Майданська Софія Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Софія Василівна Майданська
Народилася7 вересня 1948(1948-09-07) (76 років)
м. Азанка Свердловської області
ГромадянствоСРСР СРСР, Україна Україна
Національністьукраїнка
Діяльністьпрозаїк, поет, драматург, есеїст
Сфера роботипроза[1], поезія[1], драма[1] і публіцистика[1]
Alma materЛьвівська національна музична академія імені Миколи Лисенка
ЗакладКНУКіМ
Мова творівукраїнська
Премії«Благовіст», імені Олеся Гончара Заслужений діяч мистецтв України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Майданська.

Софі́я Васи́лівна Майда́нська (нар. 7 вересня 1948, Азанка Свердловської області) — українська письменниця. Заслужений діяч мистецтв України (2004) [2].

Біографія

[ред. | ред. код]

Середню та спеціальну освіту здобула в Чернівцях. Закінчила 1973 року Львівську консерваторію. Викладала з 1973 року в Кам'янець-Подільському педагогічному інституті (скрипка), потім у Київському інституті культури.

Закінчила Вищі літературні курси в Москві.

Член Спілки письменників України з 1979 року.

Нагороди і звання

[ред. | ред. код]
  • Заслужений діяч мистецтв України (2004),
  • Орден княгині Ольги III ст. (22 січня 2019) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[3]

Творчість

[ред. | ред. код]
  • Збірки віршів:
    • «Мій добрий світ» (1977),
    • «Долоні континентів» (1979),
    • «Похвала землі» (1981),
    • «Терези» (1986),
    • «Повноліття надій» (1988),
    • «Освідчення» (1990),
    • «Ввійди і ти у цей собор» (вибране, 1993),
    • «Зійшло мені сонце печалі» (вибране, 2007).
  • Повісті:
    • «Про дівчинку, яка малювала на піску»,
    • «По той бік студеного плину»,
    • «Провідна неділя».
  • Романи:
    • «Землетрус»,
    • «Діти Ніоби»,
    • «In te speravi».
  • Книги для дітей:
    • «Їде мишка на машині» (1989),
    • «Ой радуйся, земле» (1990),
    • «Пригоди Галки Димарівни» (1991),
    • «Христос воскрес» (1993).
  • П'єси:
    • «Чарівна шабля»,
    • «Чалинка»,
    • «Кривавий скарб»,
    • «Зрада».
  • Сценарії, лібрето:
    • сценарій Першого фестивалю сучасної української пісні та популярної музики «Червона рута'89» (1989),
    • сценарії для власноруч створеного театру поезії та музики українського бароко «Вертоград» (1990—1992),
    • лібрето для ораторії «Святий Дніпро» (співавтор — композитор Валерій Кікта) до 40-річчя хору «Дніпро» в Едмонтоні (Канада) (1992),
    • сценарій першої «Маланки» (карнавального свята) в Києві (1993),
    • сценарій концертної програми до Дня Києва (1994),
    • лібрето монументального музично-сценічного дійства «Золотий камінь посіємо» з нагоди ювілею Ніни Матвієнко (палац «Україна» в Києві) (1998),
    • сценарій музично-сценічного дійства, присвяченого 1000-річчю української писемності (1999),
    • постановка вечора «Щастя, де ти живеш?» до 270-річчя з дня народження Григорія Сковороди (2002),
    • сценарій літературно-музичного вечора «Непереможна українська Брунгільда», присвяченого 130-річчю від дня народження Соломії Крушельницької (2003),
    • сценарій і режисура літературно-музичної драми (фільм-моновистава) «Твої очі, як те море: листки обпалені коханням», поставленої на основі листів Івана Франка до Ольги Рошкевич, фрагментів повісті «Сойчине крило» та поезій зі збірки «Зів'яле листя» (2006).
  • Есе «Шевченко і музика».

Окремим виданням вийшла книжка поезій в перекладі португальською мовою «RIO MONTES» (1998). Переклад здійснила Віра Вовк, українська письменниця в Бразилії.

Лауреат літературних премій «Благовіст» (1997) та імені Олеся Гончара (1998)[4], конкурсу Фонду імені Петра і Лесі Ковалевих.[5]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Вони примножують славу столиці // Хрещатик. — 2004. — 14 квітня. Архів оригіналу за 6 червня 2015. Процитовано 14 вересня 2008.
  3. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №14/2019. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 23 січня 2019.
  4. ↑ Біобібліографічний покажчик Олеся Гончара // «[[Українська літературна газета]]», № 10(94) 17.05.2013. Архів оригіналу за 04.11.2013. Процитовано 02.11.2013.
  5. ↑ Конкурс Фонду ім. Петра і Лесі Ковалевих. Архів оригіналу за 18 березня 2013. Процитовано 2 листопада 2013.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Письменники Радянської України : біобібліографічний довідник / авт.-упоряд.: В. К. Коваль, В. П. Павловська. — К. : Радянський письменник, 1981. — 327 с. — С. 163; портрет.
  • Письменники України : довідник / упоряд. Д. Г. Давидюк, Л. Г. Кореневич, В. П. Павловська. — Дніпропетровськ : ВПОП «Дніпро», 1996. — 397 с. — ISBN 5-7707-9062-8. — С. 177; портрет.
  • Гусар Ю. Рветься серце до Рогізни [про Софію Майданську]/Юхим Гусар //Буковинське віче.- 2015. — 27 черпня (№ 32). — С. 3, портрет.

Публікації

[ред. | ред. код]
  • «Розбите світло першої сльози…»; Похвала коноплям; «Важка, як сповідь, ця морська вода…»; Іван // Антологія української поезії. — Т. 6. — К., 1986. — С. 403—404; с. 402 — фото, біографічна довідка.
  • «Колись було весело нам…» // Оріон золотий: Любовна лірика українських радянських поетів. — К., 1986. — С. 353—354; с. 353 — біографічна довідка.
  • По той бік студеного плину: Оповідання // Березіль. — 1992. — № 3—4. — С. 26—47.
  • Город-легенда // Новый мир. — 1982. — № 12. — С. 249—251.
  • Долоні континентів: Поезії. — К.: Молодь, 1979. — 94 с.; портрет — с. 2, про автора — с. 92.
  • Похвала землі: Поезії / Рецензент Н. О. Кащук. — К.: Радянський письменник, 1981. — 62 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Майданська_Софія_Василівна&oldid=42203856