Германівка (Обухівський район)
| село Германівка | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Київська область | ||||
| Район | Обухівський | ||||
| Рада | Германівська сільська рада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA32120110030025634 | ||||
| Облікова картка | Германівка | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1096 | ||||
| Населення | 1105 | ||||
| Площа | 0,566 км² | ||||
| Поштовий індекс | 08753 | ||||
| Телефонний код | +380 4572 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 49°59′35″ пн. ш. 30°33′22″ сх. д. / 49.99306° пн. ш. 30.55611° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
141 м | ||||
| Водойми | Красна | ||||
| Відстань до обласного центру |
65,9 км | ||||
| Відстань до районного центру |
21,9 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 08753, Київська обл., Обухівський р-н, с. Германівка, вул. Б. Хмельницького, 22[1] | ||||
| Карта | |||||
  Германівка | |||||
 Германівка | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Германі́вка — село в Україні, в Обухівському районі Київської області. Відстань до райцентру (Обухова) становить близько 22 км і частково проходить автошляхом Н01. Розташоване в мальовничій долині річки Красна. За радянської влади носило назву Красне-2 (1946–1987).
На околиці Германівки, на Ревиній горі, досліджено два кургани часів білогрудівської культури (XII–VIII ст. до н. е.).
Єдиної версії про дату заснування Германівки та походження її назви немає. Втім, у літописах ще з кінця Х століття часто згадується укріплене поселення на річці Красній під назвою Германич (Германеч). На цій же річці було розташоване стародавнє руське місто Красн (Красне), що було зведене як один з південних оборонних пунктів Києва від кочових народів. Городи Красн і Германич, на думку деяких дослідників, — це один і той же населений пункт, який заснував київський князь Володимир Великий на так званих «змієвих валах» південніше Києва. У Повісті врем'яних літ під 1096 роком написано:
|
... прийшов удруге хан Боняк безбожний шолудивий хижак … спалив монастир, і села, і Герменич…[2] | 
|
На території села досліджене городище давньоруського города (розкопки проводилися у 1994 і 1996 роках), де знайдено кераміку XII–XIII століть та інші пам'ятки, які свідчать, що в цей період тут було значне обжите фортифіковане місто. Його назву археологи пов'язують з літописним містом Красн. З 1165 і приблизно до 1167 року міста Красн і Василев (теж розташовувався на річці Красній) були окремим уділом князя-ізгоя Романа Михайловича, що був внуком київського князя Вячеслава Володимировича.[3] Уділ був наданий князем Ростиславом Мстиславичем, який тоді правив у Києві.
Перші достеменні писемні згадки про Германівку датовані XVI століттям. Вона згадується у 1580-их роках як належність до Лукавиці (Обухівського ключа). 1580 року Лукавицю — з Обуховом, Германівкою, Перегонівкою, Василевом, Деремезною — купив у Петра Дорогостайського-дядька білоцерківський староста Іван-Януш Острозький. 1595 року І.-Я. Острозький називає Германівку з довкіллям окремим староством. Заснувавши велике староство Василівське, Острозький прилучив до нього і Германівку. 1598 року Павло Дорогостайський відсудив у І.-Я. Острозького «Обухівський ключ», у тому числі й Германівку. 1618 року Германівка належала зятеві Дорогостайського — белзькому каштелянові Анджею Фірлею. 1631 року Фірлей тримав у ній 30 димів (осель). Германівка тоді вже мала статус містечка.
Великої шкоди завдали містечку татарські набіги. 1640 року татари спалили Германівку. Від Анджея Фірлея Обухівський ключ дістався його сестрі Анні — дружині графа Казимира Тарновського. Тарновські тримали Германівку у складі «Василівського ключа». Під час Хмельниччини Германівка стає сотенним містечком. У 1649 році в ній створюється козацька сотня (сотник Іван Чернушенко), яка увійшла до Білоцерківського полку (полковник Іван Гиря). Сотня налічувала 99 козаків. Одна з доленосних битв відбулася на германівських полях у серпні-вересні 1651 року. Після Битви під Берестечком польські гетьмани Микола Потоцький і Мартин Калиновський стали табором у Германівці, де до них приєднався литовський гетьман Януш Радзивілл. Богдан Хмельницький отаборився неподалік Перегонівки. Бої, що точилися тут понад три тижні, завершилися підписанням Білоцерківського трактату.
У січні 1654 року до Германівської сотні було записано 126 осіб козацького стану. Крім того, у Германівці було 73 міщанських двори. Містечко було обнесене земляним валом, у якому була проїзна дерев'яна вежа. У містечку розташовувалася соборна церква Святого Миколая Чудотворця[4]. 1656 року Обухівський маєток стає ранговим і тоді ж «пустые местечка Германовка и Обуховка» надалися «на ранг» київському полковнику Антіну Ждановичу.
За гетьманування Івана Виговського, 11 вересня 1659 року, у містечку Германівці було скликано козацьку Чорну раду, на яку прибули два ворогуючі табори — І. Виговського та Івана Сірка з Юрієм Хмельницьким. В результаті суперечок між таборами, Чорна рада перетворилася в міжусобну битву, у якій загинули полковники-дипломати Прокіп Верещака і Степан Сулима. На цій Чорній раді Виговського було скинуто з гетьманства, що поклало початок періоду загального державного занепаду та кровопролитних воєн на території України, що відомий під назвою Руїна.
Під час Руїни Германівка дуже постраждала і була спустошеною, в описі Київського округу за 28 липня 1686 року значиться: «селище Деремезна пусте серед степу коло криничок. А від того селища Деремезни вниз р. Красною до Дніпра пусті місця; пусте містечко Германівка, а під тим містечком слобідки: Гусачівка, Григорівка, Козіївка, Красненька, Германівка, а тим містечком Германівкою [формально] володів шляхтич Березовський…».
Сепаратною Андрусівською угодою (1667) та Вічним миром (1686) Московське царство та Річ Посполита поділили Україну по Дніпру, Київ з околицями відійшов московитам, а Германівка офіційно стала прикордонною територією Польщі. Втім, місцеві селяни не погодилися з цим і не допускали на свої землі панів та представників польської влади, за що шляхта називала їх «збуйцями» (розбійниками). 1704 року, за гетьмана Івана Мазепи, обухівське помістя із селами Нещеровом і Копачевом одержав «на ранг» київський полковник Костянтин Мокієвський, двоюрідний брат матері Мазепи. Після полтавської катастрофи вся власність прибічників Мазепи конфісковувалася указом Петра І, а їх маєтки передавалися новим власникам. Вже того ж 1708 року село Обухів з околицею цар «пожалував» київському коменданту Герсичу.[5]
У 1711 році частина колишніх мазепинських володінь в Обухові, Нещерові, Копачеві перейшли у володіння київського воєводи Дмитра Голіцина, племінника Петра І. 1708 року указом Петра І на території, що охоплювала всю Гетьманщину, була утворена Київська губернія, а воєвода Дмитро Голіцин став першим київським губернатором, який фактично володів Германівкою і навколишніми селами, хоч де-юре це була територія іншої держави (Польщі).[5]
Втім, вже того ж року Петро І був вщент розбитий турками на річці Прут і сам потрапив в полон, де був змушений підписати принизливе перемир'я, в якому, серед іншого, відмовлявся від зазіхань на Правобережну Україну, яку тільки тепер Польща опанувала повністю. Указом Петра І польсько-російський кордон, що пролягав територією Київського полку, облаштовувався редутами, караулами, ровами, валами і гербованими верстовими стовпами. На території Обухівського району стояло 32 таких стовпи.
Відтоді на кордоні ніколи не було спокійно, бо селяни Гусачівки, Григорівки, Матяшівки були «поляками», а сусіди з Красного, Долини, Козіївки — «росіянами». У Копачеві, на річці Стугні, один млин був «польським», а поряд другий — «російським»; і сам Копачів знаходився в Польщі, а Копачівська Слобода — в Росії. Тому ще понад сто років між жителями навколишніх сіл були напружені відносини.
1724 року Германівка стає центром окремого Германівського староства, посідачами якого були графи Францішек і Каєтан Тарновський. Тут мав свою резиденцію Ян-Яцек Амор Тарновський. Потім староством володів інфлянтський каштелян, граф Ян Мір і його вдова Маріанна Мірова (з Тарновських). Під час Коліївщини (1768 року) через Германівку проходив повстанський отаман Микита Швачка[6].
Єдиним відомим нині документальним джерелом, де згадується давній герб містечка, є рукописний гербовник польсько-українського геральдиста кінця ХІХ століття Болеслава Стажинського (Ягеллонська бібліотека в Кракові. — Відділ рукописів. — Документ № 7017 ІІІ. — Арк. 130 зв.): у ньому (імовірно, за давнішою печаткою) подається наступне зображення герба — на блакитному тлі золоте колесо з вісьмома спицями.
За ревізією 1795 року в Германівці було 119 дворів селян-кріпаків, у яких проживало 544 особи чоловічої статі і 530 осіб жіночої. Таким чином, у Германівці станом на 1795 рік проживало 1074 особи, що були закріплені за поміщиком. Після Третього поділу Польщі (1796 року) Германівська королівщина стала державним володінням (Російської імперії), а 1812 року її продано колезькому радникові Каєтану Миколайовичу Проскурі (Сущанському). Невдовзі вдова Проскури Тереза поділила Германівський маєстат на 6 маєтків. У 1866 році Германівка стає центром Германівської волості, до якої ввійшли; одне містечко, 4 села, 5 «деревень», 3 хутори і «єврейська колонія». Після скасування кріпосного права (1861 рік) у Германівці почало посилено розвиватись млинарство — тут було 6 вітряків та 2 великих водяних млинів. Інтенсивно розвивалося цукроваріння. У 1879 році було збудовано нову муровану Миколаївську церкву.
Германівка згадується Похилевичем Лаврентієм в його Сказанні про населені місцевості Київської губернії, що вийшла друком у 1864. Згідно зібраної статистики, у містечку було «жителей обоего пола в 295 дворах; православных 1584, римских католиков 28, евреев 442».[7]
На початку XX століття Германівка славилася своїми ярмарками. У 1909 році тут проводилось 13 ярмарків. В 1914 році для вивозу цукру до Києва починається будівництво вузькоколійної залізниці до станції Київ-Волинський (Пост-Волинський). Утім, будівництво не завершилося через початок Першої світової війни.
Станом на липень 1919 року населення єврейської колонії Германівка складало 866 осіб. 28-31 серпня і 15-18 вересня 1919 року у Германівці відбулися жорстокі погроми і масові вбивства євреїв, головним організатором яких називають отамана Дьяківа Саву. Вважається, що жертвами першого погрому стали 120-150 людей, включаючи жінок і дітей, кількість жертв другої різні оцінюється в декілька десятків осіб, серед яких було багато підлітків. В матеріалах Червоного Хреста зберігаються свідчення Іони Мордкова-Берченко про цей погром [Архівовано 3 серпня 2020 у Wayback Machine.]. В пам'ять євреїв, загиблих під час погрому, встановлено пам'ятник на Ревиній горі 28 серпня 2012 р.
Під час Радянсько-української війни (1917-1921) на території Германівської волості діяли повстанські загони отамана Зеленого, їх підтримували селяни Германівського довкілля.
1923 року Германівка стає центром новоствореного Германівського району. Район проіснував 5 років, і в 1928 році містечко і села цього району увійшли до складу Обухівського району. В 1930 році у Германівці організувалося 3 колгоспи; «Комсомол», «Хлібороб» і «13-річчя Жовтня». Під час Голодомору 1932—1933 років голодною смертю в Германівці померло понад 400 громадян.
Під час Німецько-радянської війни, восени 1941 року, через Германівку пролягла лінія оборони, бої на якій точилися два місяці. В цих боях загинуло 625 радянських воїнів. Їх поховали у селі у трьох братських могилах. З ратного поля не повернулося 258 германівців, серед них — легендарна сестра милосердя Олена Борисівна Ковальчук.
Богодільня, збудована на кошти поміщиків Севрюків із сусіднього села Сущана, відкрита у 1908 р. для «одиноких престарелых дев благородного происхождения» архітектор В. М. Ніколаєв. Нині в цьому приміщенні діє загальноосвітня школа.
Германівська картинна галерея. Приміщення, у якому знаходиться германівська картинна галерея, збудоване в 1902 р. як магазин. Картинна галерея розміщена в одній залі. В ній виставлені роботи художників, життя яких пов'язане з Германівкою, а також художні вироби жителів.
Двохкласне училище, побудоване у 1883 р. архітектором В. М. Ніколаєвим. Нині районна гімназія, на території якої встановлено перший в Україні пам'ятник гетьману Івану Виговському.
Музей козаччини міститься у приміщенні, збудованому у 1904 р., як мануфактурна лавка. Музей козаччини висвітлює історичні та суспільно-політичні процеси розвитку села Германівка в контексті загальної історії України через археологічні та етнографічні старожитності від доби бронзи до сьогодення. Музей поділений на два зали. У першому залі виставлені експонати від доби бронзи до кінця XIX ст., у другому залі — експонати початку XX ст.
Пам'ятник хрест-оберіг Германівки (с. Германівка). Хрест-оберіг встановлено на правому березі р. Красної на висоті 187,5 м над рівнем моря (Ревина гора) біля пам'ятного знаку жертвам яничарського набігу на містечко Германівку 7 квітня 1711 р.
Стела в пам'ять євреїв, загиблих під час погрому 28 серпня 1919 р. Встановлена на Ревиній горі 28 серпня 2012 р.
Пам'ятник «Колесо часу» 1996 р. (с. Германівка). Встановлений на честь 900-ліття Германівки. Скульптор Володимир Кузнецов.
Поблизу села проходить одне із відгалужень Змієвих валів.
- У селі діють Германівський ліцей імені братів Гетьманів, та школа мистецтв. Функціонує сільська бібліотека та спортивний зал.
- На території Германівки розташована лікарня.
- Кожної п'ятниці проводиться ярмарок, що розташовується у центрі села.
- Народився Коваленко Леонід Миколайович (1922–1983) — український літературознавець, літературний критик, кандидат філологічних наук (1954).
- Померла Дніпрова Чайка (*1 листопада 1861 — †13 березня 1927) — українська письменниця та поетеса.
- Народився Мерщій Петро Пилипович (23 січня 1877 — 1930) — депутат IV Державної Думи Російської імперії від Київської губернії.
- Народився Івановський Ігнатій Олександрович — український та російський юрист (державознавець та міжнародник), професор, завідувач кафедри міжнародного права Новоросійського університету у 1884—1896 роках. Був деканом юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету у 1904—1905 та 1918 роках.
- Народився Ковтун Михайло Фотійович (1937—2020) — український біолог, професор, доктор біологічних наук.
- Народився Овсієнко Сергій Адамович (1953—2016) — український математик, алгебраїст.
- Народився Степаненко Федір Васильович — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014 року.
- похований Батурін Олександр Валентинович (1983—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017.
- Народився Михайлюк Андрій Семенович (1911-1937) — український радянський поет, перекладач Розстріляного відродження.
- Шафаренко Трохим Іванович 1919—1925
- Войтенко Арсеній Дмитрович 1921
- Полегенький Антон Петрович 1925—1930
- Шрамченко Петро Павлович 1932—1934
- Терещенко Андрій Наумович 1935—1941
- Кухаренко Степанида Петрівна 1941—1943
- Кошман Іван Іванович 1946—1948
- Трохименко Василь Павлович 1946
- Джулай Олександр Андрійович 1946
- Пелих Іван Маркович 1948
- Топчій Іван Степанович 1949
- Пелих Олександр Тимофійович 1953
- Шеремет Антон Данилович 1955—1969
- Полегенький Іван Антонович 1969—1977
- Лозенко Валентина Петрівна 1977—1990
- Козлов Іван Панасович 1990—1994
- Шафаренко Анатолій Миколайович 1994—2010
- Йолкіна Людмила Володимирівна 2010
- Даміан Делятинський 1726
- Олексій Ковальський 1748—1809
- Григорій Кохановський 1805-1808
- Григорій Скарженовський 1809—1810
- Єлисей Семенович Григорович 1810—1860
- Іаков Федорович Мизецький 1860—1890
- Максиміліан Сільвестрович Солуха 1891—1913
- Сергій Максиміліанович Солуха 1913—1920
- Гаврило Селезень 1922—1929
- Григорій Цибульський 1929—1941
- Макарій Васильківський 1944—1957
- Микола Бедько 1958—1965
- Ісаак Монь 1989—1992
- Василь Чічак 1992—2000
- Костянтин Мадзяновський 2000—2004
- Димитрій Денис 2004
Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви св. Миколая м-ка Германівка (приписне с. Сущани) Білоцерківської округі Київського нам., з 1797 р. Київського пов. і губ. зберігаються в ЦДІАК України.
- ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. Телефони обласної, міських, районних та селищних рад Київської області [Архівовано 14 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Прототип гоголівського Вія. Інтернет-газета «Козацький край»
- ↑ Леонтій Войтович. «Князівські династії Східної Європи» ІЗБОРНИК. Роман Михайлович († до 1168) [Архівовано 14 травня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Коваленко Сергій. «Україна під булавою Богдана Хмельницького». Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — К.: Стікс-Ко, 2007
- ↑ а б Офіційний сайт Обухівської міської ради. Історична довідка [Архівовано 24 січня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Євген Букет. Швачка — фенікс українського духу. — К.: Український пріоритет, 2016. — 360 с. + іл.
- ↑ «Шма Исраэль!» местечка Германовки. Архів оригіналу за 13 лютого 2021. Процитовано 6 лютого 2021.
- Домотенко Ю. К., Попович В. С. Обухівщина '96. Адміністративно-історичний довідник. — Обухів, 1996.
- Шафаренко А. М. Германівка від найдавніших часів до сьогодення. — с. Германівка, 2003. — 510 с
- Шафаренко А. М. Релігія та некрополі Германівки: до 350-річчя з дня першої писемної згадки про соборну церкву Миколи Чудотворця. — Обухів: Янузь, 2004. — 160с.
- Шафаренко А. М. Германівка — мій вічний дивокрай. — Обухів, 2008. — 640 с.
- Історія Германівки на персональному сайті Сергія Кифоренка
- Репортаж про недобудовану залізницю "Германівка-Київ-Волинський на сторінці каналу К1[недоступне посилання з квітня 2019]
- Про село на сайті «Музеї України»
- Hermanówka, miasteczko, powiat kijowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 63. (пол.)
