What do you think?
Rate this book
Life Went on Anyway: Stories
The stories in Ukrainian film director, writer, and dissident Oleg Sentsov’s debut collection are as much acts of dissent as they are acts of creative expression. These autobiographical stories display a Tarkovsky-esque mix of nostalgia and philosophical insight, written in a simple yet profound style looking back on a life's path that led Sentsov to become an internationally renowned dissident artist.
Sentsov's charges seemingly stem from his opposition to Russia's invasion and occupation of eastern Ukraine where he lived in the Crimea. He was sentenced to 20 years in prison in August 2015 on spurious terrorism charges after he was kidnapped in his house and put through a grossly unfair trial by a Russian military court, marred by allegations of torture. Many of the stories included here were read during international campaigns by PEN International, the European Film Academy, and Amnesty International, among others, to support the case for Sentsov across the world. Sentsov's final words at his trial, "Why bring up a new generation of slaves?" have become a rallying cry for his cause. He spent 145 days on hunger strike in 2018 to urge the Russian authorities to release all Ukrainians unfairly imprisoned in Russia, an act of profound courage that contributed to the European Parliament's awarding him the prestigious Sakharov Prize for Freedom of Thought
Sentsov remains in a prison camp in Russia. It is the publisher's hope this book, published in collaboration with PEN Ukraine, contributes to his timely release.
Sentsov's charges seemingly stem from his opposition to Russia's invasion and occupation of eastern Ukraine where he lived in the Crimea. He was sentenced to 20 years in prison in August 2015 on spurious terrorism charges after he was kidnapped in his house and put through a grossly unfair trial by a Russian military court, marred by allegations of torture. Many of the stories included here were read during international campaigns by PEN International, the European Film Academy, and Amnesty International, among others, to support the case for Sentsov across the world. Sentsov's final words at his trial, "Why bring up a new generation of slaves?" have become a rallying cry for his cause. He spent 145 days on hunger strike in 2018 to urge the Russian authorities to release all Ukrainians unfairly imprisoned in Russia, an act of profound courage that contributed to the European Parliament's awarding him the prestigious Sakharov Prize for Freedom of Thought
Sentsov remains in a prison camp in Russia. It is the publisher's hope this book, published in collaboration with PEN Ukraine, contributes to his timely release.
118 pages, Kindle Edition
First published January 1, 2015
About the author
Oleh Sentsov
8 books17 followersOleh Sentsov is a Ukrainian filmmaker, writer, and activist.
Sentsov has directed the feature films Gamer (2011), Numbers (2019, co-directed with Akhtem Seitablayev), and Rhino (2021).
Following the Russian annexation of Crimea, he was arrested in Crimea in May 2014 and sentenced to 20 years' imprisonment by a Russian court in August 2015 on charges of plotting terrorism. The conviction was described as fabricated by Amnesty International and others. He was awarded the European Parliament’s Sakharov Prize in 2018. On 7 September 2019, he was released in a prisoner swap between Russia and Ukraine.
After Russia's open military invasion of Ukraine in February 2022, Oleh Sentsov joined the Territorial Defense Forces in Kyiv.
Sentsov has directed the feature films Gamer (2011), Numbers (2019, co-directed with Akhtem Seitablayev), and Rhino (2021).
Following the Russian annexation of Crimea, he was arrested in Crimea in May 2014 and sentenced to 20 years' imprisonment by a Russian court in August 2015 on charges of plotting terrorism. The conviction was described as fabricated by Amnesty International and others. He was awarded the European Parliament’s Sakharov Prize in 2018. On 7 September 2019, he was released in a prisoner swap between Russia and Ukraine.
After Russia's open military invasion of Ukraine in February 2022, Oleh Sentsov joined the Territorial Defense Forces in Kyiv.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 48 reviews
Read
March 21, 2022Short nostalgic vignettes of youth and childhood by Ukranian filmmaker, Oleg Sentsov, translated by Uilleam Blacker.
The short stories are all told in first person, so that makes them seem all the more autobiographical, yet the title of the book says "Stories", so we'll split the difference and call them autofictions.
Themes vary from childhood relationships over time, dogs, childhood illness and hospitalization. The stories share a growing consciousness and morality, perhaps sensing what Sentsov would endure in the 2010s as a political prisoner. Very simple stories, relatable, and interesting - small peeks into life in Soviet-era Ukraine.
The short stories are all told in first person, so that makes them seem all the more autobiographical, yet the title of the book says "Stories", so we'll split the difference and call them autofictions.
Themes vary from childhood relationships over time, dogs, childhood illness and hospitalization. The stories share a growing consciousness and morality, perhaps sensing what Sentsov would endure in the 2010s as a political prisoner. Very simple stories, relatable, and interesting - small peeks into life in Soviet-era Ukraine.
June 14, 2018
Книжку "Рассказы" я купила під час Львівського Форуму Видавців минулого вересня, її презентував Жадан. Бувають пориви, тобі хочеться допомогти людині,і якщо ти не можеш,то обираєш такий легкий спосіб підтримки - купити хоча б книжку. Так вона пролежала у мене на поличці півроку,аж поки в огляді новинок Книжкового Арсеналу я не побачила нову книжку Олега Сенцова і усвідомила,що досі не ознайомилася з першою. Це я і вирішила швидко виправити.
Сенцов - не письменник, принаймні в класичному шкільному уявленні,але читаючи його книжку,ти відчуваєш себе слухачем історій з життя знайомої тобі людини. От наче ви просто сидите у кафе і він веде свою оповідь, так по-дорослому кидаючи погляд на дитячі вчинки, щасливі моменти, на минулі уявлення про дружбу, справедливість та вірність. І стиль наче простий, адже хапаєтесь за думку,що і самі б так змогли, точно так само розказати про своє дитинство,але... Чогось би мені точно не вистачило - або настільки яскравих спогадів, або вміння рентгенівським поглядом аналізувати себе.
Дала прочитати мамі, сказала,що подекуди ці історії дуже знайомі, трохи схожими могли б бути і її "Рассказах". Може тут справа у віці? Чи в спільному радянськом�� минулому?..
Сенцов - не письменник, принаймні в класичному шкільному уявленні,але читаючи його книжку,ти відчуваєш себе слухачем історій з життя знайомої тобі людини. От наче ви просто сидите у кафе і він веде свою оповідь, так по-дорослому кидаючи погляд на дитячі вчинки, щасливі моменти, на минулі уявлення про дружбу, справедливість та вірність. І стиль наче простий, адже хапаєтесь за думку,що і самі б так змогли, точно так само розказати про своє дитинство,але... Чогось би мені точно не вистачило - або настільки яскравих спогадів, або вміння рентгенівським поглядом аналізувати себе.
Дала прочитати мамі, сказала,що подекуди ці історії дуже знайомі, трохи схожими могли б бути і її "Рассказах". Може тут справа у віці? Чи в спільному радянськом�� минулому?..
January 26, 2020
***possible spoilers***
I loved this book, the debut collection of stories by an Ukrainian filmmaker and screenwriter. He worked on the publication of the book "even while imprisoned in a prison camp above the Arctic Circle in Siberia" (from the back cover). Some stories that stood out to me were "Dog," a canine version of The Giving Tree. "Childhood," a collage of various memories from the protagonist's life from the age of five on. A quote from the first page: "When you're eight, a set of Hungarian plastic soldiers is the limit of your ambitions...But whether you had soldiers or a car, after enough years have passed it no longer means anything." This quote is a microcosm of the whole book: seemingly pleasant memory followed by a philosophical comment, but not annoyingly so, masterfully so. In "School," the protagonist recounts his success and how he was a top student in his class. One time, during a math test, he and everyone else struggle to solve a difficult problem involving triangles. The teacher finally takes the top three students one at a time into the corridor, and shows them the solution. The protagonist, upon his return to the classroom, says, "I was wearing a white shirt, and everyone around me was wearing white and generally all dressed up, but suddenly I had this feeling that everything was fake and dirty." He is tempted to write something obscene as a message to his teachers, but "I didn't have the guts," concluding, by the end of the paragraph, "I lost the chance to earn a deserved B and exchanged it for a dishonest A." At graduation, he is the first to receive his diploma, and they even make a speech about his future "'great height and... great deeds,' but it made me feel sick." "Grandma" is a meditation on old age and death, how the old are ignored and eventually forgotten. "The Makars," is about how a friendship changes over time and eventually ends. It was charming at the beginning and sad at the end, when Makar has lost his legs and they see each other. Oleg is driving a car through the village and Makar is "tottering pretty boisterously" along. Oleg stops the car, Makar comes to the window, Makar says something nice, Oleg is uncomfortable, and soon "we had nothing to say to each other."
I loved this book, the debut collection of stories by an Ukrainian filmmaker and screenwriter. He worked on the publication of the book "even while imprisoned in a prison camp above the Arctic Circle in Siberia" (from the back cover). Some stories that stood out to me were "Dog," a canine version of The Giving Tree. "Childhood," a collage of various memories from the protagonist's life from the age of five on. A quote from the first page: "When you're eight, a set of Hungarian plastic soldiers is the limit of your ambitions...But whether you had soldiers or a car, after enough years have passed it no longer means anything." This quote is a microcosm of the whole book: seemingly pleasant memory followed by a philosophical comment, but not annoyingly so, masterfully so. In "School," the protagonist recounts his success and how he was a top student in his class. One time, during a math test, he and everyone else struggle to solve a difficult problem involving triangles. The teacher finally takes the top three students one at a time into the corridor, and shows them the solution. The protagonist, upon his return to the classroom, says, "I was wearing a white shirt, and everyone around me was wearing white and generally all dressed up, but suddenly I had this feeling that everything was fake and dirty." He is tempted to write something obscene as a message to his teachers, but "I didn't have the guts," concluding, by the end of the paragraph, "I lost the chance to earn a deserved B and exchanged it for a dishonest A." At graduation, he is the first to receive his diploma, and they even make a speech about his future "'great height and... great deeds,' but it made me feel sick." "Grandma" is a meditation on old age and death, how the old are ignored and eventually forgotten. "The Makars," is about how a friendship changes over time and eventually ends. It was charming at the beginning and sad at the end, when Makar has lost his legs and they see each other. Oleg is driving a car through the village and Makar is "tottering pretty boisterously" along. Oleg stops the car, Makar comes to the window, Makar says something nice, Oleg is uncomfortable, and soon "we had nothing to say to each other."
May 22, 2020
Є такі історії, які поєднують біль і радість, радість і те, що глибше болю. Те, що було не зроблено у час, коли мало зробитись, відбутись, справдитись. Але життя - це така Жизня, а в ній не буває все тільки по-правильному. Зате в ній буває по-різному: інколи так, що хочеться порвати себе на шматки від малодухості, а часом - тебе розпирає від гордості за сказане чи зроблене. Все, що написано тут - це про відчуття. Тут немає форм, вигинів, вивертів, оздоблень. Тут є правда і багато Любові, а ще - радості і болю. За тим, чого ніколи вже не буде і від того, що завжди залишиться з тобою.
July 21, 2018
Неочікувано, оповідання Сєнцова мені сподобалися. Не планував, а ні читати, а ні купувати цю книжечку (щоправда справедливіше було б її назвати брошурою), але вона прийшла мені до рук сама, нав’язливо і безапеляційно.
Після нещодавніх подій з Савченко та її папахою, я став обережно ставитися до усілякого роду політичних протестів і в’язнів. І нехай мене пробачить Левко Лук’яненко, але справа ця невдячна і, на мій погляд, малоефективна. Є інші дієвіші засоби боротьби. Як прозорливо казав один всім відомий покидьок – краще їх мочити по тихому в туалетах. Щоправда, пропанував він це застосовувати по відношенню до нас, українців, і, схоже, продовжує вдало цим користуватися дотепер.
Тим не менш, Сенцовські оповідання приємно здивували своєю легкістю стилю і стислістю складу. Не любитель я польоту так званої поетичної думки, як у Забужко, та сопливих героїв, як у Дашвар. Якщо тобі є що сказати по суті, то, навіть, матюк стане вартим цілого вірша. А якщо твоя історія висмоктана з пальця, то ніякі гіперболи і метонімії літературний «шедевр» не врятують. Прогляньте твори Чарлза Буковскі – вдало, чітко і додати нічого.
Оповідання ці фактично є спогадами, навіть уривчастою біографією автора, проте кожне з них може жити окремим життям і є самодостатнім.
Як і у випадку з Дністровим, мені такі твори оцінювати складно, адже стороннім спостерігачем в такого роду історіях бути не виходить. Ми з цими авторами однолітки, а значить всі переживали одне і те саме у свій час. Вибору і різноманітності в епоху комунізму було мало. Знаєте, вся ця уніфікація і стандартизація в СеРеСеРі застосовувалася не лише до деталей і механізмів, але й до усіх сфер людського життя – відносин, думок, інтересів… Жити було простіше, бо життя було, як перфорована карта, програму закладено - рухайся від дірки до дірки.
В кожному Сенцовському персонажі, від с��сідських хлопчаків, до батька і матері, я можу впізнати реальних людей з мого власного життя. І це підкупає. Всі місця, від лікарні, до пустирища біля лісу знайомі з дитинства. Як тут оцінювати такі твори.
Це був мед, а дьоготь тут https://gleb-zima.livejournal.com
Після нещодавніх подій з Савченко та її папахою, я став обережно ставитися до усілякого роду політичних протестів і в’язнів. І нехай мене пробачить Левко Лук’яненко, але справа ця невдячна і, на мій погляд, малоефективна. Є інші дієвіші засоби боротьби. Як прозорливо казав один всім відомий покидьок – краще їх мочити по тихому в туалетах. Щоправда, пропанував він це застосовувати по відношенню до нас, українців, і, схоже, продовжує вдало цим користуватися дотепер.
Тим не менш, Сенцовські оповідання приємно здивували своєю легкістю стилю і стислістю складу. Не любитель я польоту так званої поетичної думки, як у Забужко, та сопливих героїв, як у Дашвар. Якщо тобі є що сказати по суті, то, навіть, матюк стане вартим цілого вірша. А якщо твоя історія висмоктана з пальця, то ніякі гіперболи і метонімії літературний «шедевр» не врятують. Прогляньте твори Чарлза Буковскі – вдало, чітко і додати нічого.
Оповідання ці фактично є спогадами, навіть уривчастою біографією автора, проте кожне з них може жити окремим життям і є самодостатнім.
Як і у випадку з Дністровим, мені такі твори оцінювати складно, адже стороннім спостерігачем в такого роду історіях бути не виходить. Ми з цими авторами однолітки, а значить всі переживали одне і те саме у свій час. Вибору і різноманітності в епоху комунізму було мало. Знаєте, вся ця уніфікація і стандартизація в СеРеСеРі застосовувалася не лише до деталей і механізмів, але й до усіх сфер людського життя – відносин, думок, інтересів… Жити було простіше, бо життя було, як перфорована карта, програму закладено - рухайся від дірки до дірки.
В кожному Сенцовському персонажі, від с��сідських хлопчаків, до батька і матері, я можу впізнати реальних людей з мого власного життя. І це підкупає. Всі місця, від лікарні, до пустирища біля лісу знайомі з дитинства. Як тут оцінювати такі твори.
Це був мед, а дьоготь тут https://gleb-zima.livejournal.com
February 16, 2021
Stories about growing up (a happy childhood) in Crimea, which would just be interesting and nostalgic, had they not been written by someone we know has now been sentenced to 20 years in prison by Russian forces. This makes them more poignant than anything. Still, a short read, both light and intense, and all the while relatable.
Read
September 8, 2020Хоч автобіографія і літературний жанр, але це більше про автора, а не про літературу. Тому мені завжди важкувато давати оцінку автобіографічним творам, ніби претендуєш оцінювати чиєсь життя. А у випадку Сенцова навіть максимальної оцінки буде недостатньо.
Читається легко. Приклад того, як глибокий зміст можна передати простими словами.
Читається легко. Приклад того, як глибокий зміст можна передати простими словами.
March 12, 2022
Slim little book you can read in one sitting. Mostly vignettes from his early life including chapters on his boyhood dog, school, sports and family. The only chapter that really shows anything about Crimea is the final one. Glad he is out of prison and I would like to read something more substantial from him.
February 2, 2016
На оповідання Олега Сенцова я не покладала особливих літературних сподівань. Керувалася звичайною людською цікавістю: яка вона, людина, що на двадцять років опинилася за гратами? Про що взагалі пишуть майбутні терористи?
Обкладинка збірки, виданої видавництвом "Laurus", кричить: зараз буде СЕНЦОВ. "Отже, все-таки, біографія" - засмутилася я, бо хотіла все ж художнього тексту.
Та я його отримала, цей художній текст. Родзинка в тому, що його автор - по-перше, режисер, а по-друге - життєлюб. Удруге цьогоріч я читала оповідання і думала про те, як чудово, коли в цьому жанрі пишуть саме режисери: жодного зайвого слова, зате емоції за край. Лаконічно, динамічно, кінематографічно. І навіть наївно де в чому.
Спершу ця наївність за��аровує. За неї світ полюбив, приміром, Ерленда Лу: життя просте, прості його радощі. А якщо сумно, треба сумувати. Якщо хтось помирає - ти неминуче страждатимеш, але життя не закінчує��ься. "Життя взагалі не закінчується, навіть якщо хтось із нього йде". Якщо собака, то справжній друг, але ж друзі змінюються упродовж життя? А взагалі, ми не зобов'язані когось любити. "Легко любити того, хто далеко, і важко того, хто поруч".
Згодом ця навність в описуванні моторошних речей лякає. Це як читати Стівена Кінга, коли він описує якісь жахи, нагнітаючи атмосферу простим переказом дитячих вражень. Але в Сенцова страшніше, тому що надто схоже на щорічні досвіди наших батьків, нас самих, урешті-решт. Є речі прості, а я є складніші. Приміром, важко любити стару бабусю, догляд за якою з роками обтяжує. Її здають у притулок, потім вона помирає, потім її ховають. І емоцій у цім похороні менше, ніж коли сипав землю за неприкрите тіло улюбленої вівчарки Діка, якого, втім, теж швидко забув, щойно подорослішав.
Легко згадувати світло дитинства, коли всі були кращими: і ти у своєму прагненні пізнавати світ і радіти його таким величезним маленьким радощам, і твої батьки, і твої друзяки, дехто з яких закінчить життя, замерзши п'яним.
Важко згадувати запах лікареньки, де тобі видирали гланди й аденоїди, та ще важче - ту кватирку, через яку сусід по палаті викидав речі іншого сусіда-дауна, а ти дивився на це і мовчав. А тепер минули роки, а ти все ще не можеш забути це мовчання.
Мабуть, варто сказати і про шкільні роки Сенцова, про його успіхи у навчанні і крах у намаганні стати такими, як усі. "Единственный путь стать своим - это скатиться в учебе, не выделяться, постоянно прогибаться, и тогда, возможно, тебе достанется место одной из "шестерок" в окружении лидеров. Но я такой судьбы не хотел. Я хотел стать своим, оставаясь при этом самим собой, но это почему-то не получалось". І хотілося б думати, що це совкова шкільна система призвела до такого (автор багато говорить саме про совкові системи), але, як на мене, її рудименти досі відгикуються нам (приміром, написавши два розділи дисертації за два роки я почуваюся не "молодчиною", а саме "вискочкою"). Сама не знаю, чому. Але Сенцов вирішив іще тоді, в школі: "В школу я все-таки ходил не зря, и не как вычислять треугольнички, мне это ни к чему - я научился в ней никогда не сдаваться и не размениваться. Не сдаваться и не размениваться. Не сдаваться. И не размениваться. А еще - что вовсе не обязательно стремиться быть как все".
І все-таки назвати Сенцова унікальною людиною не можна. Він просто морально здоровий і талановитий при цьому, та ще й, на біду, щирий. А це часто добиває закомплексованих бездарностей, звиклих благоговіти перед уявними авторитетами. У нього нормальні людські цінності і безмежний інтерес до життя. Як і в кожного з нас. Якщо хочеш чогось досягнути - працюй. Якщо ти бачиш несправедливість - протестуй. Але тільки будь собою.
Усе жахіття в тому, що є території, де ти не можеш просто так вийти і висловити свій протест. Де за це ти можеш отримати двадцять років. Усе це просто і моторошно, як і оповідь у стилі Олега Сенцова. Але терористи так не пишуть.
І саме тому так після цієї книжки гірко.
Обкладинка збірки, виданої видавництвом "Laurus", кричить: зараз буде СЕНЦОВ. "Отже, все-таки, біографія" - засмутилася я, бо хотіла все ж художнього тексту.
Та я його отримала, цей художній текст. Родзинка в тому, що його автор - по-перше, режисер, а по-друге - життєлюб. Удруге цьогоріч я читала оповідання і думала про те, як чудово, коли в цьому жанрі пишуть саме режисери: жодного зайвого слова, зате емоції за край. Лаконічно, динамічно, кінематографічно. І навіть наївно де в чому.
Спершу ця наївність за��аровує. За неї світ полюбив, приміром, Ерленда Лу: життя просте, прості його радощі. А якщо сумно, треба сумувати. Якщо хтось помирає - ти неминуче страждатимеш, але життя не закінчує��ься. "Життя взагалі не закінчується, навіть якщо хтось із нього йде". Якщо собака, то справжній друг, але ж друзі змінюються упродовж життя? А взагалі, ми не зобов'язані когось любити. "Легко любити того, хто далеко, і важко того, хто поруч".
Згодом ця навність в описуванні моторошних речей лякає. Це як читати Стівена Кінга, коли він описує якісь жахи, нагнітаючи атмосферу простим переказом дитячих вражень. Але в Сенцова страшніше, тому що надто схоже на щорічні досвіди наших батьків, нас самих, урешті-решт. Є речі прості, а я є складніші. Приміром, важко любити стару бабусю, догляд за якою з роками обтяжує. Її здають у притулок, потім вона помирає, потім її ховають. І емоцій у цім похороні менше, ніж коли сипав землю за неприкрите тіло улюбленої вівчарки Діка, якого, втім, теж швидко забув, щойно подорослішав.
Легко згадувати світло дитинства, коли всі були кращими: і ти у своєму прагненні пізнавати світ і радіти його таким величезним маленьким радощам, і твої батьки, і твої друзяки, дехто з яких закінчить життя, замерзши п'яним.
Важко згадувати запах лікареньки, де тобі видирали гланди й аденоїди, та ще важче - ту кватирку, через яку сусід по палаті викидав речі іншого сусіда-дауна, а ти дивився на це і мовчав. А тепер минули роки, а ти все ще не можеш забути це мовчання.
Мабуть, варто сказати і про шкільні роки Сенцова, про його успіхи у навчанні і крах у намаганні стати такими, як усі. "Единственный путь стать своим - это скатиться в учебе, не выделяться, постоянно прогибаться, и тогда, возможно, тебе достанется место одной из "шестерок" в окружении лидеров. Но я такой судьбы не хотел. Я хотел стать своим, оставаясь при этом самим собой, но это почему-то не получалось". І хотілося б думати, що це совкова шкільна система призвела до такого (автор багато говорить саме про совкові системи), але, як на мене, її рудименти досі відгикуються нам (приміром, написавши два розділи дисертації за два роки я почуваюся не "молодчиною", а саме "вискочкою"). Сама не знаю, чому. Але Сенцов вирішив іще тоді, в школі: "В школу я все-таки ходил не зря, и не как вычислять треугольнички, мне это ни к чему - я научился в ней никогда не сдаваться и не размениваться. Не сдаваться и не размениваться. Не сдаваться. И не размениваться. А еще - что вовсе не обязательно стремиться быть как все".
І все-таки назвати Сенцова унікальною людиною не можна. Він просто морально здоровий і талановитий при цьому, та ще й, на біду, щирий. А це часто добиває закомплексованих бездарностей, звиклих благоговіти перед уявними авторитетами. У нього нормальні людські цінності і безмежний інтерес до життя. Як і в кожного з нас. Якщо хочеш чогось досягнути - працюй. Якщо ти бачиш несправедливість - протестуй. Але тільки будь собою.
Усе жахіття в тому, що є території, де ти не можеш просто так вийти і висловити свій протест. Де за це ти можеш отримати двадцять років. Усе це просто і моторошно, як і оповідь у стилі Олега Сенцова. Але терористи так не пишуть.
І саме тому так після цієї книжки гірко.
October 20, 2015
Литературной ценности для меня никакой, но понять Сенцова, понять, что он за человек, что его сформировало и что вообще сформировало эпоху, ту молодежь - что "born in USSR", но уже не принадлежащей ему. Он говорит о тех неудобных вещах о которых мы молчим, он откровенен, он не оправдывается. Он счастлив.
October 12, 2017
Я готувалась до історій про судовий процес і ув'язнення, а виявилось, що це оповідання про дитинство і юність Сєнцова, ніби довга і щира розмова про різне. Цікавий своєрідний гумор, читається легко і швидко. Останнє оповідання настільки сильне, що після нього дуже хотілось (а я була в місті), поїхати додому, лягти, багато й довго плакати. Кілька днів не йтиме з голови.
November 26, 2022
Нам (українцям) дуже повезло жити в один час з такою видатною людиною як Олег Сенцов. Жизня трішки привідкриває завісу його становлення як особистості.
Хороші історії в міру сумні, в міру веселі з мораллю в кінці кожної.
P.S.: it's nice to see how many reviews are in English under a book by Ukrainian author 💛💙
Хороші історії в міру сумні, в міру веселі з мораллю в кінці кожної.
P.S.: it's nice to see how many reviews are in English under a book by Ukrainian author 💛💙
February 23, 2020
This has some good moments. I think I was more interested in the story behind the book than the stories in the book, but I did still enjoy them.
February 5, 2022
Beautiful and touching and mysteriously mundane (filled with secrets). Very reminiscent of our own upbringing in Donbas. I could read this every day.
October 29, 2022
A series of short stories reminiscing childhood memories, written nowadays in a russian prison camp. The style is simple and refined of all convoluted literary fluff, but heartfelt and poignant. Very nostalgic to me and evocative of my own childhood in a communist country.
December 19, 2021
Цю книжку я купив випадково, зайшовши за кавою у Видавництво Старого Лева.
Прочитав за один підхід.
Досить цікаво, і багато чого перегукнулось з дитинства.
Прочитав за один підхід.
Досить цікаво, і багато чого перегукнулось з дитинства.
October 18, 2023
Щиро, відверто та без прикрас. Затишно та тепло, немов давно забутий смак чи запах. Боляче, агресивно і подекуди жалісливо. Ось які емоції викликає дана збірка життєвих історій.
March 21, 2022
Life Went on Anyway: Stories by Oleg Sentsov
This is another book I picked up to build my short stack of literature from Ukraine and surrounding areas into a larger stack. Sentsov's personal story is an interesting one, for sure, and his writing pretty profound.
This includes but is not limited to his 145-day hunger strike in 2019 to protest the Russian imprisonment of a number of Ukrainians.
I've already loaned my copy to my mother to read, or I'd also quote a couple of my favorite lines. Basically Sentsov packs a big punch of stuff into some very sparse--cold, even--writing and makes it somehow sound full of warmth and meaning and value, most especially with a short paragraph of a number of lines like that.
We read together and enjoyed references all weekend to one story in particular about a grandmother...all hoping to leave as lasting an impression, but maybe a tad bit more favorably than hers.
There is much to be gained from reading this little book and much support for Ukraine and their cause by purchasing your own copy, perhaps. Sentsov is then less alone...and all of us gaining from this translation.
This is another book I picked up to build my short stack of literature from Ukraine and surrounding areas into a larger stack. Sentsov's personal story is an interesting one, for sure, and his writing pretty profound.
This includes but is not limited to his 145-day hunger strike in 2019 to protest the Russian imprisonment of a number of Ukrainians.
I've already loaned my copy to my mother to read, or I'd also quote a couple of my favorite lines. Basically Sentsov packs a big punch of stuff into some very sparse--cold, even--writing and makes it somehow sound full of warmth and meaning and value, most especially with a short paragraph of a number of lines like that.
We read together and enjoyed references all weekend to one story in particular about a grandmother...all hoping to leave as lasting an impression, but maybe a tad bit more favorably than hers.
There is much to be gained from reading this little book and much support for Ukraine and their cause by purchasing your own copy, perhaps. Sentsov is then less alone...and all of us gaining from this translation.
February 28, 2023
Жизня - книга, що вийшла в 2019 році і складється з восьми розовідей про життя, lитинство та навколишне середовище Олега. Автобіографія, Собака, Дитинство, Больнічка, Школа, Заповіт, Бабуся, Макари - оповіді представлені в книжці в оригіналі та українському перекладі. Це важливі моменти та місця для автора, котрими він ділиться з читачами. Це мандрівка Кримом, точніше Селом та Містом, домом та околицями, лісом та лікарнею. Найвадливіші поворити життя, котрі за думкою Олега вплинули на нього. Збірка готувалася під час ув’язнення Сенцова і вийшла одразу декільками мовами.
February 9, 2020
Hospital, school and grandma - especially relatable
February 13, 2020
The subject is interesting and especially considering Oleg Sentsov’s life. But the book is so bland! I have a feeling it had to do with the translation, it harmed the language
May 17, 2022
Планувала читати позиченого Жа��ана, але не так це просто зробити після "Світлого шляху" Асєєва. Тому придбала "Жизню" Олега Сенцова. Оповідання у книжці читаються легко. Написані вони ліпше, ніж перекладені українською (видання двомовне, тож є змога порівняти). Я однак читала українською.
Так, це принципова позиція: читати український переклад та оцінювати його якість. Перекладач отримав за це гонорар. Витратив на це час. А я - цільова аудиторія/читачка - оплатила його роботу/час. Тож можу висловлювати власну думку щодо її якості.
Отже: мені як споживачці ця робота не сподобалася. Я ��ада можливості читати рідною мовою тексти, написані іноземними мовами, проте переклади з російської на українську мене вже вкотре засмучують. Авторський стиль не витримано. Фразеологізми перекладають так, наче не існує жодних фразеологізмів. Окремі загальновживані слова перекладають менш популярними відповідниками. А десь узагалі зустрічаємо хибодруки.
Щодо оповідань, то я для себе відзначила "Заповіт" і "Бабусю".
Написано легко. Чесно. Читається швидко. "Бабуся" апелює до моїх особистих переживань. Місцями оповідання дуже поетичні.
Так, це принципова позиція: читати український переклад та оцінювати його якість. Перекладач отримав за це гонорар. Витратив на це час. А я - цільова аудиторія/читачка - оплатила його роботу/час. Тож можу висловлювати власну думку щодо її якості.
Отже: мені як споживачці ця робота не сподобалася. Я ��ада можливості читати рідною мовою тексти, написані іноземними мовами, проте переклади з російської на українську мене вже вкотре засмучують. Авторський стиль не витримано. Фразеологізми перекладають так, наче не існує жодних фразеологізмів. Окремі загальновживані слова перекладають менш популярними відповідниками. А десь узагалі зустрічаємо хибодруки.
Щодо оповідань, то я для себе відзначила "Заповіт" і "Бабусю".
Написано легко. Чесно. Читається швидко. "Бабуся" апелює до моїх особистих переживань. Місцями оповідання дуже поетичні.
June 25, 2022
Вважай, прочитана лише половина книги. Після українського перекладу читати оригінал російською 🤢 Мозок відмовляється сприймати текст цією мовою, він зовсім інакше звучить. Ніби суть одна, тільки слова інакші, а от розуміння кардинально інше.
Звичайні історії інакшого хлопчика. Місцями знаходиш себе чи пригадуються моменти зі свого життя.
На фоні нинішніх подій, минулого Олега, якого окрім совєцького устрою та незаконного засудження і утримання рашистів, укотре проникаюсь думкою, наскільки радянська влада, а тепер і її послідники, вселили в голови наших батьків, нам зерна меншовартості, купу комплексів. Оті відголоски того, сірого і клішованого буття, треба викорінювати, випалювати, як своїми працями робить автор. Бути інакшим не соромно, іти проти системи, відстоюючи свої переконання, та не мовчати.
Звичайні історії інакшого хлопчика. Місцями знаходиш себе чи пригадуються моменти зі свого життя.
На фоні нинішніх подій, минулого Олега, якого окрім совєцького устрою та незаконного засудження і утримання рашистів, укотре проникаюсь думкою, наскільки радянська влада, а тепер і її послідники, вселили в голови наших батьків, нам зерна меншовартості, купу комплексів. Оті відголоски того, сірого і клішованого буття, треба викорінювати, випалювати, як своїми працями робить автор. Бути інакшим не соромно, іти проти системи, відстоюючи свої переконання, та не мовчати.
March 13, 2023
If I understand correctly, Sentsov wrote these stories in prison in Russia, where he had been sent after a show trial for political reasons. So it's interesting that - much like Joyce's stories in Dubliners each have a theme of paralysis - Sentsov wrote a story collection with the theme of guilt ('Autobiography' was included more or less by accident, and 'Testament' is not a story), as if being in prison gave rise to the need to expiate things for which he was actually guilty, or at least enumerate them.
Some guilt is addressed directly, some of it is elided, but lives the more for all that. Though sometimes passages seem a bit prosaic, the overall effect is haunting.
Some guilt is addressed directly, some of it is elided, but lives the more for all that. Though sometimes passages seem a bit prosaic, the overall effect is haunting.
March 16, 2023
книжка у 85 сторінок, половина - переклад українською, половина - оригінал російською. читала в оригіналі, бо хотілося почути ці історії, як їх писав Олег Сенцов. мова лаконічна, історії прості і цікаві. вся збірка - наче ностальгічний вечір: ви зустрілися з автором на вечерю, і він розповідає вам ці історії, і ви відчуваєте запахи, бачити яскраві пейзажі, якщо не жили у той час, то активно візуалізуєте. приємний вечір за історіями з дитинства:)
July 31, 2022
3-1/2 stars. These stories are memoirs, interesting "slices of life" mostly about the author's childhood except for one "Testament" on death.. Oleg (not Oleh) Sentsov is a Ukranian filmmaker who was released in a prisoner swap with Russia in 2019. At this writing he is serving in the Ukranian military.
May 28, 2024
Книжка, насправді, дуже маленька, і за бажання її можна прочитати за 1-2 вечори. Але оповідання мені здалися досить щемкими, дають більше уявлення про самого Сенцова, його характер та погляди. Написано легко і з гумором, трошки нагадало стиль, як пише Фоззі. Поставила б книжці 3.5, але якщо брати цілу оцінку, то це скоріше 4, ніж 3.
June 18, 2022
Short stories which are well worth reading, they feel very personal. Not sure if this is autobiographical but it certainly feels that way. The one that impressed me most was Grandma, but all are excellent.
September 1, 2022
Interesting vignettes of childhood in Crimea. I really enjoyed Sentsov's writing style, it was bare and unembellished and felt really honest. I would have loved more exploration of Crimea/the author's life, as I know his story is probably fascinating and devastating.
March 16, 2022
“Never waste energy. Never give up.” Wonderful Ukrainian author.,
Displaying 1 - 30 of 48 reviews