Наїзд (звичай)

У «Пані Тадеуші» Адама Міцкевича звичай наїзду було увічнено

Наїзд (пол. zajazd) — спосіб виконання вироку в литовському і речипосполитському праві. Внаслідок слабкості виконавчої влади Речі Посполитої став фактично дійсним способом реалізації своїх прав шляхтою. Наїзд став четвертим кроком виконання вироків стосовно спірної нерухомості шляхетським загалом. Наїзд полягав у силовій ліквідації злісного боржника посполитим рушенням повіту на заклик старости.

З другої половини XVII століття розпочалося самовільне вчинення наїздів (без участі старости), як спосіб здійснення вироків в цілях самопомочі. Інколи наїзди не мали нічого спільного з правом, відтак їх можна класифікувати як форму насилля.

На українських зе­млях

На українських зе­млях у скла­ді Вели­ко­го кня­зівства Лито­вського та Речі Посполи­тої на­їзд як по­за­право­вий за­сіб розв'язання економічних су­пе­ре­чок шляхти ви­ник че­рез не­ефективність право­вої й судової си­стеми та слаб­кість центральної влади й на­був ма­со­во­го ха­ракте­ру. У право­вих нормах Ста­ту­тів Вели­ко­го кня­зівства Лито­вського «на­їзд» клас­ифі­ку­єть­ся як на­пад кінно­го за­го­ну, а «на­ход» — пі­шо­го заго­ну.

Для розгля­ду кримі­наль­них справ, у тому числі на­їздів, бу­ло ство­ре­но замко­вий суд (1566 — гродсь­кий суд). Відпо­відно до ха­ракте­ру за­по­дія­ної шкоди під час на­їзду в зако­но­давстві бу­ли пе­редба­чені різні ви­ди по­ка­рання: стра­та, компо­зи­ція (ви­плата по­терпіло­му грошо­вої компенса­ції), штраф. На­їзд ві­дрізнявся від розбою, за який по­ка­ранням бу­ла ли­ше стра­та. Однак на прак­ти­ці судове рі­шення ви­ко­ну­ва­ли­ся ду­же рідко. У джере­лах не за­фіксо­ва­но жодно­го ви­падку по­ка­рання знат­но­го чи впли­во­во­го в певно­му ре­гіоні шляхти­ча. Напа­даю­чі й по­терпі­лі ча­сто розв'язу­ва­ли конфлікт по­за­судовим шля­хом укла­дання по­лю­бовної згоди.

Нерідко наїзд мав ха­рактер симво­лічної де­монстра­ції конфлікту, спря­мо­ва­но­го на розрядку со­ціальної на­пруги всере­ди­ні шля­хетсь­кої корпо­ра­ції. Вод­но­час наїзд су­пе­ре­чив та­ким ка­те­го­ріям шля­хетсь­кої си­стеми цінно­стей, як братерство, лю­бов до Вітчизни, ле­га­лізм по­ве­дінки в по­літичному житті, іде­ал згоди та вшану­вання тради­ції.

Джерела та література

• А. В. Бла­ну­ца. Наїзд // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 162. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Старченко Наталія. Наїзди та грабежі в шляхетському соціумі Волині (1566 р. — початок ХVII ст.) // Україна в Центрально-Східній Європі. - 2013. - 12. - C. 242-269. (link)
• Старченко Наталія. Старченко Н. Культура ворожості шляхти Волині (на прикладі убивств та їх сприйняття в кінці ХVI - на початку XVII ст.) // Повсякдення ранньомодерної України : Історичні студії в 2-х томах / Відп. ред. В.Горобець. - К. : Ін-т історії України НАН України, 2013. - Т. 2 : Світ речей і повсякденних уявлень. - С. 124-178. (link)
• Соціополітичний простір ранньомодерної України: Історичні нариси. — К.: Інститут історії України НАН України, 2018. — 622 с. (особливо див. стор. 196, прим. 135)

Посилання

• Андрій Блануца. Традиції наїзду // Український тиждень