Боббі Макферрін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Боббі Макферрін
Bobby McFerrin
Зображення
Боббі Макферрін, 2008 рік
Боббі Макферрін, 2008 рік
Основна інформація
Повне ім'яРоберт Кіт Макферрін-молодший
Дата народження11 березня 1950(1950-03-11) (74 роки)
Місце народженняМангеттен, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Роки активності1970 — тепер. час
ГромадянствоСША
Професіїспівак, диригент, джазмен, beatboxer, студійний музикант, автор пісень, викладач університету
ОсвітаУніверситет штату Каліфорнія в Сакраментоd, Джульярдська школа, Oberlin Conservatory of Musicd[1], Cerritos Colleged[2], Cathedral High Schoold[1] і University of Illinois at Springfieldd[3]
ВчителіGustav Meierd
Інструментифортепіано, кларнет, бас-гітара і вокал[d][4]
Жанрджаз, а капела, вокал, етніка, класична музика, smooth jazz
Magnum opusThe Voiced і Don’t Worry, Be Happy
ЧленствоAstral Projectiond
СпівпрацяЧик Коріа, Гербі Генкок, Йо-Йо Ма
ЛейблManhattan, Blue Note, Elektra, Sony Classical
Нагороди
БатькоRobert McFerrind
ДітиTaylor McFerrind[5] і Madison McFerrind
bobbymcferrin.com
CMNS: Файли у Вікісховищі

Роберт «Боббі» Кіт Макферрін-молодший (англ. Robert "Bobby" Keith McFerrin Jr., 11 березня 1950(19500311)) — американський джазовий співак і диригент, десятиразовий лауреат премії «Греммі».

Ранні роки та освіта

[ред. | ред. код]

Макферрін, син оперного баритона Роберта Макферріна та співачки Сари Коппер, народився 11 березня 1950 року на Мангеттені, Нью-Йорк. Навчався в Cathedral High School в Лос-Анджелесі[6], Коледжі Серрітос[7], Університеті Іллінойсу в Спрингфілді (тоді відомому як Державний університет Сенґамон)[8] та Університеті штату Каліфорнія, Сакраменто[6].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Першу свою роботу, однойменний альбом «Боббі Макферрін», музикант записав лише в 1982 році у 32 роки. До цього він шість років розвивав свій музичний стиль, перші два роки намагався взагалі не слухати інших виконавців, щоб не копіювати інших. Успіх серії сольних імпровізованих фортепіанних концертів Кіта Джарррета, включаючи «The Köln Concert» 1975 року сильно вплинув на Макферріна[9].

У 1984 році Макферрін виступив на сцені джазового фестивалю Playboy у Лос-Анджелесі як шостий учасник VSOP II Гербі Генкока.

У 1986 році Макферрін озвучив Санта-Ведмедя у фільмі «Перше Різдво Санта-Ведмедя», а в 1987-му був голосом Санта-Ведмедя/Хулігана-Ведмедя у продовженні «Високо літаючі пригоди Санта-Ведмедя». 24 вересня того ж року виконав тематичну пісню для заставки 4 сезону «Шоу Косбі».

У 1988 році Макферрін записав пісню «Don't Worry, Be Happy», яка стала хітом і принесла йому широке визнання у всьому світі. Успіх пісні «закінчив музичне життя Макферріна таким, яким він його знав»[10]. Пісню використали для кампанії Джорджа Буша-старшого на президентських виборах у США 1988 року без дозволу та схвалення Боббі Макферріна. У відповідь автор публічно протестував проти її використання та заявив, що збирається голосувати проти Буша. Він також вилучив пісню з власного виконавського репертуару[11].

У той час він виступив у спецвипуску «Sing Out America!» телеканалу PBS з Джуді Коллінз. Макферрін заспівав попурі з «Чарівника країни Оз».

У 1989 році він написав і виконав музику до короткометражного фільму Pixar «Knick Knack». У чорновому варіанті замість кінцевих титрів було написано «бла-бла-бла». Макферрін спонтанно вирішив заспівати «бла-бла-бла» і остаточна версія короткометражного фільму включає цей текст під час кінцевих титрів. Також у 1989 році він створив вокальний проект «Voicestra», який взяв участь у записі його альбому «Medicine Music» 1990 року та в саундтреку до оскароносного документального фільму «Common Threads: Stories from the Quilt» 1989 року.

Приблизно у 1992 року з'явилась міська легенда про те, що Макферрін покінчив життя самогубством[12].

У 1993 році він заспівав «Тему Рожевої пантери» Генрі Манчіні для фільму «Син Рожевої пантери».

Крім цього в 1994 році Макферріна призначили художнім керівником Камерного оркестру Сент-Пол. Він регулярно гастролює як запрошений диригент з симфонічними оркестрами, зокрема Симфонічним оркестром Сан-Франциско (на його 40-річчя), Нью-Йоркським, Чиказьким, Клівлендським, Детройтським, Ізраїльським, Філадельфійським, Лос-Анджелеським, Лондонським, Віденським та інших оркестрми. У концертних виступах Макферрін поєднує виконання класичних творів зі своїми унікальними вокальними імпровізаціями, часто за участю публіки та оркестру. Наприклад, концерти часто закінчуються а капельним виконанням увертюри «Вільгельма Телля», в якому члени оркестру співають свої музичні партії у вокальному стилі Макферріна, а не грають на інструментах.

Впродовж кількох років наприкінці 1990-х він гастролював з концертною версією «Поргі та Бесс», частково на честь свого батька, який виконував партії Сідні Пуатьє у кіноверсії 1959 року, а частково «для збереження джазовості партитури» в часи «здебільшого білих оркестрів». Макферрін каже, що завдяки роботі батька у фільмі «ця музика існує в моєму тілі вже 40 років, можливо, довше, ніж будь-яка інша музика»[13].

Макферрін також бере участь у різних програмах музичної освіти, як волонтер викладає музику та читає лекції у державних школах по всій території США.

У липні 2003 року Макферріну присвоїли звання Почесного доктора музики в Музичному коледжі Берклі під час джазового фестивалю в Умбрії[14].

У 2009 році Макферрін та психолог Деніел Левітін взяли участь у двогодинному документальному фільмі «Музичний інстинкт», створеному PBS за мотивами бестселера Левітіа «This Is Your Brain on Music». Пізніше того ж року вони разом виступили на Всесвітньому фестивалі науки.

Влітку 2013 року Боббі Макферін представляв свою нову програму у Львові. У 2019 році він знову відвідав Leopolis Jazz Fest[15].

Макферріну було вручено нагороду за життєві досягнення на A Cappella Music Awards 19 травня 2018 року.

20 серпня 2020 року Макферрін був удостоєний нагороди Маестро джазу.

Вокальна техніка

[ред. | ред. код]

Як вокаліст, Макферрін часто швидко перемикається між модальним та фальцетним регістрами, створюючи поліфонічні ефекти, виконуючи як основну мелодію, так і супровідні частини пісень. Він використовує ударні ефекти, створені як ротом, так і постукуванням по грудях. Макферрін опанував багатоголосий спів[16].

Свідченням неординарного підходу Макферріна до співу є його альбом «The Voice» 1984 року, перший сольний вокальний джазовий альбом, записаний без супроводу чи накладень[17].

Voicestra

[ред. | ред. код]

Гурт «Voicestra» було засновано в 1986 році. До його складу входять унікально обдаровані співаки із широким стилістичний досвідом: від джазу до R&B та індійської класичної опери. Музика Voicestra повністю імпровізована.

Дискографія

[ред. | ред. код]

Як сольний виконавець

[ред. | ред. код]
  • 1982 — Bobby McFerrin (Elektra Musician)
  • 1984 — The Voice (Elektra Musician)
  • 1986 — Spontaneous Inventions (Blue Note)
  • 1987 — Elephant's Child з Джеком Ніколсоном (Windham Hill)
  • 1987 — How the Rhino Got His Skin/How the Camel Got His Hump з Джеком Ніколсоном (Windham Hill)
  • 1988 — Simple Pleasures (EMI-Manhattan)
  • 1990 — Medicine Music (EMI)
  • 1991 — Play з Чіком Коріа (Blue Note)
  • 1992 — Hush з Йо-Йо Ма (Sony Masterworks)
  • 1995 — Paper Music (Sony Classical)
  • 1996 — Bang! Zoom (Blue Note)
  • 1996 — The Mozart Sessions з Чіком Коріа (Sony Classical)
  • 1997 — Circlesongs (Sony Classical)
  • 2002 — Beyond Words (Blue Note)
  • 2010  — VOCAbuLarieS(EmArcy)
  • 2013 — Spirityouall (Sony Masterworks)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б https://www.mercurynews.com/2014/11/17/cheryl-north-jeremy-denk-bobby-mcferrin-two-talented-wits-bring-their-music-to-san-francisco/
  2. ↑ Los Angeles Times — El Segundo: 1881. — ISSN 0458-3035; 2165-1736
  3. ↑ https://www.uis.edu/about/history-traditions
  4. ↑ Montreux Jazz Festival Database
  5. ↑ https://www.deutschlandfunkkultur.de/soul-innovativer-beat-bastler.1780.de.html?dram:article_id=289494
  6. ↑ а б Cheryl North: Jeremy Denk, Bobby McFerrin: Two talented wits bring their music to San Francisco. The Mercury News (амер.). 17 листопада 2014. Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 21 жовтня 2020.
  7. ↑ Los Angeles Times (23 серпня 1996). McFarrin Well. Los Angeles Times (амер.). Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 21 жовтня 2020.
  8. ↑ History and Traditions - About - UIS. www.uis.edu (англ.). Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 21 жовтня 2020.
  9. ↑ Bobby Solo [Архівовано 28 грудня 2013 у Wayback Machine.], bobbymcferrin.com (official website)
  10. ↑ Bobby McFerrin's Improv-Inspired 'Vocabularies' [Архівовано 16 квітня 2022 у Wayback Machine.]. NPR. Retrieved July 1, 2011.
  11. ↑ «The Echo & Dissonance of George Bush's 1988 Campaign Music» [Архівовано 14 листопада 2012 у Wayback Machine.]. Carl Anthony Online, October 13, 2012. Retrieved November 12, 2012.
  12. ↑ «Don't Worry, Be Dead». Snopes.com. Retrieved July 1, 2011.
  13. ↑ Cori Ellison, «'Porgy' and Music's Racial Politics», December 13, 1998, The New York Times; available online here [1] [Архівовано 22 червня 2018 у Wayback Machine.]. Retrieved July 15, 2010.
  14. ↑ Russell Carlson (21 червня 2003). Berklee Honors Rollins, Holds Summer Clinics. JazzTimes. Архів оригіналу за 17 жовтня 2017. Процитовано 21 січня 2021.
  15. ↑ Трощук, Софія (1 липня 2019). Підсумки Leopolis Jazz Fest. zaxid.net. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 17 січня 2021.
  16. ↑ Jazz, at Ritz, McFerrin, The New York Times, 12 грудня 1984, архів оригіналу за 15 жовтня 2018, процитовано 21 січня 2021
  17. ↑ Scott Yanow, «Bobby McFerrin — The Voice», AllMusic Review.
Музика США Це незавершена стаття про американського музиканта чи музикантку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Боббі_Макферрін&oldid=35973891