Морський леопард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Морський леопард
Період існування: 5–0 млн р. т.
ранній пліоценнаш час
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Клада: Pinnipediformes
Клада: Ластоногі (Pinnipedia)
Родина: Тюленеві (Phocidae)
Підродина: Monachinae
Триба: Lobodontini
Рід: Hydrurga
Gistel, 1848
Вид:
Морський леопард (H. leptonyx)
Біноміальна назва
Hydrurga leptonyx

Морськи́й леопа́рд[1], леопардовий тюлень (Hydrurga leptonyx) — вид тварин родини Тюленевих (Phocidae). Єдиний представник роду Hydrurga. Широко поширені в антарктичних і субантарктичних водах.

Забарвлення від темно-сірого до майже чорного на спині, боки світліші, низ сріблястий. Є сірі плями на горлі, плечах і боках. Голова здається непропорційно великою, передні ласти відносно довгі.

Дорослі самці від 2,8 до 3,3 м в довжину і важать до 300 кг. Дорослі самиці від 2,9 до 3,6 м, дуже великі тварини можуть досягти 3,8 м і вагою від 260 до понад 500 кг. Цуценята: від 1 до 1,6 м в довжину і важать від 30 до 35 кг при народженні.

Біологія

[ред. | ред. код]

Вік статевої зрілості, ймовірно, 4 роки для самиць і 4,5 року для самців. Довголіття, за оцінками, понад 26 років. Цуценята народжуються на льоду від початку листопада до кінця грудня. Спарювання, як вважають, відбувається у воді. У морі, як і на льоду, морські леопарди здебільшого поодинокі. Вони добре відомі своїми звичками полювати на пінгвінів. Втім, раціон тварин насправді досить різноманітний і включає криль, рибу, кальмари, різні види птахів.

Чисельність

[ред. | ред. код]

Після тюленя-крабоїда і тюленя Уеддела, морський леопард є одним з найпоширеніших тюленів Антарктики. За оцінками учених, його популяція в південних морях налічує близько 400 тисяч особин. На сьогодні цей вид не перебуває під загрозою зникнення.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Решетило, О. Зоогеографія : навч. посіб. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. — С. 159.

Джерела

[ред. | ред. код]