Львівський повіт (Австро-Угорщина)
| Округ | Львівський (до 1867) |
| Коронний край | .svg){kind=small} Королівство Галичини та Володимирії
|
| Країна |  Австрійська імперія.svg){kind=small} Австро-Угорщина
|
| Центр | Львів |
| Створений | 1854 |
| Площа | 1249,949 км² (1880) |
| Населення | 98 461 (1880) |
| |
| Найбільші міста | Львів, Новий Яричів, Щирець |
Львівський повіт — адміністративна одиниця коронного краю Королівство Галичини та Володимирії у складі Австро-Угорщини (до 1867 року назва держави — Австрійська імперія).
Повіт існував з 1854 року, коли була проведена адміністративна реформа, згідно з якою у складі Королівства Галичини та Володимирії були утворені повіти. 1867 року були скасовані округи, а повіти реорганізовані: частина зникла, а частина збільшилася за рахунок інших. Львівський повіт залишився і після реформи — до нього приєднані Винниківський і Щирецький повіти[1].
Адміністративним органом, що управляв повітом було Львівське староство, яке з 1902 року знаходилось у Львові на вул. 3 травня (сучасна вул. Січових Стрільців) в будинку № 8[2].
У 1883 році села Черкаси і Горбачі передані з Рудківського повіту до Львівського. 1884 року повіт складався зі 130 самоврядних громад (гмін) і 105 фільварків, поділявся на 122 кадастральні гміни[3].
Статус міст у Львівському повіті мали Новий Яричів і Щирець[4], містечок — Кукезів і Наварія.
Львівський політичний повіт складався з трьох судових повітів: Львівського, Винниківського та Щирецького[1].
Старостою повіту та радником намісника щонайменше до 1916 року був Антоній Шидловський[5].
Львівський повіт як адміністративна одиниця зберігався в наступних державних утвореннях — ЗУНР, Польщі і СРСР до його ліквідації 17 січня 1940 року.
На 1880 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 47728 осіб, польською — 42116, німецькою — 8388, іншими — 56.
Після надання краю автономії у 1867 році влада була передана полякам, які повели політику спольщення і до Першої світової війни змінили національний склад населення повіту:
- На 1890 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 50,35%, польською — 43,68%, німецькою — 5,93%.
- На 1900 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 47,64%, польською — 46,39%, німецькою — 5,94%.
- На 1910 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 36,61%, польською — 61,56%, німецькою — 1,8%[6].
На 1880 р. було: 49076 греко-католиків, 38425 римо-католиків, 3 армініан, 8 православних, 3638 лютеран, 214 кальвіністів, 11 англікан, 110 менонітів, 7 унітаріан і 7969 юдеїв.
- ↑ а б Байцар А. Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини від княжої доби до сучасності (продовження) // Винниківський вісник. — № 444–445.
- ↑ Barański F. Przewodnik po Lwowie [Архівовано 3 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Lwów: H. Altenberg, 1904. — S. 143. (пол.)
- ↑ Powiat Lwowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 548. (пол.)
- ↑ Байцар А. Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини від княжої доби до сучасності [Архівовано 1 лютого 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913 [Архівовано 2 вересня 2020 у Wayback Machine.]. — Lwów; Stryj: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — S. 28. (пол.)
- ↑ Die Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1910 (нім.)
- Байцар А. Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини від княжої доби до сучасності // Винниківський вісник. — 2013. — № 444—445 (листопад—грудень).
- Байцар А. Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини від княжої доби до сучасності (продовження) // Винниківський вісник. — 2013. — № 446-447 (31 грудня).
- Байцар А. Літопис Винник // Винниківський вісник. — 2013. — № 437-438 (серпень).
