| dbo:abstract
|
- En la cultura de l'antiga Grècia, el terme paideia (en grec παιδεία) es referia a la formació i l'educació del membre ideal de la polis. Incorporava matèries tant teòriques com pràctiques i estava enfocada cap a la socialització dels individus dins de l'ordre aristocràtic de la polis. Els aspectes pràctics d'aquest tipus d'educació incloïen matèries actualment denominades com a arts liberals (per exemple retòrica, gramàtica i filosofia), així com disciplines científiques com l'aritmètica i la medicina. Un membre ideal i reeixit de la polis havia de posseir un refinament intel·lectual, moral i físic, per la qual cosa es valoraven els exercicis gimnàstics i pugilístics per l'efecte que feien sobre el cos, mentre que l'educació moral en què creien els grecs s'obtenia mitjançant l'estudi de la música, la poesia i la filosofia. Aquesta idea sobre la formació del mascle grec «com cal» era comú a tot el món de parla grega, exceptuant-ne Esparta, on es practicava una forma rígida i militarista de l'educació coneguda com l'. (ca)
- بايديا (paideia) مصطلح من أصل يوناني يستخدم للإشارة إلى نموذج مثالي للتعليم والتكوين العالمي للإنسان ، وفقًا للنماذج الموروثة من العصور القديمة الكلاسيكية. وتعني بشكل عام التعليم الذي يشمل المعارف كلها. (ar)
- Με τον όρο παιδεία εννοούμε την απασχόληση με το παιδί και κυρίως την παιδαγωγική ενέργεια την οποία καταβάλλει η οικογένεια και η πολιτεία για την ανατροφή, την παίδευση και τη μόρφωση του παιδιού. (el)
- Paideia estas greka vorto (παιδεία), kiu en sia litera kaj origina signifo valoras “edukadon”, kiel tekniko per kiu oni pretigas infanojn al la vivo. Sed la termino, dum la helenisma epoko, kaj la koncepto paideia pliriĉiĝis per novaj signifoj ĝis ĝi esprimis la idealon de la homa perfekteco, akirita pere de praktiko de la artoj, de la literaturo kaj sciencoj. En la klasika Ateno oni praktikadis la instruadon de junuloj per du paralelaj branĉoj: la paideia fizika, destinita al la prizorgo de la korpo kaj ties plifortigo, kaj la paideia psika (spirita, mensa), celanta garantii la harmonian socialigon de la unuopulo en la Polis, aŭ provizi la eninternigon de tiuj universalaj valoroj kiuj konstituis la “etoson” de la popolo. En la eduka procezo de la fizika paideia eniris ankaŭ la uzo de armiloj por ke la milito estu konstanta perspektivo eĉ nobliganta la junularon. Tiu psika (spirita, intelekta) paideia multe interesis Platonon, kaj sur ĝi li fundos la bazajn projektojn de renovigo en la konservado de la greka homo. La latinoj Cicerono kaj Varono tradukis παιδεία per “humanitas” (el kiu “humanismo”) enprenante en tiu termino la valorojn kiuj nobligas la homan naturon kaj ĝin forprenas el la besteco. En la helenisma epoko παιδεία signifas civilizon kaj kulturon, sed kulturo kiel idealo de homa formiĝo kaj ne kiel kvanto de scioj. La ekvivalento aperas el la germana distingo inter Bildung kaj Kultur, idealo kiu ricevis ofte pli religian karakteron: la helenisma civilizo, poste, antaŭvidis en ĝi anticipon de la beata vivo, la vojoj por akiri senmortecon. La modelo de la klasika Grekio estis imitita de la antikva Romo kaj de la Romia Imperio kaj plurfoje renaskiĝis laŭ novaj transformoj kun la naskiĝo de novaj kulturoj, dekomence kun la alestiĝo de kristanismo, poste kun la Humanismo kaj Renesanco. Kun kristanismo perdis ion da altiro la korpa prizorgo kaj ankaŭ la spiritaj enhavoj evoluiĝis al la kristanaj valoroj. (eo)
- Paideia (altgriechisch παιδεία paideia, „Erziehung“, „Bildung“) ist ein Schlüsselbegriff für das Verständnis der antiken Kultur und ein zentraler Wertebegriff. Er steht einerseits für die intellektuelle und ethische Erziehung und Bildung als Vorgang und andererseits für die Bildung als Besitz und Ergebnis des Erziehungsprozesses. Er bezeichnet damit nicht nur den Schulunterricht für Kinder, sondern die Hinwendung des Menschen zum Denken des Maßgeblichen und die Ausbildung der Arete. Nur durch die richtige Paideia erreicht die Seele ihre „Bestform“. (de)
- La paideía (en griego παιδεία, "educación" o "formación", a su vez de παις, país, "niño") era, para los antiguos griegos, el proceso de crianza de los niños, entendida como la transmisión de valores (saber ser) y saberes técnicos (saber hacer) inherentes a la sociedad. La paideía se centraba en los elementos de la formación que harían del individuo una persona apta para ejercer sus deberes cívicos. Bajo el concepto de paideía se agrupan elementos de la gimnasia, la geometría, la gramática, la retórica, las matemáticas y la filosofía, que se suponía debían dotar al individuo de conocimiento y cuidado sobre sí mismo y sobre sus expresiones. Por lo tanto, no incluía habilidades manuales o erudición en temas específicos, que eran considerados mecánicos e indignos de un ciudadano. El primero en configurar la paideía como un humanismo cívico integral fue el orador y pedagogo griego Isócrates. El ideal de paideía estaba dado por la estructura específica de la polis griega, en que una casta relativamente reducida de ciudadanos, exentos de las necesidades manuales con la excepción de la guerra, dedicaban su vida a la participación en los asuntos cívicos. El dominio cuidado de la lengua griega distinguía a los locales de los forasteros e inmigrantes; la expresión oral, cuidadosamente elaborada, respondía la obligación de mostrarse como un individuo refinado en el ágora, donde las habilidades persuasivas resultaban cruciales. Las ciencias puras indicaban una disposición de ánimo objetiva y poco concernida con los asuntos mundanos, una cualidad deseable en un potencial legislador. Las proezas gimnásticas confirmaban el dominio de sí y el carácter viril —también garantizado por el comportamiento en combate— que completaban el perfil aristocrático. El lugar del concepto de paideía fue ocupado en Roma por la humanitas, que en textos de Cicerón significa claramente cultura, educación y pedagogía propias del hombre libre y a la cual están relacionadas todas las disciplinas. Humanitas llegó a indicar el desarrollo de las cualidades que hacen al hombre un ser verdaderamente humano, que lo enriquecen con una cultura y lo diferencian del bárbaro. El concepto implicaba por tanto la construcción del hombre civil que vive y opera en la sociedad humana. De aquí proviene la designación de "humanidades" para los estudios vinculados a la cultura y el movimiento ideológico, filosófico, pedagógico y cultural conocido como Humanismo que caracterizó el Renacimiento grecolatino en Europa. La noción se rescató reiteradamente a lo largo de la historia occidental por parte de movimientos aristocratizantes que oponían una concepción global de la formación humana al énfasis en las habilidades prácticas; un movimiento de este tipo inspiró a Pierre de Coubertin a restaurar la tradición de los juegos olímpicos. A mediados del siglo XX, el filólogo alemán Werner Jaeger publicó el más detallado estudio sobre la noción de paideía hasta la fecha, bajo el título Paideía: Los Ideales de la Cultura Griega (1933-1945). En el desarrollo del libro primero en los capítulos I y II, Jaeger describe el concepto como la aspiración a construir un tipo ideal de hombre marcado por la virtud, a la cual llamaban (ἀρετή) areté. La areté es la excelencia en la función propia (belleza (kalós)+ virtud). (es)
- Paideia (also spelled paedeia) (/paɪˈdeɪə/; Greek: παιδεία, paideía) referred to the rearing and education of the ideal member of the ancient Greek polis or state. These educational ideals later spread to the Greco-Roman world at large, and were called humanitas in Latin. Paideia was meant to instill aristocratic virtues in the young citizen men who were trained in this way. An ideal man within the polis would be well-rounded, refined in intellect, morals, and physicality, so training of both the body and mind was important. Both practical, subject-based schooling as well as a focus upon the socialization of individuals within the aristocratic order of the polis were a part of this training. The practical aspects of paideia included subjects within the modern designation of the liberal arts (e.g. rhetoric, grammar, and philosophy), as well as scientific disciplines like arithmetic and medicine. Gymnastics and wrestling were valued for their effect on the body alongside the moral education which was imparted by the study of music, poetry, and philosophy. This approach to the rearing of a well-rounded Greek male was common to the Greek-speaking world, with the exception of Sparta where agoge was practiced. (en)
- La paideia (en grec ancien : παιδεία) est l'instruction et le corpus de connaissances fondamentales dont doit disposer un bon citoyen dans la Grèce antique. (fr)
- Dalam budaya Yunani kuno, istilah paideia (juga disebut paedeia) (/paɪˈdeɪə/; bahasa Yunani: παιδεία, paideía) merujuk kepada pendidikan anggota ideal dari polis. Ini memadukan pelajaran berbasis subyek terapan dan fokus pada sosialisasi para individual dalam tatanan arsitokrasi dari polis. (in)
- Paideia (in greco antico: παιδεία, paidéia), che significa formazione o educazione, è il termine che nell'antica Grecia denotava il modello pedagogico in vigore ad Atene nel V secolo a.C., riferendosi non solo all'istruzione scolastica dei fanciulli, ma anche al loro sviluppo etico e spirituale al fine di renderli cittadini perfetti e completi, una forma elevata di cultura in grado di guidare il loro inserimento armonico nella società. Recita di poesie da parte di un giovane accompagnato da un musico (rilievo funerario risalente all'incirca al 420 a.C., Gliptoteca di Monaco). Per molto tempo una delle forme di trasmissione della cultura fu la recitazione poetica. Sorto in epoca omerica, il concetto rimase sostanzialmente immutato nel corso dei secoli, pur nel variare delle sue forme di applicazione e delle discipline coinvolte, e continua a interessare molti educatori e pensatori contemporanei. (it)
- 고대 그리스 문화에서 paideia (혹은 paedeia) (/paɪˈdeɪə/; 그리스어: παιδεία)는 폴리스에서 감당할 수 있는 육아와 교육의 이상적 숫자를 의미한다. 이 교육은 실용적이며 몇몇 교과목에 기초한 사회화에 집중되어 있다. 귀족계급 외에 시민들까지 포함한다. 현대 교육의 자유과 (예를 들어 수사학, 문법과 고대 그리스 철학 등)를 포함하며 산술 및 의학 등의 자연과학을 포함한다. 이상적이고 폴리스에서 성공적으로 교육받은 사람이라면 지적, 윤리적, 물리적으로 세련된 사람이며 체조와 레슬링 등은 음악, 고대 그리스 문학와 철학 못지않게 중요하게 생각되었다. 이런 접근은 그리스어권의 세계에서는 일반적이었으나 단 하나의 예외가 스파르타였다. 스파르타는 아고게라는 이름의 엄격하고 군사적인 교육을 시켰다. (ko)
- Paideia (st. gr. παιδεία) – w starożytnej Grecji słowem paideia nazywano to, co współcześnie określamy mianem wychowania czy kultury. Takie rozumienie pojęcia paidei sięga poematów Homera i Hezjoda, dzieł antycznych poetów i tragików greckich, artystów, w szczególności zaś filozofów oraz instytucji czy urządzeń społecznych o charakterze wychowawczym – prawa, tradycji, ustroju państwa-miasta (polis), narodzin szkolnictwa. Paideia była istotą i głównym nurtem czy zasadą ich funkcjonowania. Celem tak pojętej paidei było ukształtowanie, wyedukowanie człowieka pięknego i mądrego w oparciu o najwyższe ideały i najdoskonalsze wzorce, zaś jej podstawowym składnikiem były kwestie związane ze szlachetnością, moralnością czy dobrocią człowieka. Paideia [gr.]: 1.
* w starożytnej Grecji początkowo wychowanie dzieci, a od późnego okresu klasycznego kształcenie ogólne, ; 2.
* dążenie do idealnej jedności cielesnego, politycznego i muzycznego wychowania w ramach greckiej polis (kalokagatia); do ideału paidei nawiązywał humanizm, klasycyzm 3.
* (gr. παιδεία, łac. educatio, humanista, kultura) – formowanie człowieka od najmłodszych lat przez edukację i wychowanie; uniwersalne podstawy edukacji lub ideał wypracowany przez starożytnych Greków, a uznany za ogólnoludzki. 4.
* Paideia [gr. pais ‘dziecko’, dosłownie ‘wychowanie, wykształcenie dziecka’] w starożytności jedno z najważniejszych pojęć greckiej kultury, oznaczające całościowe kształtowanie człowieka zgodnie z ideałem wypracowanym w kręgach greckiej arystokracji epoki archaicznej. Celem tego procesu było osiągnięcie wszechstronnej „doskonałości” (areté), harmonijnie łączącej przymioty ciała i ducha człowieka (tzw. ideał kalokagatia), wyróżniającej go wśród równych mu arystokratów. Paideia obejmowała: wykształcenie gimnastyczne i treningi fizyczne, czytanie, pisanie, wykształcenie muzyczne i lekturę wielkich dzieł literatury (zwłaszcza Homera), które uważano za podstawę edukacji moralnej. Najważniejszymi elementami paidei przez długi okres były: wychowanie fizyczne i muzyczne (w tym śpiew i taniec), rozwijane nie tylko w szkole, ale i przy okazji zawodów sportowych, publicznych świąt religijnych (którym często towarzyszyły recytacje poezji oraz występy chórów dzieci i młodzieży) oraz na sympozjonach. Z czasem zespół arystokratycznych ideałów i wzorców wychowania został przyjęty przez szerokie kręgi obywateli gr. polis, a wszechstronną paideię zaczęto pojmować jako „powszechne nauczanie”, czy wręcz „kulturę powszechną”, obejmującą teraz nie tylko wychowanie fizyczne, muzyczne i literaturę, ale również retorykę, elementy filozofii, nauk ścisłych, a także np. elementy medycyny czy sztuki wojennej. Jednymi z najważniejszych „prawodawców” nowego typu paidei byli Platon i Izokrates. W epoce hellenistycznej i pod panowaniem rzymskim głównym miejscem krzewienia greckiej paidei stały się gimnazjony, a samo funkcjonowanie pojęcia „paideia”, zdecydowanie odróżniało Greków od ludów niegreckich (zwanych barbarzyńcami), zaczęło zbliżać się do naszego pojęcia „cywilizacji”, stając się synonimem „greckości”, najważniejszym elementem greckiej kultury. W tym znaczeniu paideią zaczęła być później przeciwstawiana także chrześcijaństwu, do czasu, gdy niektórzy Ojcowie Kościoła (zwłaszcza Grzegorz z Nyssy i św. Augustyn) zaproponowali oryginalną syntezę pogańskiej kultury i chrześcijaństwa. (pl)
- Paideia (em grego clássico: παιδεία) é a denominação do sistema de educação e formação ética da Grécia Antiga, que incluía temas como Ginástica, Gramática, Retórica, Música, Matemática, Geografia, História Natural e Filosofia, objetivando a formação de um cidadão perfeito e completo, capaz de liderar e ser liderado e desempenhar um papel positivo na sociedade. O conceito surgiu nos tempos homéricos e permaneceu em sua essência inalterado ao longo dos séculos, embora variando suas formas de aplicação e as disciplinas envolvidas, e continua a interessar muitos educadores e pensadores contemporâneos. (pt)
- Paideia (klassisk grekiska: παιδεία, "uppfostran“, "utbildning“) är en klassisk grekisk term som i huvudsak innefattade ungdomens fostran och bildning, syftande till att med undervisning i bland annat filosofi, aritmetik, retorik men också estetik och musik skapa goda samhällsmedborgare. Ordet har överförts till encyklopedi, enkyklios paideia. ungefär "rundad kunskap". Vid mitten av 1900-talet publicerade den tyske filologen en grundlig studie om begreppet paideia: Paideia. Die Formung des griechischen Menschen. I den första delen i kapitel I och II beskriver Jaeger konceptet som ett önskemål att bygga en idealtyp av människa, som utmärks av den dygd, som grekerna kallade ἀρετή (arete). Arete är hög förmåga i "skönhet" (kalós) och dygd. (sv)
- Пайде́йя (др.-греч. παιδεία «воспитание детей» от παιδος «мальчик, подросток») — категория древнегреческой философии, соответствующая современному понятию «образование»: определённая модель воспитания; составная часть слов энциклопедия, педагогика и т. д. Развивается в сочинениях Платона и Аристотеля, где фигурирует в соотношении с понятиями этос, калокагатия и арете. Античная проблематика, связанная с этим понятием, строилась вокруг идеи влияния на природу (фюсис) человека. Поэтому пайдейя иногда также интерпретируется как «культивация», ведущая к созданию культуры. Концептуализирована в одноимённом сочинении Йегера, используется Адлером (см. ). (ru)
- Пайдея, Пайдейя (грец. παιδεία — виховання дітей) — процес підготовки громадян в античному полісі, формування зрілого чоловіка з нетямущої дитини. Виховання в античній культурі займало центральне місце. Саме воно, на думку античних мислителів, відрізняло людину від тварини, елліна від варвара, вільного від рабів, філософа від черні. Виховання було пов'язане з політичною діяльністю, з формуванням суспільних рис, воно мало настільки універсальні функції, що випереджало сучасну ідею культури у виховному її розумінні. Термін пайдея має дві інтерпретації. 1. Це безпосереднє виховання, навчання дітей. У ширшому значенні: освіченість, освіта, культура. У цьому терміні виражена не тільки ідея зв'язку освіти з вихованням, але й ідея глибокого контакту виховання та навчання, набуття стійких навичок. Усе це максимально досягається в мистецтві («техне»). Цей зв'язок стає найбільш відчутним тоді, коли йдеться про політичне мистецтво — навичку, необхідну кожному повноправному громадянинові поліса. Саме «ремісничий» бік грецької пайдеї свідчить про інтелектуалізм античної культури й рівень освіченості. Людина, що опанувала певні навички, вважається «знавцем». Знання стає критерієм оцінювання поведінки (Ахілл, «як лев, про лють лише мислить», а страшний циклоп Поліфем «ніякого не відав закону»). 2. Термін відкриває перед сучасною людиною естетичні основи античності, де освіта й культура завжди предметні, безпосередньо речовинні, «тілесні» (А. Ф. Лосєв). Греки створили унікальну систему освіти, у якій формувався не професіонал у певній сфері, а людина як особистість з визначеними ціннісними орієнтаціями. Безсумнівно, у цій спрямованості на людину й полягає гуманістичне значення античного розуміння культури, основа якого — людина як ідеал, ланка культурного процесу. Величезне значення для античної культури мало те, що знання в Греції, на відміну від Єгипту, не було сакральним (яке передається тільки посвяченим). Звідси - доступність освіти для всіх вільних громадян поліса. Основні цінності грецької пайдеї в цілому виходять за межі власне педагогічної сфери й формуються як норми та зразки в контексті культури. Вихідним є аристократичний тип культури, що базується на глибоких генеалогічних традиціях (часто герої Гомера ведуть свій рід від богів). Але зі знатністю походження пов'язується зазвичай краса, фізична досконалість і навіть фізична перевага над іншими, аристократичні чесноти: уміння захистити в бою свою честь, вирізнятися з-поміж інших і досягти слави («слави до небес»). Чесноти успадковуються, але для цього вони повинні бути захищені в бою - єдиній школі життя, доступній гомерівським аристократам. У полісі військові чесноти доповнюються цивільними, однак шлях до них пролягає через багаторічну освіту в школі. Мета такої освітньої роботи була одна - усвідомлення учнем себе повноправним членом суспільства. Школа передбачала навчання читати й писати, знайомила з грецькою літературою. Викладалася також музика, адже багато віршів декламувалося під музику. В античній Греції пайдевтична освіта починалася з дванадцяти років. Із цього віку хлопчики відвідували палестру, де займалися гімнастикою. У гімназіях музичне й гімнастичне мистецтва поєднувалися, часто проводилися змагання молоді, причому в присутності глядачів - вільних громадян, а під час обговорення державних справ слухачами й глядачами, у свою чергу, ставала молодь. Власне, метою освіти була підготовка свідомих особистостей громадян. Проблема грецької освіти полягала в тому, що підготовка громадян не передбачала професійну освіту: в разі необхідності всі чоловіки міста ставали і воїнами, і політиками. Отже, мета античного виховання й культури - розвинути в людині здатність до розумних суджень і естетичне відчуття міри та справедливості в справах цивільних і приватних. Пайдея визначається як основний зміст античної культури. Однак цей освітній процес не зводився до опанування сумою норм і вимог, він був підготовкою до громадського життя відповідно до досить широкого набору норм і вимог, які розцінювалися греками як їх «мудрі винаходи» - номоі (закони). У цьому й полягав певний сенс культури: розвинути в людині здатність до інтелектуальної діяльності й естетичне начало - почуття прекрасного. Це дозволяло потім знайти відчуття міри й справедливості в цивільних і приватних справах. При цьому антична людина не втрачала своєї єдності з природою. Природа була головною невід'ємною частиною космосу, до якого належали також боги і люди. Почуття причетності до природи часто переростало в «милування космосом», а пряме зіткнення з нею - у світоглядні засади. Незалежна, самодостатня антична людина пишалася своєю силою, розумом і здатністю жити «природно» і «по встановленому». Споглядаючи природний порядок, вона розбудовувала суб'єктивний логос у єдності з об'єктивним, тренувала свій розум. У суді, на народних зборах стародавній грек почував себе онтологічно в безпеці, оскільки поліс гарантував йому свободу, соціальну захищеність і реалізацію його честолюбних прагнень. Гарантом стабільності й порядку були навіть не закони, а сам природний порядок, що вкоренився у свідомості, про раціональний, вічний, життєвий, а отже, про «божественний» порядок речей. Єдність людини з природою зводилась у складнодосяжну, але не трансцендентну субстанцію, а «природне» життя перетворювалося на етичний ідеал освіти й культури. (uk)
- 派地亚（英語：Paideia）与的教育和训练体系，包括体操、语法、修辞、音乐、数学、地理、自然史与哲学等课程。在早期基督教时代，又称为人文学，成为基督教高等学府的典范，这类学校以神学为它们的最高科目。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- بايديا (paideia) مصطلح من أصل يوناني يستخدم للإشارة إلى نموذج مثالي للتعليم والتكوين العالمي للإنسان ، وفقًا للنماذج الموروثة من العصور القديمة الكلاسيكية. وتعني بشكل عام التعليم الذي يشمل المعارف كلها. (ar)
- Με τον όρο παιδεία εννοούμε την απασχόληση με το παιδί και κυρίως την παιδαγωγική ενέργεια την οποία καταβάλλει η οικογένεια και η πολιτεία για την ανατροφή, την παίδευση και τη μόρφωση του παιδιού. (el)
- Paideia (altgriechisch παιδεία paideia, „Erziehung“, „Bildung“) ist ein Schlüsselbegriff für das Verständnis der antiken Kultur und ein zentraler Wertebegriff. Er steht einerseits für die intellektuelle und ethische Erziehung und Bildung als Vorgang und andererseits für die Bildung als Besitz und Ergebnis des Erziehungsprozesses. Er bezeichnet damit nicht nur den Schulunterricht für Kinder, sondern die Hinwendung des Menschen zum Denken des Maßgeblichen und die Ausbildung der Arete. Nur durch die richtige Paideia erreicht die Seele ihre „Bestform“. (de)
- La paideia (en grec ancien : παιδεία) est l'instruction et le corpus de connaissances fondamentales dont doit disposer un bon citoyen dans la Grèce antique. (fr)
- Dalam budaya Yunani kuno, istilah paideia (juga disebut paedeia) (/paɪˈdeɪə/; bahasa Yunani: παιδεία, paideía) merujuk kepada pendidikan anggota ideal dari polis. Ini memadukan pelajaran berbasis subyek terapan dan fokus pada sosialisasi para individual dalam tatanan arsitokrasi dari polis. (in)
- 고대 그리스 문화에서 paideia (혹은 paedeia) (/paɪˈdeɪə/; 그리스어: παιδεία)는 폴리스에서 감당할 수 있는 육아와 교육의 이상적 숫자를 의미한다. 이 교육은 실용적이며 몇몇 교과목에 기초한 사회화에 집중되어 있다. 귀족계급 외에 시민들까지 포함한다. 현대 교육의 자유과 (예를 들어 수사학, 문법과 고대 그리스 철학 등)를 포함하며 산술 및 의학 등의 자연과학을 포함한다. 이상적이고 폴리스에서 성공적으로 교육받은 사람이라면 지적, 윤리적, 물리적으로 세련된 사람이며 체조와 레슬링 등은 음악, 고대 그리스 문학와 철학 못지않게 중요하게 생각되었다. 이런 접근은 그리스어권의 세계에서는 일반적이었으나 단 하나의 예외가 스파르타였다. 스파르타는 아고게라는 이름의 엄격하고 군사적인 교육을 시켰다. (ko)
- 派地亚（英語：Paideia）与的教育和训练体系，包括体操、语法、修辞、音乐、数学、地理、自然史与哲学等课程。在早期基督教时代，又称为人文学，成为基督教高等学府的典范，这类学校以神学为它们的最高科目。 (zh)
- En la cultura de l'antiga Grècia, el terme paideia (en grec παιδεία) es referia a la formació i l'educació del membre ideal de la polis. Incorporava matèries tant teòriques com pràctiques i estava enfocada cap a la socialització dels individus dins de l'ordre aristocràtic de la polis. Els aspectes pràctics d'aquest tipus d'educació incloïen matèries actualment denominades com a arts liberals (per exemple retòrica, gramàtica i filosofia), així com disciplines científiques com l'aritmètica i la medicina. Un membre ideal i reeixit de la polis havia de posseir un refinament intel·lectual, moral i físic, per la qual cosa es valoraven els exercicis gimnàstics i pugilístics per l'efecte que feien sobre el cos, mentre que l'educació moral en què creien els grecs s'obtenia mitjançant l'estudi de la (ca)
- Paideia estas greka vorto (παιδεία), kiu en sia litera kaj origina signifo valoras “edukadon”, kiel tekniko per kiu oni pretigas infanojn al la vivo. Sed la termino, dum la helenisma epoko, kaj la koncepto paideia pliriĉiĝis per novaj signifoj ĝis ĝi esprimis la idealon de la homa perfekteco, akirita pere de praktiko de la artoj, de la literaturo kaj sciencoj. En la eduka procezo de la fizika paideia eniris ankaŭ la uzo de armiloj por ke la milito estu konstanta perspektivo eĉ nobliganta la junularon. (eo)
- La paideía (en griego παιδεία, "educación" o "formación", a su vez de παις, país, "niño") era, para los antiguos griegos, el proceso de crianza de los niños, entendida como la transmisión de valores (saber ser) y saberes técnicos (saber hacer) inherentes a la sociedad. (es)
- Paideia (also spelled paedeia) (/paɪˈdeɪə/; Greek: παιδεία, paideía) referred to the rearing and education of the ideal member of the ancient Greek polis or state. These educational ideals later spread to the Greco-Roman world at large, and were called humanitas in Latin. Paideia was meant to instill aristocratic virtues in the young citizen men who were trained in this way. An ideal man within the polis would be well-rounded, refined in intellect, morals, and physicality, so training of both the body and mind was important. Both practical, subject-based schooling as well as a focus upon the socialization of individuals within the aristocratic order of the polis were a part of this training. The practical aspects of paideia included subjects within the modern designation of the liberal art (en)
- Paideia (in greco antico: παιδεία, paidéia), che significa formazione o educazione, è il termine che nell'antica Grecia denotava il modello pedagogico in vigore ad Atene nel V secolo a.C., riferendosi non solo all'istruzione scolastica dei fanciulli, ma anche al loro sviluppo etico e spirituale al fine di renderli cittadini perfetti e completi, una forma elevata di cultura in grado di guidare il loro inserimento armonico nella società. (it)
- Paideia (em grego clássico: παιδεία) é a denominação do sistema de educação e formação ética da Grécia Antiga, que incluía temas como Ginástica, Gramática, Retórica, Música, Matemática, Geografia, História Natural e Filosofia, objetivando a formação de um cidadão perfeito e completo, capaz de liderar e ser liderado e desempenhar um papel positivo na sociedade. (pt)
- Paideia (st. gr. παιδεία) – w starożytnej Grecji słowem paideia nazywano to, co współcześnie określamy mianem wychowania czy kultury. Takie rozumienie pojęcia paidei sięga poematów Homera i Hezjoda, dzieł antycznych poetów i tragików greckich, artystów, w szczególności zaś filozofów oraz instytucji czy urządzeń społecznych o charakterze wychowawczym – prawa, tradycji, ustroju państwa-miasta (polis), narodzin szkolnictwa. Paideia była istotą i głównym nurtem czy zasadą ich funkcjonowania. Celem tak pojętej paidei było ukształtowanie, wyedukowanie człowieka pięknego i mądrego w oparciu o najwyższe ideały i najdoskonalsze wzorce, zaś jej podstawowym składnikiem były kwestie związane ze szlachetnością, moralnością czy dobrocią człowieka. (pl)
- Пайде́йя (др.-греч. παιδεία «воспитание детей» от παιδος «мальчик, подросток») — категория древнегреческой философии, соответствующая современному понятию «образование»: определённая модель воспитания; составная часть слов энциклопедия, педагогика и т. д. Развивается в сочинениях Платона и Аристотеля, где фигурирует в соотношении с понятиями этос, калокагатия и арете. Античная проблематика, связанная с этим понятием, строилась вокруг идеи влияния на природу (фюсис) человека. Поэтому пайдейя иногда также интерпретируется как «культивация», ведущая к созданию культуры. (ru)
- Paideia (klassisk grekiska: παιδεία, "uppfostran“, "utbildning“) är en klassisk grekisk term som i huvudsak innefattade ungdomens fostran och bildning, syftande till att med undervisning i bland annat filosofi, aritmetik, retorik men också estetik och musik skapa goda samhällsmedborgare. Ordet har överförts till encyklopedi, enkyklios paideia. ungefär "rundad kunskap". (sv)
- Пайдея, Пайдейя (грец. παιδεία — виховання дітей) — процес підготовки громадян в античному полісі, формування зрілого чоловіка з нетямущої дитини. Виховання в античній культурі займало центральне місце. Саме воно, на думку античних мислителів, відрізняло людину від тварини, елліна від варвара, вільного від рабів, філософа від черні. Виховання було пов'язане з політичною діяльністю, з формуванням суспільних рис, воно мало настільки універсальні функції, що випереджало сучасну ідею культури у виховному її розумінні. Термін пайдея має дві інтерпретації. (uk)
|
