| dbo:abstract
|
- اللامقامية أو اللالحنية بالإنجليزية Atonality هي شكل مفرط من يمنع الأذن من تمييز أو معرفة المركز المقامي. الحدود بين الموسيقى واللامقامية كانت مبهمة في موسيقى سكريابين وديبوسي وبعد ذلك خالف هذا سترافنسكي وبارتوك . أكثر استخدم حماسي ومؤثر للامقامية جاء في موسيقى شونبرج – مثالبيير لونير 1912 وطلابه ألبان بيرج أثناء العقد 1911 – 1921. (ar)
- L'atonalitat és un sistema musical que prescindeix de la tonalitat, amb la finalitat que els dotze graus de l'escala cromàtica tinguin el mateix valor, sense cap mena de jerarquia. Com que no hi ha cap tonalitat ni cap tònica (encara que sí que hi poden haver transitoris centres tonals com ara els que va utilitzar Alban Berg en algunes de les seves obres), aquest tipus de música no s'escriu amb armadura de clau, a més a més que les melodies es construeixen de tal manera que no predomini cap nota sobre les altres. L'atonalitat lliure, cultivat entre d'altres per Skriabin i pel primer Schönberg, va donar pas a l'atonalitat organitzada o dodecafonisme, del qual va ser creador aquest. L'atonalitat produeix una sensació sonora de tensió, aspror, motivada per l'absència de punts de suport harmònic (acords de tònica i dominant) en els finals de les frases musicals i per la utilització d'acords dissonants. (ca)
- Atonalita je způsob skladatelské práce či skladebný sloh, záměrně potlačující tonální centrum a tonální vztahy. Atonalita je tedy popřením tonálního principu – tonality. Pravidla o tvoření a spojování akordů používaná v tonálním slohu pozbývají platnosti, pojem tóniny ztrácí smysl. S vymizením tonálního centra mizí i logický harmonicko-melodický vývoj kompozice, vyplývající z tonálních vztahů. Hudební fráze již nelze identifikovat podle tradičních harmonicko-melodických postupů a jejich význam přebírá uspořádání tónových výšek a intervalů. Vznik atonality lze vysvětlit jako důsledek využívání nových souzvuků a chromatiky a stále obecnějšího a volnějšího chápání funkčních harmonických vztahů v hudbě 20. století, které vedlo k postupnému oslabování tonality a zmenšování významu kompozičních pravidel platných pro klasickou tonalitu. Jiným důvodem může být snaha o záměrné popření tonálního principu a hledání nových kompozičních postupů. Základním stavebním prvkem atonální hudby jsou melodické motivy a celá organizace hudebního díla je založena na jejich vzájemných vztazích. Použité motivy by měly mít výrazné frázování, často měnit směr postupu hlasu a používat melodické skoky. Jejich rytmická struktura by měla být nepravidelná. Akordy a tóny mohou být řazeny volně nebo podle pevných pravidel. K atonalitě lze dospět např. použitím dodekafonických nebo seriálních postupů. (cs)
- Η ατονικότητα ως μουσικός όρος αναφέρεται στην έλλειψη ενός καθορισμένου τονικού κέντρου κατά τη σύνθεση ενός μουσικού έργου. Αυτό έχει ως επακόλουθο την άρση του αισθήματος της τονικότητας και την κατάργηση του τονικού συστήματος μείζονος-ελάσσονος, όπως αυτό είχε διαμορφωθεί από την θεωρία και πράξη της δυτικής μουσικής από τις αρχές του 17ου αιώνα μέχρι τις αρχές του 20ού αιώνα περίπου. Η ατονικότητα αποβλέπει στην παράβλεψη ή πλήρη κατάργηση των ιεραρχικών σχέσεων που επιβάλλει το τονικό μουσικό σύστημα μεταξύ των φθόγγων, τόσο ως προς τη διαμόρφωση της μελωδικής γραμμής όσο και ως προς την διαμόρφωση και συμπεριφορά των συνηχήσεων («χειραφέτηση της διαφωνίας»). Ο όρος δεν περιγράφει τόσο κάποιο μουσικό κίνημα ή σχολή, αλλά περισσότερο ένα μουσικό ύφος ή τεχνοτροπία που καθιερώθηκε στο πλαίσιο του μουσικού μοντερνισμού, όπως αυτός εκφράστηκε από τους Άρνολντ Σένμπεργκ, Άλμπαν Μπεργκ, Άντον Βέμπερν και τους μαθητές τους, αλλά και από άλλους συνθέτες, όπως ο Ρώσος Αλεξάντρ Σκριάμπιν και ο Αμερικανός Τσαρλς Άιβς στις αρχές του 20ού αιώνα. Η σημασία του όρου «ατονικότητα» προέκυψε από το επίθετο «ατονικός», που πρωτοχρησιμοποιήθηκε από κριτικούς της μουσικής στις αρχές του 20ού αιώνα για να περιγράψει τη νέα αυτή μουσική τεχνοτροπία του μοντερνισμού, σε αντιδιαστολή με την τονική μουσική, που ήταν μέχρι τότε το κύριο μουσικό ιδίωμα της δυτικής μουσικής. (el)
- Atonality in its broadest sense is music that lacks a tonal center, or key. Atonality, in this sense, usually describes compositions written from about the early 20th-century to the present day, where a hierarchy of harmonies focusing on a single, central triad is not used, and the notes of the chromatic scale function independently of one another. More narrowly, the term atonality describes music that does not conform to the system of tonal hierarchies that characterized European classical music between the seventeenth and nineteenth centuries. "The repertory of atonal music is characterized by the occurrence of pitches in novel combinations, as well as by the occurrence of familiar pitch combinations in unfamiliar environments". The term is also occasionally used to describe music that is neither tonal nor serial, especially the pre-twelve-tone music of the Second Viennese School, principally Alban Berg, Arnold Schoenberg, and Anton Webern. However, "as a categorical label, 'atonal' generally means only that the piece is in the Western tradition and is not 'tonal'", although there are longer periods, e.g., medieval, renaissance, and modern modal music to which this definition does not apply. "Serialism arose partly as a means of organizing more coherently the relations used in the pre-serial 'free atonal' music. ... Thus, many useful and crucial insights about even strictly serial music depend only on such basic atonal theory". Late 19th- and early 20th-century composers such as Alexander Scriabin, Claude Debussy, Béla Bartók, Paul Hindemith, Sergei Prokofiev, Igor Stravinsky, and Edgard Varèse have written music that has been described, in full or in part, as atonal. (en)
- Maltonaleco (iufoje atonaleco, de la angla atonality kaj la franca atonalite) estas tipo de muziko kiu, en la plej larĝa senco, ne havas tonalan centron aŭ tonalon kaj do rekte kontrastiĝas kun tonaleco. Ĝenerale dirante, en maltonaleco mankas hierarkio fiksiĝanta je unu centra tonalto (t.e. toniko), kaj la notoj de la kromata (duontona) gamo ĉiuj funkcias sendepende unu de la alia. En pli streta senco, la termino maltonaleco priskribas muzikon kiu ne konformas al la sistemo de tonalaj hierarkioj regantaj kaj karakterizantaj eŭropan muzikon ekde la 17-a jarcento ĝis la fino de la 19-a jarcento. Tamen la ekzaktan difinon kaj priskribon de maltonaleco oni povas disputi en la kunteksto de aparta komponaĵo. (eo)
- Atonale Musik bezeichnet allgemein eine durch sogenannte Atonalität charakterisierte Musik, die auf der chromatischen Tonleiter gründet, deren Harmonik und Melodik nicht auf ein tonales Zentrum bzw. einen Grundton fixiert ist – im Gegensatz zur (Dur-Moll-)Tonalität oder Modalität. Der Begriff wurde anfänglich in polemischer Absicht von der konservativen Musikkritik auf die Kompositionen der Wiener Schule, insbesondere auf Arnold Schönbergs Drei Klavierstücke op. 11 (1909), angewandt und war ursprünglich mehr ein Schlagwort als ein musiktheoretischer Terminus. Sowohl Schönberg als auch Alban Berg lehnten diesen Begriff ab, weil sie ihn im Sinne von „ohne Töne“ (statt „ohne Tonart“) verstanden (u. a. in dem Radiodialog Was ist atonal? von 1930). Rückblickend betrachtet stellt der Paradigmenwechsel Tonalität/Atonalität um die Jahrhundertwende weniger eine „Revolution“ als vielmehr eine „Evolution“ dar, deren Grenzen durch den Zusatz „freie“ (Tonalität/Atonalität) auch in der (musik-)wissenschaftlichen Terminologie zunehmend verwischt werden. Obwohl sich bereits in Werken des 16. Jahrhunderts, insbesondere im „manieristischen“ italienischen Madrigal, stark chromatische Passagen finden, die in der Spätromantik wieder aufgegriffen wurden, kann von Atonalität erst ab dem frühen 20. Jahrhundert die Rede sein. Die frühe Atonalität der ersten Hälfte des 20. Jahrhunderts lässt sich in eine Phase der sogenannten freien Atonalität und etwa ab 1925 in eine Phase der zwölftonigen, später auch seriellen Atonalität gliedern. Die Preisgabe der Tonalität ist, abgesehen von einigen Gegenbewegungen, eine der wenigen Konstanten der Neuen Musik und verbindendes Element verschiedener Stilrichtungen der Moderne, wie etwa Aleatorik, Mikrotonalität oder Mikropolyphonie. Damit hat die Atonalität zwar einerseits zur zunehmenden Komplexität (aus der Sicht ihrer Befürworter) oder zur zunehmenden Beliebigkeit (aus der Sicht ihrer Gegner) der zeitgenössischen Musik und dem damit verbundenen „Bruch mit dem Publikum“ beigetragen, andererseits verbietet sich aufgrund ihrer vielfältigen Erscheinungsformen ein ästhetisches Pauschalurteil (sei es positiv oder negativ). (de)
- La atonalidades europeas (del griego a: ‘sin’ y el español tonalidad) es el sistema musical que carece de toda relación de los tonos de una obra con un tono fundamental y de todos los lazos armónicos y funcionales en su melodía y acordes, sin estar sujeto a las normas de la tonalidad. Al sistema opuesto del atonalismo no se le debe de llamar "tonalismo", sino, «sistema tonal». Más específicamente, el término describe la música que no se ajusta al sistema de jerarquías tonales que caracterizaba al sonido de la música europea entre el siglo XVII y los primeros años del XX. Los centros tonales reemplazaron gradualmente los sistemas de organización modal que se habían desarrollado desde el 1500 y que culminaron con el establecimiento del sistema de modo mayor y menor entre fines de siglo XVI y mediados del XVII. Un oyente atento a obras particularmente de los períodos Barroco, Clásico o Romántico, u obras como una ópera de Antonio Vivaldi, una sonata de Beethoven (1770-1827), es capaz de advertir el final pocos compases antes de que finalice un fragmento. El sistema tonal es el sustrato en que se basaron casi todos los compositores entre 1600 y 1900. En esas obras musicales existe un sonido que actúa como centro de atracción de toda la obra. Aunque en el transcurso de la misma se haya cambiado muchas veces de centro tonal por medio de modulaciones, por convención hacia el final siempre prevalecía la fuerza de ese núcleo original y la composición terminaba al llegar a la tónica, o sea el sonido de atracción (en griego tonos significa ‘tensión’). El principio básico del atonalismo consiste en que ningún sonido ejerza atracción sobre cualquier otro sonido que se encuentre en sus cercanías. Por eso el oyente no puede predecir ni siquiera una nota antes, si está al final de una frase musical (la cual, aparentemente, cesa en cualquier momento) sencillamente porque no ha existido ningún centro tonal. (es)
- La musique atonale résulte de l'emploi de l'atonalité comme élément de composition. L'atonalité (ou atonalisme) est un terme qui décrit à la fois une technique de composition et l'état harmonique qui en résulte. C'est une technique d'écriture qui remet en cause en profondeur les habitudes de composition traditionnelles et la théorie de la musique occidentale. Ce système eut un impact important dans l'évolution musicale au cours du XXe siècle et engendra le large courant de musique dite "savante" avant-gardiste qu'on appelle « musique contemporaine ». Cette technique se caractérise par l'émancipation des dissonances et le rejet de toute hiérarchie tonale — hiérarchie qui est, à la base, le fondement de la grammaire musicale sur laquelle repose la musique classique et la quasi-totalité des musiques occidentales : le système tonal. L'atonalité constitue donc une remise en cause importante de la conception de l'écriture musicale envisagée jusqu'alors. L'atonalité a été associée tout particulièrement à la phase expressionniste de la Seconde école de Vienne. Au niveau expressif elle est souvent associée à des atmosphères angoissées et torturées qui siéent à l'esthétique expressionniste. Ce type d'écriture fut introduit par Arnold Schönberg et ses élèves Anton Webern et Alban Berg. (fr)
- Tréith ceoil nach bhfuil cumtha i ngléas. Is féidir a rá gur atonúil aon cheol nár scríobhadh sa chóras tonúil a bhí i réim timpeall 1600-1920, ach luaitear an téarma go príomha le ceol a scríobhadh sa stíl iarthonúil a d'úsáid Schoenberg, mar shampla ina Ewartung (Dóchas, 1909). (ga)
- Atonalitas dalam pengartian terluasnya adalah musik yang kurang , atau . Dalam pengartian ini, atonalitas biasanya ditujukan kepada komposisi-komposisi yang dibuat dari sekitar tahun 1908 sampai saat ini, dimana sejumlah karya berfokus pada sebuah irama yang tak memakai nada utama. Para komponis akhir abad ke-19 dan awal abad ke-20 seperti , Claude Debussy, Béla Bartók, Paul Hindemith, Sergei Prokofiev, Igor Stravinsky, dan menulis musik yang dikatakan bersifat atonal, baik secara keseluruhan atau sebagian . (in)
- 無調（むちょう）、無調性（むちょうせい、英語: atonality, ドイツ語: Atonalität）とは、調性のない音組織のことである。無調は単なる調性の否定でなく、厳密には、調的な中心音（特定の主音・終止音）がない、和声的な分類体系（トニカ‐‐ドミナント）が働かない、全音階的でないといった特色から、旋法性とも峻別される。 (ja)
- 무조성(無調性)은 현대음악에서 발달한 음악 양식으로 정해진 조성이 없이 연주되는 곡의 형태이다. 오선의 앞 부분에 X라고 표시하거나 아무 조표도 표시하지 않는다. (ko)
- Si definisce atonalità la modalità di scrittura della musica, diffusasi all'inizio del XX secolo, secondo cui il compositore si allontana definitivamente dagli schemi del sistema tonale. Con questa tecnica il singolo compositore definisce autonomamente le regole per la realizzazione della propria opera, dando maggiore importanza all'effetto prodotto dai suoni piuttosto che alla loro appartenenza ad un assegnato sistema tonale: per apprezzare un brano di musica composto secondo questi canoni, il solo ascolto è sufficiente, e non deve per forza essere integrato da uno studio dello spartito. Nella musica atonale rimangono tuttavia presenti tutti gli altri elementi che concorrono a formare una musica, ovvero combinazioni ritmiche tra i suoni, andamenti verso l'acuto e verso il grave delle melodie, e intervalli musicali, se pur sconnessi dal cosiddetto "sistema tonale".Per tal motivo la musica atonale potrebbe definirsi una musica più primitiva, a metà strada tra la musica puramente ritmica realizzata con soli strumenti a percussione, e la musica tonale tradizionale. (it)
- Atonale muziek is muziek zonder een vast tooncentrum, muziek die geen vaste toonsoort heeft, wat ook aangeduid wordt als atonaliteit. Atonaliteit komt voort uit de historische emancipatie van de dissonant. In atonale muziek verdwijnen de begrippen consonant en dissonant. De radicaalste vertegenwoordigers van de atonale muziek produceren het liefst geluidscollages. Veel atonale muziek is abstracte muziek: een vorm van muziek waarin buitenmuzikale voorstellingen vanuit bijvoorbeeld het pure materiaal zelf gelden en waarin tonaal-muzikale elementen (meestal) niet meer voorkomen. De problemen die voorkomen bij de uitvoering van atonale muziek ontstaan doordat de uitvoerende musici geen houvast hebben, omdat zij geen referentie aan tonaliteit ervaren en de tonen naar hun gevoel onderling geen relaties met elkaar aangaan vanuit de meer traditionele klassieke harmonische en melodische tradities. (nl)
- Atonal musik är en musikgenre där musikens grundtoner har en underordnad betydelse. Den atonala musiken växte fram under åren före första världskriget med Arnold Schönberg och den s.k. nya Wienskolan i spetsen. Under det föregående seklet hade harmoniken hos musiken blivit mad kromatisk skala allt mer komplicerad och allt färre kompositörer följde det traditionella tonartssystemet. Schönberg brukar nämnas som den som först formaliserade denna nya frihet och som gav den ett teoretiskt ramverk i form av tolvtonstekniken och serialismen. I den tonala musiken betonas en grundton på alla andra toners bekostnad. Det kan man höra i och med att en melodi "hittat hem" om den slutar på denna grundton. Även i ackorden brukar denna "" prioriteras då man förutom grundtonen också alltid betonar grundtonens övertoner. I atonal musik undviker man sådana styrande strukturer. Man skiljer inte på konsonanser och dissonanser eller på melodiskt och harmoniskt. Schönberg till exempel betonade vikten av en grundgestalt i musiken och insisterade på att all harmonik, alla teman och motiv i musiken skulle gå att härleda ur denna centralgestalt. Med melodik brukar man avse den horisontella strukturen mellan enskilda toner och med harmonik den horisontella strukturen mellan ackorden i ett musikstycke. Schönberg menade att det var fel att binda musiken vid vissa toner när man kunde använda sig av vilka toner som helst, bara man lät motivet hos grundgestalten framträda. Med andra ord var harmonik och melodik utbytbara. I praktiken finns knappast någon "ren" atonal musik och många verk innehåller element från båda "lägren". I filmmusik till exempel är det mycket vanligt att musiken växlar mellan olika kategorier utan att biobesökaren upplever det som konstigt. Förmodligen vore begreppet bättre för musik som inte strängt underordnar sig traditionella genreregler. (sv)
- Atonalność – zasada konstrukcji materiału dźwiękowego, stosowana we współczesnych technikach kompozytorskich; przeciwieństwo tonalności. Polega na zniesieniu zależności pomiędzy poszczególnymi dźwiękami i akordami wskutek rezygnacji z centrum tonalnego. Atonalność odrzuca porządek tonalny (system funkcyjnego dur–moll) i jego sposób doboru, formowania i wykorzystywania materiału dźwiękowego w sensie zarówno harmonicznym, jak i melodycznym. Zmienia budowę akordów, ich traktowanie i łączenie poprzez nadanie samodzielności i równoprawności wszystkim 12 dźwiękom skali równomiernie temperowanej. Umożliwia to łączenie ich w dowolne serie i akordy, a tym samym zacieranie granic pomiędzy konsonansami i dysonansami. (pl)
- Атона́льність (від грецької заперечувальної частки а і тональність) в музиці — термін, яким позначають музику (найчастіше ХХ і XXI сторіч), що не має тональності. Основні принципи атональної музики — відсутність звуковисотної тоніки як єдиного центру тяжіння, якому в тональній музиці ієрархічно підпорядковані усі інші звуки. Внаслідок цього всі звуковисотності і всі співвідношення між ними стають рівноправними. Атональність пов'язана із відсутністю тонально-функціональної гармонії та заперечує один з основних її принципів — підпорядкованість дисонансів консонансам і обов'язковість розв'язання дисонансу в консонанс.Появі атональної музики передувало поступове ускладнення класичної гармонії, зокрема інтенсивний розвиток хроматики, поява акордів нетерцієвої будови, розширення і послаблення ладофункціональної системи.На початку XX століття в творчості А. Шенберґа та його послідовників відмова від тональної системи набуває принципового значення. Шенберґ висуває вимогу відмови від консонантних акордів та ствердження дисонансу як важливішого елементу музичної мови (т. зв. емансипація дисонансу). Першим атональним твором вважаються його «Три фортепіанні п'єси» ор. 11 (1909). Пошуки структурної організації, приводять на початку 1920-х років до появи додекафонії, що початково поєднувалась із уникненням тональних співзвуч. Першим твором, написаним у цій техніці вважається Сюїта для фортепіано ор.25 Шенберґа.Естетичні засади атональної музики, на цьому етапі, були тісно пов'язані з мистецтвом експресіонізму, що відрізнялось гостротою засобів виразності та припускало алогічну розірваність художнього мислення. Поряд із представниками нововіденської школи до атональності звертались О. Скрябін, Ч. Айвз, Б. Барток, Д. Шостакович (напр. у Другій, Четвертій і Чотирнадцятій симфоніях). З іншого боку ряд видатних композиторів (напр. С. Прокоф'єв, П. Гіндеміт, А. Онеґґер) рішучо не сприймали принципів атоналізму та продовжували працювати в тональній системі. Водночас інші видатні композитори, для яких відсутність тональності стала на певному етапі провідним творчим принципом, вважали сам термін «атональність» позбавленим сенсу і некоректним. В сучасній науковій літературі він використовується переважно у вужчому значенні для позначення музики композиторів нововіденської школи того періоду, коли вони вже відмовились від тональності, але ще не почали застосовувати серійну техніку (додекафонію). У 1930-х роках атоналізм, і зокрема додекафонія наражаються на категоричне неприйняття в тоталітарних режимах. Парадоксально, але якщо в СРСР атональна музика критикувалася, як прояв «формалізму», та пов'язувалась з «дрібнобуржуазною» естетикою (див. наприклад статтю «Сумбур вместо музыки» (1936 р.), то в нацистській Німеччині музика цього напрямку переслідувалася як «більшовицька» і «деґенеративна» (нім. Entartete Musik). Новий етап розвитку атональної музики починається в повоєнний період і пов'язаний із різними аванґардними течіями. Переважно атональною є серійна та серіальна музика, , алеаторична музика, стохастична музика (Я. Ксенакіс). З 1960-тих років зі зміною політичної ситуації в СРСР, атональна музика активно проникає в творчість радянських композиторів нового покоління — «композиторів-шестидесятників», зокрема А. Шнітке, С. Губайдуліної, Е. Денисова, а також українських композиторів — В. Сильвестрова, Л. Грабовського, В. Годзяцького та інших. З 1980-х років атональність поступово проникає до некласичних музичних жанрів, передусім авангард-джазу (напр. творчість ). (uk)
- Música atonal, em seu sentido mais amplo, é a música desprovida de um centro tonal, ou principal, não tendo, portanto, uma tonalidade preponderante. Atonalidade, neste sentido, geralmente se aplica a composições escritas de 1908 até aos dias atuais, embora anteriormente já fosse usada com menos frequência. Na música atonal, as notas da escala cromática trabalham independentemente uma da outra (Anon. 1994). Em sentido mais restrito, musica atonal é aquela que não se conforma com o sistema de hierarquias que caracterizam a música tonal clássica europeia, produzida entre os séculos XVII e XIX (Lansky, Perle e Headlam 2001). Em sentido ainda mais restrito, música atonal se refere à música que não é tonal nem serial, em especial a música pré-dodecafônica da Segunda Escola de Viena, principalmente a de Alban Berg, Arnold Schoenberg e Anton Webern (Lansky, Perle e Headlam , 2001). Segundo John Rahn, no entanto, "como rótulo categorial, atonal geralmente significa apenas que a peça se insere na tradição ocidental e não é tonal "(Rahn 1980, 1). "O serialismo surgiu em parte como um meio de organizar de forma mais coerente as relações utilizadas na música pré-serial atonal livre (...) Assim, muitos esclarecimentos úteis e fundamentais, até mesmo sobre a música estritamente serial, dependem apenas de teoria atonal básica."(1980 Rahn, 2) Entre o fim do século XIX e o início do século XX, compositores como Alexander Scriabin, Claude Debussy, Béla Bartók, Paul Hindemith, Sergei Prokofiev, Igor Stravinsky e Edgard Varèse escreveram música que tem sido descrita, no todo ou em parte, como atonal (Baker 1980 e 1986; Bertram 2000; Griffiths 2001, 1983 Kohlhase; Lansky e Perle 2001; 2004 Obert; 1974 Orvis; Parks, 1985; 2000 Rülke; 1995-1996 Teboul, Zimmerman 2002). (pt)
- Атона́льность, атона́льная му́зыка в гармонии XX века — принцип звуковысотной организации, выражающийся в отказе (иногда демонстративном) композитора от логики гармонической тональности. Атональность не тождественна пантональности. (ru)
- 无调音乐（Atonality music )，又称无调性音乐，是现代音乐的一种重要流派与表现形式之一，無調性音階就是指音與音之間缺乏調性感，其构成方式与有調性的古典音乐差異頗大卻具有互补意义。 (zh)
|
| dbp:reference
|
- 27.0 (dbd:second)
- Schoenberg, Arnold. 1978. Theory of Harmony, translated by Roy Carter. Berkeley & Los Angeles: University of California Press. (en)
- Lansky, Paul, George Perle, and Dave Headlam. 2001. "Atonality". The New Grove Dictionary of Music and Musicians, second edition, edited by Stanley Sadie and John Tyrrell. London: Macmillan. (en)
- Du Noyer, Paul . 2003. "Contemporary", in The Illustrated Encyclopedia of Music: From Rock, Jazz, Blues and Hip Hop to Classical, Folk, World and More, pp. 271–272. London: Flame Tree Publishing. . (en)
- Baker, James M. 1980. "Scriabin's Implicit Tonality". "Music Theory Spectrum" 2:1–18. (en)
- Meyer, Leonard B. 1967. Music, the Arts, and Ideas: Patterns and Predictions in Twentieth-Century Culture. Chicago and London: University of Chicago Press. (en)
- Swift, Richard. 1982–83. "A Tonal Analog: The Tone-Centered Music of George Perle". Perspectives of New Music 21, nos. 1/2 : 257–284. (en)
- Teboul, Jean-Claude. 1995–96. "Comment analyser le neuvième interlude en si du "Ludus tonalis" de Paul Hindemith? ". Ostinato Rigore: Revue Internationale d'Études Musicales, nos. 6–7:215–232. (en)
- Griffiths, Paul. 2001. "Varèse, Edgard [Edgar] ". The New Grove Dictionary of Music and Musicians, second edition, edited by Stanley Sadie and John Tyrrell. London: Macmillan. (en)
- Forte, Allen. 1977. The Structure of Atonal Music. New Haven and London: Yale University Press. . (en)
- Rahn, John. 1980. Basic Atonal Theory. New York: Longman. . (en)
- Westergaard, Peter. 1968. "Conversation with Walter Piston". Perspectives of New Music 7, no. 1 3–17. (en)
- Seeger, Charles. 1930. "On Dissonant Counterpoint." Modern Music 7, no. 4:25–31. (en)
- Babbitt, Milton. 1991. "A Life of Learning: Charles Homer Haskins Lecture for 1991". ACLS Occasional Paper 17. New York: American Council of Learned Societies. (en)
- Xenakis, Iannis. 1971. Formalized Music: Thought and Mathematics in Composition. Bloomington and London: Indiana University Press. Revised edition, 1992. Harmonologia Series No. 6. Stuyvesant, New York: Pendragon Press. . (en)
- Lansky, Paul, and George Perle. 2001. "Atonality §2: Differences between Tonality and Atonality". The New Grove Dictionary of Music and Musicians, second edition, edited by Stanley Sadie and John Tyrrell. London: Macmillan. (en)
- Oster, Ernst. 1960. "Re: A New Concept of Tonality ", Journal of Music Theory 4:96. (en)
- Obert, Simon. 2004. "Zum Begriff Atonalität: Ein Vergleich von Anton Weberns 'Sechs Bagatellen für Streichquartett' op. 9 und Igor Stravinskijs 'Trois pièces pour quatuor à cordes. In Das Streichquartett in der ersten Hälfte des 20. Jahrhunderts: Bericht über das Dritte Internationale Symposium Othmar Schoeck in Zürich, 19. und 20. Oktober 2001. Schriftenreihe der Othmar Schoeck-Gesellschaft 4, edited by and Michael Baumgartner. Tutzing: Schneider. (en)
- Katz, Adele T. 1945. Challenge to Musical Traditions: A New Concept of Tonality. New York: Alfred A. Knopf, reprint edition, New York: Da Capo, 1972. (en)
- Perle, George. 1962. Serial Composition and Atonality: An Introduction to the Music of Schoenberg, Berg, and Webern. University of California Press. . (en)
- Rülke, Volker. 2000. "Bartóks Wende zur Atonalität: Die "Études" op. 18". Archiv für Musikwissenschaft 57, no. 3:240–263. (en)
- Grout, Donald Jay. 1960. A History of Western Music. New York: W. W. Norton. (en)
- Mosch, Ulrich. 2004. Musikalisches Hören serieller Musik: Untersuchungen am Beispiel von Pierre Boulez' «Le Marteau sans maître». Saarbrücken: Pfau-Verag. (en)
- Ansermet, Ernest. 1961. Les fondements de la musique dans la conscience humaine. 2 vols. Neuchâtel: La Baconnière. (en)
- Kostka, Stefan and Payne, Dorothy . Tonal Harmony. Third Edition. . (en)
- Orvis, Joan. 1974. "Technical and stylistic features of the piano etudes of Stravinsky, Bartók, and Prokofiev". DMus Piano pedagogy: Indiana University. (en)
- DeLone, Peter, and Gary Wittlich . 1975. Aspects of Twentieth-Century Music. Englewood Cliffs, New Jersey: Prentice-Hall. . (en)
- Simms, Bryan R. 1986. Music of the Twentieth Century: Style and Structure. New York: Schirmer. . (en)
- Kohlhase, Hans. 1983. "Außermusikalische Tendenzen im Frühschaffen Paul Hindemiths. Versuch über die Kammermusik Nr. 1 mit Finale 1921". Hamburger Jahrbuch für Musikwissenschaft 6:183–223. (en)
- Kennedy, Michael. 1994. "Atonal". The Oxford Dictionary of Music. Oxford & New York: Oxford University Press. . (en)
- Bertram, Daniel Cole. 2000. "Prokofiev as a Modernist, 1907–1915". PhD diss. New Haven: Yale University. (en)
- Baker, James M. 1986. The Music of Alexander Scriabin. New Haven: Yale University Press. (en)
- Webern, Anton. 1963. The Path to the New Music, translated by Leo Black. Bryn Mawr. Pennsylvania: Theodore Presser; London: Universal Edition. (en)
- Haydin, Berkat, and Stefan Esser. 2009 . Chandos, liner notes to Joseph Marx: Orchestral Songs and Choral Works (en)
- Parks, Richard S. 1985. "Tonal Analogues as Atonal Resources and Their Relation to form in Debussy's Chromatic Etude". Journal of Music Theory 29, no. 1 : 33–60. (en)
- Perle, George. 1977. Serial Composition and Atonality: An Introduction to the Music of Schoenberg, Berg, and Webern. Fourth Edition. Berkeley, Los Angeles, and London: University of California Press. . (en)
- Zimmerman, Daniel J. 2002. "Families without Clusters in the Early Works of Sergei Prokofiev". PhD diss. Chicago: University of Chicago. (en)
|
| rdfs:comment
|
- اللامقامية أو اللالحنية بالإنجليزية Atonality هي شكل مفرط من يمنع الأذن من تمييز أو معرفة المركز المقامي. الحدود بين الموسيقى واللامقامية كانت مبهمة في موسيقى سكريابين وديبوسي وبعد ذلك خالف هذا سترافنسكي وبارتوك . أكثر استخدم حماسي ومؤثر للامقامية جاء في موسيقى شونبرج – مثالبيير لونير 1912 وطلابه ألبان بيرج أثناء العقد 1911 – 1921. (ar)
- Tréith ceoil nach bhfuil cumtha i ngléas. Is féidir a rá gur atonúil aon cheol nár scríobhadh sa chóras tonúil a bhí i réim timpeall 1600-1920, ach luaitear an téarma go príomha le ceol a scríobhadh sa stíl iarthonúil a d'úsáid Schoenberg, mar shampla ina Ewartung (Dóchas, 1909). (ga)
- Atonalitas dalam pengartian terluasnya adalah musik yang kurang , atau . Dalam pengartian ini, atonalitas biasanya ditujukan kepada komposisi-komposisi yang dibuat dari sekitar tahun 1908 sampai saat ini, dimana sejumlah karya berfokus pada sebuah irama yang tak memakai nada utama. Para komponis akhir abad ke-19 dan awal abad ke-20 seperti , Claude Debussy, Béla Bartók, Paul Hindemith, Sergei Prokofiev, Igor Stravinsky, dan menulis musik yang dikatakan bersifat atonal, baik secara keseluruhan atau sebagian . (in)
- 無調（むちょう）、無調性（むちょうせい、英語: atonality, ドイツ語: Atonalität）とは、調性のない音組織のことである。無調は単なる調性の否定でなく、厳密には、調的な中心音（特定の主音・終止音）がない、和声的な分類体系（トニカ‐‐ドミナント）が働かない、全音階的でないといった特色から、旋法性とも峻別される。 (ja)
- 무조성(無調性)은 현대음악에서 발달한 음악 양식으로 정해진 조성이 없이 연주되는 곡의 형태이다. 오선의 앞 부분에 X라고 표시하거나 아무 조표도 표시하지 않는다. (ko)
- Atonalność – zasada konstrukcji materiału dźwiękowego, stosowana we współczesnych technikach kompozytorskich; przeciwieństwo tonalności. Polega na zniesieniu zależności pomiędzy poszczególnymi dźwiękami i akordami wskutek rezygnacji z centrum tonalnego. Atonalność odrzuca porządek tonalny (system funkcyjnego dur–moll) i jego sposób doboru, formowania i wykorzystywania materiału dźwiękowego w sensie zarówno harmonicznym, jak i melodycznym. Zmienia budowę akordów, ich traktowanie i łączenie poprzez nadanie samodzielności i równoprawności wszystkim 12 dźwiękom skali równomiernie temperowanej. Umożliwia to łączenie ich w dowolne serie i akordy, a tym samym zacieranie granic pomiędzy konsonansami i dysonansami. (pl)
- Атона́льность, атона́льная му́зыка в гармонии XX века — принцип звуковысотной организации, выражающийся в отказе (иногда демонстративном) композитора от логики гармонической тональности. Атональность не тождественна пантональности. (ru)
- 无调音乐（Atonality music )，又称无调性音乐，是现代音乐的一种重要流派与表现形式之一，無調性音階就是指音與音之間缺乏調性感，其构成方式与有調性的古典音乐差異頗大卻具有互补意义。 (zh)
- L'atonalitat és un sistema musical que prescindeix de la tonalitat, amb la finalitat que els dotze graus de l'escala cromàtica tinguin el mateix valor, sense cap mena de jerarquia. Com que no hi ha cap tonalitat ni cap tònica (encara que sí que hi poden haver transitoris centres tonals com ara els que va utilitzar Alban Berg en algunes de les seves obres), aquest tipus de música no s'escriu amb armadura de clau, a més a més que les melodies es construeixen de tal manera que no predomini cap nota sobre les altres. L'atonalitat lliure, cultivat entre d'altres per Skriabin i pel primer Schönberg, va donar pas a l'atonalitat organitzada o dodecafonisme, del qual va ser creador aquest. (ca)
- Atonalita je způsob skladatelské práce či skladebný sloh, záměrně potlačující tonální centrum a tonální vztahy. Atonalita je tedy popřením tonálního principu – tonality. Pravidla o tvoření a spojování akordů používaná v tonálním slohu pozbývají platnosti, pojem tóniny ztrácí smysl. S vymizením tonálního centra mizí i logický harmonicko-melodický vývoj kompozice, vyplývající z tonálních vztahů. Hudební fráze již nelze identifikovat podle tradičních harmonicko-melodických postupů a jejich význam přebírá uspořádání tónových výšek a intervalů. (cs)
- Η ατονικότητα ως μουσικός όρος αναφέρεται στην έλλειψη ενός καθορισμένου τονικού κέντρου κατά τη σύνθεση ενός μουσικού έργου. Αυτό έχει ως επακόλουθο την άρση του αισθήματος της τονικότητας και την κατάργηση του τονικού συστήματος μείζονος-ελάσσονος, όπως αυτό είχε διαμορφωθεί από την θεωρία και πράξη της δυτικής μουσικής από τις αρχές του 17ου αιώνα μέχρι τις αρχές του 20ού αιώνα περίπου. Η ατονικότητα αποβλέπει στην παράβλεψη ή πλήρη κατάργηση των ιεραρχικών σχέσεων που επιβάλλει το τονικό μουσικό σύστημα μεταξύ των φθόγγων, τόσο ως προς τη διαμόρφωση της μελωδικής γραμμής όσο και ως προς την διαμόρφωση και συμπεριφορά των συνηχήσεων («χειραφέτηση της διαφωνίας»). Ο όρος δεν περιγράφει τόσο κάποιο μουσικό κίνημα ή σχολή, αλλά περισσότερο ένα μουσικό ύφος ή τεχνοτροπία που καθιερώθηκε στο (el)
- Atonality in its broadest sense is music that lacks a tonal center, or key. Atonality, in this sense, usually describes compositions written from about the early 20th-century to the present day, where a hierarchy of harmonies focusing on a single, central triad is not used, and the notes of the chromatic scale function independently of one another. More narrowly, the term atonality describes music that does not conform to the system of tonal hierarchies that characterized European classical music between the seventeenth and nineteenth centuries. "The repertory of atonal music is characterized by the occurrence of pitches in novel combinations, as well as by the occurrence of familiar pitch combinations in unfamiliar environments". (en)
- Maltonaleco (iufoje atonaleco, de la angla atonality kaj la franca atonalite) estas tipo de muziko kiu, en la plej larĝa senco, ne havas tonalan centron aŭ tonalon kaj do rekte kontrastiĝas kun tonaleco. Ĝenerale dirante, en maltonaleco mankas hierarkio fiksiĝanta je unu centra tonalto (t.e. toniko), kaj la notoj de la kromata (duontona) gamo ĉiuj funkcias sendepende unu de la alia. (eo)
- Atonale Musik bezeichnet allgemein eine durch sogenannte Atonalität charakterisierte Musik, die auf der chromatischen Tonleiter gründet, deren Harmonik und Melodik nicht auf ein tonales Zentrum bzw. einen Grundton fixiert ist – im Gegensatz zur (Dur-Moll-)Tonalität oder Modalität. Der Begriff wurde anfänglich in polemischer Absicht von der konservativen Musikkritik auf die Kompositionen der Wiener Schule, insbesondere auf Arnold Schönbergs Drei Klavierstücke op. 11 (1909), angewandt und war ursprünglich mehr ein Schlagwort als ein musiktheoretischer Terminus. Sowohl Schönberg als auch Alban Berg lehnten diesen Begriff ab, weil sie ihn im Sinne von „ohne Töne“ (statt „ohne Tonart“) verstanden (u. a. in dem Radiodialog Was ist atonal? von 1930). (de)
- La atonalidades europeas (del griego a: ‘sin’ y el español tonalidad) es el sistema musical que carece de toda relación de los tonos de una obra con un tono fundamental y de todos los lazos armónicos y funcionales en su melodía y acordes, sin estar sujeto a las normas de la tonalidad. Al sistema opuesto del atonalismo no se le debe de llamar "tonalismo", sino, «sistema tonal». Más específicamente, el término describe la música que no se ajusta al sistema de jerarquías tonales que caracterizaba al sonido de la música europea entre el siglo XVII y los primeros años del XX. (es)
- La musique atonale résulte de l'emploi de l'atonalité comme élément de composition. L'atonalité (ou atonalisme) est un terme qui décrit à la fois une technique de composition et l'état harmonique qui en résulte. C'est une technique d'écriture qui remet en cause en profondeur les habitudes de composition traditionnelles et la théorie de la musique occidentale. Ce système eut un impact important dans l'évolution musicale au cours du XXe siècle et engendra le large courant de musique dite "savante" avant-gardiste qu'on appelle « musique contemporaine ». (fr)
- Si definisce atonalità la modalità di scrittura della musica, diffusasi all'inizio del XX secolo, secondo cui il compositore si allontana definitivamente dagli schemi del sistema tonale. Con questa tecnica il singolo compositore definisce autonomamente le regole per la realizzazione della propria opera, dando maggiore importanza all'effetto prodotto dai suoni piuttosto che alla loro appartenenza ad un assegnato sistema tonale: per apprezzare un brano di musica composto secondo questi canoni, il solo ascolto è sufficiente, e non deve per forza essere integrato da uno studio dello spartito. (it)
- Atonale muziek is muziek zonder een vast tooncentrum, muziek die geen vaste toonsoort heeft, wat ook aangeduid wordt als atonaliteit. Atonaliteit komt voort uit de historische emancipatie van de dissonant. In atonale muziek verdwijnen de begrippen consonant en dissonant. De radicaalste vertegenwoordigers van de atonale muziek produceren het liefst geluidscollages. (nl)
- Música atonal, em seu sentido mais amplo, é a música desprovida de um centro tonal, ou principal, não tendo, portanto, uma tonalidade preponderante. Atonalidade, neste sentido, geralmente se aplica a composições escritas de 1908 até aos dias atuais, embora anteriormente já fosse usada com menos frequência. Na música atonal, as notas da escala cromática trabalham independentemente uma da outra (Anon. 1994). Em sentido mais restrito, musica atonal é aquela que não se conforma com o sistema de hierarquias que caracterizam a música tonal clássica europeia, produzida entre os séculos XVII e XIX (Lansky, Perle e Headlam 2001). Em sentido ainda mais restrito, música atonal se refere à música que não é tonal nem serial, em especial a música pré-dodecafônica da Segunda Escola de Viena, principalmen (pt)
- Atonal musik är en musikgenre där musikens grundtoner har en underordnad betydelse. Den atonala musiken växte fram under åren före första världskriget med Arnold Schönberg och den s.k. nya Wienskolan i spetsen. Under det föregående seklet hade harmoniken hos musiken blivit mad kromatisk skala allt mer komplicerad och allt färre kompositörer följde det traditionella tonartssystemet. Schönberg brukar nämnas som den som först formaliserade denna nya frihet och som gav den ett teoretiskt ramverk i form av tolvtonstekniken och serialismen. (sv)
- Атона́льність (від грецької заперечувальної частки а і тональність) в музиці — термін, яким позначають музику (найчастіше ХХ і XXI сторіч), що не має тональності. Основні принципи атональної музики — відсутність звуковисотної тоніки як єдиного центру тяжіння, якому в тональній музиці ієрархічно підпорядковані усі інші звуки. Внаслідок цього всі звуковисотності і всі співвідношення між ними стають рівноправними. Атональність пов'язана із відсутністю тонально-функціональної гармонії та заперечує один з основних її принципів — підпорядкованість дисонансів консонансам і обов'язковість розв'язання дисонансу в консонанс.Появі атональної музики передувало поступове ускладнення класичної гармонії, зокрема інтенсивний розвиток хроматики, поява акордів нетерцієвої будови, розширення і послаблення ла (uk)
|
