Стравохід Барретта
| Стравохід Баррета | |
|---|---|
 Ендоскопічна картина стравоходу Баррета (слизова оболонка темно-коричневого кольору) | |
| Спеціальність | Гастроентерологія Загальна хірургія |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-11 | DA23.0 |
| OMIM | 614266 |
| DiseasesDB | 1246 |
| MeSH | D001471 |
 Barrett's esophagus у Вікісховищі | |
Стравохід Барретта — за британським хірургом Норманом Рупертом Барреттом, який описав клінічну картину в 1957 р. [1] - метапластична трансформацію епітелію стравоходу. Стравохід Барретта є ускладненням рефлюксної хвороби, тобто часткового рефлюксу (затікання) кислого шлункового вмісту в стравохід. Перетворення плоскоклітинного епітелію в циліндричний епітелій призводить до внутрішнього вкорочення і звуження стравоходу.
Утворення пептичної виразки стравоходу на метапластично - зміненій слизовій оболонці, називають синдромом Барретта або синдромом Елісона-Джонстона .
У більш вузькому клінічному розумінні, стравоходом Барретта може називатися лише кругова метаплазія епітелію (що охоплює всю окружність стравоходу), та простягається від лінії Z (фізіологічний перехід від плоскоклітинного до циліндричного епітелію) в напрямку до ротової порожнини.
Розрізняють короткосегментний стравохід Барретта ( довжиною до 3 см) і так званий довгосегментний стравохід Барретта (довжиною понад 3 см).
Гістологічно виділяють три типи залозистого епітелію, який може заміщувати плоский епітелій стравоходу:
1. Епітелій кардіального відділу шлунка
2. Епітелій тіла і дна шлунка
3. Спеціальний стовпчастий епітелій, подібний на кишковий, який найчастіше зустрічається з тенденцією до малігнізації.
Чоловіки уражаються вдвічі частіше, ніж жінки. [2] Важливими факторами ризику є збільшення споживання алкоголю та нікотину. [3] Крім того, залежно від локалізації збудника, обговорюється як захисний, так і сприятливий для хвороби вплив інфекції Helicobacter pylori.
Стравохід по всій своїй довжині вистелений багатошаровим плоскоклітинним епітелієм. Через повторне або хронічне запалення, найчастіше внаслідок гастроезофагеального рефлюксу, цей епітелій може трансформуватися в одношаровий високопризматичний циліндричний епітелій з келихоподібними клітинами, як це характерно для слизової оболонки кишечника (так званий спеціалізований циліндричний епітелій). Причиною цієї кишкової метаплазії вважається порушений контроль регенерації слизової оболонки після ерозивного запалення стравоходу. Циліндричний епітелій більш стійкий до дії кислоти та пепсину, але несе ризик подальшого злоякісного переродження (дисплазія, аденокарцинома ). Він також має тенденцію до утворення виразок ( виразка Барретта ) і розвитку стриктур.
У більшості випадків метаплазія розвивається безпосередньо на гастроезофагеальному переході, тобто на кінцевому сегменті стравоходу, безпосередньо перед тим, як відкриватися в шлунок. Злоякісне перетворення епітелію є остаточним і не регресує, або лише частково, при адекватному лікуванні рефлюксу.
Макроскопічна класифікація (згідно із змінами, безпосередньо видимими в ендоскопії) заснована на празькій класифікації . Оцінюються 2 параметри:
1. довжина змін, які поширюються на всю окружність стравоходу (окружна метаплазія), віизначається в сантиметрах разом із поміткою "C"
2. додаткові, язикоподібні ураження, також у сантиметрах, позначені "M" - як "максимальне поширення".
Наприклад, результат "C8M9" означає кільцеподібну метаплазію до 8 см і протяжність метаплазії на 9 см.
Ризик розвитку аденокарциноми I типу (карцинома Барретта) на основі стравоходу Баррета, в ділянці езофагогастрального переходу, становить приблизно 0,5–1,5 % на рік, а для дисплазії 4,5 % , тому стравохід Барретта можна вважати передраковим станом.
При виявленні стравоходу Барретта, необхідний регулярний ендоскопічний контроль. Однак думки про необхідну частоту є суперечливими. На думку деяких експертів, метаплазії, що покривають лише дистальну частину на два-три сантиметри (короткосегментний стравохід Барретта), не потрібно перевіряти регулярно, оскільки ризик розвитку раку низький. Поширені метаплазії (довгосегментний стравохід Барретта) слід щорічно перевіряти за допомогою ендоскопії стравоходу, а вже з третього року захворювання, разом з біопсією. Якщо підтверджується дисплазія високого ступеня, уражений сегмент видаляють за допомогою ендоскопічної резекції.
- ↑ N. R. Barrett: The lower esophagus lined by columnar epithelium. In: Surgery 1957;41, S. 881–894. PMID 13442856.
- ↑ M. B. Cook u. a.: A systematic review and meta-analysis of the sex ratio for Barrett's esophagus, erosive reflux disease, and nonerosive reflux disease. In: Am J Epidemiol. 2005 Dec 1;162 (11), S. 1050–1061. PMID 16221805.
- ↑ J. Ronkainen u. a.: Prevalence of Barrett's esophagus in the general population: an endoscopic study. In: Gastroenterology. 2005 Dec;129 (6), S. 1825–1831. PMID 16344051.
- Shaheen, Nicholas J.; Richter, Joel E. (2009-03-07). Barrett's oesophagus. The Lancet (English) 373 (9666). с. 850–861. ISSN 1474-547X. PMID 19269522. doi:10.1016/S0140-6736(09)60487-6
- Белова Г.В., Соколов В.В., Будзинский А.А., Мельченко Д.С. (2008) Алгоритм диагностики и лечения пациентов с пищеводом Барретта. Клиническая эндоскопия. 1 (14): 33-39
| Словники та енциклопедії | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
