Поліська низовина

Поліська низовина
Країни	Україна  Білорусь

Полі́ська низовина́ — низовина на півдні Білорусі та півночі України. Обмежена на півночі горбистими рівнинами центральної частини Білорусі, на півдні Придніпровською та Волинською височинами, на заході Прибузькою рівниною, на сході — Придніпровською низовиною.

Площа близько 270 тисяч км². Переважні висоти 150—200 м, максимальна — 316 м (у межах Словечансько-Овруцького кряжу). Поверхня низовини має загальний похил до річок Прип'яті та Дніпра. Рельєф переважно рівнинний і слабохвилястий, виділяються окремі денудіровані моренні пасма і височини дніпровського віку (Словечансько-Овруцький кряж, Білокоровицький кряж, Озерянський кряж). Характерні поліські дюни. Вододіл річок плоский, заболочений. Ліси займають близько 33 % території, в окремих районах до 60 %. У найхолодніших частинах низовини з майже плоским рельєфом розміщуються Прип'ятські болота (найбільші масиви Піддубичі, Великий Ліс, Вигонощанське болото, Гричин, Загальський масив). Частина боліт меліорована.

У Білорусі низовина простягається з заходу на схід уздовж річки Прип'ять більш ніж на 500 км, з півночі на південь — на 200 км; переважають абсолютні висоти 130—150 м над рівнем моря.

На території низовини в межах Білорусі виділяється Білоруське Полісся, в Україні — Волинське, Рівненське, Житомирське, Київське Полісся (у деяких джерелах до Поліської низовини відносять також північну частину Лівобережжя України в межах Чернігівської та Сумської областей). Частинами Поліської низовини є також Турійська рівнина, Клесівська рівнина, Костопільська рівнина, Словечансько-Овруцький кряж.

Природоохоронні території: Поліський природний заповідник, Шацький національний природний парк, національний парк «Прип'ятський», ландшафтний заказник «Середня Прип'ять», Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник; є також чимало заказників та пам'яток природи.

Поліська низовина
Прип'ять біля Чорнобиля	Пісочне озеро	Річка Уборть

Див. також

• Геологія України
• Фізико-географічне районування України

Джерела

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
• Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.
• Туристская энциклопедия Беларуси. Мінськ. «Білоруська Енциклопедія», 2007.

Література

• Бондарчук В. Г. Геоморфологія УРСР. — Х. : Радянська школа, 1949. — 246 с.
• Дмітрієв М. І. Геоморфологія УСРР. — Х. : Радянська школа, 1936.
• Заставний Ф. Д. Географія України. У 2-х кн / Ред. M. П. Парцей. — Л. : Світ, 1994. — 472 с. — ISBN 5-7773-0043-8.
• Стецюк В. В. Екологічна геоморфологія України: навчальний посібник. — К. : Видавничий дім «Слово», 2010. — 367 с.
• Рельєф України. Навчальний посібник / Ред. Стецюк В. В. — К. : Видавничий дім «Слово», 2010. — 688 с.
• Цись П. М. Геоморфологія УРСР. — Л., 1962.

• (рос.) Шнюков Е. Ф., Чекунов А. В., Вилов О. и др. Природа Украинской ССР. Геология и полезные ископаемые. — К. : Наукова думка, 1986. — 184 с.
• (рос.) Маринич А. М., Пащенко В. М., Шищенко П. Г. Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-географическое районирование. — К. : Наукова думка, 1985. — 224 с.
• (рос.) Геоморфология Украинской ССР / Под общ. ред. И. М. Рослого. — К. : Вища школа, 1990. — 287 с.

Посилання

• Орографічна карта України. [Архівовано 31 липня 2021 у Wayback Machine.]