| dbo:abstract
|
- Estonské národní obrození (estonsky Ärkamisaeg) je období historie Estonska, kdy si Estonci začali uvědomovat svou identitu jako národa směřujícího k sebeurčení a politické samostatnosti. Toto období se obvykle datuje od poloviny 19. století do vzniku samostatné Estonské republiky roku 1918. (cs)
- Η Εσθονική Περίοδος Αφύπνισης (εσθονικά: Ärkamisaeg) είναι μια περίοδος στην ιστορία όπου οι Εσθονοί ξεκίνησαν να αναγνωρίζονται ως έθνος που άξιζε το δικαίωμα να αυτοκυβερνείται. Η περίοδος αυτή θεωρείται ότι ξεκινά τη δεκαετία του 1850 με μεγαλύτερα δικαιώματα να χορηγούνται στους κοινούς πληθυσμούς και να λήγει με τη ανακήρυξη της Δημοκρατίας της Εσθονίας το 1918. Ο όρος ισχύει μερικές φορές και για την περίοδο 1987-1988. Αν και η εσθονική εθνική αφύπνιση εξαπλώθηκε κατά τη διάρκεια του 19ου αιώνα, ένας βαθμός εθνοτικής ευαισθητοποίησης στην εγγράμματη μεσαία τάξη προηγήθηκε αυτής της εξέλιξης. Μέχρι τον 18ο αιώνα η αυτοονομασία εεστλάνε μαζί με τους παλαιότερους μααράχβα επεκτάθηκαν στους Εσθονούς στις τότε επαρχίες της Εσθονίας και της Λιβωνίας της Ρωσικής Αυτοκρατορίας. Η Βίβλος μεταφράστηκε το 1739 και ο αριθμός των βιβλίων και φυλλαδίων που δημοσιεύθηκαν στην εσθονική γλώσσα αυξήθηκε από τα 18 στη δεκαετία του 1750 στα 54 το 1790. Μέχρι το τέλος του αιώνα περισσότεροι από τους μισούς ενήλικες αγρότες μπόρεσαν να διαβάσουν. Εκπαιδευμένοι φοιτητές πανεπιστημίων προσδιορίζονταν ως Εσθονοί, όπως ο Φρίντριχ Ρόμπερτ Φάελμαν (1798-1850), ο Κρίστιαν Γιάακ Πέτερσον (1801-1822) και ο Φρίντριχ Ράινχολντ Κρόιτσβαλντ (1803-1882), ήρθαν στο προσκήνιο στη δεκαετία του 1820. Η κυρίαρχη ελίτ είχε παραμείνει κατά κύριο λόγο στη Γερμανική γλώσσα και πολιτισμό από την κατάκτηση της περιοχής στις αρχές του 13ου αιώνα. Ο Γκάρλιμπ Μέρκελ (1769-1850), ένας Γερμανικός Βαλτικός εσθονόφιλος, ήταν ο πρώτος συγγραφέας που θεωρούσε τους Εσθονούς ως εθνικότητα ίση με τις άλλες, έγινε πηγή έμπνευσης για το εσθονικό εθνικό κίνημα, με βάση το γερμανικό βαλτικό πολιτιστικό κόσμο της πριν από τα μέσα του 19ου αιώνα. Εντούτοις, στα μέσα του αιώνα, οι Εσθονοί, με ηγέτες όπως ο Καρλ Ρόμπερτ Γιάκομπσον (1841-1882), ο Γιάκομπ Χουρτ (1839-1907) και ο Γιόχαν Βάλντεμαρ Γιάνσεν (1819-1890), έγιναν πιο φιλόδοξοι στις πολιτικές τους απαιτήσεις και ξεκίνησαν να τείνονται προς τους Φινλανδούς ως ένα επιτυχημένο μοντέλο εθνικού κινήματος και, σε κάποιο βαθμό, στο γειτονικό εθνικό κίνημα της νέας Λετονίας. Σημαντικά επιτεύγματα ήταν η έκδοση του εθνικού έπους, του Καλεβιπόεγκ το 1862, και η οργάνωση του πρώτου εθνικού φεστιβάλ τραγουδιού το 1869. Μέχρι τα τέλη της δεκαετίας του 1860 οι Εσθονοί δεν επιθυμούσαν να παραμείνουν συμφιλιωμένοι με τη γερμανική πολιτιστική και πολιτική ηγεμονία. Πριν από τις προσπάθειες του εκρωσισμού κατά τη δεκαετία του 1880-1890 η άποψή τους για την αυτοκρατορική Ρωσία παρέμεινε θετική. Το 1881, δεκαεπτά εσθονικές κοινωνίες, σε ένα υπόμνημα εμπνευσμένο από τον Καρλ Ρόμπερτ Γιάκομπσον, κάλεσαν τον αυτοκράτορα Αλέξανδρο Γ΄ της Ρωσίας να εισάγει ιδρύματα ζέμστβο (που υπήρχαν ήδη στα περισσότερα μέρη της αυτοκρατορίας), με ισότιμη εκπροσώπηση των Εσθονών και των Βαλτικών Γερμανών και διοικητική ενοποίηση των εθνοτικών εσθονικών περιοχών. Η Postimees, η πρώτη εσθονική ημερήσια εφημερίδα, ξεκίνησε να εκδίδεται το 1891. Σύμφωνα με την απογραφή του 1897, οι Εσθονοί είχαν το δεύτερο υψηλότερο ποσοστό αλφαβητισμού στη Ρωσική Αυτοκρατορία μετά τους Φινλανδούς στο Μεγάλο Δουκάτο της Φινλανδίας (το 96.1% του Εσθονόφωνου πληθυσμού στις Επαρχίες της Βαλτικής ηλικίας 10 ετών και άνω ήταν εγγράμματο, με περίπου ισοδύναμο ποσοστό για τους άνδρες και τις γυναίκες). Οι πόλεις εσθονοποιήθηκαν γρήγορα, και το 1897 οι Εσθονοί αποτελούσαν τα δύο τρίτα του συνολικού αστικού πληθυσμού της Εσθονίας. Απαντώντας σε μια εποχή εκρωσισμού που ξεκίνησε η Ρωσική Αυτοκρατορία στη δεκαετία του 1880, ο εσθονικός εθνικισμός πήρε ακόμη πιο πολιτικούς τόνους, με τους διανοούμενους να ζητούν μεγαλύτερη αυτονομία. Καθώς η ρωσική επανάσταση του 1905 διαδόθηκε και στην Εσθονία, οι Εσθονοί ζήτησαν την ελευθερία του Τύπου και του συνέρχεσθαι, καθολικό δικαίωμα ψήφου και εθνική αυτονομία. Τα εσθονικά κέρδη ήταν ελάχιστα, αλλά η τεταμένη σταθερότητα που επικρατούσε μεταξύ του 1905 και του 1917 επέτρεψε στους Εσθονούς να προωθήσουν την προσδοκία της εθνικής κρατικής εξουσίας. Μετά την Επανάσταση του Φεβρουαρίου 1917, τα εσθονικά εδάφη ενώθηκαν για πρώτη φορά σε μία διοικητική μονάδα, το αυτόνομο κυβερνείο της Εσθονίας. Μετά την μπολσεβίκικη ανάληψη της εξουσίας στη Ρωσία κατά την Οκτωβριανή Επανάσταση του 1917 και τις γερμανικές νίκες εναντίον του ρωσικού στρατού, η Εσθονία ανακηρύχθηκε ανεξάρτητη δημοκρατία στις 24 Φεβρουαρίου 1918. (el)
- The Estonian Age of Awakening (Estonian: Ärkamisaeg) is a period in history where Estonians came to acknowledge themselves as a nation deserving the right to govern themselves. This period is considered to begin in the 1850s with greater rights being granted to commoners and to end with the declaration of the Republic of Estonia in 1918. The term is sometimes also applied to the period around 1987 and 1988. (en)
- Era Kebangkitan Estonia (bahasa Estonia: Ärkamisaeg) adalah sebuah periode saat mulai mengetahui dan mengakui diri mereka sebagai sebuah bangsa yang berhak untuk menentukan nasibnya sendiri. Periode ini kira-kira dimulai pada tahun 1850-an dengan mulai diperluasnya hak-hak warga sipil hingga kemerdekaan Republik Estonia pada tahun 1918. Periode akhir masa-masa Uni Soviet tahun 1987–1988 terkadang juga disebut sebagai era kebangkitan. Meskipun kesadaran kebangsaan Estonia mulai menyebar pada abad ke-19, sebelumnya beberapa orang dari kalangan kelas menengah terpelajar Estonia telah mengalami itu. Pada abad ke-18, istilah eestlane sert istilah sebelumnya yaitu maarahvas menyebar di antara orang-orang Estonia yang kala itu berada di provinsi-provinsi di bawah Kekaisaran Rusia. Alkitab diterjemahkan ke bahasa Estonia pada tahun 1739 dan beberaa buku serta terbitan yang dikeluarkan dalam bahasa Estonia meningkat dari hanya 18 judul pada tahun 1750-an menjadi 54 judul pada tahun 1790-an. Pada akhir abad ke-18, lebih dari separuh populasi petani dewasa di Estonia melek huruf. Kalangan cendekiawan yang mulai mengidentifikasi diri mereka sebagai seperti (1798–1850), (1801–1822), dan (1803–1882) mulai muncul pada tahun 1820-an. Kalangan elit di Estonia selama ini didominasi oleh kebudayaan dan bahasa Jerman semenjak penaklukan wilayah Baltik di awal abad ke-13. (1769–1850), seorang penulis Jerman baltik, merupakan penulis pertama yang mengakui kesertaraan bangsa Estonia. Ia menjadi sumber bagi inspirasi pergerakan nasional Estonia yang dipengaruhi oleh kebudayaan Jerman Baltik pada paruh awal abad ke-19. Tapi dalam perkembangannya pada pertengahan abad tersebut, orang Estonia di bawah pimpinan beberapa nama seperti (1841–1882), (1839–1907), dan (1819–1890) menjadi lebih ambisius dalam tuntutan politiknya dan mulai mencontoh dan sebagian dari . Pencapaian yang berhasil dilakukan di antaranya adalah penerbitan pada tahun 1862 serta yang pertama pada tahun 1869. Pada akhir dekade 1860-an, orang Estonia menjadi enggan untuk berekonsiliasi dengan dominasi politik dan kebudayaan Jerman di wilayah Estonia. Sementara itu, pada masa sebelum upaya-upaya Rusifikasi pada tahun 1880-an hingga 1890-an, pandangan orang Estonia terhadap Kekiasaran Rusia cenderung positif. Pada tahun 1881, tujuh belas organisasi Estonia menulis sebuah pesan yang ditujukan kepada Tsar Alexander III dari Rusia untuk mendirikan lembaga-lembaga (yang telah didirikan di sebagian besar daerah Kekaisaran Rusia), dengan perwakilan yang sama antara orang Estonia dan orang Jerman Baltik serta penyatuan administrasi untuk wilayah-wilayah etnis Estonia. , surat kabar harian pertama Estonia, mulai beredar pada tahun 1891. Berdasarkan data sensus tahun 1897, orang Estonia memiliki tingkat melek huruf yang tertinggi di Kekaisaran Rusia setelah orang Finlandia di daerah Keharyapatihan Finlandia. Berdasarkan data tersebut, Sekitar 96,1% dari seluruh penduduk penutur bahasa Estonia berusia 10 tahun ke atas di bisa membaca. Setelah masa Rusifikasi yang dilakukan oleh Kekaisaran Rusia pada tahun 1880-an, nasionalisme Estonia semakin bernuansa politis dengan para cendekiawan menyerukan otonomi yang lebih besar bagi wilayah orang Estonia. Ketika gelombang Revolusi Rusia 1905 mencapai Estonia, orang Estonian menyerukan terhadap didirikannya kebebasan pers, berkumpul, kesetaraan hak suara, serta otonomi nasional. Stabilitas yang mendominasi era 1905 hingga 1917 memungkinkan orang Estonian untuk memajukan keinginan untuk merdeka. Setelah Revolusi Februari 1917, wilayah-wilayah Estonia kini disatukan dalam satu daerah administratif yaitu . Ketika Bolshevik telah berhasil merebut kekuasaan di Rusia dalam Revolusi Oktober 1917 serta diiringi dengan menangnya pasukan Kekaisaran Jerman terhadap Rusia pada Perang Dunia I, Estonia mendeklarasikan kemerdekaannya sebagai sebuah republik pada tanggal 24 Februari 1918. (in)
- Il Risveglio Nazionale Estone (in lingua estone Ärkamisaeg) fu un periodo della storia estone in cui gli estoni giunsero a ritenersi una nazione che meritasse l'autodeterminazione. Esso va dagli anni '50 del XIX secolo fino alla dichiarazione della Repubblica Estone, avvenuta nel 1918. La stessa denominazione viene talvolta applicata al periodo 1987–1988. (it)
- Estońskie przebudzenie narodowe (est. Ärkamisaeg) – okres w dziejach XIX-wiecznej Estonii, gdy Estończycy uznali siebie za naród zdolny do samodzielnych rządów. Ramy czasowe obejmują lata 50. XIX wieku, jako początek, i rok 1918, w którym ogłoszono utworzenie Republiki Estońskiej jako koniec epoki. Ten termin bywa również stosowany do opisu sytuacji w Estonii w latach 1988–1990, gdy Estończycy zbuntowali się przeciw rządom radzieckim. (pl)
- Эстонское национальное движение, традиционно известное в историографии как период пробуждения (эст. Ärkamisaeg) — исторический, политический и культурный процесс осознания эстонцами себя как нации, имеющей право на самоопределение. Процесс начался в XIX веке, когда в ходе реформ в Российской империи эстонцы получили некоторые гражданские права, и продолжался до провозглашения независимости Эстонии в 1918 году и создания собственного государства. Развитие культурного самосознания было начато эстонскими интеллектуалами с пропаганды традиционной народной культуры. В литературном, музыкальном и ином творчестве воспевался патриотизм. Существующее самоназвание эстонцев «народ земли» было заменено термином «эстонский народ». Национальному пробуждению способствовало массовое образование на эстонском языке. Политическая борьба против немецкого доминирования и русификации опиралась на урбанизацию в Эстляндской губернии. В 1905 году и позднее состоялись массовые антиправительственные выступления рабочих и крестьян. После революции 1917 года и последовавшей за этим германской оккупации и гражданской войны на территории бывшей Российской империи эстонцы провозгласили своё независимое государство и сумели отстоять его в вооружённой борьбе с российскими большевиками и остзейскими немцами. (ru)
- Естонське національне пробудження (ест. Ärkamisaeg) — термін, яким позначають процес усвідомлення естонцями себе як нації, що має право на самовизначення. Процес розпочався приблизно у 1850-их, коли простолюд отримав більші права, і тривав до проголошення незалежності Естонії у 1918 році. Національним пробудженням іноді називають також події 1987-1988 років у Радянській Естонії. Хоча національна свідомість естонців набула сили в 19 ст., певні ознаки усвідомлення своєї етнічної особливості спостерігалися й раніше. У кінці 18 ст. самоназва eestlane поширилася в Естонії поряд із старою назвою maarahvas. На той час Естонія належала Російській імперії. Естонський переклад Біблії побачив світ 1739 року, а число брошур естонською мовою зросло від 18 у 1750-их до 54 у 1790-их. До кінця століття більша половина дорослих естонських селян уміла читати. Серед перших людей з університетською освітою, що ідентифікували себе естонцями були (1798–1850), Крістьян Яак Петерсон (1801–1822) та Фрідріх Рейнхольд Крейцвальд (1803–1882). Владна еліта залишалася здебільшого німецькою за мовою й культурою. Балтійський німецький письменник (1769–1850) був одним із перших естофілів і ставився до естонців, як до народу рівного з іншими народами. Він став натхненником естонського національного руху, який до середини 19 ст. ставив собі за взірець культурний світ балтійських німців. Однак, з середини століття такі естонські лідери як Карл Роберт Якобсон (1841–1882), Якоб Гурт та Йоганн Вольдемар Яннсен (1819–1890) стали амбіційнішими й потягнулися в напрямку фінів, національний рух яких на той час був дуже успішним, а також до певної міри до сусідів латвійців та їхнього руху Молодолатишів. Значними культурними досягненнями стали публікація 1862 року Калевіпоегу та організація 1869 року першого пісенного фестивалю. До кінця 1860-их естонці вже не бажали миритися з німецькою культурною й політичною гегемонією. До спроби русифікації в 1880-их і 1890-их їхнє ставлення до Російської імперії було позитивним. 1891 року до російського царя Олександра III звернулися з меморандумом сімнадцять естонських товариств, закликаючи його до запровадження в Естонії інституту земств, які вже існували в інших частинах імперії, до рівного представництва у земствах естонців та балтійських німців та до адміністративної уніфікації етнічних естонських областей. Натхненником меморандуму був Карл Роберт Якобсон. 1891 року почала виходити перша естонська щоденна газета Postimees. За переписом 1897 року естонці мали другий після фінів рівень писемності в Російській імперії. 96.1% населення, жінки й чоловіки, естонських районів Балтійських провінцій віком понад 10 років уміли читати й писати. Міста швидко естонізувалися, і до 1897 естонці складали дві третіх міського населення. У відповідь на період русифікації, яку російський уряд розпочав у 1880-их, естонський націоналізм набрав більш політичного звучання, інтелектуали стали закликати до збільшення автономії. Російська револіція 1905-1907 років ознаменувалася в Естонії закликами до свободи преси й свободи зібрань, за право голосу та за національну автономію. Здобутки естонців у революції були мінімальними, але напружена стабільність у проміжку між 1907 та 1917 роками сприяла зміцненню сподівань естонців на національну державу. Після Лютневої революції 1917 року естонські землі уперше було об'єднано в одну адміністративну одиницю: Автономна губернія Естонія. Після того, як в жовтні 1917 року владу захопили більшовики, а німецькі війська здобули перемоги на російськими, 24 лютого 1918 року Естонія оголосила себе незалежною республікою. (uk)
|
