What do you think?
Rate this book
The Ukraine
У тексті The Ukraine зумисне порушено кордон між художнім і документальним: одні його частини буквально відтворюють реальність, інші є витвором уяви. Фрагменти The Ukraine пов’язані дотично, як у пазлі, – а з їхньої сукупності рельєфно виринають обриси України початку двадцять першого століття.
240 pages, Hardcover
Published August 25, 2018
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 57 reviews
Read
October 1, 2018оцінку ставити не можу зі зрозумілих причин чи, як каже один персонаж, по понятним причинам :)
March 29, 2022
I turned to her mother: “You know what she used to say? People are beautiful, even if they don’t realize it.”
A haunting reflection on everyday life and death in Ukraine published in the first April 2022 issue of The New Yorker.
A haunting reflection on everyday life and death in Ukraine published in the first April 2022 issue of The New Yorker.
October 14, 2018
Так хотілося почати відгук зі слів: "Любов до людей — у кожному слові", але, як сказали мені в коментарях до пубілкації у ФБ, де я саме так і написала, це дуже банально й не зачіпає. Тому не читайте мого відгука, а читайте книгу — вона точно зачепить за живе кожного, бо дуже різнопланова і різнотематична. І жива-живісінька, починаючи від мови (все написано саме так, як говорять нормальні люди, а не рафіновані літератори))) і закінчуючи реакцією на побачене-почуте автора, а відтак і читача.
Я не тонкослізка, розчулити мене складно, але зізнаюся: мусила якось натягувати темні окуляри, аби приховати зрадницьку сльозину)) І добре, що їхала не в метро, а в трамваї, а на вулиці шкварило яскраве жовтневе сонечко. А ось у метро мене накрило реготом. Стою така, теліпаюся на поручні, іншою рукою втримую якось і сумку, і книгу, ще й носом шморгаю, бо нежить — і посміхаюся до вух, хоча з чого б то, здавалося, мені сміятися? Але було з чого, повірте.
Днями побачила довгий список Книги року ВВС-2018, де "The Ukraine" Artem Chapeye подана у розділі "Есеїстика", й мені дуже захотілося посперечатися з таким визначенням цієї дуже художної збірки. Так, тут є й есеї, але здебільшого зібрані у книзі творі — напрочуд живі оповідання з яскравими героями і цікавими сюжетами. Деякі з них вже можна було прочитати в "Подорожі із Мамайотою в пошуках України" (о, це свого часу був для мене справжній катарсис!), деякі — в колективних збірках чи на сайтах. Однак навіть якщо й натикаєшся на повторне прочитання вже читаного, ловиш себе на думці, як по-іншому його сприймаєш з огляду на події останніх років у нашій країні. Той самий Донбас 10 років тому й нині сприймається геть інакше. А от люди... Люди — ті ж: "прекрасні, навіть якщо самі цього не розуміють" (С).
Я не тонкослізка, розчулити мене складно, але зізнаюся: мусила якось натягувати темні окуляри, аби приховати зрадницьку сльозину)) І добре, що їхала не в метро, а в трамваї, а на вулиці шкварило яскраве жовтневе сонечко. А ось у метро мене накрило реготом. Стою така, теліпаюся на поручні, іншою рукою втримую якось і сумку, і книгу, ще й носом шморгаю, бо нежить — і посміхаюся до вух, хоча з чого б то, здавалося, мені сміятися? Але було з чого, повірте.
Днями побачила довгий список Книги року ВВС-2018, де "The Ukraine" Artem Chapeye подана у розділі "Есеїстика", й мені дуже захотілося посперечатися з таким визначенням цієї дуже художної збірки. Так, тут є й есеї, але здебільшого зібрані у книзі творі — напрочуд живі оповідання з яскравими героями і цікавими сюжетами. Деякі з них вже можна було прочитати в "Подорожі із Мамайотою в пошуках України" (о, це свого часу був для мене справжній катарсис!), деякі — в колективних збірках чи на сайтах. Однак навіть якщо й натикаєшся на повторне прочитання вже читаного, ловиш себе на думці, як по-іншому його сприймаєш з огляду на події останніх років у нашій країні. Той самий Донбас 10 років тому й нині сприймається геть інакше. А от люди... Люди — ті ж: "прекрасні, навіть якщо самі цього не розуміють" (С).
June 9, 2022
Я вирішила не дочитувати.
Тут чимало замальовок: частина більш художні, інша частина - репортажні. Є веселі, є добрі, а є цілком некомфортні і травматичні. Здається, що деякі з історій ми переросли/пережили, деякі – маємо змогу перерости, а інші – вічні. Але впевнена, що якби українцям запропонували самостійно розподілити історії за цими категоріями, то ні в кого б пазл не склався.
Момент, де автор порівнює те, як відкидають жителі сходу країни думки про роль Путіна у розв’язанні війни у 2014 році (давайте уточню, роль Головнокомандувача армії іншої країни, який ввів війська на територію іншої незалежної країни під гаслом ихтамнєт) з тим, як в Києві відмахуються від питань про роль ультраправих на Майдані, поставив для мене (тимчасову?) крапку.
Я пам’ятаю, що Артем Чапай зараз на війні. Просто я, мабуть, геть не готова зараз виважено сприймати деякі тексти і теми.
п.с. Чомусь постійно моєї голови не покидала думка, що книгу збираються видати англійською. Зазвичай я дуже радію таким новинам, радію за наших письменників. Але зараз кожна наступна замальовка нагадувала, що для закордонного читача потрібно додати достобіса приміток (знаю-знаю, що перебільшую), та ще й ця назва - the Ukraine, яку ми так вперто намагаємося струсити з себе, поки та в деяких частинах світу так не може від нас відлипнути – буде прикрашати обкладинку?
Тут чимало замальовок: частина більш художні, інша частина - репортажні. Є веселі, є добрі, а є цілком некомфортні і травматичні. Здається, що деякі з історій ми переросли/пережили, деякі – маємо змогу перерости, а інші – вічні. Але впевнена, що якби українцям запропонували самостійно розподілити історії за цими категоріями, то ні в кого б пазл не склався.
Момент, де автор порівнює те, як відкидають жителі сходу країни думки про роль Путіна у розв’язанні війни у 2014 році (давайте уточню, роль Головнокомандувача армії іншої країни, який ввів війська на територію іншої незалежної країни під гаслом ихтамнєт) з тим, як в Києві відмахуються від питань про роль ультраправих на Майдані, поставив для мене (тимчасову?) крапку.
Я пам’ятаю, що Артем Чапай зараз на війні. Просто я, мабуть, геть не готова зараз виважено сприймати деякі тексти і теми.
п.с. Чомусь постійно моєї голови не покидала думка, що книгу збираються видати англійською. Зазвичай я дуже радію таким новинам, радію за наших письменників. Але зараз кожна наступна замальовка нагадувала, що для закордонного читача потрібно додати достобіса приміток (знаю-знаю, що перебільшую), та ще й ця назва - the Ukraine, яку ми так вперто намагаємося струсити з себе, поки та в деяких частинах світу так не може від нас відлипнути – буде прикрашати обкладинку?
November 22, 2022
Т��охи боляче було читати про суцільні злидні всю книгу, і про мракобісся 2014того на сході. Водночас трохи розрадили оповідання про Карпати, про школярку-лесбійку (просто що воно є), а також про Зону (привіт, Маркіян!), плюс заспокоїло останнє оповідання в якому пояснюється чому The Ukraine і гарно підсумовується оця закоханість в романтику занепаду. Але якось хочеться, щоб Україна була не тільки така. Можливо мені з Києва погано видно, але вона ж не тільки така?
March 14, 2020
Якби можна було поставити 10 зірок з 10, я б поставив. Книга-глибина.
November 18, 2023
Коли на півночі Рівненщини маршрутка стає на трасі й у салон заходить баба, від кожуха якої пахне сіном і коровою, люди вернуть носа, не розуміючи, що ця баба і є the Ukraine. Офіційна шароварщина, оця стандартна жінка зі стрічками на голові та хлібом-сіллю на рушнику - фейк, а от на в'їзді в село покоціна мозаїка, на якій зображена українка у стрічечках, але одного ока у жінки на мозаїці нема - це вже the Ukraine. The Ukraine - це також романтика занепаду.
Зазвичай я не дуже сприймаю оповідання, бо не встигаю полюбити персонажів, а у збірках оповідань часто різнопланові роботи, з яких щось подобається, а більшість ніяке. Тому часто я взагалі читати оповідання не берусь. Але мені давно хотілось прочитати щось з Артема Чапая, і побачивши, що цю збірку видав Нью Йоркер у перекладі, я все-таки вирішила спробувати. І мені дуже сподобалось!
Оповідання різнопланові: щось виглядає як тревел-блог, описуючи подорожі на мотоциклі по всім відомим зараз локаціям - Старкон, Балаклія, Токмак, Ізюм, Милове, після яких трохи краще розумієш співгомадян. Інші оповідання розповідають про домашнє життя - конфлікти подружжя або ж двох родичок жінок; щось про думки і бажання "маленьких людей". Адже герої Чапая - пересічні люди: кур'єр інтернет-магазину, жінка, що збирає сміття на переобробку, якась неблагополучна мати-алкоголічка, поліцейські, вантажник на Столичному ринку, бабуся-продавчиня, ріелтор, школяр...
Спочатку мені було трохи незвично, навіть неприємно, що Україну Чапай показує без прикрас і романтизації, не через геніїв, героїв та красунь-моделей, а через людей, що мають вади і не завжди вчиняють взірцево. Але з кожним оповіданням я переймала погляд автора: прямий, чесний, але і теплий. Він не засуджує своїх персонажів і не виправдовує їх, а сприймає їх як є, намагається зрозуміти, і тому співчуває їм і любить їх. Особливо вразили мене останні оповідання, де мова йшла про східну Україну, переселенців та жителів місць, наближених до бойових дій 2014-16 років. У світлі повномасштабної війни вони були особливо щемкими.
June 10, 2020
Дуже глибоко-реалістична філософсько-побутова книга. Майстерно реалізована ідея рівня Ukraїner. Читаючи роздуми-репортажі, часом, відувається приреченість і сум, а часом виникає усмішка: точно-точно, так і є, такі вони - люди, така вона - наша країна. Але не вся. Тут описана середньостатистичність, яку іноді не помічаємо, яку деколи навіть хочеться ігнорувати, але яку корисно розуміти. Проте розуміти не означає виправдовувати. У кількох місцях автор перетинає мої «червоні лінії» і підводить до спроб виправдання сепаратизму.
Попри чужі мені ліві погляди автора, які проглядаються у тексті, книга заставляє роздумувати, згадувати, переживати, можливо змінювати. А це найважливіше.
Попри чужі мені ліві погляди автора, які проглядаються у тексті, книга заставляє роздумувати, згадувати, переживати, можливо змінювати. А це найважливіше.
December 24, 2022
Щемко так і дуже сумно. Напевно найкраща книга цього року. Дочитала в автобусі, їдучи з України.
August 18, 2023
"Я обернувся до її матері:
– Знаєте, що вона казала? Люди прекрасні, навіть якщо
самі цього не розуміють".
У мене змішані емоції щоод цієї книги. З одного боку, це чудовий зріз та опис українського суспільства зразка 2010-2013 років. Ще тут непогані подорожні замальовки, зокрема про схід України. Коли читала, то розуміла, що зараз ці території є тимчасово окупованиим, і ставало боляче. А з другого, мені не сподобалась аж занадто песимістичний тон деяких оповідок (на фоні яких можна побачити, який розвиток пройшло укр��їнське суспільство). А ще ось це порівняння думки жителів сходу країни про роль Путіна у розв’язанні війни у 2014 році з тим, як в в Києві відмахуються від питань про роль ультраправих на Майдані якось муляло мені око.
– Знаєте, що вона казала? Люди прекрасні, навіть якщо
самі цього не розуміють".
У мене змішані емоції щоод цієї книги. З одного боку, це чудовий зріз та опис українського суспільства зразка 2010-2013 років. Ще тут непогані подорожні замальовки, зокрема про схід України. Коли читала, то розуміла, що зараз ці території є тимчасово окупованиим, і ставало боляче. А з другого, мені не сподобалась аж занадто песимістичний тон деяких оповідок (на фоні яких можна побачити, який розвиток пройшло укр��їнське суспільство). А ще ось це порівняння думки жителів сходу країни про роль Путіна у розв’язанні війни у 2014 році з тим, як в в Києві відмахуються від питань про роль ультраправих на Майдані якось муляло мені око.
February 13, 2023
Можна сказати, що я отримала від книжки, те що хотіла. Щемкі емоції. Часом сором. І кожна з цих коротких історій хоч і була прочитана мною вперше, по закінченні не була не знайомою.
І звісно, останній абзац з його цитатою:
"...
Люди прекрасні, навіть якщо самі цього не розуміють."
І звісно, останній абзац з його цитатою:
"...
Люди прекрасні, навіть якщо самі цього не розуміють."
November 9, 2018
Я люблю і щиро поважаю людей, які прагнуть казати правду і кажуть її попри все. Неважливо яка вона: солодка, бридка, страшна. Для мене головне, що це правда і я сама користуюся цим правилом.
Мені часто казали, що на правді я далеко не виїду, але знаєте, коли у вас блакитні очі, то самі по собі картами вони не стануть. Можна вдягти лінзи, але нащо? Щоб подобатись комусь? Ні.
⠀
Нова книга "The Ukraine" Артема Чапая – звучить і відчувається як правда. Він чесно і без прикрас пише про життя, як воно є. Про людей, які живуть в нашій країні. Про їхню рівність і водночас величезну відмінність. Кожне оповідання "дає під дих". Деколи їх читати важко, деколи хочеться викинути книгу і сказати "та ні, це не про нас", а згодом вже просто киваєш і приймаєш правду, якою б гіркою вона не була.
⠀
Заключне оповідання мене розчулило остаточно.
Воно розкрило суть артикля THE перед Ukraine. І залягло мені кудись далеко.
⠀
Раджу, бо поки ми не подивимося правді у вічі, доти не будемо розуміти, що за нашою бульбашкою існує реальний світ. І часто він надиктовує правила.
⠀
Завершу свій довгий відгук кількома цитатами:
⠀
🔹"Патріотизм — як пеніс: незалежно від розміру, не дуже добра ідея вимахувати ним публічно"
⠀
🔹"У кожного всередині — всесвіт, переповнений внутрішніми зорями велетенський космос. І нехай поза непривабливою поверхнею, за тупою роботою, бездумними розвагами, сварками через гроші часто цього не видно. Часом і вони самі про це забувають. Часом і ми"
⠀
🔹"Ти що, з Луни звалився? Там война!"
⠀
🔹"95% людей піддаються впливу — а 5% доводиться бити"
⠀
Ви бачите яка тонка грань між словами? Між тим, як ми хочемо бачити речі і тим, якими вони є?
⠀
Мені часто казали, що на правді я далеко не виїду, але знаєте, коли у вас блакитні очі, то самі по собі картами вони не стануть. Можна вдягти лінзи, але нащо? Щоб подобатись комусь? Ні.
⠀
Нова книга "The Ukraine" Артема Чапая – звучить і відчувається як правда. Він чесно і без прикрас пише про життя, як воно є. Про людей, які живуть в нашій країні. Про їхню рівність і водночас величезну відмінність. Кожне оповідання "дає під дих". Деколи їх читати важко, деколи хочеться викинути книгу і сказати "та ні, це не про нас", а згодом вже просто киваєш і приймаєш правду, якою б гіркою вона не була.
⠀
Заключне оповідання мене розчулило остаточно.
Воно розкрило суть артикля THE перед Ukraine. І залягло мені кудись далеко.
⠀
Раджу, бо поки ми не подивимося правді у вічі, доти не будемо розуміти, що за нашою бульбашкою існує реальний світ. І часто він надиктовує правила.
⠀
Завершу свій довгий відгук кількома цитатами:
⠀
🔹"Патріотизм — як пеніс: незалежно від розміру, не дуже добра ідея вимахувати ним публічно"
⠀
🔹"У кожного всередині — всесвіт, переповнений внутрішніми зорями велетенський космос. І нехай поза непривабливою поверхнею, за тупою роботою, бездумними розвагами, сварками через гроші часто цього не видно. Часом і вони самі про це забувають. Часом і ми"
⠀
🔹"Ти що, з Луни звалився? Там война!"
⠀
🔹"95% людей піддаються впливу — а 5% доводиться бити"
⠀
Ви бачите яка тонка грань між словами? Між тим, як ми хочемо бачити речі і тим, якими вони є?
⠀
February 26, 2021
Щира, реалістична, жива історія країни, яка не може залишити читачів байдужими. Короткі оповідання влучно зображають комічність і трагічність побутових ситуацій, від перепетій роботи кур'єра, співробітника базару чи ріелтора до формування стосунків у шлюбі. Автор органічно показує як зі строкатого мікрокосмосу суспільства випливає багатогранне трактування національної ідеї та чому варто дивитися поза ярлики за ознаками мови, культури, поділу на свої-чужі. Вислів "The Ukraine" також набуває нового трактування на сторінках книжки, і у багатьох знайдеться свій приклад невід'ємної подвійності України, яку пропонує автор. Перефразовуючи, The Ukraine is not a bug, it's a feature. Саме в пізнанні та прийнятті різних аспектів суспільства вибудовується його єдність. Ця книга цілковито цьому сприяє. Дуже раджу.
February 19, 2020
⠀
Короткі оповідання, які вміщують як вигадане так і правдиве. Читати варто уважно та не поспішаючи, щоб розуміти, які з них які. Зумисне порушено кордон між художнім і документальним.
⠀
Кожен читач знайде для себе улюблене оповідання, однозначно!
⠀
З даним автором я вже знайома, читала «Тато у декреті» (також добротна книга). З цією теж не прогадаєте. Книжка влучно описує події, які відбуваються у країні. Про думки тутешніх жителів, бо вони ой які не прості. Цікаво описується старше покоління! Артем Чапай майстер іронії, тому читайте між рядків.
⠀
От прочитала книгу, і тепер я люблю в ненавиджу нас самих ще більше! Сильне враження від прочитаного!
⠀
Читатиму письменника далі однозначно!
March 19, 2020
Збірка розповідей, історій, почуттів, кольорів і настроїв.
Хороша книжка, справді - про нас, про людей...
Хороша книжка, справді - про нас, про людей...
February 21, 2024
This is the first writings that Artem Chapeye has had translated in English. The book is a collection of fiction/non fiction short stories about Ukraine. His writings span from emotional and profound to comedy- in all his writings he portrays the warmth and love he has for his country. I particularly enjoyed the stories "Sonny Please...", "I'm Sorry It Is'nt More" and "The Bazaar Never Sleeps"
At the time of writing this review Artem Chapeye is currently serving as a soldier in the Ukrainian war
At the time of writing this review Artem Chapeye is currently serving as a soldier in the Ukrainian war
December 9, 2018
Смішна, щира, відкрита до людей і до дічі навколо книжка.
Структурно — це досить еклектична збірка з репортажів Чапая про його подорожі на мотоциклі (написана у фб-стилі), кілька художніх оповідань (вважаю кілька з них, як-от про Сергія, його дружину й сина, чудовими, тонкими і стильними), розлогі репортажі (напр. про Чорнобиль), ну і містифікації.
По суті, все обертається навколо трешовості України, яка тут представлена дуже тепло, без зверхності, з включенням себе в неї.
Якщо спитають «Що почитати у поїзді», пораджу її.
Структурно — це досить еклектична збірка з репортажів Чапая про його подорожі на мотоциклі (написана у фб-стилі), кілька художніх оповідань (вважаю кілька з них, як-от про Сергія, його дружину й сина, чудовими, тонкими і стильними), розлогі репортажі (напр. про Чорнобиль), ну і містифікації.
По суті, все обертається навколо трешовості України, яка тут представлена дуже тепло, без зверхності, з включенням себе в неї.
Якщо спитають «Що почитати у поїзді», пораджу її.
December 1, 2021
"Люди прекрасні, навіть якщо самі цього не розуміють"
Книга об'єднує різнопланові повісті про Україну (або метафоричну The Ukraine) з різних часових періодів.
Єдиним недоліком, мабуть, став досить дивний підхід до викладення матеріалу, де на початку книги повісті не пов'язані практично ніяк, проте в кінці вибудовується більш-менш логічна сюжетна лінія. В будь-якому випадку книга викликає сміх крізь сльози, симпатію до персонажів і вкотре влучно нагадує про те, де ми живемо, і дозволяє вийти із "бульбашки", в якій часто доводиться перебувати внаслідок соцмереж.
Книга об'єднує різнопланові повісті про Україну (або метафоричну The Ukraine) з різних часових періодів.
Єдиним недоліком, мабуть, став досить дивний підхід до викладення матеріалу, де на початку книги повісті не пов'язані практично ніяк, проте в кінці вибудовується більш-менш логічна сюжетна лінія. В будь-якому випадку книга викликає сміх крізь сльози, симпатію до персонажів і вкотре влучно нагадує про те, де ми живемо, і дозволяє вийти із "бульбашки", в якій часто доводиться перебувати внаслідок соцмереж.
December 23, 2023
За простотою і легкістю криється глибинна зневага.
Гидко (знайшла нарешті слово, яке містить стан, в який мене загнала ця книга), але автор вважає, що така оптика цілком ок і навіть funny
і це найгірше.
Гидко (знайшла нарешті слово, яке містить стан, в який мене загнала ця книга), але автор вважає, що така оптика цілком ок і навіть funny
і це найгірше.
November 22, 2019
Прекрасні історії.
Відчуваю ту саму дивну любов до The Ukraine. Тому й вертаюся.
Єдине, що я б змінила - це або прибрала б лінійність між текстами зовсім, або вже зробила б її основою.
Відчуваю ту саму дивну любов до The Ukraine. Тому й вертаюся.
Єдине, що я б змінила - це або прибрала б лінійність між текстами зовсім, або вже зробила б її основою.
January 1, 2024
The best part of this book is its cover )). I really like it and, honestly, I even had some expectations about the contents based on the cover exclusively )).
Well, the contents are quite disturbing, in fact. I cannot say that I was disappointed, as I already picked up this book not expecting much from Артем Чапай (I have been following him on facebook for a couple of years, and I am already seriously repelled by many of his opinions and behaviors, especially by his public support of “Palestinian people” after their recent unprecedented terrorist attack against Israel). So I already suspected that this book would be not so sweet and moving as I hoped for when I bought it some time ago.
Yeah, it was mostly an unpleasant reading. First of all, it’s just a very strange mixture of fictional short stories and personal essays/observations/travelogues of the author (I know that he indeed likes to travel around Ukraine on his motorcycle and these stories most probably represent his own real experience, although he calls himself a different name here). I did not see any connection between the fictional and non-fictional stories, and it looks like they were combined under one cover just because the author did not have enough consistent material for one little book.
The key problem with the stories (of any kind) for me was the main message of the book. It becomes clear near the end of the book, via the eponymous final story, “The Ukraine,” where the author describes his “love-hate” towards Ukraine and explains what he means by this. I found all this disgusting, despite his attempt to focus on “love” and warmth even towards the most weird aspects of our society. I believe that it may be true love, even a very interesting and complex kind of love, but I see a lot of snobbery in such kind of love in this particular case. And from this story, it looked not like he tried to find beauty and humanity in apparently ugly things; it looked more like he was trying to find the ugliness specifically and somehow appreciated it more than anything else. As if this ugliness is the true essence of our country, contrary to “офіційна шароварщина.” First of all, I do not understand why we should divide our society into “true ugly stuff” and “офіційна шароварщина” — I suppose, as everything in this life, the essence is mostly “somewhere in between.” Secondly, as I have recently changed my opinion about this author and his relationships with Ukraine, I see something deeply sick in all this. Although I am almost sure that if I read this book several months earlier, I would see mostly warmth and sincere interest in people here rather than this snobbery and indulgent attitude to people as an interesting zoo of “types” that I see today. (I remembered what it reminded me most of all: the sick love of intelligent well-to-do Russians towards their "ебени" & "заброшки," their romanticization of "философствующие бомжи," etc.)
This book reminded me “Район “Д” by Артем Чех a lot, where the author apparently enjoyed focusing on various shit people experienced themselves and did to other people, describing all this as something very precious, sincere, and humane. “The Ukraine” did not invoke such strong negative emotions but it was very close in the general mood and the same oppressive atmosphere of “sick people are doing sick things to themselves and to other people” (and I now understand perfectly why Артем Чапай and Артем Чех are friends in real life, although I thought previously that they were very different as personalities and writers).
So I suppose it was my last book by Артем Чапай.
Well, the contents are quite disturbing, in fact. I cannot say that I was disappointed, as I already picked up this book not expecting much from Артем Чапай (I have been following him on facebook for a couple of years, and I am already seriously repelled by many of his opinions and behaviors, especially by his public support of “Palestinian people” after their recent unprecedented terrorist attack against Israel). So I already suspected that this book would be not so sweet and moving as I hoped for when I bought it some time ago.
Yeah, it was mostly an unpleasant reading. First of all, it’s just a very strange mixture of fictional short stories and personal essays/observations/travelogues of the author (I know that he indeed likes to travel around Ukraine on his motorcycle and these stories most probably represent his own real experience, although he calls himself a different name here). I did not see any connection between the fictional and non-fictional stories, and it looks like they were combined under one cover just because the author did not have enough consistent material for one little book.
The key problem with the stories (of any kind) for me was the main message of the book. It becomes clear near the end of the book, via the eponymous final story, “The Ukraine,” where the author describes his “love-hate” towards Ukraine and explains what he means by this. I found all this disgusting, despite his attempt to focus on “love” and warmth even towards the most weird aspects of our society. I believe that it may be true love, even a very interesting and complex kind of love, but I see a lot of snobbery in such kind of love in this particular case. And from this story, it looked not like he tried to find beauty and humanity in apparently ugly things; it looked more like he was trying to find the ugliness specifically and somehow appreciated it more than anything else. As if this ugliness is the true essence of our country, contrary to “офіційна шароварщина.” First of all, I do not understand why we should divide our society into “true ugly stuff” and “офіційна шароварщина” — I suppose, as everything in this life, the essence is mostly “somewhere in between.” Secondly, as I have recently changed my opinion about this author and his relationships with Ukraine, I see something deeply sick in all this. Although I am almost sure that if I read this book several months earlier, I would see mostly warmth and sincere interest in people here rather than this snobbery and indulgent attitude to people as an interesting zoo of “types” that I see today. (I remembered what it reminded me most of all: the sick love of intelligent well-to-do Russians towards their "ебени" & "заброшки," their romanticization of "философствующие бомжи," etc.)
This book reminded me “Район “Д” by Артем Чех a lot, where the author apparently enjoyed focusing on various shit people experienced themselves and did to other people, describing all this as something very precious, sincere, and humane. “The Ukraine” did not invoke such strong negative emotions but it was very close in the general mood and the same oppressive atmosphere of “sick people are doing sick things to themselves and to other people” (and I now understand perfectly why Артем Чапай and Артем Чех are friends in real life, although I thought previously that they were very different as personalities and writers).
So I suppose it was my last book by Артем Чапай.
March 9, 2024
3.5 stars. A bit of a mixed bag. To be fair, I'm not a short story fan, so it takes a really good short story to captivate me, and some of these absolutely did. But some fell flat in the execution. Very much worth a read, and I'm glad I read it, but happy to move on. I definitely wasn't pining for more.
May 31, 2024
lots I think went over my head because I’m not particularly familiar with all the politics in Ukraine over the past few decades
I’m also not normally a big fan of short stories. Some were great and some I was a bit like meh
But overall it was a good book and by the end I was very invested
I’m also not normally a big fan of short stories. Some were great and some I was a bit like meh
But overall it was a good book and by the end I was very invested
March 15, 2023
Чудовий художньо-документальний репортаж. Болючий і життєствердний водночас.
February 12, 2023
Книга-відкриття для мене. Почала її читати завдяки рекомендації Емми Антонюк з ютюб каналу Палає і повністю погоджуюся з тим рев'ю, яке дала книжці Емма.
The Ukraine це збірка коротких оповідань, деякі з них це просто короткі історії про різні кутки України, деякі з них явно автобіографічні і розповідають про подорож автора мотоциклом по всій Україні. Усі історії читаються досить легко і дуже реалістично показують наше сьогодення - життя бабусі, яка продає картоплю на незаконному місці і їде в Київ кількома маршрутками, історія про чоловіка, який ностальгує за молодістю і нещасливий в житті з ніби-то коханою жінкою і дитиною, пригоди міліції вночі та їх постійні клієнти, закарпатські дідусі, що розповідають байки про ведмедя і тд. Причому автору вдається передати говірку людей з рі��них регіонів та описати різні куточки Україні в деталях.
Найважче мені далися замальовки східних міст України на початку війни, хоча там взагалі не описуються бойові дії. А важко було їх читати тому, що там люди та те, як вони насправді сприймають війну показуються по-справжньому - і ті, хто за Україну, але проти влади, і ті, хто підтримають "cєпарів". І це важко, бо хочеться бачити свою країну цільною, але це реальність.
Найкраще в книжці це остання замальовка. Тут автор пояснює назву книжки (так, в ньому є прихований і можливо неочевидний сенс) і розповідає історію, яка особисто мене дуже торкнулася. І це був саме той момент, коли книжка для мене піднялася ще на рівень вище.
The Ukraine це збірка коротких оповідань, деякі з них це просто короткі історії про різні кутки України, деякі з них явно автобіографічні і розповідають про подорож автора мотоциклом по всій Україні. Усі історії читаються досить легко і дуже реалістично показують наше сьогодення - життя бабусі, яка продає картоплю на незаконному місці і їде в Київ кількома маршрутками, історія про чоловіка, який ностальгує за молодістю і нещасливий в житті з ніби-то коханою жінкою і дитиною, пригоди міліції вночі та їх постійні клієнти, закарпатські дідусі, що розповідають байки про ведмедя і тд. Причому автору вдається передати говірку людей з рі��них регіонів та описати різні куточки Україні в деталях.
Найважче мені далися замальовки східних міст України на початку війни, хоча там взагалі не описуються бойові дії. А важко було їх читати тому, що там люди та те, як вони насправді сприймають війну показуються по-справжньому - і ті, хто за Україну, але проти влади, і ті, хто підтримають "cєпарів". І це важко, бо хочеться бачити свою країну цільною, але це реальність.
Найкраще в книжці це остання замальовка. Тут автор пояснює назву книжки (так, в ньому є прихований і можливо неочевидний сенс) і розповідає історію, яка особисто мене дуже торкнулася. І це був саме той момент, коли книжка для мене піднялася ще на рівень вище.
January 15, 2023
Дуже ліричні і життєві оповідання про Україну. В кожному оповіданні "велика"історія людей, з якими зустрічається наш герой-мотоцикліст під час своєї подорожі країною. Думаю, кожен зможе хоча б одну розповідь ототожнити з собою.
June 1, 2023
“The Ukraine” — це дуже правдива, хоч і місцями дуже сумна, книга про Україну. це такий пазл: з людей, міст і селищ, подій та історій. короткі есеї написані так, ніби стоїш поруч і бачиш та чуєш все, що відбувається. кожна розповідь з таким змістом, що я зупинялась, гортала сторінки назад, і перечитувала ще раз.
а потім шукала на старенькому Aser фото зі свого архіву — з Донецька та Бахмута, з Алушти і Ялти, з Мукачева, з Чернівців, з Сум…
і знову читала історії про Україну. не оту штучну соловʼїно-калинову у шароварах. а про справжню. про Україну, яка, можливо, відрізняється від України в нашій бульбашці, але де «Люди прекрасні, навіть якщо самі цього не розуміють» ©️
…поки писала, Grammarly вперто рекомендував мені прибрати в тексті артикль “the” перед “Ukraine”… штучний інтелект знає граматику, але не знає змісту цього словосполучення.
а ви прочитайте книгу і будете знати, чому саме так…
а потім шукала на старенькому Aser фото зі свого архіву — з Донецька та Бахмута, з Алушти і Ялти, з Мукачева, з Чернівців, з Сум…
і знову читала історії про Україну. не оту штучну соловʼїно-калинову у шароварах. а про справжню. про Україну, яка, можливо, відрізняється від України в нашій бульбашці, але де «Люди прекрасні, навіть якщо самі цього не розуміють» ©️
…поки писала, Grammarly вперто рекомендував мені прибрати в тексті артикль “the” перед “Ukraine”… штучний інтелект знає граматику, але не знає змісту цього словосполучення.
а ви прочитайте книгу і будете знати, чому саме так…
May 18, 2019
"У кожного всередині - всесвіт, переповнений внутрішніми зорями велетенський космос."
January 15, 2022
Цікава і дуже реалістична подорож невеликими містами і селами України. Всі персонажі ніби знайомі, але при цьому не перестають дивувати
April 11, 2022
Masterful depiction of the micro and the macro.
Displaying 1 - 30 of 57 reviews