Квіткокол великий
| Квіткокол великий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Diglossa major Cabanis, 1849 | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Квіткокол великий[2] (Diglossa major) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae). Мешкає на Гвіанському нагір'ї[3].
Довжина птаха становить 16,5-17,3 см, вага 17,5-26 г. Хвіст відносно довгий. Верхня частина тіла темно-синювато-сіра, нижня частина тіла дещо світліша. На обличчі чорна "маска", голова, верхня частина спини і плечі поцятковані сріблясто-синіми смужками. Крила і хвіст чорнуваті з вузькими світлими краями, нижні покривні пера хвоста охристо-рудувато-коричневі. Очі карі або темно-червонувато-карі, лапи чорні, дзьоб блідий, синювато-сірий, товстий біля основи, на кінці гачкуватий. Виду не притаманний статевий диморфізм. Молоді птахи мають переважно темно-коричневе або сіро-коричневе забарвлення, верхня частина тіла у них поцяткована білуватими смужками.
_Diglossa_major.jpg)
Виділяють чотири підвиди:[4]
- D. m. gilliardi Chapman, 1939 — Ауянтепуй (південно-східна Венесуела);
- D. m. disjuncta Zimmer, JT & Phelps, 1944 — тепуї на заході Гран-Сабани;
- D. m. chimantae Phelps & Phelps Jr, 1947 — тепуй Хіманта[en] (південно-східна Венесуела);
- D. m. major Cabanis, 1849 — тепуї Рорайма, Уеї[en] і Кукенан[en].
Великі квіткоколи мешкають на південному сході Венесуели та в сусідніх районах північної Бразилії і західної Гаяни. Вони живуть у вологих гірських і хмарних тропічних лісах, у високогірних чагарникових заростях та на високогірних луках. Зустрічаються поодинці або парами, на висоті від 1300 до 2800 м над рівнем моря. Не приєднуються до змішаних зграй птахів. Живляться нектаром і комахами. Гніздо чашоподібне, робиться з трави і моху.
- ↑ BirdLife International (2016). Diglossa major: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 03 липня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Ridgely, Robert S.; Tudor, Guy (2009). Field Guide to the Songbirds of South America: The Passerines. University of Texas Press. с. 375. ISBN 978-0-292-71748-0.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 03 липня 2022.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
