Очікує на перевірку

Єжи Себастьян Любомирський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єжи Себастьян Любомирський
пол. Jerzy Sebastian Lubomirski
Народився20 січня 1616(1616-01-20)[2] або 17 червня 1616(1616-06-17)[3]
Вісьнич, Ґміна Малоґощ, Єнджейовський повіт, Свентокшиське воєводство, Республіка Польща
Помер31 грудня 1667(1667-12-31)[1] (51 рік)
Бреслау, Богемське королівство, Землі Богемської Корони, Священна Римська імперія
КраїнаРіч Посполита
Діяльністьдипломат
Посадамаршалок надвірний коронний[4], великий маршалок коронний[5], польний гетьман коронний[6], посол Сейму Речі Посполитої[d], учасник виборів короля Польщіd, Маршалок Сейму Речі Посполитої, староста ольштинськийd, староста Перемишльськийd, Староста Переяславськийd, староста генеральний краківськийd, староста списькийd, староста ніжинськийd, хмільницький старостаd, староста добжицькийd, староста ліпницькийd, староста казимезькийd і староста грибовськийd
Військове званнягенерал
РідЛюбомирські
БатькоСтаніслав Любомирський
МатиСофія Острозька
Брати, сестриКонстанція Любомирськаd, Анна Кристина Любомирськаd[7], Костянтин Яцек Любомирський і Александер Міхал Любомирський
У шлюбі зКонстанція Любомирськаd і Барбара Любомирськаd
ДітиСтаніслав Іраклій Любомирський, Олександр Михайло Любомирський, Ієронім Августин Любомирський, Кристина Любомирськаd, Франциск Себастьян Любомирський, Єжи Домінік Любомирський і Анна Кристина Любомирськаd

Станіслав[8] Єжи[9] Себастьян Любомирський (пол. Jerzy Sebastian Lubomirski, пол. Stanisław Jerzy Sebastian[8]; 20 січня 1616 — 31 січня / 31 грудня 1667, Вроцлав) — польсько-український князь, магнат, державний діяч, гетьман польний коронний з українського княжого роду Любомирських. Керівник заколоту проти польської монархії з метою захисту прав аристократії.

Біографія

[ред. | ред. код]

Син воєводи, старости князя Станіслава Любомирського і русько-литовської княжни Софії Острозької (дочки Олександра Острозького). З 1641 року був одружений з Констанцією Ліґензою, після її смерти одружився 1654 року з Барбарою Тарло. В обох шлюбах у нього народилися кілька синів і дочок, у тому числі Ієронім Августин Любомирський.

1643 року був обраний маршалком сейму. З 1647 року С. Є. С. Любомирський був старостою Кракова і коронним маршалком, з 1650 року великим коронним маршалком, з 1658 польним гетьманом коронним, старостою Нового Сонча і Спиша.

Був відомим польським воєначальником епохи повстання Хмельницького, Північної війни 1655–1660, Російсько-польської війни 1654–1667, польських кампаній в Семигороддя.

1655 року був організатором опору проти шведів у південній Польщі. У 1657 році загони на чолі з Є. С. Любомирським відбили напад Семиградського князя Юрія II Ракоці; своєю чергою, вторглися в його володіння, примусивши до капітуляції. Разом з коронним гетьманом Станіславом «Реверою» Потоцьким (з яким мав конфлікти) здобув рішучу перемогу над московсько-козацьким військом у битві під Чудновом.

Очолив опозицію польському королю Яну II Казимиру і його реформам. У боротьбі з королем намагався дістати підтримку Австрії, Бранденбурґа. З ініціативи С. Є. С. Любомирського реформи короля у 1660 і 1661 роках провалювалися в польському сеймі. Король звинуватив його у зраді державі, позбавив всіх титулів, постів. Любомирський втік до сілезького Бреслау, що знаходився у володіннях Габсбурґів.

З Сілезії Любомирський навів контакти з імператором Священної Римської імперії, бранденбурзьким курфюрстом, шведським королем, укладаючи з ними угоди проти польського короля і його реформ. Зміг залучити частину польської шляхти на свою сторону, паралізувати сейм. Під час московсько-польської війни переміг королівську армію в декількох битвах, у тому числі поблизу Ченстохови в 1665 році та поблизу Міонтв у 1666 р.

Польський король Ян II Казимир, втомлений від військових поразок, був змушений поступитися вимогам повстанців: оголосив про відхід від своїх реформістських планів, цим практично заклав фундамент під свою відставку, що наступила 1668 року. Любомирський вийшов з конфлікту з королем політично сильнішим; однак конфлікт підірвав його здоров'я.

Помер 31 січня (або 31 грудня[джерело?]) 1667 року в м. Вроцлав. Був похований урочисто у Вісьнічі 23 травня 1667 року, елекційний сейм 1669 року повністю його реабілітував[10].

У культурі

[ред. | ред. код]

1658 року сприяв створенню Колегіуму Піярів у Ряшеві. На той час — це була друга така школа на всю Польщу.
Станіслав Єжи Себастьян Любомирський є одним з персонажів історичного роману польського письменника Генрика Сенкевича «Потоп».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedijaLZMK, 1999. — 9272 с.
  2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Dr. Constant v. Wurzbach Lubomirski, Georg Sebastian // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt habenWien: 1856. — Vol. 16. — S. 110.
  4. Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. GąsiorowskiKórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 88. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  5. Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. GąsiorowskiKórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 80. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  6. Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku / за ред. A. GąsiorowskiKórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992. — С. 46. — 220 с. — ISBN 83-85213-04-X
  7. Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыіМінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 64. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  8. а б Lubomirscy (01) [Архівовано 25 травня 2015 у Wayback Machine.] (пол.)
  9. Юрій
  10. Kersten A. Lubomirski Jerzy Sebastian herbu Szreniawa (1616–1667)… — S. 19.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]