Шашкевич Богуслав Антонович
Богуслав Шашкевич | ||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Отаман | ||||||||
Загальна інформація | ||||||||
Народження | 1 липня 1888 | |||||||
Смерть | 1935 Едмонтон (Канада) | |||||||
Військова служба | ||||||||
Приналежність | ЗУНР, УНР | |||||||
Вид ЗС | Збройні сили Австро-Угорщини УГА | |||||||
Командування | ||||||||
командир 9-ї Белзько-Угнівської, 21-ї Збаразької, 4-ї Золочівської бригад УГА | ||||||||
Нагороди та відзнаки | ||||||||
Шашкевич Богуслав Антонович у Вікісховищі |
Богусла́в Антонович Шашке́вич (1 липня 1888, с. Лолин, Долинський повіт — 1935, Едмонтон, Канада) — отаман УГА, командир 9-ї Белзько-Угнівської, згодом 21-ї Збаразької й 4-ї Золочівської бригад УГА.
Народився 1 липня 1888 року в Лолині, Долинського повіту в сім'ї Антона та Вільгеміни (Ростлінг) Шашкевичів.[1] Онук Миколи Шашкевича, брата видатного поета, лідера «Руської трійці» Маркіяна Шашкевича.
1908 року закінчив у Львові піхотинську кадетську школу і в тому ж році приділений до 58-го піхотного полку в Станиславові. Відчуваючи пресинг з боку командира полку — поляка Мєчислава Залєського — за участь в українському русі, вирішив звільнитися з війська, взявши річну відпустку за станом здоров'я, почав студіювати в лісовій академії у Відні.
З початком Першої світової війни Богуслав Шашкевич змушений іти на фронт. І за бої проти росіян в районі Перемишля у вересні 1914 року отримав медаль за хоробрість 1 класу, рівночасно одержав військове звання четаря.
У лютому 1915 року потрапив в російський полон (під час бою на Дуклінському перевалі в Карпатах[2]). Як полоненого Богуслава Шашкевича відправляють до Туркестану (спочатку Ташкент, потім Асхабад; писав у автобіографії 3 липня 1922[2]), звідки він 6 листопада втік до Персії, де бере безпосередню участь в національно-визвольному повстанні персів під проводом графа Канітца та Голц Паші проти росіян та англійців (особисто був підпорядкований майорові Кляйнові, проводив більший відділ повстанців[3]). В червні 1916, захворівши на малярію, через Багдад — Константинополь повертається до Австрії, того ж місяця бере участь в боях проти російських військ.
За бойові заслуги на фронтах Першої світової війни був нагороджений 7-ма австрійськими, німецькими, турецькими орденами[3].
У листопаді 1918 року, після Листопадового Зриву, в Любліні український за складом 58 піхотний полк, в якому перебував і Шашкевич, піднявся на повстання проти поляків, але не зміг встояти під натиском ворога і відійшов до Львова. 12 грудня Богуслав Шашкевич очолив команду 9-ї Белзько-Угнівської бригади. За наказом полковника В. Курмановича, група Б. Шашкевича 7 січня 1919 р. намагалася зупинити просування польських військ контрударом з Пристані; успіху не досягла[4]. Під час штурму Белза в лютому-травні 1919 року разом з командуванням бригади перебував в селі Пархачі. У травні 1919 р. очолив Першу Дивізію Галицької Армії.
У червні 1919 року р. зорганізував 21-шу Збаразьку бригаду. Після початку наступу польських окупантів по всьому фронту 28 червня 1919 року біля села Підлисся — малої Батьківщини Маркіяна Шашкевича — відбивав атаки уланів[2]. В липні захищав відхід Галицької Армії через Збруч. З відходом УГА за Збруч проводив вишкіл для наддніпрянців, опісля обійняв командування 4-ї Золочівської Бригади. 10 серпня 1919 року червоні козаки Миколи Щорса завдали сильного удару на ділянці Золочівської бригади, примусили її відступити за р. Случ, захопили Старокостянтинів[5].
У січні 1920 р. не пішов до Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА), а приєднався з 4-ю бригадою в Могилеві до частин Армії УНР, що були під проводом полковника Олександра Удовиченка. Згодом, переслідуваний поляками, отаман Богуслав Шашкевич був змушений перейти до Чехословаччини, де 2 роки перебував у таборі інтернованих українських воїнів.
Після табору в Чехословаччині опинився в Німеччині. Останні роки життя прожив у Канаді, де й помер раптовою смертю в Едмонтоні в 1935 році. Похований на цвинтарі Беечмон.
- Орден Залізної Корони III класу з воєнною декорацією й мечами;
- Хрест «За військові заслуги» III класу з воєнною декорацією й мечами;
- Срібна медаль за хоробрість І класу;
- Німецький Залізний Хрест II класу;
- Турецький Залізний півмісяць I і II класу;
- Хрест Карла.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ, видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
- Академія сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.
- Такі різні долі Шашкевичів
- Отаман, онук поета [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.].
- Українське військо у XX—XXI сторіччі [Архівовано 4 березня 2012 у Wayback Machine.].
- Як Шашкевич загонами курдів командував… [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Отамани УГА
- Народились 1 липня
- Народились 1888
- Померли 1935
- Вояки армії Австро-Угорщини
- Кавалери ордена Залізної Корони 3 ступеня
- Нагороджені хрестом «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
- Нагороджені Медаллю «За хоробрість» (Австро-Угорщина)
- Нагороджені Військовим хрестом Карла (Австро-Угорщина)
- Кавалери Залізного хреста 2-го класу
- Нагороджені Галліполійською зіркою
- Нагороджені Ювілейним хрестом
- Австро-Угорські військовики Першої світової війни
- Вояки Української Галицької Армії
- Вояки Армії УНР
- Уродженці Долинського району Івано-Франківської області
- Українці Канади
- Померли в Едмонтоні
- Українські емігранти до Канади