Координати: 51°25′17″ пн. ш. 33°0′5″ сх. д. / 51.42139° пн. ш. 33.00139° сх. д. / 51.42139; 33.00139
Очікує на перевірку

Атюша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Атюша
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Новгород-Сіверський район
Тер. громада Коропська селищна громада
Код КАТОТТГ UA74060010020016857
Облікова картка Атюша 
Основні дані
Засноване до 1650
Населення 1570
Площа 7,674 км²
Густота населення 204,59 осіб/км²
Поштовий індекс 16261
Телефонний код +380 4656
Географічні дані
Географічні координати 51°25′17″ пн. ш. 33°0′5″ сх. д. / 51.42139° пн. ш. 33.00139° сх. д. / 51.42139; 33.00139
Середня висота
над рівнем моря 		127 м
Відстань до
районного центру 		22 км
Найближча залізнична станція Алтинівка
Відстань до
залізничної станції 		15 км
Місцева влада
Адреса ради 16200, Чернігівська обл., Новгород-Сіверський р-н
Карта
Атюша. Карта розташування: Україна
Атюша
Атюша
Атюша. Карта розташування: Чернігівська область
Атюша
Атюша
Мапа
Мапа

Атю́ша — село в Україні, у Коропській селищній громаді Новгород-Сіверського району Чернігівської області. До 2016 у складі Атюшівської сільської ради. Від 2016 орган місцевого самоврядування — Коропська селищна рада. Населення — 1570 осіб.

Географія

[ред. | ред. код]

Село розташоване за 22 кілометри від центру громади Коропа та за 15 кілометрів від залізничної станції Алтинівка, за 4 кілометри від автотраси Київ-Бачівськ М02.

Назва

[ред. | ред. код]

Назва населеного пункту походить від назви річки Атюша, яка протікала через село і впадала в річку Сейм. У селі зберігся давній переказ про виникнення назви річки. Йшли три поселенці, і в долині невідомої річки зустрілися з вовком. Один з них крикнув — «А!», другий — «Тю!», а третій — «Ша!». З цих вигуків і виникла назва річки, а ті люди заснували на ній поселення. Ми часто всерйоз не сприймаємо такі перекази, хоча схожі факти мають місце в топонімії[джерело?].

Пошуки кореня — «атю» в довідкових виданнях української мови вказують на можливість походження назви села від слова «атю», що означає бери, лови[джерело?].

Символіка

[ред. | ред. код]

На гербі зображений вовк і три козацькі хрести (три поселенці), що випливає з легенди про заснування села. Сніжинка вказує на Морозівський ставок і вказує на перебування тут козацького отамана Морозенка. Синьо-жовті кольори і три виїмки (три яри за селом) в жовтій смузі вказують на перебування шведів під час війни між Росією і Швецією.

Історія

[ред. | ред. код]

Витоки

[ред. | ред. код]

Село Атюша було засноване не пізніше першої половини XVII ст. серед лісів і боліт Чернігівського Полісся, хоча за описом 1654 р. воно не згадується.

За часів козаччини

[ред. | ред. код]

За матеріалами Слідства про маєтності Ніжинського полку (1729-1730), у часи Івана Брюховецького, Дем'яна Ігнатовича, Івана Самойловича, Івана Мазепи та Івана Скоропадського посполиті і угіддя навколо Атюші належали Новомлинському жіночому монастирю.[1]

Так звана «Мазепина книга»[2] вказує на належність села до Батуринської та Новомлинської сотень.

Історик Борис Крупницький у книзі «Гетьман Мазепа та його доба» згадує Атюшу у зв'язку з подіями Північної війни (1700—1721 рр.) між Росією і Швецією. Про них нагадують яри за селом, які називають Швединими. В місцях легендарного перебування козацького отамана Морозенка до сьогодні існує топонім — Морозів пруд. Є свідчення, що атюшани у 1708 році зустріли Мазепу та Карла ХІІ хлібом-сіллю. Також у «Мазепиній книзі» знаходимо згадку про те, що в січні 1726 року атюшівський отаман Іван Гаркавенко разом з військовим товаришем Остафієм Боченком давав свідчення у справі ревізії колишніх маєтностей Івана Мазепи.

Незважаючи на погану якість місцевих ґрунтів, місцеве населення у XVIII ст. швидко збільшувалося, цьому сприяла відсутність гніту державців й монастирських старшин, адже жіночий Новомлинський монастир не міг накласти на селян важкі повинності. У свою чергу, козацьку старшину не цікавили атюшівські піщані землі. За описом монастирської власності 1766 р. монастир володів с. Атюша та слобідкою Кербутівкою.

За даними Генерального опису у кінці 1760-х років у селі Атюша було дві дерев'яні церкви: в ім'я Архістратига Михайла та Святителя Миколая; 262 козацьких та 33 селянських дворів. Селяни належали Новомлинському жіночому монастирю. Дрібним власником був атюшівський священник Іван Вербицький.[3]

Після анексії Гетьманщини і запровадження нового адміністративного поділу у 1782 р., Атюша стала центром волості (з 1802 р.) Кролевецького повіту Чернігівської губернії, до якої входили села Билка, Ксьонзівка, Мельня, хутори Горохове, Рубаників, Пуста Гребля, Киселівка, Лотошевський, Гончарівка (Лубенець).

ХІХ століття

[ред. | ред. код]

Напередодні скасування кріпацтва, 1859 року у казенному й козацькому селі Кролевецького повіту Чернігівської губернії мешкало 848 осіб (1433 чоловічої статі та 1625 — жіночої), налічувалось 503 дворів, діяли 2 православні церкви й сільська розправа[4].

У 1866 році в Атюші налічувалося 503 двори, 3058 жителів.

Станом на 1886 у колишньому державному й власницькому селі, центрі Атюської волості, мешкало 3330 осіб, налічувалось 577 дворових господарств, існували 2 православні церкви, школа, 6 постоялих будинків, 3 лавки, вітряний млин, відбувались базари й 2 ярмарки на рік[5]. Того ж 1886 року з села Атюша в сибірське селище Чудсткі Пруди (в 1913 перейменоване в Романово), переселилось понад 150 осіб.[6]

Станом на 1893 рік у поселенні мешкало 3959 осіб (1930 чоловічої статі та 2029 — жіночої), налічувалось 709 дворових господарства[7].

За переписом 1897 року кількість мешканців зменшилась до 3689 осіб (1768 чоловічої статі та 1921 — жіночої), з яких 3659 — православної віри[8].Працювала земська школа, бібліотека.

За кріпаччини в селі мали володіння поміщики Косач, Тарасов, Коронний, поручик Литовський та інші. У своєму володінні вони мали найкращі землі.

1857 року в селі побудували нову Миколаївську, а 1890-го Михайлівську церкви. До наших днів збереглася Миколаївська церква.

ХХІ століття

[ред. | ред. код]

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Коропської селищної громади[9].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Коропського району, увійшло до складу Новгород-Сіверського району Чернігівської області[10].

Житель села Василь Кравченко під час активних бойових дій під час російсько-української війни не призупиняв пасажирські перевезення.[11]

Населення

[ред. | ред. код]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[12]:

Мова Кількість Відсоток
українська 1541 98.15%
російська 28 1.78%
вірменська 1 0.07%
Усього 1570 100%

Уродженці

[ред. | ред. код]

У селі народилися:

Пам'ятки

[ред. | ред. код]
  • Дерев'яна Миколаївська церква. Це великий дерев’яний п'ятибанний храм, який у минулому мав ще й прибудовану триярусну дзвіницю. Миколаївську церкву було збудовано 1857 році, але у 1904 її докорінно перебудували за єпархіальним проектом. Можливо, стару церкву взагалі було розібрано.

Топоніміка

[ред. | ред. код]

Кутки: Завгоріддя, Берег, Крупинівка, Кукібнівка, Зацерківка, Тимків куток, Ричиківка, Дедухівка, Портянків, Сушківка, Голомозівка, Дорошівка, Пісок, Морозівка.

Яри: Шведині ярки.

Болота: Удодове, Вольниця, За кручею, Корма.[13]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729 – 1730 гг. – Чернигов, 1901. С.45.
  2. ↑ Мазепина книга / упорядник І. Ситий. Чернігів, 2005.
  3. ↑ Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Вип. 2: Полки Киевский і Нежинский. Чернигов : Губ. тип., 1867. С. 320-321.
  4. ↑ рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 1538)
  5. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 104. (рос. дореф.)
  6. ↑ Государственный архив Алтайского края. Фонд 3, опись 1, дело 717.
  7. ↑ рос. дореф. Календарь Черниговской губерніи на 1893 годъ. Изданіе Черниговскаго Губернскаго Статистического Комитета. Годъ пятнадцатый. Черниговъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1892, (стор. 86), (код 83)
  8. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-260. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  9. ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 10 липня 2022.
  10. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  11. ↑ Відважний перевізник. У війну за кермом - по сімнадцять годин щодня.
  12. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  13. ↑ Павленко С.О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. Чернігів: ПАТ. «ПВК «Десна», 2013. С. 82-83.

Посилання

[ред. | ред. код]
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Атюша&oldid=43367997