Очікує на перевірку

Колір граната

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Колір граната
Цвет граната
Жанрдрама
біографія
музика
РежисерСергій Параджанов
СценаристСергій Параджанов
У головних
ролях		Софіко Чіаурелі
Мелкоп Алексаян
Вілен Галстян
Георгій Гегечкорі
Спартак Багашвілі
Медея Джапарідзе
Ованес Мінасян
Юрій Амірян
А. Бабаян
Медея Бібілейшвілі
ОператорСурен Шахбазян
КомпозиторТигран Мансурян
КінокомпаніяВірменфільм
Дистриб'юторThe Criterion Collection і Netflix
Тривалість79 хвилин
Моваросійська і вірменська
КраїнаСРСР СРСР
Рік1968
IMDbID 0063555
Ця стаття про фільм. Про відтінок див. Гранатовий колір.

«Колір граната» (вірм. Նռան գույնը) — поетична кінопритча Сергія Параджанова про вірменського поета Саят-Нова, знята у 1968 році на кіностудії «Вірменфільм». Авторська назва — «Саят-Нова».

Фільм розбитий на кілька новел і в кожній з того чи іншого боку показано життя і ставлення до нього відомого вірменського поета Саят-Нови.

Синопсис

[ред. | ред. код]

Життя Саят-Нови зображено в низці алегоричних епізодів, які показують дитинство, юність, зрілість, старість та смерть поета.

Фільм починається сценами з хлібом і рибою — символами християнства, та гранатів, з яких витікає червоний сік — символ життя та страждання. Надалі червоний колір проходить через увесь фільм.

Дитинство поета, що проходило в монастирі в Санаїні, асоціюється з вулицями стародавнього Тбілісі, церквами, хачкарами, майстрами різних ремесел із Авлабарі. Сцени господарських робіт чергуються з церковними відспівуваннями найважливіших моментів життя — хрещення, вінчання та поховання. Майбутній поет бере одну з книг, врятованих після зливи, та розглядає в ній малюнки, сидячи на даху. Звідти йому відкривається краєвид навколишнього світу і звідти ж починається його розуміння світу взагалі. Батьки символічно прагнуть захистити сина від різних нещасть: ховають його під ковдрами, приносять у жертву білого півня.

Батьки Саят-Нови помирають, потім слідує похорон молодої жінки, свідком якого став поет. Похорони супроводжує танець жінок-плакальниць і чоловічий спів. Саян-Нова бачить сон, у якому повертається у дитинство, де зустрічається із малим самим собою, своїми батьками та бабусею.

Ставши придворним поетом царя Іраклія II (в фільмі фігурує як князь), Саят-Нова закохується в його сестру Анну Батонішвілі, вагається між любов'ю плотською та духовною. Зрештою він добровільно йде у монастир, щоб сховатися від плотських спокус пишного, але безладного царського двору та віднайти істину. В монастирі він ховає померлого на ім'я Арутюн, а потім хрестить новонародженого з таким же іменем, що символізує його власне переродження (Арутюн — справжнє ім'я поета).

На монастир нападає перський шах Ага-Мехмед Каджар, що зображено непрямо, а через сцени поета з черепом і стіну, з якої під ударом кинджала ллється кров.

Саят-Нову супроводжує образ янгола, що намагається віддати кому-небудь жменю землі. Поет знаходить спокій у церкві святого Геворга під Мец Бердом, що тільки будується, і возз'єднується з родиною в картині, схожій на ікону (історично він був убитий загарбниками після відмови зректися своєї віри). Білі півні оточують мертвого поета, що лежить серед них, як жертва, принесена заради того, щоб у світі існувала краса. Голос Саят-Нови лишається в храмі.

Ролі

[ред. | ред. код]

Знімальна група

[ред. | ред. код]
  • Мікаель Аракелян — декоратор
  • Степан Андранікян — художник-постановник
  • Михайло Вартанов — закулісний документаліст

Виробництво

[ред. | ред. код]

У 1963 році була 250-а річниця з дня народження вірменського поета Арутюна Саядана, відомого під псевдонімом Саят-Нова. Партійна влада Радянського Союзу вирішила зробити з цього майстра любовної лірики, широко відомої на Кавказі, символ радянської «дружби народів». Сергій Параджанов дав своєму фільму про поета назву «Саят-Нова». Він став першим повнометражним фільмом, у якому Параджанов всебічно реалізував нову поетичну кіномову, накреслену в пробах до «Київських фресок» (1966) та «Акопі Овнатаняні» (1967)[1]. Сценарій було затверджено у 1966 році. Того ж року Сергій Параджанов покинув Україну та вирушив до Вірменії для зйомок. Кіностудія «Вірменфільм» планувала почати роботу над фільмом у індивідуальній творчій манері Параджанова, але після проб критики визнали фільм надто символічним і незрозумілим для глядачів[2].

Першу версію Параджанов мусив скоротити на вимогу цензорів і перейменувати на «Колір граната». Вона вийшла в обмежений прокат 1968 року[1]. 1970 року фільм було представлено московському керівництву, яке зробило висновок, що «Колір граната» не можна рекомендувати для широкої глядацької авдиторії Радянського Союзу[2]. Потім режисер Сергій Юткевич додав інтертитри між епізодами та природні звуки, видалив еротично та релігійно навантажені сцени[1]. Кожна глава отримала назву («Дитинство поета», «Поет при дворі князя» тощо), а кожна назва підкріплювалася або короткою цитатою з творів поета, або пояснювальною анотацією («Поет іде з монастиря», «Поет ховає своє кохання»)[2]. Ця версія вийшла в прокат у 1973 році[3], а Параджанов уперше побачив її тільки в 1988 році[2].

Фільм наслідує середньовічні фрески, багато його персонажів зображені фронтально та рухаються вертикально чи горизонтально. Живописність кадрів підкреслюється також періодичною появою різноманітних рамок, які підсилюють враження, що на екрані — ожилі ілюстрації з релігійних текстів. Сам фільм нагадує ікону з житієм: серією зображень, які складають обрамлення, в якому розкриваються ключові епізоди життя особи[1].

У 2014 році фільм було відреставровано, переведено в цифрову форму та перемонтовано, щоб максимально наблизити до оригінального бачення режисера. Світова прем'єра відбулася на 67-му Каннському кінофестивалі[4][5]. Реставрація була виконана Кінофондом Мартіна Скорсезе спільно з Cineteca di Bologna. За реставрацію «Кольору граната» Мартін Скорсезе здобув премію Інституту Параджанова-Вартанова 2014 року[6]. Реставрована версія видана на дисках Blu-ray 19 лютого 2018 року у Великій Британії[7].

Вплив

[ред. | ред. код]

Кліп Марка Романека на пісню Мадонни «Bedtime Stories» (1995) використовує символи з фільмів Параджанова «Колір граната» і Андрія Тарковського «Сталкер» та «Ностальгія»[8].

О́брази з «Кольору граната», особливо костюми, втілено в фільмі «Клітка» (2000) дизайнеркою Ейко Ісіокою[8].

Чилійсько-американський композитор Ніколас Джаар випустив у 2015 році музичний альбом «Pomegranates» як «альтернативний саундтрек» до фільму Параджанова[9]. Показ фільму з живим виступом Джаара був запланований на фестивалі Cinefamily в Лос-Анджелесі 22 лютого 2017 року, але через заперечення Інституту Параджанова-Вартанова та The Film Foundation він відбувся з оригінальним саундтреком[10].

«Колір граната» став основою для кліпу-фільму Леді Гаги «911» (2020). Режисер кліпу-фільму Тарсем Сінгх майже 20 років мріяв втілити своє натхнення фільмом Параджанова[11]. Інші два джерела натхнення — «Свята гора» Алехандро Ходоровського, «8 1/2» Федеріко Фелліні[8].

Фільм послугував джерелом натхнення для колекцій одягу Антоніо Марраса у 2016 році та Бічолли Тетрадзе в 2020[8].

Реставрація

[ред. | ред. код]

У 2014 році фільм було відреставровано та відредаговано у форматі 4K, щоб максимально наблизити його до оригінального бачення режисера, а світова прем'єра відбулася на 67-му Каннському кінофестивалі.[12][13] Прем'єра у США відбулася 20 вересня 2014 року в Музеї мистецтв округу Лос-Анджелес (LACMA), і її представив Мартірос Вартанов. Прем'єра на Східному узбережжі відбулася на 52-му Нью-Йоркському кінофестивалі 2 жовтня 2014 року, її представив Мартін Скорсезе. Реставрацію було завершено Кінофондом Скорсезе спільно з Cineteca di Bologna, а критик і програмний директор фестивалю в Торонто Джеймс Куандт назвав її «кінематографічним Святим Граалем».[14] 2014 року Мартін Скорсезе отримав нагороду Інституту Параджанова-Вартанова за реставрацію «Кольору граната».[15]

Blu-ray у 1080p з реставрацією вийшов у Великій Британії 19 лютого 2018 року,[16] а американський реліз The Criterion Collection з документальним фільмом Михайла Вартанова «Колір вірменської землі» 1969 року — 17 квітня 2018 року.[17]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г "Саят-Нова", або "Колір граната":трансформація оповідної структур. archive-ktm.ukma.edu.ua. Процитовано 16 вересня 2023.
  2. ↑ а б в г «Колір граната» крізь призму вірменської свідомості. archive-ktm.ukma.edu.ua. Процитовано 16 вересня 2023.
  3. ↑ Параджанов Сергій Йосипович. stus.center (укр.). Процитовано 16 вересня 2023.
  4. ↑ The Color of Pomegranates. Parajanov-Vartanov Institute (англ.). 28 грудня 2016. Процитовано 16 вересня 2023.
  5. ↑ SAYAT NOVA. Festival de Cannes (амер.). Процитовано 16 вересня 2023.
  6. ↑ Paley, Tony (7 жовтня 2014). The Colour of Pomegranates: a chance to savour a poetic masterpiece. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 16 вересня 2023.
  7. ↑ The Colour of Pomegranates Blu-ray (Sayat Nova | Limited Edition) (United Kingdom), процитовано 16 вересня 2023
  8. ↑ а б в г Як Сергій Параджанов вплинув на сучасну культуру і моду. vogue.ua (укр.). 9 січня 2023. Процитовано 16 вересня 2023.
  9. ↑ Nast, Condé (24 червня 2015). Nicolas Jaar Releases Free Album Pomegranates. Pitchfork (амер.). Процитовано 17 вересня 2023.
  10. ↑ News. Parajanov-Vartanov Institute (англ.). 9 лютого 2017. Процитовано 17 вересня 2023.
  11. ↑ Неплій, Анна. Сергій Параджанов: натхненний українськими традиціями та натхненник для сучасних митців. Get the Latest Ukraine News Today - KyivPost (укр.). Процитовано 16 вересня 2023.
  12. ↑ The Color of Pomegranates. Parajanov.com. Parajanov-Vartanov Institute. 28 December 2016. Процитовано 23 April 2018.
  13. ↑ Sayat Nova. Cannes Film Festival. 22 May 2014. Процитовано 23 April 2018.
  14. ↑ Paley, Tony (7 October 2014). The Colour of Pomegranates: a chance to savour a poetic masterpiece. The Guardian. Guardian News and Media. Процитовано 23 April 2018.
  15. ↑ The Color of Pomegranates (Sayat Nova). Parajanov.com. Parajanov-Vartanov Institute. 9 February 2017. Процитовано 23 April 2018.
  16. ↑ The Color of Pomegranates Blu-ray. Blu-ray.com. Процитовано 23 April 2018.
  17. ↑ The Color of Pomegranates. The Criterion Collection. Процитовано 23 квітня 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Колір_граната&oldid=43703706