2А51

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
2А51
Типгармата-гаубиця-міномет
ПоходженняСРСР
Історія використання
На озброєнніз 1974
ОператориСРСР СРСР
Росія Росія
Україна Україна
Узбекистан Узбекистан
Білорусь Білорусь
Казахстан Казахстан
Історія виробництва
РозробникЗавод №172
ЦНДІ «Точмаш»
Розробленоз 1974 по 1979
ВиробникЗавод №172
Виготовленняз 1974
Варіанти2А51, 2А60, 2А80
Характеристики
Вага530 кг
Довжинаствола — 3 м

Калібр120 мм
Діянапівавтоматична
Казенниккомбінований вертикально-клиновий
Відбійверетено-модераторний
гальмо відкату
пневматичний накатник
Підвищення-4…+80
Темп вогню4…8
Дальність вогню
Ефективна40…8800 м
Максимальна12800 м
Система живленнянапіавтоматичне

2А51 — 120 мм гармата-гаубицяміномет. Розроблена у конструкторському бюро Заводу №172 під науковим керівництвом Центрального науково-дослідницького інституту «Точного машинобудування».

Історія створення

[ред. | ред. код]

У 1950-ті1960-ті роки в Радянському союзі були розпочаті роботи зі створення нового типу універсальних гармат. Гармати повинні були виконувати різний перелік завдань, для цього вони повинні були поєднувати в собі властивості гармат, гаубиць і мінометів. Перш за все такий клас гармат був необхідний в повітряно-десантних військах, тим більше, що самохідні гармати, які знаходилися тоді на озброєнні, АСУ-57 і АСУ-85 були насамперед протитанковими засобами боротьби і не відповідали сучасним вимогам ведення бою. Буксирувана артилерія також не могла повністю задовольнити потреби десантників, так як не забезпечувала необхідний рівень захисту розрахунків від вогню противника, а також швидку зміну вогневої позиції[1].

Спочатку завдання оснащення ПДВ новою артилерією намагалися вирішувати за допомогою класичних рішень шляхом установки 122 мм гаубиці 2А32 і 120 мм міномета на модифіковане шасі БМД-1. Однак після невдачі в розробці самохідної гаубиці 2С2 «Фіалка» і самохідного міномета «Конвалія» стало ясно, що в ПДВ необхідна 120 мм артилерійська система, яка поєднує в собі властивості міномета і гармати гаубиці. У зв'язку з цим в 1969 році приймається програма розвитку озброєнь і техніки СРСР. В рамках програми проводиться науково-дослідна робота під шифром «Купол—2», метою якої є з'ясування обґрунтованості використання 120-мм самохідної артилерійської гармати в складі ПДВ. У період з 1972 по 1975 роки ЦНДІТОЧМАШ проводить НДР з шифром «Гармата-постріл». Роботами керував А.  Г. Новожилов[1].

Прототип нової 120 мм гармати (внутрішньозаводське позначення Д—64) для установки в шасі самохідної гаубиці 2С2 «Фіалка» розроблявся в ОКБ-9 під керівництвом Голубєва В.А.[2] Однак, після зміни керівництва ОКБ-9 відмовилося від співпраці і розробки нової гармати, тому остаточним варіантом гармати займалося конструкторське бюро Заводу № 172 під керівництвом Калачнікова Ю.М. Гармата являла собою нову артилерійську систему з унікальним балістичним рішенням «Гармата—постріл», яке досягається за рахунок готових нарізів на провідному паску боєприпасів. Розробку боєприпасів під нову артилерійську систему вело Державне науково-виробниче підприємство «Базальт». У 1979 році гармата 2А51 була прийнята на озброєння Радянської армії в складі самохідної артилерійської гармати 2С9 «Нона—С»[1].

Опис конструкції

[ред. | ред. код]

Основними вузлами гармати 2А51 є[3]:

  1. Ствол
  2. Затвор
  3. Пневмообладнання
  4. Електрообладнання
  5. Накатник
  6. Гальмо відкату
  7. Люлька
  8. Огорожа
  9. Підйомний механізм

Ствол гармати являє собою трубу з'єднану з казенником муфтою. У казеннику розташований вертикально-клиновий затвор з рамою затвора, на якій закріплений пластичний обтюратор порохових газів. Рама жорстко з'єднана з пневматичним циліндром, що призводить її в рух за допомогою стиснутого повітря. Основною функцією рами є досилання пострілів в камору. Постріл з гармати може проводитися як в ручну, так і електроспуском. Копірна напівавтоматика затвора призначена для відкривання затвора при накаті після пострілу гармати. Для першого заряджання справа на казеннику розташований важіль ручного відкривання клина. Люлька зварна, в циліндричній частині розташовані місця кріплення штоків противідкатних пристроїв, електроповітряних клапанів і сектора підйомного механізму. У задній частині люльки болтовим з'єднанням закріплено огорожу. Конструкція огорожі зварена з алюмінієво-магнієвого сплаву. На огорожі встановлено розміщені елементи ударно-спускового механізму, лінійка для вимірювання довжини відкату, а також механізм блокування спуску. Противідкатні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкату веретенного типу, шток якого закріплений в люльці, а циліндр в казеннику гармати, і з пневматичного накатника, розміщеного в розточці казенника. Для дотримання встановленого режиму стрільби на гарматі розміщено електрообладнання, яке сигналізує про перегрів ствола, а також механізми блокування. Для запобігання загазованості бойового відділення, гармата 2А51 забезпечена пневматичною системою примусового продування ствола[3].

Боєприпаси

[ред. | ред. код]
Таблиця ТТХ пострілів, які використовують у гарматі 2А51[4][5][6][7][8]
Індекс Тип боєприпасу Вага снаряда, кг Дальність, км Площа ураження живої сили, м² Площа ураження техніки, м² Бронепробиття, мм
Постріли сімейства гармат «Нона»
3ВО32 касетний з КОБЕ 23,3 0,2—8,0 2800 100
3ВОФ54 ОФС 19,8 1,1—8,8 2200 2100
3ВОФ54-1 ОФС 19,8 1,1—8,8 4400—6600 2100
3ВОФ55 ОФ АРС 19,8 0,7—12,8 1800 1700
3ВОФ55-1 ОФ АРС 19,8 0,7—12,8 3600—5400 3400—5100
3ВБК14 кумулятивний 13,1 0,04—1,0 600
3ВОФ119 термобарічний 20,1 1,1—8,8
Керовані снаряді і міни
3ВОФ112 ОФС 25 9—12
КМ-8 «Грань» ОФМ 27 1,5—9
Мінометні міни
3ВОФ79 ОФМ 16 0,45—7,1 1500 200
53-ВОФ-843Б ОФМ 16 0,45—7,1 1500 200
3ВОФ68 ОФМ 16,1 0,45—7,1 2250 1200
3ВОФ53 ОФМ 16,1 0,45—5,7 2250 1200
3ВОФ69 ОФМ 16,1 7,0 1700 700
3ВОФ57 ОФМ 16,1 0,45—5,6 1700 700
3В34 запалювальна міна 16,3 0,45—5,7
3ВС24 освітлювальна міна 16,3 1,0—5,4
53-ВД-543 димова міна 16,6 1,0—5,7
3ВД17 димо-куряща міна 16,1 6,8
3ВД16 дімо-куряща міна 16,1 1,0—5,4

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Броня крылатой пехоты // Техника и вооружение : журнал. — Москва, 2007, 2008. — № №12, №№1, 2. Архівовано з джерела 16 березня 2011. Процитовано 30 березня 2016.
  2. О заводе — Выдающиеся люди завода (рос) . Артиллерийский завод №9. Архів оригіналу за 24 травня 2012. Процитовано 1 грудня 2011.
  3. а б 120-мм орудие 2А51. Техническое описание, стр. 4, 5
  4. Комплекс управляемого вооружения «ГРАНЬ» для минометов калибра 120 мм. КБП. Архів оригіналу за 28 січня 2012. Процитовано 4 вересня 2011.
  5. Броня «Крылатой пехоты»: Самоходное артиллерийское орудие «Нона-С». Десантура.ру (рос) . Архів оригіналу за 28 січня 2012. Процитовано 4 вересня 2011.
  6. А. В. Карпенко. Оружие России. Современные самоходные артиллерийские орудия, стр. 48
  7. Н. М. Димидюк. 120-мм самоходное автоматизированное орудие «Вена» // Военный парад. — 2005. — № 3.
  8. Временные таблицы стрельбы для равнинных и горных условий 120-мм самоходного артиллерийского орудия 2С9

Література

[ред. | ред. код]
  • Броня крылатой пехоты // Техника и вооружение : журнал. — Москва, 2007, 2008. — № №12, №№1, 2. Архівовано з джерела 16 березня 2011. Процитовано 30 березня 2016.
  • 2А51 ТО. 120-мм орудие 2А51. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. — Военное издательство Министерства обороны СССР, 1986. — 105 с.
  • ВТС РГ № 097. Временные таблицы стрельбы для равнинных и горных условий 120-мм самоходного артиллерийского орудия 2С9. — Второе издание, стереотипное. — Военное издательство Министерства обороны СССР, 1989. — 368 с.