зі Львівського процесу ОУН 1936&nbsp;p., P. Шухевич втратив не тільки близького друга, але й талановиту помічницю з питань організаційної роботи та забезпечення його зв'язком із керівними діячами.

У 1947&nbsp;p., враховуючи необхідність посилення керівництва визвольно-революційним рухом, а також загибель у 1944—1945&nbsp;pp. двох членів бюро проводу ОУН, Р. Волошина та Д. Маївського, Р. Шухевич призначив В. Кука своїм заступником на керівних посадах у проводі ОУН та УГВР. За словами В.&nbsp;Кука, йому було доручено керувати «Східними краями (ПЗУЗ, Поділля, східні області)». 1947 рік, у якому сили визвольного руху знову витримали потужні удари МДБ—МВС, Головний Командир УПА «Тарас Чупринка» оцінював загалом як вдалий для українського збройного підпілля. Про це він сказав у своєму святковому наказі від 14 жовтня 1947&nbsp;р. до «бійців і командирів УПА, членів визвольно-революційного підпілля». У ньому насамперед підведено підсумки п'ятирічної боротьби УПА як на «протинімецькому», так і на «протисовєтському» фронтах, загалом охарактеризованої успішною.

Особливо позитивно оцінював Р. Шухевич боротьбу УПА під «більшовицькою окупацією», починаючи з другої половини 1944&nbsp;р., коли, за його словами, йшлося про те, «бути чи не бути» українському народові". На думку Головного Командира УПА, українські повстанці та підпільники не дозволили «фізично винищити українській народ у передових лавах імперіалістичних фронтів», не дали можливості совєтам «вигнати українське населення на нові каторжні роботи в СРСР», а також зірвали спроби більшовиків «провести повне економічне пограбування народу шляхом загнання селянства в сталінський колгосп».

«Тарас Чупринка» вважав, що п'ятирічна героїчна боротьба УПА і визвольно-революційного підпілля&nbsp;— найгероїчніша доба історії України. Вітаючи повстанців і підпільників зі святковим днем УПА, Р. Шухевич був налаштований оптимістично і вважав, що «нові визвольні змагання» завершаться перемогою самостійницьких сил.

Що стосується радянської сторони, то, аналізуючи перебіг подій за листопад-грудень 1947&nbsp;p., Управління з перевірки партійних органів ЦК КП(б)У, хоч і відзначило активізацію боротьби з ОУН і УПА, але було вимушене визнати успішні дії українських повстанців у Дрогобицькій, Львівській, Рівненській, Станіславській і Тернопільській областях. Особливу занепокоєність влади викликала ліквідація збройним підпіллям у грудні 1947&nbsp;р. 13 голів і секретарів сільських рад, 12 кандидатів у депутати місцевих рад і 10 інших радянських працівників. Отож, невипадково 17 грудня 1947&nbsp;р. другий секретар ЦК КП(б)У Д. Коротченко надіслав до обласного керівництва телеграму з вказівками посилити боротьбу з ОУН і УПА.

Напружена праця в 1946—1947&nbsp;pp., дуже часте перебування у підземних сховищах, психічне перевантаження суттєво позначилися на стані здоров'я такої фізично загартованої людини як Р.&nbsp;Шухевич. Вже у червні 1947&nbsp;р. було організовано медичне обстеження «Тура» у львівського лікаря М. Лотовича. Його діагноз був невтішний: «пацієнт страждає на послаблення серцевих м'язів, катар шлунку, ревматизм суглобів». У 1948—1949&nbsp;pp. P. Шухевич зі своєю зв'язковою Г. Дидик нелегально пройшов курс лікування на курортах Одеси.

=== 1948 ===
Навесні 1948&nbsp;p. Р. Шухевич був занепокоєний тривалими суперечками в керівництві ОУН на ПЗУЗ (Волинь—Полісся) між крайовим провідником «Смоком»/«Чупринкою» (М.Козак) і провідником Східного краю ОУН «Одеса» С. Янішевським («Далекий», «Юрій»). Останній ще з кінця 1944&nbsp;р. звинувачував «Смока», котрий у той час був референтом СБ ОУН на ПЗУЗ, у безпідставному знищенні націоналістичних кадрів начебто за підозрою у співпраці з НКВС. Ця справа довгий час розслідувалася референтурою СБ Проводу ОУН і дії «Смока» було загалом визнано правильними, а&nbsp;«Далекого» закликали до організаційної дисципліни, але він не полишав конфлікту, продовжуючи ворогувати зі «Смоком».

Тоді «Тур» вирішив направити на ПЗУЗ колишнього політичного референта проводу ОУН Закерзонського краю В. Галасу («Орлан», «Зенон»). Останній у травні 1948&nbsp;р. зустрівся з Р. Шухевичем в Ілівському лісі недалеко від Львова. Як свідчив на допиті в МДБ В. Галаса, він був призначений делегатом Проводу ОУН на територію Волинської і Рівненської областей, отримавши завдання ліквідувати конфлікт між «Смоком» і «Далеким», зайнятися підбором кваліфікованих оунівських кадрів на ПЗУЗ, вжити заходів до покращення конспірації структур ОУН і активізувати їх діяльність.

Водночас Р. Шухевич дав вказівки В. Галасі «активізувати оунівську діяльність у північних районах Житомирської і Київської областей» та погодити це питання з «Лемішем» (В. Кук), котрий здійснював загальне керівництво працею ОУН у Східній Україні.

Однак ліквідувати конфлікт на ПЗУЗ виявилося нелегко і лише арешт МДБ у жовтні 1948&nbsp;р. «Далекого» нормалізував там ситуацію. А після загибелі в лютому 1949&nbsp;р. «Смока» Василь Галаса цілковито обійняв керівництво діяльністю ОУН на ПЗУЗ.

У середині 1948&nbsp;р. обидві сторони&nbsp;— самостійники і більшовики&nbsp;— ретельно готувалися до продовження боротьби. 1 червня цього ж року Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило розлогу постанову «Про поліпшення масово-політичної роботи, подальший розвиток колгоспного будівництва і ліквідацію залишків банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР». Цей документ мав на меті втягнути в радянське будівництво через колективізацію сільського господарства українське село і остаточно ліквідувати масову базу визвольно-революційного руху та підірвати його матеріальну базу.

Водночас перед органами МДБ і МВС ставилося завдання активізувати всі форми боротьби з ОУН і УПА, зосередивши основну увагу на "розробці та знищенні членів і функціонерів так званого «Центрального провода ОУН», а також «виявити і повністю ліквідувати бандгрупи та їх ватажків».

1-15 червня 1948&nbsp;р. на базі керівника Львівського крайового проводу ОУН «Федора» (З. Тершаковець) Р. Шухевич провів нараду з членами Проводу ОУН за участю «Петра» (Р. Кравчук), «Леміша» (В. Кук), «Лицара» (О. Гасин), «Шелеста» (В. Сидор). На ній було розглянуто два питання: про політичне і міжнародне становище, стан та завдання підпілля ОУН.

Як свідчив на допиті в МДБ уже згадуваний «Шпак» (3. Благий), за підсумками наради було складено таємну інструкцію, яку надсилали лише членам Проводу ОУН, а вони мали в усній формі довести її зміст до всіх керівних ланок підпілля.

В оцінці міжнародного становища учасники наради виходили з того, що загострення відносин між США і Радянським Союзом має в перспективі привести до війни між ними, тож [[український самостійницький рух]] має бути готовим до захоплення влади в Україні на випадок поразки більшовиків.

Характеризуючи стан визвольно-революційного підпілля, члени Проводу ОУН відзначили нестачу кадрів, здатних вирішувати основні завдання активної збройної боротьби з радянською владою та вести роботу серед населення західних областей у цьому напрямку. Було зазначено, що підпілля щоденно втрачає найбільш загартовані та перевірені кадри, а поповнення його лав в умовах конспірації та протидії більшовиків йде з великими труднощами. Щодня слабшає підтримка ОУН з боку населення, а серед окремих керівних працівників спостерігається падіння «бойового духу», що відзначив сам «Тур».

З огляду на зазначене, пропонувалося забезпечити рівномірне розміщення керівних кадрів з тим, щоб охопити всі терени західних областей досвідченими організаторами з високими моральними якостями, здатними вести роботу серед населення і зміцнювати моральний стан учасників визвольно-революційного підпілля. Було також ухвалено посилити вимогу до конспірації учасників підпілля.

Особливу увагу було звернуто на зміцнення структур СБ, залучення до них найкращих членів підпілля. Місцевим провідникам заборонялося переміщувати співробітників СБ без дозволу на це їх ділових зверхників. Поряд із цим референти СБ зобов'язувалися інформувати керівників підпілля з питань проникнення в їх середовище агентури МДБ.

Принципове значення мало вирішення питання про створення легальної мережі ОУН з учнівської та студентської молоді, котра після проходження націоналістичного вишколу мала поповнювати лави революційного підпілля.

Учасники наради зайняли жорстку позицію щодо колективізації сільського господарства: організаторів колгоспів та активістів, а також матеріальну базу таких господарств пропонувалося знищувати, а селян&nbsp;— закликати до активної протидії заходам колективізації.

Члени Проводу ОУН зійшлися на необхідності різко посилити націоналістичну діяльність у східному регіоні Україні: виявити серед членів ОУН жителів цього регіону і надіслати їх туди для роботи; організувати активну пропагандистську роботу серед мешканців східних областей, котрі працюють у західному регіоні, з метою залучення їх до лав ОУН.

Питання, розглянуті та схвалені членами Проводу ОУН 15 червня 1948&nbsp;p., звичайно, мали б зміцнити лави визвольно-революційного підпілля і посилити його відпорність тоталітарному режиму, але останній щодня нарощував зусилля у боротьбі з ОУН і УПА. При цьому більшовики не обмежувалися лише силовими акціями проти повстанців і підпільників. Їх постійним об'єктом було й населення західних областей, котре вони у різний спосіб намагалися відвернути від допомоги ОУН і УПА.

У середині літа 1948&nbsp;р. Бюро Інформації УГВР опублікувало інтерв'ю свого кореспондента з Головою Генерального Секретаріату УГВР «Р. Лозовським». Серед питань, на які давав відповіді Р.&nbsp;Шухевич, особливе значення мало роз'яснення ним причин переходу трьох груп вояків УПА із Закерзоння через територію Чехословаччини до американської зони окупації Німеччини у травні-жовтні 1947&nbsp;p., тому що в колах української еміграції ширилися чутки, що зазначені факти свідчать про згортання збройної боротьби ОУН і УПА.

«Р. Лозовський» категорично відкинув звинувачення у «капітуляції» перед ворогом чи втечі на еміграцію українських повстанців, а пояснив згаданий перехід неможливістю далі вести боротьбу в Закерзонні через спільні дії польських комуністів і радянської влади проти ОУН і УПА. При цьому він підкреслив, що «основна частина відділів УПА та революційних кадрів із-за так званої лінії Керзона літом 1947&nbsp;р. перейшла до так званої Української РСР, щоб тут продовжувати свою визвольно-революційну боротьбу за визволення України з-під панування окупантів».

У своєму інтерв'ю Роман Шухевич також наголосив на позиції УГВР, визвольного руху через «посилення більшовицької колективізаційної акції на західноукраїнських землях», що стало відчутним в 1948&nbsp;р. При цьому «Р. Лозовський» зауважив, що «український визвольно-революційний рух» бореться проти «більшовицької колгоспної системи» не тільки тому, що вона «є знаряддям варварської економічної й фізичної експлуатації українського селянства», а й через те, що «ця система є також засобом політичного підкорення українських селянських мас більшовицькій імперіалістичній кліці».

В останньому випадку мова йшла про те, що керівні кола ОУН і УПА гостро усвідомлювали прямий зв'язок між колективізацією сільського господарства в західному регіоні та продовженням боротьби визвольно-революційного руху з більшовицьким режимом, адже чільні представники останнього вважали, що «при індивідуальному господарстві» українським націоналістам «легше триматися».

Що стосується перспектив визвольно-революційної боротьби, то Р. Шухевич дивився на них з оптимізмом. Він вважав, що хоч більшовики завдали революційному підпіллю «значних утрат у людях», але вони не зуміли «ні розбити нашу підпільну організацію, ні скільки-небудь серйозно підірвати її силу, не добилися ніяких результатів на фронті ідейно-політичного наступу на український визвольний рух».

«Р. Лозовський» дав високу оцінку «революційним повстанським кадрам», котрі в «своїй сьогоднішній боротьбі спираються на величезний бойовий, конспіративний, організаційний і політичний досвід, що його вони здобули впродовж чотирьох років своєї боротьби в умовинах більшовицького режиму, а зокрема на досвід боротьби з МВД і МГБ». Він також висловив сподівання, що «сприятливим для справи нашого визволення буде й розвиток міжнародних подій» і наголосив, що український народ «не може послаблювати своєї боротьби тоді, коли, можливо, година його національного визволення вже не так то далеко».

Звичайно, наведений вище матеріал, який розраховувався на широке оприлюднення за кордоном, був надмірно оптимістичний, і це прекрасно розумів Р.&nbsp;Шухевич, котрий знав реальний стан справ, де шальки терезів у боротьбі схилялися на бік більшовиків, а визвольний рух зазнавав непоправної втрати кадрів.

4 листопада 1948&nbsp;р. органами МДБ було вбито провідника ОУН Львівського краю «Федора» (З. Тершаковець), на той час одного з найталановитіших керівників визвольно-революційного підпілля. З його діяльністю більшовики пов'язували активні диверсійні й терористичні дії ОУН і УПА в 1947—1948 pp. на території Львівської області, а також у північних частинах Дрогобицької та Станіславської областей. При цьому вони зазначали, що «Федора» призначив на посаду Провідника ОУН Львівського краю «особисто Шухевич».

За свідченням Г. Дидик, коли стало відомо про загибель «Федора», то Р. Шухевич був цим сильно занепокоєний і якось на конспіративній квартирі в с.&nbsp;Білогорщі сказав: "Нікого нема, залишився тільки «Наум»", тобто Осип Дяків, котрий заступив «Федора».

А незабаром ще одна кадрова втрата вразила «Тура»: 10 листопада 1948&nbsp;р. спецгрупа МДБ знищила керівника СБ Львівського краю ОУН Я. Дякона («Мирон»). За свідченнями [[Гасин Ольга Юріївна|Ольги Гасин]], дружини шефа ГВШ УПА, Р. Шухевич вважав Я. Дякона «одним із самих обдарованих молодих керівників СБ крайового проводу ОУН».

Від початку 1949&nbsp;р. тоталітарний режим продовжував завдавати ударів силам визвольно-революційного руху і цю обставину прекрасно розумів Р.&nbsp;Шухевич. 12 січня 1949&nbsp;р. на конспіративній квартирі у Львові відбулася розмова Головного Командира УПА з шефом ГВШ УПА О. Гасиним. Як свідчила на допиті в МДБ дружина О. Гасина Ольга, під час згаданої розмови йшлося про можливість «виникнення війни між англосаксами та Совєтським Союзом», а також про стан кадрів націоналістичного підпілля.

За словами Ольги Гасин, Р. Шухевич критикував її чоловіка за те, що він ще з 1944&nbsp;р. постійно прогнозував збройне зіткнення між колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції, але з його думкою «ніхто не рахується і війну не оголошує». Сам «Тур» так виклав свою точку зору: «Війна… між Совєтським Союзом і англосаксами може виникнути тоді, коли Америка і Англія підготують свій народ у ворожому наставленні, спрямованому проти Совєтського Союзу, а для цього необхідний тривалий період часу для перероблення свідомості людей, котрі в 1944—1945 pp. разом билися проти фашистської Німеччини та її васалів». Крім того, він вважав, що таку війну можна чекати лише через 5—7 років, а на цей час, на його думку, «нікого з підпільників на українських землях не залишиться».

Під час розмови Р. Шухевич та О. Гасин зійшлися на думці, що «націоналістичному підпіллю в умовах совєтської дійсності з кожним днем стає все важче працювати». Вони, за словами Ольги Гасин, також визнали, що з часу повернення радянської влади «на території західних областей знищені всі основні керівні кадри оунівського підпілля» і «особливо оунівському підпіллю колосальні збитки нанесені в 1948 p.». і це були, на жаль, не останні кадрові втрати ОУН і УПА.

=== 1949&nbsp;— початок 1950 ===
[[Файл:Chuprynka plan.png|thumb|300px|right|План розділу СРСР (1949), який приписували{{хто}} Роману Шухевичу]]
З огляду на кадрові втрати і постійне зростання переваги противника, керівне середовище визвольно-революційного руху дійшло висновку про доцільність згортання діяльності УПА як збройної формації. На підставі ухвали УГВР [[29 серпня]] [[1949]]&nbsp;р. Головний Командир УПА Р. Шухевич видав [[3 вересня]] [[1949]]&nbsp;р. наказ 4.2, згідно з яким усі підвідділи і штаби УПА тимчасово припиняли свою діяльність як бойові одиниці й органи управління. Від цього часу основний тягар боротьби з тоталітарним режимом покладався на підпілля ОУН, до якого увійшли військовики УПА, а бойові акції поступово відходили на другий план.

Це було дуже правильне рішення, адже ще наприкінці 1947&nbsp;p., посилаючи свого емісара В. Дишканта на зустріч із Р. Шухевичем, С. Бандера просив передати йому про необхідність «демобілізації УПА і зведення до мінімуму бойових виступів, які приносять більше шкоди, ніж користі». Головне завдання для революційного підпілля: «витримати і ще раз витримати».

Хоч В. Дишканта 1948&nbsp;р. по дорозі до України схопили у Варшаві і передали МДБ УРСР, але ті пропозиції, які він мав передати Р. Шухевичу, були останнім усвідомлені самостійно, про що свідчить наказ Ч.2 від 3 вересня 1949&nbsp;р.

Тим часом відсутність підтримки іззовні змусила керівництво визвольно-революційним рухом оприлюднити за кордоном «Звернення воюючої України до всієї української еміграції» (жовтень 1949&nbsp;p.). Під цим документом стояв підпис Голови Генерального Секретаріату УГВР і Головного Командира УПА «Р.&nbsp;Лозовського-Чупринки».

Цей документ було адресовано, звичайно, не лише українській еміграції; він мав також переконати, головним чином, світову спільноту в тому, що уникнути війни з Радянським Союзом неможливо і що «…єдиний для світу порятунок&nbsp;— це якнайскоріше й повне знищення російсько-більшовицького імперіалізму на його теперішніх вихідних позиціях».

Хоч «Звернення…» було наповнене оптимізмом, проте воно, на нашу думку, свідчило про катастрофічне танення сил визвольно-революційного руху в&nbsp;Україні. І Р. Шухевич це відчував, хоч усе своє життя підтримував у свідомості своїх соратників потребу продовження безкомпромісної боротьби з більшовицьким режимом.

Такою є нелегка доля кожного політичного керівника, котрий не може за будь-яких причин зневірятись у досягненні поставленої мети, якій присвятив своє життя, тому повинен йти до кінця, хоч він і приведе його у вічність. Цей трагічний шлях і обрав «Тарас Чупринка».

24 жовтня 1949&nbsp;р. у Львові сталася подія, яка фатально вплинула на долю Р. Шухевича. Наступного дня перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов надіслав повідомлення Й. Сталіну про те, що «в своїй квартирі бандитами був по-звірячому вбитий український письменник [[Галан Ярослав Олександрович|Галан Я. А.]]». Звичайно, провина за цей акт покладалася на націоналістичне підпілля.

Кремль нервово зреагував на повідомлення з Києва. Терміново до Й. Сталіна було викликано заступника шефа МДБ СРСР генерал-лейтенанта Сєлівановського. Йому було вказано на незадовільну «роботу органів держбезпеки по боротьбі з бандитизмом у Західній Україні». Незабаром Сєлівановський разом зі своїм колегою П. Судоплатовим вилетіли в Україну. Як згадував П. Судоплатов, йому було «наказано зосередитися на розшуку ватажків бандерівського підпілля та їх ліквідації».

16 листопада 1949&nbsp;p. Управління 2-Н МДБ УРСР склало розлогу довідку «на керівника оунівського підпілля в західних областях УРСР&nbsp;— члена Центрального „Проводу“ ОУН Шухевича Р. Й.». У цьому документі зазначалося, що «Шухевич залишається одним із провідних організаторів і керівників банд оунівського підпілля в Україні та користується великим авторитетом в Закордонному бюро Центрального „Проводу“ ОУН і особливо у Бандери Степана». Підкреслювалося також, що він «сильний оунівський конспіратор». У довідці детально говорилося про склад родини «Тура», місця його переховування. Вважалося, що зараз Р. Шухевич перебуває десь на кордоні Львівської і Дрогобицької областей, у так званому Ілівському лісі та розташованих навколо нього населених пунктах.

Важко сказати, чи знав Головний Командир УПА, що полювання за ним стало завданням надзвичайної державної ваги для органів держбезпеки і вступило у вирішальну стадію. Але є свідчення того, що він не дуже цим переймався і був зосереджений на вирішенні завдань зміцнення позицій визвольно-революційного руху та продовження боротьби з більшовиками.

Останні думки Р. Шухевича із зазначених вище питань відображені в його листі-інструкції своїй колишній зв'язковій О. Ільків («Роксоляна»), котра мала виїхати для організаційної праці в східні області України. Цей лист було вилучено 16 березня 1950&nbsp;р. органами МДБ при обшуку конспіративної квартири «Роксоляни».

Як свідчить зміст листа, «Тур» вважав, що від СУЗ (Східні Українські Землі) залежить майбутнє України, і що ОУН вже низку років прагнула працювати на Сході «з більшими чи меншими успіхами». Тому Р. Шухевич схвально оцінював прагнення «Роксоляни» «добитися до СУЗ».

Перед тим, як сформулювати перед О. Ільків основні завдання її діяльності у східному регіоні України, «Тур» звернув її увагу на сучасні міжнародні стосунки. Висловлюючи офіційну точку зору ОУН, він наголосив на можливості війни між західними країнами і Совєтським Союзом&nbsp;— через кілька років або дуже швидко,&nbsp;— але підкреслив, що ставку на це робити не можна.

Р. Шухевич також відзначив, що від 1947&nbsp;р. «громадська думка всього світу починає схилятися до нас все більше і більше», а тому головне завдання визвольно-революційного руху «протриматися до війни» і продемонструвати таку здатність до боротьби, щоб із нею рахувалися західні країни у разі поразки Совєтського Союзу.

Наставляючи «Росксоляну» до праці на східних теренах, Р. Шухевич рекомендував їй: протриматися до війни і не долучатися ні в яку освітню чи політичну роботу; якщо прийде до розвалу совєтської влади, то треба організувати й агітувати українців до проголошення гасел «Самостійної України»; Україну треба проголошувати від імені УГВР; залучати до національної роботи сільську і міську інтелігенцію, котра розмовляє українською мовою.

На останок «Тур» підкреслив, що коли «Роксоляні» вдасться впоратися з поставленими перед нею завданнями, то це буде вагоміше, «ніж робота і смерть тисяч наших повстанців».

Хоч ми знаємо, що виїзд «Роксоляни» на схід України не відбувся, але лист-інструкція Р. Шухевича становить великий інтерес, бо в ньому зафіксовані останні думки керівника українського визвольно-революційного руху щодо місця і ролі східного регіону в боротьбі за самостійну Україну.

Тим часом емдебісти настирливо шукали місце переховування Р.&nbsp;Шухевича та лінії зв'язку до нього. Наприкінці лютого 1950&nbsp;р. вважалося, що він ховається десь на стику адміністративних кордонів Глинянського, Перемишлянського і Бібрського районів Львівської області, і в цій місцевості планували провести спецоперацію з метою його захоплення. Водночас велася робота і по Львову, де часто перебував «Тур». Саме тут через свого аґента «Поліну» співробітники МДБ натрапили на одну із зв'язкових Р. Шухевича, [[Гусяк Дарія Юріївна|Дарію Гусяк]] («Дарка», «Нуся»). З березня 1950&nbsp;р. за допомогою «Поліни» Д. Гусяк було схоплено, і вона стала об'єктом енергійної оперативної розробки. Але «Нуся», незважаючи на тортури та знущання над її матір'ю, трималася на допитах дуже мужньо.

Тоді емдебісти вдалися до провокаційної комбінації, так званої «внутрішньокамерної» розробки, коли Д. Гусяк посадили до камери, де перебувала під виглядом підпільниці агент «Роза» (А. Фроляк). Остання зуміла швидко увійти у довір'я до «Нусі», особливо згадавши «Монету» (К. Зарицька), котра начебто сиділа в сусідній камері. Коли Д. Гусяк дізналася, що нібито «Розу» звільняють за відсутністю доказів, то фатально згодилася передати через неї записку на адресу Н. Хробак, котра мешкала в с. Білогорща Брюховицького району, де в цей час переховувався Р. Шухевич. У записці, зокрема, говорилося: «основне питання&nbsp;— це про ШУ і ДІ». Так, о 22.00 4 березня 1950&nbsp;р. фактично стало відомо про місце перебування «Тура».

=== Останній бій і смерть Романа Шухевича ===
[[Файл:Надгробок Романа Шухевича на Личаківському цвинтарі.jpg|міні|Надгробок Романа Шухевича на [[Личаківський цвинтар|Личаківському цвинтарі]] у [[Львів|Львові]]]]
У ніч з [[4 березня|4]] на [[5 березня]] [[1950]]&nbsp;р. терміново розробляється «План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації „Вовка“», який затвердили заступник міністра держбезпеки УРСР [[Дроздов Віктор Олександрович|Віктор Дроздов]] і представник МДБ СРСР генерал-лейтенант [[Судоплатов Павло Анатолійович|П. Судоплатов]]. Водночас був створений оперативний штаб у складі В.Дроздова, П.Судоплатова, начальника УМДБ Львівської області полковника [[Майструк Володимир Федорович|В.Майструка]] і начальника Внутрішніх військ МДБ Української округи генерал-майора Фадєєва. До операції залучалися оперативні резерви 62 СД ВВМДБ у Львові, штабу Української прикордонної округи і Управління міліції м. Львова, а також військової сили (600 бійців), котрі були задіяні для зачищення місцевості на стику [[Глинянський район|Глинянського]], [[Перемишлянський район|Перемишлянського]] та [[Бібрський район|Бібрського районів]] Львівської області.

Оскільки не було точних даних, де саме шукати «Вовка», то для захоплення було накреслено п'ять об'єктів: 9 будинків у с. [[Білогорща]] та його околицях, де мав би переховуватися Р. Шухевич, його зв'язківці та бойовики охорони. Весь цей район підлягав блокуванню до 6.50 5 березня 1950&nbsp;р. Підготували також мобільний резерв на автомашинах у складі майже 350 вояків на випадок отримання нових даних про місця укриття «Вовка»<ref>План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації «Вовка». 4—5 березня 1950&nbsp;р.&nbsp;— ГДА СБУ, ф. 13, спр. 372, т. 65, арк. 270—278.</ref>. Загальна кількість учасників операції становила до ''тисячі'' осіб і почалася вона близько 8.00 5 березня 1950&nbsp;р. Одній з оперативних груп вдалося схопити сина Н. Хробак Данила, який випадково вибіг з хати. Від нього дізналися адресу будинку його сестри Г. Конюшик, який був місцем переховування Р. Шухевича. Як пише [[кук Василь Степанович|В. Кук]], «Тур» уже вирішив увечері 5 березня 1950&nbsp;р. змінити місце свого постою і ще [[3 березня]] відправив своїх охоронців «Зенка» і «Левка» перевірити надійність нового укриття<ref>''Кук В''. Генерал-хорунжий Роман Шухевич. Головний командир УПА.&nbsp;— Львів, 2005&nbsp;.&nbsp;— С. 69.</ref>. Коли група офіцерів Управління 2-Н і Львівського управління МДБ УРСР у супроводі бійців охорони підійшли до помешкання Г. Конюшик, їм двері відчинила [[Дидик Галина|Галина Дидик]], яка назвалася Стефанією Кулик. Але емдебісти впізнали Галину Дидик і увійшли до будинку. Їй було запропоновано, щоб «Роман Шухевич, який переховується разом з нею, здався і щоб вона посприяла цьому, тоді їм буде збережене життя»<ref>''Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С.'' «Повстанська розвідка діє точно й відважно…». Документальна спадщина розділів спеціального призначення ОУН та УПА. 1940-1950-ті роки. // Національна академія Служби Безпеки України. Український інститут військової історії.&nbsp;— К., 2006,&nbsp;— С. 114.</ref>.

Тим часом МДБбісти розпочали розшук у будинку, хоча впевненості в них щодо присутності в цей час у цьому приміщенні Р. Шухевича не було. Як стверджують сучасні дослідники Д. Вєдєнєєв та Г. Биструхін, «криївка» Головного Командира УПА була добре замаскована і, на їхню думку, «в такому сховищі можна було пересидіти обшук, не виявивши себе.» Але можливо, вперше опинившись у такому надзвичайно складному становищі, напружені нерви «Тура» не витримали й він, почувши кроки на східцях, вистрілив через дерев'яну перегородку «криївки» і з пістолетом у руках здійснив спробу прориву. При цьому Р. Шухевич пострілом убив начальника відділення Управління 2-Н МДБ УРСР майора О. Ревенка і збив з ніг полковника В. Фокіна, заступника начальника УМДБ у Львівській області. Але на виході з будинку його вбили автоматною чергою<ref>''Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С.'' «Повстанська розвідка діє точно й відважно…»&nbsp;— С. 114—115.</ref>.

У записці по «ВЧ», яку 5 березня 1950&nbsp;р. терміново надіслали П. Судоплатов, В. Дроздов і В. Майструк на ім'я міністра державної безпеки СРСР [[Абакумов Віктор Семенович|Віктора Абакумова]] й міністра держбезпеки УРСР М. Ковальчука, стисло повідомлялося, що Р. Шухевич «вчинив збройний спротив, відкрив вогонь з автомата» і&nbsp;"попри вжиті заходи до захоплення живим, в ході перестрілки був убитий сержантом 8 CP 10 СП ВВ МДБ". У документі також повідомлялося, що тіло Р.&nbsp;Шухевича впізнали його син Юрій, колишня зв'язкова Проводу ОУН [[Зарицька Катерина Миронівна|Катруся Зарицька]] («Монета») та колишній господарський референт Проводу ОУН 3.&nbsp;Благий («Шпак»)<ref>Записка до ВЧ генерал-лейтенанта П. Судоплатова, генерал-майора В. Дроздова і полковника В. Майструка шефу МДБ СРСР В. Абакумову і шефу МДБ УРСР М. Ковальчуку про ліквідацію організатора і керівника націоналістичного підпілля в західних областях України Р. Шухевича. 5 березня 1950&nbsp;р.&nbsp;— ГДА СБУ, ф. 65, спр. С-9079, т. 8, арк. 117—180.</ref>.
[[Файл:Shuhevych zagybel.jpg|300px|right|thumb|Посмертне фото. 5 березня 1950&nbsp;р.]]

Так завершилася довготривала, фактично розпочата з 1944—1945&nbsp;pp., операція спецслужб Радянського Союзу з ліквідації керівника українського визвольного руху Романа Шухевича. Його загибель стала непоправною втратою для українського визвольно-революційного руху. З огляду на авторитет генерала, замінити його на керівних посадах революційного підпілля було практично неможливо. Як справедливо зазначив генерал МДБ П. Судоплатов, «після смерті Шухевича рух спротиву в Західній Україні пішов на спад і незабаром згас». Високий чин МДБ СРСР також визнав, що Р. Шухевич був людиною незвичайної хоробрості, мав досвід конспіративної діяльності та зумів впродовж семи років «займатися активною підривною діяльністю»<ref>''Судоплатов П''. Разведка и Кремль. Записки нежелательного свидетеля. Букинистическое издание.&nbsp;— M., 1996.&nbsp;— С. 305. {{ref-ru}}</ref>.

Тим часом закордонні організації українського самостійницького руху тривалий час не мали інформації про долю Р. Шухевича. Як згадує у своїй праці [[Шанковський Лев|Лев Шанковський]], широкі маси української еміґрації лише через сім місяців дізналися про загибель керівника націоналістичного підпілля в&nbsp;Україні. А першою у світі повідомила про смерть генерала «Тараса Чупринки» американська агенція «[[Associated Press]]» [[21 жовтня]] 1950&nbsp;р.<ref>''Шанковський Л''. Історія Українського війська. Друге доповнене видання.&nbsp;— К., 1991&nbsp;— С. 184—185.</ref> Від цього часу на всіх теренах, де перебувала українська еміграція, розпочалися жалобні академії та робилися офіційні заяви, присвячені пам'яті Головного Командира УПА.

== Нагороди і почесні звання ==

* Згідно з Постановою УГВР від 7.07.1950&nbsp;р,. Голова Генерального секретаріату УГВР Роман Шухевич&nbsp;— «Лозовський» нагороджений Золотим хрестом заслуги УПА.
* Згідно з Постановою УГВР від 7.07.1950&nbsp;р., Головний командир УПА генерал-хорунжий УПА Роман Шухевич&nbsp;— «Тарас Чупринка» нагороджений Золотим хрестом бойової заслуги УПА 1 класу<ref>[http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Uvr/2007_10.pdf Віталій Манзуренко. Роль Романа Шухевича у створенні нагородної системи УПА] Зчитано 04.08.2011</ref><ref>М. Литвин, К. Науменко, Збройні сили України першої пловини XX століття. Генерали і адмірали.&nbsp;— Львів—Харків, 2007.&nbsp;— С. 216.</ref>.
* [[12 жовтня]] [[2007]] року указом Президента України [[Віктор Ющенко|В.Ющенка]] «за визначний особистий внесок у національно-визвольну боротьбу за свободу і незалежність України та з нагоди 100-річчя від дня народження та 65-ї річниці створення Української повстанської армії» посмертно нагороджений званням [[Герой України|Героя України]]<ref name="N965/2007" />. У жовтні 2009 року [[Донецький окружний адміністративний суд]] відмовився розглядати скаргу приватної особи на цей Указ, оскільки він не порушує прав позивача<ref name=":2">{{Cite news|title=Донецький суд визнав незаконним присвоєння Шухевичу звання Героя|url=https://www.radiosvoboda.org/a/2020271.html|work=Радіо Свобода|date=2010-04-21|accessdate=2023-06-30|language=uk|first=Радіо|last=Свобода}}</ref>. Після приходу до влади проросійського Президента [[Янукович Віктор Федорович|Януковича]], 21 квітня 2010 р. [[Донецький апеляційний адміністративний суд]] задовольнив апеляцію і визнав незаконним Указ про присвоєння звання Героя України головнокомандувачу Української повстанської армії Роману Шухевичу, оскільки той не був громадянином України<ref name=":2" />. Це рішення було піддане критиці, зокрема прихильниками президента Ющенка та націоналістами<ref>{{Cite web|url=http://dt.ua/LAW/donetske_pretsedentne_pravo-59958.html|title=Донецьке «прецедентне» право (Зеркало недели, 24 квітня 2010)|accessdate=3 серпня 2012|archiveurl=https://archive.today/20120803170654/http://dt.ua/LAW/donetske_pretsedentne_pravo-59958.html|archivedate=3 серпня 2012|deadurl=yes}}</ref>. У серпні 2011 р. [[Вищий адміністративний суд України]] залишив у силі рішення апеляції про скасування президентського указу<ref name=":3" />.
* У відповідь на позбавлення звання Герой України низка міст західної України присвоїла Романові Шухевичу звання почесного громадянина. Так, [[16 березня]] [[2010]] року він отримав звання «[[Почесні громадяни Хуста|Почесний громадянин міста Хуст]]», [[30 квітня]]&nbsp;— «[[Почесні громадяни Тернополя|Почесний громадянин міста Тернопіль]]», [[25 березня]]&nbsp;— [[Надвірна#Почесні громадяни|Почесний громадянин міста Надвірна]]<ref>{{cite web
 |url          =http://nadvirnamr.gov.ua/shukhevych-roman/
 |назва          =Шухевич Роман
 |прізвище          =
 |ім'я          =
 |дата          =
 |вебсайт          =[[Надвірнянська міська рада]]
 |видавець          =
 |дата-доступу          =05.06.2021
 |archive-date          =5 червня 2021
 |archive-url          =https://web.archive.org/web/20210605174011/http://nadvirnamr.gov.ua/shukhevych-roman/
 }}</ref>, [[6 травня]]&nbsp;— «[[Почесні громадяни Івано-Франківська|Почесний громадянин міста Івано-Франківськ]]», [[7 травня]]&nbsp;— «[[Почесні громадяни Львова|Почесний громадянин міста Львів]]»<ref>{{Cite web |url=http://www.zaxid.net/newsua/2010/8/23/184636/ |title=Бандера став почесним громадянином міста Долина на Прикарпатті |accessdate=23 серпня 2010 |archiveurl=https://archive.today/20130703120141/http://www.zaxid.net/newsua/2010/8/23/184636/ |archivedate=3 липня 2013 |deadurl=yes }}</ref>, [[13 січня]] [[2011]] року&nbsp;— «[[Почесні громадяни Теребовлі|Почесний громадянин міста Теребовля]]»<ref>{{Cite web |url=http://www.zaxid.net/newsua/2011/1/13/141530/ |title=Бандера і Шухевич стали почесними громадянами Теребовлі |accessdate=13 січня 2011 |archiveurl=https://archive.today/20130703115504/http://www.zaxid.net/newsua/2011/1/13/141530/ |archivedate=3 липня 2013 |deadurl=yes }}</ref>, [[24 лютого]] [[2011]] року&nbsp;— «[[Почесні громадяни Бережан|Почесний громадянин міста Бережани]]»<ref>{{Cite web |url=http://misto.ber.te.ua/index.php/pochesni-gromadyani-mberezhani |title=Почесні громадяни міста Бережани |accessdate=19 серпня 2013 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130816004326/http://misto.ber.te.ua/index.php/pochesni-gromadyani-mberezhani |archivedate=16 серпня 2013 |deadurl=yes }}</ref>, [[28 жовтня]]&nbsp;— «Почесний громадянин міста [[Вараш]]а»<ref>[http://kuznetsovsk-rada.gov.ua/vizitka.aspx?id=people Почесні громадяни міста] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160129022646/http://kuznetsovsk-rada.gov.ua/vizitka.aspx?id=people |date=29 січня 2016 }} // Сайт Варашської міської ради</ref>.

=== Мапа почесних звань ===
{{Карта розташування+|Україна|width=1100|float=center|caption=Мапа міст, у яких Романа Шухевича визнано почесним громадянином. Легенда позначок:
* більшого розміру — міста (з підписом, якщо населення понад 25 тис. осіб); 
* меншого розміру — села, селища і смт|places=
  {{Карта розташування~|Україна|lat_deg=48|lat_min=10|lon_deg=23|lon_min=17|position=top|label=<s>Хуст</s>}}
  {{Карта розташування~|Україна|lat_deg=49|lat_min=33|lon_deg=25|lon_min=35|position=right|label=Тернопіль}}
  {{Карта розташування~|Україна|lat_deg=48|lat_min=55|lon_deg=24|lon_min=42|position=right|label=Івано-Франківськ}}
  {{Карта розташування~|Україна|lat_deg=48|lat_min=32|lon_deg=25|lon_min=02|position=left|label=Коломия}}
  {{Карта розташування~|Україна|lat_deg=49|lat_min=49|lon_deg=24|lon_min=00|position=right|label=Львів}}
  {{Карта розташування~|Україна|lat_deg=49|lat_min=17|lon_deg=23|lon_min=25|position=bottom|label=Борислав}}
  {{Карта розташування~|Україна|lat_deg=49|lat_min=18|lon_deg=25|lon_min=41|position=right|label=Теребовля}}
  {{Карта розташування~|Україна|lat_deg=49|lat_min=16|lon_deg=23|lon_min=30|position=left|label=Трускавець}}
  {{Карта розташування~|Україна|lat_deg=49|lat_min=26|lon_deg=24|lon_min=56|position=top|label=Бережани}}
  {{Карта розташування~|Україна|lat_deg=51|lat_min=20|lon_deg=25|lon_min=51|position=right|label=Вараш}}
  {{Карта розташування~|Україна|lat_deg=48|lat_min=38|lon_deg=24|lon_min=35|position=right|label=Надвірна}}
}}

== Сімейне життя ==
{{main|Шухевичі}}
[[Файл:Роман Шухевич з дружиною.jpg|thumb|250px|Роман Шухевич з дружиною Наталією Березинською, [[1930]] рік]]
У [[1930]], після звільнення від служби в польській армії, Роман Шухевич одружився з дочкою пароха села [[Оглядів]], [[Березинська-Шухевич Наталія Романівна|Наталією Березинською]] ([[1910]]&nbsp;—[[2002]]). Там [[28 березня]] [[1933]] у них народився син [[Шухевич Юрій Романович|Юрій]]. Після окупації [[Західна Україна|Західної України]] большевиками Наталія Шухевич із сином, щоб не потрапити в тюрму, перейшла нелегально кордон і добралася до [[Краків|Кракова]], де зустрілась із чоловіком. Тут [[16 жовтня]] [[1940]] народилася їхня дочка [[Шухевич Марія|Марія]]. Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] у [[липень|липні]] [[1941]] Шухевич перебралася до Львова. Тут із двома дітьми проживала до арешту [[17 липня]] [[1945]].

[[Файл:Родина Романа Шухевича.jpg|thumb|250px|left|Родина Романа Шухевича: дружина Наталія, Юрко, донька Марійка.]]
Посада Головного Командира Української Повстанської Армії вплинула на подальшу долю родини Шухевича. Його батьків, Йосипа ([[1879]]–[[1948]]) та Євгенію ([[1883]]–[[1956]]) Шухевичів, радянські спецслужби тримали під постійним наглядом, поки ті мешкали у&nbsp;Львові. Коли стало зрозуміло, що [[МҐБ]] не зможе використати батька для арешту сина, то його, тяжко хворого, відправили на заслання у [[Кемеровська область|Кемеровську область]], де він помер у 1948&nbsp;р. Мати Євгенія була заслана до [[Казахстан]]у, де і померла 30 червня 1956 р.

Брата '''[[Шухевич Юрій Йосипович|Юрія]]''' ([[1910]]&nbsp;— 24—26 червня [[1941]]), [[інженер]]а-[[геодезист]]а, [[НКВД]] замордувало у [[Тюрма на Лонцького|львівській тюрмі на вул. Лонцького]] (сучасна вул. С. Бандери, 1) у червні 1941 р.

[[Файл:Роман Шухевич із сестрою.jpg|thumb|250px|Роман Шухевич із сестрою Наталією.]]
Сестра '''[[Шухевич Наталія Йосипівна|Наталія]]''' ([[1922]]&nbsp;— 21 лютого [[2010]]), студентка [[Львівський медінститут|Львівського медінституту]], була заарештована [[7 вересня]] 1940 р. і засуджена на процесі 59 членів ОУН на 10 років каторжних робіт на лісоповалі на Уралі й 5 років заслання в Казахстан, де вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, балкарцем Муталіфом Геграєвим. Після весілля подружжя переїхало на батьківщину чоловіка&nbsp;— до столиці [[Кабардино-Балкарія|Кабардино-Балкарії]], [[Нальчик]].

Дружину Шухевича [[Березинська-Шухевич Наталія Романівна|Наталію]] заарештували 17 липня 1945 р. Обох дітей від неї забрали й віддали до дитячого будинку в м. [[Чорнобиль]]. Згодом Наталя зі своєю матір'ю Осипою також була відправлена на заслання, а діти&nbsp;— син Юрій та дочка Марія&nbsp;— були передані до дитячого будинку в Донецьку. Згодом Юрія було ув'язнено, і він перебував у таборах понад 32 роки. Сьогодні [[Шухевич Юрій-Богдан Романович|Юрій Шухевич]]&nbsp;— відомий громадсько-політичний діяч та дисидент<ref>Арсенич П. Рід Шухевичів.&nbsp;— Івано-Франківськ: Нова зоря, 2005.&nbsp;— С. 159, 207, 243—250.</ref>.

== Музичні захоплення ==
1928 року у Львові організовується студентський квартет «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси») під орудою [[Козак Євген Теодорович|Євгена Козака]]. За фортепіано у цьому квартеті був Роман Шухевич, а одним із солістів&nbsp;— його рідний брат [[Шухевич Юрій Осипович|Юрій Шухевич]]<ref>{{Cite web |url=http://www.gk-press.if.ua/node/10782 |title=Як танго підкорило Галичину |accessdate=30 січня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140201231752/http://www.gk-press.if.ua/node/10782 |archivedate=1 лютого 2014 |deadurl=yes }}</ref>.

== Вшанування пам'яті ==
* [[2003]] року в околицях місця, де спалили тіло Романа Шухевича, поставили пам'ятний хрест.
* [[2005]] року в результаті пошуку в річці [[Збруч]], в яких брали участь дві бригади водолазів, знайшли обгорілі людські кістки. Тепер слово за експертами, які повинні ідентифікувати ДНК останків та порівняти їх з ДНК сина генерала Шухевича&nbsp;— Юрія. Наразі результатів ще не має.

:* [[13 жовтня]] [[2005]] р. на тому місці урочисто відкрили пам'ятний знак.
:* 14.10.2017 р. від імені Координаційної ради з ушанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у Львові Золотий хрест заслуги УПА (№&nbsp;006) та Золотий хрест бойової заслуги УПА 1 класу (№ 006) передані Марії Шухевич-Трильовській, дочці та Юрію Шухевичу, сину Романа Шухевича&nbsp;— «Тараса Чупринки».

* Роман Шухевич&nbsp;— одна з найпопулярніших особистостей на [[Західна Україна|Західній Україні]]. Про Шухевича знято фільм [[Янчук Олександр Спиридонович|Олеся Янчука]] «[[Нескорений (фільм, 2000)|Нескорений]]». Генерал-хорунжому Української Повстанської Армії присвячена пісня [[Хорунжий (пісня)|«Хорунжий»]] (слова і музика [[Покальчук Олег|Олега Покальчука]])<ref>{{Cite web |url=http://www.pisni.org.ua/songs/7969.html |title=пісня «Хорунжий» на pisni.org.ua |accessdate=31 липня 2011 |archive-date=10 лютого 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110210063745/http://www.pisni.org.ua/songs/7969.html }}</ref>.
* Іменем Шухевича названо [[Список пластових куренів|25 курінь]] [[Улад пластунів-юнаків та пластунок-юначок|УПЮ]] станиці [[Стрий]].
* Також іменем Романа Шухевича названо [[Всеукраїнське братство ОУН-УПА|Всеукраїнське братство ОУН-УПА імені генерал-хорунжого Романа Шухевича]].
* Рішенням [[Рівненська обласна рада|Рівненської обласної ради]] 2017 рік у Рівненській області оголошено Роком [[Українська повстанська армія|Української Повстанської Армії]] та головнокомандувача УПА Романа Шухевича<ref>[http://oblrada.rv.ua/documents/rishennya/7_sklikannya.php?SECTION_ID=171&ELEMENT_ID=14392 Рівненська обласна рада. Сьоме скликання (Десята сесія) Р І Ш Е Н Н Я від 17 березня 2017 року №&nbsp;532 «Про оголошення 2017 року у Рівненській області Роком Української Повстанської Армії та головнокомандувача УПА Романа Шухевича»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170610012411/http://oblrada.rv.ua/documents/rishennya/7_sklikannya.php?SECTION_ID=171&ELEMENT_ID=14392 |date=10 червня 2017 }}.</ref>
* 2011 року рішенням Бориславської міської ради надано звання «Почесний громадянин Борислава» (посмертно)<ref>{{Cite web |url=https://boryslavrada.gov.ua/pochesni-hromadiany-boryslava/ |title=Почесні громадяни Борислава |accessdate=20 липня 2021 |archive-date=20 липня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210720035112/https://boryslavrada.gov.ua/pochesni-hromadiany-boryslava/ }}</ref>.

=== Акції ===
Молодь пам'ятає Шухевича.

=== Школи ===
16 серпня 2019 на сесії міської ради Івано-Франківську гімназію № 2 перейменовано на [[ліцей Івано-Франківської міської ради імені Романа Шухевича]].<ref>{{cite web | url = https://gk-press.if.ua/u-frankivsku-z-yavylys-litseyi-imeni-guryka-shuhevycha-ta-chornovola/ | title = У Франківську з’явились ліцеї імені Гурика, Шухевича та Чорновола | publisher = Галицький Кореспондент | author =  | date = 16 серпня 2019 | accessdate =  | language =  | archive-date = 13 серпня 2020 | archive-url = https://web.archive.org/web/20200813200205/https://gk-press.if.ua/u-frankivsku-z-yavylys-litseyi-imeni-guryka-shuhevycha-ta-chornovola/ }}</ref>

=== Стадіони ===
5 березня 2021 року на сесії Тернопільської міської ради ухвалено рішення про присвоєння назви міському стадіону «[[Тернопільський міський стадіон імені Романа Шухевича]]».<ref>{{Cite web |url=https://www.pravda.com.ua/news/2021/03/5/7285691/ |title=Тернопільський стадіон носитиме ім'я Шухевича |accessdate=11 березня 2021 |archive-date=11 березня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210311150856/https://www.pravda.com.ua/news/2021/03/5/7285691/ }}</ref>

=== Станції ===
[[Романа Шухевича (станція швидкісного трамвая)|Станція Романа Шухевича]] у [[Київ|Києві]]

=== Музеї ===
[[Файл:Білогорща Дім-музей Романа Шухевича.jpg|міні|[[Меморіальний музей Романа Шухевича]] у [[Білогорща|Білогорщі]]]]
Згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від [[20 серпня]] [[1991]] року «Про створення музею командувача УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича», [[23 жовтня]] [[2001]] року у [[Львів|Львові]] на [[Вулиця Білогорща|вулиці Білогорща]], 76, у колишньому підпільному штабі ОУН, де загинув Шухевич, було урочисто відкрито [[меморіальний музей Романа Шухевича]]. [[5 березня]] [[2009]] року навпроти нього відкрили пам'ятник генералу (скульптор Ярослав Скакун, архітектор Володимир Сачко)<ref>{{cite web|url = https://city-adm.lviv.ua/news/culture/4523-2009-03-05|назва = На місці загибелі Романа Шухевича відкрили пам'ятник генерал-хорунжому УПА|автор = Андрій Яремко|мова = |дата = 5 березня 2009|вебсайт = city-adm.lviv.ua|видавець = [[Львівська міська рада]]|url-архіву = https://web.archive.org/web/20211002182837/https://city-adm.lviv.ua/news/culture/4523-2009-03-05|дата-архіву = 2 жовтня 2021|мертвий-url = ні|дата-доступу = 2 жовтня 2021}}</ref>.<br/>
01.01.2024 унаслідок влучання російського БпЛА будівля музею була повністю зруйнована.<ref>[https://loda.gov.ua/news/88545 ''Львівська обласна військова адміністрація: Знищений музей''].2024-01-01</ref> Втрачено деякі меморіальні речі генерала: стіл, крісла, фортепіано, фотель, погруддя Романа Шухевича авторства [[Михайло Черешньовський|Михайла Черешньовського]] та скульптура [[Бандера Степан Андрійович|Степана Бандери]] авторства [[Троцько Ярослав Петрович|Ярослава Троцька]]. Решту [[Експонат]]ів від початку повномасштабної війни перенесли в інше місце.

[[30 червня]] [[2007]] року у селі [[Тишківці]] Івано-Франківської області урочисто відкрили [[Будинок-музей родини Шухевичів]]<ref>{{Cite web |url=http://www.museum.if.ua/museums/r6/63.html |title=Музей історії села та визвольних змагань імені Романа Шухевича на сайті «Музейне коло Прикарпаття» |accessdate=31 липня 2011 |archive-date=15 січня 2011 |archive-url=https://web.archive.org/web/20110115063416/http://museum.if.ua/museums/r6/63.html }}</ref>.

Тоді ж відкрито музей «Конспіративна квартира Романа Шухевича у [[Княгиничі (Івано-Франківський район)|Княгиничах»]], що в Івано-Франківській області<ref>[http://www.gnr.kiev.ua/heroic/shuxevych_4.html Конспіративна квартира Романа Шухевича у Княгиничах] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20081023084255/http://www.gnr.kiev.ua/heroic/shuxevych_4.html |date=23 жовтня 2008 }} Зчитано 1.08.2011</ref>.

У селі [[Грімне]] Львівського району є [[криївка]] Романа Шухевича, де облаштований на його честь музей.

=== Пам'ятники ===
* [[Пам'ятник Роману Шухевичу (Едмонтон)|Пам'ятник Романові Шухевичу]] в [[Едмонтон]]і, встановлений 1973 року [[Українці Канади|українською діаспорою Канади]].
* Пам'ятний хрест Романові Шухевичу в селі [[Гуків]] [[Чемеровецький район|Чемеровецького району]] [[Хмельницька область|Хмельницької області]].
* Пам'ятник Романові Шухевичу в селі [[Тишківці]] [[Городенківський район|Городенківського району]] [[Івано-Франківська область|Івано-Франківської області]] (26 серпня 1995)<ref>[http://www.tyshkivtsi.org.ua/index/history/0-19# Тишківці]{{Недоступне посилання|date=серпень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} Зчитано 1.08.2011</ref>. Цей монумент вважають найвеличнішим скульптурним твором на увічнення пам'яті про командира УПА не лише на Івано-Франківщині, а й в Україні (творець пам'ятника, скульптор Августин Басюк). Рішення про спорудження пам'ятника ухвалив виконком Городенківської районної ради, головою якого був Степан Максим'юк<ref>[[Галичина (газета)|Галичина]].&nbsp;— 2015.&nbsp;— 3 груд.</ref>
* Пам'ятник Романові Шухевичу в мікрорайоні [[Білогорща]] [[Залізничний район (Львів)|Залізничного району]] [[Львів|Львова]]<ref>[http://www.unian.net/ukr/news/news-304383.html Пам'ятник Романові Шухевичу на місці загибелі (фоторепортаж)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100124071334/http://www.unian.net/ukr/news/news-304383.html |date=24 січня 2010 }} Зчитано 1.08.2011</ref>.
* Пам'ятник Романові Шухевичу на [[Личаківський цвинтар|Личаківському цвинтарі]] у Львові.<ref>[http://photo.i.ua/user/2548344/209263/6015716/ Символічна могила Романа Шухевича. Тіло знищене агентами НКВД] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160305012146/http://photo.i.ua/user/2548344/209263/6015716/ |date=5 березня 2016 }} Зчитано 1.08.2011</ref>.
* Пам'ятник Романові Шухевичу в селі [[Тюдів]] [[Косівський район|Косівського району]] [[Івано-Франківська область|Івано-Франківської області]], встановлений в червні 2007 року до сторіччя з дня народження.<ref>[http://www.newsru.ua/arch/ukraine/08jul2007/shookh.html На Івано-Франківщині відкрили пам'ятник Романові Шухевичу] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160304234551/http://www.newsru.ua/arch/ukraine/08jul2007/shookh.html |date=4 березня 2016 }} Зчитано 11.04.2015</ref>.
* Пам'ятник Романові Шухевичу в селі [[Заболотівка]] [[Чортківський район|Чортківського району]] [[Тернопільська область|Тернопільської області]]<ref>[http://www.lustration.org.ua/?p=368 На Тернопільщині відкрили пам'ятник командиру УПА Романові Шухевичу] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120312102852/http://www.lustration.org.ua/?p=368 |date=12 березня 2012 }} Зчитано 1.08.2011</ref>.
* Пам'ятник Романові Шухевичу в селі [[Шманьківці]] [[Чортківський район|Чортківського району]] [[Тернопільська область|Тернопільської області]].
* Меморіал «Борцям за волю України» з барельєфом Романа Шухевича в місті [[Моршин]]і [[Львівська область|Львівської області]]<ref>[http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?geroyichniy_striy&objectId=1077000 Героїчний Стрий] Зчитано 1.08.2011</ref>.
* Пам'ятник Романові Шухевичу в селі [[Княгиничі (Івано-Франківський район)|Княгиничі]] [[Рогатинський район|Рогатинського району]] [[Івано-Франківська область|Івано-Франківської області]]<ref>[http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=75239 У Княгиничах на Івано-Франківщині відкрито пам'ятник Романові Шухевичу&nbsp;— генералу Чупринці] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220309111339/http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=75239 |date=9 березня 2022 }} Зчитано 1.08.2011</ref>.
* Пам'ятник борцям за свободу України зі скульптурою Романа Шухевича у селі [[Горішнє (Новороздільська міська громада)|Горішнє]] [[Львівська область|Львівської області]].
* Пам'ятник Романові Шухевичу в [[Калуш]]і, встановлений [[30 червня]] [[2012]] року<ref>{{Cite web |url=http://vikna.if.ua/news/category/kl/2012/06/30/9371/view |title=Пам'ятник Романові Шухевичу у Калуші відкрив його син Юрій |accessdate=17 серпня 2015 |archive-date=3 липня 2012 |archive-url=https://web.archive.org/web/20120703033427/http://vikna.if.ua/news/category/kl/2012/06/30/9371/view }}</ref>.
* Меморіальну дошку Роману Шухевичу встановлено у місті [[Хуст]] на Закарпатті<ref>{{Cite web |url=https://khust-miskrada.gov.ua/mem-tab-romanu-shukhevichu/ |title=Архівована копія |accessdate=16 грудня 2020 |archive-date=30 жовтня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201030223940/https://khust-miskrada.gov.ua/mem-tab-romanu-shukhevichu/ }}</ref>
* 15 липня 1990 року на головному майдані в селі [[Краковець]] на [[Львівська область|Львівщині]] було закладено пам'ятний камінь, а 1997 року на тому місці було споруджено пам‘ятник Романові Шухевичу&nbsp;— військовому, роботи скульптора [[Штаєр Петро Федорович|Петра Штаєра]] та архітектора [[Блюсюк Володимир Іванович|Володимира Блюсюка]]<ref>{{Cite web |url=https://varta.com.ua/blogs/kasyanenko/1145284 |title=Обеліск Шухевичу в парку «Знесіння» vs Усі пам'ятники командиру УПА в Україні |accessdate=19 липня 2018 |archive-date=19 липня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180719233928/https://varta.com.ua/blogs/kasyanenko/1145284 }}</ref>.
* [[2015]] року, напередодні [[14 жовтня]]&nbsp;— Дня захисника України&nbsp;— на хуторі Переліски на околиці села [[Пуків|Пукова]], [[Рогатинський район|Рогатинського району]] на [[Івано-Франківська область|Івано-Франківщині]] освятили пам'ятний хрест. Місце обрано не випадково, оскільки саме тут, «на хаті», як казали повстанці, з осені 1945 року до літа 1946 року перебував головний командир УПА Роман Шухевич. Особливого значення події надав приїзд дітей головнокомандувача УПА&nbsp;— Юрія та Марії Шухевичів. [[Народний депутат України]] нащадок генерала «Чупринки» [[Шухевич Юрій-Богдан Романович|Юрій Шухевич]] наголосив, що до незалежності держави ми повинні ставитись як до ласки Божої, бо вона окроплена святою кров'ю славних героїв.
* 21 листопада 2017 року у Львові на [[Вулиця Ковельська (Львів)|вулиці Ковельській]], 52&nbsp;— на місці, де колись стояла стара хата (колишня адреса&nbsp;— [[Вулиця Милятинська|вул. Сулимирської]], 4), у якій наприкінці [[1940-ві|1940-х]] років знаходилася криївка головного командира УПА, генерал-хорунжого Романа Шухевича, відкрили пам'ятний знак. Монумент складається із двох блоків: на верхньому розташоване погруддя головнокомандувача УПА з інформацією про нього, а на нижньому&nbsp;— зображена стара хатка, на якій напис: «Підпільно-конспіративна хата Романа Шухевича. Вулиця Милятинська, 4»<ref>{{Cite web |url=https://zik.ua/news/2017/11/21/kryivku_romana_shuhevycha_vykryly_u_lvovi_na_ii_mistsi_vidkryly_pamyatnyy_1210143 |title=Криївку Романа Шухевича викрили: у Львові на її місці відкрили пам'ятний знак |accessdate=19 липня 2018 |archive-date=20 липня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180720023220/https://zik.ua/news/2017/11/21/kryivku_romana_shuhevycha_vykryly_u_lvovi_na_ii_mistsi_vidkryly_pamyatnyy_1210143 }}</ref>.
* У місті [[Тернопіль]] планують встановити пам'ятник Роману Шухевичу.<ref>{{Cite web|url=https://suspilne.media/473440-pamatnik-suhevicu-v-ternopoli-de-i-koli-jogo-vstanovlat/|title=Пам’ятник Шухевичу в Тернополі: де і коли його встановлять}}</ref> <gallery widths="180" heights="140" perrow="5" class="center" style="center">
Файл:Білогорща Погруддя Роману Шухевичу.jpg|Пам'ятник у [[Білогорща|Білогорщі]]
Файл:Білогорща 5601.jpg|Пам'ятник біля [[Меморіальний музей Романа Шухевича|меморіального музею]] у [[Білогорща|Білогорщі]]
Файл:2. Краковець .Пам'ятник Шухевичу Р. (Т.Чупринці), головнокомандувачу УПА, генералу.jpg|Пам'ятник у місті [[Краковець]]
</gallery>

=== Меморіальні дошки ===
* Меморіальна таблиця Романові Шухевичу, роботи скульптора [[Савко Юліан Федорович|Юліана Савка]], встановлена [[3 грудня]] [[2007]] року на фасаді будинку на [[Вулиця Довбуша (Львів)|вулиці Довбуша]], 2 у [[Львів|Львові]]. На таблиці напис: «У цьому будинку народився головний командувач Української повстанської армії генерал-хорунжий Роман Шухевич (Тарас Чупринка) (1907—1950)».<ref>{{книга|автор = [[Мельник Ігор Володимирович|Мельник І.]], [[Масик|Масик Р.]]|частина=Під Високим Замком до Знесіння |посилання частина= |заголовок=Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова|оригінал= |посилання= |відповідальний= |видання= |місце= Львів|видавництво=[[Апріорі (видавництво)|Апріорі]] |рік= 2012|том= |сторінки=132|сторінок=|серія= |isbn=978-617-629-077-3|тираж=}}</ref>
* 23 травня 2018 року, у [[День Героїв]], у [[Хмельницький|Хмельницькому]] встановлено меморіальну дошку<ref>{{Cite web|url=https://ye.ua/syspilstvo/35950_U_Den_Geroyiv_v_oblasnomu_centri_vidkrili_memorialnu_doshku_Romanu_Shuhevichu.html|title=У День Героїв в обласному центрі відкрили меморіальну дошку Роману Шухевичу|accessdate=23 травня 2018|archive-date=24 травня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180524081921/https://ye.ua/syspilstvo/35950_U_Den_Geroyiv_v_oblasnomu_centri_vidkrili_memorialnu_doshku_Romanu_Shuhevichu.html}}</ref>. <gallery widths="180" heights="140" perrow="5" class="center" style="center">
Файл:Роман Шухевич вулиця Кривоноса - Довбуша.JPG|Меморіальна таблиця на [[Вулиця Довбуша (Львів)|вул. Довбуша]], 2 у [[Львів|Львові]]
Файл:WLM2017foto1369.jpg|Меморіальна таблиця на вул. Тараса Чупринки, 1 у [[Львів|Львові]]
Файл:Меморіальна дошка Роману Шухевичу у Хмельницькому.jpg|Меморіальна дошка Роману Шухевичу у місті [[Хмельницький]]
</gallery>

=== Вулиці ===
{{Див. також|Вулиця Романа Шухевича}}
* [[Вулиця Романа Шухевича|Вулиці Романа Шухевича]] є у декількох містах [[Україна|України]].
* Іменем Романа Шухевича названі дві вулиці у Львові ([[Вулиця Генерала Чупринки (Львів)|вулиця Генерала Чупринки]] в [[Новий Світ (Львів)|Новому світі]] і [[Вулиця Романа Шухевича (Львів)|вулиця Романа Шухевича]] на [[Білогорща|Білогорщі]])
* 25 грудня 1990 року в [[Калуш]]і перейменували вулицю Енгельса на [[Вулиця Романа Шухевича (Калуш)|вулицю Романа Шухевича]].
* [[28 лютого]] [[2008]] року з'явилась вулиця Романа Шухевича у [[Чернівці|Чернівцях]]<ref>[http://nplm.pp.ua/blog/2008-02-28-30 На сесії Чернівецької міської ради депутати затвердили проект рішення про перейменування вулиці Дубнівської на вулицю Романа Шухевича]{{Недоступне посилання|date=серпень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.
* [[23 серпня]] [[2009]] року з'явилась вулиця Романа Шухевича у [[Луцьк]]у<ref>{{Cite web |url=http://www.utro.ua/ua/zhizn/v_lutske_poyavilis_ulitsy_shuhevicha_i_geroev_upa_4a07e395375a3 |title=На урочистій сесії Луцької міської ради депутати затвердили проект рішення про перейменування вулиці Кузнєцова на вулицю Романа Шухевича |accessdate=6 травня 2010 |archive-date=3 грудня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20131203003222/http://www.utro.ua/ua/zhizn/v_lutske_poyavilis_ulitsy_shuhevicha_i_geroev_upa_4a07e395375a3 }}</ref>.
* [[29 січня]] [[2014]] року з'явились вулиця Генерала Шухевича та провулок Генерала Шухевича у місті [[Шепетівка|Шепетівці]].
* В [[Івано-Франківськ]]у є вулиця Шухевичів, названа на честь не лише Романа, а й усієї його героїчної родини. Іменем героя названо також вулицю в селі Івано-Франківської територіальної громади [[Тисменичани]].<ref>[https://vikna.if.ua/news/category/all/2022/04/13/132573/view У Івано-Франківську «дерусифікували» понад 20 вулиць.]</ref>
* В Одесі [[Покровський провулок (Одеса)|Покровський провулок]] (тоді&nbsp;— ''провулок Грибоєдова'') був перейменований на ''вулицю Романа Шухевича''. З цього приводу голова Одеської міськради і депутат від Народного руху України Едуард Гурвіц заявив: «Ми перейменували провулок Грибоєдова на вулицю Шухевича&nbsp;— ворога КДБ, який бився з каґебешниками в Західній Україні. І тепер наша СБУ розташована на розі Шухевича і Єврейської.» (ТВ-Плюс, 18 N, 1997). Після відходу Едуарда Гурвіца зі свого поста провулку було повернуто дореволюційну назву&nbsp;— ''Покровський'' (рішення сесії Одеської міськради №&nbsp;204-XXIII від 14.09.1999). 19 травня 2016 року, відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», абзацу 2 розділу 7 «Заключні положення» Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Одеська обласна державна адміністрація видала розпорядження №&nbsp;298/А-2016, за яким ''вулицю Ярослава Галана'' в Одесі перейменовано на вулицю Романа Шухевича.
* У 2015 році на честь Романа Шухевича назвали вулиці у містах [[Біла Церква]], [[Бровари]]<ref>Рішення від 25.12.2015 №&nbsp;52-04-07 «Про перейменування вулиць та провулків м. Бровари» [http://brovary-rada.gov.ua/rіshennya-mіskoї-radi-vіd-25122015%E2%84%9652-04-07pro-pereimenuvannya-vulits-ta-provulkіv-m-brovari] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160125200232/http://brovary-rada.gov.ua/rіshennya-mіskoї-radi-vіd-25122015%E2%84%9652-04-07pro-pereimenuvannya-vulits-ta-provulkіv-m-brovari|date=2016-01-25}}, [http://docs.brovary.org/p31935/25.12.2015/52-04-07] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160127114902/http://docs.brovary.org/p31935/25.12.2015/52-04-07|date=27 січня 2016}}. [[Броварська міська рада]]. 28.12.2015</ref> та [[Бориспіль|Борисполі]] [[Київська область|Київської області]] та [[Дніпро (місто)|Дніпрі]]<ref>[http://dniprorada.gov.ua/komisiya-pereymenuvannya-mista/ Інформація щодо процесу перейменування об'єктів топонімів міста Дніпропетровська] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20151208114834/http://dniprorada.gov.ua/komisiya-pereymenuvannya-mista/ |date=8 грудня 2015 }}. [[Дніпровська міська рада]]. 20.11.2015</ref>.
* 2016 року у місті [[Кропивницький]] вулицю Шмідта перейменували на вулицю Романа Шухевича.
* [[30 червня]] [[2017]] року проспект Генерала Ватутіна був перейменований на [[проспект Романа Шухевича]] у [[Київ|Києві]].
* З [[2017]] року місті [[Кам'янець-Подільський]] вулицю Кулика перейменували на вулицю Романа Шухевича.<ref>[https://vdalo.info/v-kam-yantsi-podilskomu-z-yavilasya-vulitsya-romana-shuhevicha/ В Кам'янці-Подільському з'явилася вулиця Романа Шухевича]</ref>
* 2023 року у місті [[Нікополь]] вулицю Кутузова перейменували на вулицю Романа Шухевича.
* 2023 року у місті [[Черкаси]] вулицю 2-го Українського фронту перейменували на вулицю Романа Шухевича.<ref>{{Cite web|title=Виконавчий комітет підтримав нові назви для низки вулиць і провулків {{!}} Суспільство {{!}} НОВИНИ {{!}} Черкаси&nbsp;— офіційний портал міської ради, міського голови, виконавчого комітету|url=https://chmr.gov.ua/ua/newsread.php?view=23550&s=1&s1=17|website=chmr.gov.ua|accessdate=2024-01-14}}</ref>
* 26 липня 2024 року вулицю [[Жуковський Василь Андрійович|Жуковського]] в [[Миколаїв|Миколаєві]] перейменовано на [[Вулиця Романа Шухевича (Миколаїв)|вулицю Романа Шухевича]]<ref>{{cite web
 |url          =https://www.mk.gov.ua/ua/oda/order/?doc_id=18104
 |назва        =Розпорядження від 26 Липня 2024 № 273-р «Про перейменування об'єктів топонімії» 
 |прізвище     =
 |ім'я         =
 |дата         =
 |вебсайт      =[[Миколаївська обласна державна адміністрація]]
 |видавець     =
 |дата-доступу =24.09.2024
}}</ref>.
* У багатьох містах України є [[Вулиця Героїв УПА]], до яких належить і Роман Шухевич.

=== У літературі ===
Роман Шухевич є одним з героїв роману «Країна Ірредента» [[Іваничук Роман Іванович|Романа Іваничука]].

== Світлини ==
<gallery widths="180" heights="140" perrow="5" class="center" style="center">
Файл:Pidpilna poshta1 Cuprynka.jpg|Роман Шухевич на марках [[Підпільна пошта України|Підпільної Пошти України]]
Файл:Lemberg, Straßenbahn mit Portrait Roman Schuchewytsch.jpg|Портрет Романа Шухевича на [[Львівський трамвай|львівському трамваї]]
Файл:Shuhevich kpd.jpg|Конверт «Першого дня» зі спеціальним погашенням до 100-ліття від дня народження Романа Шухевича
Файл:Moneta-shuchevyc.jpg|Ювілейна 5-гривнева монета із серії «Знамениті особистості України», присвячена Романові Шухевичу (2008 рік)
</gallery>

== Див. також ==
* [[Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА]]
* [[Командири УПА]]
* [[Лицарі ОУН та УПА]]

== Примітки ==
{{примітки|2}}

== Бібліографія ==
'''Довідники, енциклопедії'''
* ''Кентій А. В.'' [http://www.history.org.ua/?termin=Shukhevych_R Шухевич Роман Осипович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160422111704/http://history.org.ua/?termin=Shukhevych_R |date=22 квітня 2016 }} // {{ЕІУ|10|674}}
* {{ЕУ|10|3908-3909|[https://archive.org/stream/eu0t0/EU_T_10_Kh_Ya#page/n311/mode/2up Шухевич Роман]}}
* ''Першина Т.'' [https://archive.org/stream/maliySlovnik#page/n451/mode/2up Шухевич Роман] // {{МСІУ}}.&nbsp;— С. 453—454.
* ''Литвин М. , Науменко К.'' Збройні сили України першої пловини XX століття. Генерали і адмірали.&nbsp;— Львів—Харків, 2007. ISBN 978-966-2918-12-0

'''Біографії'''
* [[iarchive:Romko|Володимир Янів. "Шухевич - Чупринка. Людина і Символ" (авдіокнига).]] Мюнхен. Розенгаймерштрасе 46а. 1950&nbsp;р. {{ref-gl}}
* ''Янів В.'' [https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/2609/file.pdf Шухевич-Чупринка&nbsp;— людина і символ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201010121753/https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/2609/file.pdf |date=10 жовтня 2020 }}.&nbsp;— Мюнхен, 1950.
* ''Кравців Б.'' [https://diasporiana.org.ua/wp-content/themes/diasporiana/images/djvu.png Людина і вояк] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200816051759/https://diasporiana.org.ua/wp-content/themes/diasporiana/images/djvu.png |date=16 серпня 2020 }}.&nbsp;— Нью-Йорк, 1952.
* [[Мірчук Петро|''Мірчук П.'']] [https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/115/file.djvu Шухевич&nbsp;— командир армії безсмертних] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200925034136/https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/115/file.djvu |date=25 вересня 2020 }}.&nbsp;— 1970.
* [[Василь Кук|''Кук В.'']] Генерал-хорунжий Роман Шухевич. Головний Командир Української Повстанської Армії.&nbsp;— Львів, 2007. ISBN 966-8461-15-0
* ''Посівнич М.'' [https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/12923/file.pdf Нескорений командир] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201010121555/https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/12923/file.pdf |date=10 жовтня 2020 }}.&nbsp;— Київ—Торонто, 2008. ISBN 978-1-897431-09-2 ISBN 978-966-2105-07-0
* Дитинство Романа описане в книзі для дітей «Богдан Логвиненко про Нестора Махна, Шарля де Ґолля, Олеся Бердника, Джохара Дудаєва, Романа Шухевича» / [[Логвиненко Богдан Анатолійович|Богдан Логвиненко]].&nbsp;— Київ : [[Грані-Т]], 2010.&nbsp;— 76 сторінок.&nbsp;— Серія: «[[Життя видатних дітей]]». ISBN 978-966-465-258-9.

'''Документи і матеріали'''
* [http://avr.org.ua/?f%5B0%5D%5Bname%5D=10.4.%20Роман%20Шухевич&f%5B0%5D%5Btype%5D=rubr&f%5B0%5D%5Bnpp%5D%5B0%5D=310&f%5B0%5D%5Bnpp%5D%5B1%5D=314&sd=true&fd=true&so=Дата%2C%20зростання&as=false&sp=false&vm=0&tb=rubr Роман Шухевич (документи)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201008203502/http://avr.org.ua/?f%5B0%5D%5Bname%5D=10.4.%20Роман%20Шухевич&f%5B0%5D%5Btype%5D=rubr&f%5B0%5D%5Bnpp%5D%5B0%5D=310&f%5B0%5D%5Bnpp%5D%5B1%5D=314&sd=true&fd=true&so=Дата,%20зростання&as=false&sp=false&vm=0&tb=rubr |date=8 жовтня 2020 }} // [[Електронний архів Українського визвольного руху]]
* УГВР у світлі постанов Великого Збору та інших документів з діяльності 1944—1951.&nbsp;— Мюнхен, 1956.
* [[Літопис УПА]].&nbsp;— Т. 8.&nbsp;— Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Книга перша: 1944—1945.&nbsp;— Торонто, 1980. ISBN 0-920092-13-6
* Літопис УПА.&nbsp;— Т. 9.&nbsp;— Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Книга друга: 1946—1948.&nbsp;— Торонто, 1982. ISBN 0-920092-15-2
* Літопис УПА.&nbsp;— Т. 10.&nbsp;— Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Книга третя: 1949—1952.&nbsp;— Торонто, 1984. ISBN 0-920092-19-5
* Літопис УПА.&nbsp;— Т. 26.&nbsp;— Українська Головна Визвольна Рада. Документи, офіційні публікації, матеріяли. Книга четверта: Документи i спогади.&nbsp;— Київ—Торонто, 2001. ISBN 0-920092-25-X ISBN 966-95674-7-5
* [https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/18725/file.pdf Збірник на пошану ген. Романа Шухевича] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201127061359/https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/18725/file.pdf |date=27 листопада 2020 }}.&nbsp;— Нью-Йорк, 1990.
* {{cite book|title=Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950)|author=Сергійчук М. І.|year=2007|isbn=978-966-2911-12-1}}
* Літопис УПА. ''Нова серія.'' &nbsp;— Т. 10.&nbsp;— Життя і боротьба генерала «Тараса Чупринки» (1907—1950). Документи і матеріали.&nbsp;— Київ—Торонто, 1980. ISBN 978-966-2105-03-2 ISBN 978-1-897431-02-3

'''Спомини'''

* Ярошинський Л. Спомини про Т. Чупринку // «Авангард».&nbsp;— 1980.&nbsp;— №&nbsp;4.&nbsp;— С. 163—164.
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Shukhevych_Stepan/Moie_zhyttia/ Степан Шухевич. «Моє життя. Спогади».&nbsp;— Лондон: Українська видавнича спілка, 1991.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201204205539/https://chtyvo.org.ua/authors/Shukhevych_Stepan/Moie_zhyttia |date=4 грудня 2020 }}&nbsp;— книга у е-бібліотеці «Чтиво».
* Сергій Наумук. «Мама готувала Шухевичу картопляні пампушки і омачку». Газ. Волинь, 23 серпня 2018&nbsp;р., с. 5.

'''Інше'''

* ''Чайківський Б.'' «Фама». Рекламна фірма Романа Шухевича.&nbsp;— Львів, 2005.

== Посилання ==
* {{УМЕ16|частина=[https://archive.org/stream/UkrMalaEn/kn_16_Уш-Я#page/n127/mode/2up Шухевич Роман]|сторінки=2099-2100}}
{{Інші проєкти
|Тема          = Роман Шухевич
|Портал        = Українська повстанська армія
|Вікісловник   =
|Вікіпідручник =
|Вікіцитати    = Шухевич Роман Йосипович
|Вікіджерела   =
|Віківиди      =
|Вікіновини    = "Яд Вашем" визнала, що не має архівних даних про Шухевича
|Вікісховище   = Category:Roman Shukhevych 
|Метавікі      =
|Проєкт        =
|Родовід       = 84650
}}

* [http://shukh.org.ua/ Сайт акції «Молодь Пам'ятає Шухевича»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210118021233/http://www.shukh.org.ua/ |date=18 січня 2021 }}
* [http://shukhevych.com/ Сайт меморіал пам'яті Шухевича] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120508064729/http://shukhevych.com/ |date=8 травня 2012 }}
* [http://video.i.ua/user/103353/12372/57531/ Фільм про Романа Шухевича] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110506213040/http://video.i.ua/user/103353/12372/57531/ |date=6 травня 2011 }}
* [http://mova-historia.vlada.kiev.ua/pers/Dovidn/Shukhevych_Roman.htm Шухевич Роман // Сайт «Хронологія мовних подій в Україні»]{{Недоступне посилання|date=серпень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [https://web.archive.org/web/20071012021909/http://oun-upa.org.ua/personalities/shukhewich.html Головний Командир УПА Роман Шухевич&nbsp;— «Тарас Чупринка» // Сайт «ОУН-УПА. Легенда спротиву»]
* [https://web.archive.org/web/20070927021536/http://oun-upa.org.ua/personalities/shukhewich_1.html ''Олександр Панченко''. Життя, покладене на вівтар незалежності // Сайт «ОУН-УПА. Легенда спротиву»]
* [http://www.ukemonde.com/shuchevych/rshukevych.htm Роман Шухевич. Головний Командир У. П. А. // Геннадій Бурнашов. Полководець УПА] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20060516012500/http://www.ukemonde.com/shuchevych/rshukevych.htm |date=16 травня 2006 }}
* [http://www.pravda.com.ua/news/2008/4/25/75218.htm ''Володимир В'ятрович''. Шухевич. Перший серед рівних // Українська правда, 29.04.2008] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080501094545/http://www.pravda.com.ua/news/2008/4/25/75218.htm |date=1 травня 2008 }}
* [http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/02/8/22979/view_print Рекламний бізнес Шухевича. Майбутній командир УПА був успішним підприємцем // Історична правда, 8.02.2011] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110215002518/http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/02/8/22979/view_print/ |date=15 лютого 2011 }}
* [https://web.archive.org/web/20071012032247/http://oun-upa.org.ua/personalities/shukhewich_3.html ''Василь Кук''. Штаб-квартири головного командира УПА // Сайт «ОУН-УПА. Легенда спротиву»]
* [http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1169807434.html Невідомі сторінки життя Романа Шухевича] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071009201036/http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1169807434.html |date=9 жовтня 2007 }}
* [http://www.history.iv-fr.net/article.php?id=844 Спогади про перебування Романа Шухевича у с. Пуків Рогатинського району, 1945-46 рр.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070929031510/http://www.history.iv-fr.net/article.php?id=844 |date=29 вересня 2007 }}
* [http://www.history.iv-fr.net/article.php?id=836 Зв'язкова Генерала Чупринки // Дзвін, №&nbsp;9-10, 1992 рік ] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20070929031315/http://www.history.iv-fr.net/article.php?id=836 |date=29 вересня 2007 }}
* [https://web.archive.org/web/20071012032213/http://oun-upa.org.ua/articles/poliuvannia.html Таємниця полювання на «Вовка» // Сайт «ОУН-УПА. Легенда спротиву»]
* [http://www.istpravda.com.ua/research/2011/08/8/50048/ ''Дмитро Вєдєнєєв''. Як загинув Шухевич і що могло статися з його тілом // Історична правда 08.08.2011] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150307120906/http://www.istpravda.com.ua/research/2011/08/8/50048/ |date=7 березня 2015 }}
* [https://web.archive.org/web/20070318100434/http://oun-upa.org.ua/personalities/shukhewich_2.html ''Дмитро Вєдєнєєв, Юрій Шаповал''. Роман Шухевич: таємниця загибелі // Дзеркало тижня, №&nbsp;6 (381), 16.02.2002]
* [http://www.umoloda.kiev.ua/number/918/163/33398 Хід експертизи останків Романа Шухевича // Україна молода, 19.05.2007] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20071014130018/http://umoloda.kiev.ua/number/918/163/33398/ |date=14 жовтня 2007 }}
* [http://www.umoloda.kiev.ua/print/84/45/54824 Де ж похований Роман Шухевич? // Україна молода, 16.12.2009] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170105204025/http://www.umoloda.kiev.ua/print/84/45/54824 |date=5 січня 2017 }}
* [https://web.archive.org/web/20100128061107/http://www.gnr.kiev.ua/heroic/shuxevych_1.html Музеї Романа Шухевича в Білогорщі, Княгиничах та Грімному]
* [http://hai-nyzhnyk.in.ua/doc/2020book_oun.php ''Павло Гай-Нижник''. Українська Держава: суспільно-політична модель і соціально-економічний лад в теорії та ідеології ОУН-б (1940—1990&nbsp;рр.).&nbsp;— К.: Крок, 2020.&nbsp;— 432 с.: іл.]
* [https://web.archive.org/web/20080315150353/http://ua.korrespondent.net/opinions/403743 Довіряйте українським ученим // Кореспондент.net, 14.03.2008]
* [https://web.archive.org/web/20160304204458/http://newsmarket.ks.ua/news/a-166.html ''Вахтанг Кіпіані''. Якби Шухевич був євреєм // Кореспондент.net, 13.03.2008]
* [http://www.ut.net.ua/Publication/3844 ''Іван Патриляк''. Одеська криївка Шухевича // Тиждень, 29.02.2008] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111016162352/http://ut.net.ua/Publication/3844 |date=16 жовтня 2011 }}
* [http://memorial.kiev.ua/statti/1151-nashi-providnyky.html 'Головний командир УПА&nbsp;— Роман Шухевич]{{Недоступне посилання|date=серпень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://www.radiosvoboda.org/content/article/2276957.html ''Сергій Грабовський''. Кому не дає спокійно спати Роман Шухевич? // radiosvoboda.org, 1.08.2011] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111208082909/http://www.radiosvoboda.org/content/article/2276957.html |date=8 грудня 2011 }}
* [https://web.archive.org/web/20120421163346/http://unknownwar.info/-_294/ ''Олексій Редченко''. Чому Шухевич став Чупринкою // Народна газета, №&nbsp;40 (790), 18.10-24.10 2007]
* [https://web.archive.org/web/20140308190658/http://gazeta.ua/articles/history-journal/442543/3#photos ''Ярослав Файзулін''. Був популярний серед дівчат завдяки рудим кучерям і рідким зубам // Країна, №&nbsp;25 (128), 28.06.2012]
* [http://www.bulvar.com.ua/arch/2012/41/5075d5f3f3844/ Спогади про Романа Шухевича в бесіді його сина [[Шухевич Юрій-Богдан Романович|Юрія]] з [[Гордон Дмитро Ілліч|Дмитром Гордоном]] на сторінках газети «[[Бульвар Гордона]]», частина 1] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121227084314/http://www.bulvar.com.ua/arch/2012/41/5075d5f3f3844/ |date=27 грудня 2012 }}
* [http://www.bulvar.com.ua/arch/2012/42/507f02092d7a0/ Спогади про Романа Шухевича в бесіді його сина [[Шухевич Юрій-Богдан Романович|Юрія]] з [[Гордон Дмитро Ілліч|Дмитром Гордоном]] на сторінках газети «[[Бульвар Гордона]]», частина 2] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121023050012/http://www.bulvar.com.ua/arch/2012/42/507f02092d7a0/ |date=23 жовтня 2012 }}
* [http://argumentua.com/stati/natsionalnaya-borba-v-zapadnoi-ukraine-kratkii-kurs-oun-upa-chast-3-voina-s-sssr Украинский Спартак.— Дивись: Александр Карпец. Национальная борьба в Западной Украине.— ХВИЛЯ, Аналитика > История 11.06.12, 9:12] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170208132916/http://argumentua.com/stati/natsionalnaya-borba-v-zapadnoi-ukraine-kratkii-kurs-oun-upa-chast-3-voina-s-sssr |date=8 лютого 2017 }}{{ref-ru}}
* [https://inlviv.in.ua/lviv/roman-shuhevych-30-malovidomyh-faktiv  ''Герей Василь.'' Роман Шухевич:30 маловідомих фактів // Портал То є Львів, 09.07.2024]
* [https://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/03/blog-post_3.html ''Герей Василь.'' Полювання на Шухевича.Операція "Берлога" // Інформаційний ресурс "На скрижалях"]

{{start box}}
{{succession box|титул=[[Файл:OUN-B-01.svg|55px]]<br/>[[ОУНР|4-й Голова поводу ОУНР на українських землях]]|попередник=[[Микола Лебідь]]|наступник=[[Василь Кук]]|роки='''[[травень]] [[1943]]&nbsp;— [[5 березня]] [[1950]]'''}}

{{succession box|титул=[[Файл:OUN-B-01.svg|55px]]<br/>[[Українська повстанська армія|1-й Головний Командир УПА]]|попередник=Посада запроваджена|наступник=[[Василь Кук]]|роки='''[[листопад]] [[1943]]&nbsp;— [[5 березня]] [[1950]]'''}}

{{succession box|титул=[[Файл:Печатка УГВР.jpg|55px]]<br/>[[Українська Головна Визвольна Рада|1-й Голова Генерального Секретаріату УГВР]]|попередник=Посада запроваджена|наступник=[[Василь Кук]]|роки='''[[липень]] [[1944]]&nbsp;— [[5 березня]] [[1950]]'''}}
{{end box}}
{{Провідники ОУН}}
{{Карпатська Січ}}
{{Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті)}}
{{Пласт}}

{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Борці за незалежність України у XX столітті]]
[[Категорія:Роман Шухевич|Роман Шухевич]]
[[Категорія:Шухевичі|Р]]
[[Категорія:Уродженці Львова]]
[[Категорія:Померли у Львові]]
[[Категорія:Пластуни]]
[[Категорія:Вояки Карпатської Січі]]
[[Категорія:Шуцманшафт]]
[[Категорія:Діячі УГВР]]
[[Категорія:Діячі ОУН]]
[[Категорія:Українські підпільники]]
[[Категорія:Українські військовики]]
[[Категорія:Почесні громадяни Бережан]]
[[Категорія:Почесні громадяни Івано-Франківська]]
[[Категорія:Почесні громадяни Львова]]
[[Категорія:Почесні громадяни Теребовлі]]
[[Категорія:Почесні громадяни Тернополя]]
[[Категорія:Почесні громадяни Трускавця]]
[[Категорія:Почесні громадяни Хуста]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Українські націоналісти]]
[[Категорія:Українське державне правління]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]]
[[Категорія:В'язні концтабору «Береза Картузька»]]
[[Категорія:Випускники Львівської академічної гімназії]]
[[Категорія:Люди на марках]]
[[Категорія:Люди на монетах України]]
[[Категорія:Українські антикомуністи]]
[[Категорія:Почесні громадяни Надвірної]]
[[Категорія:Почесні громадяни Борислава]]
[[Категорія:Великі українці]]