Станко Судивоєвич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станко (Станіслав) Судивоєвич
Станко (Станіслав) Судивоєвич
Станко (Станіслав) Судивоєвич
родовий герб Задора
староста (намісник) гродненський
1463 — 1476
МонархКазимир IV Ягеллончик
Маршалок двору
1464 — 1476
Маршалок земський литовський
1476
ПопередникРадзивілл Остікович
НаступникМартин Гаштовт
Троцький воєвода
1477 — 1478
ПопередникРадзивілл Остікович
НаступникМартин Гаштовт
Народивсядруга чверть XV століття
Померперед 6 вересня 1481
Відомий якдержавний діяч
КраїнаВелике князівство Литовське
БатькоСудивой Волімонтович
РідняЯн Кезгайлович, Михайло Кезгайлович, Добеслав Кезгайлович
Релігіякатолицтво

Станко (Станіслав) Судивоєвич, також Суд(з)и(і)воє(ге)вич (нар. друга чверть XV століття — пом. перед 6 вересня 1481) — державний діяч Великого князівства Литовського, староста (намісник) гродненський (1463—1476), маршалок двору (1464—1476) та маршалок земський литовський (1476), Троцький воєвода (1477—1478).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився Станко, імовірно, у другій чверті XV століття в родині впливового великокняжого урядника Судивоя Волімонтовича, представника литовського боярського роду Волімонтовичів. Мав сестру невідомого імені — дружину маршалка господарського, старости браславського, намісника смоленського і Троцького воєводи Івашка (Яна) В'яжевича[pl][1].

Вперше згадується в документах 1463 року[2] як староста (намісник) гродненський (1463—1476)[3][4], який засідав у великокняжій раді[5].

У березні 1469 року Станко, імовірно, з дружиною Катериною, здійснив подорож до Риму[5]. В супліці до Папи Римського визнавав, що лише нещодавно перейшов до католицької віри з «татарського язичницького обряду» (лат. ritum antea Tartarorum et paganorum), якого продовжують дотримуватися деякі жителі в околицях Деволтува[6]. Думки вчених щодо початкового віросповідання Станка розділилися: вважають, що він міг бути і язичником, і православним[5].

Протягом 1464—1476 років (можливо, й перед 1463 роком[5]) був маршалком двору (господарським) Казимира Ягеллончика[7][8][9]. У листі литовських панів до магістра Тевтонського ордену від 22 листопада 1474 року Станко Судивоєвич називається «найвищим (головним) маршалком його милості господаря» (нім. königlicher gnadin oberste marschalk)[10]. Очевидно, був саме найголовнішим серед інших відомих на той час двірських маршалків — Івашка В'яжевича, Богдана Саковича, Яна Кучука, Івана Ходкевича, Миколи Немировича тощо[11]. За деякими даними, в першій половині 1476 року виступав уже як маршалок земський литовський[12][5], що, в принципі, можливо, враховуючи, що земський маршалок Радзивілл Остікович близько 1475 року був призначений Віленським каштеляном, а наступний за ним, Мартин Гаштовт, згадується на цій посаді найраніше у травні 1477 року[13].

Протягом 1477—1478 (за іншими даними — протягом 1478—1483[14] років обіймав посаду Троцького воєводи[9].

Помер до 6 вересня 1481 року, був похований у фундованій ним каплиці святої Трійці (пізніше — Судивоєва) у Віленській катедрі[15].

Маєтності та фундації

[ред. | ред. код]

Основні вотчинні володіння Станка Судивоєвича знаходилися в околицях Вількомира[16]. У Мінському повіті володів великим маєтком у Шацьку[be-tarask] та Станьковому (ймовірно — навколо сучасного села Станькове[be-tarask]), також маєтком Сурвілішки (тепер Сурвілішкіс[pl] у Литві) над річкою Невежисом і Ботоки (Батакяй)[pl] у Жмуді, мав будинки у Вільні та Ковні[5].

1468 року заснував у Ковні один із перших у Литві бернардинських кляшторів[17]. 4 квітня 1471 року передав його ченцям свій будинок біля Ковненського замку[18].

Перед 1469 роком відновив фундацію костелу у родинному Деволтуві[be-tarask], у березні цього року особисто відвідав Папу Римського і клопотався про оголошення в ньому церковних свят[19].

Був також фундатором каплиці святої Трійці у Віленській катедрі, де й був похований[16]. У якості посагу на неї подарував Віленському єпископству свій великий Станьківський маєток[5].

Після його смерті частина володінь перейшла до племінниці Ганни, дружини Петра Івановича Монтигердовича, та великого князя[15]. Маєтком Батаки (Ботоки) в Жмуді заволодів його двоюрідний племінник Ян Кезгайлович[20].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Дружина — Катерина. В. Семкович вважав, що від Станка Судивоєвича походили Станко(е)вичі[2], які 1541 року судилися за вотчину Деволтув[9]. Проте той факт, що після його смерті одна частина володінь перейшла до його племінників, інша частина до великого князя, свідчить про те, що, ймовірно, він помер бездітним[15].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 223.
  2. ↑ а б Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 303.
  3. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 325.
  4. ↑ Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — ISBN 985-11-0314-4. — С. 505.
  5. ↑ а б в г д е ж Lidia Korczak, Stanisław (Stanko) Sudywojewicz z Dziawołtowa h. Zadora. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
  6. ↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 106.
  7. ↑ Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 174.
  8. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 83.
  9. ↑ а б в Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413 [w:] Miesięcznik Heraldyczny. Organ Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, R.7, nr 1–2, Lwów–Warszawa: Towarzystwo Heraldyczne, 1914, s. 11.
  10. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 156.
  11. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 83—84.
  12. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 335.
  13. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 71—72.
  14. ↑ Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — ISBN 985-11-0378-0. — С. 668.
  15. ↑ а б в Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 303—304.
  16. ↑ а б Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 304.
  17. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 151, 304.
  18. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 146, 304.
  19. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 152, 304.
  20. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 134.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Krzysztof Pietkiewicz, Kieżgajłowie i ich latyfundium do połowy XVI wieku. Ze studiów nad rozwojem własności ziemskiej w Wielkim Księstwie Litewskim w Średniowieczu, Poznań, 1982 (=Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu. Seria Historia Nr 99), 164 s., mapy.
  • Lidia Korczak, Polityka wschodnia Kazimierza Jagiellończyka w latach 1440—1449, [w:] Analecta Cracoviensia. 1987. ХІХ. S. 277—294 (283—284).
  • Lidia Korczak, Stanisław (Stanko) Sudywojewicz z Dziawołtowa h. Zadora, [w:] PSB. T. XLV/3. Warszawa; Kraków, 2008. s. 356—357.
  • Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413, [w:] Lituano-Slavica Posnaniensia. Studia historica, III, Poznań, 1989, s. 7—139, il.
  • Полехов Сергей. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века. — М.: Индрик, 2015. 711 с., ил.
  • Пятраўскас Рымвідас. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст. Склад—структура—улада. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. — 385 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Станко_Судивоєвич&oldid=41970874