Трансністрія

Трансністрія — румунська та молдовська географічна дефініція, яка маркує регіон між течіями річок Дністер та Південний Буг, який раніше входив до складу Османської імперії (провінція Єдісан).

Трансністрія (рум. Transnistria) — адміністративно-політична одиниця на південно-західній Україні, яку німці на підставі договору в Бендерах від 30 серпня 1941 року віддали під тимчасову румунську цивільну управу. Румунський регіон Трансністрія був поділений на 13 жудеців (повітів) (19 серпня 1941 — 29 січня 1944)

Історія

Трансністрія (таку назву вживали румунські історики з початку 20 століття для земель на схід від Дністра) охоплювала територію (близко 40 000 км² з 2,2 млн меш.) між Дністром і Південним Бугом до річок Лядової і Рову на півночі і поділялася на 13 повітів і 65 районів. Губернатором Трансністрії призначено Ґеорге Алексіяну з осідком в Одесі (спершу в Тирасполі); він підлягав «Військово-цивільному кабінетові для управління Басарабією, Буковиною і Трансністрію» при Раді міністрів Румунії.

Адміністрація Трансністрії була обсаджена вихідцями з Румунії. Спеціальні комісії «румунізації й колонізації» румунізували наддністрянські повіти, а офіційно вживаними мовами були румунська, російська й німецька.

Повіти

• Ананьївський повіт
• Балтський повіт
• Березівський повіт
• Дубосарський повіт
• Голтянський повіт
• Джугастрівський повіт
• Могилівський повіт
• Овідіопольський повіт
• Одеський повіт
• Очаківський повіт
• Рибницький повіт
• Тираспольський повіт
• Тульчинський повіт

Єврейське питання

При кінці 1941 з Бесарабії й Буковини до Трансністрії переселено близько 110 000 євреїв, де багато з них і загинуло; а в квітні 1943 року з Рибницького до Очаківського повіту евакуйовано 3 000 українців.

Освіта

1943 року було 1300 чотирикласних і 700 семикласних шкіл. У школах навчання відбувалося українською, а також румунською (10%), російською і німецькою мовами. В Одесі діяли високі школи, зокрема університет з російською мовою навчання. Українська культурна діяльність була заборонена.

Економіка

Спершу румунська адміністрація зберігала колгоспи й радгоспи, а з березня 1942 року колгоспи перетворено на «трудові общини», що поділялися на бригади з 20-30 родин, які були зобов'язані обробляти по 200-400 га землі. Промислові і торгові підприємства були віддані в користування румунськім урядовцям або державним кооперативам.

Церковне життя

На церковному відтинку румуни передали православне населення під опіку румунському патріархату в Бухаресті, який вислав до Одеси «Румунську православну місію Трансністрії». Місію спершу очолював архімандрит Ю.Скрібан, потім митрополит Вісаріон Пую (1942) і епіскоп Антін Ніка (1943) (всі румуни). Діяли також місцеві православні священники УАПЦ, «тихонівці» й «обновленці». Усього було 300 — 400 церков (з 617 священників) і 12 монастирів.

Кінець Трансністрії

З наближенням фронту на початку 1944 року Трансністрію передано румунський, згодом німецькій військовій управі. У березні 1944 року територію Трансністрії окупували сталінські війська.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.