Лан (міра)

Лан  (лат. laneus, нім. Lahn, Hube, чеськ. Lán) — давня поземельна міра у середньовічній Європі, у королівстві Польщі і князівстві Литви та на загарбаних ними руських землях (14-18 ст.). Була одиницею для виміру грунтів, наданих поселенням на магдебурзькому праві. Назва походила з старонімецької мови і означала лен, який феодал надавав одній сім'ї селян. У Короні, Литві застосовували лан меньший і більший. Меньший лан — фламандський, хелмінський був вперше застосований Тевтонським орденом у привілеї Хелмінському права від 1233 року, яке застосовувалось у Прусії, Мазовії. Мав 30 моргів (17,955 га, після 1818 року бл. 16,8 га) і була основним мірилом феодальних повинностей. В Україні з 1557 р. названа волокою.

Зазвичай, один лан надавався патріархальній родині з 10-12 чоловік.

У Короні при наділах застосовували більший лан — франконський, що мав 48 морґів (бл. 24,2 га). Франконські лани фігурували у привілеях про надання містам магдебурзького права. Довжина лану становила 7471,8 м.

Також використовували міри, як то королівський лан (3 лани франконські, 4 хелмінські, 261 морґ), лан війтівський ревізорський (90 морґ) та інші.

Для обміру площ застосовували також волоки, морґи, шнури, прути, локті,

Джерела

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
• Рад. енциклопедія історії України.- К., 1969.- т.1.