Імператорське товариство заохочення мистецтв
 | Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
| Імператорське товариство заохочення мистецтв | |
|---|---|
 Будівля Імператорського товариства заохочення мистецтв на Великій Морській вулиці в Санкт-Петербурз. Фотографія. 1912 | |
| Тип | організація |
| Засновано | 1821 |
| Розпущено | 1929 |
| Правовий статус | асоціація |
| Країна |  Російська імперія · .svg){kind=small} Російська СФРР |
| Штаб-квартира | Imperial Society for the Encouragement of the Arts Buildingd |
 Імператорське товариство заохочення мистецтв у Вікісховищі | |
Імператорське товариство заохочення мистецтв (російською — Императорское общество поощрения художеств, ОПХ), філантропічне товариство любителів мистецтва в Петербурзі (1821–1929). Існувало в Санкт-Петербурзі до 1929 року, було найстарішим в Росії — його історія відраховується з 1820 року. До 1882 року воно іменувалося Товариством заохочення художників[1]. Засноване дворянами-меценатами.
Товариство заохочення художників було засновано групою меценатів (І. А. Гагарін, П. А. Кікін, О. І. Дмитрієв-Мамонов та ін.) з метою сприяти розвитку образотворчих мистецтв, поширенню художніх знань, освіті художників і скульпторів і т. п. 30 листопада 1821 року вони спільно з флігель-ад'ютантом Л. І. Кілем (автором) і начальником корпусу військових топографів полковником Ф. Ф. Шубертом склали «Основні правила для керівництва до діяльності Товариства заохочення художників», які лягли в основу статуту товариства[2], затвердженого 28 квітня 1833 года Миколою I. З моменту заснування товариство знаходилося під заступництвом імператора.
Товариство влаштовувало виставки, конкурси, дбало про збут творів. Подавало матеріальну допомогу на студії за кордоном й інші потреби, з якої користалися й українські мистці: Т. Шевченко, І. Сошенко, С. Алексєєв, А. Мокрицький, Г. Лапченко, П. Борисполець, К. Трутовський, С. Васильківський, М. Самокиша.
Ще до затвердження статуту на гранти суспільства (так званий пенсіон) за кордон для навчання їздили молоді художники: К. П. Брюллов і О. П. Брюллов (1822), О. А. Іванов (1827); товариство сприяло звільненню талановитих кріпаків художників з кріпацтва, надавало їм матеріальну підтримку (брати Чернецови[3], Т. Г. Шевченко, І. С. Щедровський, О. А. Агін та інші)[4].
Товариство зіграло найважливішу роль в пропаганді образотворчого мистецтва шляхом тиражування творів, завдяки товариству в Росії серйозно було просунути розвиток естампу: літографії і ксилографії.
При суспільстві були школа з майстернями і музей з бібліотекою і постійної художньою виставкою. Художньо-промисловий музей був організований в 1870 році з ініціативи секретаря товариства Д. В. Григоровича; основу його фонду склала колекція предметів прикладного мистецтва В. Л. Наришкіна. Директором музею став Д. В. Григорович. У період 1899—1914 років його очолював М. П. Боткін, в 1914—1917 — П. П. Гнєдич, з 1917 року — С. П. Яремич.
У 1860-і роки Товариство заснувало відкриті щорічні конкурси з живопису і прикладних мистецтв, за результатами яких присуджувалися іменні грошові премії: ім. В. П. Боткіна — з жанрового живопису, ім. графа С. Г. Строганова — за пейзажі, ім. графа П. С. Строганова — за ліплення, ім. В. П. Гаєвського — за історичний жанр (гравірування? [уточнити]), ім. принцеси Є. М. Ольденбургскої — за гравюру на дереві, ім. І. П. Балашова — за декоративний живопис, ім. В. Л. Наришкіна — за різьбу по дереву.
Саме суспільство складалося з невизначеного числа дійсних членів, членів-учасників і членів-кореспондентів. Для управління справами товариства збори дійсних членів обирали з-поміж себе комітет, який завідував усім майном і сумами товариства, влаштовував виставки картин, визначав допомогу на утримання художникам, а так само і грошові позики під заставу їхніх творів і т.п. Суспільству було надано право доводити безпосередньо до найвищого слуху відомості про «предмети, що відносяться до заохочення мистецтв у Росії і про художників, що відзначаються»; воно могло видавати медалі для заохочення художників і на честь знаменитих російських художників, а також іноземних, які присвятили свої праці Росії. Суспільству дозволялося видавати художні твори. Щорічно товариство призначало конкурс на премії, що видаються в нагороду за кращі твори російських художників.
Згідно зі статутом 1882 року товариство взяло найменування - Імператорське товариство заохочення мистецтв.
Капітал товариства на 1 вересня 1900 року складав 211 039 руб. Прихід в 1900-1901 роках був обчислений в 101 077 руб., витрата - в 101032 руб. Виставки суспільства залучили понад 56 тисяч відвідувачів і сприяли продажу художніх творів на 33900 руб. До 1 січня 1901 року в особистому складі суспільства значилося: осіб імператорського прізвища - 14, дійсних членів - 74, членів-учасників - 173, а всього - 261 особа. З 1878 року головувала принцеса Ольденбурзька.
З 1892 року Комітет товариства видавав журнал «Мистецтво і художня промисловість» («Искусство и художественная промышленность»), який з січня 1901 року було замінено щомісячним виданням «Художні скарби Росії» («Художественные сокровища России») під редакцією О. М. Бенуа (виходив до 1907 року; з 1903 - під редакцією А. В. Прахова).
Головами Комітету товариства були П. А. Кікін (до 1834), В. В. Мусін-Пушкін-Брюс (1835-1836), К. О. Наришкін (1836-1838), П. І. Кутайсов (1838-1839); з 1840 року цей пост займали представники імператорського прізвища: герцог Максиміліан Лейхтенбергський (до 1851), його вдова велика княгиня Марія Миколаївна (до 1875), їхня дочка принцеса Євгенія Ольденбурзька (до 1915), великий князь Петро Миколайович (до 1917). Поточною роботою керували секретарі: Ф. Ф. Шуберт (1820-1833), В. І. Григорович (1833-1842), М. І. Мусін-Пушкін (1853-1856), Ф. Ф. Львів (1856-1864), Д. В. Григорович (1864-1884), М. П. Собко (1884-1900), М. К. Реріх (1901-1906); В. І. Зарубін (1906-1917).
Товариство з 1857 утримувало в Петербурзі рисувальну школу.
Положення (і штати) про державну Художню школу імператор Микола I підписав 29 вересня 1839 року. Спочатку вчили тільки кресленню, малюванню і ліпленню [5]. Метою відкриття школи була підготовка майстрів для художньої промисловості (з робітничого середовища) і викладачів для подібних шкіл (невеликі приватні художні школи і малярські класи при промислових підприємствах існували з 1806 року). Прийом учнів проводився круглий рік. Навчання було безкоштовним.
У грудні 1857 року через відомства Міністерства фінансів школа була передана Товариству заохочення мистецтв; навчання стало платним, але найздібніших з часом стали звільняти від плати і навіть давати стипендії. У 1889 році були відкриті перші приміські відділення школи для незаможних дітей. З 1901 року по два випускника школи прямували в закордонні відрядження.
Спочатку школа розташовувалася в будівлі Петербурзької митниці; в 1878 році вона переїхала в будинок товариства.
Довгий час викладали в школі М. П. Клодт (1865-1867, 1875-1913), А. Г. Горавський (1865-1885), В. П. Крейтан (1870-1891), а в 1876 році в числі викладачів з'явився випускник цієї школи І. С. Панов [6]. В 1878 році історію мистецтв, акварельний живопис і створення декоративних малюнків в художній школі почав викладати Є. А. Сабанєєв; з 1881 року він був її директором. З 1887 року тут викладали О. Ф. Афанасьєв, Я. Ф. Ціонглінський, М. П. Загорський, Е. К. Ліпгарт.
У 1906 році директором школи став М. К. Реріх, який створив художньо-промислові майстерні: рукодільна і ткацька (1908), іконописна (1909), кераміки та живопису по порцеляні (1910), карбування (1913) та інші. Історію мистецтв був запрошений читати С. К. Маковський[7]. На запрошення Реріха в школі викладали І. Я. Білібін, А. І. Вахрамєєв, К. Х. Вроблевський, Д. М. Кардовський, А. О. Рилов, О. В. Щусєв.
Після Жовтневої революції, з липня 1918 року, функції малювальної школи стали виконувати безкоштовні «Курси малювання і креслення» на Ливарному проспекті, що перетворилися згодом в Ленінградське художнє училище імені В. А. Сєрова.
Спочатку збори Товариства проходили на квартирі князя І. А. Гагаріна в будинку на розі набережній річки Мойки і Зимньої канавки (будинок № 48). У 1831 році було отримано дозвіл безкоштовно проводити збори в одному з приміщень Румянцевського музеума (Англійська набережна, 44). Пізніше збори влаштовувалися в будинку на Екатерінгофскому проспекті (нині — проспект Римського-Корсакова, будинок № 31), з 1855 року — в будинку Тура (4-5-та лінії Васильєвського острова будинок № 4).
Спеціальна будівля для Імператорського товариства заохочення мистецтв було побудовано на місці отриманого від скарбниці в 1870 р. Товариством заохочення мистецтв колишнього обер-поліцмейстерской будинку на Великій Морській вулиці, № 38. В 1877 1878 рр. будівля була перебудована за проектом М. Є. Месмахера, а в 1890—1893 рр. ще раз перебудовано за проектом архітектора І. С. Кітнера, після чого будівля отримала існуючий нині вигляд. Фасад будівлі, що виходить на набережну Мийки (будинок № 83), був також перебудований Кітнером.
У будівлі розмістилися Малювальна школа, художньо-промисловий музей, художній магазин і виставкові зали.
З 1932 року в будівлі знаходилася Ленінградська організація Спілки художників РРФСР, а в подальшому — її правонаступник Санкт-Петербурзьке відділення Спілки художників Росії.
- ↑ Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
- ↑ [http: // www .nlr.ru / e-res / law_r / search.php? part = 342 & regim = 3 ] // Полное собрание законов Российской империи, зібрання друге. — СПб. : Друкарня II відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, 1834. — С. 238-243.
- ↑ У 1830 році «закордонний пенсіон» отримали Н. Г. Чернецов і О. В. Тиранов .
- ↑ У різні роки матеріальну допомогу суспільства отримували учні Академії художеств В. В. Верещагін, А. Г. Горавський, Ф. С. Журавльов, П. З. Захаров, М. П. і П. К. Клодти, І. Н. Крамськой, У. П. Крейтан, Л. Ф. Лагоріо, К. В. Лемох, К. Є. Маковський, Л. І. Соломаткін, К. Д. Флавіцький, П. П. Чистяков та ін.
- ↑ В цей період тут викладав датський скульптор Д. І. Йенсен, учнем якого був Олександр Опекушин.
- ↑ А. П. Новицький. Панов Іван Степанович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
- ↑ Сучасники М. К. Реріха. Архів оригіналу за 17 червня 2021. Процитовано 18 листопада 2020.
- Григорович Д. В. Рисовальная школа и художественно-промышленный музей в С.-Петербурге. — СПб., 1870
- Столпянский П. М. Старый Петербург и Общество поощрения художеств, Л., 1926
- Макаренко Н. Школа Императорского Общества Поощрения художеств (1839—1914). — Пг., 1914
- Кузнецов С. О. Вклад представителей рода Строгановых и Д. В. Григоровича в реформирование Общества поощрения художников в 1860—1870-е гг. // Известия Санкт-Петербургской Лесотехнической академии. Вып. 178. СПб., 2006. С.300—317
- Художественные общества // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Северюхин Д. Я., Лейкинд О. Л. Золотой век художественных объединений в России и СССР. — СПб.: Изд-во Чернышева, 1992. — С.177-183
- Власов В. Г. Общество Поощрения художников (с 1882 г. — Императорское общество Поощрения художеств // Власов В. Г. Новый энциклопедический словарь изобразительного искусства. — В 10 т. — СПб.: Азбука-Классика. — Т. VI, 2007. — С. 395—397
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Товариство заохочування художників // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 270-271.
