Колір граната: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
доповнення
Tsadko (обговорення | внесок)
2934 редагування
 
(Не показані 12 проміжних версій 5 користувачів)
Рядок 18: Рядок 18:
}}
}}
{{About|фільм|відтінок|Гранатовий колір}}
{{About|фільм|відтінок|Гранатовий колір}}
'''«Колір граната»''' — поетична кінопритча [[Параджанов Сергій Йосипович|Сергія Параджанова]] про вірменського поета [[Саят-Нова]], знята у [[1968 рік в кіно|1968 році]] на кіностудії «[[Вірменфільм]]». Авторська назва — «Саят-Нова».
'''«Колір граната»''' ({{Lang-hy|Նռան գույնը}}) — поетична кінопритча [[Параджанов Сергій Йосипович|Сергія Параджанова]] про вірменського поета [[Саят-Нова]], знята у [[1968 рік в кіно|1968 році]] на кіностудії «[[Вірменфільм]]». Авторська назва — «Саят-Нова».


Фільм розбитий на кілька новел і в кожній з того чи іншого боку показане життя і ставлення до нього відомого вірменського поета Саят-Нови.
Фільм розбитий на кілька новел і в кожній з того чи іншого боку показано життя і ставлення до нього відомого вірменського поета Саят-Нови.


== Синопсис ==
== Синопсис ==
Життя Саят-Нови зображене в низці [[Алегорія|алегоричних]] епізодів, які показують дитинство, юність, зрілість, старість та смерть поета.
Життя Саят-Нови зображено в низці [[Алегорія|алегоричних]] епізодів, які показують дитинство, юність, зрілість, старість та смерть поета.


Фільм починається сценами з хлібом і рибою — символами християнства, та гранатів, з яких витікає червоний сік — символами життя та страждання. Надалі червоний колір проходить через увесь фільм.
Фільм починається сценами з хлібом і рибою — символами християнства, та гранатів, з яких витікає червоний сік — символ життя та страждання. Надалі червоний колір проходить через увесь фільм.


Дитинство поета, що проходило в монастирі в Санаїні, асоціюється з вулицями стародавнього [[Тбілісі]], церквами, [[хачкар]]ами, майстрами різних ремесел із [[Авлабарі]]. Сцени господарських робіт чергуються з церковними відспівуваннями найважливіших моментів життя — хрещення, вінчання та поховання. Майбутній поет бере одну з книг, врятованих після зливи, та розглядає в ній малюнки, сидячи на даху. Звідти йому відкривається краєвид навколишнього світу і звідти ж починається його розуміння світу взагалі. Батьки символічно прагнуть захистити сина від різних нещасть: ховають його під ковдрами, приносять у жертву білого півня.
Дитинство поета, що проходило в монастирі в Санаїні, асоціюється з вулицями стародавнього [[Тбілісі]], церквами, [[хачкар]]ами, майстрами різних ремесел із [[Авлабарі]]. Сцени господарських робіт чергуються з церковними відспівуваннями найважливіших моментів життя — хрещення, вінчання та поховання. Майбутній поет бере одну з книг, врятованих після зливи, та розглядає в ній малюнки, сидячи на даху. Звідти йому відкривається краєвид навколишнього світу і звідти ж починається його розуміння світу взагалі. Батьки символічно прагнуть захистити сина від різних нещасть: ховають його під ковдрами, приносять у жертву білого півня.
Рядок 31: Рядок 31:
Батьки Саят-Нови помирають, потім слідує похорон молодої жінки, свідком якого став поет. Похорони супроводжує танець жінок-плакальниць і чоловічий спів. Саян-Нова бачить сон, у якому повертається у дитинство, де зустрічається із малим самим собою, своїми батьками та бабусею.
Батьки Саят-Нови помирають, потім слідує похорон молодої жінки, свідком якого став поет. Похорони супроводжує танець жінок-плакальниць і чоловічий спів. Саян-Нова бачить сон, у якому повертається у дитинство, де зустрічається із малим самим собою, своїми батьками та бабусею.


Ставши придворним поетом царя [[Іраклій II|Іраклія II]], Саят-Нова закохується в його сестру Анну Батонішвілі, вагається між любов'ю плотською та духовною. Зрештою він добровільно йде у монастир, щоб сховатися від плотських спокус пишного, але безладного царського двору та віднайти істину. В монастирі він ховає померлого на ім'я Арутюн, а потім хрестить новонародженого з таким же іменем, що символізує його власне переродження (Арутюн — справжнє ім'я поета).
Ставши придворним поетом царя [[Іраклій II|Іраклія II]] (в фільмі фігурує як князь), Саят-Нова закохується в його сестру Анну Батонішвілі, вагається між любов'ю плотською та духовною. Зрештою він добровільно йде у монастир, щоб сховатися від плотських спокус пишного, але безладного царського двору та віднайти істину. В монастирі він ховає померлого на ім'я Арутюн, а потім хрестить новонародженого з таким же іменем, що символізує його власне переродження (Арутюн — справжнє ім'я поета).


На монастир нападає перський [[Шах (титул)|шах]] Ага-Мехмед Каджар, що зображено непрямо, а через сцени поета з черепом і стіну, з якої під ударом кинджала ллється кров.
На монастир нападає перський [[Шах (титул)|шах]] Ага-Мехмед Каджар, що зображено непрямо, а через сцени поета з черепом і стіну, з якої під ударом кинджала ллється кров.
Рядок 38: Рядок 38:


== Ролі ==
== Ролі ==
* [[Галустян Вілен Шмавонович|Вілен Галустян]] — ''Саят-Нова, поет в монастирі''
* [[Галустян Вілен Шмавонович|Вілен Галустян]] — ''Саят-Нова, поет у монастирі''
* [[Чіаурелі Софіко Михайлівна|Софіко Чіаурелі]] — ''юний поет; любов поета (Анна); муза поета; мім; ангел; божевільна монашка''
* [[Чіаурелі Софіко Михайлівна|Софіко Чіаурелі]] — ''юний поет; кохана поета (Анна Батонішвілі); муза поета; мім; ангел; божевільна монашка''
* Мелкон Алекян — ''поет у дитинстві''
* Мелкон Алекян — ''поет у дитинстві''
* [[Гегечкори Георгій Володимирович|Георгій Гегечкорі]] — ''поет у старості''
* [[Гегечкори Георгій Володимирович|Георгій Гегечкорі]] — ''поет у старості''
Рядок 47: Рядок 47:


== Знімальна група ==
== Знімальна група ==
* Мікаель Аракелян — декоратор
* художник — [[Степан Андранікян]]
* Степан Андранікян — художник-постановник
* Михайло Вартанов — закулісний документаліст


== Виробництво ==
== Виробництво ==
У 1963 році була 250-а річниця з дня народження вірменського поета Арутюна Саядана, відомого під псевдонімом Саят-Нова. Партійна влада Радянського Союзу вирішила зробити з цього майстра любовної лірики, широко відомої на Кавказі, символ радянської "дружби народів". Сергій Параджанов дав своєму фільму про поета назву «Саят-Нова». Він став першим повнометражним фільмом, у якому Параджанов всебічно реалізував нову поетичну кіномову, накреслену в пробах до «Київських фресок» (1966) та «Акопі Овнатаняні» (1967)<ref name=":0">{{Cite web|title="Саят-Нова", або "Колір граната":трансформація оповідної структур|url=http://archive-ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=1581|website=archive-ktm.ukma.edu.ua|accessdate=2023-09-16}}</ref>. Сценарій було затверджено у 1966 році. Того ж року Сергій Параджанов покинув Україну та вирушив до Вірменії для зйомок. Кіностудія „Вірменфільм” планувала почати роботу над фільмом у індивідуальній творчій манері Параджанова, але після проб критики визнали фільм надто символічним і незрозумілим для глядачів<ref name=":1">{{Cite web|title=«Колір граната» крізь призму вірменської свідомості|url=http://archive-ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=735|website=archive-ktm.ukma.edu.ua|accessdate=2023-09-16}}</ref>.
У 1963 році була 250-а річниця з дня народження вірменського поета Арутюна Саядана, відомого під псевдонімом Саят-Нова. [[Комуністична партія Радянського Союзу|Партійна влада]] [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]] вирішила зробити з цього майстра любовної лірики, широко відомої на Кавказі, символ радянської «дружби народів». Сергій Параджанов дав своєму фільму про поета назву «Саят-Нова». Він став першим повнометражним фільмом, у якому Параджанов всебічно реалізував нову поетичну кіномову, накреслену в пробах до «<nowiki/>[[Київські фрески (фільм)|Київських фресок]]<nowiki/>» (1966) та «<nowiki/>[[Акоп Овнатанян (фільм, 1967)|Акопі Овнатаняні]]<nowiki/>» (1967)<ref name=":0">{{Cite web|title="Саят-Нова", або "Колір граната":трансформація оповідної структур|url=http://archive-ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=1581|website=archive-ktm.ukma.edu.ua|accessdate=2023-09-16}}</ref>. Сценарій було затверджено у 1966 році. Того ж року Сергій Параджанов покинув Україну та вирушив до Вірменії для зйомок. Кіностудія «<nowiki/>[[Вірменфільм]]<nowiki/>» планувала почати роботу над фільмом у індивідуальній творчій манері Параджанова, але після проб критики визнали фільм надто символічним і незрозумілим для глядачів<ref name=":1">{{Cite web|title=«Колір граната» крізь призму вірменської свідомості|url=http://archive-ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=735|website=archive-ktm.ukma.edu.ua|accessdate=2023-09-16}}</ref>.


Першу версію Параджанов мусив скоротити на вимогу цензорів і перейменувати на "Колір граната". Потім режисер [[Юткевич Сергій Йосипович|Сергій Юткевич]] додав [[інтертитри]] між епізодами та природні звуки, видалив еротично та релігійно навантажені сцени<ref name=":0" />. Кожна глава отримала назву („Дитинство поета”, „Поет при дворі князя” тощо), а кожна назва підкріплювалася або короткою цитатою з творів поета, або пояснювальною анотацією („Поет іде з монастиря”, „Поет ховає своє кохання”). Цю версію Параджанов уперше побачив тільки в 1988 році<ref name=":1" />.
Першу версію Параджанов мусив скоротити на вимогу цензорів і перейменувати на «Колір граната». Вона вийшла в обмежений прокат 1968 року<ref name=":0" />. 1970 року фільм було представлено московському керівництву, яке зробило висновок, що «Колір граната» не можна рекомендувати для широкої глядацької авдиторії Радянського Союзу<ref name=":1" />. Потім режисер [[Юткевич Сергій Йосипович|Сергій Юткевич]] додав [[інтертитри]] між епізодами та природні звуки, видалив еротично та релігійно навантажені сцени<ref name=":0" />. Кожна глава отримала назву («Дитинство поета», «Поет при дворі князя» тощо), а кожна назва підкріплювалася або короткою цитатою з творів поета, або пояснювальною анотацією («Поет іде з монастиря», «Поет ховає своє кохання»)<ref name=":1" />. Ця версія вийшла в прокат у 1973 році<ref>{{Cite web|title=Параджанов Сергій Йосипович|url=https://stus.center/p/paradzhanov-sergii-iosipovich-75389|website=stus.center|accessdate=2023-09-16|language=uk}}</ref>, а Параджанов уперше побачив її тільки в 1988 році<ref name=":1" />.


⚫
Фільм наслідує середньовічні [[Фреска|фрески]], багато його персонажів зображені фронтально та рухаються вертикально чи горизонтально. Живописність кадрів підкреслюється також періодичною появою різноманітних рамок, які підсилюють враження, що на екрані&nbsp;— ожилі ілюстрації з релігійних текстів. Сам фільм нагадує ікону з [[житіє]]м: серією зображень, які складають обрамлення, в якому розкриваються ключові епізоди життя особи<ref name=":0" />.
У 1970 році фільм було представлено московському керівництву, яке зробило висновок, що "Колір граната" не можна рекомендувати до широкої глядацької авдиторії. Його було показано в обмеженій кількості кінотеатрів<ref name=":1" />.


У 2014 році фільм було відреставровано, переведено в цифрову форму та перемонтовано, щоб максимально наблизити до оригінального бачення режисера. Світова прем'єра відбулася на 67-му [[Каннський кінофестиваль|Каннському кінофестивалі]]<ref>{{Cite web|title=The Color of Pomegranates|url=https://parajanov.com/thecolorofpomegranates/|website=Parajanov-Vartanov Institute|date=2016-12-28|accessdate=2023-09-16|language=en}}</ref><ref>{{Cite web|title=SAYAT NOVA|url=https://www.festival-cannes.com/en/f/sayat-nova/|website=Festival de Cannes|accessdate=2023-09-16|language=en-US}}</ref>. Реставрація була виконана Кінофондом Мартіна Скорсезе спільно з Cineteca di Bologna. За реставрацію «Кольору граната» [[Мартін Скорсезе]] здобув премію Інституту Параджанова-Вартанова 2014 року<ref>{{Cite news|title=The Colour of Pomegranates: a chance to savour a poetic masterpiece|url=https://www.theguardian.com/film/2014/oct/07/the-colour-of-pomegranates-sergei-parajanov-london-film-festival-2014|work=The Guardian|date=2014-10-07|accessdate=2023-09-16|issn=0261-3077|language=en-GB|first=Tony|last=Paley}}</ref>. Реставрована версія видана на дисках [[Blu-ray Disc|Blu-ray]] 19 лютого 2018 року у Великій Британії<ref>{{Citation|title=The Colour of Pomegranates Blu-ray (Sayat Nova {{!}} Limited Edition) (United Kingdom)|url=https://www.blu-ray.com/movies/The-Colour-of-Pomegranates-Blu-ray/185744/|accessdate=2023-09-16}}</ref>.
⚫
Фільм наслідує середньовічні фрески, багато його персонажів зображені фронтально та рухаються вертикально чи горизонтально. Живописність кадрів підкреслюється також періодичною появою різноманітних рамок, які підсилюють враження, що на екрані - ожилі ілюстрації з релігійних текстів. Сам фільм нагадує ікону з житієм: серією зображень, які складають обрамлення, в якому розкриваються ключові епізоди життя особи<ref name=":0" />.


== Вплив ==
== Вплив ==
Кліп Марка Романека на пісню [[Мадонна (співачка)|Мадонни]] "Bedtime Stories" (1995) використовує символи з фільмів Параджанова "Колір граната" і [[Тарковський Андрій Арсенійович|Андрія Тарковського]] "[[Сталкер (фільм)|Сталкер]]" та "[[Ностальгія (фільм, 1983)|Ностальгія]]"<ref name=":2">{{Cite web|title=Як Сергій Параджанов вплинув на сучасну культуру і моду|url=https://vogue.ua/article/culture/kino/kak-sergey-paradzhanov-povliyal-na-sovremennuyu-pop-kulturu-43227.html|website=vogue.ua|date=2023-01-09|accessdate=2023-09-16|language=uk}}</ref>.
Кліп Марка Романека на пісню [[Мадонна (співачка)|Мадонни]] «Bedtime Stories» (1995) використовує символи з фільмів Параджанова «Колір граната» і [[Тарковський Андрій Арсенійович|Андрія Тарковського]] «[[Сталкер (фільм)|Сталкер]]» та «[[Ностальгія (фільм, 1983)|Ностальгія]]»<ref name=":2">{{Cite web|title=Як Сергій Параджанов вплинув на сучасну культуру і моду|url=https://vogue.ua/article/culture/kino/kak-sergey-paradzhanov-povliyal-na-sovremennuyu-pop-kulturu-43227.html|website=vogue.ua|date=2023-01-09|accessdate=2023-09-16|language=uk}}</ref>.


Образи з "Кольору граната", особливо костюми, втілено в фільмі "[[Клітка (фільм, 2000)|Клітка]]" (2000) дизайнеркою [[Ейко Ісіока|Ейко Ісіокою]]<ref name=":2" />.
О́брази з «Кольору граната», особливо костюми, втілено в фільмі «[[Клітка (фільм, 2000)|Клітка]]» (2000) дизайнеркою [[Ейко Ісіока|Ейко Ісіокою]]<ref name=":2" />.


Чилійсько-американський композитор [[Ніколас Джаар]] випустив у 2015 році музичний альбом «Pomegranates» як «альтернативний саундтрек» до фільму Параджанова<ref>{{Cite web|title=Nicolas Jaar Releases Free Album Pomegranates|url=https://pitchfork.com/news/60107-nicolas-jaar-releases-free-album-pomegranates/|website=Pitchfork|date=2015-06-24|accessdate=2023-09-17|language=en-US|first=Condé|last=Nast}}</ref>. Показ фільму з живим виступом Джаара був запланований на фестивалі Cinefamily в Лос-Анджелесі 22 лютого 2017 року, але через заперечення Інституту Параджанова-Вартанова та [[The Film Foundation]] він відбувся з оригінальним саундтреком<ref>{{Cite web|title=News|url=https://parajanov.com/news/|website=Parajanov-Vartanov Institute|date=2017-02-09|accessdate=2023-09-17|language=en}}</ref>.
⚫
"Колір граната" став основою для кліпу-фільму [[Леді Гага|Леді Гаги]] "911" (2020). Режисер кліпу-фільму Тарсем Сінгх майже 20 років мріяв втілити своє натхнення фільмом Параджанова<ref>{{Cite web|title=Сергій Параджанов: натхненний українськими традиціями та натхненник для сучасних митців|url=https://www.kyivpost.com/uk/post/11927|website=Get the Latest Ukraine News Today - KyivPost|accessdate=2023-09-16|language=uk|first=Анна|last=Неплій}}</ref>. Інші два джерела натхнення - "[[Свята гора (фільм)|Свята гора]]" [[Алехандро Ходоровський|Алехандро Ходоровського]], "[[Вісім з половиною|8 1/2]]" [[Федеріко Фелліні]]<ref name=":2" />.

⚫
«Колір граната» став основою для кліпу-фільму [[Леді Гага|Леді Гаги]] «911» (2020). Режисер кліпу-фільму Тарсем Сінгх майже 20 років мріяв втілити своє натхнення фільмом Параджанова<ref>{{Cite web|title=Сергій Параджанов: натхненний українськими традиціями та натхненник для сучасних митців|url=https://www.kyivpost.com/uk/post/11927|website=Get the Latest Ukraine News Today - KyivPost|accessdate=2023-09-16|language=uk|first=Анна|last=Неплій}}</ref>. Інші два джерела натхнення&nbsp;— «[[Свята гора (фільм)|Свята гора]]» [[Алехандро Ходоровський|Алехандро Ходоровського]], «[[Вісім з половиною|8 1/2]]» [[Федеріко Фелліні]]<ref name=":2" />.


Фільм послугував джерелом натхнення для колекцій одягу Антоніо Марраса у 2016 році та Бічолли Тетрадзе в 2020<ref name=":2" />.
Фільм послугував джерелом натхнення для колекцій одягу Антоніо Марраса у 2016 році та Бічолли Тетрадзе в 2020<ref name=":2" />.

== Реставрація ==
У 2014 році фільм було відреставровано та відредаговано у форматі [[4K]], щоб максимально наблизити його до оригінального бачення режисера, а світова прем'єра відбулася на 67-му Каннському кінофестивалі.<ref>{{cite web|url=https://parajanov.com/thecolorofpomegranates/|title=The Color of Pomegranates|publisher=Parajanov-Vartanov Institute|work=Parajanov.com|date=28 December 2016 |accessdate=23 April 2018}}</ref><ref>{{cite web|url=http://www.festival-cannes.com/en/films/sayat-nova|title=Sayat Nova|date=22 May 2014 |publisher=[[Cannes Film Festival]]|accessdate=23 April 2018}}</ref> Прем'єра у США відбулася 20 вересня 2014 року в [[Музей мистецтв округу Лос-Анджелес|Музеї мистецтв округу Лос-Анджелес (LACMA)]], і її представив Мартірос Вартанов. Прем'єра на Східному узбережжі відбулася на 52-му [[Нью-Йоркський кінофестиваль|Нью-Йоркському кінофестивалі]] 2 жовтня 2014 року, її представив [[Мартін Скорсезе]]. Реставрацію було завершено Кінофондом Скорсезе спільно з Cineteca di Bologna, а критик і програмний директор фестивалю в Торонто Джеймс Куандт назвав її «кінематографічним Святим Граалем».<ref name="auto">{{cite web|url=https://www.theguardian.com/film/2014/oct/07/the-colour-of-pomegranates-sergei-parajanov-london-film-festival-2014|title=The Colour of Pomegranates: a chance to savour a poetic masterpiece|first=Tony|last=Paley|date=7 October 2014|website=[[The Guardian]]|publisher=Guardian News and Media|accessdate=23 April 2018}}</ref> 2014 року Мартін Скорсезе отримав нагороду Інституту Параджанова-Вартанова за реставрацію «Кольору граната».<ref name="sayatnova">{{cite web|url=http://www.parajanov.com/sayatnova.html|title=The Color of Pomegranates (Sayat Nova)|publisher=Parajanov-Vartanov Institute|work=Parajanov.com|date=9 February 2017 |accessdate=23 April 2018}}</ref>

Blu-ray у 1080p з реставрацією вийшов у [[Велика Британія|Великій Британії]] 19 лютого 2018 року,<ref>{{cite web|url=http://www.blu-ray.com/movies/The-Color-of-Pomegranates-Blu-ray/185744/|title=The Color of Pomegranates Blu-ray|work=Blu-ray.com|accessdate=23 April 2018}}</ref> а американський реліз [[The Criterion Collection]] з документальним фільмом Михайла Вартанова «Колір вірменської землі» 1969 року&nbsp;— 17 квітня 2018 року.<ref>{{cite web|url=https://www.criterion.com/films/29219-the-color-of-pomegranates|title=The Color of Pomegranates|publisher=[[The Criterion Collection]]|accessdate=23 квітня 2018}}</ref>


== Примітки ==
== Примітки ==
{{примітки}}
<references />


== Посилання ==
== Посилання ==

Поточна версія на 12:18, 17 жовтня 2024

Колір граната
Цвет граната
Жанрдрама
біографія
музика
РежисерСергій Параджанов
СценаристСергій Параджанов
У головних
ролях		Софіко Чіаурелі
Мелкоп Алексаян
Вілен Галстян
Георгій Гегечкорі
Спартак Багашвілі
Медея Джапарідзе
Ованес Мінасян
Юрій Амірян
А. Бабаян
Медея Бібілейшвілі
ОператорСурен Шахбазян
КомпозиторТигран Мансурян
КінокомпаніяВірменфільм
Дистриб'юторThe Criterion Collection і Netflix
Тривалість79 хвилин
Моваросійська і вірменська
КраїнаСРСР СРСР
Рік1968
IMDbID 0063555
Ця стаття про фільм. Про відтінок див. Гранатовий колір.

«Колір граната» (вірм. Նռան գույնը) — поетична кінопритча Сергія Параджанова про вірменського поета Саят-Нова, знята у 1968 році на кіностудії «Вірменфільм». Авторська назва — «Саят-Нова».

Фільм розбитий на кілька новел і в кожній з того чи іншого боку показано життя і ставлення до нього відомого вірменського поета Саят-Нови.

Синопсис

[ред. | ред. код]

Життя Саят-Нови зображено в низці алегоричних епізодів, які показують дитинство, юність, зрілість, старість та смерть поета.

Фільм починається сценами з хлібом і рибою — символами християнства, та гранатів, з яких витікає червоний сік — символ життя та страждання. Надалі червоний колір проходить через увесь фільм.

Дитинство поета, що проходило в монастирі в Санаїні, асоціюється з вулицями стародавнього Тбілісі, церквами, хачкарами, майстрами різних ремесел із Авлабарі. Сцени господарських робіт чергуються з церковними відспівуваннями найважливіших моментів життя — хрещення, вінчання та поховання. Майбутній поет бере одну з книг, врятованих після зливи, та розглядає в ній малюнки, сидячи на даху. Звідти йому відкривається краєвид навколишнього світу і звідти ж починається його розуміння світу взагалі. Батьки символічно прагнуть захистити сина від різних нещасть: ховають його під ковдрами, приносять у жертву білого півня.

Батьки Саят-Нови помирають, потім слідує похорон молодої жінки, свідком якого став поет. Похорони супроводжує танець жінок-плакальниць і чоловічий спів. Саян-Нова бачить сон, у якому повертається у дитинство, де зустрічається із малим самим собою, своїми батьками та бабусею.

Ставши придворним поетом царя Іраклія II (в фільмі фігурує як князь), Саят-Нова закохується в його сестру Анну Батонішвілі, вагається між любов'ю плотською та духовною. Зрештою він добровільно йде у монастир, щоб сховатися від плотських спокус пишного, але безладного царського двору та віднайти істину. В монастирі він ховає померлого на ім'я Арутюн, а потім хрестить новонародженого з таким же іменем, що символізує його власне переродження (Арутюн — справжнє ім'я поета).

На монастир нападає перський шах Ага-Мехмед Каджар, що зображено непрямо, а через сцени поета з черепом і стіну, з якої під ударом кинджала ллється кров.

Саят-Нову супроводжує образ янгола, що намагається віддати кому-небудь жменю землі. Поет знаходить спокій у церкві святого Геворга під Мец Бердом, що тільки будується, і возз'єднується з родиною в картині, схожій на ікону (історично він був убитий загарбниками після відмови зректися своєї віри). Білі півні оточують мертвого поета, що лежить серед них, як жертва, принесена заради того, щоб у світі існувала краса. Голос Саят-Нови лишається в храмі.

Ролі

[ред. | ред. код]

Знімальна група

[ред. | ред. код]
  • Мікаель Аракелян — декоратор
  • Степан Андранікян — художник-постановник
  • Михайло Вартанов — закулісний документаліст

Виробництво

[ред. | ред. код]

У 1963 році була 250-а річниця з дня народження вірменського поета Арутюна Саядана, відомого під псевдонімом Саят-Нова. Партійна влада Радянського Союзу вирішила зробити з цього майстра любовної лірики, широко відомої на Кавказі, символ радянської «дружби народів». Сергій Параджанов дав своєму фільму про поета назву «Саят-Нова». Він став першим повнометражним фільмом, у якому Параджанов всебічно реалізував нову поетичну кіномову, накреслену в пробах до «Київських фресок» (1966) та «Акопі Овнатаняні» (1967)[1]. Сценарій було затверджено у 1966 році. Того ж року Сергій Параджанов покинув Україну та вирушив до Вірменії для зйомок. Кіностудія «Вірменфільм» планувала почати роботу над фільмом у індивідуальній творчій манері Параджанова, але після проб критики визнали фільм надто символічним і незрозумілим для глядачів[2].

Першу версію Параджанов мусив скоротити на вимогу цензорів і перейменувати на «Колір граната». Вона вийшла в обмежений прокат 1968 року[1]. 1970 року фільм було представлено московському керівництву, яке зробило висновок, що «Колір граната» не можна рекомендувати для широкої глядацької авдиторії Радянського Союзу[2]. Потім режисер Сергій Юткевич додав інтертитри між епізодами та природні звуки, видалив еротично та релігійно навантажені сцени[1]. Кожна глава отримала назву («Дитинство поета», «Поет при дворі князя» тощо), а кожна назва підкріплювалася або короткою цитатою з творів поета, або пояснювальною анотацією («Поет іде з монастиря», «Поет ховає своє кохання»)[2]. Ця версія вийшла в прокат у 1973 році[3], а Параджанов уперше побачив її тільки в 1988 році[2].

Фільм наслідує середньовічні фрески, багато його персонажів зображені фронтально та рухаються вертикально чи горизонтально. Живописність кадрів підкреслюється також періодичною появою різноманітних рамок, які підсилюють враження, що на екрані — ожилі ілюстрації з релігійних текстів. Сам фільм нагадує ікону з житієм: серією зображень, які складають обрамлення, в якому розкриваються ключові епізоди життя особи[1].

У 2014 році фільм було відреставровано, переведено в цифрову форму та перемонтовано, щоб максимально наблизити до оригінального бачення режисера. Світова прем'єра відбулася на 67-му Каннському кінофестивалі[4][5]. Реставрація була виконана Кінофондом Мартіна Скорсезе спільно з Cineteca di Bologna. За реставрацію «Кольору граната» Мартін Скорсезе здобув премію Інституту Параджанова-Вартанова 2014 року[6]. Реставрована версія видана на дисках Blu-ray 19 лютого 2018 року у Великій Британії[7].

Вплив

[ред. | ред. код]

Кліп Марка Романека на пісню Мадонни «Bedtime Stories» (1995) використовує символи з фільмів Параджанова «Колір граната» і Андрія Тарковського «Сталкер» та «Ностальгія»[8].

О́брази з «Кольору граната», особливо костюми, втілено в фільмі «Клітка» (2000) дизайнеркою Ейко Ісіокою[8].

Чилійсько-американський композитор Ніколас Джаар випустив у 2015 році музичний альбом «Pomegranates» як «альтернативний саундтрек» до фільму Параджанова[9]. Показ фільму з живим виступом Джаара був запланований на фестивалі Cinefamily в Лос-Анджелесі 22 лютого 2017 року, але через заперечення Інституту Параджанова-Вартанова та The Film Foundation він відбувся з оригінальним саундтреком[10].

«Колір граната» став основою для кліпу-фільму Леді Гаги «911» (2020). Режисер кліпу-фільму Тарсем Сінгх майже 20 років мріяв втілити своє натхнення фільмом Параджанова[11]. Інші два джерела натхнення — «Свята гора» Алехандро Ходоровського, «8 1/2» Федеріко Фелліні[8].

Фільм послугував джерелом натхнення для колекцій одягу Антоніо Марраса у 2016 році та Бічолли Тетрадзе в 2020[8].

Реставрація

[ред. | ред. код]

У 2014 році фільм було відреставровано та відредаговано у форматі 4K, щоб максимально наблизити його до оригінального бачення режисера, а світова прем'єра відбулася на 67-му Каннському кінофестивалі.[12][13] Прем'єра у США відбулася 20 вересня 2014 року в Музеї мистецтв округу Лос-Анджелес (LACMA), і її представив Мартірос Вартанов. Прем'єра на Східному узбережжі відбулася на 52-му Нью-Йоркському кінофестивалі 2 жовтня 2014 року, її представив Мартін Скорсезе. Реставрацію було завершено Кінофондом Скорсезе спільно з Cineteca di Bologna, а критик і програмний директор фестивалю в Торонто Джеймс Куандт назвав її «кінематографічним Святим Граалем».[14] 2014 року Мартін Скорсезе отримав нагороду Інституту Параджанова-Вартанова за реставрацію «Кольору граната».[15]

Blu-ray у 1080p з реставрацією вийшов у Великій Британії 19 лютого 2018 року,[16] а американський реліз The Criterion Collection з документальним фільмом Михайла Вартанова «Колір вірменської землі» 1969 року — 17 квітня 2018 року.[17]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г "Саят-Нова", або "Колір граната":трансформація оповідної структур. archive-ktm.ukma.edu.ua. Процитовано 16 вересня 2023.
  2. ↑ а б в г «Колір граната» крізь призму вірменської свідомості. archive-ktm.ukma.edu.ua. Процитовано 16 вересня 2023.
  3. ↑ Параджанов Сергій Йосипович. stus.center (укр.). Процитовано 16 вересня 2023.
  4. ↑ The Color of Pomegranates. Parajanov-Vartanov Institute (англ.). 28 грудня 2016. Процитовано 16 вересня 2023.
  5. ↑ SAYAT NOVA. Festival de Cannes (амер.). Процитовано 16 вересня 2023.
  6. ↑ Paley, Tony (7 жовтня 2014). The Colour of Pomegranates: a chance to savour a poetic masterpiece. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 16 вересня 2023.
  7. ↑ The Colour of Pomegranates Blu-ray (Sayat Nova | Limited Edition) (United Kingdom), процитовано 16 вересня 2023
  8. ↑ а б в г Як Сергій Параджанов вплинув на сучасну культуру і моду. vogue.ua (укр.). 9 січня 2023. Процитовано 16 вересня 2023.
  9. ↑ Nast, Condé (24 червня 2015). Nicolas Jaar Releases Free Album Pomegranates. Pitchfork (амер.). Процитовано 17 вересня 2023.
  10. ↑ News. Parajanov-Vartanov Institute (англ.). 9 лютого 2017. Процитовано 17 вересня 2023.
  11. ↑ Неплій, Анна. Сергій Параджанов: натхненний українськими традиціями та натхненник для сучасних митців. Get the Latest Ukraine News Today - KyivPost (укр.). Процитовано 16 вересня 2023.
  12. ↑ The Color of Pomegranates. Parajanov.com. Parajanov-Vartanov Institute. 28 December 2016. Процитовано 23 April 2018.
  13. ↑ Sayat Nova. Cannes Film Festival. 22 May 2014. Процитовано 23 April 2018.
  14. ↑ Paley, Tony (7 October 2014). The Colour of Pomegranates: a chance to savour a poetic masterpiece. The Guardian. Guardian News and Media. Процитовано 23 April 2018.
  15. ↑ The Color of Pomegranates (Sayat Nova). Parajanov.com. Parajanov-Vartanov Institute. 9 February 2017. Процитовано 23 April 2018.
  16. ↑ The Color of Pomegranates Blu-ray. Blu-ray.com. Процитовано 23 April 2018.
  17. ↑ The Color of Pomegranates. The Criterion Collection. Процитовано 23 квітня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Колір_граната&oldid=43703706