Очікує на перевірку

Спис Лонгина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Спис Лонгина
Зображення
Власник Лонгин (центуріон)
Персонаж твору John 19d
CMNS: Спис Лонгина у Вікісховищі
«Розп’яття», Нижньорейнський майстер, XV ст.

Спис Лонги́на (Спис Долі, Спис Христа) — один з Інструментів Страстей Господніх, спис, який римський воїн Лонгин встромив поміж ребра Ісуса Христа, розп'ятого на Хресті. Як і всі знаряддя Страстей, спис уважають однією з найбільших реліквій християнства.

Артефакти, що претендують називатися «Списом Лонгина»

[ред. | ред. код]

У різних церквах світу зберігають кілька реліквій, які вважають списом Лонгіна, або його фрагментом. З метою встановлення віку, найбільш відповідного євангельським часам, вчені проводять експертизи.

Ватиканський спис

[ред. | ред. код]
Священний спис (Спис Лонгина). Зберігається у Віденській скарбниці (Wiener Schatzkammer)

Зберігається в Соборі святого Петра в Римі. Він ототожнюється зі списом, що зберігався в Константинополі, а попервах в Єрусалимі, принаймні із VI сторіччя.

Перша згадка про спис трапляються в Антонія з П'яченци (570)[1], який, здійснивши паломництво до Єрусалима, написав, що в храмі Святого Сіону він бачив «… терновий вінець, яким був увінчаний наш Господь, і спис, яким він був заколеним».

У 614 році Єрусалим захопили іранці, до них же потрапили і всі Страсні реліквії. Згідно з Великодньою хронікою[1] наконечник списа був відламаний, і того ж 614 року опинився в Константинополі, де відтоді зберігався спочатку в Софіївському соборі, а пізніше в церкві Фароської Богоматері разом з рештою святинь християнства. Утім, за іншими повідомленнями, спис і далі залишався в Єрусалимі на галереях храму Гробу Господнього. Єпископ Аркульф, який побував на Святій землі близько 670 р., говорив: «… спис вправлений у дерев'яний хрест у портику базиліки Костянтина; древко цього списа розколоте на дві частини …»[2], це підтверджував і візантійський паломник першої половини IX ст. Єпіфаній. «А між темницею і розп'яттям розташовані двері святого Костянтина … Тут же лежать Спис, і Губка, і Тростина …».[3] Після IX ст. відомостей про перебування списа в Єрусалимі в джерелах немає.

У Константинополі він залишався до 1492 році, коли був подарований султаном папі Інокентію VIII, відвезений до Рима і поміщений у соборі святого Петра.

Віденський спис

[ред. | ред. код]
Докладніше: Віденський спис

Віденський спис веде свою історію із часів Оттона I (912973 рр.). Його характеризують вкраплення металу, який уважають цвяхом з розп'яття. Спис разом з рештою атрибутів імператорської влади з кінця XVIII століття зберігають у палаті скарбів Віденського палацу. 1938 року, після анексії Австрії, обербургомістр Лібель переніс з Віденського палацу атрибути імператорської влади, які він виставляв упродовж року в Церкві св. Катаріни. Обставини перевезення атрибутів імператорської влади з Відня до Нюрнберга та їх повернення Австрії генералом Джорджем Паттоном, обросли численними легендами. Завдяки цьому, спис це важлива складова частина сучасної міфології, що виникла навколо замку Вевельсбург.

Вірменський спис

[ред. | ред. код]

Ця реліквія перебуває у Вірменії, у скарбниці Ечміадзіна (нова назва Вагаршапат).

Там спис зберігають з XIII сторіччя; до цього перебував у Ґегардаванку (Вірменія), куди був привезений, як уважають, апостолом Тадеєм Едеським разом з рештою реліквій. Це зробило монастир популярним місцем для паломництва вірмен упродовж багатьох століть. Назву «Ґегардаванк» фіксують з 1250 року (Ґегардаванк дослівно означає «Монастир списа»).

Краківський спис

[ред. | ред. код]

Після дослідження виявився копією віденського списа[4].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б . htm Catholic Encyclopedia. The Holy Lance[недоступне посилання з липня 2019]
  2. / 660—680/Arculf/text1.htm Аркульфа розповідь про святі місця, записана Адаманом бл. 670. Видав і переклав І. Помяловський // ППС. — СПб., 1898. — Т. 17. — Вип. 1. — С. 67-68.
  3. Повість Єпіфанія про Єрусалим та сущих в ньому місць першої половини IX ст. / Під ред. В. Г. Василевського // ППС. — СПб., 1886. — Т. 4. — Вип. 2. — Кн. 11. — С. 1, 10, 16. Комм. с. 49-58.
  4. Justin Griffin. The Grail procession]

Посилання

[ред. | ред. код]