Брік Ліля Юріївна

Брік Ліля Юріївна
Ім'я при народженні	рос. Лили Уриевна Каган
Народилася	30 жовтня (11 листопада) 1891 Москва, Російська імперія
Померла	4 серпня 1978(1978-08-04)[…] (86 років) Передєлкіно, СРСР ·отруєння
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	кінорежисерка, скульпторка, кіноакторка, письменниця, прозаїк, перекладачка, мемуаристка
Alma mater	Вищі жіночі курси і Московський архітектурний інститут
Знання мов	російська
Брати, сестри	Ельза Тріоле
У шлюбі з	Брік Осип, Примаков Віталій Маркович і Василь Абгарович Катанянd
IMDb	ID 0109280
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Ліля Юріївна Брік (уроджена Ліля (Лілі) Урієвна Каган; (30 жовтня, (11 листопада) 1891 Москва — 4 серпня 1978, Москва) — «муза російського авангарду», господиня одного з найвідоміших у XX столітті літературно-художніх салонів. Автор мемуарів, адресат творів Володимира Маяковського, яка відіграла значну роль в житті поета.

Біографія Лілі Брік переплетена з долями Ельзи Тріоле, Осипа Бріка, Віталія Примакова, Василя Катаняна, багатьох діячів мистецтва і літератури різних країн. Брік створила перший в Москві музей Маяковського (згодом ліквідований). З кінця 1950-х років цензура прагнула виключити прізвище Брік з біографії Маяковського. Покінчила життя самогубством в 1978 році у віці 86 років.

Походження, освіта

Ліля (праворуч) і Ельза Каган. 1900

Ліля народилася в сім'ї Урія Олександровича Кагана і Олени Юльєвни Каган (у дівоцтві Берман). Її батько був юристом, який займався захистом прав євреїв у Москві; крім того, він як юрисконсульт австрійського посольства допомагав артистам і антрепренерам, які прибували на гастролі, у вирішенні фінансових та адміністративних питань. Мати народилася в Ризі, вчилася в Московській консерваторії, однак завершити курс не змогла через раннє заміжжя і народження дочок — Лілі і Ельзи.

Дочки Каганів здобули добру домашню освіту: дівчатка з дитинства говорили російською і німецькою мовами, вільно, завдяки гувернантці, спілкувалися французькою, грали на роялі, брали участь у   музичних і літературних вечорах, які  влаштовували їхні батьки. У 1905 році Ліля пішла у п'ятий клас гімназії, яка розміщувалася в садибі Шувалових-Голіциних на Покровці. Викладачі відзначали схильність учениці до математики і рекомендували її батькові розвивати здібності дочки. В 1908 році, закінчивши гімназію, Ліля Юріївна вступила на математичний факультет Вищих жіночих курсів. Коли інтерес до науки змінився захопленістю мистецтвом, вона залишила курси і стала студенткою Московського архітектурного інституту, де почала вивчати основи живопису і скульптури. Заняття скульптурою були продовжені в 1911 році в одній зі студій Мюнхена.

Перше заміжжя. Осип Брік

Ліля Брік, Осип Брік. 1912

Знайомство Лілі з майбутнім чоловіком сталося в юнацькі роки, коли сімнадцятирічний Осип Брік, відрахований з 3-ї московської гімназії «за революційну пропаганду», став керівником відвідуваного нею гуртка з вивчення азів політекономії. Осип, син власника торгової компанії «Павло Брік, вдова і син», протягом семи років ніжно залицявся до Лілі, однак їхні зустрічі були нечастими. Вирішальне пояснення відбулося після її повернення з Мюнхена в 1911 році; у листі батькам Осип Максимович повідомив: «Я стал женихом. Моя невеста, как вы уже догадываетесь, Лили Каган».

Навесні 1912 року відбулося весілля (церемонію провів московський рабин), після якої молода сім'я оселилася в чотирикімнатній квартирі, яку знімали батьки Лілі і яка знаходилася у Великому Чернишевському провулку. Осип Брік, який працював після закінчення юридичного факультету Московського університету в батьківській фірмі з продажу коралів, часто здійснював поїздки по Сибіру і Середній Азії; Ліля, як правило, слідувала за чоловіком. Їх інтерес до східної екзотики був у ту пору настільки великий, що подружжя всерйоз розглядало можливість переїзду до Туркестану; задум виявився нереалізованим через початок війни.

У 1914 році Осип Максимович почав службу в петроградській автомобільій роті (туди він потрапив за протекцією оперного співака Леоніда Собінова). Ліля, яка переїхала слідом за Бріком в російську столицю, заснувала в їх квартирі на вулиці Жуковського, 7, салон для творчої інтелігенції. До числа його постійних відвідувачів належали фінансист Лев Грінкруг, поети Володимир Маяковський, Василь Каменський, Давид Бурлюк, Велимир Хлєбников, літературознавці Роман Якобсон та Віктор Шкловський, балерини Катерина Гельцер і Олександра Дорінська, у якої Ліля Юріївна брала уроки танцю. Гості обговорювали літературні і політичні проблеми, музикували, проводили час за грою в карти; в дні особливо важливих партій на дверях з'являлася табличка з написом «Сьогодні Бріки нікого не приймають».

Як писав літературознавець Бенгт Янгфельдт, Ліля була «душею салону», тоді як Осип Максимович — «його інтелектуальною пружиною». Поет Микола Асєєв згадував про їх квартиру як про центр тяжіння, в якому поєдналися «матерія ручної розмальовки» і «палкі очі господині», що мала власну думку з будь-якого питання. За твердженням Лілі Юріївни, її шлюбні відносини з Бріком припинилися в 1915 році, однак він на все життя залишився для неї найближчою людиною.

Я кохала, кохаю і кохатиму його більше, ніж брата, більше, ніж чоловіка, більше ніж сина. Про таке кохання я не читала в жодних віршах, ніде. Я кохаю його з дитинства, він невіддільний від мене. Це кохання не заважало моєму коханню до Маяковського. Оригінальний текст (рос.) Я любила, люблю и буду любить его больше, чем брата, больше, чем мужа, больше чем сына. Про такую любовь я не читала ни в каких стихах, нигде. Я люблю его с детства, он неотделим от меня. Эта любовь не мешала моей любви к Маяковскому.

Брік і Маяковський

Перші зустрічі. Поема «Хмара в штанах»

Володимир Маяковський. 1910

В автобіографії Маяковського «Я сам» день зустрічі з Брік у липні 1915 року визначено як «найщасливішу дату». Проте поет став присутнім в сім'ї Каганів набагато раніше: восени 1913 року він познайомився з молодшою сестрою Лілі — Ельзою. Як розповідала згодом сама Ельза, після повернення з канікул з Фінляндії вона вирушила в гості до давніх знайомих Хвасів, де того дня зібралося багато гостей. У якийсь момент загальну увагу перемкнув на себе «надзвичайно великий, у чорній оксамитовій блузі» чоловік, який почав голосно читати «Бунт речей». Безпосереднє знайомство з поетом відбулося під час чаювання в майстерні; ввечері Маяковський вирушив проводжати сімнадцятирічну гимназистку додому.

Пізніше Володимир Володимирович, який почав залицятися до Ельзи, був представлений її батькам; з Лілею, яка переїхала з чоловіком до Петрограда, вони деякий час не перетиналися. За словами публіциста Дмитра Бикова, молодша сестра Лілі виявилася чи не єдиною людиною в оточенні Маяковського, «якій він не присвятив зовсім нічого, жодного поетичного рядка». Але, ймовірно, під її впливом поет написав вірш, який Ельзі довелося прочитати першій: «Послушайте, ведь если звёзды зажигают — значит, это кому-нибудь нужно?».

Влітку 1915 року Ліля приїхала в Москву з Петрограда, щоб відвідати хворого батька. Тоді ж відбулося її знайомство з Маяковським, який приїхав у дім Каганів, щоб запросити Ельзу на прогулянку. Скороминуща зустріч з людиною, яка залицялася до молодшої сестри, не справила, за визнанням Лілі, на неї ніякого враження — швидше, додала приводів для занепокоєння: «півгодини Сиджу, сиджу годину, пішов дощ, а їх все немає… Батьки бояться футуристів, а особливо вночі, в лісі, удвох з дочкою». Через місяць поет і Ельза з'явилися в петроградській квартирі Бріків — там, під час першого читання поеми «Хмара у штанях», докорінним чином змінилася доля обох сестер: коли Маяковський вимовив: «Ви думаєте, це марить малярія? Це було, було в Одесі», — всі присутні відірвалися від своїх справ і до кінця не спускали очей з небаченого дива". За столом поет попросив у господині дому дозволу присвятити їй поему і зробив на першій сторінці напис: «Лілі Юріївні Брік».

Пішла звичайна застільна розмова, але всі вже розуміли: сталося непоправне, незрозуміло ще, добре чи погане, але безсумнівно значне, можливо - велике. Це стосувалося поеми, зустрічі і всього, що відбувалося за вікнами і набуло раптово епічних рис. Оригінальний текст (рос.) Пошёл обычный застольный разговор, но все уже понимали: случилось непоправимое, неясно ещё, хорошее или дурное, но несомненно значительное, может быть — великое. Это касалось поэмы, встречи и всего, что происходило за окнами и приобрело внезапно эпические черты.

Жоден з редакторів не погоджувався друкувати поему «Хмара в штанях», і Осип Брік (головна, на думку Дмитра Бикова, людина в творчій біографії Маяковського) видав поему за свій рахунок. Вона вийшла друком восени 1915 року тиражем 1050 примірників з відміткою «Тобі, Ліля». Маяковський, який вже не міг жити далеко від Лілі, оселився в Петрограді — спочатку в готелі, потім — на Надеждинській вулиці, неподалік від будинку, де жили Бріки.

Петроградський період

У Петрограді життя Маяковського, звиклого до богемного існування, змінилося: за свідченням Миколи Асєєва, поет «почав влаштовувати чуже, здавалося б, гніздо… як своє власне». Він ввів у будинок Бріків своїх друзів-футуристів, але водночас став запозичувати елементи життя людей «іншого кола»: наприклад, за наполяганням Лілі позбавився від яскравого епатажного одягу — в його гардеробі з'явилися костюми, пальто і тростина. На цьому етапі Ліля стала головним персонажем творчості Володимировича Володимировича — їй він присвятив багато ліричних творів, зокрема видану на кошти Осипа Максимовича поему «Флейта-хребет». Як стверджувала Брік, спочатку вона любила і цінувала Маяковського тільки як поета, і їх особисті стосунки розвивалися важко:

Ліля Брік. Малюнок В. В. Маяковського. 1916

Володя не просто закохався в мене - він напав на мене, це був напад. Два з половиною роки не було у мене жодної вільної хвилини - буквально. Мене лякала його напористість, зріст, його громада, невгамовна, неприборкана пристрасть. Кохання його було безмірним. Оригінальний текст (рос.) Володя не просто влюбился в меня — он напал на меня, это было нападение. Два с половиной года не было у меня ни одной свободной минуты — буквально. Меня пугала его напористость, рост, его громада, неуёмная, необузданная страсть. Любовь его была безмерна.

Деякі елементи біографії Брік втілилися у Маяковського в «лирические самоподвзводы» — так, дізнавшись, що напередодні першої шлюбної ночі Лілі і Осипа Максимовича Олена Юліївна Каган принесла в їхню квартиру ігристе вино і фрукти, поет написав вірш «До всього», у якому дослідники виявили майже «підліткову реакцію» на давні події і болісні ревнощі до минулого життя своєї коханої: "В грубом убийстве не пачкала рук ты. / Ты уронила только: «„В мягкой постели он, фрукты, вино на ладони ночного столика“./ Любовь! Только в моём воспалённом мозгу была ты!».

У грудні 1917 року Маяковський, у якого з'явилася можливість попрацювати в кінематографі, поїхав до Москви. Це була його перша тривала розлука з Брік. У листах, надісланих до Петрограда, він повідомляв: «Мені досить огидно. Сумую. Вболіваю. Злюся», «Напиши, будь ласка, я щодня встаю з тугою: „Що Ліля?“». У травні 1918 року Ліля Юріївна приїхала до Москви для участі в кінозйомках; до Петрограда вони повернулися разом. Спочатку Маяковський прописався в квартирі Бріків на вулиці Жуковського, потім всі троє переїхали в заміський будинок. Пізніше Ліля згадувала: «Тільки в 1918 році я могла з упевненістю сказати О. М. про нашу любов… ми Всі вирішили ніколи не розлучатися і прожили життя близькими друзями».

Сформований «троїстий союз» не був унікальним явищем у російській літературі: подібним же чином склалося життя у Івана Тургенєва і Поліни Віардо; Олександр Герцен називав учасників своєї сімейної «конфігурації» «чотирма зірочками, і як нас не розташуй, всі будемо блищати»; стосунки між Миколою Щелгуновим, його дружиною і поетом Михайлом Михайловим, який оселився в їхньому будинку сучасники сприймали як «дивний російський роман»; на певному етапі поняття «дивна сім'я» поширилося на Олександра Блока, Любов Менделєєву і Андрія Бєлого. Найбільш близькою для Бріків та Маяковського моделлю стала, за версією Дмитра Бикова, історія взаємин Миколи Некрасова з Авдотьєю Панаєвою, уваги якої поет домагався всіма способами, зокрема загрозою самогубства, і в підсумку зумів зробити її своєю однодумицею, яка долучилася до роботи в журналі «Современник».

Життя в Москві

Володимир Маяковський і Ліля Брік. 1915

Навесні 1919 року Бріки і Маяковський повернулися до Москви. Про зняту ними неопалювану квартиру в Полуектовому провулку поет пізніше розповів в поемі «Добре!»: «Дванадцять квадратних аршин житла. / Четверо в приміщенні — Ліля, Ося, я і собака Щеник». Восени Маяковський влаштувався на службу в Російське телеграфне агентство (РОСТА) — поет малював плакати і складав до них сатиричні підписи. Ліля, розмальовуючи контури агітаційних гасел, виступала його помічницею.

Її діяльна участь у житті поета проявлялася і в тому, що в 1921 році, коли у Володимира Володимировича з'явилися деякі труднощі з виходом «Містерії-Буф» та поеми «150 000 000», Брік вирушила до Риги для пошуку видавців, готових випускати книги Маяковського і його друзів-футуристів. Для пропаганди творчості вона написала і опублікувала дві статті в газеті «Новий шлях» — друкованому органі повпредства РРФСР в Латвії.

Малюнок з листа Маяковського до Лілі Брік із зазначеною датою «19 лютого 1923 року» та зворотною адресою «Москва, Редингська в'язниця»

Криза у стосунках настала взимку 1922 року. Ліля Юріївна запропонувала Маяковському розлучитися на два місяці, тому що їй здався нудним створений «старенький, старенький побуток». Розлука мала тривати до 28 лютого 1923 року, і Брік пережила її досить спокійно, тоді як для Маяковського розставання перетворилося на «добровільну каторгу»: він стояв біля будинку коханої, писав їй листи, передавав через Миколу Асєєва подарунки, зокрема символічні — наприклад, птаха у клітці. У листі до Ельзи Ліля повідомляла, що «він вдень і вночі ходить під моїми вікнами, ніде не буває і написав ліричну поему в 1300 рядків» — мова йшла про поему «Про це», що вийшла згодом з присвятою «Їй і мені». Коли заявлений Лілею «термін ув'язнення» закінчився, Брік і Маяковський зустрілися на вокзалі і сіли в поїзд, який направлявся в Петроград. У щоденнику, який поет вів під час вимушеного «ув'язнення», зберігся запис:

Я кохаю, кохаю, незважаючи ні на що і завдяки всьому, кохав, кохаю і кохатиму, будеш ти грубою зі мною чи ласкавою, моєю чи чужою. Все одно кохаю. Амінь ... Кохання це життя, це головне. Від неї розгортаються і вірші і справи і все ін... Без тебе (не без тебе «у від'їзді», внутрішньо без тебе) я припиняюся. Це було завжди, це і зараз. Оригінальний текст (рос.) Я люблю, люблю, несмотря ни на что и благодаря всему, любил, люблю и буду любить, будешь ли ты груба со мной или ласкова, моя или чужая. Всё равно люблю. Аминь… Любовь это жизнь, это главное. От неё разворачиваются и стихи и дела и всё пр… Без тебя (не без тебя «в отъезде», внутренне без тебя) я прекращаюсь. Это было всегда, это и сейчас.

Участь у ЛЕФі

У верхньому ряду: Володимир Маяковський з подарунком Лілі — бульдогом Булькою, Осип Брік, Борис Пастернак, Сергій Третьяков, Віктор Шкловський, Лев Грінкруг, Осип Бескін і секретар ЛЕФу Петро Незнамов. Сидять: Ельза Тріоле, Ліля Брік, Раїса Кушнер, Олена Пастернак, Ольга Третьякова. 1925

Запропонована Лілею двомісячна перерва у стосунках розлучила Маяковського з коханою, але не з Осипом Максимовичем, який взимку 1922—1923 років майже щодня приїжджав до поета в його «кімнату-човник» в Лубянському проїзді (туди Володимир Володимирович перебрався із загальної квартири під час «добровільної каторги»), щоб обговорити і виробити концепцію нового творчого об'єднання літераторів. Керівником спільноти, що дістала назву «Лівий фронт мистецтва», став Маяковський, але реальним організатором і головним ідеологом ЛЕФу був, на думку дослідників, залишений в тіні Осип Брік. Він вміло направляв творчу енергію своїх близьких у потрібне русло, і тому в першому номері журналу «ЛЕФ» були опубліковані і написана «в ув'язненні» поема «Про це», і перекладена Лілею трагедія Карла Віттфогеля «Втікач».

Штаб-квартирами для ЛЕФу стали спочатку дача на Великій Оленячій вулиці, потім — отримана поетом чотирикімнатна квартира в Гендриковому провулку, на дверях якої висіла мідна табличка з написом «Брік. Маяковський». На лефовські «вівторки» зазвичай збиралося багато гостей, читали нові твори і бурхливо обговорювали зміст чергових випусків свого видання.

Ліля Брік у поезії Маяковського

За словами Дмитра Бикова, якщо реальну Брік «придумав і виховав» Осип Максимович, то літературну Лілю «склав» Маяковський, — і вона, будучи людиною гнучкою і чутливою, «не пручалася двом своїм пігмаліонам». З 1915 року аж до зустрічі поета з Тетяною Яковлевою Ліля Юріївна залишалася головною героїнею всіх ліричних творів Володимира Володимировича; їй він присвятив всі поеми, написані до 1928 року. Так, незабаром після знайомства з Бріками Маяковський написав «Флейту-хребет» — твір про трагічну любов, в якому автор виплеснув обуревавшую його пристрасть за допомогою «палаючих метафор»: «Я душу над прірвою натягнув канатом, / жонглюючи словами, захитався над нею».

Складена в 1916 році вірш «Лиличка!» («Згадай — за цим вікном вперше / руки твої, исступленный, гладив»), в якому поет «коронував» кохану, літературний критик Юрій Карабчиївський назвав «найбільш справжнім зі всього написаного Маяковським». Бенедикт Сарнів зізнавався, що при першому читанні цього твору він «прямо-таки фізично відчував, якою незвичайною, якиою несхожою на все, що мені раніше доводилося читати і чути про кохання чоловіка до жінки, була любов Маяковського до його Лілі».

У виданій в 1918 році поемі «Людина» «екзистенціальна тематика» поряд з побутовими подробицями, серед яких знову-таки вгадується присутність Лілі Юріївни: «Натяки на неї численні, від конкретної адреси — навіть номера квартири! — до перерахування творів Маяковського». На початку 1922 року Володимир Володимирович написав поему «Люблю» — це був період, коли відносини з Брік здавалися цілком гармонійними, тому літературознавці характеризують твір як одне з найсвітліших творінь Маяковського: «Прийшла — діловито, за риком, за зростанням, глянувши, розгледіла просто хлопчика. / Взяла, відібрала серце і просто пішла грати — як дівчинка м'ячиком».

Ліля Брік. Фото Осипа Бріка

Задум поеми «Про це», що стала, на думку Дмитра Бикова, «і проривом, і вищим його звершенням», почав складатися у Маяковського влітку 1922 року — в автобіографії «Я сам» Володимир Володимирович окреслив короткий план майбутнього твору словами: «Задумано: Про кохання. Величезна поема»; пізніше в пролозі поет показав, що дозріває ідея довго не залишала його: «Ця тема ножем підступила до горла».

Проте безпосередня робота над твором почалася під час вимушеної розлуки з Лілею. Приступаючи до поеми, Маяковський зробив у щоденнику запис: «Тепер я відчуваю, що мене зовсім повіддирали від життя, що більше нічого і ніколи не буде. Життя без тебе немає». У чорнових начерках поеми фігурувало ім'я ліричної героїні — Ліля; у підсумковому варіанті з'явилося займенник «вона»: «У ліжку вона. Вона лежить. / Він. На столі телефон. / „Він“ і „вона“ балада моя. / Не страшно нов я».

Розповідь про Лілю Юріївну включено і в жовтневу поему «Добре!», з нагоди 10-річчя революції: у творі присутні спогади про важку зиму 1919—1920 років, коли Бріки і Маяковський жили в холодному будинку в Полуектовому провулку, — через постійне недоїдання очі героїні «стиснула голоду пухлина», і автор-оповідач приніс їй як найдорожчий із дарів дві морквини: «Якщо я чого написав, якщо чого сказав — тому виною очі-небеса, коханої моєї очі. Круглі та карі — гарячі до гару».

Кінематографічні досліди

Рекламний плакат картини «Закована фільмою». 1918

У березні 1918 року, почавши зніматися у фільмі «Панночка і хуліган», Маяковський повідомив яка перебувала в Петрограді Лілі: «Граю в кінемо. Сам написав сценарій. Головна Роль». Брік в листі попросила: «Милий Володенька, будь ласка, дитинко, напиши сценарій для нас з тобою». Вже через місяць газета «Світ екрану» сповістила читачів про придбану студією «Нептун» нового сценарія поета, названого «Закована фільмою». В основу сюжету автор поклав історію зустрічі неприкаяного Художника і зійшовшої з екрану Балерини; образи головних героїв створювалися з урахуванням акторської органіки майбутніх виконавців — Маяковського і Лілі Юріївни.

Картина була знята досить швидко, Брік вела себе на майданчику невимушено і деколи навіть заспокоювала Володимира Володимировича. Однак екранна історія любові до глядачів не дійшлачерез те, що під час пожежі в кінокомпанії плівка була знищена. Тим не менше завдяки Маяковському, який приносив додому з монтажної розрізнені зрізання, Лілі вдалося зберегти частину вихідних записів. Згодом вона передала ці фрагменти італійському поету-авангардисту Джанні Тотті, який створив на їх основі повнометражну версію «Закутого фільмою».

У 1929 році Брік вже сама виступила в ролі творця картини: разом з режисером Віталієм Перловим вона не тільки написала сценарій документально-ігрового фільму «Скляне око», але і брала участь у його виробництві як постановщик. Стрічка являла собою пародію на «целулоїдні пристрасті», якими ряснів чорно-білий кінематограф того часу. Для участі у зйомках Ліля Юріївна запросила Вероніку Полонську, посприявши тим самим знайомству Маяковського з молодою актрисою Мхату, включеної через рік поетом в число членів його сім'ї.

Відразу після виходу «Скляного ока» Брік запропонувала «Межрабпомфильму» сценарій на тему «Любов і борг, або Кармен». У своїх спогадах Ліля Юріївна розповідала, що її новий задум дуже подобався Маяковському, який мріяв зіграти в черговий кінопародії роль апаша. Передбачалося, що до роботи підключаться друзі та близькі знайомі поета; учасники майбутньої картини готові були відмовитися від гонорару — їм був потрібний тільки знімальний павільйон. Однак проект виявився нереалізованим: члени Головного репертуарного комітету залишилися незадоволені тим, що автори фільму мають намір «протягом 1800 метрів одягати і роздягати, цілувати і душити, заарештовувати і звільняти, заколювати Кармен — і не в одному вигляді, а в цілих 4-х». Протокол засідання головреперткому завершувався вердиктом: «Сценарій категорично заборонити без права будь-яких переробок».

Напередодні 80-річчя Маяковського режисер Сергій Юткевич приступив до зйомок телевізійної стрічки «Маяковський і кіно», в якій планувалося зібрати фрагменти всіх кіноробіт поета, включаючи «Закуту фільмою». Ідея викликала протест з боку директора та парторга музею Маяковського, звернулися до ЦК КПРС з проханням звернути увагу на картину, в якій «глашатай революції, повпред Ленінської партії в поезії… виступає в ролі хулігана і в ролі нудьгуючого художника»: «Головне, чого хоче С. Юткевич, — це показати радянському глядачеві, як „сідала на коліна“ Маяковському К. Ю. Брік». В результаті робота над фільмом була припинена.

Друге заміжжя. Віталій Примаков

Віталій Примаков

Про історію знайомства Лілі Юріївни з воєначальником Віталієм Примаковим існують різні версії. Одна з них викладена сином Василя Абгаровича Катаняна — Василем Васильовичем: за його даними, Брік вперше зустріла Примакова на початку 1920-х років на поетичному вечорі. Звістка про смерть Маяковського застала Віталія Марковича в Токіо, і після повернення до Москви він став навідуватися в її будинок. Інша легенда, відтворена публіцистом Аркадієм Ваксбергом у книзі «Ліля Брік. Життя і доля», свідчить, що їхні стосунки почалися у 1930 році біля театру, коли Ліля Юріївна, відчувши інтерес до себе з боку чемного військового, «наче б сказала прямо: „Знайомитися найкраще у ліжку“». Восени 1930 року Примаков вже жив з Бріками в Гендриковому провулку.

Життя Лілі Юріївни з Примаковим була наповнена майже безперервними переїздами. Так, у грудні 1930 року подружжя відбули в Свердловськ. Про своє перебування на Уралі Брік розповідала в численних листах, адресованих Осипу Максимовичу: «Грію воду на примусі і миюся в гумовому тазу. Сам розумієш, що не про це я мріяла». Потім Віталій Маркович відправився на літні маневри Приволзького військового округу, і Ліля, пішла за чоловіком у Казань, повідомила Бріку, що живуть вони в невеликому фанерному будинку з польовим телефоном і електрикою. Серед їх маршрутів — Ростов, Кисловодськ, Берлін, Гамбург. Ліля увійшла в коло сімей військовослужбовців, у неї склалися хороші стосунки з Джеромом Уборевичем і Михайлом Тухачевським, який зізнався при знайомстві, що в ранній молодості він цікавився футуризмом і творчістю Маяковського.

Навесні 1935 року Примаков став заступником командувача військами Ленінградського військового округу. У місті на Неві він отримав службове житло за адресою: вулиця Рилєєва, 11. Через деякий час у цю квартиру переїхали з Москви Осип Брік з Євгенією Гавриловной Соколової — дружиною кінорежисера Віталія Перлового. Подібне життєве пристрій викликало подив у багатьох їхніх сучасників — приміром, кінорежисер Каміль Ярматов, який побував на запрошення Осипа Максимовича в будинку Бріків-Примаковых і застав там «пов'язану взаємними симпатіями компанію», писав: «Ніяк це в моєму розумінні не вкладалося! Я відчував себе безнадійно відсталим від новітніх досягнень на сімейному фронті».

У серпні 1936 року Примаков був заарештований на дачі під Ленінградом. У заміському будинку і в квартирі на вулиці Рилєєва пройшли обшуки, після яких Віталія Марковича перевезли до Москви і помістили в Лефортовску в'язницю. 11 червня 1937 року суд засудив його до розстрілу. Арешти «ворогів народу» і членів їх сімей тривали, і Осип Максимович запропонував близьким на час залишити Москву. На початку вересня він разом з Євгенією Соколової виїхав в Коктебель, а Ліля з Василем Катаняном подалася в Ялту. Звідти вона писала Бріку, що їй вдалося заселитися у великій кімнаті з видом на море: «Вася абсолютно уважний — у себе тільки снідає, а весь інший час зі мною, і троянд у мене сила-силенна».

За спогадами сина Василя Абгаровича, в 1957 році Ліля Юріївна відчула сильне потрясіння, отримавши довідку про перегляд справи репресованого чоловіка, — документ свідчив, що «Примаков В. М. реабілітований посмертно». У той же час пасинок Примакова — Юрій Віталійович — згодом писав, що «К. Ю. була єдиною людиною з тих, хто добре знав Віталія Марковича і хто пальцем не поворухнув, щоб допомогти його реабілітації, відновлення історичної правди про нього». Сама Брік пізніше зізнавалася:

Третє заміжжя. Василь Катанян

З Василем Абгаровичем Катаняном Ліля Брік прожила чотири десятиліття. Їх роман почався восени 1937 року і ускладнювався тим, що у її нового обранця була сім'я. Дружина Катаняна — співачка і журналіст Галина Катанян-Клепацкая — з 1920-х років спілкувалася з Маяковським і Бріками; з Лілею її пов'язували теплі стосунки. У своїй книзі спогадів «Азорські острови» Галина Дмитрівна описувала момент знайомства з супутницею Маяковського так: «Перше враження від Лілі — так адже вона некрасива: велика голова, сутулиться… Але вона посміхнулася мені, все її обличчя спалахнуло й засвітилося, і я побачила перед собою красуню — величезні горіхові очі, чудової форми рот, мигдалеві зуби… В ній була краса, тремтлива з першого погляду». Ініціатором розлучення стала Галина Катанян, не побажала, щоб чоловік, згідно сповідується Бріками «ідеології егоїзму і нігілізму в особистих стосунках», жив на два будинки.

Якщо в попередньому шлюбі в коло спілкування Лілі Юріївни входили в основному військовослужбовці, то, ставши дружиною Катаняна, вона знову почала організовувати зустрічі з представниками літературного співтовариства, — йдеться насамперед про молодих поетів Давида Самойлове, Сергія Наровчатове, Михайла Кульчицком, Павла Когана, Миколу Глазкове. Збиралися в її квартирі студенти ІФЛІ та інших московських вузів читали вірші, дискутували, ділилися планами; Брік окремо виділяла серед них Кульчицького та Глазкова, вбачаючи в їх творчості бунтівливість раннього Маяковського. Після одного з поетичних вечорів, влаштованого Лілею Юріївною, Михайло Кульчицький розповів у листі батькам не тільки про щедрість господарів («Був чай з сирним пирогом, сардини, котлети, паштет і графин горілки на апельсинових кірках»), але і про те, що в їхньому будинку «від віршів у будь-якій кількості не втомлюються».

Квартира Брік-Катаняна була оформлена у відповідності зі смаком Лілі Юріївни, в якій, як писав син Василя Абгаровича, «поєднувалися буржуазність і соціалістичні погляди». На стінах виконані в традиціях кубізму портрети Маяковського сусідили з африканськими народними картинками; вона любила розшиті килимки, старовинну керамічний посуд, фікуси, могла з клаптиків зшити «сільську» фіранку для вікна. В кімнаті Лілі стояв верстат для ліплення з глини, за яким вона проводила чимало часу; її скульптурні роботи були виконані на аматорському рівні, хоча одна з них, зроблена під керівництвом Натана Альтмана, пізніше потрапила в музей Луї Арагона. Коли вийшли з ужитку гасові лампи, Брік початку їх колекціонувати; незабаром, за свідченням Василя Катаняна-молодшого, серед її знайомих виникла мода на такі світильники.

Москва, Кутузовський проспект, 12

На початку 1950-х років Брік і Катанян переїхали в нову квартиру на Кутузовському проспекті, 12. Через деякий час їх сусідами по будинку стали Майя Плісецька та Родіон Щедрін. Як згадувала Майя Михайлівна, Щедрін і Василь Абгарович були об'єднані спільними творчими проектами, а з Лілею, в молодості брала уроки хореографії, її зблизила любов до балету:

Останні роки. Самогубство

У червні 1970 року померла Ельза Тріоле. В останньому листі Лілі, відправленому за десять днів до смерті, Ельза повідомляла про клопоти Арагона у зв'язку з можливим приїздом Брік і Катаняна в Париж, — мова йшла про візові проблеми, які письменникові довелося вирішувати на рівні посольств. Після повернення з похорону молодшої сестри Ліля Юріївна зізналася, що Луї Арагон запропонував їй з чоловіком змінити місце проживання і переїхати до Франції. Вона відмовилася: «у мене в Москві, там мій язик, там мої нещастя. Там у мене Брік і Маяковський».

З кінця 1960-х років Ліля Юріївна жила в основному в Передєлкіно, де сім'я мала невеликий будинок, в якому майже постійно перебували гості. Серед тих, хто в ту пору приїжджав до Брік і Катаняну, були Юрій Любимов, Тетяна Самойлова, Андрій Миронов, Мстислав Ростропович, Мікаел Таривердієв. Ліля Юріївна підтримувала контакти з Пабло Нерудой, знайомство з яким відбулося завдяки Ельзі Тріоле, — чилійський поет періодично телефонував Брік, іноді надсилав подарунки: книги, глиняні іграшки, кошики з пляшками к'янті. В одному з листів він відправив присвячений їй вірш, в якому були рядки: «Я не знал костра её глаз и только по её портретам на обложках Маяковского угадывал, что именно эти глаза, сегодня погрустневшие, зажгли пурпур русского авангарда».

Коли в Москву приїхав на гастролі театр «Марсельський балет», очолював його Ролан Петі кілька разів відвідав Лілю Юріївну. В його репертуарі театру була вистава «Запаліть зірки», в основі якого лежала історія кохання Брік і Маяковського. За словами Майї Плісецької, в цьому балеті були присутні «картини, що вражають своїм психологізмом, своєю багатозначністю», — приміром, «дует з коханою, Лілею, яка стає Вічною Музою поета, і уявна зустріч зрілого поета з юним Маяковським». Брік не змогла подивитися цей спектакль, але в знак подяки передала Ролану Петі малюнок Фернана Леже «Танець».

Брік майже до останніх днів вела велику переписку — зокрема, обмінювалася кореспонденцією з пережили ГУЛАГ літераторами Олександром Солженіциним і Тетяною Лещенко-Сухомлиной, дітьми репресованих військових діячів Петром Якіром і Володимирою Уборевич. Спеціально для Володимири Иеронимовны Ліля Юріївна підготувала спогади про її близьких, які починалися словами: «Мирочка, дорога, постараюся написати для Вас те, що пам'ятаю про Вашої милої моєму серцю сім'ї». Незадовго до кончини Брік знайшла адресу проживала в США Тетяни Яковлевої і повідомила їй, що зуміла зберегти всі листи «паризької коханої» Маяковського. Пізніше Яковлєва розповіла письменниці Зої Богуславської, що вона відгукнулася на несподіване послання з Москви: «Так що перед смертю ми порозумілися. І пробачили один одного».

12 травня 1978 року Ліля Юріївна, перебуваючи в Передєлкіно, отримала перелом шийки стегна, після якого втратила можливість вести колишній спосіб життя. Незважаючи на хороший відхід і постійна присутність близьких, вона поступово згасала і все більше відчувала власну безпорадність. 4 серпня, дочекавшись, коли Василь Абгарович поїде в Москву, а домробітниця піти на кухню, Брік написала записку, в якій вибачилася перед чоловіком та друзями і просила нікого не звинувачувати в його смерті. Потім вона прийняла велику дозу нембутала. Врятувати її не вдалося.

Через три дні відбулося прощання. На панахиді виступали Валентин Плучек, Костянтин Симонов, Рита Райт, Маргарита Алигер, Олександр Зархі. Попрощатися з Брік прилетів із Грузії Сергій Параджанов з сином Суреном. Кремували її в тому ж будинку, де і Маяковського. Єдиним радянським виданням, що розмістили невеликий некролог у зв'язку зі смертю Брік, виявилася «Літературна газета». Зате зарубіжна преса підготувала багато публікацій — так, одна з японських газет відгукнулася на смерть «музи російського авангарду» словами: «Якщо ця жінка викликала до себе таку любов, ненависть і заздрість — вона не даремно прожила своє життя». Розбираючи архіви, Василь Абгарович знайшов написане Лілею Юріївною заповіт, в якому вона просила розвіяти її прах у Підмосков'ї. Катанян виконав прохання дружини: останній обряд був проведений на одному з полів під Звенигородом. Пізніше там з'явився пам'ятник-валун з буквами — ЛЮБ.