Ален Кавальє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ален Кавальє
фр. Alain Cavalier
Ален Кавальє, 1986 рік
Дата народження14 вересня 1931(1931-09-14) (93 роки)
Місце народженняВандом, Луар і Шер
Франція Франція
ГромадянствоФранція Франція
Професіякінорежисер, сценарист, кінооператор
Alma materІнститут перспективних досліджень кінематографаd
Роки активності1962 — наш час
ДітиCamille de Casabiancad
IMDbID 0146760
Нагороди та премії
«Сезар» (1987)
Ален Кавальє у Вікісховищі

Ален Кавальє́ (фр. Alain Cavalier; нар. 14 вересня 1931, Вандом, Луар і Шер, Франція) — французький кінорежисер, сценарист, кінооператор. Лауреат премії «Сезар» за найкращу режисерську роботу (1987) .

Біографія та творчість

[ред. | ред. код]

Ален Кавальє народився 14 вересня 1931 у Вандомі (департамент Луар і Шер, Франція). Після навчання в Інституті вищої кіноосвіти (фр. Institut des hautes études cinématographiques — IDHEC, зараз La Fémis) працював асистеном режисерів Едуара Молінаро та Луї Маля. У 1958 році дебютував як режисер короткометражним фільмом «Американець». У 1960-х роках прославився своїми політичними трилерами, що викликали гнів цензури. Незважаючи на участь у його стрічках відомих акторів (Жан-Луї Трентіньян, Ален Делон та Ромі Шнайдер) фільми Кавальє не мали значного успіху у глядача.

Наприкінці 1960-х років після успішних фільмів «Пограбування» (1967) та «Капітуляція» (1968), Ален Кавальє покидає кінематограф, повернувшись лише через вісім років з експериментальними та мінімалістськими стрічками — «Повний бак бензину вищої якості» (1975) та «Мартін і Леа» (1978)[1].

У 1986 році Кавальє зрежисував фільм «Тереза», який отримав на Каннському кінофестивалі Премію журі, нагороди «Сезар» у трьох категоріях — за найкращий фільм, найкращу режисерську роботу та найкращий сценарій, та Приз французького синдикату кінокритиків. Після цього успіху Ален Кавальє знову відходить від кіно, відмовляючись від художнього жанру з його акторами і історіями заради реальних людей і їх життя[1].

З появою цифрових технологій Алан Кавальє, починаючи з 2000-х, знімає поетичні ні на що не схожі відео-есе самостійно, без бюджету за допомогою ручної відеокамери, створивши свій власний унікальний стиль, суміш документального фільму і автофікції[1][2]. Президент Каннського кінофестивалю Жиль Жакоб, чиїм улюбленим режисером є Кавальє, говорив, що він «вільний як птах і не маючи грошей, за допомогою крихітної камери досліджує глибинні шари буття»[3].

З часу появи фільму «Життя» у 2000 році, фільми Кавальє виходять з більшою регулярністю. Дві його останні стрічки брали участь у програмі «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю: «Кінематографіст» (2005), спроба самоаналізу, винагороджена премією Особливий погляд (Prix de l'Intimité) та «Ірен» (2009), про трагічно загиблу у 1972 році в автокатастрофі кохану, акторку Ірен Тюнк[4].

У 2011 році Ален Кавальє поставив фільм «Батько» з Венсаном Ліндоном у головній ролі, у якій режисер розмірковує на тему стосунків між режисером і актором та грою у владу. Стрічка брала участь в основній конкурсній програмі Каннського кінофестивалю та була номінована у двох категоріях (за найкращий фільм та найкращу режисуру) на отримання премії «Сезар».

У 2014 році вийшов фільм Алена Кавальє «Рай» — медитація про життя та смерть, суміш щоденних спостережень, спогадів, біблейських і античних притч, головні ролі, в якій грають маленький робот, заводне гусеня і мертве пташеня павича — райського птаха. Прем'єра фільму відбулася на кінофестивалі в Ла-Рошелі, а журнал Cahiers du Cinéma включив його до списку десяти найкращих фільмів року[3][5][6].

Фільмографія

[ред. | ред. код]
Рік Українська назва Оригінальна назва Примітки
1958 Американець L'Américain короткометражний; режисер, сценарист
1962 Поєдинок на острові Le combat dans l'île режисер, сценарист
1962 Животворящий хрест La croix des vivants сценарист
1964 Нескорений L'insoumis режисер, сценарист
1966 Життя багатіїв La vie de château сценарист
1967 Пограбування Mise à sac режисер, сценарист
1968 Капітуляція La chamade режисер, сценарист (адаптація)
1975 Повний бак бензину вищої якості Le plein de super режисер, сценарист
1978 Мартін і Леа Martin et Léa режисер, сценарист
1979 Цей автовідповідач не приймає повідомлень Ce répondeur ne prend pas de messages режисер, сценарист
1980 Дивна подорож Un étrange voyage режисер, сценарист
1986 Тереза Thérèse режисер, сценарист
1993 Заупокійна молитва по мені Libera me режисер, сценарист
2000 Життя Vies документальний; режисер, сценарист
2002 Рене René режисер, сценарист
2005 Кінематографіст Le filmeur документальний; режисер, сценарист
2009 Ірен Irène режисер, сценарист
2011 Батько Pater режисер, сценарист (в титрах не вказаний)
2014 Рай Le Paradis режисер, сценарист
2019 Бути живим і знати це Être vivant et le savoir режисер

Визнання

[ред. | ред. код]
Нагороди і номінації Алена Кавалье[7]
Рік Категорія Фільм Результат
Приз Луї Деллюка
1980
За фільм «Дивна подорож»
Перемога
Чиказький міжнародний фестиваль
1981 Золотий Х'юго за найкращий фільм «Дивна подорож» Номінація
1986 «Тереза» Номінація
Каннський кінофестиваль
1986 Золота пальмова гілка «Тереза» Номінація
Приз журі Перемога
Приз екуменічного журі (спеціальна згадка) Перемога
1993 Золота пальмова гілка «Заупокійна молитва по мені» Номінація
Приз екуменічного журі Перемога
2005 Приз Regard Intimity «Кінематографіст» Перемога
2006
Приз Французькому кінематографісту року
Перемога
2007
Приз Золотий тренер (Golden Coach)
Перемога
2009 Приз Un Certain Regard «Ірен» Номінація
2011 Золота пальмова гілка «Батько» Номінація
Премія «Сезар»
1987 Найкращий фільм «Тереза» Перемога
Найкраща режисерська робота Перемога
Найкращий адаптований сценарій Перемога
2012 Найкращий фільм «Батько» Номінація
Найкраща режисерська робота Номінація
Давид ді Донателло
1987 Найкращий іноземний фільм «Тереза» Номінація
Французький синдикат кінокритиків
1987 Найкращий французький фільм «Тереза» Перемога
Товариство драматичних авторів і композиторів (SACD)
1987
Приз кіно
Перемога
2007 Перемога
2011
Гран-прі
Перемога
Кінофестиваль у Карлових Варах
2001 Найкращий документальний фільм Життя Перемога
Золота зірка кіно
2006 Найкращий документальний фільм «Кінематографіст» Перемога
Кінофестиваль в Лас Пальмас
2010 Приз Silver Lady Harimaguada «Ірен» Перемога

Громадська позиція

[ред. | ред. код]

У липні 2018 підтримав петицію Асоціації французьких кінорежисерів на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[8]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Pater: диалог Алена Кавалье и Венсана Лендона. festival-cannes.fr (рус.) . 17.05.2011. Архів оригіналу за 25.07.2015. Процитовано 24.07.2015.
  2. ↑ Santiago Rubín de Celis. The Man with the Video Camera: an interview with Alain Cavalier. Film International (англ.) . 4.12.2011. Архів оригіналу за 29 січня 2017. Процитовано 24.07.2015.
  3. ↑ а б Рольмопс в раю. Радіо Свобода (рус.) . 03.01.2015. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 24.07.2015.
  4. ↑ La Master class d'Alain Cavalier. France Culture (фр.) . 07.08.2010. Процитовано 24 липня 2015.[недоступне посилання з червня 2019]
  5. ↑ Kevin Jagernauth. Bruno Dumont's Mini-Series 'Li’l Quinquin' Tops Cahiers Du Cinema's Top 10 Films Of 2014. The Playlist (англ.) . 29.11.2014. Архів оригіналу за 06.11.2015. Процитовано 24.07.2015.
  6. ↑ Лучшие фильмы 2014 года по версии Cahiers du Cinéma. Архів оригіналу за 11 січня 2015. Процитовано 24 липня 2015.
  7. ↑ Повний перелік нагород на номінацій Алена Кавальє [Архівовано 27 березня 2016 у Wayback Machine.] на сайті IMDb(англ.)
  8. ↑ Appel à la libération immédiate d'Oleg Sentsov ! [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.] // Société des Réalisateurs de Films, 06.07.2018

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ален Кавальє
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ален_Кавальє&oldid=43341255