Координати: 50°15′36″ пн. ш. 32°11′11″ сх. д. / 50.26000° пн. ш. 32.18639° сх. д. / 50.26000; 32.18639
Очікує на перевірку

Малютинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Малютинці
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район Лубенський район
Тер. громада Пирятинська міська громада
Код КАТОТТГ UA53040090270086322
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1139
Населення 753
Площа 5,111 км²
Густота населення 147,33 осіб/км²
Поштовий індекс 37043
Телефонний код +380 5358
Географічні дані
Географічні координати 50°15′36″ пн. ш. 32°11′11″ сх. д. / 50.26000° пн. ш. 32.18639° сх. д. / 50.26000; 32.18639
Середня висота
над рівнем моря
121 м
Місцева влада
Адреса ради 37000, Полтавська обл., Лубенський р-н, м. Пирятин, вул. Соборна, 42
Карта
Малютинці. Карта розташування: Україна
Малютинці
Малютинці
Малютинці. Карта розташування: Полтавська область
Малютинці
Малютинці
Мапа
Мапа

CMNS: Малютинці у Вікісховищі

Малю́тинці — село в Україні, у Пирятинській міській громаді Лубенського району Полтавської області. Населення становить 753 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — Малютинська сільська рада.

Географія

[ред. | ред. код]

Село Малютинці знаходиться на лівому березі річки Гнила Оржиця, вище за течією примикає село Смотрики, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Архемівка, на протилежному березі — село Теплівка. По селу протікає пересихаючий струмок з загатою. Поруч проходить автомобільна дорога М03.

Історія

[ред. | ред. код]

Малютинці — одне з найдавніших сіл Пирятинщини. Село Малютинці вперше згадується в Іпатіївському літописі 1139 році як місце укладення миру з половцями. Вважається, що назва села походить від власного імені одного з перших мешканців.

Село позначене на карті Г. Боплана в XVII ст. Він наніс 15 населених пунктів сучасного Пирятинського району і в кожному з них діяли школи грамоти. У другій половині XVII ст. та XVIII ст. Входило до Пирятинської Першої сотні Лубенського полку. 1764 р. тут налічувалося 167 хат, у тому числі 29 хат виборних козаків. В селі у 18 ст. було володіння бунчукового товариша Якова Гамалії. Після розподілу з братами землі 1762 р. одержав у свої володіння с. Малютинці і с. Дейманівку Пирятинського повіту, де за ним було близько 300 душ.

Після ліквідації полкового устрою (1781 р.) село належало до Пирятинського повіту. Наприкінці XVIII ст. в Малютинцях з'явився ще один поміщик — Данило Вакулович. Його донька Марія була дружиною Дмитра Селецького, який мав тут чималі володіння: великий, обнесений ровом маєток, що звався Клином. На півночі і північному сході села розташовувалися хутори, залишки яких збереглися донині, а також землі графа Орєхова і панів Закревських. В 1843—1844 роках в Малютинці приїжджає Т. Г. Шевченко в маєток «Отрада» Селецьких. Шевченко був знайомий з Петром Селецьким та його сестрою.

Косий хутір належав поміщикам Вакуловичу і Троцькому. 157 десятин займав священнослужитель І. І. Залєський. 1720 р. у Малютинцях збудовано дерев'яну Іоано-Предтеченську церкву із дзвіницею та бібліотекою, а 1910 р. — нову Різдво-Богородицьку церкву. 1859 р. в Малютинцях налічувалося 138 дворів, 565 жителів. Селяни, крім землеробства, займалися столярством, кравецтвом, ткацтвом. Школу відкрито 1869 р. Але є свідчення, що навчання дітей при церквах велося й раніше. Із 1891 р. працювала трикласна церковнопарафіяльна школа, а з 1893-го — Малютинське училище. Збудували його з очерету, без фундаменту, дах був залізним, приміщення в 1914 році було застраховане на суму 2000 крб. в 1917 році — в Малютинцях відкрита початкова школа а в 1935 році семирічна школа.

Легенда про Малютинську церкву

[ред. | ред. код]

Церква в селі була дуже велика і красива. Куполи блищали на сонці, вікна були з вітражами з кольорових скелець. Коли дзвони дзвеніли, то їх чули аж чотири села: Малютинці, Смотрики, Теплівка і Олексіївка. З цих сіл і ходили люди в нашу церкву.

І от розповідають старі люди, що коли загорілося сусіднє село Теплівка, то із нашої церкви винесли ікону Божої Матері і направили її лик на вогонь. Пожежа скоро стала вщухати і наше село не зачепила. А ще згадують, що коли й сама церква пізніше згоріла і її стали розтягувати, то одна жінка дуже раділа, що не буде церкви. Вона скочила на вівтар і почала танцювати. Через деякий час після цієї події її спаралізувало і жінка померла. Отож, гріх радіти зі знущань над святинею, бо за це Бог карає.

Неспокійно було в селі 1905—1907 рр. Селяни підпалили поміщицький маєток. Політичних агітаторів і організаторів заворушень В. Пунька та О. Ткаченка засуджено до 10 років каторги.

У період Першої світової війни велика кількість малютинчан брала участь, Вірченко Нестор був нагороджений 4 хрестами.

Радянська окупація розпочалась у січні 1918 року.

Працювали сільська рада (голова Іов Боб), комітет незаможних селян (члени комітету А. С. Дрозд, Ф. Таранець, М. Казка), пізніше — лікнеп. 1926—1927 рр. створено два СОЗи, а 1930 р. — колгосп імені Крупської, який згодом перейменовано на імені Чапаєва, потім — ім. Фрунзе. 1931 р. в селі з'явився перший трактор. За тяжкого голодомору (1932—1933 рр.) померло понад 30 осіб.

У період Німецько-радянської війни у вересні 1941 року німці вступили в село і перебували тут 2 роки. З війни не повернулося 127 односельчан. Під час окупації нацисти розстріляли чотирьох активістів села і п'ять військовополонених. До Німеччини на примусові роботи вивезено 225 осіб. 1957 р. споруджено пам'ятник на братській могилі воїнів, які загинули на війні, згодом — пам'ятник М. В. Фрунзе, ім'я якого носив колгосп.

В 1964—1966 роках в селі почала діяти сільська рада до якої входили Малютинці, Вікторія, Архемівка, Мар'їнське.

В 1964 році в Малютинцях числилося 389 дворів, 1184 чол. населення, в 1965 році 386 дворів та 1255 чол. Нині в селі налічується близько 360 дворів та 800 жителів.

В 1989 р збудовано нову двох поверхову школу. Станом на 2015 рік в школі навчається 41 учень.

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 900 осіб, з яких 403 чоловіки та 497 жінок.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 739 осіб.[2]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:

Мова Кількість Відсоток
українська 736 97.74%
російська 16 2.12%
білоруська 1 0.14%
Усього 753 100%

Сьогодення

[ред. | ред. код]

У селі є будинок культури, бібліотека, нова школа І-ІІ ступенів, автоматична телефонна станція, відділення поштового зв'язку, медпункт, магазини. В сільському клубі регулярно проводились свята, турніри з шахів та шашок. До послуг відвідувачів був і більярд.

52 роки слугував цей центр культури та духовності жителям села Малютинці. Та 2006 рік став останнім роком для його існування. Через трагічну недбалість людей, які втратили почуття відповідальності 1 травня 2006 року сталась пожежа, яка знищила будівлю сільського клубу.

Колгосп 1993 р. реформовано у колективне сільськогосподарське підприємство (КСП), а 2000 р. — усільськогосподарський виробничий кооператив «Малютинський». Керівниками колективного господарства працювали: Д. Ляшко, М. Є. Таранець, М. А. Казка, В. П. Ткаченко, Г. Г. Карельський, М. Є. Жолко, О. І. Вільгоцький, Г. П. Федоренко, 1.1. Щербина, В. М. Савченко, В. Я. Дмитренко.

Храмове свято — 21 вересня, на Різдво Пресвятої Богородиці (Друга Пречиста).

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Пирятинської міської громади[4].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Питятинського району, село увійшло до складу новоутвореного Лубенського району[5].

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

У зводі пам'яток Пирятинського району записані наступі об'єкти:

  • Гришківка — ентомологічний заказник місцевого значення (природа)
  • Курганний могильник І (археол.)
  • Курганний могильник II (археол.)
  • Курган І (археол.)
  • Курган II (археол.)
  • Братська могила радянських воїнів (1941), пам'ятний знак полеглим землякам (1957) (іст.)
  • Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 рр. (іст.)

Також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Полтавська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  2. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Полтавська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  3. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  4. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 3 квітня 2021.
  5. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Звід пам'яток історії та культури України: Полтавська область. Пирятинський район [Текст] = Register of Monuments of History and Culture of Ukraine: Poltava Region. Pyriatyn district / Полт. краезн. муз.; B.A. Андрієць, C.l. Бочарова, O.O. Вільмовська та ін.; обл. ред. кол.: В. О. Пархоменко (голова), В. А. Андрієць, О. А. Білоусько та ін.; ред. кол. тому: Ю. В. Волошин, А. М. Киридон, В. В. Кривошея та ін.; [упорядн., наук, ред. В. О. Мокляк]. — Полтава: ТОВ «АСМІ», 2013. — с.412., іл. (ISBN 978-966-182-279-4)