Теорія драматизму
Теорія драматизму — теорія комунікацій, розроблена Кеннетом Берком як метод аналізу людських стосунків і мотивації. Ця теорія є противагою думки низку дослідників про те, що про людину та людські стосунки слід говорити переважно за допомогою матеріалістичних термінів[1]. Тобто Кеннет Берк інтерпретує людське життя за допомогою спеціальної, нематеріалістичної точки зору.
Теорія докладно викладена у наступних працях Берка (трилогія Motivorum): «Граматика мотивів» (1945), «Риторика мотивів» (1950) та «Символічні мотиви» (не опубліковано)[2]. Друга світова війна дуже вплинула на розробку Берком теорії драматизму; він вивчав особливості людської мотивації протягом війни, спостерігаючи за світовими політичними процесами до публікації «Граматики мотивів» у 1945 році[3]. За допомогою своїх основних елементів, наведених нижче, драматизм як метод аналізу намагається відповісти на емпіричні питання про те, як люди пояснюють (раціоналізують) свої дії оточенню та самим собі.
У філософії Берка соціальну взаємодію і комунікацію слід розуміти в рамках п'яти елементів: дія, сцена, діяч, засоби і мета. За Берком, до більшості випадків соціальної взаємодії і комунікації слід підходити як до форми драми, результати якої визначаються співвідношенням цих п'яти елементів. Це стало відомими як «драматургічна пентада».
Пентада закріплена в драматургічному методі, згідно з яким відносини між життям і театром розуміються буквально, а не метафорично: адже для Берка весь світ є сценою. Він здійснює літературну критику не як щось формальне, а скоріше як щось, що має важливий соціологічний вплив. Він вважав літературу «посібником для життя», який пропонує народну мудрість і здоровий глузд для людей і, таким чином, визначає їхній спосіб життя.
Сам Берк пише так: «У будь-якому цілісному описі мотивів людини, необхідне якесь слово, що позначає дію (опис того, що сталося), а також слово, що позначає сцену (фон дії). Крім цього, необхідно вказати, яка людина або який тип людини (діяч) виконав акт, які методи або інструменти він використовував (засіб), і мета». Таким чином, п'ять складових пентади — це Дія, Сцена, Діяч, Засоби і Мета[4].
Берк зазначає, що пентада не є чимось оригінальним; паралель до неї можна знайти у вченні Арістотеля про чотири причини. Аналогічну кореляцію можна знати в журналістських матеріалах: що, хто, коли, де і як[5].
Берк виділяє принципову відмінність між «дією» і «рухом», засновуючи драматизм на першому понятті. Він пише, що:
Ми враховуємо відмінність між «діями» «осіб» і «рухами» «речей». Рух морських хвиль і цикл народження і смерті в біологічних організмах — це приклади чистого руху. Але людина, як тварина, яка користується символами, не може мати такого зв'язку з рухом.
Тобто драматизм намагається уникнути, за словами Берка, «зведення дії до руху»[6].
На основі вищенаведеної різниці між дією і рухом Берк описує «три основні драматичні аксіоми»:
- емпірично, можливість руху без дії;
- не може бути жодних дій без руху;
- дія не зводиться до руху (ця аксіома є основою відмінності між драматизмом і біхевіоризмом).[7]
Між елементами пентади драматизму Берк виділяє низку слів-пар, своєрідних «співвідношень», які також можуть використовуватися для пояснення дій. Співвідношення «сцена-дія», наприклад, вказує на те, що конкретні дії співвідносяться з конкретною сценою і «розумними» будуть ті пояснення, в яких є узгодженість між діями і їх фоном[5].
Теорія драматизму може застосовуватися безпосередньо для аналізу драми у художніх творах, як це робить Берк у «Граматиці мотивів»:
|
«Ворог народу» Ібсена - хороший приклад співвідношення "сцена-дія", тому що кореляції між сценою і діями легко простежуються, якщо тільки тому, що ця репрезентативна драми середнього класу відбувається на тлі типового для середнього класу оточення. | 
|
Драматизм також використовується для аналізу популярної культури. Наприклад, для критики популярного мистецтва К. Рональд Кімберлінг використовує теорію драматизму Берка, стверджуючи, що в ній можна знайти відображення певних елементів попкультури, що, за його словами, деякі інші теорії зробити не дозволяють[8]. Головна сила драматизму як способу аналізу популярного мистецтва, на думку Кімберлінга, — це його чутливість до ролі автора при створенні роботи та ролі авдиторії у прийнятті та розумінні її[8].
Застосування драматизму знаходить й в аналізі політичних процесів. Такі положення теорії, як співвідношення сцена-дія-агент, використовуються для аналізу сучасних політичних процесів, наприклад, в Ізраїльсько-палестинському конфлікті[9].
Попри центральну роль відмінності рухів та дій у теорії Берка, критики вказують на те, що він мало приділяє увагу детальному поясненню цієї відмінності[10].
Також визнається, що історичний контекст, у якому була вироблена теорія драматизму (протистояння капіталізму та комунізму, Друга світова війна тощо), значно змінився і тому деякі елементи його теорії просто не можуть функціонувати в сучасних умовах[11].
- ↑ Daniel J. O'Keefe. Burke's dramatism and action theory // Rhetoric Society Quarterly. — 1978. — Vol. 8, no. 8-15 (6 November). — ISSN 0277-3945.
- ↑ David Cratis Williams. ISSA Proceedings 1998 – Encompassing And Enacting Dialectic: Kenneth Burke’s Theory Of Dramatism // Rozenberg Quarterly. — 1998. — 6 November. Архівовано з джерела 13 вересня 2019.
- ↑ M. Elizabeth Weiser. [https://cpb-us-w2.wpmucdn.com/u.osu.edu/dist/f/904/files/2012/09/burke-and-war.pdf Burke and War: Rhetoricizing the Theory of Dramatism] // Rhetoric Review. — 2007. — Vol. 26, no. 3 (май). — P. 286–302. Архівовано з джерела 23 жовтня 2018.
- ↑ Burke, Kenneth (1969-10). A Grammar of Motives (англ.). University of California Press. ISBN 978-0-520-01544-9. Архів оригіналу за 24 жовтня 2018. Процитовано 9 грудня 2020.
- ↑ а б Overington (1977). Kenneth Burke and the method of dramatism. Процитовано 9 грудня 2020.
- ↑ O'Keefe, Daniel J. (1978-01). Burke's dramatism and action theory. Rhetoric Society Quarterly. № 1. с. 8—15. Процитовано 9 грудня 2020.
- ↑ Daniel J. O'Keefe. Burke's dramatism and action theory // Rhetoric Society Quarterly. — 1978. — Vol. 8, no. 8-15 (6 November). — ISSN 0277-3945.
- ↑ а б Pamela Regis. [https://reasonpapers.com/pdf/11/rp_11_8.pdf Kenneth Burke's Dramatism and Popular Arts. By C. Ronald Kimberling] // Reason Papers. — 1986. — No. 11 (6 November). — P. 93-96. Архівовано з джерела 13 серпня 2017.
- ↑ Mills, Trent, Using Burke's Dramatism to Unpack Intractable Conflict: Bush 43 and the Process of Peace in the Middle East. [Архівовано 2015-09-15 у Wayback Machine.] Dissertation, Georgia State University, 2014.
- ↑ Daniel J. O'Keefe. Burke's dramatism and action theory // Rhetoric Society Quarterly. — 1978. — Vol. 8, no. 8-15 (6 November). — ISSN 0277-3945.
- ↑ Celeste Michelle Condit. Post‐burke: Transcending the sub‐stance of Dramatism // Quarterly Journal of Speech. — 2009. — Vol. 78, no. 3, (июнь). — P. 349-355.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
