Кочубей Семен Михайлович
Семе́н Михайлович Кочубе́й (1769 — 29 квітня (11 травня) 1838) — відомий малоросійський землевласник та благодійник з роду Кочубеїв. Дійсний статський радник, полтавський повітовий і губернський предводитель дворянства[1]. Виступив «хрещеним батьком» української літератури, надрукувавши своїм коштом перше авторське видання «Енеїди» І. Котляревського, яке йому ж було і присвячено[2].
Семен Михайлович народився в родині підполковника Михайла Семеновича Кочубея й Агафії Степанівни Лашкевич. Доводився онуком ніжинському полковнику Семену Кочубею. Успадкував від батьків і тестя 7000 душ чоловічої статі.
Служив в Кінної гвардії вахмістром (1798). У 1802–1805 рр. обирався полтавським повітовим, а в 1803–1805 рр. — губернським предводителем дворянства. До цього часу він одружився з багатою спадкоємицею — Парасковією Яківною Бакуринською (1784–1815), дочкою чернігівського губернатора Якова Леонтійовича (пом. 1801) від шлюбу з сестрою канцлера Безбородька[3]. Вона відкрила у себе в будинку в Полтаві школу, де займалася безплатним навчанням дітей бідних дворян, і це був перший в регіоні приватний пансіон[4].
У 1818–1819 роках був членом полтавської масонської ложі «Любов до істини» декабриста М. М. Новікова (1777–1822).
У 1818 р. підготував і направив на розгляд імператору проект «Правил для управління маєтком і селянами», в якому пропонував чітко прописати обов'язки кріпаків стосовно поміщиків з метою обмеження поміщицького свавілля[5]. Проте згодом охолов до реформаторської діяльності після того, як його малоросійські селяни відмовилися бути проданими «на вивіз» в Новоросію (в Херсонську губернію). Оскільки приводом для хвилювань послужила стаття про промову царя на сеймі у Варшаві про «дарування волі», і міністр освіти О. М. Голіцин заборонив журналам поміщати російською мовою будь-які статті про кріпосне право.
Притягувався у справі декабристів. Під час допитів М. І. Муравйов-Апостол показав, що Семен Михайлович був членом Малоросійського таємного товариства. Згідно з наказом про арешт від 18 січня 1826 року Кочубей був доставлений 8 лютого в Петербург в Головний штаб, але вже 21 лютого було звільнено з виправдувальним атестатом.
У Полтаві запам'ятався своєю доброчинністю. Відкритій в 1808 році гімназії він подарував свою мінералогічну колекцію[1], а також влаштував там пенсіон на 8 осіб; подарував місту сад і додав свої кошти для будівництва будинків для губернатора та віце-губернатора[6]. З власних статків пожертвував 18 тисяч на покупку будинку для приміщення бідних вихованців полтавського Приказ громадського піклування, а також подарував наказом свій цегельний завод. Імовірно саме його стараннями Іван Котляревський в 1810 р. був призначений наглядачем Полтавського дому виховання бідних дворян, та саме від нього він отримав фінансування для видання «Енеїди» за що у власному виданні Котляревського отримав присвяту у вигляді ініціалів:
|
«С. М. К…ю усерднейше посвящает сочинитель»[7] | 
|
Помер Семен Михайлович Кочубей 11 травня 1835 року, повністю розтративши свої статки[1]. Похований в селі Жуки[3].
Мав єдиного сина Миколу. Останній страждав психічними розладами, та проживав в селі Понурівка Стародубського повіту. З його смертю в 1870 році старша гілка Кочубеїв по чоловічій лінії обірвалася[1].
- ↑ а б в г Кочубеи // Большая российская энциклопедия / С.Л. Кравец. — М : Большая Российская энциклопедия, 2010. — Т. 15. — С. 533. — 60 000 прим. — ISBN 978-5-85270-346-0.
- ↑ Котляревский, Иван Петрович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
- ↑ а б Малоросійський родословник
- ↑ И. Ф. Павловский. Полтавцы : иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители : опыт краткого биографического словаря Полтавской губернии с половины XVIII в. / И. Ф. Павловский. — Полтава, 1914. — С. 195.
- ↑ А. Н. Долгих. Дворянские проекты решения крестьянского вопроса в России конца XVIII-первой четверти XIX века. ЛГПУ, 2003. С. 130—136.
- ↑ Семен Михайлович Кочубей
- ↑ Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 484 – 485.
- Кочубей Семен Михайлович [Архівовано 22 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
- Семен Михайлович Кочубей [Архівовано 21 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
