| dbo:abstract
|
- Stará horní němčina (stará hornoněmčina, zkratkou sthn., něm. Althochdeutsch, zkratkou Ahd.) je první vývojová fáze němčiny, respektive datovaná přibližně roky 500 (750) až 1050, což zhruba odpovídá ranému středověku. Stará hornoněmčina navazuje na z velké části pouze rekonstruovanou pragermánštinu. Na starou horní němčinu navazuje střední horní němčina. Stará horní němčina je spojena s tzv. druhým posouváním hlásek (probíhalo v 5. až 9. století), které odlišilo hornoněmčinu od zbytku západogermánských jazyků. V prvním období, zhruba do poloviny 8. století, byl jazyk doložen pouze v některých sporadických zápisech (často ještě ne v latince, ale např. ve starším futharku), teprve od této doby je jazyk již doložen na ucelených textech v latince. Konec staré horní němčiny představovalo zjednodušování různých samohlásek na prosté /e/ v 11. století. (cs)
- L'alt alemany antic (Althochdeutsch) és la designació global de tots aquells idiomes germànics que presentin, en major o menor mesura, participació en la segona mutació consonàntica. Contra el que de vegades es diu, no és pas la fase més primerenca de la llengua alemanya, ja que no és un terme que designi una llengua estandarditzada, ni tan sols unificada, i els idiomes que el constitueixen, a més a més, presenten una fortíssima i ràpida evolució fonètico-fonològica entre l'inici de la transmissió escrita i el 1075, de manera que ni tan sols es pot parlar d'una única forma estable per a cadascun dels idiomes constitutius del diasistema alt-alemany antic. Davant aquest fet, i moguts per una necessitat pràctica, a l'Alemanya del segle xix, hom va triar la llengua de la traducció al fràncic oriental del Diatèssaron de Tacià el Siríac per a convertir-la en la base referencial de les gramàtiques i els diccionaris. Els lemmes dels diccionaris d'alemany antic, de llavors ençà, estan escrits d'acord amb l'ortografia del Tacià. Hom distingeix dos períodes per a aquest conjunt diasistemàtic: el període preliterari i el període literari. El període preliterari està constituït per un conjunt d'inscripcions rúniques, material onomàstic i glosses incloses dins textos llatins i abasta, sobretot, els segles vi i vii. El període literari s'inicia a la segona meitat del segle viii i arriba, seguns uns, fins al 1050 i, segons d'altres, fins al 1075. El primer llibre escrit en un idioma d'aquest conjunt diasistemàtic, és l'Abrogans, un diccionari llatí-bavarès -o si es vol, un diccionari de sinònims llatí amb llurs equivalents bavaresos- redactat entre el 765 i el 770 a Fresing. La principal diferència entre l'alt alemany antic i la resta d'idiomes germànics pertanyents al germànic meridional és la segona mutació consonàntica o Zweite Lautverschiebung, en alemany, un terme encunyat per Jacob Grimm. Cal recordar, emperò, que, l'aplicació al germànic dels resultats de la reconstrucció ejectivista de l'indoeuropeu, va portar, en els anys 90 del segle passat, a posar en dubte l'existència d'aquesta segona mutació consonàntica, construint-se una teoria explicativa alternativa (cf. les propostes de Theo Vennemann en aquest sentit). Aquest fet indica que intentar fixar una data orientativa del sorgiment de la segona mutació consonàntica és un fet extremadament arriscat, i, en tot cas, massa especulatiu per intentar-lo. La filologia alemanya del segle xix solia situar l'origen de la segona mutació consonàntica entre la fi del segle v i l'inici del VI; per això el començament de l'alt alemany es fixava orientativament al voltant de l'any 500. Si acceptem les tesis tradicionals i no les postulades arran de l'aplicació de la teoria ejectivista al germànic, el resultat de la segona mutació consonàntica és que el sistema consonàntic alemany va passar a ser diferent del de la resta de llengües germàniques meridionals (p.e., l'anglès i el baix alemany. Gramaticalment, no obstant això, l'alt alemany antic va romandre relativament similar a l'anglès antic i al . Cap a mitjan segle xi, les diferents vocals de les síl·labes àtones s'havien anat reduint a en vastes zones del territori d'aquest conjunt diasistemàtic d'idiomes. Atès que les vocals plenes de vegades eren les portadores de les terminacions gramaticals en els substantius i verbs, la seva pèrdua va comportar una radical simplificació de la morfologia flexional del diasistema de l'alt alemany antic i, de retruc, una reestructuració de la seva sintaxi. Per aquestes raons, el 1050 o el 1075 és vist com el principi del període de l'. La data de 1075 és la més acceptada en el si de la filologia alemanya, ja que permet incloure en aquest període la llengua de les obres de Williram d'Ebersberg i d'Otloh de Sankt Emmeram. El període que va del 1050 o el 1075 al 1170 és un període de transició conegut amb el nom de o , i és un període en el qual s'hi escriuen sobretot textos de contingut religiós (poemes religiosos i sermons), encara que no pas únicament (König Rother, Graf Rudolf, etc.). Exemple de reducció de vocals en síl·labes àtones: (com podem comprovar a partir del paradigma del mot tag ‘dia’, a la terminació -e de l'alt-alemany modern Tag-e li'n corresponen cinc de ben diferenciades en alt-alemany antic. L'evolució fonètica va fer que les desinències de l'alt-alemany antic de datiu singular, instrumental singular, nominatiu plural, acusatiu plural i genitiu plural es confonguessin, al final del període, en una de sola.) (ca)
- اللغة الألمانية العليا القديمة (بالألمانية العليا القديمة: Althochdeutsch) هي أولى مراحل تطور اللغة الألمانية، وعادةً ما تُشير إلى الفترة الممتدة بين الأعوام 750 ميلادية و1050 ميلادية. لم يكن ثمة شكل قياسي فوق إقليميّ للغة ألمانية في هذه الفترة، وهكذا فإن مصطلح اللغة الألمانية العليا القديمة هو مصطلحٌ فضفاض يضمّ تحته مجموعة اللغات الجرمانية الغربية القاريّة التي مرّت بعدة تغيّرات لفظيّة يُطلق عليها تسمية تبدل الأحرف الساكنة في اللغة الألمانية العليا. في بداية هذه الفترة، كانت كل منطقة لهجويّة تقع في ممالك قبائل مستقلة، ولكن بحلول العام 788 ميلادية ضمّ توسُّع الإمبراطورية الكارلونجية جميع هذه المناطق اللهجوية في كيان واحد. شهدت هذه الفترة كذلك نموّ حدّ لغوي يفصل باضطراد بين اللغتين الفرنسية والألمانية. يظهر من جميع النصوص المتبقية والمكتوبة باللغة الألمانية العليا القديمة أنها نصوصٌ منسوخة في الأديرة، ونتيجة لذلك، فإن الغالبية العظمى من هذه النصوص تتخذ طابعًا دينيّاً؛ بعض هذه النصوص حتى إن كانت لا دينيّة، تندرج تحت الثقافة الأدبية اللاتينية للديانة المسيحية. يُذكر أنّ أقدم تاريخ للنصوص المكتوبة باللغة الألمانية العليا القديمة، وهي الحواشي والترجمات بين السطور من النصوص اللاتينية، يعود إلى النصف الثاني من القرن الثامن. تركت الكنيسة أعظم الآثار في إنتاج النصوص والنشاط التبشيري الواسع في تلك الفترة على مفردات اللغة الألمانية العليا القديمة، يتمثل ذلك في وجود العديد من الألفاظ الدخيلة، والألفاظ المنحوتة للتعبير عن المفردات اللاتينية الخاصة بالكنيسة. تحافظ اللغة الألمانية العليا القديمة بشكل كبير على نظامها التركيبيّ التصريفيّ اللغوي الذي ورثته عن اللغة الجرمانية، لكن نهاية هذه الفترة شهدت تبدلًا في الأصوات سبّب اضطرابَا في أنماط التصريف، وهو ما أدى إلى صياغة الطبيعة التحليلية لقواعد اللغة الألمانية العليا الوسيطة. من ناحية التراكيب، كان أكبر التغيرات دلالةً هو تطوّر الأزمنة المطوّلة للتعبير عن المستقبل وصيغة المبني للمجهول. (ar)
- Als althochdeutsche Sprache oder Althochdeutsch (abgekürzt Ahd.) bezeichnet man die älteste schriftlich überlieferte Sprachform des Deutschen, die etwa zwischen 750 und 1050 gesprochen wurde. Ihr unmittelbarer Vorläufer war das Voralthochdeutsche, das sich vom Althochdeutschen vor allem durch die noch nicht durchgeführte Zweite Lautverschiebung unterscheidet und im 5. bis 7. Jahrhundert gesprochen wurde. Das Voralthochdeutsche wiederum ist die südliche Teilgruppe des Westgermanischen, zu dem auch die Vorläufer des Altsächsischen, Altfriesischen, Altniederfränkischen und Altenglischen gehören. Wie das Westgermanische insgesamt ist auch das Voralthochdeutsche nur durch wenige Runeninschriften und Eigennamen in lateinischen Texten belegt. Das Wort „deutsch“ erscheint zum ersten Mal in einem Dokument aus dem Jahre 786 in der mittellateinischen Form theodiscus. In einer Kirchenversammlung in England seien die Beschlüsse „tam latine quam theodisce“ verlesen worden, also „sowohl lateinisch als auch in der Volkssprache“. (Mit dieser Volkssprache war freilich das Altenglische gemeint.) Die althochdeutsche Form des Worts ist erst deutlich später belegt: In der Abschrift eines antiken Sprachlehrbuches in lateinischer Sprache, vermutlich im zweiten Viertel des 9. Jahrhunderts angefertigt, fand sich der Eintrag eines Mönches, der offenbar das lateinische Wort galeola (Geschirr in Helmform) nicht verstanden hatte. Er muss sich bei einem Mitbruder nach der Bedeutung dieses Wortes erkundigt und die Bedeutung in der Sprache des Volkes hinzugefügt haben. Für seine Notiz verwendete er die althochdeutsche Frühform „diutisce gellit“ („auf Deutsch ‚Schale‘“). (de)
- La termino malnovaltgermana lingvo – germane Althochdeutsch (Ahd.) – signas la plej malnovan skribe dokumentitan formon de la altgermana lingvo, kiu estis parolata inter la jaroj 750 kaj 1050. La vorto „deutsch“ (germana) unuafoje aperas en dokumento el la jaro 786 en la mezepoke latina formo theodiscus. La malnovaltgermana formo de la vorto nur pruveblas multe poste. En manskriba kopio de antikva lingvolerna libro de la latina, probable farita en la dua kvarono de la 9-a jarcento, estas noto de monaĥo, kiu ŝajne ne komprenis la latinan vorton "galeola" ("manĝilujo en helmoformo"). Li ŝajne demandis iun alian pri la signifo kaj apud la vorto aldonis la germanan signifon. Por tiu noto li uzis la malnovaltgermanan lingvonomon "diutisce: gellit", do "germane: bovleto". (eo)
- El término alto alemán antiguo (AAA, en alemán: Althochdeutsch) se refiere a la fase más temprana del idioma alemán y convencionalmente cubre el periodo desde cerca del 500 hasta el 1050. Textos escritos no aparecen hasta la segunda mitad del siglo VIII, aunque algunas palabras y nombres se han encontrado en textos en latín antes de dicha fecha. Por esta razón, algunos tratan el periodo anterior a 750 como 'prehistórico', y datan el principio del antiguo alto alemán propiamente desde el 750. La principal diferencia entre el antiguo alto alemán y los dialectos germánicos occidentales de los que se desarrolló, es que sufrió el segundo cambio consonántico o zweite Lautverschiebung (Segunda mutación consonántica). Esto suele datarse muy aproximadamente desde finales del siglo V y principios del siglo VI, por lo tanto datando el comienzo del AAA alrededor del 500. El resultado de esta evolución de los sonidos es que el sistema de consonantes alemán permaneció diferente de todas las otras lenguas germánicas occidentales, incluyendo el idioma inglés y el bajo alemán. Gramaticalmente, sin embargo, el antiguo alto alemán permaneció muy similar al inglés antiguo y al sajón antiguo. (es)
- Le vieux haut allemand (et non pas « vieil » haut allemand ; en allemand : Althochdeutsch) est la plus ancienne forme écrite de la langue allemande dans la période de 750 à 1050 environ, à laquelle succède le moyen haut allemand. La période linguistique du vieux haut allemand commence vers 500 ou 600. On rencontre aussi l'expression équivalente « ancien haut allemand » qui est aussi une traduction du mot allemand Althochdeutsch. Le vieux haut allemand est une langue multi-dialectale qui n'est pas (ou très rarement) considérée comme la langue-mère de l'allemand actuel, à savoir le proto-germanique. (fr)
- Old High German (OHG; German: Althochdeutsch (Ahd.)) is the earliest stage of the German language, conventionally covering the period from around 750 to 1050.There is no standardised or supra-regional form of German at this period, and Old High German is an umbrella term for the group of continental West Germanic dialects which underwent the set of consonantal changes called the Second Sound Shift. At the start of this period, the main dialect areas belonged to largely independent tribal kingdoms, but by 788 the conquests of Charlemagne had brought all OHG dialect areas into a single polity. The period also saw the development of a stable linguistic border between German and Gallo-Romance, later French. The surviving OHG texts were all written in monastic scriptoria and, as a result, the overwhelming majority of them are religious in nature or, when secular, belong to the Latinate literary culture of Christianity. The earliest written texts in Old High German, glosses and interlinear translations for Latin texts, appear in the latter half of the 8th century. The importance of the church in the production of texts and the extensive missionary activity of the period have left their mark on the OHG vocabulary, with many new loans and new coinages to represent the Latin vocabulary of the church. OHG largely preserves the synthetic inflectional system inherited from its ancestral Germanic forms, but the end of the period is marked by sound changes which disrupt these patterns of inflection, leading to the more analytic grammar of Middle High German. In syntax, the most important change was the development of new periphrastic tenses to express the future and passive. (en)
- Bahasa Jerman Hulu Kuno (Bahasa Jerman: Althochdeutsch, disingkat Ahd.) merujuk pada tahap awal bahasa Jerman dan dituturkan selama periode tahun 500 hingga 1050. Teks tertulis tidak muncul hingga pertengahan kedua abad ke-8, dan sejumlah orang menyebutkan sebelum 750 sebagai 'prasejarah' dan menyebutkan awal Bahasa Jerman Hulu Kuno pada tahun 750. Terdapat beberapa prasasti sejak abad ke-6 (terutama ), juga kata tunggal dan banyak nama yang ditemukan di teks-teks Latin pada abad ke-8. (in)
- 고대 고지 독일어(영어: Old High German, 약칭 OHG, 독일어: Althochdeutsch)는 독일어의 가장 오래된 형태이다. 사용 시기는 관습적으로 750년부터 1050년까지로 잡는다. 이 시기에는 표준 방언이나 여러 지역에서 공통적으로 쓰이는 방언이 없었기 때문에, 고대 고지 독일어라는 이름은 라 불리는 일련의 음운 변화를 겪은 유럽 대륙 본토의 서게르만어 방언을 통틀어 부르는 말이다. 초기에는 독립적인 게르만족 왕국마다 별개의 방언권으로 나뉘어 있었지만, 샤를마뉴 788년에 이르면 고대 고지 독일어 사용 지역 전체가 하나의 정체(政體) 아래 통일되었다. 프랑스어와 독일어 사용 지역의 경계가 확정된 것도 이 시기이다. 오늘날 남아 있는 고대 고지 독일어 문서는 모두 수도원의 필사실에서 쓰인 것이다. 따라서 대부분이 종교적인 내용을 담고 있으며, 세속적인 내용을 담고 있다 하더라도 라틴어 식자층의 기독교 문자문화의 영향 아래 있다. 고대 고지 독일어로 된 가장 오래된 문서는 라틴어 텍스트에 대한 각주 및 행간 주석이며 7세기 후반부터 나타난다. 텍스트 생산에서 교회가 담당한 역할과 이 시기에 활발했던 선교 활동 때문에 고대 고지 독일어 어휘에는 라틴어에서 들여온 수많은 기독교 관련 외래어와 신조어가 생겨났다. 고대 고지 독일어는 게르만조어에서 물려받은 종합어적 굴절 체계를 대부분 보존하고 있으나, 시간이 흘러 음운 변화 때문에 이러한 굴절 체계가 손상되어 는 보다 분석어적인 문법을 지니게 된다. 통사론의 측면에서 가장 중요한 변화는 미래시제와 수동태를 나타내기 위한 새로운 우언적 구문의 발생이었다. (ko)
- 古高ドイツ語 (ここうドイツご、ドイツ語: Althochdeutsch) は、8世紀から11世紀までの文献によって伝えられている、第二次子音推移を示す書き言葉（Schreibsprache）としてのドイツ語である。 (ja)
- Het Oudhoogduits is een taal die van ongeveer de 6e eeuw tot 1050 gesproken werd. Het was de voorloper van het Middelhoogduits. (nl)
- L'alto-tedesco antico (in antico tedesco diutisk) indica la forma scritta più antica di tedesco a noi nota, il cui arco temporale si estende all'incirca dal 750 al 1050 e si riferisce alle parlate della Germania centro-meridionale. (it)
- Древневерхненемецкий язык (нем. Althochdeutsch) — самая древняя засвидетельствованная в письменном виде форма немецкого языка. Охватывает временной период с 750 по 1050 год. Однако следует учитывать, что временные рамки условны, так как изменения в языке по ведущим параметрам хронологически не всегда совпадают. Кроме того, разные исследователи предлагают различные периодизации древневерхненемецкого языка. Древневерхненемецкий — это не единый и однородный язык, как можно было бы понять из определения, а обозначение для группы восточногерманских диалектов, на которых говорили южнее от так называемой линии Бенрата, проходящей от дюссельдорфского района «Бенрат» (приблизительно в западно-восточном направлении). Эти диалекты отличались от других западногерманских языков или диалектов наличием второго передвижения согласных. В диалектах севернее линии Бенрата (в районе северно-германской низменности и на территории современных Нидерландов) второго передвижения согласных не было. Эти диалекты получили название древнесаксонских (реже древненижненемецких). Из древнесаксонского языка развился средне- и новонижненемецкий. Так как древневерхненемецкий представлял собой группу близкородственных диалектов, в раннем Средневековье не было единого письменного языка. Древневерхненемецкими памятниками литературы являлись в основном религиозные тексты (молитвы, переводы Библии), несколько западных стихотворений («Песнь о Хильдебранте») или просто надписи, заклинания и т. п. Для древневерхненемецкого было характерно полнозвучное звучание окончаний, например: В X веке в связи с политической обстановкой письменность в общем и составление и фиксирование текстов на немецком языке в особенности пришли в упадок. Возрождение письменности на немецком языке в дальнейшем наблюдается только в 1050 году. Так как письменное наследие XI века существенно отличается по форме звучания и в грамматическом отношении от более ранних текстов, немецкий язык с 1050 года обозначают как средневерхненемецкий. (ru)
- Język staro-wysoko-niemiecki (niem. Althochdeutsche Sprache), in. język staro-górno-niemiecki – najstarsza forma języka niemieckiego. Język staro-wysoko-niemiecki wyodrębnił się z grupy języków zachodniogermańskich ok. 500 r. na terenie obecnej południowej i środkowej RFN w wyniku procesu zwanego drugą przesuwką germańską (zob. prawo Grimma). Na obecnym obszarze północnych Niemiec proces ten nie miał miejsca i rozwinął się tam odrębny język dolnoniemiecki. Najstarsze zabytki języka staro-wysoko-niemieckiego sięgają połowy wieku VIII, aczkolwiek istnieje również pewna liczba napisów runicznych w starszym futharku z wieku VI. Język staro-wysoko-niemiecki zapisywany był alfabetem łacińskim, który został jedynie nieznacznie zmodyfikowany w celu przystosowania go do staro-wysoko-niemieckiego systemu fonetycznego. Literatura staro-wysoko-niemiecka obejmuje przede wszystkim teksty religijne, tłumaczenia Biblii, nieliczne utwory poetyckie i użytkowe. (pl)
- O termo alto-alemão antigo (em alemão: Althochdeutsch) se refere ao estágio inicial da língua alemã e convencionalmente cobre o período em torno do ano 500 até 1050. Textos escritos coerentes não aparecem até a segunda metade do século VIII, e alguns tratam do período anterior a 750 como "pré-histórico" e datam o início do alto-alemão antigo em 750 por esta razão. Há, no entanto, várias inscrições rúnicas em Futhark antigo que datam do século VI (especialmente a "fivela de Pforzen"), assim como palavras isoladas e muitos nomes encontrados em textos latinos anteriores ao século VIII. A principal diferença entre o alto-alemão antigo e os dialetos alemães ocidentais que dele se desenvolveram é que eles experimentaram a segunda mudança sonora ou mudança consonantal do alto-alemão. Esta mudança é geralmente datada aproximadamente entre o final do século V e começo do século VI - daí o início do alto-alemão antigo por volta de 500. O resultado dessa mudança sonora é que o sistema consonantal do alemão permanece diferente de todas as outras línguas germânicas ocidentais, inclusive do inglês e do baixo-alemão. Gramaticalmente, contudo, o alto-alemão antigo permaneceu muito similar ao inglês antigo, e saxão antigo. Na metade do século XI as muitas vogais diferentes encontradas em sílabas átonas foram reduzidas para 'e'. Visto que estas vogais eram parte de terminações gramaticais nos substantivos e verbos, suas perdas levaram à simplificação radical da declinação gramatical do alemão. Por essas razões, o ano de 1050 é visto como o início do período do alto-alemão médio, apesar do fato de que quase não há textos em alemão nos cem anos seguintes. Exemplos da redução vogal em sílabas átonas: (pt)
- 古高地德語（德語：Althochdeutsch，縮寫為Ahd）是今日德語的原型，一般指日耳曼語族在經歷過第二次輔音推移之時，在今日德國山區所通行的德語方言。古高地德語出現的時間，估計大約在公元5世紀，直到公元1050年。不過，由於古高地德語的書面語要到公元8世紀下半才出現，有文獻把古高地德語出現的時間訂為公元750年，並把這年之前的德語稱為「史前德語」。事實上，近年已發現一些在6世紀採用的銘刻，比較著名的有。另外，在一些8世紀以前的拉丁語文獻裡，亦能找到數言片字的古高地德語，足以證明古高地德語出現的時間比750年更早。 (zh)
- Давньоверхньонімецька мова (нім. Althochdeutsch) — найдавніша засвідчена в письмовому вигляді форма німецької мови. Охоплює часовий період з 750 по 1050. Проте слід враховувати, що тимчасові рамки умовні, тому що зміни в мові по провідних параметрах хронологічно не завжди збігаються. Крім того, різні дослідники пропонують різні періодизації давньоверхньонімецької мови. Давньоверхньонімецька — це не єдина і однорідна мова, як можна було б зрозуміти з визначення, а позначення для групи східнонімецьких діалектів, на яких говорили південніше від так званої лінії Бенрат, що проходить від Дюссельдорфського району «Бенрат» (приблизно в західно-східному напрямку). Ці діалекти відрізнялися від інших західнонімецьких мов або діалектів наявністю . В діалектах північніше лінії Бенрат (в районі північно-германської низовини і на території сучасних Нідерландів) не було. Ці діалекти отримали назву давньосаксонських (рідше давньонижньонімецьких). З давньосаксонських мов розвинулися середньо- та новонижньонімецька . Оскільки давньоверхньонімецька являла собою групу близько споріднених діалектів, у ранньому Середньовіччі не було єдиної писемної мови. Давньоверхньонімецькими пам'ятками літератури були переважно релігійні тексти (молитви, переклади Біблії), кілька західних віршів або просто написи, заклинання тощо Для давньоверхньонімецької було характерно повнозвучне звучання закінчень, наприклад: В 10 століття у зв'язку з політичною обстановкою писемність загалом і складання та фіксування текстів на німецькій мові особливо занепали. Відродження писемності німецькою мовою надалі спостерігається тільки в 1050 році. Так як письмова спадщина XI століття суттєво відрізняється за формою звучання і в граматичному відношенні від більш ранніх текстів, німецьку мову з 1050 року позначають як середньоверхньонімецька. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- La termino malnovaltgermana lingvo – germane Althochdeutsch (Ahd.) – signas la plej malnovan skribe dokumentitan formon de la altgermana lingvo, kiu estis parolata inter la jaroj 750 kaj 1050. La vorto „deutsch“ (germana) unuafoje aperas en dokumento el la jaro 786 en la mezepoke latina formo theodiscus. La malnovaltgermana formo de la vorto nur pruveblas multe poste. En manskriba kopio de antikva lingvolerna libro de la latina, probable farita en la dua kvarono de la 9-a jarcento, estas noto de monaĥo, kiu ŝajne ne komprenis la latinan vorton "galeola" ("manĝilujo en helmoformo"). Li ŝajne demandis iun alian pri la signifo kaj apud la vorto aldonis la germanan signifon. Por tiu noto li uzis la malnovaltgermanan lingvonomon "diutisce: gellit", do "germane: bovleto". (eo)
- Le vieux haut allemand (et non pas « vieil » haut allemand ; en allemand : Althochdeutsch) est la plus ancienne forme écrite de la langue allemande dans la période de 750 à 1050 environ, à laquelle succède le moyen haut allemand. La période linguistique du vieux haut allemand commence vers 500 ou 600. On rencontre aussi l'expression équivalente « ancien haut allemand » qui est aussi une traduction du mot allemand Althochdeutsch. Le vieux haut allemand est une langue multi-dialectale qui n'est pas (ou très rarement) considérée comme la langue-mère de l'allemand actuel, à savoir le proto-germanique. (fr)
- Bahasa Jerman Hulu Kuno (Bahasa Jerman: Althochdeutsch, disingkat Ahd.) merujuk pada tahap awal bahasa Jerman dan dituturkan selama periode tahun 500 hingga 1050. Teks tertulis tidak muncul hingga pertengahan kedua abad ke-8, dan sejumlah orang menyebutkan sebelum 750 sebagai 'prasejarah' dan menyebutkan awal Bahasa Jerman Hulu Kuno pada tahun 750. Terdapat beberapa prasasti sejak abad ke-6 (terutama ), juga kata tunggal dan banyak nama yang ditemukan di teks-teks Latin pada abad ke-8. (in)
- 古高ドイツ語 (ここうドイツご、ドイツ語: Althochdeutsch) は、8世紀から11世紀までの文献によって伝えられている、第二次子音推移を示す書き言葉（Schreibsprache）としてのドイツ語である。 (ja)
- Het Oudhoogduits is een taal die van ongeveer de 6e eeuw tot 1050 gesproken werd. Het was de voorloper van het Middelhoogduits. (nl)
- L'alto-tedesco antico (in antico tedesco diutisk) indica la forma scritta più antica di tedesco a noi nota, il cui arco temporale si estende all'incirca dal 750 al 1050 e si riferisce alle parlate della Germania centro-meridionale. (it)
- 古高地德語（德語：Althochdeutsch，縮寫為Ahd）是今日德語的原型，一般指日耳曼語族在經歷過第二次輔音推移之時，在今日德國山區所通行的德語方言。古高地德語出現的時間，估計大約在公元5世紀，直到公元1050年。不過，由於古高地德語的書面語要到公元8世紀下半才出現，有文獻把古高地德語出現的時間訂為公元750年，並把這年之前的德語稱為「史前德語」。事實上，近年已發現一些在6世紀採用的銘刻，比較著名的有。另外，在一些8世紀以前的拉丁語文獻裡，亦能找到數言片字的古高地德語，足以證明古高地德語出現的時間比750年更早。 (zh)
- اللغة الألمانية العليا القديمة (بالألمانية العليا القديمة: Althochdeutsch) هي أولى مراحل تطور اللغة الألمانية، وعادةً ما تُشير إلى الفترة الممتدة بين الأعوام 750 ميلادية و1050 ميلادية. لم يكن ثمة شكل قياسي فوق إقليميّ للغة ألمانية في هذه الفترة، وهكذا فإن مصطلح اللغة الألمانية العليا القديمة هو مصطلحٌ فضفاض يضمّ تحته مجموعة اللغات الجرمانية الغربية القاريّة التي مرّت بعدة تغيّرات لفظيّة يُطلق عليها تسمية تبدل الأحرف الساكنة في اللغة الألمانية العليا. (ar)
- L'alt alemany antic (Althochdeutsch) és la designació global de tots aquells idiomes germànics que presentin, en major o menor mesura, participació en la segona mutació consonàntica. Contra el que de vegades es diu, no és pas la fase més primerenca de la llengua alemanya, ja que no és un terme que designi una llengua estandarditzada, ni tan sols unificada, i els idiomes que el constitueixen, a més a més, presenten una fortíssima i ràpida evolució fonètico-fonològica entre l'inici de la transmissió escrita i el 1075, de manera que ni tan sols es pot parlar d'una única forma estable per a cadascun dels idiomes constitutius del diasistema alt-alemany antic. Davant aquest fet, i moguts per una necessitat pràctica, a l'Alemanya del segle xix, hom va triar la llengua de la traducció al fràncic o (ca)
- Stará horní němčina (stará hornoněmčina, zkratkou sthn., něm. Althochdeutsch, zkratkou Ahd.) je první vývojová fáze němčiny, respektive datovaná přibližně roky 500 (750) až 1050, což zhruba odpovídá ranému středověku. Stará hornoněmčina navazuje na z velké části pouze rekonstruovanou pragermánštinu. Na starou horní němčinu navazuje střední horní němčina. (cs)
- Als althochdeutsche Sprache oder Althochdeutsch (abgekürzt Ahd.) bezeichnet man die älteste schriftlich überlieferte Sprachform des Deutschen, die etwa zwischen 750 und 1050 gesprochen wurde. Ihr unmittelbarer Vorläufer war das Voralthochdeutsche, das sich vom Althochdeutschen vor allem durch die noch nicht durchgeführte Zweite Lautverschiebung unterscheidet und im 5. bis 7. Jahrhundert gesprochen wurde. Das Voralthochdeutsche wiederum ist die südliche Teilgruppe des Westgermanischen, zu dem auch die Vorläufer des Altsächsischen, Altfriesischen, Altniederfränkischen und Altenglischen gehören. Wie das Westgermanische insgesamt ist auch das Voralthochdeutsche nur durch wenige Runeninschriften und Eigennamen in lateinischen Texten belegt. (de)
- El término alto alemán antiguo (AAA, en alemán: Althochdeutsch) se refiere a la fase más temprana del idioma alemán y convencionalmente cubre el periodo desde cerca del 500 hasta el 1050. Textos escritos no aparecen hasta la segunda mitad del siglo VIII, aunque algunas palabras y nombres se han encontrado en textos en latín antes de dicha fecha. Por esta razón, algunos tratan el periodo anterior a 750 como 'prehistórico', y datan el principio del antiguo alto alemán propiamente desde el 750. (es)
- Old High German (OHG; German: Althochdeutsch (Ahd.)) is the earliest stage of the German language, conventionally covering the period from around 750 to 1050.There is no standardised or supra-regional form of German at this period, and Old High German is an umbrella term for the group of continental West Germanic dialects which underwent the set of consonantal changes called the Second Sound Shift. (en)
- 고대 고지 독일어(영어: Old High German, 약칭 OHG, 독일어: Althochdeutsch)는 독일어의 가장 오래된 형태이다. 사용 시기는 관습적으로 750년부터 1050년까지로 잡는다. 이 시기에는 표준 방언이나 여러 지역에서 공통적으로 쓰이는 방언이 없었기 때문에, 고대 고지 독일어라는 이름은 라 불리는 일련의 음운 변화를 겪은 유럽 대륙 본토의 서게르만어 방언을 통틀어 부르는 말이다. 초기에는 독립적인 게르만족 왕국마다 별개의 방언권으로 나뉘어 있었지만, 샤를마뉴 788년에 이르면 고대 고지 독일어 사용 지역 전체가 하나의 정체(政體) 아래 통일되었다. 프랑스어와 독일어 사용 지역의 경계가 확정된 것도 이 시기이다. 고대 고지 독일어는 게르만조어에서 물려받은 종합어적 굴절 체계를 대부분 보존하고 있으나, 시간이 흘러 음운 변화 때문에 이러한 굴절 체계가 손상되어 는 보다 분석어적인 문법을 지니게 된다. 통사론의 측면에서 가장 중요한 변화는 미래시제와 수동태를 나타내기 위한 새로운 우언적 구문의 발생이었다. (ko)
- Język staro-wysoko-niemiecki (niem. Althochdeutsche Sprache), in. język staro-górno-niemiecki – najstarsza forma języka niemieckiego. Język staro-wysoko-niemiecki wyodrębnił się z grupy języków zachodniogermańskich ok. 500 r. na terenie obecnej południowej i środkowej RFN w wyniku procesu zwanego drugą przesuwką germańską (zob. prawo Grimma). Na obecnym obszarze północnych Niemiec proces ten nie miał miejsca i rozwinął się tam odrębny język dolnoniemiecki. Literatura staro-wysoko-niemiecka obejmuje przede wszystkim teksty religijne, tłumaczenia Biblii, nieliczne utwory poetyckie i użytkowe. (pl)
- O termo alto-alemão antigo (em alemão: Althochdeutsch) se refere ao estágio inicial da língua alemã e convencionalmente cobre o período em torno do ano 500 até 1050. Textos escritos coerentes não aparecem até a segunda metade do século VIII, e alguns tratam do período anterior a 750 como "pré-histórico" e datam o início do alto-alemão antigo em 750 por esta razão. Há, no entanto, várias inscrições rúnicas em Futhark antigo que datam do século VI (especialmente a "fivela de Pforzen"), assim como palavras isoladas e muitos nomes encontrados em textos latinos anteriores ao século VIII. (pt)
- Древневерхненемецкий язык (нем. Althochdeutsch) — самая древняя засвидетельствованная в письменном виде форма немецкого языка. Охватывает временной период с 750 по 1050 год. Однако следует учитывать, что временные рамки условны, так как изменения в языке по ведущим параметрам хронологически не всегда совпадают. Кроме того, разные исследователи предлагают различные периодизации древневерхненемецкого языка. Для древневерхненемецкого было характерно полнозвучное звучание окончаний, например: (ru)
- Давньоверхньонімецька мова (нім. Althochdeutsch) — найдавніша засвідчена в письмовому вигляді форма німецької мови. Охоплює часовий період з 750 по 1050. Проте слід враховувати, що тимчасові рамки умовні, тому що зміни в мові по провідних параметрах хронологічно не завжди збігаються. Крім того, різні дослідники пропонують різні періодизації давньоверхньонімецької мови. Для давньоверхньонімецької було характерно повнозвучне звучання закінчень, наприклад: (uk)
|
.jpg?width=300)
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
