Віолетт Ледюк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ледюк.
Віолетт Ледюк
фр. Violette Leduc
Ім'я при народженніфр. Thérèse Andrée Violette Leduc[1]
Народилася8 квітня 1907(1907-04-08)[1][2]
Аррас, Па-де-Кале, Франція[3][1]
Померла28 травня 1972(1972-05-28)[4][3][…] (65 років)
Фокон, Воклюз, Франція[1]
·рак молочної залози
ПохованняQ116244918?[6]
Країна Франція
Діяльністьписьменниця
Мова творівфранцузька
Magnum opusQ63718819? і Q123226194?
Автограф
CMNS: Віолетт Ледюк у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Віолетт Ледюк (фр. Violette Leduc, 7 квітня 1907, Аррас, Па-де-Кале, Франція — 28 травня 1972, Фокон, Воклюз, Франція) — французька авторка.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася в Аррасі, Па-де-Кале, Франція, 7 квітня 1907 року. Вона була незаконнонародженою дочкою слуги, Берте Ледюк та сином багатої протестантської родини у Валансьєні Андре Дебаралле. Родина Андре Дебаралле згодом відмовилася її легітимізувати.[7] У Валансьєні Віолетта провела більшу частину свого дитинства. З дитинства страждала від поганої самооцінки, посиленої ворожістю матері. У неї склалися дружні стосунки з бабусею Фіделіною, яка померла коли Ледюк була маленькою дитиною, та тіткою по материнській лінії Лорі.

Її освіта розпочалася в 1913 році, але була перервана Першою світовою війною. Після війни вона продовжила навчання в школі-інтернат, Коледж де Дуе. В інтернаті вона пережила лесбійські стосунки зі своєю однокласницею «Ізабель П», яку Ледюк згодом адаптувала до першої частини її роману «Винищення», а потім «Терези та Ізабель» 1966 року. В Коледжі Дуе вона познайомилася з першими літературними пристрастями: російською класикою, потім Кокто, Гідом, Дюамелем, Прустом і Рембо.

У 1925 році Ледюк зав'язала роман із Деніз Гертжес — керівницею у Коледжі, що була на чотири роки старша за неї.[8] Пізніше роман був виявлений, і Гертжес звільнили з роботи через інцидент.[9]

У 1926 році Ледюк разом з матір'ю і вітчимом переїхала до Парижа і вступила до Ліцею Расін. Того року вона не склала іспит на бакалавра і почала працювати службовцем пресслужб та секретарем у видавцях Плона. Згодом стала письменницею новин про їх публікації.[10] Вона дев'ять років продовжувала жити у передмісті Парижа з Гертжес. Мати Віолетти Берте, вважаючи, що захистить Віолетту від позашлюбної вагітності, заохочувала її гомосексуальні стосунки.[11]

У 1927 році Віолетт познайомилася в кінотеатрі зі старшим на сім років Жаком Мерсьє. Жак Мерсьє постійно переслідував Віолетту. Любовний трикутник лежить в основі сюжету «Знищення», де Віолетта була персонажем «Тереза», Жак Мерсьє ― «Марк», а Деніз Хертжес ― «Сесіль». Відносини Віолетти з Деніз закінчилися в 1935 році. У 1939 році Віолетта вийшла заміж за Жака Мерсьє та їх шлюб був невдалим, і незабаром вони розлучилися.[12] Згодом Віолетта виявила, що вагітна і зробила аборт, під час якого ледве не втратила життя.[13]

У 1938 році вона познайомилася з Морісом Саксом (майбутнім автором книги "Sabbat"). В 1942 році він відвіз Віолетту в Нормандію. Там вона написала рукопис книги L'Asphyxie. Віолетта займалася в той час торгівлею на чорному ринку, що дозволило їй заробляти на життя.[11] У 1944 р. Віолетта зустріла Сімону де Бовуар, а в 1945 р. подарувала копію рукопису книги L'Asphyxie.[12] Її перший роман, L'Asphyxie (В тюрмі її шкіри), отримав похвали від Жана-Поля Сартра, Жана Кокто і Жана Жене. Дружба та любов Ледюк до Моріса Сакса детально описані в її автобіографії «La Bâtarde».[14]

У 1955 р. Віолетта опублікувала свій роман «Спустошення з Галлімардом», але редактор цензурував перший розділ книги на сто п'ятдесят сторінок. У цьому розділі були описані сексуальні зустрічі Віолетти з однокласницею Ізабель П.[15] Цензурована частина опублікована як окрема повість «Тереза та Ізабель» у 1966 році. Роман «Таксі» викликав суперечки через зображення інцесту між братом і сестрою. Критик Едіт Дж. Бенков порівняла цей роман з творчістю Наталі Сарро та Маргеріт Дюрас.

У 1964 році опублікована найвідоміша книга Ледюк, мемуари «La Bâtarde». Вона швидко стала бестселером і майже виграла Prix Goncourt. Потім Ледюк написала ще вісім книг, в тому числі La Folie en tête (Божевільний у гонитві) ― другу частину її літературної автобіографії.

У 1968 році Редлі Мецгер зняв фільм по роману Ледюк «Тереза ​​та Ізабель».[16] Фільм був комерційним фільмом про кохання підлітків-лесбійок, в якому зіграли Ессі Перссон та Анна Гаель.

Ледюк захворіла на рак молочної залози й померла після двох операцій у Фоконі, Воклюз у віці 65 років.[17]

«Віолетта» ― французький біографічний драматичний фільм Мартіна Провост 2013 року про Ледюк.

Список творів

[ред. | ред. код]
  • L'Asphyxie, 1946 (У в'язниці її шкіри, пер. Дерек Кольтман, 1970).
  • L'affamée, 1948.
  • Спустошення, 1955 рік.
  • La vieille fille et le mort, 1958.
  • Trésors à prendre, suivi de Les Boutons dorés, 1960.
  • La Bâtarde, 1964 (La Bâtarde, пер. Дерек Кольтман, 1965).
  • La Femme au petit renard, 1965 (Хутро леді та Маленької Лисиці).
  • Тереза та Ізабель, 1966 (Терез та Ізабель, пер. Софі Льюїс, Феміністична преса, 2015 р. [16])
  • La Folie en tête, 1970 (Mad in Pursuit, пер. Дерек Кольтман, 1971)
  • Le Taxi, 1971 (The Taxi. Hart-Davis MacGibbon. 1973. ISBN 9780246105851. OCLC 561312438.)
  • La Chasse à l'amour, 1973.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Fichier des personnes décédées
  2. ↑ свідоцтво про народження — С. 23–100.
  3. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #11857079X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ SNAC — 2010.
  6. ↑ https://edencash.forumactif.org/t1184-la-tombe-de-violette
  7. ↑ Hughes, Alex (1994). Violette Leduc : mothers, lovers, and language. London: W.S. Maney for the Modern Humanities Research Association. ISBN 0-901286-41-9. OCLC 31608698.
  8. ↑ Jansiti, Carlo (impr. 2013). Violette Leduc. Paris: B. Grasset. ISBN 978-2-246-81107-7. OCLC 866826642.
  9. ↑ Stockinger, Jacob (4 лютого 2006). Leduc, Violette. glbtq: An Encyclopedia of Gay, Lesbian, Bisexual, Transgender, and Queer Culture. Архів оригіналу за 14 August 2007.
  10. ↑ Leduc Violette (1964). La Batarde. Dalkey Archive Press. с. 142 onwards. ISBN 978-1564782892.
  11. ↑ а б Jansiti, Carlo (1999). Violette Leduc. Grasset. с. 64. ISBN 978-2246811077.
  12. ↑ а б Violette Leduc Chronologie. Violetteleduc. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 25 березня 2021.
  13. ↑ d'Eaubonne, Françoise (2000). Violette Leduc ou les Injures. La Plume et le Bâillon: Violette Leduc, Nicolas Genka, Jean Sénac: Trois écrivains Victimes de la Censure: 5—70.
  14. ↑ Leduc, Violette (1964). La Batarde. Peter Owen. pp. 260–7.
  15. ↑ Brioude, Mireille (2007). Violette Leduc du mythe à la mystification. Lesbian Inscription in Francophone Society and Culture. Gunther/Michallat Ed. Durham Modern Languages Series: 103—120.
  16. ↑ а б Lezard, Nicholas (28 лютого 2012). Thérèse and Isabelle by Violette Leduc – review. The Guardian. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 25 березня 2021.
  17. ↑ Violette Leduc, French Novelist. New York Times. 30 травня 1972. с. 40.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Віолетт_Ледюк