| dbo:abstract
|
- بدأت رئاسة ريتشارد نيكسون (بالإنجليزية: Presidency of Richard Nixon) ظُهر يوم 20 يناير عام 1969 بتوقيت المنطقة الزمنية الشرقية، عند تعيينه لمنصب الرئيس الـ 37 للولايات المتحدة، وانتهت في 9 أغسطس عام 1974 عندما استقال إثر قرار عزله وإزاحته من منصبه، وهو الرئيس الأمريكي الوحيد الذي تعرَّض لمثل ذلك قرار. وقد خلفه جيرالد فورد الذي عُيِّن نائبًا للرئيس بعد اضطرار سبيرو أغنيو للاستقالة من المنصب. تولَّى نيكسون منصب الرئاسة بعد انتخابات عام 1968، والتي فاز فيها على نائب الرئيس الحالي هيوبرت همفري. رغم نجاح نيكسون في بناء سمعة طيبة عن دوره كناشط فعّال في مجال الحملات الانتخابية الخاصة بالحزب الجمهوري، إلا أنه قلَّل من أهمية التحزب عند إعادة انتخابه بأغلبية ساحقة عام 1972. أثناء توليه منصبه، ركَّز نيكسون بشكل رئيسي على الشؤون الخارجية للبلاد. واهتَّم أيضًا بالانفراج الدولي مع الصين والاتحاد السوفييتي، الأمر الذي أدَّى إلى تخفيف حدة التوترات أثناء الحرب الباردة مع كل من البلدين. وكجزء من هذه السياسة، وقَّع نيكسون على معاهدة الصواريخ المضادة للبالستية ومؤتمر محادثات الحدّ من الأسلحة الاستراتيجية الأول، وهما معاهدتان تاريخيتان كان الهدف منهما تحديد الأسلحة مع الاتحاد السوفييتي. وقد أصدر نيكسون المذهب الخاص به، الذي دعا فيه إلى تقديم مساعدات غير مباشرة من جانب الولايات المتحدة بدلًا من التعهد بالتزامات أمركية مباشرة مثلما الحال في حرب فيتنام الجارية. وبعد مفاوضات مُكثَّفة مع فيتنام الجنوبية، سحب نيكسون آخر جنوده الأميركيين من المنطقة عام 1973، ليُنهي بذلك المشروع العسكري في نفس العام. ولمنع احتمال حدوث المزيد من التدخل الأميركي في فيتنام، أصدر الكونغرس قرار سلطات الحرب بشأن حق الفيتو الذي يتمتع به نيكسون. أما بالنسبة للشؤون الداخلية، فقد دعا نيكسون إلى انتهاج سياسة «فيدرالية جديدة»، والتي من خلالها يتم تحويل السلطات والمسؤوليات الفيدرالية إلى الولايات الأمريكية. ولكنه واجه أعضاء الكونغرس الديمقراطي الذين لم يشاطروه أهدافه تلك وفي بعض الحالات سنَّوا تشريعات خاصة حول حق الفيتو. لم تنجح الإصلاحات التي اقترحها نيكسون لبرامج الرعاية الاجتماعية الفيدرالية في الكونغرس، ولكن الكونغرس تبنَّى جانبًا واحدًا من اقتراحه بشأن دخل التأمين الإضافي، والذي يقدم المساعدات للأفراد من ذوي الدخول المنخفضة في سن الشيخوخة أو المعوقين. تبنَّت إدارة نيكسون «سياسة مُبسَّطة» فيما يتعلق بإلغاء التمييز العنصري في المدارس، ولكن الإدارة فرضت أوامر إلغاء القوانين من جانب المحاكم ونفذت أول خطة عمل إيجابية في الولايات المتحدة. تولَّى نيكسون أيضًا رئاسة وكالة حماية البيئة الأمريكية وإقرار قوانين بيئية كبرى مثل قانون المياه النظيفة. وعلى الصعيد الاقتصادي، شهدت سنوات نيكسون بداية فترة من «الركود التضخمي» التي استمرت حتى سبعينيات القرن العشرين. كان نيكسون متقدمًا بفارق كبير في استطلاعات الرأي الخاصة بالانتخابات الرئاسية لعام 1972، ولكن أثناء الحملة الانتخابية، قام نيكسون بتنفيذ العديد من العمليات غير القانونية المصممة لتقويض المعارضة. وقد كُشف أمرهم عند اقتحام مقر اللجنة الوطنية الديمقراطية الذي انتهى باعتقال خمسة لصوص ما أدَّى إلى طلب إجراء تحقيق من الكونغرس. وقد نفى نيكسون تورطه بأي شكل في عملية الاقتحام تلك، ولكن بعد مراقبة الشريط المصور، ثبُت بأن نيكسون كان على اتصال مع لصوص ووترغيت بعد فترة وجيزة من وقوع الحادثة، حينها بدأ مجلس النواب باتخاذ إجراءات العزل. وفي مواجهة إقصاء الكونغرس، استقال نيكسون من منصبه. ورغم أن بعض الباحثين يعتقدون أن نيكسون «قد تعرَّض للانتقاد المفرط بسبب أخطائه ولم يُقدِّر أحد فضائله السابقة»، إلا أن نيكسون قد صُنِّف بشكل عام كرئيس أقل من المتوسط بحسب دراسات الترتيب التاريخي لرؤساء الولايات المتحدة. (ar)
- Richard Nixon ging als einziger Präsident der Vereinigten Staaten in die Geschichte ein, der von seinem Amt zurücktrat. Am 9. August 1974 zog er die Konsequenzen aus der Watergate-Affäre. Zuvor war er zweimal in dieses Amt gewählt worden: 1968 gegen den demokratischen Vizepräsidenten Hubert H. Humphrey, 1972 gegen George McGovern. Während Nixons Amtszeit wurde das Postministerium in den United States Postal Service umgewandelt, eine unabhängige Behörde, deren Leiter keinen Kabinettsrang mehr besaß. In sämtlichen anderen Ministerien gab es während dieser fünf Jahre einen Wechsel an der Spitzenposition. (de)
- Richard Nixon's tenure as the 37th president of the United States began with his first inauguration on January 20, 1969, and ended when he resigned on August 9, 1974, in the face of almost certain impeachment and removal from office, the only U.S. president ever to do so. He was succeeded by Gerald Ford, whom he had appointed vice president after Spiro Agnew became embroiled in a separate corruption scandal and was forced to resign. Nixon, a prominent member of the Republican Party from California who previously served as vice president under Dwight D. Eisenhower, took office following the 1968 presidential election, in which he defeated Hubert Humphrey, the then-incumbent vice president. Although he had built his reputation as a very active Republican campaigner, Nixon downplayed partisanship in his 1972 landslide reelection. Nixon's primary focus while in office was on foreign affairs. He focused on détente with the People's Republic of China and the Soviet Union, easing Cold War tensions with both countries. As part of this policy, Nixon signed the Anti-Ballistic Missile Treaty and SALT I, two landmark arms control treaties with the Soviet Union. Nixon promulgated the Nixon Doctrine, which called for indirect assistance by the United States rather than direct U.S. commitments as seen in the ongoing Vietnam War. After extensive negotiations with North Vietnam, Nixon withdrew the last U.S. soldiers from South Vietnam in 1973, ending the military draft that same year. To prevent the possibility of further U.S. intervention in Vietnam, Congress passed the War Powers Resolution over Nixon's veto. In domestic affairs, Nixon advocated a policy of "New Federalism," in which federal powers and responsibilities would be shifted to the states. However, he faced a Democratic Congress that did not share his goals and, in some cases, enacted legislation over his veto. Nixon's proposed reform of federal welfare programs did not pass Congress, but Congress did adopt one aspect of his proposal in the form of Supplemental Security Income, which provides aid to low-income individuals who are aged or disabled. The Nixon administration adopted a "low profile" on school desegregation, but the administration enforced court desegregation orders and implemented the first affirmative action plan in the United States. Nixon also presided over the creation of Environmental Protection Agency and the passage of major environmental laws like the Clean Water Act, although that law was vetoed by Nixon and passed by override. Economically, the Nixon years saw the start of a period of "stagflation" that would continue into the 1970s. Nixon was far ahead in the polls in the 1972 presidential election, but during the campaign, Nixon operatives conducted several illegal operations designed to undermine the opposition. They were exposed when the break-in of the Democratic National Committee Headquarters ended in the arrest of five burglars and gave rise to a congressional investigation. Nixon denied any involvement in the break in, but, after a tape emerged revealing that Nixon had known about the White House connection to the Watergate burglaries shortly after they occurred, the House of Representatives initiated impeachment proceedings. Facing removal by Congress, Nixon resigned from office. Though some scholars believe that Nixon "has been excessively maligned for his faults and inadequately recognised for his virtues", Nixon is generally ranked as a below average president in surveys of historians and political scientists. (en)
- La présidence de Richard Nixon débuta le 20 janvier 1969, date de l'investiture de Richard Nixon en tant que 37e président des États-Unis, et prit fin avec la démission de ce dernier le 9 août 1974. Membre du Parti républicain, Nixon prit ses fonctions après avoir battu le vice-président Hubert Humphrey à l'élection présidentielle de 1968. Quatre ans plus tard, il fut réélu à une écrasante majorité face au candidat démocrate George McGovern. Nixon fut particulièrement actif en politique étrangère. Dans le contexte de la guerre froide, il poursuivit la détente avec la Chine, notamment en prenant avantage de la rupture sino-soviétique, et apaisa les tensions avec l'URSS en ratifiant avec Moscou les traités ABM et SALT I qui instauraient un contrôle sur les armements. Il mit également en place une doctrine Nixon qui visait à réduire l'engagement militaire américain dans le monde ; la période de vietnamisation de la guerre du Viêt Nam en est l'exemple le plus marquant. Après d'intenses négociations avec le gouvernement nord-vietnamien, Nixon retira les derniers contingents américains du pays en 1973 et mit fin à la conscription. Le Congrès profita de l'occasion pour légiférer sur la limitation des pouvoirs de guerre du président, contre la volonté de Nixon. Alors que son prédécesseur Lyndon B. Johnson avait mis en œuvre le programme de la Grande société comprenant de nombreuses mesures financées par le gouvernement fédéral, Nixon lui supplanta un nouveau programme intitulé (en) qui accordait plus de pouvoir aux gouvernements étatiques et locaux. Il se heurta toutefois fréquemment au Congrès à majorité démocrate qui n'hésitait pas à outrepasser le veto du président. En conséquence, la réforme de l'État-providence voulue par Nixon fut rejetée par les parlementaires qui adoptèrent cependant l'une de ses propositions sous la forme d'une aide aux personnes âgées ou handicapées à faibles revenus. Au sujet de la déségrégation des écoles publiques du Sud, son administration fit « profil bas » afin de ne pas s'aliéner l'électorat blanc sudiste, mais fit appliquer les décisions de justice en faveur de la mixité raciale dans les établissements scolaires et mit en place une politique de discrimination positive, première du genre aux États-Unis. Le mandat de Nixon vit également la création de l'Agence de protection de l'environnement, l'entrée en vigueur de la loi sur la protection de l'eau (adoptée en dépit du veto présidentiel) et l'alunissage de la mission Apollo 11 sur la Lune. L'économie entra quant à elle dans une période de stagflation qui persista tout au long des années 1970. À partir de 1973, Nixon dut consacrer de plus en plus d'attention au scandale du Watergate dans lequel son administration était engluée. Afin d'affaiblir l'opposition lors du scrutin présidentiel de 1972, la Maison-Blanche avait commanditée une série d'opérations illégales qui débouchèrent sur l'arrestation d'une équipe de cambrioleurs au siège du Parti démocrate. Nixon nia toute implication mais le Congrès, qui s'intéressait de près à l'affaire, obtint la preuve que le président avait eu connaissance très tôt des cambriolages et avait tenté d'étouffer l'affaire, ce qui justifia le lancement d'une procédure d'impeachment à son égard. Devant la quasi-certitude d'une destitution, Nixon démissionna avant la fin de son second mandat, neuf mois après son vice-président Spiro Agnew. Nixon fut remplacé par Gerald Ford qu'il avait choisi pour succéder à Agnew en 1973. Les circonstances liées à son départ ont souvent éclipsé son bilan politique et, si certains historiens tendent aujourd'hui à réévaluer l'héritage de Nixon, la plupart le considèrent comme un président inférieur à la moyenne. (fr)
- La presidenza di Richard Nixon ebbe inizio il 20 gennaio del 1969 con la cerimonia inaugurale e relativo insediamento e terminò prematuramente il 9 agosto del 1974, quando Nixon fu costretto a dimettersi di fronte alla prospettiva di un procedimento d'impeachment, dall'esito quasi certo, avviato nei suoi confronti con l'intenzione di farlo rimuovere dall'incarico a seguito dello scandalo Watergate. Gli succederà Gerald Ford, all'epoca vicepresidente degli Stati Uniti d'America (designato da appena nove mesi dopo le dimissioni presentate da Spiro Agnew), dando così il via alla sua breve presidenza. Esponente di rilievo del Partito Repubblicano, Nixon entrò in carica assumendo le sue piene funzioni a seguito delle elezioni presidenziali del 1968 in cui aveva sconfitto Hubert Humphrey, l'allora vicepresidente incumbent della presidenza di Lyndon B. Johnson. Quattro anni dopo, alle elezioni presidenziali del 1972 riuscì a ottenere la ricandidatura e la rielezione per un secondo mandato in una vittoria schiacciante contro lo sfidante del Partito Democratico, George McGovern. Nixon, 37º presidente degli Stati Uniti d'America, aveva preso il posto di Lyndon B. Johnson; questi aveva lanciato la Grande società, tutta una serie di programmi nazionali finanziati e gestiti direttamente dal Governo federale. Al contrario la nuova amministrazione sostenne un modello di programma interno denominato "Nuovo federalismo", fondato essenzialmente sulla devolution, che prevedeva che ampi strati di potere centrale fossero devoluti all'iniziativa dei singoli Stati federati. La creazione dell'Agenzia per la protezione dell'ambiente, il passaggio della Endangered Species Act of 1973 (legge sulle specie a rischio) e l'integrazione razziale del sistema d'istruzione pubblica degli Stati del Sud, sono solo alcuni degli atti prodotti durante la sua presidenza, così come l'aver posto termine al progetto militare della e la realizzazione finale del programma Apollo, con cui gli Stati Uniti riusciranno con successo a far sbarcare sulla Luna un equipaggio di astronauti americani con l'Apollo 11. L'obiettivo primario del presidente mentre rimase in carica si concentrò nelle questioni inerenti alla politica estera, note nella loro generalità con la denominazione di dottrina Nixon; essa richiese l'assistenza indiretta agli alleati nell'ambito della guerra fredda e attuò la "Vietnamizzazione" nella guerra del Vietnam quali esempi più notevoli. Nixon perseguirà la distensione con la Repubblica Popolare Cinese attraverso la sua visita in Cina del 1972, sfruttando in tal modo la divisione emersa dalla crisi sino-sovietica e alterando significativamente la natura della contrapposizione in blocchi diametralmente contrapposti tra NATO e patto di Varsavia. Il presidente firmerà anche il Trattato anti missili balistici e il SALT I, due importanti accordi sul controllo degli armamenti con l'Unione delle Repubbliche Socialiste Sovietiche. Tuttavia i successi ottenuti, sia negli affari esteri sia in politica interna nella sua qualità di presidente, verranno in larga parte offuscati dagli scandali che coinvolsero la sua amministrazione e soprattutto dalla torbida vicenda dello scandalo Watergate. Le continue clamorose rivelazioni che proseguirono per oltre due anni sugli aspetti più oscuri della vicenda e le sensazionali registrazioni audio segrete delle conversazioni riservate alla Casa Bianca, svelarono tutto il sistema di potere di Nixon, basato su attività illegali di spionaggio, ostruzionismo e sabotaggio contro i suoi presunti avversari politici. Nixon si trovò costretto a dimettersi dall'incarico dopo che il Congresso aveva avviato contro di lui un procedimento di messa in stato d'accusa in relazione alle rivelazioni scaturite dall'inchiesta relativa al "Watergate"; rimane a tutt'oggi l'unico presidente a essersi dimesso nella Storia degli Stati Uniti d'America. Per quanto riguarda l'eredità da lui lasciata, lo storico Stephen Ambrose ha scritto: "Nixon voleva essere giudicato in base a ciò che aveva compiuto e ciò per cui sarà più ricordato è l'incubo che l'ha messo alla prova fin all'inizio del secondo mandato, oltre che per le sue dimissioni". Nella classifica storica dei presidenti degli Stati Uniti d'America viene generalmente valutato in una posizione medio-bassa. Firma autografa del presidente Nixon (it)
- Het kabinet–Nixon was de uitvoerende macht van de Amerikaanse overheid van 20 januari 1969 tot 9 augustus 1974. Voormalig vicepresident Richard Nixon van de Republikeinse Partij werd gekozen als de 37e president van de Verenigde Staten na het winnen van de presidentsverkiezingen van 1968 over de kandidaat van de Democratische Partij de zittend vicepresident Hubert Humphrey, Nixon werd herkozen voor een tweede termijn in 1972 na het verslaan van de Democratische kandidaat Senator voor South Dakota George McGovern. Op 9 augustus 1974 trad Nixon af nadat zijn positie door het Watergateschandaal onhoudbaar was geworden en werd opgevolgd door vicepresident Gerald Ford. (nl)
- Президентство Річарда Ніксона почалося опівдні по Північноамериканському східному часу 20 січня 1969, коли Річард Ніксон був приведений до присяги в якості 37-го президента Сполучених Штатів, і закінчилося 9 серпня 1974 року, коли він пішов у відставку майже напевно перед імпічментом і відсторонення від посади, єдиний президент США, який це робив. Його змінив віце-президент Джеральд Форд. Республіканець Ніксон вступив в посаду після того, як на президентських виборах 1968 року, в яких він переміг чинного віце-президента Г'юберт Гамфрі. Основна увага Ніксона під час роботи на посаді була на зовнішніх справах. Він зосередив увагу на розрядці з КНР та Радянським Союзом, зменшивши напруженість в холодній війні з обома країнами. У рамках цієї політики Ніксон підписав Договір про боротьбу проти балістичної ракети та SALT I, два знакові договори про контроль над озброєнням з Радянським Союзом. Ніксон оприлюднив доктрину Ніксона, яка закликала до опосередкованої допомоги Сполучених Штатів, а не до прямих зобов'язань США, як це спостерігається у війні у В'єтнамі. Після обширних переговорів з Північним В'єтнамом Ніксон відкликав останніх солдатів США з Південного В'єтнаму в 1973 році, закінчивши військовий проект того ж року. Щоб запобігти можливості подальшого втручання США у В'єтнам, Конгрес прийняв резолюцію державних сил щодо вето Ніксона. У внутрішніх справах Ніксон виступав за політику "нового федералізму", в рамках якої федеральні повноваження та обов'язки перекладалися б на штати. Однак він зіткнувся з Демократичним конгресом, який не поділяв його цілі і, в деяких випадках, прийняв законодавство щодо його вето. Запропонована Ніксоном реформа федеральних програм соціального забезпечення, не прийняв Конгрес, але Конгрес прийняв один аспект його пропозиції у вигляді додаткового доходу від безпеки, який надає допомогу особам з низьким рівнем доходу, які мають старший вік або інвалідність. Адміністрація Ніксона прийняла «низький рівень» щодо шкільної дегрегації, але адміністрація застосувала накази щодо десегрегації суду та здійснила першу позитивну дію-план у США. Ніксон також головував над створенням Агенції з охорони навколишнього природного середовища та прийняттям основних екологічних законів, таких як Закон про чисту воду. В економічному відношенні роки Ніксона почали період "стагфляції", який триватиме до 1970-х. Ніксон здобув переконливу перемогу на президентських виборах 1972 року, але під час кампанії оперативники Ніксона провели кілька операцій, покликаних підірвати Демократичну партію. Одна з таких операцій, вторгнення до штабу Демократичного національного комітету, закінчилася арештом п'яти грабіжників і породила розслідування в Конгресі. Ніксон заперечував будь-яку причетність до вторгнення, але, після появи стрічки, яка свідчила про те, що Ніксон знав про причетність Білого дому до справи Вотергейт, незабаром після того, як вони відбулися, Палата представників розпочала провадження у справі про імпічмент. Зіткнувшись з відстороненням Конгресу, Ніксон пішов у відставку. Хоча деякі вчені вважають, що Ніксон "був надмірно злісний за свої провини і недостатньо визнаний за його чесноти" Ніксон, як правило, вважається президентом нижче середнього рівня в опитуваннях істориків та політологів. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Het kabinet–Nixon was de uitvoerende macht van de Amerikaanse overheid van 20 januari 1969 tot 9 augustus 1974. Voormalig vicepresident Richard Nixon van de Republikeinse Partij werd gekozen als de 37e president van de Verenigde Staten na het winnen van de presidentsverkiezingen van 1968 over de kandidaat van de Democratische Partij de zittend vicepresident Hubert Humphrey, Nixon werd herkozen voor een tweede termijn in 1972 na het verslaan van de Democratische kandidaat Senator voor South Dakota George McGovern. Op 9 augustus 1974 trad Nixon af nadat zijn positie door het Watergateschandaal onhoudbaar was geworden en werd opgevolgd door vicepresident Gerald Ford. (nl)
- بدأت رئاسة ريتشارد نيكسون (بالإنجليزية: Presidency of Richard Nixon) ظُهر يوم 20 يناير عام 1969 بتوقيت المنطقة الزمنية الشرقية، عند تعيينه لمنصب الرئيس الـ 37 للولايات المتحدة، وانتهت في 9 أغسطس عام 1974 عندما استقال إثر قرار عزله وإزاحته من منصبه، وهو الرئيس الأمريكي الوحيد الذي تعرَّض لمثل ذلك قرار. وقد خلفه جيرالد فورد الذي عُيِّن نائبًا للرئيس بعد اضطرار سبيرو أغنيو للاستقالة من المنصب. تولَّى نيكسون منصب الرئاسة بعد انتخابات عام 1968، والتي فاز فيها على نائب الرئيس الحالي هيوبرت همفري. رغم نجاح نيكسون في بناء سمعة طيبة عن دوره كناشط فعّال في مجال الحملات الانتخابية الخاصة بالحزب الجمهوري، إلا أنه قلَّل من أهمية التحزب عند إعادة انتخابه بأغلبية ساحقة عام 1972. (ar)
- Richard Nixon ging als einziger Präsident der Vereinigten Staaten in die Geschichte ein, der von seinem Amt zurücktrat. Am 9. August 1974 zog er die Konsequenzen aus der Watergate-Affäre. Zuvor war er zweimal in dieses Amt gewählt worden: 1968 gegen den demokratischen Vizepräsidenten Hubert H. Humphrey, 1972 gegen George McGovern. (de)
- Richard Nixon's tenure as the 37th president of the United States began with his first inauguration on January 20, 1969, and ended when he resigned on August 9, 1974, in the face of almost certain impeachment and removal from office, the only U.S. president ever to do so. He was succeeded by Gerald Ford, whom he had appointed vice president after Spiro Agnew became embroiled in a separate corruption scandal and was forced to resign. Nixon, a prominent member of the Republican Party from California who previously served as vice president under Dwight D. Eisenhower, took office following the 1968 presidential election, in which he defeated Hubert Humphrey, the then-incumbent vice president. Although he had built his reputation as a very active Republican campaigner, Nixon downplayed partisan (en)
- La presidenza di Richard Nixon ebbe inizio il 20 gennaio del 1969 con la cerimonia inaugurale e relativo insediamento e terminò prematuramente il 9 agosto del 1974, quando Nixon fu costretto a dimettersi di fronte alla prospettiva di un procedimento d'impeachment, dall'esito quasi certo, avviato nei suoi confronti con l'intenzione di farlo rimuovere dall'incarico a seguito dello scandalo Watergate. Firma autografa del presidente Nixon (it)
- La présidence de Richard Nixon débuta le 20 janvier 1969, date de l'investiture de Richard Nixon en tant que 37e président des États-Unis, et prit fin avec la démission de ce dernier le 9 août 1974. Membre du Parti républicain, Nixon prit ses fonctions après avoir battu le vice-président Hubert Humphrey à l'élection présidentielle de 1968. Quatre ans plus tard, il fut réélu à une écrasante majorité face au candidat démocrate George McGovern. (fr)
- Президентство Річарда Ніксона почалося опівдні по Північноамериканському східному часу 20 січня 1969, коли Річард Ніксон був приведений до присяги в якості 37-го президента Сполучених Штатів, і закінчилося 9 серпня 1974 року, коли він пішов у відставку майже напевно перед імпічментом і відсторонення від посади, єдиний президент США, який це робив. Його змінив віце-президент Джеральд Форд. Республіканець Ніксон вступив в посаду після того, як на президентських виборах 1968 року, в яких він переміг чинного віце-президента Г'юберт Гамфрі. (uk)
|
.jpg?width=300)
.jpg){kind=link}
