Очікує на перевірку

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права

     Держави-учасниці     Підписано, але не ратифіковано     Намір вийти з угоди     Не підписанти
АбревіатураICCPR
ТипБагатостороння угода[en]
Підготовлено16 грудня 1966
Підписано16 грудня 1966
МісцеНью-Йорк, США
Чинність23 березня 1976 (крім статті 41)
28 березня 1979 (загалом)
Підписанти74 держави
Сторони174 держави
ЗберігаєтьсяСекретаріат ООН (секція договорів)[1]
Статусчинний
Моваанглійська, іспанська, китайська, російська, французька
СайтКомітет з прав людини[2]
Дата16 грудня 1966
Засідання21-ша сесія[3]
КодA/RES/2200(XXI) (Документ)
ПредметМіжнародний пакт про громадянські та політичні права
Результат голосування
  • 104 [A], 102 [B], 76 [C] за
  • 0 [A], 0 [B], 18 [C] проти
  • 0 [A], 3 [B], 13 [C] утрималися
  • 18 [A], 17 [B], 15 [C] не голосували
РезультатУхвалена[4]

Міжнаро́дний пакт про громадя́нські та політи́чні права́ — пакт Організації Об'єднаних Націй, в основу якого покладено Загальну декларацію прав людини. Прийнято 16 грудня 1966 року, набув чинності 23 березня 1976 року. Пакт є міжнародним договором і має обов'язкову силу для 167 держав-учасників, станом на квітень 2010 року. Крім держав-учасників, пакт підписаний ще 7 країнами[5].

Пакт ратифіковано Указом Президії ВР СРСР 18 вересня 1973 року[6].

Нагляд за виконанням пакту здійснює Комітет з прав людини ООН, розглядаючи доповіді країн-учасниць, публікуючи коментарі («зауваження загального порядку») до пакту та розглядаючи скарги на порушення пакту країнами-учасницями першого факультативного протоколу.

Історія

[ред. | ред. код]

Загальна декларація прав людини вперше закріпила перелік політичних, соціально-економічних та культурних прав людини. Оскільки цей документ мав форму резолюції Генеральної Асамблеї ООН, він мав рекомендаційний характер і не міг визнаватися як юридично обов'язковий. Саме тому Генеральна Асамблея доручила одночасно Комісії з прав людини через Економічну та Соціальну Раду розробити єдиний пакт про права людини, що охоплював би широкий перелік основних прав і свобод.

На основі Загальної декларації прав людини Комісія ООН з прав людини розробила запропоновані в 1966 р. для прийняття юридично обов'язкові документи — Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які найповніше визначили перелік та зміст основних прав людини. Обидва документи набрали чинності в 1976 р. після ратифікації їх, як було обумовлено, 35 країнами. Зміст пактів закріпив різний рівень обов'язковості їх положень для держав-учасниць

Структура пакту

[ред. | ред. код]

Складається з преамбули, 53 статей, дві третини яких присвячені безпосередньо правам людини і 2 Факультативних протоколів. Осн. частина істотних положень документа присвячена захисту традиційних громадян, (особистих) і політ, прав, які викладені у Загальній декларації прав людини 1948 і закріплені у Пакті.

  • Преамбула
  • Частина I (ст. 1) — право народів на самовизначення;
  • Частина II (ст. 2 — 5) — порядок виконання передбачених пактом зобов'язань;
  • Частина III (ст. 6 — 27) — каталог прав;
  • Частина IV (ст. 28 — 45) — правила діяльності комітету з прав людини;
  • Частина V (ст. 46 — 47) — правила тлумачення пакту;
  • Частина VI (ст. 48 — 53) — порядок підписання та набрання чинності пакту.

Каталог прав

[ред. | ред. код]

Факультативні протоколи

[ред. | ред. код]

Факультативний протокол до Пакту про громадянські і політичні права, що передбачає процедуру розгляду повідомлень про порушення державами-учасниками пакту, прийнятий та відкритий для підписання 16 грудня 1966 року, набув чинності 23 березня 1976 року. Ратифікований ВР СРСР 5 липня 1991 р.[7]

Другий факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, спрямований на скасування смертної кари, прийнятий 15 грудня 1989 року резолюцією 44/128 Генеральної Асамблеї на її 82-му пленарному засіданні, набув чинності 1991 року.

Держави-учасниці виділені темно-зеленим

Нагляд за дотриманням Пакту

[ред. | ред. код]

Контроль за дотриманням норм Пакту, включаючи розгляд індивідуальних скарг, здійснює міжнародний орган — Комітет із прав людини. Перший факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, підписаний у 1966 р., надав Комітету із прав людини компетенцію приймати та розглядати повідомлення (скарги) від осіб про те, що вони є жертвами порушень державою-учасницею Пакту та цього протоколу якогось із прав, викладених у Пакті. Україна ратифікувала Протокол і визнає юрисдикцію Комітету.

Протокол передбачає такі умови звернення до Комітету:

  • звертатися до Комітету можуть лише особи, що перебувають під юрисдикцією держав, які ратифікували Пакт про громадянські та політичні права 1966 р. та І Факультативний протокол до нього;
  • порушення має стосуватися громадянських та політичних прав людини, передбачених цим Пактом;
  • звернення може бути прийняте Комітетом до розгляду лише за умови, якщо було вичерпано усі національні засоби захисту порушеного права;
  • звернення не може бути прийнятим до розгляду, якщо воно подане анонімно або є проявом зловживання правом на звернення.

За результатами розгляду звернення Комітет приймає резолюції, які підлягають обов'язковому виконанню відповідною державою у 6-місячний строк.

Комітет з прав людини згідно з Пактом про громадянські і політичні права 1966 р. наділений загальною компетенцією у сфері захисту прав людини, а згідно з І Факультативним протоколом до Пакту 1966 р. — петиційною компетенцією. Таким чином, у відносинах з державами, які приєдналися і до Пакту, і до І Факультативного протоколу, Комітет має загальну і петиційну компетенцію, а у відносинах з державами, які приєдналися лише до Пакту — загальну компетенцію.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. International Covenant on Civil and Political Rights (англ.). Збірник договорів ООН. Процитовано 22 серпня 2024.
  2. The Core International Human Rights Instruments and their monitoring bodies (англ.). ООН. Процитовано 22 серпня 2024.
  3. Resolutions adopted by the General Assembly at its 21st session (англ.). Бібліотека імені Дага Гаммаршельда. Процитовано 22 серпня 2024.
  4. International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights, International Covenant on Civil and Political Rights and Optional Protocol to the International Covenant on Civil and Political Rights : resolution / adopted by the General Assembly (англ.). Цифрова бібліотека ООН. Процитовано 22 серпня 2024.
  5. Сведения о подписании и вступлении в силу Пакта [Архівовано 1 вересня 2010 у Wayback Machine.](англ.)
  6. Международный пакт от 12.16.1966 р. «О гражданских и политических правах» — КонсультантПлюс. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 серпня 2013.
  7. s:Постановление о присоединении СССР к Факультативному протоколу к Международному пакту о гражданских и политических правах

Література

[ред. | ред. код]
  • О. Задорожній. Факультативний протокол // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • Д. В. Скринька. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Nowak M. Commentary on the U.N. Covenant on Civil and Political Rights. Kehl: N.P.Engel Verlag, 2005. 2nd revised edition 1278 p. ISBN 3-88357-134-2
  • Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М. В. Буроменського — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 336 с.
  • Ю. І. Нипорко Права человека: Сб. междунар. договоров. Н.-Й.. 1989.
  • Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Definition of key terms used in the UN Treaty Collection (англ.). Збірник договорів ООН. Процитовано 2024-06-31.