Дирофіляріоз
| Дирофіляріоз | |
|---|---|
 Порівняння Dirofilaria repens (зліва) і Dirofilaria immitis (вправо) | |
| Спеціальність | інфекційні хвороби |
| Симптоми | кашель[1], озноб[1] і гарячка[1] |
| Причини | інфекція, Dirofilaria repensd, D. immitis і Dirofilaria tenuisd |
| Метод діагностики | медична візуалізація |
| Ведення | tetracycline antibioticd і хірургія |
| Препарати | івермектин |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-10 | B74.8 |
| DiseasesDB | 31226 |
| eMedicine | article/236698 |
| MeSH | D004184 |
 Dirofilariasis у Вікісховищі | |
Дирофіляріоз (лат. dirofilariasis) — зоонозний гельмінтоз, який спричинюють гельмінти роду Dirofilaria. У людей, як правило, дирофіляріоз проявляється або підшкірними вузлами або вузловими ураженнями легеневої паренхіми, у багатьох випадках хвороба перебігає безсимптомно. У випадках легеневих уражень і, рідше, при підшкірних вузлах діагностують на початку помилково цю хворобу, як злоякісну пухлину, що вимагає застосування інвазивних досліджень та оперативного втручання задля встановлення чіткого діагнозу. У людей ідентифіковані казуїстичні випадки ураження коронарних судин, калитки.[2][3]
Найбільше поширення в світі мають Dirofilaria repens та Dirofilaria immitis, які є облігатними (основними) паразитами родин собачих і котячих. Саме ці дирофілярії спричинюють абсолютну більшість випадків захворювання людини, коли в особи можуть паразитувати проміжні (личинкові) стадії цих гельмінтів.
- Дирофіляріоз, який спричинює Dirofilaria repens, найчастіше зустрічається в районі Середземномор'я, на південь від Сахари, і в Східній Європі. У Південній Європі Італія несе найважчий тягар випадків дирофіляріозу в людей, частим він є у Франції, зустрічається у Греції та Іспанії. За останні роки в Україні почастішали випадки цього дирофіляріозу.
- Дирофіляріоз, який спричинює Dirofilaria immitis (або англ. heartworm — серцевий хробак), має практично повсюдне поширення — це США, Канада, Південна Америка, Південна Європа, Південно-Східна Азія, Близький Схід, Австралія, Республіка Корея, Японія.
- Дирофіляріоз, який спричинює Dirofilaria tenuis, має обмежену циркуляцію — він зустрічається у Північній Америці. Зараження людей цим дирофіляріозом є значно меншим, аніж іншими двома.
- Описані поодинокі випадки зараження людей Dirofilaria striata (США) та Dirofilaria spectans (Бразилія).
| Dirofilaria repens | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Мікрофілярії Dirofilaria immitis всередині матки дорослої самиці гельмінта
| ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Dirofilaria repens | ||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||
|
| Dirofilaria immitis | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Серце собаки, яке уражене Dirofilaria immitis
| ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Dirofilaria immitis (Leidy, 1856) | ||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||
|
| Dirofilaria tenuis | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Дирофілярія у крові собаки
| ||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
| Dirofilaria tenuis Chandler, 1942[4] | ||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||
|
Назва роду Dirofilaria походить від лат. dirus - страхітлива або зловісна та лат. fīlum - нитка. Назва виду Dirofilaria immitis походить від лат. immitis - хробакова, виду Dirofilaria repens — від лат. repens - повзуча, виду Dirofilaria tenuis — від лат. tenuis - тонка.
Цикл дирофілярій, як і всіх філярійних нематод, складається з 5 личинкових стадій, як відбуваються в організмі хребетного хазяїна, у членистоногих — проміжних хазяях. Період між введенням від комара личинок у організм хазяїна до розвитку там дорослих особин гельмінтів займає, в середньому, від шести до семи місяців і відомий як препатентний період. Зріли самиці в організмі хазяїна народжують тисячі особин личинок (мікрофілярій) 1-ї стадії, які потрапляють в організм комах під час кровосмоктання. Після цього мікрофілярії перетворюються на личинок 3-ї генерації, які мігрують з шлунка до грудної клітки і, врешті решт, до слинних залоз, що дозволяє відновити передачу інфекції до нового господаря при подальшому живленні комарів.
Темпи розвитку в організмі комара залежать від температурних показників, вимагаючи близько двох тижнів температури навколишнього середовища на рівні або вище 27 °C. Нижче порогової температури 14 °C розвиток не може відбутися, і цикл буде зупинений. В результаті передача обмежена певними географічними регіонами, а тривалість сезону передачі варіює географічно. Після зараження 3-тя генерація личинок росте протягом тижня або двох, і линяють, утворюючи 4-ту личинкову стадію під зовнішнім покривом комара. Потім личинки цієї стадії мігрують в м'язи грудей та черевця, і протягом 45—60 днів від моменту зараження линяють до стадії 5-ї личинки. Протягом 75—120 днів від моменту зараження ці личинки впорскуються до кровотоку і розносяться до легеневої артерії та серця, де будуть в подальшому проживати. Протягом наступних трьох-чотирьох місяців вони сильно збільшуються в розмірах. Самиця сягає завдовжки 30 см, а самець — близько 23 см з хвостом. За сім місяців після зараження дорослі черв'яки спарюються, і самиці починають народжувати мікрофілярії[5]. Мікрофілярії здатні циркулювати в крові аж до двох років, в очікуванні наступного етапу в життєвому циклі в кишці кровосисних комарів. При попаданні в організм комара мікрофілярії проходять дві ліньки 3-ї личинкової стадії, а потім мігрують в слинні залози комара, де вони чекають, щоб заразити хребетного хазяїна. Період, необхідний для досягнення інфективності мікрофілярій для хазяїна становить від 2 до 6 тижнів, залежно від теплоти клімату.
Дорослі особини мешкають в підшкірних тканинах собак і котячих, де вони дозрівають 6—7 місяців. Дорослі черв'яки 1—2 мм завтовшки, самиці завдовжки 25—30 см, самці коротші.
Доведеними джерелами дирофіляріозу, який спричинює Dirofilaria immitis та Dirofilaria repens, є собаки, коти, вовки, койоти, лисиці, тхори, морські леви, африканські леопарди, бобри, плазуни, рідше люди. Джерелом Dirofilaria tenuis є американські єноти. У людей, як правило, не відбувається утворення дорослих особин, тому в їхній крові не присутні мікрофілярії, отже заражені люди є тупиком інвазії.
Людина заражається на дирофіляріоз тільки після укусу кровосисних комах, в основному комарів родів Aedes, Anopheles, Culex. В Україні це єдиний трансмісивний гельмінтоз, який передається людині — це дирофіляріоз, який спричинює Dirofilaria repens, хоча можливі зараження за межами нашої країни й Dirofilaria immitis. Через загальносвітове потепління клімату є на сьогодні можливість того, що на півдні України комарі здатні відтворити у своєму організмі весь життєвий цикл Dirofilaria immitis, тому що це дозволяє зробити відповідна температура >27 °C, якщо вона протримається протягом двох тижнів. Безпосередньо від псових та котячих людина не заражається.
Звичайно, що головним чинником розвитку патогенетичних уражень є притаманна гельмінтозам механічна дія, алергійні зрушення. Через відносно швидку загибель личинок запальний процес в організмі людини припиняється, а маленькі вузли розсмоктуються, великі — кальцифікуються.
У МКХ-10 у підклас Філяріїдози (B74) включено Дирофіляріоз до групи «Інші філяріїдози» (B74.8).
Симптоми дирофіляріозу залежать від виду гельмінта і ділянки тіла, де відбулось зараження.
- При ураженні, яке спричинює Dirofilaria immitis, у більшості хворих захворювання перебігає безсимптомно. У клінічно явних випадках симптоми можуть включати в себе локальний біль у грудях, кашель, кровохаркання, задишку, субфебрильну гарячку, озноб, нездужання. Також можуть бути зрідка вузли під шкірою, вузлики під кон'юнктивою, і тоді це проявляється пересуванням вузлів, їхньою болючістю, болем в очах.
- При ураженні, яке спричинює Dirofilaria repens та інші дирофілярії, характерним проявом є підшкірний, нерідко мігруючий вузол, який часом є болючим. Найчастіше таке відбувається на відкритих ділянках шкіри — обличчя, повіках. Досить часто ураження трапляється у гіподермі ділянок грудної клітки, плеча, передпліччя, стегна, черевної стінки, зовнішніх статевих органів. Були описані випадки проникнення дирофіляріозних вузлів з гіподерми до черевної порожнини з появою перитоніту[6].
Хворі рідко звертають увагу або пам'ятають укуси комарів за декілька місяців до того, як з'являться симптоми. Тим не менш, епідеміологічні чинники, які вказують на відповідне місце проживання на території, де підтверджено циркуляцію гельмінтів, або на подорожі в такі місця, є поштовхом для проведення пошуку дірофіляріозу за наявності певних клінічних ознак. У клінічному аналізі крові у 20 % хворих відзначають збільшення кількості еозинофілів — еозинофілію. В разі легеневих уражень корисною в діагностиці є рентгенографія легень, яка показує наявність монетоподібних тіней. На сьогодні для діагностики дирофіляріозних вузлів в легенях, гіподермі також використовують КТ та МРТ. У країнах розвиненої медицини також розроблені для таких випадків ІФА та ПЛР. Подальша діагностика у більшості країн є суто морфологічною з дослідженням біопсійного або операційного матеріалу.
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря. |
Хірургічне з додаванням альбендазолу, івермектину[7].
Профілактика дирофіляріозу у людей насамперед передбачає попередження розвитку гельмінтів у свійських тварин — собак і котів. Це досягають за допомогою протигельмінтної хіміопрофілактики собак — застосуванні ветеринарних препаратів івермектина, мільбеміцина чи моксідектина 1 раз на 4 місяці в таблетках або 1 раз на рік при використанні ін'єкційних форм. У котів застосовують також мільбеміцин, а ще сіламектин (що додатково впливає на кліщів та бліх), комбінацію імідаклоприда та моксідектина. Вважають, що таким чином створюється захист до 99 % тварин.
Людям, які мандрують до місць, де поширена дирофілярна інвазія серед диких тварин, слід застосовувати активний захист від укусу комарів: закритий захисний одяг, використання антимоскітних сіток, репелентів тощо.
У собак дорослі особини Dirofilaria immitis мешкають у правому шлуночку і легеневій артерії. Рідко вони можуть ще потрапити у ліві відділи серця. Хвороба перебігає з ознаками застійної серцевої недостатності та відносно швидко закінчується смертю тварини. Самиці народжують тисячі мікрофілярій щодня, які потрапляють до комарів під час їхнього живлення. Личинки розвиваються в інвазійних личинок протягом наступних 10—16 днів, залежно від умов навколишнього середовища, перш ніж знову повернутися до собаки. Ці личинки мешкають і дозрівають в підшкірних тканинах та уздовж м'язів протягом наступних декількох місяців, перш ніж переходять до серця, де дозрівають у дорослого гельмінта протягом 6—7 місяців. Дорослі самиці завширшки 1—2 мм, завдовжки 25—30 см, тоді як самці значно коротші. Дорослі особини Dirofilaria repens, на відміну від Dirofilaria immitis, мешкають у підшкірних тканинах собак і котів, хоча життєвий цикл та імпульсація мікрофілярій у периферичну кров залишаються однаковими в обох цих гельмінтів.
Бактерія Wolbachia pipientis є ендосімбіонтом Dirofilaria immitis. Є припущення, що усі дорослі гельмінти інфіковані цією бактерією, і їх наявність частково зумовлює виникнення запалення у хазяїна гельмінта. Тому застосування доксицикліна для знищення бактерії вважають доцільним для лікування дирофіляріозу у тварин[8] тому на сьогодні пропонують у ветеринарії проводити лікування тварин доксицикліном разом з івермектином протягом декількох місяців при застосуванні або без застосування меласоміну[9].
- ↑ а б в https://emedicine.medscape.com/article/236698-overview#a1
- ↑ Nelli Ignatievna Tumolskaya1, Edoardo Pozio, Vera Mikhaylovna Rakova1, Valentina Georgievna Supriaga1, Vladimir Petrovich Sergiev, Evgeny Nikolaevich Morozov, Lola Farmonovna Morozova, Giovanni Rezza and Serguei Kirillovich Litvinov (2016). Dirofilaria immitis in a child from the Russian Federation. parasite-journal.org. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 24 лютого 2021.
- ↑ J Watson, W J Wetzel, J Burkhalter. Human disease caused by dog heartworm. pubmed.ncbi.nlm.nih.gov. Архів оригіналу за 13 лютого 2021. Процитовано 24 лютого 2021.
- ↑ Asa C. Chandler. The Helminths of Raccoons in East Texas. The Journal of Parasitology. Vol. 28, No. 4 (Aug., 1942), pp. 255—268. Published by: The American Society of Parasitologists
- ↑ Johnstone, Colin (1998). «Heartworm». Parasites and Parasitic Diseases of Domestic Animals. University of Pennsylvania. Archived from the original on 2000-12-06. Retrieved 2007-02-26.
- ↑ Revesz E, Markovics G, Darabos Z, Toth I, Fok E. [Dirofilaria in the abdominal cavity]. Magy Seb. Oct 2008;61(5):281-4.
- ↑ Цей препарат не внесено до Державного реєстру лікарських засобів України [1] [Архівовано 9 січня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Todd-Jenkins, Karen (October 2007). «The Role of Wolbachia in heartworm disease». Veterinary Forum (Veterinary Learning Systems) 24 (10): 28-30.
- ↑ McCall JW, Genchi C, Kramer LH, Guerrero J, Venco L. Heartworm disease in animals and humans. Adv Parasitol. 2008;66:193-285.
- Alena Klochko, Mark R Wallace Dirofilariasis. Updated: Oct 05, 2015 Medscape. Infectious Diseases Sections. Parasitic Infections / Chief Editor Pranatharthi Haran Chandraseka [2] [Архівовано 27 жовтня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
- * Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (4 видання, перероблене і доповнене). — 2022. — 464 С.; кольор. вид. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-909-8 / С. 120
