Березневий інцидент
| Березневий інцидент | |
| Участь у військовому конфлікті | Друга світова війна |
|---|---|
| Країна |
.svg){kind=small} Японська імперія |
| Момент часу | березень 1931 |
| Винуватець | Сакуракай |
 Березневий інцидент у Вікісховищі | |
Березневий інцидент (яп. 三月事件, Sangatsu Jiken) — невдала спроба державного перевороту в Японській імперії в березні 1931 року, організована японським радикальним таємним товариством Сакуракай в рамках Імператорської японської армії, за допомогою японських цивільних ультранаціоналістичних груп.
Початок березневого інциденту 1931 року можна віднести до осені 1930 року, коли підполковник імперської армії Японії Кінгоро Хашімото та капітан імперської армії Японії Ісаму Чо заснували організацію Сакуракай (Вишневе товариство). Колір вишні був в Японській імперії символом самопожертви і був символом, який використовували японські військові для символізації швидкоплинного життя воїна (солдата). Проголошеною метою організації Сакуракай була політична реформа в Японській імперії, вона повинна була відбутись через ліквідацію корумпованої партійної політики та встановлення в Японській імперії тоталітарного державного соціалістичного уряду, яким повинні були керувати військові. Вони вважали що "Новий уряд" позбавить Японську імперії від корумпованої політики, несправедливого розподілу багатства в дзайбацу та уявного дегенеративного впливу, що псує суспільну мораль в Японській імперії.[1]
Після спроби вбивства прем’єр-міністра Японської імперії Осачі Хамагучі, японський герцог Сайонджі Кінмочі ( останній жанр) і лорд-таємний печатник Макіно Нобуакі розглянули можливість рекомендувати японському генерала Кадзусіге Угакі на посаду прем'єр-міністра Японської імперії. Однак пізніше вони вирішили, що для Японської імперії на той час найкращим буде цивільний (не військовий) кандидат. Ця різка зміна розлютила мілітаристську партію (фракцію) в імператорській японській армії, і кілька провідних японських генералів закликали підполковника Кінгоро Хашімото та його організацію Сакуракая спланувати державний переворот, щоб прийти до влади Угакі.[2]
План підполковника Кінгоро Хашімото передбачав три етапи: [3]
1. У Токіо (столиця Японської імперії) будуть розгорнуті масові заворушення, які змусять японський уряд викликати (покликати) японські війська та оголосити воєнний стан.
2. Імперська армія Японії здійснить державний переворот і захопить владу.
3. Новий кабінет (уряд Японської імперії) буде сформований під керівництвом тодішнього японського військового міністра генерала Кадзусіге Угакі.
Організація та підготовка перевороту була забезпечена коштом пожертви в 200 000 єн Йосічіки Токугави, який був ультраправим членом Палати перів Японської імперії, також він був сином останнього даймьо Нагої, засновника Художнього музею Токугави, Нагої та двоюрідного брата японського імператора Сёва.
Японські ультраправі цивільні(не військові, і не урядові) організації на чолі з Канічіро Камеєм і Шумей Окава розпалили переполох біля будівлі парламенту Японської імперії в Токіо наприкінці лютого 1931 року. Проте через матеріально-технічні труднощі заворушення не зуміло привернуло достатньої кількості людей, і очікуваного масштабу заворушення не відбулося. Кінгоро Хашімото проконсультувався з Окавою, який написав Угакі 3 березня 1931 року, він пояснив причини змови та вимагав викликати японські війська і початку дій від генерала. Генерал Угакі можливо був прохолодний до бунту з самого початку, чи це змінилось через те що після того, як бунт не почався як слід, він відмовився співпрацювати з заколотниками. Він сподівався очолити партію Ріккен Мінсейто, і, таким чином, отримав би шанс стати прем’єр-міністром Японської імперії легальним шляхом, а не шляхом державного перевороту. Також імовірно, що генерал Угакі передбачав, що військова диктатура відштовхне потужні частини японської тогочасної еліти (бюрократів, придворних дворян, промисловців дзайбацу тощо), підтримка яких йому була необхідна у разі початку тотальної війни.[2]
Організатори спроби державного перевороту знову спробували розпочати заворушення 17 березня 1931 року, (за два дні до запланованого державного перевороту), але знову заплановані 10 000 бунтів не втілилися, лідери заколоту були заарештовані, і вся справа державного перевороту розпалася.
Генерал Угакі втрутився, щоб зам’яти всю справу пов'язану з організацією та спробою державного перевороту, який зазнав повного краху. Він гарантував, щоб заколотники отримали дуже м’які покарання. [4] Наслідком цього стало заохочення ще більшої кількості спроб військових втрутитися в політику Японської імперії, а також мало заплямувати заявку генерала Угакі на зайняття посади прем’єр-міністра Японської імперії в майбутньому. Не злякавшись своєї невдачі, підполковника Кінгоро Хашімото спробував знову повалити японський уряд лише через сім місяців у жовтні 1931 року під час "жовтневого інциденту".
- ↑ Kiernan, Blood and Soil. Pp.466
- ↑ а б Harries, Soldiers of the Sun: The Rise and Fall of the Imperial Japanese Army, page 147
- ↑ Sims, Japanese Political History Since the Meiji Renovation 1868–2000, page 155
- ↑ Samuels, Machiavelli's Children: Leaders And Their Legacies In Italy And Japan, page 155
- Harries, Meirion and Susie (1994). Soldiers of the Sun: The Rise and Fall of the Imperial Japanese Army. Random House; Reprint edition. ISBN 0-679-75303-6.
- Kiernan, Ben (2007). Blood and Soil: A World History of Genocide and Extermination from Sparta to Darfur. Yale University Press. ISBN 0-300-10098-1.
- Samuels, Richard J. (2005). Machiavelli's Children: Leaders And Their Legacies In Italy And Japan. page: Cornell University Press. ISBN 0-8014-8982-2.
- Sims, Richard (2001). Japanese Political History Since the Meiji Restoration 1868-2000. Palgrave Macmillan. ISBN 0-312-23915-7.
