Рохлін Лев Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рохлін Лев Якович
Народився6 червня 1947(1947-06-06)
Аральськ, Кизилординська область, Казахська РСР, СРСР
Помер3 липня 1998(1998-07-03) (51 рік)
Klokovod, Pervomayskoyed, Троїцький адміністративний округ, Москва, Росія
ПохованняТроєкуровське кладовище
Країна Росія
 СРСР
Національністьєвреї
Діяльністьполітик, військовослужбовець, депутат Державної Думи РФ, офіцер
Галузьвійськова служба[1] і політика[1]
Alma materВійськова академія імені М. В. Фрунзе, Ташкентська Вища Військова Командирська школаd і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Знання мовросійська[1]
УчасникВійна в Афганістані 1979—1989, Карабаський конфлікт, Перша чеченська війна і Битва за Грозний (1994—1995)
ЧленствоДержавна дума Федеральних зборів РФ II скликанняd
Посададепутат Державної Думи РФ[d]
Військове званнягенерал-лейтенант
ПартіяКПРС і Movement in Support of the Armyd
Нагороди
орден Червоного Прапора орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III ступеня ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За відзнаку у військовій службі» Медаль «За відзнаку у військовій службі» I ступеня медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР» медаль «За бездоганну службу» ІI ступеня медаль «За бездоганну службу» III ступеня Орден Червоного Прапора (Афганістан) Нагрудний знак «Воїну-інтернаціоналісту» Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу»

Лев Якович Рохлін (6 червня 1947, Аральськ, Кизилординська область, Казахська РСР, CCCP — 3 липня 1998, с. Клоково, Наро-Фоминський район, Московська область, Росія) — радянський і російський військовий і політичний діяч, депутат Державної Думи РФ 2-го скликання, голова комітету Державної Думи РФ з оборони (1996—1998), генерал-лейтенант, засновник руху на підтримку армії. Активний учасник змови військових проти Президента РФ Бориса Єльцина.[2]

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився молодшим з трьох дітей у родині учасника німецько-радянської війни, політичного засланця Якова Львовича Рохліна[3][4]. У 1948 році, через 8 місяців після народження сина, Яків Львович був заарештований та, ймовірно, помер у ГУТазі[5]. Мати, Ксенія Іванівна Гончарова, одна виховувала трьох дітей.

Лев після закінчення 11 класів школи № 14 імені Н. К. Крупської міста Аральська, в тому ж році, вступив до Ташкентського вищого загальновійськового командного училища. У 1970 році закінчив Ташкентське вище загальновійськове командне училище, як і всі наступні навчальні заклади, з відзнакою. Потім служив в Групі радянських військ у Німеччині місто Вурцен, 242-й гв. мсп 20-ї гв. мсд. Вступив в Військову академію ім. М. В. Фрунзе, після її закінчення служив в Заполяр'ї, а також в Ленінградському, Туркестанському, Закавказькому військових округах, де був заступником командира корпусу (31 АК, ГрССР, Кутаїсі)[6].

На радянсько-афганській війні

[ред. | ред. код]

У 1982—1984 роках проходив службу в Республіці Афганістан, спочатку на посаді командира 860-го окремого мотострілецького полку, що дислокувався у Файзабаді провінції Бадахшан[7]. У червні 1983 року Рохлін був знятий з посади за невдалу, на думку командування, військову операцію, й призначений заступником командира 191-го окремого механізованого полку у місті Газні[8]. Менш ніж через рік був відновлений на посаді. Був двічі поранений. останній раз — у жовтні 1984 року. По завершенні Ургунської операції[9] вертоліт з Рохліним було збито й підполковник отримав численні поранення й перелом хребта[10], після чого був евакуйований до Ташкенту.

Міжвоєнний час

[ред. | ред. код]

Після Афганістану, в лютому 1985 року Рохліна призначено заступником командира 58-ї мотострілецької дивізії у Кизил-Арватові у Туркестанському ВО. За його ініціативи та активної участі проходить модернізація навчального центру дивізії в Кизинжиці.[10]

У липні 1986 року Рохліну присвоєно звання полковника.

У зв'язку з хворобою сина, Рохлін переїхав до Грузії і в березні 1987 року призначений командиром 152-ї мотострілецької дивізії кадру в Кутаїсі.[11]

Крім військової служби, Рохлін на новому місці займався облаштуванням спортивно-оздоровчого табору для допризовної молоді.[12]

З січня по квітень 1990 командував 75-ю мотострілецькою дивізією, що 4 січня 1990 року передана з Закавказького військового округу Міністерства оборони СРСР до складу Закавказького прикордонного округу прикордонних військ КДБ СРСР (75-та мсд з 04.01.1990. до 23.09.1991 р., перебувала в підпорядкуванні Головного управління прикордонних військ КДБ СРСР).[13] Активні дії з бойової підготовки особового складу дивізії запобігли захопленню озброєння і військової техніки місцевими мешканцями, що тоді відбувалося на решті території Азербайджанської РСР. Крім того, дивізія під командуванням Рохліна змогла припинити регулярний незаконний перетин кордону з боку Ірану. Це призвело до офіційних протестів іранської сторони.[14]

У лютому 1990 року отримав звання генерал-майора. З 1991 командував 171-им гвардійським окружним навчальним центром (кол. 100-та гв. умсд) у місті Тбілісі. Командуючи навчальним центром, Рохлін зіткнувся з бойовиками воєнізованої грузинської організації Мхедріоні. Особовий склад піддавався нападам з боку бойовиків у столиці Грузії.[15] У відповідь Рохлін здійснив без втрат розгром головної бази організації у «Комсомольському містечку» на околиці Тбілісі, що був колишньою базою відпочинку ВЛКСМ.[16]

З відзнакою закінчив Військову академію Генерального штабу у 1993 році. З червня 1993 року був командувачем Волгоградського 8-го гвардійського армійського корпусу й начальником Волгоградського гарнізону.[17]

На російсько-чеченській війні

[ред. | ред. код]

З 1 грудня 1994 року по лютий 1995 року очолював 8-й гвардійський армійський корпус у Чечні.

Корпус під командуванням генерал-лейтенанта Рохліна прибув з Волгограда під Кізляр. Далі, зробивши обманний маневр, корпус поїхав у Толстой-Юрт через дагестанські степи поза поселення Олександро-Невське, Солнєчне, Тереклі-Мектеб, Кумлі. Це убезпечило колону корпусу від нападу чеченського війська, що завдавали ударів по інших частинах та з'єднаннях російських військ, що висунулися в Чечню[18].

З прибуттям до Чечні у станицю Червлена, артилерія корпусу своїм ударом врятувала 81-й оперативний полк особливого призначення Внутрішніх військ МВС (в/ч 3709), коли на нього напала чеченська армія[19]. Далі рохлінци зайняли рубіж по Терському хребту недалеко від Грозного. 15 січня 1995 року частини корпусу зосередилися у 1,5 км на схід від Толстой-Юрт[20].

Під його керівництвом здійснювалось взяття ряду районів Грозного, у тому числі президентського палацу. 17 січня 1995 року для контактів з чеченськими польовими командирами з метою припинення вогню військовим командуванням були призначені генерали Лев Рохлін й Іван Бабічев.

Пізніше Рохлін відмовився від присвоєння Героя Росії (за успішне взяття Грозного з мінімальними втратами), заявивши: «У громадянській війні полководці не можуть здобути славу. Війна в Чечні — не слава Росії, а її біда»[21].

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

3 вересня 1995 року в II з'їзді партії «Наш дім - Росія» (НДР) він посів 3-тє місце в партійному списку. У грудні 1995 роки Лев Рохлін був обраний депутатом Державної думи РФ 2-го скликання за федеральним списком виборчого руху «Наш дім — Росія». У січні 1996 року Лев Рохлін вступив в члени фракції «Наш дім — Росія». Був обраний головою комітету Державної Думи з оборони.

9 вересня 1997 року вийшов з руху «Наш дім — Росія».

Після цього, у вересні 1997 року, генерал створив власний політичний рух: «Рух в підтримку армії, оборонної промисловості та військової науки» (ДПА). До оргкомітету руху увійшли колишній міністр оборони Ігор Родіонов, колишній командувач ПДВ Владислав Ачалов, екс-глава КДБ Володимир Крючков.

20 травня 1998 був відсторонений від посади голови Комітету з оборони.

Вважається одним з найбільш активних опозиційних лідерів 1997—1998 років. У журналі «Русский репортер» стверджувалося, з посиланням на товаришів по службі і друзів Рохліна, що генерал готував змову з метою повалення президента Російської Федерації Бориса Єльцина і встановлення військової диктатури[22][23].

Помічник керівника Комітету з безпеки Державної думи В. Ілюхін описав сценарій запланованого відсторонення Єльцина і його оточення від влади: проводиться масовий мітинг, учасники вимагають відставки вкрай непопулярних президента і уряду. Оскільки Єльцин мав твердий намір не йти у відставку і був здатний на порушення Конституції і застосування сили — при виникненні загрози для мітингувальників в Москву планувалося ввести війська для їх захисту. Незважаючи на «чистку» армії і завдяки непопулярній політиці Єльцина, Рохлін знайшов багато співчуваючих командирів, що обіцяли підтримку. Єльцин і його оточення змогли підняти проти себе не тільки збіднілих росіян — навіть олігарх Гусинський пропонував Рохліну профінансувати замах на Єльцина, але Рохлін відмовився[24]. За даними Олексанра Лебедя[25], він все одно користувався грошами АТ групи «Мост» для зустрічей з представниками громадськості та, ймовірно, для польотів регіонами. Вбивство Рохліна порушило ці плани, але спроба імпічменту була проведена, і це могло вплинути на рішення Єльцина піти у відставку пізніше.

За розповідями близьких був активним учасником спроби військового перевороту проти президента РФ Б. Єльцина.[2][26][27][28]

Вбивство

[ред. | ред. код]

В ніч з 2 на 3 липня 1998 року знайдений вбитим на власній дачі в сельщі Клоково Наро-Фомінського району Московської області. За офіційною версією, у сплячого Рохліна стріляла його дружина, Тамара Рохліна, причиною була названа родинна сварка. Похований 7 липня 1998 року на Троєкуровському кладовищі.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки (в тому числі за участь в афганській війні), орденом «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня, медалями: за бездоганну службу та ювілейними, а також афганськими нагородами: орденом Червоного Прапора і медаллю «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу».

Як один з керівників штурму Грозного в 1994 році, за інформацією деяких засобів масової інформації, був в січні 1995 року представлений, але відмовився від вищого звання Героя Російської Федерації, заявивши, що не має морального права отримувати цю нагороду за бойові дії на території своєї країни[29].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

6 червня 2001 року на його могилі було встановлено надгробний пам'ятник[30][31].

У селі Вілга Прионезького району Карелії є вулиця Льва Рохліна[32], на будинку № 1 якої, що належав Льву Рохліну, встановлено пам'ятну дошку.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б «Мы должны были арестовать президента». Архів оригіналу за 29 січня 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  3. ↑ Марк Штейнберг «Лев Рохлин» [Архівовано 10 грудня 2010 у Wayback Machine.]: Яков Львович Рохлин, выпускник Киевского университета, лингвист, арестован в 1933 году, после трёх лет ИТЛ — в ссылке в Аральске, где работал учителем. С 1942 года — на фронте, в 1943 году попал в плен. После освобождения был до 1946 года интернирован в проверочно-фильтрационном лагере. После возвращения в Казахстан работал в рыбачьей артели, в 1948 году арестован повторно.
  4. ↑ В. Шницер «Судьба солдата». Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 4 лютого 2020.
  5. ↑ Об отце генерала Рохлина. Архів оригіналу за 10 грудня 2010. Процитовано 4 лютого 2020.
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 4 лютого 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. ↑ Антипов, 1998, с. 41.
  8. ↑ Антипов, 1998, с. 55.
  9. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 6 січня 2020. Процитовано 4 лютого 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ а б Антипов, 1998, с. 68.
  11. ↑ Антипов, 1998, с. 71.
  12. ↑ Антипов, 1998, с. 73.
  13. ↑ Антипов, 1998, с. 76.
  14. ↑ Антипов, 1998, с. 78.
  15. ↑ Антипов, 1998, с. 82.
  16. ↑ Антипов, 1998, с. 84.
  17. ↑ Антипов, 1998, с. 86.
  18. ↑ Антипов, 1998, с. 96—98.
  19. ↑ Антипов, 1998, с. 100.
  20. ↑ Антипов, 1998, с. 102.
  21. ↑ Александр Волков. {{{Заголовок}}}. — М. : Алгоритм, 2012. — С. 57. — 2000 прим. — ISBN 978-5-4438-0083-7.
  22. ↑ Андрей Веселов. «Мы должны были арестовать президента» [Архівовано 25 вересня 2018 у Wayback Machine.].[недоступне посилання] Русский репортёр. 19 июля 2011, № 28 (206).
  23. ↑ Сергей Чугунов. Как военные готовили переворот в России [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.]
  24. ↑ Александр А. Волков. Друг Илюхину, враг режиму // {{{Заголовок}}}. — Москва : Алгоритм, 2012. — С. 117—141. — 4000 прим. — ISBN 978-5-4438-0001-1.
  25. ↑ Лебедь А. И. {{{Заголовок}}}. — Москва : Фонд развития отечественной культуры, 2000. — 304 с. — 1000 прим. — ISBN 5-93302-003-6.
  26. ↑ Как военные готовили переворот в России. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  27. ↑ «Мой отец готовил военный переворот». Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  28. ↑ Готовил ли Лев Рохлин военный переворот? 9 вопросов о политической биографии и гибели генерала. Архів оригіналу за 8 жовтня 2018. Процитовано 8 жовтня 2018.
  29. ↑ Чем награждает Россия//Коммерсантъ Власть, № 10 (463) от 19.03.2002
  30. ↑ Ъ-Новости — Откроется памятник Рохлину. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  31. ↑ Новости NEWSru.com :: В Москве на Троекуровском кладбище состоится открытие памятника Льву Рохлину. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  32. ↑ Список улиц Вилги[недоступне посилання з Ноябрь 2018]

Література

[ред. | ред. код]
  • Виниченко
  • Андрей Владимирович Антипов. Лев Рохлин: Жизнь и смерть генерала. — М.: Эксмо, 1998. — 400 с. — 10 000 экз. — ISBN 5-04-001676-X.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рохлін_Лев_Якович&oldid=43530209